Виховний захід "Математичний брей-ринг"

Опис документу:
МАТЕМАТИЧНИЙ БРЕЙ-РИНГ «Вшановуємо пам’ять славетного земляка М.В.Остроградського».Вивчення біографій людей, котрі розвинули науку і мистецтво, є одним із засобів, які ми використовуємо, щоб привернути увагу учнів. Організовуючи навчально-виховний процес, постійно беремо до уваги «Роздуми про виховання» М.В.Остроградського .

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Михайло Васильович Остроградський -

патріарх вітчизняної математики, вчений і педагог

Учитель: Є в історії математичних наук ім’я, яке займає одне з найпочесніших місць. Ц е- Михайло Васильович Остроградський – математики, механік, педагог, своєрідна непересічна особистість. Сьогодні ми поведемо з вами спокійну родинну розмову про цю славетну людину. Народився і виріс він на полтавській землі, глибоко пустило коріння в цю славетну землю його прадавнє родинне дерево.

Тихо над річкою, нічка темная, спить зачарований ліс.

Сумно шепоче він казку таємную, тихо зітха верболіз.

Учень: Хутір Пашенна Кобеляцького повіту на Полтавщині – глушина глушиною. Десяток – другий хатин ніби загубилися в довколишніх степах, дібровах та широких луках, серед яких синьою змійкою звивається Псел.

Учень: Типовий маєток дрібного старосвітського поміщика ХІХ ст., куди новини з Петербурга доходили хіба що за два тижні. У власника хутора Василя Івановича Остроградського і його дружини Ярини Андріївни 24 вересня 1801 р. народилося четверте дитя. немовля назвали Михайлом. Василь Іванович радів щасливому поповненню вже п’ятого покоління Остроградських і, загадуючи майбутнє сина, він, звісно, й гадки не мав, що історія позначить своєю увагою саме цей вересневий день.

Учень: У дитячі роки Мишко в усьому був схожий на своїх товаришів, хутірських хлопчиків. Мов реп’яхів, набирався він кріпацьких слів та звичок.

Не раз помічала Ярина Андріївна, що в коморі та погребі не вистачало сала, квашених яблук. Та це ще півбіди. Насторожувала інша синова пристрасть – Михайлові кишені завжди були набиті якимось мотузяччям. Лазить він з тими мотузками по хатах та клунях, щось вимірює, над чимось міркує. Потім усе переводить в аршини, лікті, п’яді. Буваючи з батьком в Хорішках – сусідньому селі, може годинами спостерігати за вітряком. А вночі схоплюється, не може заснути…

(Півтемрява. За столом сидить батько, обідає. Мати стоїть біля нього, схрестивши руки. Горять свічки.)

Мати: Боюся я за нього, дуже боюся. Може, хто наврочив? Чуєш, батьку?

Батько: Пусте (махає рукою).Не турбуйся даремно. Дитячі забави…

Незнайомець. (Стукає.) Гей! Чи є хто в цьому домі, вийдіть!

(Заносять хлопця, вкладають на лаві).

Батьки: Чого лементуєш? Чи війна почалася?

Незнайомець: Не війна, добродію. Ваш син розбився.

Батько: Як?

Мати: Де?

Незнайомець: У Хорішках, з вітряка… Я цього дня і не збирався до млина. Але, запримітивши, що крила вітряка крутяться, запряг волів, звалив на воза два мішки жита й потягся на гору. Вже неподалік від вітряка побачив під самісінькими крилами хлопчину. За якусь мить крило підхопило малого, підняло над землею та й кинуло на стерню. Коли я підбіг до хлопчини, той лежав без жодного поруху, обличчя в крові, а в руках дога вірьовка.

Батько і мати: Ой, горе ж, горенько!

Батько: Синку, синку, може розкажеш, що тебе понесло до вітряка?

Мати: Краще б ти з коня впав, а не з того дурбиголови!

Син: З коня я не впав би…

Мати: Дякую тобі, Боже, живий…

Батько: То чого ж на вітряка поліз?

