Виховна година "Поети наодинці з епохою"

Опис документу:
Дорогоцінним внеском у скарбницю української та світової культури ввійшло надбання геніального поета і художника, революціонера-демократа Тараса Григоровича Шевченка. Саме такі зустрічі ,де прославляється міць українського слова вчать учнів з повагою відноситися до видатних особистостей нашої держави.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

З місяцем березнем пов'язано багато важливих подій. Але про одну подію кожного року пам'ятають усі люди. Ось і ми сьогодні будемо згадувати того, хто не лише влучно говорив, але й боровся за свободу, мир і спокій у нашому українському домі. Давайте разом пройдемо протоптаною попередніми поколіннями стежкою і вникнемо у зміст сказаних генієм слів (зачитати епіграф).

Щовесни, коли тануть сніги,

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка

Все йде, все минає... Та залишається пам’ять, добра слава про людей, що мандрують у світи в пошуках краю землі, у пошуках істини та правди. В історії залишаються імена, які з гордістю вимовляє, пам’ятає і шанує все людство. До них належить й ім’я великого українського поета Т.Г. Шевченка. Весь свій мо- гутній талант він присвятив служінню народові. «Історія мого життя, - писав поет, - становить частину історії моєї Батьківщини».

Тарас Шевченко - символ чесності, правди і безстрашності, великої лю- бові до людини. Вся творчість великого Кобзаря зігріта гарячою любов’ю до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу. Його думи, його пісні, його полум’яний гнів, його боротьба за світлу долю трудового люду були думами, піснями, гнівом і боротьбою мільйонів. Поезію Ше- вченка люблять усі народи. Поет, який віддав усі свої сили боротьбі за визво- лення рідної України від соціального і національного гніту, виражав прагнення і сподівання всіх народів, всіх прогресивних людей світу.

Дорогоцінним внеском у скарбницю української та світової культури ввійшло надбання геніального поета і художника, революціонера-демократа Тараса Григоровича Шевченка. Усе своє свідоме життя він пов'язав із визвольним рухом українського та російського народів, направленим проти кріпацтва і царського самодержавства, поет став засновником нової української літератури і критичним реалістом в українському образотворчому мистецтві. Могутньою силою свого таланту він пробуджував розум і серця людей, відчайдушно закликав усіх до боротьби проти кріпацтва і насильства, проти царизму та тиранії Як поет і художник Шевченко глибоко національний.

Отож і ми з вами сьогодні зібрались, щоб перегорнути сторінки життя Т.Г. Шевченка. Саме таким березневим днем принесли у хату до кріпака Шевченка лелеки малого хлопчика, якого назвали Тарасом. Хлопчика, слава про якого пережила його на сотні літ.

9 березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях на Звенигородщині, в хаті Григорія Шевченка, кріпака пана Енгельгарда, блиснув у вік- ні єдиний на все село вогник, - народилась нова панові кріпацька душа, а Україні - її великий співець - Тарас Шевченко. В похилій хаті край села Над ставом чистим і прозорим, Життя Тарасику дала Кріпачка-мати, вбита горем. Коли маленькому Тарасові виповнилось два роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села Кирилівки. Тут, у і Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета.

Та незважаючи ні на що потяг до знань у юного Тараса був дуже великим. Засвоївши початкову грамоту у жорстокого дяка, він не лише зачитувався творами українських письменників, особливо Григорія Сковороди та Івана Котляревського, але й переписував їх, заучував напам'ять.

Було Тарасові тільки 11 років, коли він залишився круглою си- ротою. Тяжко жити сиротою в наймах. Ким тільки він не був: і пастухом, і погоничем, і воду носив школярам.

Через 20 років він із болем згадуватиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

Шевченкове життя - це повість про те, що таке мистецтво, яке воно безмежне. Здається, усі обставини були проти того, щоб Шевченко став поетом і художником. Спочатку злидні, рабство, сваволя поміщика перешко- джали досягненню мети. Згодом, коли Шевченко їх здолав, саме держава перегородила шлях поетові. Він був фізично надломлений в’язницею та засланням, але своє мистецтво проніс до кінця життя.

