До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
6
міс.
1
9
дн.
0
9
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Виховний захід присвячений пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 рр “Ні труни, ні хрестів, і ні тризни!Прямо в яму. Навіки-віків!»

Опис документу:
захід покликаний поглибити знання учнів про Голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Виховний захід присвячений памятя жертв Голодомору 1932-1933 рр Ні труни, ні хрестів, і ні тризни!Прямо в яму. Навіки-віків!»

Мета: поглибити знання учнів про Голодомор 1932-1933 рр., його причини та наслідки; виховувати почуття стурбованості кожного долею невинних жертв; навчати сприймати чужу біду, чужий біль як свої власні; сприяти пробудженню бажання вивчати історію своєї держави, берегти її традиції, уболівати за майбутнє країни.

Обладнання: проектор, виставка учнівських робіт, книжкова виставка, комп’ютер, магнітофон, свічки.

Класна кімната прибрана рушниками, на столі хліб, свічка,

Епіграф

«Сиве благання Вкраїни-Вітчизни:

- Синку, як виживеш, все розкажи».

Сьогодні ми згадуємо тих, хто сьогодні міг би привести до школи своїх правнуків, але не привів….тих , хто так як і всі мріяв про щасливе життя, та не судилося…. Тих, хто помираючи в зовсім юному віці, промовляв до Бога такі слова молитви:

Бозю!

Що там у тебе в руці?!

Дай мені, Бозю, хоч соломинку ...

Щоб не втонути в Голодній Ріці.

Бачиш, мій Бозю, я ще дитинка.

Та ж підрости хоч би трохи бодай.

Світу не бачив ще білого, Бозю.

Я – пташенятко, прибите в дорозі.

Хоч би одненьку пірїночку дай.

Тато і мама – холодні мерці.

Бозю, зроби, щоби їсти не хотілось!

Холодно, Бозю.

Сніг дуже білий.

Бозю, що там у тебе в руці?!

Учень 2.

Голод на Україні в 1932-1933 роках – одна з достоту трагічних сторінок нашої історії.

Їм – неоплаканим і невідспіваним... Їм – похованим без труни й молитви, позбавлених могили й шани – присвячується ...

Помянімо мільйоннії жертви,

Які голодом винищив кат.

В тридцять третьому році, що вмерли

І лишились лежать коло хат.

Учень 3.

У світі сталося багато трагедій. Страшних трагедій. Так, були різні війни, катастрофи, які забирали життя людей. Коли гинуть люди від стихійного лиха, аварії літака чи потяга, виверження вулкану – це одне. Коли люди гинуть на війні, захищаючи свою Батьківщину від ворогів, - це друге. А коли люди гинуть від голоду – це зовсім інше. Особливо – голоду, який створили навмисно. Ви вже знаєте, що в Україні родючі землі і вона багата на хліб, нашу Україну називали «житницею Європи».

Учень 4.

Хіба можна уявити, що народ-хлібороб помирає від голоду? Хіба можна уявити, що людина збирала урожай, раділа, що зможе прогодувати свою родину, своїх дітей, а на наступний день влада все забирала, не лишаючи ані зернини, ані картоплини.

Учень 5.

У ті часи жертвами ставали неокремі люди, винищувались цілі села. Від голоду помирали і старі, і молоді. Найстрашніше – помирали діти. У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли 2\3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.

Саме так влада вчинила з мільйонами українців у ті далекі 30-ті рр. минулого століття.

Учень 6.

1933 рік... Найчорніший час в історії України. Навіть через півсторіччя ступати боляче стежками жахливої трагедії, яка сталася на благословенній землі квітучого українського краю. Ніде в світі не зафіксовано голоду, подібного до того, що випав на долю однієї з найродючіших країн. Як могло трапитися, щоб у житниці світу зник хліб, люди залишилися без жодної зернини?Смерть чатувала на людей і вдень, і вночі. Пухли від голоду, вимирали цілі родини й цілі села.

Учень 7.

А люди біднії в селі,

Неначе злякані ягнята,

Позамикалися у хатах

Та й мруть...

Сумують комини без диму.

А за городами, за тином

Могили чорнії ростуть.

Гробокопателі в селі

Волочать трупи ланцюгами

За царину і засипають

Без домовини. Дні минають,

Минають місяці.

Село. Навік замовкло, оніміло

І кропивою поросло.

Учень 8.

1930 – 1932 рр. були дуже бурхливими. Людей примушували вступати до колгоспів. Записували до колгоспів іноді всіх членів родини. Вступ до колгоспу був добровільним лише на словах, а насправді все це здійснювалось насильно під загрозою позбавити всього і навіть виселити із землі дідів та прадідів. До колгоспу забирали все, що було в господрстві: коней, корів, плуги, борони. В жовтні 1932 року партійно-державна верхівка прийняла рішення вийти з кризи через конфіскацію всіх запасів зерна.