Син: Хотів заміряти крило.

Мати: І для чого воно тобі? На хуторі все обнишпорив, тепер до Хорішок добрався.

Син: Не знаю. Просто мені кортіло виміряти ті крила, які так легко крутять велетенські жорна.

Мати (до батька): Як собі знаєш, а я до Михайлика покличу знахарку. Лихий в ньому живе. Хворий він…

Батько: Яка там в біса хворість. Йому вчитися пора.

Мати: Хочеш і цього випроводити з дому?

Батько: І цього. Йосип вчиться й цьому пора…

Учитель: У 1809 р. почалася Михайлова наука. Кілька днів Михайлик жив як уві сні, прощався з пашенівськими хатами, деревами, пасікою, з усім, що стало таким дорогим і милим.

(Дівчата співають пісню «За світ стали козаченьки…»)

Учитель: І недарма звучить журлива козацька пісня. Батько Остроградського був поміщиком, який походив з українського козацького старинного роду. Прапрадід пройшов шлях від рядового козака до миргородського полкового судді. Більшість з роду Остроградських обирали військову кар’єру і мали родинні зв’язки з представниками козацької старшини, які були носіями українських культурних традицій: Лисинками, Апостолами, Ланиковськими. У Михайлика була теж мрія стати військовим.

Учень: 1809 рік. Батько везе Михайлика в Полтаву й влаштовує в Будинок бідних дворян, де вихователем був відомий український письменник І.П.Котляревський.

Учень: 1810 рік. Хлопець вступає до Полтавської гімназії. 1817 рік. – Харківський університет. Тут остаточно сформувався його математичний геній.

Учень: 1822 рік. Париж, Франція. Лекції математичного циклу в Сорбонні, знайомство й дружба з великими математиками того часу: Лапласом, Коші, Буняковським, Пуассоном, ампером. Усі вони вважали молодого Остроградського не учнем, а товаришем по науці, бо вже тоді Михайло Васильович Вразив усіх незвичайними математичними здібностями, і вже тоді Паризька академія наук прийняла першу працю Остроградського «Теорія хвиль у посудині циліндричної форми».

Учень: 1828 рік. Остроградський повертається до Петербурга , де його обирають ад’юнктом Петербурзької Академії наук, а через три роки – ординарним академіком. І праця, праця, праця. До виснаження. Далі Остроградський працює в Морському Головному інженерному та Михайлівському артилерійському училищах, в Інституті інженерів шляхів та в Головному педагогічному інституті. Ці вузи дали чимало вчених: І.О.Вишнеградського – основоположника теорії автоматичного регулювання машин, М.П.Паукера – автора проектів найбільших споруд ХІХ ст., М.Ф.Ястрежембського – автора проектів найбільших споруд мостів. Вплив Остроградського на розвиток вітчизняної науки й техніки пояснюється не тільки геніальністю та широтою наукових інтересів. Педагогічному таланту Остроградського був неприйнятний догматизм. Він міг прочитати лекцію, не вдаючись до дошки, оцінити знання учня без екзамену. Високу оцінку передовим педагогічним ідеям Остроградського дали М.Г.Чернишевський, М.О.Добролюбов. ось деякі із слів М.В.Остроградського про педагогіку і методи навчання учнів.

«У пошуках істини в людей не вистачає не думок, а порядку й системи».

«Ми пропонуємо ознайомити з елементами наук у найдоступнішій формі, більш простій, більш дохідливій, збуджувати інтерес учнів, не допускати перевтоми».

«Зацікавити дитину – саме в цьому один з найважливіших принципів нашої теорії».

«Розвивати самостійність мислення».

