виховний захід до Дня української писемності та мови

Опис документу:
Виховний захід до Дня української писемності та мови :«Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…» для учнів 5-7 класів. Мета заходу - ознайомити учнів з історією свята, поглибити знання про Нестора Літописця, його внесок у становлення та розвиток української мови. Спонукати дітей більше дізнаватися про життєпис української мови, виховувати любов до рідної мови, шанобливе ставлення до історичних постатей.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Виховний захід до Дня української

писемності та мови

Крізь мудрості праглибину.

«Допоки є Шевченка мова,

то доти Україна є…»

Тема: «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…»

(виховний захід до Дня української писемності та мови)

Мета: поглибити знання учнів про історію виникнення і становлення письма, історію українського правопису;

виховувати почуття національної гідності: поваги до народу, його історії, любові до рідної української мови.

Обладнання: портрет Нестора-Літописця, слайди.

Епіграф: «Нове життя нового прагне слова»

Хід заходу

Слово вчителя:

У нас сьогодні свято мови, -

В колисці гойданій та скупаній в росі.

У нас сьогодні свято слова –

Зручніш влаштовуйтеся гості всі.

О мово солов”їна, калинова!

Яких іще нам слів дібрати?

Джерельна, чиста, світанкова –

Тебе ми вічно будем шанувати.

Тебе ми з першим звуком полюбили,

Бо ж колискові мамині пісні

Великої любові нас навчили

До мови рідної й землі.

Без тебе ми не уявляємо і днини,

Без тебе як нам жити і радіти?

Ми зробимо усе для України,

Щоб мові вічно і цвісти, і жити.

Шановні гості. Сьогодні учні 7-А класу насмілилися запросити Вас на свято, приурочене Дню української писемності та мови. На цьому святі ми зустрінемося із прадідами нашими – славним Нестором-Літописцем, завдяки якому більше можемо дізнатись про нашу славну державу, незабутніми Кирилом і Мефодієм – братами-засновниками нашого письма. І, звичайно, згадаємо історію становлення нашої державної мови – української.

Учень 1:

О, рідна мово, тиха пристане,

Як підійти, звідкіль почать?

Усе спокійне, наче приспане, -

І літери, й слова мовчать.

О, рідна мово, тиха пристане,

Додай нам, грішним, талану

Відкрити абеткові істини

Крізь мудрості праглибину.

Учень 2:

Мова колискова, як весняна річечка жива,

Пробудилась українська мова,

відродились батькові слова:

«Сад вишневий, хата, гай, криниця,

Шлях чумацький, голубі дощі»,

Мов солодкі пахощі живиці,

незбагненна радість на душі.

На мультимедійній дошці слайди із зображенням Нестора-Літописця, «Повісті минулих літ»

Ведуча 1:

9 листопада, у День Преподобного Нестора-Літописця ми відзначаємо день української писемності та мови. І це закономірно. Адже українська земля народила сина, який усвідомлював значення всього, що відбувалося на ній, прагнув зберегти національну пам”ять з вірою в те, що її не розгублять, а примножать нащадки.

Ведуча 2:

Нестор-Літописець стояв біля витоків української писемності, збирав відомості про походження свого рідного Києва, його засновників, розповідав про події, що відбувалися на його очах.

Ведуча 3:

6 листопада 1997 року, до тисячоліття писемності, Президент України Леонід Данилович Кучма підписав Указ про відзначення цього свята. З цього часу щороку в Україні проводять масові заходи по відзначенню цієї події.

Нестор (сидячи за столом запалює свічку):

Тягар робочих літ наляг мені на плечі.

Стих безтурботний сміх і споважніли речі,

І голос чую скрізь настирливо дзвінкий:

«Лукавий наймите, а де ж доробок твій?

Де плід твоїх трудів і творчості твоєї?

Чи ж добре ти робив над власною ріллею?

Чи встигнеш, поки день, скінчить свої жнива?»

Як гірко слухати ці навісні слова,

І як не заздрить вам і молодості вашій –

Цій сповненій вина і не надпитій чаші,

Цій гострій свіжості передсвітних годин,

Цій смужечці зорі над білим сном долин!

Ведуча 1: (під легку музику)

Тоскно в темній келії Нестора. Лиш блистаниці під іконою жевріють тьмяним світлом, прорізують густу тьму осінньої ночі, що виповнила витали ще. Тиша важко увійшла в душу. Очистила мислі від чужих слів, облич, рухів…

Ведуча 2:

І вже котилося перед очима вічне коло – невтомного сонця-світила. І спинався на плече золотий дощ осені… Дивна вона, краса земна…Світить крізь пітьму і крізь роки, задля неї хочеться жити.

