Виховна година на тему «Історико-культурні пам’ятки Рівненщини»

Опис документу:
Мета: формувати ціннісне ставлення школярів до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширювати їх історико-культурологічний світогляд; прилучати до пам'яток культури і духовності краю; виховувати духовні ціннісні орієнтації особистості, прагнення берегти і примножувати культурний і духовний спадок рідного краю.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Оберіть документ з архіву для перегляду:
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Красносільська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

Відкрита виховна година

«Історико-культурні пам’ятки Рівненщини»

Підготував класний

керівник 9 класу

Мартинюк В.В.

Мета: формувати ціннісне ставлення школярів до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширювати їх історико-культурологічний світогляд; прилучати до пам'яток культури і духовності краю; виховувати духовні ціннісні орієнтації особистості, прагнення берегти і примножувати культурний і духовний спадок рідного краю.

Обладнання: книжкова виставка “Памятки історії і культури нашого краю ”, відео-слайди культурних та духовних пам'яток Рівненщини.

План

1. Архітектурні ансамблі древнього Острога – перлина Волинського Полісся.

2. Заповідник “ Поле Берестецької битви ” – національно-духовна святиня української землі і нашого краю.

3. Корецька обитель – могутня твердиня православ'я нашого краю.

4. Дубенський форт – Волинська твердиня Тараса Бульби.

Рівненщина - край унікальних пам'яток історії, культури та духовності.

Хто цікавиться історією, любить мандрувати, той погодиться, що Україна, і зокрема, історична Волинь, Рівненщина, є цікавими для будь-якого подорожуючого. Християнські святині, архітектурні пам'ятки в поєднанні з гарним ландшафтом і природою залишають неповторні враження. Шкода лише, що більшість наших людей не знають про існування справжніх перлин свого краю або просто не звертають на них уваги.

У кожному регіоні нашої країни знайдуться свої сім чудес (та навіть більше), які можуть стати не лише предметом досліджень істориків, культурологів, краєзнавців, а й гідно репрезентувати свій край, привернути до нього увагу. Адже пересічному українцеві не обов'язково їздити за кордон, чимало цікавого він може знайти в Україні та рідному краї.

Рівненщина - край унікальних пам'яток історії, культури і духовності. їх пізнання збагачує духовний світ кожного з нас, будить почуття гордості за творців цих пам'яток, українську землю та його народ.

1. Архітектурні ансамблі древнього Острога - перлина Волинського Полісся.

(Повідомлення супроводжуються показом відео слайдів архітектурних пам 'яток Острога).

Острог - районний центр, що розмістився за півсотні кілометрів на південний схід від Рівного. Має майже тисячолітню історію.

Перша писемна згадка про Острог з'явилася у 1100 році в Іпатіївському літописі. Назва, вважають історики, походить від слова «острог», яке в слов'янських мовах означає «укріплення» або «твердиня». Тут, на Замковій горі, більше тисячі років тому виникло перше в Острозі дерев'яне укріплення. Звідси і починається історія цього давнього міста.

Із XIV по XVII ст. цим містом володів найвпливовіший і найбагатший рід князів Острозьких, який зробив з Острога потужний освітній, науковий та культурний центр Східної Європи.

Славився Острог слов'яно-греко-латинською академією - першим вищим навчальним закладом у Східній Європі. Заснував його у 1576 році авторитетний політичний діяч того часу, меценат друкарства й літератури, опікун православ'я Василь-Костянтин Острозький. Тут діяла кирилична друкарня Івана Федорова. В ній побачили світ греко-слов'янський «Буквар» - перший український підручник та перша друкована повна слов'яномовна Острозька Біблія.

