Виховна година "Герої нашого часу"

Різне

10.12.2018

973

0

9

Для кого: 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас
Опис документу:
Повертайся, будь ласка живим... Автобіографія Зосименка Юрія Сергійовича та його перебування в АТО!!! Історія не залишить байдужим жодного учня класу!!! Учні мого класу були дуже зацікавленні і жодного з них не оминули почуття гордості та поваги за Юрія Сергійовича!!!
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Можна як завгодно називати конфлікт на Донбасі – АТО, гібридна війна, уповільнена агресія або ще як-небудь, але від цього він зовсім не перестане бути війною – у повному розумінні цього слова. В історію вона увійде, швидше за все, як Перша російсько-українська війна або для нас, українців, як Вітчизняна 2014-го року. І хоча вона ще далеко не закінчилася, варто згадати хроніки бойових зіткнень .

Починалася вона з проросійських сепаратистських мітингів у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, і звичайно ж, у Донецьку, Луганську в березні 2014 року. Сутички проукраїнських активістів з проросійськи налаштованими громадянами протягом усієї весни 2014-го, що супроводжувались кривавими зіткненнями (у тому числі із застосуванням вогнепальної зброї), стали в той час для східних міст України регулярним явищем. Попри зусилля тодішньої української влади, ситуація розпалювалася щодня, мітинги поступово переростали у свавілля натовпу. Представники місцевої влади, як і місцеві правоохоронці, реагували на це з філософською байдужістю. А подекуди навіть сприяли наростанню напруженості чи були організаторами антидержавних виступів.

Однак лише в Донецьку та Луганську це “бродіння”, за фінансової, організаційної та пропагандистської підтримки сусідньої країни, переросло у збройний виступ терористів із захопленням і утриманням адміністративних будівель, інфраструктурних об’єктів та місцевих силових управлінь.

Активні захоплення будівель почалися 6 квітня. Представники правоохоронних та державних органів у Донецьку та Луганську виявилися не тільки не готовими до відбиття і нейтралізації загрози, але часто-густо самі прикладалися до падіння української влади в цих регіонах. Зрештою, виступи «стурбованого мирного населення» закінчилися усуненням української юрисдикції у двох обласних центрах на південному сході України.

7 квітня натовп у Донецьку настільки розпалився, що проголосив Донецьку народну республіку - ДНР, і прийняв «Декларацію про суверенітет ДНР», одночасно звернувшись до президента сусідньої Росії з проханням ввести війська на Донбас. Згодом це повторив Луганськ – 28 квітня у такий самий спосіб була «створена» ЛНР. За добу до подій у Донецьку «на арені цирку» з’явилася «Армія Південного Сходу», яка власне і стала «головною рушійною силою» падіння української влади на Донбасі.

12 квітня озброєні бойовики захопили Слов’янськ. 13 квітня юрисдикцію «ДНР» визнали Єнакієве, Макіївка і Маріуполь, 14 квітня – Горлівка, Харцизьк, Жданівка, Кіровське, 16 квітня – Новоазовськ, 18 – Сіверськ, 19 – Комсомольське, Старобешеве, 1 травня – Красноармійськ, Родинське. Хитке становище в Горлівці, втім, зберігалося до 13 травня, де добу тривало двовладдя. Далі озброєний загін проросійських бойовиків повністю підпорядкував собі все місто. Були захоплені державні адміністрації в Харкові, Донецьку, Луганську, будівлі СБУ і МВС у двох останніх містах.

Усе відбувалося за одним і тим самим сценарієм. Мітинг, розігрітий гаслами та горілкою натовп, барикади і групи перевірених професіоналів, які штурмують будівлі. Дуже швидка ці професіонали перетворилися на озброєних бойовиків, а потім стали масово роздавати зброю населенню, даючи можливість вступити в «ополчення» навіть кримінальним елементам.

У захоплених будівлях СБУ та МВС бойовики знайшли значні запаси зброї та боєприпасів. Уже до вечора кількість «стволів» зросла в десятки разів. Дуже швидко на території Донбасу запанували хаос і анархія. Озброєні швидко змели корумповану і прогнилу владу на місцях, дестабілізуючи ситуацію до потрібного їм рівня. Лише в пунктах за великим окремих населених винятком вони наткнулися на опір, як наприклад, при штурмі Горлівського управління міліції. Однак, реагувати у відповідь за силовим варіантом на події на сході країни центральна українська влада почала лише з середини квітня.

