Виховний захід «Я маю в серці те, що не вмирає» (присвячений Лесі Українці)

Опис документу:
Виховний захід «Я маю в серці те, що не вмирає» (присвячений Лесі Українці) Вчитель: Любі діти! У наш клас Завітали люди щирі Привітайте в добрий час Гостей посмішкою й миром. Учні: Ми вам раді, люди добрі, І вітаєм щиро вас І запрошуєм ласкаво Вас усіх у другий клас.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Виховний захід

«Я маю в серці те, що не вмирає»

(присвячений Лесі Українці)

Виховний захід «Я маю в серці те, що не вмирає» (присвячений Лесі Українці)

Вчитель: 
Любі діти! У наш клас
Завітали люди щирі
Привітайте в добрий час
Гостей посмішкою й миром.

Учні: 
Ми вам раді, люди добрі,
І вітаєм щиро вас
І запрошуєм ласкаво
Вас усіх у другий клас.

   Вчитель:У лютому, наприкінці зими, на нашій українській землі, на Волині, народи­лася хороша-прехороша дівчинка.  якій судилася важка, але славна доля. Мріяла стати художником, бо гарно малювала, музикантом — бо мала неабиякий хист до музики. Але в серці маленької волинянки поселилася Муза, і не знала дівчина, що її поезії судилося стати в майбутньому красою української літератури.  Це була Леся Українка.

УЧЕНЬ.     У НАШІМ КЛАСІ  НА СТОЛІ

ПОРТРЕТ СТОЇТЬ У РАМІ.

ВІН ВСІМ ЗНАЙОМИЙ –

І МЕНІ, Й ТАТУСЮ, Й МАМІ

З ПОРТРЕТА ДИВИТЬСЯ НА НАС

ВКРАЇНСЬКА  ПОЕТЕСА

ЦЕ – ГОРДІСТЬ НАШОЇ ЗЕМЛІ

НЕСКОРЕНА, НЕЗЛАМНА ЛЕСЯ.

Учень:Де трави шумлять, наче море
Де вітер колише гаї
Де небо Волині прозоре
Й співають пісні солов’ї
Там Леся ходила малою
Збирала барвисті квітки
До кадуба йшла за водою
Сплітаючи мрії в вінки.
                          Звучить пісня «Ти вся в гаях»

Вчитель: 25 лютого 1871 року в м.Новгород-Волинському у невеличкому будиночку, який наймав Петро Антонович Косач народилася Лариса Косач, майбутня відома українська поетеса Леся Українка.

     Родина Косачів була незвичайною, адже дала Україні й світові кількох письменників. Мати Лесі — письменниця Олена Пчілка, з віршем якої «Вже ж у любому куточку…»ви познайомилися в другому класі.   Олена Пчілка, незважаючи на своє дворянське по­ходження, вважала, що її діти мають добре знати життя народу, його звичаї, традиції, любити свій рідний край. Тому вона возила їх у мальовничі місця України, спонукала дочок до оволодіння техні­кою народної вишивки, до запису слів і нот народних пісень.

     Батько Лесі – Петро Антонович Косач був юристом, людиною освіченою й для свого часу передовою, а натурою лагідною та доброю.

   Родина була багатодітна. В ній було шестеро дітей: Михайло, Леся, Ольга,Оксана, Микола, Ісидора.

    Леся – друга дитина в сім’ї. Маленька Леся була тиха, розумна, слухняна дитина, котру іншим дітям ставили завжди як приклад розсудливості. До п’яти років її пестливо називали «Лося», від повного імені «Лариса», бо в сім’ї Косачів було прийнято вигадувати свої пестливі імена: тітка Олена – Єля, сестра Оля – Олеся. Лесі ж не сподобалось таке ім’я (Лося) і вона себе переіменувала на Лесю.  

    В 4 роки Леся вже вміла читати, а в шість уже писала листи до бабусі, яка проживала на Полтавщині.

   Її улюблені книги – «Кобзар» Т.Шевченка, твори Ж.Верна, Д.Дефо, казки Г.Х.Андерсена.

 Леся була зразком виняткової мужності. 