Унікальною історичною пам'яткою Острога є його середньовічні мури. До них входять Вежа Мурована, пам'ятка XIV ст. (експозиція краєзнавчого музею); Луцька Вежа, пам'ятка XVI ст. (Музей Книги та Друкарства); Татарська Вежа, пам'ятка XVI ст.; Успенський римо-католицький костел, пам'ятка XVII - XIX ст. Свято-Богоявленська церква, пам'ятка XV ст. (діюча); діючий Свято-Троїцький чоловічий монастир-фортеця, пам'ятка XV ст., у селі Межиріч Острозького району.

Вежа мурована - розміщена біля південно-східного рогу замкового пагорба. Це досить рідкісний для України тип середньовічної башти-донжона.

її розміри складають 22x6,5 м.; об'єми суворі, позбавлені яких-небудь архітектурних деталей. Вежа є найбільш яскравим втіленням оборонної архітектури Волині. У зв'язку з тим, що вежа поставлена на крутому укосі, з боку двору вона виглядає двоповерховою, а із зовнішньої сторони -чотириповерховою.

Первинний вхід в башту розташовувався на рівні 8 м над землею, до нього вів дерев'яний пандус.

На першому напівпідземному поверсі вежі тільки південна сторона виходить на денне світло. Там раніше були бійниці, з яких вели вогонь по ворогу. Перший поверх використовувався, насамперед, для оборонних потреб.

Тут зберігалися запаси провіанту та харчів, в інших кімнатах - запаси зброї.

На другому або першому наземному поверсі замку була банкетна зала.

На третьому поверсі замку розмістилися житлові кімнати князівської родини.

Стоїть Мурована вежа на найдавнішій частині Острога - Замковій Горі. Раніше на Замкову гору вів дерев'яний міст, 200 років тому його розібрали. Тепер тут просто земляний насип, а на місці надбрамної вежі у 1905 році спорудили дзвіницю. У 1913-1915 рр. башта була відреставрована і пристосована під історичний музей.

В кількох десятках метрів від Вежі Мурованої - Богоявленський собор, типовий зразок хрестово-купольної системи, такої популярної в домонгольській Русі. Коли саме з'явився цей храм, історикам невідомо. Припускають, що ще за часів Василя Красного. Церква була частиною споруд міста: для цього її північну стіну, яка виходить на глибокий штучний рів, було потовщено до 2,8 м та з'єднано з фортечними стінами. В нижній її частині з'явилися бійниці, в верхній - досить широкий уступ для вартових.

Після переходу місцевих князів в католицизм Богоявленський храм було піддано анафемі. Церква більш як 200 років стояла пусткою і до середини XIX ст. перетворилася в руїну. Лише в 1886 році почалася реконструкція храму за проектом архітектора В. Токарева. Відновлення, в ході якого була збережена лише північна стіна з бійницями, було завершено в 1891 році. В 80-ті рр. XX ст. куполи позолотили і зараз храм виглядає, як новий.

Нова башта, її ще називають Круглою знаходиться у південно-західному куті замкового подвір'я. За віком вона трошки молодша за Муровану та за церкву. В літературі її як правило датують кінцем XVI ст., хоча це скоріше дата надбудови верхнього ренесансного ярусу башти. Відомо, що ще в часи Василя Красного місто обвели фортечними стінами і вже тоді, в середині XV ст., були закладені нижні частини Нової башти.

Серед архітектурних пам'яток Острога до наших днів збереглася Луцька брама, яка займає особливе місце в архітектурному ансамблі Острога. Протягом багатьох років вона слугувала важливим захисним пунктом західної частини міських укріплень зі сторони Луцька, виконувала функцію міських воріт та бойової башти. Висота башти 18 м. З обох боків до неї прилягали міські оборонні стіни. Внутрішня стіна з боку міста була з'єднана з лінією оборонних стін, тоді як весь інший об'єм виступав назовні, створюючи ідеальні умови для флангового обстрілу під час осади. Зараз тут - музей історії книги та книгодрукування.

