ВИХОВНА ГОДИНА «Голодомор 1932 – 1933 років в Україні»

Опис документу:
Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ хочуть осмислити своє минуле, знайти відповіді на питання: Що з нами було? Чому так стало? Як стало? Минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішнього і прийдешніх поколінь. Це наша історія. Вона має здатність: рано чи пізно все таємне стає явним.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

ВИХОВНА ГОДИНА

«Голодомор 1932 – 1933 років

в Україні»

Виховна година

Тема Голодомор 1932 – 1933 років в Україні

ВЧИТЕЛЬ

Рано чи пізно, але обов’язково кожна людина і весь народ хочуть осмислити своє минуле, знайти відповіді на питання: Що з нами було? Чому так стало? Як стало? Минуле не належить нікому зокрема. Воно – надбання нинішнього і прийдешніх поколінь. Це наша історія. Вона має здатність: рано чи пізно все таємне стає явним.

Зараз саме такий час, коли зникають білі плями історії.

Одна з таких плям – голодомор 1932 – 1933 років в Україні.

УЧНІ

1.Хліб – це святе у нашому житті. Він не має ціни. Відібрати хліб – це значить забрати життя, це скоїти злочин проти народу.

2.Страшна трагедія сталася у далеких 1932 – 1933 роках. Проти народу було скоєно непоправний злочин – голодомор.

ВЧИТЕЛЬ

Про цю трагедію ми будемо говорити. А ви, діти, відкладіть думки різні, відкрийте своє серце. Хай воно слухає…

УЧНІ

1.Неврожай від Бога, а голод від людей – так говорить народна приказка.

2.На вулиці лежить хлопчик років десяти. Повз його йдуть люди. «О, цей вже помер». У відповідь ледь чутний дитячий голосок: «Ні, я ще не вмер».

ВЧИТЕЛЬ Я ще не вмер…

Ще промінь в оці грає.

В четвер мені пішов десятий рік.

Хіба в такому віці помирають?!

Ви тільки поверніть мене на бік.

До вишеньки.

В колиску ясночолу…

Я чую запах квітів, я не вмер…

А небо стрімко падає додолу.

Тримайте хтось, хоча б за коси верб…

Куди ж ви, люди, людоньки,

Куди ж ви люди, людоньки, куди?

Окраєць ласки,

Чи хоч з печі диму!

В клітинці кожній – озеро води.

Я ще не вмер.

Усі проходять мимо.

А житечко моє таке густе.

А мамина рука іще гаряча.

Вам стане соромно колись за те.

Та я вже цього не побачу

(Микола Замита)

Не сьогодні це сказано. Час народжуватись і час помирати. Час руйнувати і час будувати. Час розкидати каміння і час збирати. Час мовчати і час говорити.

Літа 7441-го від створення Світу (літа 1933-го від Різдва Христового) був в Україні великий Голод. Не було тоді ні війни, ні потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших.

І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих, молодих і дітей і навіть ще не народжених…

Сонце сходило над вихололими за довгу зиму полями, сідало за обрій кольору крові і не впізнавало землю. Чорне вороння зграями ширяло над селами, заціпенілими в тяжкому смертному сні.

Танули важкі сніги весни 1933 року, являючи світові трупний сморід, апокаліпсичні видива, спів мірні хіба що з картинами Страшного Суду.

А чи була того року весна? Чи прилетіли до знайомих людських осель довірливі лелеки? Чи співали травневими ночами соловї? Ніхто того не пам’ятає . Сьогодні пам’ятають інше.

УЧНІ

  1. На світі весна, а над селом нависла чорна хмара. Діти не бігають, не граються. Ноги тонесенькі, складені калачиком, великий живіт між ними, голова велика, похилена лицем до землі. А лиця майже немає, самі зуби зверху.

  2. Сидить дитина і гойдається всім тілом: назад – вперед. Скільки сидить, стільки і гойдається. І безконечна одна пісня на півголосом: їсти, їсти, їсти…

  3. Ні від кого не вимагаючи, ні від матері, ні від батька, а так, у простір, у світ – їсти, їсти, їсти.

  4. Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, земля перевернутися – від того, що це було на землі.

  5. Але світ не розколовся, сонце сходить, земля обертається, як їй належить. І ми ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було.

  6. Тож пам’ятаймо і пом’янімо хоч сьогодні з запізненням у кілька довгих десятиліть великомучеників цієї жахливої трагедії людства.

  7. Помянімо і знайдемо в собі сили прослідкувати дорогу їхнього хресного путі. Не їм це потрібно, а нам. Все, що вони могли сказати світові, вони вже сказали. Тепер наша черга.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Психологічні особливості навчання вчителів у системі формальної і неформальної освіти»
Швень Ярослава Леонідівна
24 години
490 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.