Ведуча 1. Далекий, друже, далекий наш 1814 рік – близнюк отих покріпачених років,
коли самодержавство катами поставило неволю і недолю “ на нашій не своїй землі ”.
Ведуча 2. Перший місяць весни цього року приніс сім’ї кріпака Григорія Шевченка сина Тараса, приніс поміщику Василю Енгельгарду, який мав п’ятдесят тисяч рабів і ще одну кріпацьку душу, а Україні і всьому світу – геніального поета, поета-бунтаря.
Пісня: “ Не на шовкових пелюстках ”
Ведуча 1. Народився наш поет під час переселення із Кирилівки до Моринців у 1814 році 9 березня. Але підріс і пам’ятав себе в Кирилівці, тому й усі дитячі спогади його пов’язані з цим селом.
Учень 1. Не називаю її раєм
Тієї хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села
Мене там мати повила
І повиваючи співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину.
Учениця 1. І золотої й дорогої
Мені щоб знали ви не жаль
Моєї долі молодої!
А іноді така печаль
Оступить душу, аж заплачу
А ще до того, як побачу
Малого хлопчика в селі
Мов одірвалось од гіллі,
Одне-однісіньке під тином
Сидить собі в старій ряднині
Мені здається, що се я,
Що це ж та молодість моя.
Ведуча 2. Кріпосне суспільство являє собою такий поділ класів, коли величезна більшість селян повинна була підкорятися мізерній кількості поміщиків, які володіли землею.
Учень 2. Аж страх погано
У тім хорошому селі
Чорніше чорної землі
Блукають люди, повсихали
Сади зелені, погнили
Біленькії хати, повалялись,
Стави бур’яном поросли
Село неначе погоріло
Неначе люди подуріли,
Німі на панщину ідуть,
І діточок своїх ведуть!
Ведуча 1. В умовах напівнатурального господарства батько змушений був чумакувати, а також возити пшеницю до Одеси, Києва. Коли Тарас трохи підріс, батько брав його з собою.
Учениця 2. Бувало в неділю, закривши мінею
По чарці з сусідом випивши тієї,
Батько діда просить, щоб той розказав
Про Коліївщину, як колись бувало
Як Залізняк, Гонта ляхів покарав
Столітнії очі, як зорі, сіяли,
А слово за словом сміялось, лилось.
Як ляхи конали, як сміла горілка
Сусіди од страху, од жалю німіли
І мені, малому, не раз довелось
За титаря плакать, і ніхто не бачив
Що мала дитина у куточку плаче.
Учень 3. Там матір доброю мою
(Малий Тарас) Ще молодою у могилу
Нужда та праця положила
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були й голі)
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!... А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята. Я до школи –
Носити воду школярам
Брати на панщину ходили,
Поки лоби їм поголили!
А сестри! Сестри! Горе вам;
Мої голубки молодії,
Для кого в світі живете?
Ви в наймах виросли чужії
У наймах коси побіліють,
У наймах, сестри й умрете!
Пісня: “ Садок вишневий коло хати ” або “ По діброві вітер віє ”
Ведучий 2. Мабуть, нелюбов до Тараса злої мачухи, яка постійно гнала його геть, прискорила його вступ у школу,до дяка в “ попихачі ”. Сироту хотіли збути з рук хоч би там що… Дячок часто морив його голодом. Сліпа Тарасова сестра сховає, було, за обідом кусень хліба і покладе на умовлене місце в саду.
Учениця 3. «Доля»
Ти не лукавила зо мною
Ти другом,братом і сестрою
Сіромі стала. Ти взяла
Мене маленького за руку
І в школу хлопця одвела
До п’яного дяка в науку
« Учися серденько ,колись
З нас будуть люде,» - ти сказала
А я й послухав, і учивсь.
І вивчився. А ти збрехала.
Учень 4. Які з нас люде? Та дарма!
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою
Ходімо ж доленько моя!
Мій друже вбогий,нелукавий!
Ходімо дальше,дальше слава,
А слава — заповідь моя. ( Пісня « Така її доля»)
Ведучий. Школа була в великій хаті біля церкви,на майдані. Заправляли й порядкували в школі,і учили в ній кирилівські дяки… Не скінчивши навчання,ні в школі дячка Петра Богорського,ні в диякона с.Майданівки,жив кілька років у священика с.Кирилівки.
Учень 5. Давно це діялось. Ще в школі;
Таки в учителя - дяка
Гарненько вкраду п’ятака –
Бо я було трохи не голе,
Таке убоге – та й куплю
Паперу аркуш. І зроблю
Маленьку книжечку. Хрестами
І візерунком з квітками
Кругом листочки обведу,
Та й списую Сковороду
Або «Три царіє со дари»
Та сам собі у бур’яні
Щоб не почув хто,не побачив,
Виспівую та плачу.
( Пісня «Думи мої,думи мої»)
Ведучий. Шевченко втік од Бугорського. Управитель Дмитренко узяв Тараса Григоровича собі в прислуги. Після приїзду на батьківщину пана Енгельгарда доля поета була вирішена.
Учениця 4. Іде весна,іде весна,
Мов квітка розвилася,
І спогад наш несе вона
Про віщого Тараса.
Учень1. Що більше сотні тому літ
Умер в чужій країні,
Та славний він на цілий світ
Його всі знають нині.
Учениця 5. Багато зла перетерпів,
Малим остався без батьків
І вівці пас у полі.
Зазнав лихої долі,
Учень 2. Застав при малюванні раз
В саду його Сошенко
Поміг,щоб вільним став Тарас,
Щоб вчитись став Шевченко.
Учениця 1. Його пізнали малярі
Хвалили вдале діло,
Але злякались царі:
Він вірші пише сміло!
Учень 3. Бо в віршах пригадав Тарас,
Як нарід жив в неволі,
Як козаки в воєнний час
Перемагали в полі.
Учениця 2. Бо в віршах тих розповідав,
Як добре вільним бути,
Яка невільником біда,
Як гнобить ворог лютий.
Учень 4. Які степи,який Дніпро
І українські люди,
Як переможе ще добро
І весело всім буде.
Учениця 4. Злякавсь,що пісня голосна,
Московський цар поганий
Тараса в чужину прогнав,
Закув його в кайдани.
Учень 5. Та ще й писати заказав
А все ж таки Тарас писав
Ховав вірші в халяві.
Учениця 5. І так в пустелі,в чужині
У самоті томився,
Писав про рідний край пісні
І Богу все молився.
Учень 6. Як про минуло десять літ,
Вернувся він на волю,
Та не веселий був той світ
Раділо серце з болю.
Учениця 6. Замовкло серце Кобзаря
У чужині холодній
Та слово ясне, мов зоря,
Нам світить до сьогодні
Учень 1. І кожен раз в весняний час
Всі українські діти
Згадають: нас любить Тарас!
Йому дарують квіти.
Учениця 1. Сповнить Тараса заповіт
Ніхто з нас не забуде
І хоч минуло сотня літ,
Він завжди з нами буде.
Пісня: “ На високій дуже кручі ”