Ведуча 3:

Писати чи не писати про свої розмисли гріховні… про жадання честолюбне… про свій хронограф, який би став наукою доблесті усій землі. Єдине зухвале бажання має Нестор-книжник: поставити народ Руський на один кон з іншими великими народами і просвіщеними… Так буде! Так він зробить…

Нестор, виводячи пером: (слайд)

«Повість временних літ Нестора-чорноризця Феодосієва монастиря Печерського… Откуду пішла Руська земля і хто в ній почав первіє княжить…»

«Се начнем повість сію…»

Ведуча 1: (під легку музику)

За мурами келії спливала туманна осіння ніч літа 6602 року від сотворення світу і 1904 від народження Христа… Нестор почав заново зводити новий літописний звід во славу будучини свого народу…

Ведуча 2:

Буде тут і писання Великого Никона, залишаться і чесні та сумні слова ігумена Івана. Але найпаче прославить себе Нестор тим, що вперше покаже коріння свого роду, що впише зібрані за багато літ старі свідчення – і про старого Кия, і про походи князів на Царгород, на Хозарію, і про великість душі народу свого…

Учень 1:

Як довго ждали ми своєї волі слова!

І ось воно співа, бринить,

Бринить, співає наша мова,

Чарує, тішить і п’янить.

Як довго ждали ми…

Учень 2:

Уклін чолом народу,

Що рідну мову нам зберіг,

Зберіг в таку страшну негоду,

Коли і сам стоять не міг.

Як довго ждали ми…

На дошці слайди із зображенням братів Кирила і Мефодія

Кирило і Мефодій. Розмова:

Кирило:

Брате, сьогодні бачив дивний сон:

Те дерево, що в нас в саду росте,

Пожовклим вкрилось листям,

Не плодородить більше, не цвіте.

Аж ось велику хмару гонить,

Цілющою водою напуває,

Як червом з часом точене коріння,

І кожна гілка знову оживає.

Мефодій:

Господь послав тобі щасливий знак.

Те дерево - народ, що б’ють негоди.

Вода – слова, що батько передав,

Як скарб, своєму сину, душу в душу

Усі жалі й надії, радість, сум,

Старовини забутої герої –

В мелодіях казок, легенд і дум.

Давно вже думав я, що нам, мій брате,

Не треба долі кращої, ніж та,

Щоб людям добрим праведно служити.

Я хочу, друже, вкласти у письмо,

Те слово, що звеличує народ,

Знайти для звуків літери такі,

Щоб були гідні духу їх висот.

Кирило:

Чудова в тебе думка, ми разом

Для цих людей абетку укладем.

Хай дні минають. Хай чийсь блудний син

Цілющу воду в книгах віднайде.

На дошці слайд «Історія нашої писемності»

(Слова учнів під легку музику):

Учень 1:

Перегортаю сторінки в минуле і пильно придивляюсь до Вас, мої прапрадіди. Які Ви були у той далекий історичний час? Засівали ниву, боронились за волю, за життя…

Учень 2:

У пісню біль і радість виливали,

Плекали мову, як мале дитя…

Учень 3:

Тож звернемося до історії нашої писемності. Кожен народ іде своїм шляхом до її створення. Та етапи розвитку письма в усіх народів земної кулі приблизно одинакові.

Учень 4:

Наші літери створив понад тисячу років тому болгарський священик, вчений і просвітитель Кирило разом зі своїм братом Мефодієм. За походженням Кирило та Мефодій були напівгреками, напівслов’янами: мати – гречанка, батько – болгарин.

Учень 5:

Скориставшись візантійським алфавітом, вони створили два письма. У першому, глаголиці, літери були дуже схожі між собою, химерно закручені, нагадували ієрогліфи, писати ними було нелегко. Глаголиця мала 38 букв.

Учень 6:

Довелося Кирилу придумати інші значки, які були прості та зручні і писалися швидко. Цей алфавіт назвали кирилицею. Кирилиця складалася з 43 букв.

Учень 7:

Так склалася доля, що найперші книжки, надруковані кирилицею, серед цілого слов’янства були українські. Перший друкар українських книжок був німець Швайпольд Фіоль.

Учень 8:

З часу друку перших книг українською мовою пройде трохи більше 200 років, і російський цар Петро 1 накладе заборону на друкування українських книг. З цього часу починається важкий, усіяний колючими тернами шлях нашої мови.

Учень 9:

Що тобі суджено, мовонько-мово, -

Тріумф безсмертя, чи смерч забуття?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

Учень 10:

Матимеш друзів – відважних і щирих,

Чи фарисеї тебе продадуть,

Ті, що сказившись од власного жиру,

В очі сміються, поза очі – б’ють?!

Учень 11:

Що тобі суджено, мовонько-мово?

Квіте мій, смутку мій, радість моя?