     Ще зовсім малою, боячись хижих звірів, вона бігала місячної ночі в сусідній ліс, бажаючи побачити там оту мавку, про яку розповідала їй колись у ранньому дитинстві мати, і ніжний образ якої відтворила пізніше в поетичній «Лісовій пісні». 
 

Вчитель:Стежинкою біжить дівчинка, бачить біля хатинки бабусю.

Бабуся: А куди ти йдеш, дівчинко? Як тебе звати?

Леся:   До лісу, бабусю.

Бабуся: А ти не боїшся лісовичка, чи русалоньки, дитино?

Леся: А чого мені боятися? Про русалочку я читала, то вона мені геть не страшна.

Бабуся: У книжці? А хіба ти читати вмієш?

Леся: Умію. Усі ж уміють.

Бабуся: Дивна ти дівчинка, убрана, як усі люди і говориш по-нашому, читати  вмієш. Хто тебе навчив читати?

Леся: Матуся.

Бабуся: То й мати вміє читати?

Леся: Атож.

Бабуся: А чия  ти? Щось я тебе ніде не бачила.

Леся:  Бо я недавно приїхала. Я - Косачівна, а звуть мене - Леся.

Бабуся: То ти панова дочка? Пани все по-руськи розмовляють.

Леся: Чого ж нам мови своєї соромитися у нас всі родичі так роз­мовляють : І Лисенки, і Старицькі і дядько Драгоманов таж і тітонька... (плаче).

Бабуся: Чого ж ти засмутилася, моя пташко?

Леся: Бо тітоньку в Сибір вивезли за те, що по-українськи розмовляла.

Бабуся: Із Сибіру люди повертаються, не плач моя пташко. А коли ті­тоньку засудили, то чи не страшно тобі по-українськи розмов­ляти, одягатися?

Леся:  Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюсь.

Бабуся: Що ж, бачу ти завзята, рости велика.

 Леся: До побачення, бабуню, я завжди буду любити українську мову.

Вчитель: З 9-ти років почала Леся писати вірші. Перший вірш її вірш «Надія»

Учень. Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна:

Надія вернутись ще раз на Вкраїну,

Поглянуть іще раз на рідну країну,

Поглянути ще раз на синій Дніпро, –

Там жити чи вмерти, мені все одно,

Поглянуть іще раз на степ, могилки,

Востаннє згадати палкії гадки…

Ні долі, ні волі у мене нема,

Зосталася тільки надія одна.

 

Вчитель: -У Лесі був братик Михайлик, всього на півтори роки старший за Лесю. Росли вони разом: разом читали, разом пололи грядочку і поливали квіти, вигадували ігри для двох –у «Робінзона Крузо», на роковини Шевченка влаштовували літературні вечори. Пізніше перекладали твори російських та інших зарубіжних письменників на українську мову, ходили до сільських дітей – слухали їхні пісні, казки, звичаї і записували в зошит, полюбляли танцювати вдвох український народний танок «Козачок». Одним словом, Леся і Миша росли разом. І за таку нерозлучність були прозвані одним спільним ім’ям «Мишолосіє» (Миша і Лося).

-Давайте думкою полинемо у ті далекі, роки і уявимо собі братика і сестричку, які, прогулюючись у садку, прислухались до співу пташок, шуму дерев та дзюрчання струмків. І ніколи їм не було сумно.

(Хлопчик і дівчинка («Мишолосіє» в українському вбранні інсценізують діалог)

-         Чуєш, Михайлику, як півень співає?

-         Чую, Лесю! Гарно співає. Ходімо краще до квітничка та квіти поллємо.

-         Ні, Михайлику! Квіти треба ввечері поливати, щоб не зів’яли у таку спеку. Візьми краще олівець та запиши мирилку, яку я чула нещодавно від дітей.

-         І яка ж то мирилка?

-         «Мир миром, пироги з сиром. Варенички в маслі, ми дружечки красні. Поцілуймося!»

-         Лесю, а хто дітей навчив миритись?

-         Вони самі склали цю чудову мирилку, адже діти люблять дружити і сварки їм не до вподоби.

-         А як же вони мирились, Лесю?

-         А ось так! Нумо, діти, беріться за мізинчики!