Важливим оборонним пунктом міста була Татарська башта. Назву вона отримала від сусідства з Татарським передмістям. Це був головний міський вхід зі сторони Корця. Башта досить схожа на Луцьку браму та збереглася до наших часів набагато гірше. Невідомі імена архітекторів, що звели Луцьку та Татарську браму, та безсумнівно те, що майстри ці наочно були знайомі з давньоримською архітектурою.

Найбільш давньою будівлею Острога є будівля, де нині розміщується Острозька Академія. Зведена ця будівля була в II пол. XVIII ст. Автором проекту був архітектор Павло Антоні Фонтана (1696-1765), придворний архітектор князів Сангушків. Разом з іншими будівлями вона складала монастирський ансамбль. До нього увійшов костел та невеликий корпус келій, прибудований до костелу.

Костел та монастир будувались одночасно із господарськими спорудами, які розміщувались на схід та південь від келій. У 1778 році костел освятили.

У костелі знаходилось 8 дерев'яних багато оздоблених вівтарів. Перед костелом розміщувався цвинтар, посередині стояла колона із фігурою Богоматері.

У 1832 році костел та монастир закрили.

Довгий час монастир стояв пусткою. Тут були розміщені військові склади. В 1865-1867 рр. монастир реставровано. Костел перебудували на православну церкву.

До історико-культурного заповідника міста Острога відноситься Свято-Троїцький чоловічий монастир-фортеця, пам'ятка XV ст. в селі Межиріч. Точна дата заснування невідома. За переказами літописців він був зведений монахами Печерського монастиря, які рятувалися від монголо-татарської навали. Будували монастир біля східного відрізку колишнього оборонного валу фортеці, яка захищала Межиріч від ворогів. Композиційним центром монастирського ансамблю є Троїцький храм, який своїм зовнішнім виглядом нагадує Острозький Богоявленський собор. На початку XX ст. Свято-Троїцький монастир почав діяти як православний. На початку 90-х років минулого століття у Межирічі було засновано чоловічий Троїцький монастир.

Монастир є один з найвидатніших архітектурних ансамблів, споруджених в Україні в ХУ-ХУІІ ст. В ньому збереглися ікони, серед яких найціннішою є Богоматір (XVI ст.).

Велика кількість пам'яток національної історії і культури міста Острога зумовили створення в 1981 році Державного історико-культурного заповідника. Сьогодні по праву Острог називають Волинськими Афінами, а його архітектурні ансамблі - перлиною Волинського Полісся.

2. Заповідник «Поле Берестецької битви» - національно-духовна святиня української землі і нашого краю.

Кожен народ має свої національно-духовні святині, які особливо зворушують і бентежать його душу. Однією з таких святинь для наших краян та всього українського народу є поле Берестецької битви, в якій на вівтар свободи Україна поклала понад 30 тисяч своїх найкращих синів. Тут земля найгустіше перемішалася з кров'ю і кістками. Ось чому вона стала святою для українського народу.

Державний історико-меморіальний заповідник «Поле Берестецької битви» було створено у 1991 році на базі музею-заповідника «Козацькі могили».

Саме тут, біля сіл Пляшева, Острів, Солонів, Рідків, Митниця (теперішній Радивилівський район нашої області) у роки національно-визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького в 1651 році відбулася одна зі значних битв в історії України. Козаки, селяни зійшлися у смертельному бою з поневолювачами рідної землі - польською шляхтою.

На місці битви, на острові Журавлиха (с. Пляшева) у 1910-1914 роках було побудовано величезний храм-пам'ятник - Георгіївську церкву, у підземеллях якої зберігаються численні останки загиблих на полі бою під Берестечком козаків і повстанців. Ця монументальна споруда вражає і зачаровує. Церква-пам'ятник не має собі аналогів. Побудована вона в стилі українського бароко, поширеному в Україні в ХVIIVIII ст. Проект церкви розробив студент Петербурзької академії мистецтв

В. Максимов. Будівельними роботами керував волинський єпархіальний архітектор В. Леонтович.

