Виховний захід "Свято вишиванки"

Опис документу:
На сьогоднішній день, однією із найважливіших проблем у вихованні школярів, є часткова втрата культури та традицій українського народу. Даний виховний захід створений з метою вивчення та популяризації народних традицій нашого регіону.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

Доброго дня всім, хто в гості завітав!

Доброго дня, великій цій родині!

Шановні гості, ми вітаємо вас!

Ми раді Вас вітати у нашій світлиці

І дарувати хліб із золота – пшениці,

Щоб хліб святий був завжди на столі,

Й щасливі були всі на українській цій землі.

Із знання свого родоводу, історії рідного краю починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам'ять, наша історія, наші символи.

Ми сьогодні раді вітати всіх, хто любить нашу неньку Україну, хто гордий тим, що народився українцем, всіх, кому дорогі наші традиції.

І розпочнемо наш захід стародавнім переказом.

Ведучий: Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи одержали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, поляки - здатність до торгівлі, італійські діти - хист до музики... обрадувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

-Хто ти? І чому така сумна?

- Я - Україна, а плачу я, бо стогне моя земля... Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.

-Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її:

-Зачекай. Є в мене дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю , і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг, і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. А в хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Все це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили і бажанню працювати заради власного добробуту.

Взяла дівчина Божий дарунок, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, що присвятили себе мистецтву народної вишивки.

Пісня Будьте красиві, будьте здорові

Ведучий: Народне прислів'я каже: «Без верби і калини нема України». До сказаного слід додати: «Без вишивки верби і калини нема України».

Ведучий: Тому що вишиваний рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами - оберегами.е все

родовідна пам'ять, наші символи, сторія.

Народе мій, краяни і краянки!

Плекаймо паросток зелений навесні,

Нехай цвітуть – не вицвітають вишиванки

І стоголосо лине пісня, по землі.

 Україно моя мила, Україно,

Моя рідна земле, матінка єдина.

Твої роси моє личко умивають,

Твої вітри мої коси розплітають,

Твої діти рідну землю

Вишиванками прославляють.

 

Україно, одінь вишиванку,

Пригадай, як колись було.

Ії гордо носило місто,

І пишалося кожне село.

 

Україно, носи вишиванку,

В будні і свята носи.

Бо ніде не знайдеш більше в світі

Неповторної диво краси.

 

Я рідний край та мову солов’їну
У вишивку свою вплела, в нитки.
Я прославляю рідну Україну,
Яскраві вишиваючи квітки.

  

Вишиванка – символ Батьківщини,
Дзеркало народної душі,
В колисанці купані хвилини,
Світло і тривоги у вірші.

Вишиванка – дитинча кирпате,
Що квітки звиває в перепліт,
Материнські ласки, усміх тата,
Прадідів пророчий заповіт.

 

Вишиванка – писанка чудова,
Звізда ясна, співи та вертеп.
Вишита сльозою рідна мова,
Думами дорога через степ.

Моя вишиванко, червона калино,
Ти символ Вітчизни з прадавніх віків.
Моя вишиванка – душа України
І зірка яскрава для дочок – синів.

Пісня Україно моя вишиванко

Ведучий: Нас, українців, по вишивках і чарівних рушниках упізнають в усьому світі. Українка і сорочку синові вишиє на щастя, і рушника на долю.

Рушник супроводжував людину протягом усього її життя і в радості і в горі. Ведучий: Рушник завжди був символом гостинності. На ньому підносили дорогим гостям хліб і сіль.

Вишивала мама дітям рушники

І на них вложила гарні квіточки.

Кольори ласкаві, ніжні, наче цвіт,

Будуть зігрівати душу цілий вік.

Образи у хаті на стіні висять,

І на них барвисті рушники горять.

Пам’ятаймо, діти, працю матерів,

Бо вони — найкращі, в нас — без зайвих слів.

Прошу, українці, дітей своїх вчіть

І із них достойну зміну залишіть,

Щоб країна наша, мов рушник, цвіла,

Щоби діамантом для нас всіх була.

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене.

Заполонили   світ   нейлони   та шовки —

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється   вишита   прабабкою весна,

Ховається за квітами і листом.

Голублю диво дивне із пісень,

Що   хрестиками   стелиться   і в'ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа  мого народу —рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.

Пісня Рушничок

Ведучий. Здавна рушник слугував не лише окрасою світлиці. На вишиті рушники приймала повитуха немовлят.

Ведучий Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові, як пам'ять про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.

Учениця: Зі скринь вас діставали наші мами,

Немов послання давньої пори.

Погляньте, заузорені які

У цій оселі славній рушники.

Учениця: Рушник – це дому давній оберіг,

Він вишитий усякими нитками.

Споконвіків родину він беріг,

Бо вишитий матусеньки руками.

Учениця: Рушник несли, як народився син чи доня,

У візерунках і у квітах запашних,

Щоби завжди щаслива була доля

Й усе найкраще було лиш для них.

Учень Рушником вкривають паски, несучи їх святити до церкви на Великдень.