Чи тебе вдягнуть у шати любові,

Чи розіпнуть, як Ісуса Христа?

Ведуча:

Нагадаємо, яких тяжких поневірянь зазнала на своєму шляху рідна мова.

( Дві учениці зачитують життєпис української мови)

На дошці – слайди: «Життєпис української мови»

  1. 1720 рік – Петро 1 видає Указ про заборону книгодрукування українською мовою.

  2. 1754 рік – Указ Катерини 11 про заборону книгодрукування в Києво-Могилянській академії.

  3. 1796 рік – Синод видає розпорядження відібрати українські тексти з церковних книг, вилучити букварі.

  4. 1811 рік – закрито Києво-Могилянську академію.

  5. 1817 рік – Постанова про викладання в школах Західної України польською мовою.

  6. 1863 рік – Міністр внутрішніх справ Валуєв видає циркуляр, яким забороняється видавати літературу українською мовою.

  7. 1876 рік – Цар підписав Указ про заборону ввезення українських книжок з інших країн.

  8. 1884 рік –закрито всі українські театри.

  9. 1914 рік – Микола 11 видає Указ про скасування української преси.

  1. 1938 рік – Сталін видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови.

  2. 1980 рік – виходить постанова про вивчення російської мови в дошкільних закладах і в школах з першого класу.

На дошці слайд «Допоки є Шевченка мова, то доти Україна є…»

Учні читають поезії:

  1. В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О, мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт.

Навік пройшла пора безславна…

Цвіти і сяй, моя державна…

2. Безсмертна… вічна рідна мова,

Дзвінкі і чисті голоси.

Так, мова – це душі основа,

Мірило честі і краси.

3. А скільки болю і потали!

Її міняли на іржу,

Віками в ланцюгах тримали,

Нав’язуючи нам чужу.

  1. У душі сіяли зневіру

В Союзі зневажань і пут.

За неї слали до Сибіру

І розпинали гордих тут.

  1. Вона безсмертна! Є і буде,

В її словах є дух весни!

І якщо десь зблудили люди,

То винні, вірте, не вони.

  1. Слова – вони чіткі, як військо.

В глибинах їх немає меж.

Я мову польську і російську

По-людськи поважаю теж.

  1. … Вона – господарка чудова,

Себе в оренду не здає,

Допоки є Шевченка мова,

То доти Україна є!

  1. Моя прекрасна українська мово,

Найкраща пісне в стоголоссі трав,

Кохане слово, наше рідне слово,

Яке колись Шевченко покохав

.

  1. Ти все знесла: насмішки і зневаги,

Бездушну гру ворожих лжеідей,

Та, сповнена любові і відваги,

З-за грат летіла птахом до людей.

  1. Ти – наш вогонь по темнім полі битви,

Невинна кров пролита в боротьбі,

Тебе вкладемо тихо до молитви

І за спасіння дякуєм тобі.

  1. Чого ви плачете, тополі?

Чи від образи, чи від болю,

Чи, може, з вітром сперечались?

Чи, може, з полем покохались?

Чому засмучена калина?

Немов заручена дівчина,

Зелені віти нахилила

І листя росами умила…

Куди полинули лелеки?

У теплий край, у край далекий…

Несіть, лелеченьки, на крилах

Найкращу пісню з України…

  1. У кожнім чужинецькім слові

Є вирок українській мові.

Якщо її у нас не буде,

То нас історія забуде.

Гей, люди, чом же наша мова,

Така шляхетна й гонорова,

Тремтіти має, наче сарна,

Як мчить за нею ціла псарня?

  1. Бо українська диво-мова –

Похідний марш і колискова,

І жайвір під травневим сонцем,

Щедрівка в батька під віконцем,

Гірських потоків дзюркотання,

І соловейкове лящання,

І шелест жита і пшениці,

В ній ритм дощу і громовиці.

  1. У нашій українській мові

Живе освідчення в любові,

І люта ненависть до ката,

Погорда й гнів до ренегата,

Поезія степів і моря,

Жага незвіданих просторів,

Державний Гімн і спів молитви,

І гук війни і скрегіт бритви.

  1. В ній – наша доля в зло закута,

І клич Дніпрового могуття,

І духу нашого твердиня,

Краси скарбниця і святиня,

Що працю осява й дозвілля

У свята наші і весілля,

Сторожева несхитна вежа,

І єдність нашого безмежжя.

На дошці слайд «Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду…»

Учень 1:

Споконвіку в держави, у нації

Стало добрим законом, панове:

Жить не може людина у Франції

І не знати французької мови.

То вода для людини для спраглої,

Джерело життєдайне, чудове.

Жить не може людина у Англії

І не знати англійської мови.