Живопис церкви представлений картинами та іконами роботи народного художника України І. Їжакевича, розписами О. Корецького та П. Пилипчука. Оригінальність Георгіївської церкви полягає в тому, що вона триярусна: нижня церква святої Параскеви, другий ярус - церква святого Георгія Переможця, верхня - князів великомучеників Бориса і Гліба. Свято-Георгіївська церква використовується як парафіяльна, тут відбуваються богослужіння.

Поряд розміщена Михайлівська церква, пам'ятка української дерев'яної архітектури XVII ст. У червні 1912 року її перевезено на острів Журавлиху і тут складено в первісному вигляді. За переказами в Михайлівській церкві перед битвою молився Богдан Хмельницький, а митрополит Йоасаф благословив його на війну за православну віру. В центрі церкви є спуск у підземний хід, довжиною 50 м, що з'єднує Михайлівську і Георгіївську церкву, завершенням якого є саркофаг з останками кісток і черепів загиблих.

Крім церков, у заповідник входить двоповерхова споруда колишніх келій, де розміщено музей. В музеї висвітлено історію Берестецької битви, експонуються козацькі речі, які знайдено на полі битви під час розкопок 1970-1992 рр., які проводила археологічна експедиція під керівництвом відомого українського археолога І.К. Свєшнікова. Знайдено понад 90 людських та 50 кінських кістяків і близько 5000 речей, що належали учасникам битви - козакам, селянам, ремісникам і польській шляхті. Серед речей: зразки селянського взуття - шкіряні «ходаки»; зброя повстанців - бойові коси, мушкети, шаблі, списи, порохівниці з порохом; особисті речі козаків - чоботи, люльки, ложки, гаманці з монетами і кулями, лікувальні засоби, музичні інструменти, гральні кості. Групу військових речей складають наконечники прапорів і бунчука, залишки канцелярії Війська Запорізького, мідні казани для варіння їжі... Болота правого берега Пляшівки в багатьох місцях до сьогодні зберегли сліди трагедії. Неподалік колишньої переправи є болотне озерце, назване Козаковою Ямою. Перекази пов'язують його із загибеллю останнього захисника табору - козака, який відкинув пропозицію короля здатися. Поблизу Козакової Ями, на пагорбі, - старовинне кладовище, на якому жителі навколишніх сіл поховали вбитих повстанців і поставили кам'яні хрести (на одному вирізьблено дату «1615»). На північ від кладовища можна побачити оточений болотами острів Гайок, де зупинив польсько-шляхетське військо загін із трьохсот козаків. Цілий день вони вели нерівний бій, гордою відмовою відповіли на пропозицію здатися і замість безславного життя у неволі обрали почесну смерть із зброєю в руках.

На території заповідника у 1991 році урочисто відкрито пам'ятник козакам та селянам-повстанцям. Діє Свято-Георгіївський чоловічий монастир української православної церкви Київського патріархату.

Багато років тому під Берестечком відгриміли гармати, віддзвеніли шаблі. Поля, колись щедро помиті людською кров'ю, перетворилися на мирні лани. Люди приходять сюди, щоб прилучитися до витоків своєї історії, вдихнути цілющого її подиху.

3. Корецька обитель - могутня твердиня православ'я нашого краю.

Древній Свято-Воскресенський Троїцький жіночий монастир веде свою історію з XI століття. Нині Корець є невеличким райцентром, хоча про його давню історію тут багато що нагадує. Над руїнами фортеці князів Корецьких та старим костелом домінує жіночий монастир ніжно-рожевого кольору, який тривалий час лишався ледь не єдиним оплотом православ'я на Волині. Монастир-фортецю вперше зруйнували орди Батия, але згодом він відбив 12 нападів монголо-татар. В його історії було захоплення кримськими ордами Манглі-Гірея у XV столітті, невдалі наступи католиків і уніатів та пожежі. Цікава деталь: у радянський період Корецька обитель була одним із дев'яти монастирів України, які влада не наважилася закрити. Нині ж він напряму, оминаючи Київську митрополію Московського Патріархату, підпорядкований Патріарху Московському і всея Русі.