14 квітня українська влада офіційно оголосила про початок АТО на Донбасі. Однак 12 квітня, за кілька діб до цього, під Слов’янськом група офіцерів СБУ, яка проводила рекогносцировку місцевості перед початком активних дій під прикриттям «Альфи», потрапила в засідку озброєних бойовиків. У результаті короткого вогневого зіткнення загинув офіцер «Альфи» і один з бойовиків. Вважається, що саме ця подія стала першим офіційним випадком збройного зіткнення між силами АТО і незаконними збройними формуваннями (НВФ), з якої й почалася війна. Хоча насправді моментом початку війни багато хто вважає події, пов’язані зі звільненням Харківської ОДА 8 квітня.

Ударні угруповання наших військ діяли стрімко. Фатальним для терористів став прорив українських військ до Дебальцевого, Шахтарська, Лутугиного і Торезу.В останні дні липня українські війська, успішно відбивши контратаки бойовиків на ділянці Савур-Могила – Сніжне – Торез – Шахтарськ, продовжили ефективні наступальні дії. Водночас відбувалася деблокація українських військ у південних районах. Українським військам після тривалих боїв вдалося зайняти ключову позицію у цьому районі - висоту Савур-Могилу та організувати тут укріплений район оборони.

Командування українських військ мудро вирішило змінити тактику, відійшовши від кордону, де підрозділи українських військ регулярно обстрілювалися з російського боку зі ствольної і реактивної артилерії, і перенести активні дії в глибину районів, контрольованих терористами. Шкода тільки, що для того, щоб зрозуміти це, знадобився місяць, проведений ротними і батальйонними тактичними групами кількох українських бригад під двосторонніми обстрілами у вузькому коридорі в 10 км, а місцями і – у 1,5-3 км вздовж кордону.

Тепер українські війська безпосередньо почали захоплення основних центрів і вузлів опору терористів. Перед бойовиками вперше за час війни постала перспектива військової поразки. Над терористичними утвореннями ДНР і ЛНР нависла реальна загроза оточення та ізоляції. З подальшим придушенням.

До середини – кінця серпня ситуація для бойовиків НВФ стала критичною. ДНР була розсічена на кілька вузлів-районів оборони і потрапила в ізоляцію. ЛНР, хоч і в оточенні, але від ДНР була ізольована, а її північна частина, разом із самим Луганськом, перебувала під загрозою відсікання від «тіла республіки».

До 22 серпня стало зрозуміло, що військовий розгром терористів навіть в умовах всебічної допомоги їм з боку РФ – справа кількох тижнів. Єдиним способом зупинити це було - пряме військове вторгнення сусідньої країни на українську територію.

Перші підрозділи російських регулярних військ перетнули кордон 23го серпня,напередодні Дня Незалежності України в районі Амвросіївка – Білоярівка. На цьому напрямку діяло до 2-3 БТГ противника. Одночасно в районі Краснодона і Новоазовська на територію України так само вторглися російські війська, ще до 2 БТГ. У подальшому противник нарощував зусилля, діючи одночасно на чотирьох операційних напрямках.

У результаті угруповання українських військ в районі Іловайська було оточене, противник вийшов до Маріуполя, деблокувавши Луганськ і відкинувши українські війська до Сіверського Дінця. Ситуація кардинально змінилася.

У перебігу двох тижнів в районі Іловайська йшли бої, однак противнику зрештою вдалося зламати опір українських військ і примусити до відходу з цього району. Під час прориву вони понесли важкі втрати (до половини від загального числа втрат за весь час АТО).

У районі Маріуполя просування банд-формувань і російських регулярних підрозділів було зупинено на східних підходах до міста. Усі їхні спроби обійти і оточити місто з півночі закінчилися безрезультатно. Ситуація в районі Маріуполя стабілізувалася до кінця вересня, хоча і до сьогодні залишається напруженою.

Мінський протокол (також Мінська тристороння угода, Мінське перемир'я, Мінськ-1— угода про тимчасове перемир'я у війні на сході України, досягнута на переговорах у Мінську 5 вересня 2014 року. В розробці та підписанні мирної угоди брали участь представник ОБСЄ Посол Гайді Тальявіні, Другий Президент України Леонід Кучма, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, представники самопроголошених ДНР Олександр Захарченко та ЛНР Ігор Плотницький. Дія перемир'я розпочалась о 18.00 5 вересня.