В кожній мові – квітіння конвалії,

Гуркіт грому і гомін діброви.

Жить не може людина в Італіі

І не знать італійської мови.

Із колиски до миті останньої

Є в людей розуміння здорове:

Жить не може людина в Іспанії

І не знати іспанської мови.

Учень 2:

Хай слова вирізняються в реченні,

Як зерно, а не жмуття полови.

Жить не може людина в Туреччині

І не знати турецької мови.

Може, в мене поняття і спрощені,

Та тримаюсь такої основи:

Жить не може людина в Угорщині

І не знати угорської мови.

Жить не може Норвегії, Швеції,

У Румунії, коло Молдови,

У Німеччині, в Польщі, у Греції

І не знати державної мови.

Тож думки пропливають, як тіні,

В далину, в безгоміння Дніпрове:

Ні! Не можемо жить в Україні

І не знати вкраїнської мови

.

Учень 3:

Так, рідна мова – це душа народу,

Його поезія і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

Бо в ній усе – і рушники з квітками,

І хліб та сіль, як гості на поріг.

Й свята Мадонна – мати з діточками,

І Матір Божа – вічний оберіг.

І верби, що схилилися на воду,

Калини цвіт, дівочий ніжний спів

Все те найкраще, що в душі народу,

Про що віками мріяв, що любив.

Учень 4:

В садку вишневім засміялась хата,

З дитям за руку – мати молода…

О! Мово рідна, щира і багата –

Потрібна, як повітря і вода!

Як хліб і сіль, як росяне світання.

В тобі живуть такі п’янкі слова!

Любов і добрість, трепетне кохання,

Ти вічна, мово, щира і жива!

Учень 5:

Велична, щедра і прекрасна мова,

Прозора й чиста, як гірська вода.

Це України мова барвінкова,

Така багата й вічно молода.

Учень 6:

Слова, слова… Вони в собі всі різні:

Тривожні й тихі, радісні й сумні,

Є терпеливі, є жорстокі й грізні,

Лукаві й чесні, мудрі і смішні…

Знайди те слово – вічне і земне.

За часом час нам світ перестилає.

Минуще все. Лиш слово не мине

І та любов, що смертю смерть здолає

.

Учень 7:

Ти потрібна мені, як вода у пустелі,

Ти потрібна мені, як вогонь Прометеїв,

Ти потрібна мені, як повітря, як сонце,

Ти потрібна мені, як на волю віконце.

Бо без тебе я – раб без родини, без долі,

Бо без тебе я – прах, що розвіють у полі.

І люблю я тебе, твою пісню і слово,

І не зраджу тебе, материнськая мово.

Ти потрібна мені…

Учень 8:

Не цурайтесь мови, люди, рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде, хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає кожен день і свято.

Соловейком хай співає в українській хаті.

Бо ж така багата, українська мова,

Неповторна і крилата, і така чудова!

Учень 9:

І цвіте у ній кохання, рушники з квітками.

Мрії наші і бажання, верби над ставками.

Найрідніше, сокровенне, найдорожче в світі.

І святкове, і буденне, в ній – батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови, не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово, не буде народу.

На дошці слайд «Стаємо перед Тобою на коліна…»

Ведуча 1:

Мово! Пресвятая Богородице мого народу! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Ведуча 2:

Стаю перед Тобою на коліна і за всіх благаю: прости нас грішних й не ховайся… повернися до нашої хати, звідки Тебе вигнано, вернися до нашого краю… Забуяй вічним і віщим Словом від лісів до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну, возвелич, порятуй народ її на віки! Амінь.

Учень 1:

…Ви чуєте, згадали знову

Про нашу українську мову?

Учень 2:

Любіте нашу рідну мову,

Беріть до зброї гостре слово.

Учень 3:

Ні. Не забули ще слов’яни

Шевченка заклик полум’яний.

Учень 4:

О милозвучна наша мово!

О пісне мами колискова!

Тараса невмируще слово.

О рідна українська мово!

Ведуча 1:

Друзі! Простуймо світом гордо й незалежно, знаймо, що ми діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої і доброї, щирої нашої Батьківщини. Вона одна у нас, як мати. І від нас усіх залежить, якою вона буде, наша мила Вітчизна. Любімо свою мову, свій милий край, свою Україну.

Ведуча 2:

Замисліться. Ніхто не прийде наводити нам лад у нашій хаті. Ми мусимо це зробити самі, власними зусиллями. Пам’ятайте. Мовні обов’язки написані для нас, українців. Поки буде жити українська мова, буде існувати українська нація, бо мова – дух народу.

Дякуємо всім за увагу. До нових зустрічей.

11

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Методична діяльність в умовах децентралізації освіти в Україні»
Вікторія Вікторівна Сидоренко
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.