Учень: Вони стояли біля розчиненого вікна: М.В.Остроградський і Т.Г.Шевченко. Тарас Шевченко, дивлячись кудись у далечину, читав: «По діброві вітер віє, гуляє по полю…». Вони познайомилися у 1840 р., коли вперше вийшов у світ «Кобзар». І подружилися на все життя – всесвітньо відомий математик і великий український поет. ЇХ об’єднала любов до свого народу, до рідної землі. Молодму поетові Т.Г.Шевченку глибоко запали в душу захоплені відгуки про його вірші поважного вченого Остроградського. Михайло Васильович знав напам’ять майже всі твори Кобзаря. Т.Г.Шевченко писав: «Великий математик прийняв мене з розкритими обіймами, як земляка і як свого сім’янина, який відлучився кудись. Спасибі йому».

Учень: Смерть Т.Г.Шевченка 10 березня 1861 року стала для М.Остроградського особистою втратою. Відчуваючи, що і йому вже не довго жити, учений все частіше повторював у думках слова Шевченкового «Заповіту»:

«Як умру, то поховайте мене на могилі серед степу широкого на Вкраїні милій…»

Прибувши востаннє в паш енну, він сказав: «Як умру у себе… так поховайте мене, щоб мені видно було і Пашенну, і Довгу, і Глибоке».

У грудні 1861 р. академік зліг. Тільки чудо могло його врятувати. Але чуда не сталося…

Учитель: 19 грудня Остроградський втратив свідомість. Та незабаром ніби прокинувся, розплющив око, обвів поглядом присутніх:

-Син. Де мій син?

-Я тут, батьку!

-Візьми олівець і пиши. Тільки швидше. Над цим я бився все життя.

-І…

Михайло Васильович замовк. Нитку тиші обірвали 12 ударів годинника. Був полудень 20 грудня 1861 р. Його назавжди прийняла у своє лоно Полтавська земля.

(Звучить пісня «Думи мої, думи мої» на сова Т.Г.Шевченка.)

Учень: У Полтавському педагогічному університеті, розташованому на вулиці М.В.Остроградського, відкрито перший у країні народний музей ученого, а в Хорішківській середній школі, що поблизу села Пашенівка Козельщанського району, обладнана кімната-музей.

(Учитель демонструє різні фотографії із життя М.В.Остроградського та фотографії місць, пов’язаних з М.В.Остроградським та коментує їх.)

Учитель: Сучасники М.Остроградського відзначали його глибокий інтерес до рідної землі, до української мови, народних звичаїв, його шанобливе ставлення до своїх предків. Перебуваючи на вершині слави, вшанований за свої наукові праці в Європі, Остроградський тримався надзвичайно просто, не любив говорити про свої особисті заслуги, але своє походження з полтавської знаті він високо цінував. Удома він розмовляв українською мовою. А коли говорив російською чи французькою, то з досить помітним акцентом. Михайло Васильович був математиком світової величини, його обрали академіком найвідоміших академій наук, як то в Римі, у Нью-Йорку, Туріні, членом-кореспондентом Паризької академії наук. Він працював професором відомого колегіуму Генріха ІУ у Франції. Він же першовідкривач багатьох досить важливих теорем і методів. За 40 років своєї наукової діяльності він написав більше 100 наукових праць з різних розділів математики, математичного аналізу, фізики, аналітичної механіки. Він – автор підручників «Посібник початкової геометрії», «Програма і конспект тригонометрії для військово-навчальних закладів», «Лекції алгебраїчного і трансцендентного аналізу». Остроградський першим запропонував ввести в програми середніх шкіл поняття функції.

Учень: Михайло Васильович залишив велику спадщину своїм нащадкам. Він був добрим викладачем, цікавився питаннями методики й педагогіки, підготував багато вчителів математики, методистів, авторів підручників та навчальних посібників. Він добирав педагогічні кадри, керував методичною роботою викладачів кадетського корпусу, організовував роботу з підготовки підручників для середніх і вищих навчальних закладів.

Учитель: Уся наша країна, весь учений світ 24 вересня 2011 року відзначає 210-річчя з дня народження Остроградського. Тому нашу зустріч хочеться завершити такими рядками:

Михайло Остроградський – це великий вчений,

Він народився у селі Пашенна,

В губернії Полтави, Кобеляцького повіту

І за життя відомим став усьому світу.