Підписи Захарченка та Плотницького під протоколом стоять як автографи приватних осіб. Текст угоди не передбачає будь-якого визнання Донецької і Луганської «народних республік», а лише закріплює за підконтрольними проросійським бойовикам територіями двох областей «особливий статус» у складі України.

Робота контактної групи у Мінську була продовжена, і сторони підписали наступний меморандум у ніч проти 20 вересня 2014, коли представниками України, а також невизнаних терористичних груп ДНР і ЛНР за посередництва представника Росії був укладений меморандум, який передбачає на виконання п. 1 Протоколу, крім інших заходів, покликаних закріпити домовленості про двостороннє припинення застосування зброї: відвід важкого озброєння (калібром понад 100 мм) на 15 км від лінії зіткнення сторін за станом на дату підписання меморандуму та формування тим самим зони безпеки, заборони на польоти бойової авіації і БПЛА і на встановлення мінно-вибухових загороджень у цій зоні безпеки.

Також у вересні розпочала роботу робоча група спільного Центру з контролю і координації питань припинення вогню і поетапної стабілізації лінії розмежування сторін на Сході України, до складу якої увійшли представники української сторони, моніторингова група ОБСЄ і 76 військовослужбовців ЗС РФ на чолі з заступником головнокомандувача Сухопутних військ РФ генерал-лейтенантом Ленцовим А. В.

Обстріли і атаки зовсім не припинилися, хоч знизилася їх інтенсивність.Сьогодні активні дії тривають в районі Маріуполя, де противник регулярно обстрілює позиції українських військ і діє силами ДРГ. У районі Піски-Авдіївка бойовики НВФ будь-яким способом намагаються взяти Донецький аеропорт, який вже перетворився на українську твердиню, оборона якої безсумнівно увійде в літопис вітчизняної військової історії. Попри те, що бойовики постійно його атакують і обстрілюють, він продовжує триматися. Дуже складною залишається ситуація і в районі Дебальцевого, Щастя, Станиці Луганської, де проросійські найманці, попри домовленості, намагаються будь-що «поліпшити» свої позиції, ведучи постійний обстріл позицій українських військ.

Найбільш небезпечним залишається ділянка у районі Маріуполя, де угруповання бойовиків не тільки не зменшується, але й істотно нарощується, ведуться постійні провокаційні обстріли, а російська армія стягує на цей напрямок значні сили …

22 липня 2014 року Верховна Рада України затвердила Указ Президента України «Про часткову мобілізацію». Звичайно в основному всіх цікавить питання хто підпадає під дію цього указу та буде мобілізований, щоб дати відповідь на нього проаналізуємо чинне законодавство та коментарі високо посадовців (повний аналіз законодавства зробити немає можливості, адже більшість інформації, що стосується мобілізації є державною таємницею).

Указом від 22.07.2014 р. передбачено, що мобілізація проводиться на всіх адміністративно-територіальних одиницях України, окрім Автономної республіки Крим та Севастополя. Мобілізація триває протягом 45 днів з моменту набрання чинності закону (його опублікування), але з упевненістю сказати, що покликані на службу будуть служити саме стільки, скільки прописано в указі, в сьогоднішніх умовах не можна. Швидше за все, мобілізовані громадяни перебуватимуть на службі або до оголошення про демобілізації, або до проведення наступного етапу мобілізації.

В 2014 році, після оголошення часткової мобілізації, Зосименко Юрій потрапив у третю хвилю.

Народився 13 січня 1979 року в селі Вищі Верещаки Кіровоградської області. Батько Зосименко Сергій Григорович народився в 1956 році. Працював на «Ін ГЗК» у ЦТЦ водієм білазу. Помер у 1996 році. Мати Зосименко Людмила Юріївна народилася в 1958 році. Працювала вихователем у дитячому садочку № 132.Коли Юрію Сергійовичу минуло один рік сім'я переїхала в місто Інгулець. У перший клас пішов у 1985 році. Хлопець здібний, мав гарну пам’ять, логічне мислення, відповідально ставився до навчання. З цікавістю опановував всі шкільні предмети, але більш схильний до вивчення природничих дисциплін. На уроках працював активно, творчо. Приймав активну участь у позакласній роботі, у спортивних заходах, у творчих фестивалях на рівні школи та району. Захоплювався спортом, особливо футболом, цікавився комп’ютерними іграми. Користувався авторитетом в школі. До вчителів та дорослих ставився з повагою. Закінчив школу в 1994 році.