Вчитель: Хоча Леся найбільше часу проводила з Михайликом, вона дуже любила своїх молодших сестричок. Брала велику участь у їх вихованні та освіті.  Ляльок у Лесі не було. Не гралася ними лише тому, що Миша їх не любив. Тому вона заради брата відмовилася від улюбленої гри.

     Сестрички ж ляльками гралися. Леся вишивала їхнім лялькам сорочки, шила одяг,     плела віночки з малюсіньких квіточок. Навіть   виготовляла ляльки з рослин (квіточок, пелюсточок, листочків). Дуже любила своїх молодших сестричок. Брала велику участь у їх вихованні та освіті. Написала для молодшої сестри підручник «Стародавня історія східних народів».

Вчитель:  -Діти, а ви любили, коли були ще зовсім маленькі слухати колискові,які вам співала мама?Так і Леся маленькою любила колискові, які їй співала її матуся.Тому, коли вона   виросла, теж склала колискову «Місяць яснесенький», а композитор Я. Степовий написав музику до неї.

(звучить фрагмент пісні).

Вчитель: Восьмирічною дівчиною Леся з батьками  переїжджає на Волинь: спочатку до Луцька, а потім постійно проживала в с. Колодяжне, недалеко від м.Ковель.

Учень: Село, де на кожному плесі

Лілеї, як зорі ясні,

Де завше світилися Лесі

Пророчі Досвітні вогні.

 

Колодяжне – казко Волині,

Колодяжне – квітко –село!

Село з солов’єм на калині –

Ти раєм для Лесі було…

Перегляд відео. Музей в селі Колодяжне.

 Коли Лесі виповнюється 13 років, починає друкуватися її поезія.

- Українською мовою заборонялось писати, бо цар видав наказ про заборону української мови. Отож Леся посилала вірші у Галичину, за кордон. Там у львівському журналі «Зоря» друкувались вірші юної поетеси за підписом «Леся Українка», що означало «Леся з України». Ось так і з’явилось у Лесі нове прізвище-псевдонім – Українка.

Звучить пісня «Лесі Українці»

- Перший друкований вірш -  «Конвалія».

Вчитель:  Леся  всім серцем любила свій край і присвячувала йому вірші. Улюбленою порою року була весна.

Учень: Соловейковий спів навесні

Ллється в гаю, в зеленім розмаю,

Та пісень тих я чуть не здолаю,

І весняні квітки запашні

Не для мене розквітли у гаю,-

Я не бачу весняного раю;

Тії співи та квіти ясні,

Наче казку дивну, пригадаю-

У сні…!

Учень:    «Пісенька, весняної води".

З гір на долину                                                                                біжу, стрибаю, рину!                                                                          Місточки збиваю,                                                                                           всі гребельки зриваю,                                                                                      всі гатки, всі запруди,                                                                                    що загатили люди, -                                                                                                  бо весняна вода,                                                                                        як воля молода!

Пісня «На зеленому горбочку» (гра на сопілці)

- Чимало віршів Леся Українка написала для дітей і об’єднала їх спільною назвою «В дитячому крузі».

Учень: Літо краснеє минуло,

Сніг лежить на полі.

Діти з хати виглядають

В вікна... Шкода волі!

 

Діти нудяться в хатині,

Нудять, нарікають:

І нащо зима та люта? -

Все вони питають. -

 

Он все поле сніг завіяв,

Хоч не йди із хати!

У замкнуті дивись вікна,

Ніде й погуляти!

 

Учень: Сніг з морозом поморозив

Всі на полі квіти...

Десь зима та не скінчиться! -

Нарікають діти.

 

Ждіте, ждіте, любі діти!

Літо знов прилине,

Прийде мила годинонька,

Як зима та згине.

 

І заквітне наше поле,

І зазеленіє, -

Знов його весна прекрасна

Квіточками вкриє!

Учень: «Мамо, іде вже зима,

Снігом травицю вкриває,

В гаю пташок вже нема…

Мамо, чи кожна пташина

В вирій на зиму літає?»-

В неньки спитала дитина.

Мама: «Ні, не кожна», -одказує мати,-

Онде бачиш, пташина сивенька

Скаче швидко отам біля хати,

Ще зосталась пташина маленька».