Сучасний архітектурний комплекс монастиря був сформований у XVII -XVIII століттях, головною спорудою тут є Троїцький собор із двома боковими вівтарями. Є в монастирі й своя святиня, до якої линуть численні прочани, - чудотворна ікона Божої Матері «Споручниця грішних». До XVII століття ця ікона належала місцевим корецьким князям, але була передана монастирю, оскільки в окатоличеного князя її намагалися загарбати єзуїти.

За Біблією, саме до цієї ікони молилася Марія Єгипетська. І їй були прощені усі гріхи. Як із древнього Вавилона ця святиня потрапила до Корця -невідомо. Ймовірно, вважають історики, її з султанської Туреччини до міста привіз один із князів Корецьких, коли утікав з полону. Автор «Споручниці грішних» невідомий. У роки фашистської окупації німці намагалися вивезти благодатну ікону, оскільки вона була оздоблена позолотою. Однак, розповідають у монастирі, ніякі сили не могли зрушити образ Богородиці з місця. Є у храмі копія ікони, з якою вінчався з княжною Анною князь Володимир Великий.

Корецька обитель славиться майстринями золотого церковного шитва, які віками зберігають цю давню традицію.

На території монастиря знаходиться могила Анни Андро, дівоче прізвище Олєніна. За переказами, це перша наречена російського поета Олександра Пушкіна. «Я вас любил...», «Что в имени тебе моем», «Не пой, красавица, при мне», «Ее глаза». Ці вірші 29-річний Пушкін присвятив саме їй. Заміж Анна Андро вийшла лише після смерті поета за Федора Андро, який став Президентом Польщі. У 1885 році, після смерті чоловіка, Анна Олексіївна поселилася у маєтку молодшої доньки поблизу Корця. У свої останні роки жінка вела набожне життя і була покровителькою храму. Опікувалася монастирським сирітським притулком. Саме тому, вперше за історію чернецтва, мирянку поховали на території православної обителі, хоча Анна черницею так і не стала.

Прикраса монастирського двору - пасіка. Вона нагадує православне село-приход. По центру храм-макет Троїцького собору. Пасіка, яку доглядають самі монахині, - символ єднання служіння Богові у молитві та чернечій праці заради Христа та в славу Божої Матері.

С у дворі монастирська криниця. Цілющої води з неї приходять попити усі прочани.

У 1905 році на території монастиря побудували триярусну дзвіницю. Відтоді її дзвони щоразу скликають людей у храм.

Свято-Троїцький жіночий монастир вважається одним із наймогутніших твердинь православ'я північно-західної України.

4. Дубенський форт - Волинська твердиня Тараса Бульби.

Твердинею Волині називали Дубенську фортецю з давніх часів. Літературного Тараса Бульбу привів сюди з усім Військом Запорозьким Микола Гоголь, який жодного разу в Дубно не був.

Лубенська фортеця справді вражає. Ще б пак! За 500 років її існування жоден ворог не здолав її приступом - ні кримські татари, ні козаки Кривоноса, ні російські війська Шереметьєва. Місцеві мешканці досі пишаються неприступністю твердині.

Форт знаходиться поблизу міста Дубна, безпосередньо біля села Тараканів, і названий в народі Тараканівським. Побудовано його в 1885-1890 рр. силами головного інженера керування військового міністерства Російської імперії для зміцнення оборони кордону між Російською та Австро-Угорською імперіями. Кордон з кінця XVIII ст. до 1917 року знаходився за 50 км. від місця розташування форту, де нині кордон між Рівненською та Львівською областями.

Форт-заставу будували 20 років. Роботи закінчилися у 1890 році, й обійшлися імперії у понад 100 млн. рублів.