В цьому ж році поступив в Інгулецький гірничорудний технікум за спеціальністю гірничої електромеханіки. За час навчання  показав себе як  дуже дисциплінований та здібний студент. Загальноосвітній рівень високий. Пам'ять добра. За характером спокійний, урівноважений, витриманий, ввічливий, духовно розвинений. Проявляє ініціативу щодо громадських доручень.  Приймав активну участь у всіх позакласних заходах групи та виховних заходах коледжу. До доручень ставився відповідально.  З дорослими поводився поважно. У спілкуванні відкритий, порядний, товариський. Фізично розвинутий, має трудові навики,  працелюбний, самостійний.

Після закінчення технікуму в 1998 році влаштувався на «ІнГЗК» на роботу в залізничний цех, електромонтером СЦБ.

У 1999 році призвали в армію на строкову службу. Півтора роки прослужив у Хмельницькій області, ВПС, батальйон охорони Програму бойової підготовки засвоїв на відмінно. Вимоги військових статутів знає на відмінно і застосовує їх у поточній роботі. До виконання своїх посадових повноважень відноситься виключно відповідально. Працездатний, енергійний. охайний, акуратний. Має високі вольові якості.На зауваження командирів і начальників реагує своєчасно , зазначені недоліки усуває.За характером спокійний, дисциплінований, У стройовому ставленні підтягнутий, у зовнішньому вигляді охайний. Військову і державну таємницю зберігати вміє..

Зосименко.Ю.С. на строковій службі

Після армії Зосименко Ю.С. продовжив трудову діяльність у ВАТ «ІнГЗК» електромонтером СЦБ. За час роботи зарекомендував себе відповідальним грамотним спеціалістом, досконало оволодів соєю професією. Відрізняється від інших великою працездатністю, творчим підходом до роботи, вміння організувати колектив на виконання виробничих завдань, які постають перед бригадиром. За час праці підвищив свою кваліфікацію до найвищого розряду. У трудовому колективі користується заслуженим авторитетом. Він ніколи не залишить у біді товаришів. Завжди ділиться своїми знаннями з молодими спеціалістами. За що і був призначений бригадиром електромонтерів СЦБ.

Каленюк Віктор Юрійович, колега по роботі, розповів про поїздку колективу на Карачунівське водоймище. Там Юрій завжди був ініціатором усього. Він і юшку зварить із риби, яку купить перед поїздкою, а похвалиться, що піймав. Хлопці йдуть у футбол грати і він із сином гасає за шкіряним. Ввечері дівчата пісню заспівають і Юрій з ними підспівує. А вночі обов’язково перемінить місцями капці, які стоять біля намету. Але на нього ніхто ніколи не ображається, знаючи його вдачу.

Юрій Сергійович бере активну участь у громадській роботі трудового колективу. Нагороджений грамотами, дипломами, подякою Інгулецької районної у місті ради Є. В. Рижкова.

Будь-яка людина мріє про щасливу сім'ю, про дім, де на тебе чекають і люблять. Багато людей щастя бачать насамперед у сім'ї. З поняттям дому та сім'ї пов'язані наші перші уявлення про світ, любові, турботі. Будинок - це головна складова людського життя. Будинок - це перш за все сім'я, це мала батьківщина, з якої починається любов до рідної країни, до Батьківщини. Сім'я в житті кожної людини відіграє велику роль. Сім'я - це найдорожчі і близькі люди.

Одружився Юрій Сергійович у 2001 році. Має хорошу, дружню сім’ю. Дружина, Галина Миколаївна, народилася в 1980 році. Працює у дитячому садочку № 28, кухарем. Вони мають двох дітей. Донька, Єлизавета, навчається в ІПЛ. Син, Сергій, навчається в КЗШ №99 у другому класі.

«Ми в родині часто згадуємо веселі події, що сталися з нами. Ці спогади створюють в будинку теплу і сердечну атмосферу. Ми любимо проводити домашні свята. Для нас це насамперед посмішки, сміх, подарунки, друзі, близькі люди, з якими хочеш зустрітися і поспілкуватися. До сімейних свят готуємося всі разом і чекаємо їх з нетерпінням. Все це об'єднує нас і приносить радість. Свята є незабутніми подіями в нашій родині. Сім'я - це найголовніше, що є в кожного з нас. Вона тримається на взаєморозумінні, довірі, турботі один про одного, радості від спільних дій.. Без сім'ї людина не може жити. Для мене сім'я - це місце, куди я завжди буду з нетерпінням повертатися. Мої рідні і близькі завжди мене чекають і люблять. Моя сім'я - це моя опора. Моя сім'я - це моя фортеця.» - говорить Юрій Сергійович. 