Учень: « Чом же вона не втіка?

Нащо морозу чека?»

Мама: «Не боїться морозу вона,

Не покине країни рідної,

Не боїться зими навісної.

Жде, що знову прилине весна».

Дитина: «Мамо, ті сиві пташки

Сміливі, певно, ще й дуже,

Чи то безпечні такі,-

Чуєш, цвірінькають так,

Мов їм про зиму байдуже!

Бач – розспівалися як!»

Мама: «Не байдуже тій пташці, мій синку,

Мусить пташка малесенька дбати,

Де б водиці дістати краплинку,

Де під снігом поживку шукати»

Дитина: «Нащо ж співає? Чудна!

Краще шукала б зерна!»

Мама: «Спів пташині потіха одна, -

Хоч голодна, співа веселенько,

Розважає пташине серденько,

Жде, що знову прилине весна»

Вчитель:  Поряд з радістю про те, що народилася велика українська поетеса, наші душі огортає смуток, адже життя Лесі - то була бороть­ба з тяжкою хворобою, яка вразила її в 10 років. Це трапилося на Водохрестя, коли Леся ходила до озера, там засту­дила ноги і туберкульоз вразив дитячі кісточки.

    Леся жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала гучними коридорами. Вчителями її були мати, батько, книги та життя.

     Леся Українка дуже рано виявила нестримний потяг до музики. І мати, Олена Пчілка, придбала рояль, на якому з п’ятилітнього віку й почала вчитися грати дівчинка. Його потім у родині так і назвали «Лесин рояль».
Іноді місяцями лежала вона з загіпсованими руками й ногою. І ось одного разу її тітка, Олександра Антонівна , яка вчила дівчинку грі на фортепіано, помітила, що Леся, лежачи в ліжку, досить упевнено вибиває вільною від гіпсу ніжкою такт.
- Що ти робиш, Лесю? – запитала здивовано тітка.

- Граю… на роялі, - тихо відповіла дівчинка.

Очевидно, голова її була повна звуків, якими жила вона тоді. 
 

Танець «Хотіла б я піснею стати»

Вчитель: Батьки возили Лесю на море, вона там лікувалась. Послухайте, як Леся писала про море:

Учень: Вже сонечко в море сіда

        У тихому морі темніє

            Прозора глибока вода

          Немов оксамит , зеленіє.

 

На хвилях зелених тремтять

Червонії іскри блискучі

І ясним огнем миготять,

Мов блискавка з темної тучі.

Вчитель:  Які гарні слова в цих віршах. Леся полюбила море. Але де б вона не була, завжди пам”ятала, що вона українка, сумувала за рідним краєм.             Останні десять років свого життя Леся Українка жила в Україні дуже мало. Більше – на Кавказі, в Криму, Італії, Єгипті. Вологий клімат Колодяжного, Києва, де вона перебувала короткий час, шкодили її здоров’ю.

     Серце Лесі Українки перестало битися 1 серпня 1913 р. в грузинському місті Сурамі.

    Тіло письменниці перевезли до Києва й поховали на Байковому цвинтарі поряд із могилами батька й брата.

      Ми – земляки славетної поетеси Лесі Українки, і цим можна пишатися, адже Лесю знають і люблять в усьому світі. Видатні поети ніколи не залишають нас. Вони відходять у безсмертя.

Пророчими стали слова поетеси:

Ні! Я жива! Я буду вічно жити!

Я в серці маю те, що не вмирає.

Так, вона жива і буде вічно жити в наших серцях і нашій пам’яті. Вогник віршів і пісень,покладених на слова Лесі Українки палає уже понад століття.

Вона заслуговує нашої шани і любові. На уроках Трудового навчання ми сплели віночок і сьогодні ми цей вінець слави піднесемо нашій великій поетесі.

Пісня «Тішся дитино»

  Учень: Не стерлась райдужна сторінка,

               Не вмерла пісня лісова,

             Безсмертна Леся Українка

              Була і є, повік жива.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ФРАНЦУЗЬКОЇ МОВИ залишилося:
0
2
міс.
0
1
дн.
1
9
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!