На відкритті був присутній російський імператор Олександр III, який сам пересвідчився у його військовій могутності. Форт ще називають «Нова лубенська фортеця».

Вдале розташування на берегах річки Ікви, яка омиває фортецю з трьох сторін, робить її неприступною. Глибокий рів витримав численні облоги, тим більше що його заповнювали водою через шлюзи. Тут була і ливарна майстерня, яку міг дозволити собі лише заможний господар. Фортеця в Дубно бачила чимало відомих ватажків та полководців - Кривоноса та Костюка, Мазепу та Карла XII, Петра І та Суворова із Кутузовим.

Форт являє собою бетонно-земляне укріплення, виконане з застосуванням цегли, цементу, бутового розчину, чавунно-ливарних деталей, з яких складені форми перекриття і герметичні двері, сходи, лази. У центрі форту знаходилася двоповерхова казарма для господарських, складських і житлових приміщень гарнізону, що складався з артилерійської роти і штату коменданта форту.

Форт має форму ромба, довжина; кожної із сторін 240 м. Ззовні він оточений ровом глибиною до 6 м. і шириною до 13 м. Кругом рову земляний вал, який укріплений кам'яними стінами. Ззовні стіни мають ширину до 3 м.

Форт має три наземні і три підземні поверхи. Товщина мурів сягає 5 м. Складається з 105 казематів, казарми і лабіринту чисельних підземель. Він був оснащений за останнім словом тогочасної техніки дуже добре, на його озброєнні наприкінці XIX ст. було 40 важких далекобійних і легких гармат, кулемети, склади з боєприпасами.

Бетонні підземні тунелі виводили на околиці міста Дубна та в лісисті урочища, що понад річкою Іквою. Потрапити у форт можна було лише по висувному залізному мосту через глибокий оборонний рів, заповнений водою. Форт ділили на три відділи: комендантський, артилерійський та інженерний. Після солдатського повстання 1905 року гарнізон розформували. Форт переобладнали у в'язницю для військових.

Найбільші випробування для форту випали на роки Першої світової війни, коли у 1915 році австрійці ним заволоділи. Проте, вже через рік під час Брусиловського прориву його визволили від окупантів. У 1920 році Лубенський форт прославився героїчною обороною під командуванням майора польської армії Матчинського від переважаючих сил російських більшовиків Першої кінної армії Будьонного.

Ще в Другій світовій війні біля Дубна радянська армія захищалася від німців, а після війни форт перестав бути військовим об'єктом та втратив своє значення.

Чимало таємниць зберігають його підземні ходи, що потребують окремого дослідження науковців.

На сьогоднішній день форт добре зберігся і є історико-архітектурною пам'яткою нашого краю.

Берегти і примножувати культурний та духовний спадок рідного краю - обов'язок нинішніх і прийдешніх поколінь.

«Нашому поколінню випало складне і відповідальне завдання - відродження української державності, української мови, культури і духовності українського народу та населення нашого рідного краю. За нас цього ніхто не зробить. Це наш історичний обов'язок, виправдання нашого перебування на цьому світі. Не перекладаймо цього тягаря на плечі своїх нащадків, бо може бути запізно. Діймо. В ім'я нашого народу, в ім'я найвищих ідеалів людства - свободи і справедливості». Ці слова належать І.Огієнку. Вони сьогодні є для нас своєрідним наказом - берегти і примножувати культурну і духовну спадщину українського народу та нашого рідного краю.

Свого часу відомий російський академік Д.Ліхачов писав: «Втрата культурних пам'яток, духовних святинь рідного краю не відновлюється. Бо пам'ятки культури і духовні святині завжди індивідуальні, завжди пов'язані з певною епохою в минулому, з певними майстрами. Кожна пам'ятка руйнується навічно, спотворюється навічно, раниться навічно. І вона зовсім беззахисна, вона не відновить саму себе.