Тарас Григорович Шевченко прожив дуже мало - лише 47 років. З них 34 роки провів у неволі: 24 роки - під ярмом кріпацтва і понад 10 років - у найжорсткіших умовах заслання. А решту - 13 «вільних» років - перебував під невсипущим наглядом жандармів. Кобзареві, на жаль, не поталанило побачити здійснення своїх мрій. Із заслання повернувся Шевченко хворим, знесиленим, втомленим, але не скореним. Арешти, переслідування, заслання, солдатська муштра підірвали здоров’я великого поета. Він помер передчасно 10 березня 1861 р. У травні друзі виконали поетів заповіт: він був перепохований з Україні, на Чернечій горі під Каневом, де й справді «лани широкополі, і Дніпро, і кручі було видно, було чути, як реве ревучий». Т. Шевченко увійшов в історію української культури як великий демок- рат, видатний поет, прозаїк, драматург, художник, творець нової літератури та літературної мови, як виразник дум і пророк нашої нації.

Вже більше 203 років пройшло, як перестало битися благородне, мужнє серце геніального поета революціонера Тараса Григоровича Шевченка. Але світлий образ великого Кобзаря безсмертний, як і сам народ, що породив його. У наш час полум’яне слово Шевченка нам дуже потрібне. Необхідні його внутрішня сила, правдивість, ідеали добра, рівності, його політичні переконання, краса і мелодійність його поезій, його велике прагнення свободи, любов до свого народу, до своєї Батьківщини, мрії про майбутнє. Бажаю вам звертатися до творчості Шевченка не лише у березні. Багато його творів дають відповідь на питання сьогодні.

Хочеться вам сказати, що ми зараз відчиняємо двері в дивовижно яскравий світ художнього слова видатної української поетеси Ліни Василівни Костенко. 19 березня поетесі виповнилося 87 років. Такою людиною може пишатися будь-який народ, бо вона є спадкоємцем кращих традицій своєї нації.

Вслухайтесь в слова Ліни Василівни, серцем доторкніться до них, вдумайтесь у їх глибокий зміст – і вам відкриється багато таємниць життєвих і поетичних. Її геній, незважаючи на всі негаразди і катастрофи, гоніння й замовчування, залишається могутнім олімпом сучасної поетичної думки.

Схильна до афористичного формулювання поетичної думки, вона один з віршів завершила гіркувато-лукавим висловом:

        Щастя треба – на всякий випадок,

        Сили треба – на цілий вік.

Безкомпромісність – ось пароль її поезії. Неповторність – ось друге з ключових понять волелюбної музи Ліни Костенко. Час, який дістався Ліні Костенко для життя, теж потребував від неї самозреченості, віри й відваги. Своєю поезією за часів безмовності й стандарту вона рятувала честь української літератури.

     Вірш “Страшні слова, коли вони мовчать”

        Страшні слова, коли вони мовчать,

        Коли вони зненацька причаїлись,

        Коли не знаєш, з чого їх почать,

        Бо всі слова були уже чиїмись.

        Хтось ними плакав, мучився, болів,

        Із них почав і ними ж і завершив.

        Людей мільярди, і мільярди слів,

        А ти їх маєш вимовити вперше!

        Все повторялось: і краса й потворність,

        Усе було: асфальти й спориш.

        Поезія – це завжди неповторність,

        Якийсь безсмертний дотик до душі.

Народилася Ліна Костенко 19 березня 1930 р. в містечку Ржищеві на Київщині в учительській сім’ї. Її батько був освіченою людиною, знав 12 іноземних мов, що свідчило про його видатні здібності. За часів сталінщини її батько зазнав лихоліть: був репресований, пройшов крізь ГУЛАГ.

В дитинство дітей 30-х років шаленим шквалом увірвалася війна. Потрясіння, пережите поколінням її ровесників у роки фашистської навали, довго мучило пам’ять, відлунившись у низці поетичних творів Ліни Костенко “Мій перший вірш написаний в окопі” – той перший вірш, що його дівчинка з містечка над Дніпром написала “мало не осколком” на стіні окопу, не зберігся, упав снаряд і стіна з великими дитячими літерами осипалася. Але залишився спогад, болюче відчуття війни як чогось страхітливого, неприродного.

        Мій перший вірш написаний в окопі,

        На тій сипкій од вибухів стіні,

        Коли згубило зорі в гороскопі

        Моє дитинство, вбите на війні.

        Лилась пожежі вулканічна лава,

        Стояли в сивих кратерах сади,

        І захлиналась наша переправа

        Шаленим шквалом полум’я й води.

        Був білий світ не білий вже, а чорний,

        Вогненна ніч присвічувала дню

        І той окопчик – як підводний човен

        У морі диму, жаху і вогню.