Гігант мислитель і гігант фізично

Він з діда-прадіда українець корінний.

Як не крути, а факт це з історичний.

Родився, вчився і помер – і все на ній,

На Україні , де Шевченка слово

За душу не його лише взяло,

В країні, де ненавидять окови,

Де має геніїв найменшеє село.

Він від Пашенної до Парижа проклав дорогу

І всім довести зміг,

Що з хутірця незнаного й малого

Думки й визнання вирвуться у світ.

З країн далеких серцем рвавсь в країну,

Де дух козацький прадідів літав.

Він так любив домівку Україну,

Що з усіх доріг сюди лиш повертав.

Своїм талантом у математиці-науці

Він світ учений приголомшив враз,

І перед ним схилили голови учені –

Фур’є, Пуассон, Коші і Лаплас.

Він теореми недоведені доводив,

І неможливе прагнув досягти,

Й до всього розумом своїм доходив

І не згубив при цьому доброти.

І до останньої хвилини був фанатом

Науки із гармонії й краси.

Він синові сказав: «Про це – життя я думав,

Бери скоріше олівець… пиши… пиши…».

Й закрив вуста, заплющив мудрі очі,

Навік забрав з собою відкриття.

Можливо, вічний як двигун зробити,

А чи продовжить він людське життя.

Він тайну забрав у вічність із собою,

А нам залишив спадщину навік.

Михайло Остроградський!

Горді ми тобою!

Ти мудрий вчений наш!

Ти – український чоловік!

Михайло Васильович Остроградський –

видатний український математик

Учитель: Діти і шановні гості!

Сьогоднішній захід ми проводимо, щоб ще раз пригадати Золоті сторінки розвитку математики.

У цій залі зібралися ті, хто хоче знати не тільки саму науку, а й про тих, хто її творив.

Сила точної науки,

Що створив наш геній,

Дала зброю людям в руки

В праці їх щоденній.

Найдавніша на планеті

Між наук цариця.

Математико, ти – шана

Вірна помічниця.

Чи будинок зводиш, друже,

Чи пливеш морями –

Скрізь вона тобі послужить,

Всюди вона з нами.

На заводі і в друкарні,

У відкритті галактик,

Навіть лікар у лікарні

Мусить її знати.

Любі числа, теореми,

Формули чудові,

Ви професій незліченних

Друзі і основа.

Математика людству дуже потрібна, значення її надзвичайно велике.

Видатних математиків, які розвивають науку, відомо багато. Почесне місце в розвитку світової математики належить українським ученим.

(Клас, урок математики)

Учитель: Діти! Сьогодні ми будемо робити перші кроки у світ диференціального числення. Познайомимося з цікавим і важливим матеріалом. У школі ми тільки починаємо розглядати це питання, а глибоко проблему пізнаватимуть ті, хто вчитиметься на фізико-математичних факультетах чи на технічних спеціальностях вищих навчальних закладів.

Великий внесок у розвиток диференціального числення зробив видатний математик першої половини ХІХ ст., наш земляк – Михайло Васильович Остроградський.

(Учитель звертає увагу на учня, який крутиться за партою, не слухає й розмовляє).

Учитель: Мишко! Сядь рівно. Хоч з тебе, відверто кажучи, другого Остроградського не виросте, та хоча б не заважай працювати іншим.

Мишко: (запально). А чому Ви, Маріє Пилипівно, впевнені, що з мене нічого не вийде? Та я, може, поетом, а то й математиком ще більш знаменитим стану.

Учитель: Не бачу я в тобі нічого, крім незібраності та не старанності. А ще на витівки, які забирають час у мене та твоїх однокласників тільки й здатний. Ось і зараз дискусію мені нав’язуєш. Краще вийди з класу та подумай про свою поведінку.

(Мишко збирається швидше і йде геть.)

Учитель: Продовжуємо урок.

