Виховна година "Сила художнього слова"

Опис документу:
Педагогічний досвід з національно - патріотичного виховання. Мета : розвинути вміння учнів читати поетичні твори; виховувати любов до Батьківщини,до художнього слова ,бажання самим творити ; досягати високої культури мужнаціональних взаємин.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Сила художнього слова

Мета: розвивати вміння учнів читати поетичні твори; виховувати любов до Батьківщини; виховувати любов до художнього слова, бажання самим творити; ознайомити учнів з літературними доробками випускників школи; виховувати свідомого громадянина суспільства; формувати в учнів потребу успадковувати духовні надбання українського народу, досягати високої культури міжнаціональних взаємин, формувати в дітях особистісні риси громадян України.

Поезія – безсмертний дотик до душі

Вед.: «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Ці слова належать устам найталановитішої сучасної поетеси Ліни Костенко. Ці слова – про безсмертність поезії, її незрівняний вплив на душу людини. Адже по-різному ми сприймаємо явище довкілля: як можна словами передати шум літнього дощу, розповісти про гру променів сонця в краплях роси, чому бувають сумними дерева, про що говорять квіти.

Вед.: Можливо, ви заперечите: «Не кожному дано бути поетом». Можна з вами погодитись, частково. Великий педагог В.О. Сухомлниський вірив у талановитість кожної дитини. Він вважав, що всі діти можуть складати оповідання, вірші, казки, тільки їх треба цьому вчити, вчити бачити, відчувати, вслухатись в оточуючий світ.

Вед. І сьогодні ми з вами поговоримо про вплив літературної діяльності на виховання підростаючого покоління. Про мрії, надії, сподівання, роздуми про сьогодення і майбутнє, про свою роль в житті, власну життєву позицію юних поетів нашої школи.

Не одне покоління випускників вело розмову серцем, розуміли, творили і берегли красу слова.

Вед.: «Чим тонша чутливість до слова, до багатства його відтінків, тим глибша сприйнятливість юного серця до моральних повчань, до краси всього людського», - стверджував Василь Олександрович Сухомлинський.

Саме так відчуває красу оточуючого світу, красу слова випускниця нашої школи Ганна Дзибенська. Її поезія – для ровесників, для дорослих, для всіх, хто задумується над сенсом життя, кого цікавлять загальнолюдські проблеми, якими заповнене наше сьогодення.

Вед.: Зараз, шановні друзі, вашій увазі буде представлено декілька поезій Ганни Дзибенськоїх. Перша з них – «Життя», яку юна поетеса написала сама, навчаючись у 9 класі нашої школи.

Життя

О! так чи ні? Ану скажіть!

Що є життя? Яка його мета?

Що є у ньому – сенс чи хаос неосяжний?

Що править, володіє ним?

Досіль не зрозуміли ми,

Що головним є в нашому житті.

Хто скаже правду, очі нам відкриє?

Хто нам пояснить тему цю, закриє?

Життя - дискусія гаряча у думках,

Життя – це радість невгамовна у очах,

Життя - це простір пустоти,

Який в майбутньому наповниш ти.

І день за днем нові питання линуть,

Та відповідь і досі не спішить.

Нехай думки хоч трішечки спочинуть,

А ти - живи, радій та мрій.

Життя – не доля зла, не марево прозоре,

Тож із мужністю пройди це дивне море

Крізь хвилі, шторми, штилі і відлиги.

І серце збережи своє від криги.

Життя не дасть вам відповідь пряму

На вашу тему чи питання,

Не ображайтесь, не виніть його,

Зумійте розглядіть його до вас звертання.

Життя намисто, вчинки намистинки,

Чи стануть перлами вони, скажи?

Чи каменем повиснуть над тобою

Ворожою гіркою самотою?

Життя – приватна твоя власність,

В твоїх руках його змінить.

Завжди не допомогу друзі прийдуть,

Та їм за тебе все ж не жить!

Вед.: Наступні вірші Ганна об’єднала одним заголовком «Чи справді так?». Ці поезії теж наповнені філософським змістом. Юна поетеса розмірковує над сенсом життя, над змістом людської сутності, використовуючи різні літературні прийоми.