Учень 9.

В селах було організовано спеціальні бригади, які проводили подвірні обшуки з конфіскацією всіх запасів їжі. Коли здавати було нічого, організували «буксир» (четверо-пятеро чоловіків-активістів на чолі з уповноваженим), який ходив дворами і відбирав хліб. Спочатку забирали ніюи залишки, а потім усе підряд: зерно, бобові та інші продукти. Люди кричали, плаали, лаяли, проклинали. Настав голод 1932-1933 років.

Учень 10.

Їдуть, їдуть людомори

У червоних прапорах,

Забирають із комори

Порох, зниділий на прах.

Вимітають пил зі скрині,

Зерен запашні сліди,

Залишають Україні

Хліб з кропиви й лободи,

Світ виносять із халупи,

Що віками там горів,

І складають поміж трупи

Недовмерлих матерів.

Їдуть, їдуть без осмути,

Борошно везуть вочу

І співають, щоб не чути

З ями стогону й плачу.

Учень 11.

Наприкінці зими 1933 року голод в Україні набув нечуваних розмірів. Намагаючись урятуватись, тисячі селян ішли до міст, де навесні скасували хлібні карточки і можна було купити хліб. Але сільським жителям нічого не продавали. Дороги, що вели до міст, були блоковані. Все ж тисячі селян пробиралися туди, та не знаходили порятунку, вмирали прямо на вулицях.

Учень 12.

Це остання хлібина, остання...

Очі горем налиті вщент.

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання...

Після неї голодная смерть.

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

  • Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку.

Умирати вже вам пора.

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить,

Сиве око, - сліпе, не зряче,

Але серце його козаче

Бється рівно і хоче жить.

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі

Немає слів.

А над хатою – клекіт орлів,

А на вигоні – трупи чорні

Там, де саваном сніг білів.

Учень 13

На зиму 1932-1933 років у селах зїли всіх собак, котів, щурів. Переловили ворон і горобців, корови, свині, кози ще раніше були забрані й вивезені. Щодня на цвинтар десятками вивозили мертвих. Люди від голоду божеволіли.

Учень 14.

Мамо, мамо, я скоро помру,

Не рятуйте мене, не треба.

Не ріжте ні брата мого, ні сестру,

Бо не впустить нас Бозя до неба.

А як серце моє навіки засне,

Не вбивайтеся з горя, нене.

Покладіть біля вишні в садочку мене

І лягайте самі коло мене.

Забринить понад нами бджола золота,

А та вишня весняної ночі

Накриватиме цвітом наші чолі і уста,

І росою вмиватиме очі.

Учень 15.

Коли дослідники говорять про голодомор 30-х років, то мається на увазі період з квітня 1932 по листопад 1933р. Саме за ці 17 місяців, тобто приблизно 500 днів, в Україні загинули мільйони людей.

Пік голодомору прийшовся на весну 1933 року. В Україні тоді вмирало 17 людей щохвилини, 1000 – щогодини, майже 25 000 – щодня. Найбільше від голоду постраждали Полтавська, Харківська, Сумська, Черкаська, Київська, Житомирська області. На них припадає 52,8% загиблих. Смертність населення тут перевищує середній рівень у 8-9 і більше разів.

Учень 16.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: від 3 до 10 мільйонів. Але в будь-якому випадку мова йде про мільйони безневинних жертв. Світ мав би розколотись надвоє, сонце мало б перестати світити, земля – перевернутись від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Тож помянімо хоч сьогодні, із спізненням у кілька довгих десятиліть, тих великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії людської цивілізації голодомору.

Учень 17.

Ти кажеш, не було голодомору?

І не було голодного села?

А бачив ти в селі пусту комору,

З якої зерно вимели дотла?

Як навіть варево виймали із печі

І забирали прямо із горшків,

Окрайці виривали з рук малечі,

Із торбинок нужденних стариків?

Ти кажеш, не було голодомору?

Чого ж тоді, як був і урожай,

Усе суціль викачували з двору, -

Греби, нічого людям не лищай!

Хто ж села, вимерлі на Україні,

Російським людом поспіль заселяв? Хто?

На чиєму це лежить сумлінні?

Імперський Молох світ нам затуляв!

Я бачив сам у ту зловісну пору

І пухлих, і померлих на шляхах.

І досі ще стоять мені в очах...

А кажеш – не було голодомору...

Лунає сумна музика. Учасники заходять у кімнату. В руках запалені свічки.

Учениця співає пісню О.Білозір «Свіча»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
590 грн
590 грн