(Мишко виходить у коридор школи й проходить повз галерею видатних математиків. Зупиняється біля портрета М.В.Остроградського, довго вдивляється в нього. Потім підходить до дзеркала, бере гребінець, знову дивиться на портрет та розчісує волосся «під Остроградського» і зав’язує відповідно комірець, краватку, сам собі подобається, радісно підкидає ранець і йде до бібліотеки.)

(Бібліотека: стіл, бібліотекар, полиці з книгами.

Мишко підходить до полиць, бере книжку про М.В.Остроградського і сідає за стіл читати. Дзвенить дзвінок. До бібліотеки, весело розмовляючи і легенько штовхаючись, заходять 2-3 хлопців.)

1-й учень: Мишко! Привіт знаменитостям!

Мишко: А знаєте, цей Остроградський, виявляється, особистість! І головне, у свій час як учень і студент теж був не на кращому рахунку. Тільки потім, захопившись математикою, по-справжньому зробив серйозні відкриття в галузі вищої математики, теорії ймовірності, фізики, особливо механіки, теорії теплоти, вніс вклад у військову справу, вивів формулу, яка перетворює інтеграл за об’ємом в інтеграл з поверхнею, що й сьогодні носить назву «формули Остроградського».

2-й учень: О, так ти вже встиг ґрунтовно вивчити його біографію.

Мишко: Солідним, може, навіть геніальним математиком був наш земляк. І не боявся помилитися, але в що вірив, то був наполегливим, впертим, все робив до кінця.

Мені це, хлопці, імпонує. Я теж хочу багато чого, відчуваю, що зможу досягти. Розумієте? А що мене Марія Пилипівна постійно виховує, то це свідчить лише про те, що я помітний або нестандартний учень, чи що! Кажуть, з таких люди бувають, з великої літери!

А на Пилипівну я не ображаюсь. А про те, що на щось здатний, хочу їй довести. А ви, як друзі, мені допоможете?

3-й учень: Чим же тобі допомагати будемо?

1-й учень: За генієм майбутнім ранець носитимемо?

Мишко: Та ні, я серйозно.

(Переходить на шепіт.)

1-й учень: Ти що, це неможливо!

2-й учень: Навіщо це, краще квіти!

3-й учень: Давайте спробуємо.

Мишко: За умови – без дівчисьок! Тільки чоловічою компанією! Гаразд?

Хлопці: Згода!

(Хлопці виходять на другий план, ідуть на сцену. На передньому плані вчитель за столом, сідає перевіряти учнівські зошити, замислюється.)

Учитель: Ой, нелегко дітей учити сьогодні! Й інформовані, й самовпевнені, якісь дуже прагматичні, старших не поважають. Незрозуміла молодь! От хоча б Мишко з 10-В класу. Не вчить, не працює, зі мною сперечається. А впевнений, як бачите. І поетом, і математиком може великим стати. Бач як!

(Змовкає.)

Але, якщо бути відвертою, є в ньому щось таке, що викликає симпатію. Якщо підготується, то й відповідь послідовна, обґрунтована і пам’ять. Жвава уява, якісь думки, іноді просто дивує. Честолюбство є! Якщо знайде своє призначення й буде наполегливо працювати, може досягти в житті багато чого. Головне, він вміє міркувати. Це в математиці важливо.

Той же Остроградський, про якого я говорила сьогодні на уроці, і до університету не вступив через недостатню підготовку та екзамени, через філософію, за курс складав тричі. Може, тому, що розум був не по роках, а ще характером твердий. А з таким в усі часи працювати складно.

(Знову мовчить.)

А що стосується молоді, то це я просто від утоми. Молодість – це завжди прекрасно. І сучасна юнь, хоч і не така, як ми були, але не гірша. Просто нова. Нові часи – нове покоління!

(Продовжує перевіряти деякий час зошити.

На другому плані: переставляють столи, готуючи сцену для салону.

Учитель виходить, не зустрічаючись з учнями.)