Чи справді так?

Ось біля мене, біля пічки,

Сидить, мовчить маленька кішка.

Вона - руденька й норовиста,

Та ось, угледівши звіринку,

Звіринку, що коти не люблять,

Звіринку сіру та малу,

Беззахисную та живу

Змінилась вкрай…

Свої міцнії кігті

Та зубки білосніжні,

Які вона ховала,

Нарешті вирішила показать.

А ось такий прегарний

І такий пречудовий

Кущик молоденький

Синьої беладони

Ягодки красиві

Може і смачненькі,

Та все ж вони,

Як ті підступні змії…

Спробуєш разочок

Тих ягідок синеньких,

Та не обберешся

Проблем величеньких.

Ось чорна вуглинка

Лежить на стежині.

Лежить собі мирно,

Мабуть, і донині.

Вона хоч негарна,

Та дуже корисна.

Без неї нелегко

Нам обійтися.

Вона - не коштовність,

Та як золота,

Бо служить нам, людям

Для блага й добра.

А чи догадались до чого веду я?

Ну що ж – так і бути,

Про все вам скажу я.

Живуть серед нас всякії люди:

Одні нагадують злую рослину,

Другі камінець, тобто вуглину,

Та все ж вони – люди, добрі чи злі-

Не нам їх судити…

Тож будьте уважні, зумійте відкрити

У доброму – добре, у злому – погане.

Вед.: Читаючи поезії , ми задумуємось над сенсом життя. Поетичні рядки зачіпають та хвилюють найпотаємніші людські струни, вони пробуджують людські душі, які відлунюють у мріях та сподіваннях.

Спогади

Які ті спогади приємні,

Наповнять дух потоком хвилі,

Її азартом і теплом,

Маленьким сумом – загалом.

Вертаюсь я до вас щомиті,

Хоч все здолаю я на світі,

Щоб ще були такії миті!

Хоч час минає, серце знає,

Що новії відбудуться події

І будуть спомини нові

В майбутньому квітучому житті

Всі вони різні, є усякі,

Та неприємності всілякі

Завжди пасують перед добром,

Шукай добро в собі самом!

Г. Дзибенська

Вед.: Юні поети люблять свою школу, шанують батьків, родину, не забувають своїх дідів та прадідів, своє коріння. Адже «нащадки пам’ять бережуть».

Вед.: У Ганни Дзибенської є прекрасна поезія «Моє коріння» .

Моє коріння – сива давнина,

Тут пращури жили мої здавна.

І стрічку цю, цей ланцюжок

І я доповню ще на крок.

Бажає неабияк всяк,

Щоб воно далі розросталось,

Щоб міці й сили набиралось

І розлилось і вшир, і вздовж,

Сплелось з корінням у світі

І дужало у кожній миті,

Польоту стрімкого набрало,

Мелодією звучно заспівало.

Моє коріння – це моя сім’я

Тепла, любові, шани і добра,

Хай кожен корінь на землі

Потоне в цьому почутті.

Вед.: Так, ми повинні пам’ятати минуле, своїх предків. Повинні знати історію свого роду, своєї країни.

Вед.:Неспинно спливають роки. Все далі від нас відходять в історію події Другої світової війни. Відлунали канонади, і про ті часи нагадують пам’ятні обеліски. А ще людська пам’ять.

День Перемоги

(поезія випускниці школи Байбакової Наталії)

День Перемоги – славне свято,

Це свято наших прадідів,

Нам дуже сумно, що солдати

Померли, захищаючи наш дім.

День Перемоги – славне свято

Нелегко воїнам прийшлось в бою.

О! Як їх полягло багато

За Батьківщину рідную свою!

Ми дякуємо щиро їм,

Що захистили нашу долю,

Щоб не жили ми у неволі.

Ми шлемо їм низький уклін.

Вед.: Людська пам’ять – вона сильніша за час. Спогади - вони тривожать душу. Вдячність – почутті, яке не дасть зникнути, забути тих, кому ми зобов’язані своїм життям.