        Це вже було ні зайчиком, ні вовком –

        Кривавий світ, обвуглена зоря!

        А я писала мало не осколком

        Великі букви щойно з букваря.

        Мені б ще гратись в піжмурки і в класи,

        В казки літать на крилах політур,

        А я писала вірші про фугаси,

        А я вже смерть побачила впритул.

        О, перший біль тих не дитячих вражень,

        Який він слід на серці залиша!

        Як невимовне віршами не скажеш,

        Чи не німою зробиться душа?

        Душа в словах – як море в перископі,

        І спомин той – як відсвіт на чолі…

        Мій перший вірш написаний в окопі.

        Він друкувався просто на землі.

Ліна Костенко увійшла в поезію шістнадцятирічною. Але вже тоді стає зрозумілим, що в неї рідкісне обдарування, що вона – діамант, який потребує тільки обрамлення.

Ліна Костенко здобула педагогічну освіту, але творче обдарування привело її до Московського літературного інституту – єдиного на той час вищого навчального закладу, в якому здобували освіту майбутні майстри художнього слова, і закінчила його в 1956 році з відзнакою.

Поява перших збірок поезії Л. Костенко – “Проміння землі” (1957р.), “Вітрила” (1958р.), “Мандрівки серця” (1961р.) – викликали великий інтерес у суспільстві.

Відомий російський письменник Всеволод Іванов писав: “Це дуже талановитий поет з великим майбутнім. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і дивовижною щирістю, тою високою щирістю, яка розкриває душу людини без надривності, цинізму… . Я відчуваю, що українські вірші її досконалі…”.

Ліна Костенко прийшла в українську літературу в плеяді поетів, які називалися “шістдесятниками”!. Її ім’я стало поруч з такими відомими поетами, як Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, Віталій Коротич, Дмитро Павличко, Василь Стус.

Поетеса присвятила своє життя служінню своєму народові:

        … Народ не вибирають.

        І сам ти – тільки брунька

        В нього на гіллі.

        Для нього і живуть,

        За нього і вмирають,

        Ох, не тому, що він –

        Найкращий на землі !

        “Я в людей не проситиму сили…

        Я в людей попрошу тільки вірш” – писала ще в юності Ліна Костенко, немовби передбачаючи і життєві випробування, і неминучі розчарування, і довгі роки вимушеного мовчання.

Свого часу Ліна Костенко стала легендою. Це тоді, коли в літературі її ніби не існувало, ім’я її було заборонено, вірші не друкувалися, про вихід книжок і не мріялось.

Безкомпромісна Ліна Костенко не дозволила потоптати своєї гідності як людини, як митця. Майже 16 років її твори за часів радянського режиму не видавалися.

В найстрашніші періоди, коли все тісніше змикалось круг неї коло переслідувань, цькувань і заборон – вона писала. Ліна Костенко не нарікала на свою долю, яку обрала один раз на все життя.

Вірш “Доля”

        Наснився мені чудернацький базар:

        Під небом у чистому полі;

        Для різних людей,

        Для щедрих і скнар,

        Продавалися різні Долі.

        Одні були царівен не гірш,

        А другі – як бідні Міньйони.

        Хто купляв собі Долю за гріш,

        А хто і за мільйон.

        Дехто щастям своїм платив,

        Дехто платив сумлінням,

        Дехто золотом золотим,

        А дехто – вельми сумнівним.

        Долі-ворожки, тасуючи дні,

        До покупців горнулись.

        Долі самі набивались мені,

        І тільки одна відвернулась.

        Я глянула їй в обличчя смутне,

        Душею покликала очі.

        – Ти все одно не візьмеш мене, –

        Сказала вона неохоче.

        – А може візьму ?

        – Ти собі затям, –

        Сказала вона суворо. –

        За мене треба платити життям,

        А я принесу тобі горе.

        То хто ж ти така ?

        Як твоє ім’я ?

        Чи варта такої плати ?

        Поезія – рідна сестра моя,

        Правда людська – наша мати.

        І я її прийняла як закон

        І диво велике сталось:

        Минула ніч – і скінчився сон,

        А доля мені зосталась.

        Я вибрала Долю собі сама,

        І що зі мною не станеться –

        У мене жодних претензій нема

        До Долі – моєї обраниці.

ДНЗ «Мелітопольський ПАЛ

Поети наодинці з епохою

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інноваційна методика творчо-пізнавальної діяльності особистості: «Rory’s Story Cubes» »
Швень Ярослава Леонідівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.