(Франція ХІХ ст. Звучить музика того часу, приміщення поступово заповнюється учасниками зустрічі, представниками науки. Вони розмовляють, вітаються, тиснуть один одному руки, плескають один одного по плечу, сперечаються з якоїсь проблеми. Ведучий засідання підходить до трибуни і дзвіночком припиняє розмови.)

Ведучий: Мсьє, прошу сідати. Шановні колеги, доброго дня! Вітаю всіх, хто прийшов на нашу зустріч! Сьогодні в цій залі зібралися ті, про кого з гордістю можна сказати – це покоління вчених, які започаткували розквіт математичної освіти у Франції, у першій половині ХІХ ст. Продовжуючи традиції епохи Відродження, ми змогли створити справді математичну наукову школу. На першому зібранні вітаю викладачів Паризької академії, університетів Франції.

Багато хто з нас працював у Колегіумі де Франсе, у Політехнічній школі, яку ще Бонапарт Наполеон порівнював з куркою, що несе золоті яйця (оплески, сміх).

А зібралися ми тут з приводу зустрічі з нашим колегою з Росії – Мишелем Остроградським, якого ми пам’ятаємо по колегіуму Генріха ІУ, який ще тоді привернув нашу увагу! (Оплески.)

Потім він оволодів вершинами сучасних наук і зараз є одним із видатних науковців Росії. (Оплески.)

(Виходить Остроградський, кланяється, підходить до трибуни.)

Остроградський: Я глибоко зворушений таким виявом поблажливості вашого славного товариства. Цю зустріч я оцінюю як вияв того, що європейська й російська наукові школи взаємодіють, співпрацюють, як рівні.

Я з далекої Росії, українець родом, пишаюся тим, що ви вітаєте в моїй особі рівного вам. І це надихає мене на наполегливу працю. Хочу вам, шановні друзі, розповісти про свою діяльність у Петербурзі.

Читаю лекції в таких вищих навчальних закладах, як Морський кадетський корпус, Інститут інженерів шляхів сполучення, Головний педагогічний інститут, Головний інженерний і Михайлівське артилерійське училище. Працюю також при штабі Головного начальника військових навчальних закладів наглядачем за викладанням математики.

Петербурзька Академія обрала мене ординарним академіком.

Написав чимало наукових творів з проблем математики, фізики, балістики. Задумав і мрію здійснити роботу, яка стане змістом мого життя:

«Математичні початки натуральної філософії ХІХ ст.»

Хочу висловити велику вдячність за те, що Паризька академія наук обрала мене почесним членом-кореспондентом. Обраний я також членом Турінської, Римської, Американської академій. Думаю, що моя скромна праця може стати підтвердженням того, що «Росія сплатить Європі свій розумовий борг», - за словами мого колеги Котельникова.

Користуючись нагодою, хочу висловити щиру радість, вдячність усім вам, хто вчив мене працювати для науки в Колеж де Франс, в Сорбонні та інших закладах.

Хочу сердечно привітати мсьє Коші – мого вчителя, виняткового вченого, який, охоплюючи математичні науки у всій широті, подібно Ейлеру і Лагранжу, розширив її межі;

мсьє Пуансо – це він мав люб’язність викласти мені принципи своєї теорії обертання задовго до її опублікування;

мсьє Біне, моєму професорові в Колеж де Франс, знаменитому математикові, нинішньому президенту академії;

мсьє Штурму, моєму другу, котрий збагатив алгебру теоремами великої значущості;

мсьє Ламе,який розширив теорію лінійних рівнянь;

висловлюю велику подяку таким математикам, як мсьє Ліувілль, Лагранж та всім, всім зі славними іменами та високою обдарованістю.

Не можу не згадати тих, яких вже немає серед нас – мсьє Пуассона, що вшанував мене своєю дружбою, мого благодійника Фур’є. Пам’ять про них і вдячність я збережу назавжди (оплески після кожного вітання).

Коші: Мсьє Мішель Остроградський і раніше дивував нас, французів. Але ваша ідея про створення математичної натуральної філософії – це великий задум, справжня епопея математичної фізики.