І зараз, шановні друзі, ми представимо вашій увазі творчу роботу Сачко Анастасії «Коли летять журавлі».

« Колись маленька я сиділа біля прадіда Івана. Він був хворий, почувався погано. Вийшов на вулицю, щоб подихати весняним ароматом. Цвіли садки. Ми сиділи під розкішною яблунею. Дідусь уважно вдивлявся в небо «Слава Богу! Летять журавлі!»,- з полегшенням, якимось радісним голосом сказав дідусь. Я поклала ляльку, а сама побігла до бабусі. «Бабусечко, а чому дідусь так журавлів чекав» - запитала.

Тоді я й дізналась від бабусі Наді, що дідусь Іван має поранення з війни. Зараз він старенький, хворіє. Коли прилітають журавлі, вони ніби несуть йому на своїх крилах здоров’я.

Тепер я навчаюсь у шостому класі. Нема вже прадідуся, та пам’ять про нього залишилась.

Ми зберігаємо пожовклі фотокартки, газети, а саме головне – його бойові нагороди: медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні»., «Медаль Жукова», медаль «За трудову доблесть», медаль «За відвагу», «Орден Вітчизняної війни І ступеню», «Орден Червоної зірки». Всього прадідусь мав 23 нагороди.

Воював він на І Українському фронті в 4-й танковій армії сімнадцятої механізованої бригади, був учасником Сталінградської битви, Курсько-Орловської, брав участь у форсуванні Дніпра.

Я горджусь своїм прадідом Кибою Іваном Григоровичем, який і в бою, і в труді був на передньому фронті.

До самої пенсії працював бригадиром овочівницької бригади радгоспу імені 50- річчя Великого Жовтня. Його любили і шанували люди, адже він був учасником Всесоюзної сільськогосподарської виставки та нагороджений медаллю учасника ВСХВ. За самовіддану працю в радгоспі уряд нагородив його орденом Жовтневої революції і ювілейними медалями.

Вже минуло 12 років, які прадідусь Іван пішов у вічність. Живе його друга половинка , дружина, а моя бабуся Надія, спогадами про минуле та успіхами дітей, онуків і правнуків.

Тепер, коли прилітають журавлі, я беру її за руку і підводжу до розкішної яблуні, яка буяє цвітом. Сідаємо і дивимось в небо. І вже не дідусь, а бабуся говорить: «Слава Богу! Летять журавлі!».

Привітно махають птахи крильми, а мені здається, що це вони шлють вітання із вічності від мого прадідуся Івана.

Вед.: Пам’ятаючи про минуле ми дбаємо про майбутнє. Народ живе, доки жива його мова. І в поетичному доробку Ганни Дзибенської є поезія під назвою «Ода мові».

Ода мові

О мово рідна, матінко моя!

Для мене ти за платину дорожча.

Бринить в серцях мелодія твоя,

На ніжну пісню матері ти схожа!

У мріях, думах, помислах ясних

Летиш в безкраїм небосхилі,

Ти - мова прадідів моїх,

Для мене ти - наснага й сила!

Цуратися тебе нізащо

Не буду і не хочу я,

Нести в душі святиню, рідне слово

Усе життя готова я.

Тебе я бачу чистою сльозою,

Що щастя випромінює завжди,

І стелишся ти ніжною канвою,

Яка стежину вказує в житті!

Ріднесенька, гнучка, барвиста,

Співуча, щира, промениста,

Пестлива, любляча та ніжна

Барвінком стелишся розкішним!

У кожнім слові затавруйте

Пошану їй, глибоку честь,

В своїх речах навік забудьте

Нещирість, грубощі та лесть!

О мова рідна! Матінко моя!

Ти - зіронька ясна на небосхилі,

Ти - найдорожча, рідна, мов земля,

Що простягається на незліченні милі!