Учениця Кошик вбрався в вишиванку

Це було в неділю зранку.

Коло церкви діточки

Водили гаївочки.

Учениця Покропили всіх їх рясно,

Стало нам свячене все.

Засіяло сонце ясно!

Христос Воскрес!

Учні (хором) Воістину Воскрес!

Танець Вербовая дощечка

Ведучий. Рушниками прикрашали в оселях образи й портрети Тараса Шевченка.

Вишивала я рушник власними руками,

гаптувала залюбки всіми кольорами.

Мов жива, на полотні - калинова гілка,

під мережкою, внизу, - книжка і сопілка.

До ладу все довела, хоч іще маленька,

- і оздобила як слід я портрет Шевченка.

Читала мама «Кобзаря»,

А потім сіла вишивати.

Й вплелась Шевченкова зоря

У рушники її крилаті.

На білих вітах полотна,

Шлях розстелився Тарасовий,

Сирітський шлях, що в бур’янах

Квітчався українським словом.

Вкраїнська мова й небеса

Немов в одне навіки злиті,

В чарівній книзі Тараса —

Крило безмежної блакиті.

Зима дороги замела,

Рушник давно скінчила мати.

А я стояла й не могла

Від нього погляд відірвати.

Танець Ой є в лісі калина

В бабусі очі карі-карі так лагідно світились,

Коли вони крізь окуляри в мережку задивились.

Метляє заполоч кошлата у мене під рукою.

Я вишиваю, а дівчата стоять переді мною.

Вони очей не зводять з голки: гаптується мережка –

Зелений луг, червоні смолки і жовта-жовта стежка.

Мене питаються дівчата, і як я не вколюся?

І хто навчив так вишивать? Ну хто ж як не бабуся!

В бабусі очі карі – карі так лагідно світились,

Коли вона крізь окуляри на мене подивилась.

Рушники моя бабуся

Марійка Ой матусю, як я люблю дивитись, як ви вишиваєте квіти. Червона нитка до зеленої, до жовтої... як гарно виходить. — Мамо, дай мені голку, полотна і ниток. Я теж хочу вишивати.

Мама Ти ще мала, пальчики поколеш.
Марійка От і не мала, от і не поколю! Хіба я не знаю, що не пальчики, а полотно треба колоти?
Мама Ну, добре. Ось тобі шматок білої тканини, ось тобі голка з ниткою. А я трішки погосподарюю.

Марійка Раз, два … от біда, нитка заплуталась.

Мама Ну ти доню працюй, а я піду до крамниці.
Марійка: «Мама мудрою голкою вишивала, а мені дала погану. От поки мама з крамниці прийде , візьму її голку і теж гарний рушничок вишию...»

Вишиває, а потім скрикує Ой як боляче! Мудра, а така колюча!
Мама Чого ти заплакана, Марійко?

Марійка Рушничок вишивала. Думала, твоя голка мудра, що такі гарні квіти гаптує... А вона колеться.
Мама Всяка голка проворна, коли вона в мудрих пальцях. Бери-но полотно, та не поспішай, а дивися, як треба...
Марійка Ой, матусю ось, і перша волошка.
Мама То хто мудрий? Голка чи пальчики?

Пісня Рушничок для мами

Ведучий: Сорочка – вишиванка – символ здоровя, краси, щасливої долі, родової памяті, любові. Вишиванка – це оберіг. Народ ставиться до вишиванок як до святині.

Ведучий: Вишиванки завжди зберігались у скрині і передавали із покоління в покоління , із роду в рід, як реліквію.

Одягну з бабусиної скрині

вишиту сорочку — їй сто літ!

Тут зоріють незабудки сині —

родоводу строгий заповіт.

Полотно — найвищого ґатунку —

увібрало силу й міць роси...

Як жадоба волі — візерунки —

сповнені барвистої краси.

Ясні барви підбирала,
Полотно білила.
Вишиванку вишивала
Мені ненька мила.

Роду я свого пагінець
В кожній земній точці.
Бо хіба це — українець
У блідій сорочці?

Моя мама — галичанка —
Все робити вміє.
Гріє душу вишиванка,
Додає надії.

Ведучий: Про українську вишиту сорочку складено чимало легенд, пісень, написано багато віршів. Розмаїта кольорова гама українських народних вишиванок. Але у ній переважають два кольори – це червоний і чорний.

Ведучий: Так, дійсно. Червоний колір- це колір життя, любові, сонця, здоровя. А чорний колір – журба, сум, ніч, земля…

Вишиванка — краля!
Пишна, загадкова.
Означає кожна
Ниточка в ній слово.

Перша вам розкаже
Про тепло долоні,
Що стелила рясно
Хрестики червоні.

 

Друга нитка — чорна
Жалібно озветься
Про дівочі сльози,
Материнське серце.

А зелена скаже
Про долю-стежину,
Що проклала мати
Голкою дитині.

 

Жовта проголосить
Про величність сонця,
Про життя багатство,
Про рясне колосся!