Після Ньютона – це перша спроба з допомогою математики розгадати таємниці природи. Чи стане у Вас сил?

Остроградський: Я не з тих, хто зупиняється на півдорозі.

Штурм: Ми маємо бути вдячні мсьє Остроградському за те, що він передав своїм співвітчизникам знання, вичерпані з творів французьких учених.

Остроградський: Дякую Вам!

Біне: Я хочу підкреслити, шановне товариство, що перед нами не тільки вчений, але й мужня людина, яка навіть, втрачаючи зір після прикрих подій французького бунту, коли випадковість ледве не привела мсьє Мішеля до загибелі, продовжує працювати.

Остроградський: У математиці руда залягає глибше, ніж у будь-якій науці. Та все ж велике щастя – шукати й відкривати її таємниці – і я бачу їх!

Ламе: За Гегелем можу повторити: «Чим звичайніший предмет, тим вище треба бути поетові, щоб витягти з нього незвичайне, і щоб незвичайне було, між іншим, досконалою істиною». Ми знайомі з Вашими працями, мсьє Остроградський, і впевнені, що Ви справжній поет у математиці.

Остроградський: Спасибі! Так, мене цікавить математика, взагалі наука, проблеми механіки. Мною написані «Курс небесної механіки», «Лекції з аналітичної механіки», де закладені основи для подальших досліджень у цій галузі. Вам відомі роботи з математичної фізики, такі як «Замітки про інтеграл, який зустрічається в теорії тяжіння»; з теорії теплоти: «Мемуари про рух сферичного снаряду в повітрі»; з балістики, які посприяють розвитку військової промисловості. Цікавлять мене проблеми астрономії, де використання математики необмежене.

Сьогодні тільки починається будівництво перших залізниць У Росії прокладено 32 км, у вас – втричі більше. Уже розробляються нові види двигунів6 не тільки парові, а й електричні, за якими велике майбутнє. Я впевнений, що людина буде водити швидкісні морські кораблі, потім – буде ще й літати.

Наука невпинно розвивається, стає близькою до виробництва, сприяє загальному прогресу суспільства. Мій досвід, шановні колеги, все більше переконує мене в тому, що сьогодні найважливіше питання – це освіта. Освіта всім, буквально всім. Тільки вона переверне суспільство.

Важливо, щоб у навчальних закладах молоді люди, навіть із середнім рівнем здібностей, мали можливість навчатися успішно. А для цього необхідно, щоб навчання було близьким до життя, а вчителі любили свою справу, бо тільки в хороших учителів будуть хороші учні.

Думаю, хочу сподіватися, що і моє скромне ім’я з далекої від центрів Європи Полтавщини, займе почесне місце в шерензі тих, хто самовіддано служив науці й Батьківщині.

(Звучать репліки «браво!», оплески, всі встають.)

Ведучий: На згадку про зустріч з мсьє Мішелем давайте зробимо спільну фотографію. Це таке технічне досягнення.

(Фотографуються. Біля куліс у цей час з’являється вчителька. Учні бачать її.)

1-й учень: Маріє Павлівно!

2-й учень; Ми тут тренувалися.

3-й учень: Ми хотіли…

4-й учень: Ми хотіли привітати Вас зі святом…

5-й учень: Своєрідно…

Мишко: Ми вирішили підготувати маленьку виставу про математика М.В.Остроградського на Вашу честь.

Учитель: Мої любі, дуже вдячна, я бачила вашу виставу, мені сподобалося. Ваша ідея прекрасна. Пропоную провести шкільний вечір, присвячений нашому великому землякові. Адже до його ювілею готується світова громадськість.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інноваційна методика творчо-пізнавальної діяльності особистості: «Rory’s Story Cubes» »
Швень Ярослава Леонідівна
30 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: як створити дієвий механізм
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись
Підвищення кваліфікації: вчителі самі вирішуватимуть, де навчатись