Вед.: Сьогодні юні поети нашої школи теж переймаються одвічними життєвими проблемами, які потім відтворюють у своїх віршах. Так однією з головних тем поезій стала тема війни і миру. І ми пропонуємо вашій увазі вірш Дуванової Таїсії, колишньої учениці нашої школи, переселенки з Донецька під назвою «Я вірю».

Я вірю

Голову склали за землю герої,

Щоб захистити наш дім

А матері плачуть, а матері плачуть,

Скорблять за полеглих синів.

Ночей недоспали, недоїдали

Ростили дітей, як могли,

Копієчку кожну щодень відкладали,

Щоб діти в достатку росли.

Та скоро земля від вогню запалала,

Від болю здригнулась вона.

І в кожній родині когось, та забрала

Жорстока бездушна війна.

А матері знали, а матері знали:

Нелегко там буде в бою.

І фото синів кожен день цілували,

Чекали кровинку свою.

Молилися Богу, війну проклинали,

Просили життя зберегти

О! Скільки тих сліз вони проливали,

Щоб син повернувся з війни.

За що ж матерям та мука пекельна,

За що таке горе й печаль?

І крає матусі згорьоване серце,

А душу охоплює жаль.

Я вірю, що сонечко знову заграє,

Розквітне щасливо земля,

І знов перемога над нею засяє,

Бо сильна Вкраїна моя!

Вед.: Тему мирного неба над Україною розглядають у своїх поезіях «Війні – ні!» учениця нашої школи Німенко Аліна та Полтавець Олександр у вірші «Земле моя».

Війні – ні!

Нехай кулемети навіки замовкнуть,

Блакитнії хмари відкриються нам.

Хай сонце засяє, пташки безтурботно

Співають у небі, в полях і лісах.

Як хочеться бачити матір щасливу,

Що сина свого дочекалась з війни,

Щоб наша країна, міцна і єдина,

Була найквітучішою на землі!

Ми вірим в майбутнє твоє, Україно!

Ми вірим, що буде мир на землі.

Хай квітне у полі червона калина,

І мирно співають в садах солов’ї.

Німенко Аліна

Земле моя

І знов омита кров’ю рідна земля,

І знову стогне рідна Україна,

І материнських слід тече ріка

Слова Шевчснка, як пророцтво, линуть.

Та збуджена країна у вогні

І гинуть люди, гинуть діти.

О Господи, як хочеться, маленькому мені

У мирі жити и життю радіти.

Прогрес і розвиток наук,

Найбільш розвинуте сторіччя…

Ти люди вже повинні зрозуміть:

Війна не вихід,

А любов до рідної землі

Та мир і спокій –

Це найбільша цінність вічна.

Вед.: В. Сухомлинський визначає творчість як «бачення людиною свого внутрішнього світу, свого розуміння і створення краси». Він вважав, що залучати до творчої літературної діяльності треба всіх учнів без вийнятку. А для цього треба більше спілкуватись з природою: ходити в ліс, в сад, на поле, луки, берег річки, відчувати красу побаченого, пережитого, щоб через слово краса входила в душу.

Вед.: Не всі юні літератори стануть поетами та письменниками. Та головне, що вони ніколи не будуть байдужими до людей, навколишнього світу, а душі їх ніколи не стануть черствими та жорстокими.

Про що я мрію

У кожного завітна мрія є:

Хтось мріє Всесвіт підкорити,

Хтось мріє подвиги здійснити

Й ім’я прославити своє.

Я ж мрію, щоб навколо радісно було,

Щоб добре вчитись, мати вірних друзів,

У кожного у хаті щоб цвіло,

Буяло щастя, як калина в лузі!

А ще я хочу, щоб і мама, і татусь

Були здоровими раділи разом з нами,

Коли раненько я прокинусь,

Щоб поруч сяяла усмішка мами.

Коли невдача, щоб матусенька мене

Підтримала, а, може, й пожурила,

Тоді і горе не страшне,

Підтримка мами – то велика сила!

Хай кожен має хліб і дім,

Велику і міцну родину

І стане рідною домівкою усім

Моя квітуча Україна!

Оксана Кондратенко

10

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
1
міс.
2
2
дн.
0
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!