Голубий моточок
Стиха прошепоче
Про волошки в полі
Та кохані очі.

Не важливий колір —
А важливе слово.
Вишивай не хрестик,
Вишивай розмову.

Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узор

Для вишивки взяти.

Красну рожу і гвоздиків

У букет нарвала,

І роботу любимую

Свою розпочала.

Ой, вишивки мої любі,

Я вас вишиваю,

Та про красу і про фарби

Думки не лишаю.

Де покласти слід рожеву,

А де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця

Рідну Батьківщину,

Щоб сміялася сорочка

Файними квітками,

Щоб пишалась Україна

Своїми майстрами

Пісня Червона калина

Традиційно в Україні сорочку вишивала мати для сина чи доньки, вкладаючи у цей виріб свою любов, мрії і світлі надії.

Щоб ішли сини у складну дорогу життя з маминим благословенням сміливими і сильними, мужніми і відважними, справжніми українцями.

Мама вишила мені
Квітами сорочку.
Квіти гарні, весняні:
– На, вдягай, синочку!
В нитці – сонце золоте,
Пелюстки багряні,
Ласка мамина цвіте
В тому вишиванні.
Вишиваночку візьму,
Швидко одягнуся,
Підійду і обніму
Я свою матусю.

Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе...


З чарівних квітів я сплету віночка
Й над світом щира пісня попливе.
Сорочка, що матуся вишивала,
Сердечко гріє, душу веселить.
Бо ж мама щастя-долю закликала.
Цей оберіг в житті нас захистить.

Знову з вечора й до ранку

У зимові вечори

Вишивала вишиванку

Люба матінка мені.

 Клала хрестики дрібненькі

В різнобарвні кольори

Вишиваночка чудова

Так сподобалась мені.

 Одягну я вишиванку

І на свято в ній піду

Гарну пісню заспіваю

І матусю звеселю.

Пісня Сорочка мамина

А я іду по світу в вишиванці
Встає над світом щире сонце вранці
І землю гріє променем ясним.
А я іду по світу в вишиванці.
Я — українець! І горджуся цим.
В нас обереги вишивають здавна.
Така традиція в народі прижилась.
Вона прадавня, вічна й дуже славна.
В культурі й до сьогодні збереглась.
Ані вікам, ні моді не здолати...
Вона в людському серці і в душі.
У ній любові, мрій, надій багато
І ти традиції забути не спіши.

Я хочу, щоб до школи в вишиванці

По вулиці дівчата бігли вранці.

І добра, ніжна вчителька кохана

Вбиралася у сукню вишивану.

На вікнах голубих — хрещаті штори

Закерував би наш директор школи.

І щоби ціле місто, все життя

Було у кольорових вишиттях.

Якби-то вишити на цілий світ сорочку!

Це кожному зробити по стібочку...

Щоб весь благословенний світ щоранку

Вбирався в українську вишиванку.

І вишита веселка над полями

Всміхалася б крізь сонце вишиване,

І небо вишилось волошками на ниві,

І ми б тоді усі були щасливі!

Танець Квітка душа

Ведучий. В українському орнаменті промовляє душа народу, його історія.

Ведучий. З орнаментом пов’язані образи добра і краси. За ним стоїть тисячолітня історія українського народу.

Учениця Вишивала матусенька синові сорочку.

А синочок, як в’юночок, — зазирає в очка.

Коло мами упадає — цікава дитина:

Учень «Виший, мамо, на сорочці мені Україну.

Виший славних козаченьків і квітів багато.

Я вдягатись в неї буду на великі свята».

Мама Усміхнулась, обіцяла, всю душу вкладала...

Скоро свято, вже й готова чарівна обнова.

Учениця На Великдень до схід сонця проситься хлопчина:

Учень «Вдягни мене нині, мамо, в мою Україну.

На майдані коло церкви покажу всім людям,

Як буяє Україна у мене на грудях!»

Хрестик до хрестика — при каганцях

Долю Вкраїни вночі вишивали...

У вишиваних нових сорочках

сміло за волю до бою вставали.

Кулі минали, гнулись мечі,

бо вишиванка щитом є людині!

При каганцях, у криївках, вночі

стрільці вишивали Волю Україні.

Ведучий. Нехай же наші символи - Гімн, Золотий Тризуб, наш Прапор синьо-жовтий та барвиста вишиванка освітлюють наше життя, гріють душі й серця, єднають і зміцнюють сили всіх українців.

Одягнімо, друже, вишиванки —

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.

Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби, одягнім

І відчуєм — вороги безсилі

Зруйнувати український дім.

Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ —

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на багато літ!

Ведучий. От і сьогодні, уже в 21 столітті, народна традиція не зникає, а набирає обертів, популярності.

Ведучий. Та й сорочка-вишиванка сьогодні стала модною, її вдягають на свято і в будень, від малих дітей до людей поважного віку.

Учись, дитино, гарно вишивати —
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато...
Від неї відцуратись не спіши.
У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно — життя.

Пісня Моє імя Україна

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
7
дн.
0
2
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!