Можна робити макети зруйнованих будівель, але не можна відновити будівлю як «документ», як «свідка» епохи свого народження. Будь-яка заново відбудована пам'ятка старовини позбавлена документальності.

Ми самі повинні бути інтелігентними, культурними, вихованими, розуміти красу і бути добрими, саме добрими і вдячними нашим предкам, які створювали для нас і наших нащадків усю ту красу, яку не хтось інший, а саме ми не вміємо іноді розпізнати, прийняти у свій духовно-моральний світ, зберегти і активно захищати».

Ненастирливо і ненабридливо входять враження про минувшину в духовний світ людини. І людина з відкритою душею входить у минуле. Вона вчиться поважати предків і пам'ятає про те, що в свою чергу потрібно буде для її нащадків. Минуле і майбутнє стають своїми для людини. Вона починає вчитися відповідальності - духовно-моральної відповідальності перед людьми минулого і, одночасно, перед людьми майбутнього, яким минуле буде не менш важливим, ніж нам, а можливо, із загальним піднесенням культури і примноженням духовних запитів, навіть і важливіше.

Піклування про минуле є водночас і піклуванням про майбутнє...

Підсумкова бесіда:

- Чи згодні ви з твердженням, що «піклування про минуле є водночас піклуванням про майбутнє»?

- Чи готові ви берегти і примножувати культурну і духовну спадщину рідного краю?

- Яким ви бачите особистий внесок у збереження і примноження культурного і духовного спадку рідного краю?

Перегляд
матеріалу
Отримати код
Опис презентації окремими слайдами:
Слайд № 1

Слайд № 2

Мета: формувати ціннісне ставлення школярів до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширювати їх історико-культурологічний сві...
Слайд № 3

Мета: формувати ціннісне ставлення школярів до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширювати їх історико-культурологічний світогляд; прилучати до пам'яток культури і духовності краю; виховувати духовні ціннісні орієнтації особистості, прагнення берегти і примножувати культурний і духовний спадок рідного краю. Обладнання: книжкова виставка “Пам’ятки історії і культури нашого краю ”, відео слайди культурних та духовних пам'яток Рівненщини.

1. Архітектурні ансамблі древнього Острога – перлина Волинського Полісся 2. Заповідник “ Поле Берестецької битви ” – національно-духовна святиня ук...
Слайд № 4

1. Архітектурні ансамблі древнього Острога – перлина Волинського Полісся 2. Заповідник “ Поле Берестецької битви ” – національно-духовна святиня української землі і нашого краю. 3. Корецька обитель – могутня твердиня православ'я нашого краю 4. Дубенський форт – Волинська твердиня Тараса Бульби

Слайд № 5

Слайд № 6

Слайд № 7

Слайд № 8

Слайд № 9

Слайд № 10

Слайд № 11

Слайд № 12

Слайд № 13

Слайд № 14

Слайд № 15

Загалом у гробниці поховано останки більше сотні козаків – 90 з них знайшов археолог Ігор Свєшніков. Простріляні і порубані черепи у холодному підз...
Слайд № 16

Загалом у гробниці поховано останки більше сотні козаків – 90 з них знайшов археолог Ігор Свєшніков. Простріляні і порубані черепи у холодному підземеллі вражають

Побутувала думка, що селяни в Україні ходили в солом’яному взутті, але воно виявилося шкіряним. Постоли
Слайд № 17

Побутувала думка, що селяни в Україні ходили в солом’яному взутті, але воно виявилося шкіряним. Постоли

Слайд № 18

Слайд № 19

Порохівниця
Слайд № 20

Порохівниця

Стріли Коси і ціпи
Слайд № 21

Стріли Коси і ціпи

Слайд № 22

Слайд № 23

Слайд № 24

Слайд № 25

Слайд № 26

Слайд № 27

Слайд № 28

Слайд № 29

Слайд № 30

Слайд № 31

Слайд № 32

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»