Родина Зосименка Ю.С.

Рідний дім являється важливою складовою всього людського життя, починаючи з раннього безтурботного дитинства і до самих останніх днів. А все тому, що у люблячій родині всі оповиті любов’ю і живуть турботами один одного. Якою б сильною людина не здавалася, а міцна сім’я - це самий надійний тил.

На обличчі Юрія завжди сяє посмішка. Він веселий, кмітливий, добрий. У нього золоті руки. Для свого сина зробив дитячий автомобіль із підсобних матеріалів. Син із задоволенням катається на ньому на проспекті Перемоги

Задоволений Сергійко на автомобілі.

З 14 серпня 2014 року по 12 вересня 2015 року був призваний в зону АТО. Станиця Луганська Луганської області та станиця Верхньоторецьке Донецької області в 2 механізованому батальоні 17 танкової бригади

14 серпня пішов в армію, 2 механизований батальйон, навідник ПК (кулемет ПКМ). Навчання проходив у 17 танкової бригаді протягом трьох місяців..

Зосименко Ю.С. на навчанні.

. Більшість практичних занять проходили в умовах максимально наближених до бойових. З цією метою розроблені спеціально-тактичні обстановки на навчальних місцях. Наприклад, при виконанні вправ навчальних стрільб зі стрілецької зброї інструктори з допомогою шумових, димових засобів адаптують до ситуацій, наближених до тих, які можуть виникати при вогневій сутичці з ворогом.

. Більшість практичних занять проходять в умовах максимально наближених до бойових. З цією метою розроблені спеціально-тактичні обстановки на навчальних місцях. Наприклад, при виконанні вправ навчальних стрільб зі стрілецької зброї інструктори з допомогою шумових, димових засобів адаптують десантників до ситуацій, наближених до тих, які можуть виникати при вогневої сутички з ворогом.

 За час перебування у Навчальному центрі Юрій не лише навчився стріляти із гранатометів, але й знає, як ефективно застосовувати цю зброю в районі сучасних збройних конфліктів. Також зізнається, що за час підготовки він та його побратими пригадали, а часом й навчились з «нуля», як застосовувати практично усі наявні зразки стрілецької зброї та гранатометів, що є в Українській армії.

Відпочинок під час навчань

Вже днями підготовка цих військовослужбовців завершиться і вони вирушать до місць подальшого проходження служби в зону АТО.

В зону АТО потрапив 21 листопада 2014 року в Луганську область села Верхня Вільхова, від Луганська до 30 км, до кордону з Росією 50 кілометрів. Жили в землянках, охороняли артелеристів, САУ 203 «Акація».

Біліченко Сергій Вікторович, який служив разом з ним у зоні АТО, згадує про нього веселий випадок. Перед Новим роком волонтери їм у частину привезли білу чоловічу білизну і білі устілки для взуття. Юрій одягнув білизну, а устілки приклеїв до своєї військової каски, яку надів на голову. У «костюмі» зайчика вийшов на шикування. Бойові друзі зірвалися сміхом, стали аплодувати такій витівці Юрія. В такий тяжкий воєнний час він приємно вразив усіх бійців і командирів.

Біліченко С.В. і ЗосименкоЮ.С. в костюмі зайця

А ще згадує Сергій, як він зробив станину для кулемета із дерева. Ось такі цікаві спогади Сергія про цю дотепну, майстерну людину

На початку березня 2015 року переїхали в станицю Луганську, яка на річці Сіверський Донецьк, від Луганська 10 кілометрів Проживали в локомотивном депо, а сепаратисти по той бік річки.

Юрій Сергійович прибув у станицю Луганську.

Цілу ніч велися обстріли Станиці Луганської зі зброї різного виду. За попередніми даними, є прямі влучення снарядів та мін у приватні житлові будинки та багатоповерхівки. Як мінімум, один будинок згорів

Станиця Луганська після обстрілів.

"Опівночі в Станиці Луганській український блокпост перед мостом через Сіверський Донець обстріляли спочатку з автоматичної зброї, а потім з мінометів. Обстріл з перервами тривав більше двох годин. Системи життєзабезпечення в селищі не постраждали.
Півроку хлопці з Криворізької 17-ї танкової бригади тримали оборону в одній з найгарячіших точок АТО - секторі "А" Станиці Луганській. Після щоденних обстрілів і бойових зіткнень їх радості не було меж, коли вони отримали звістку про відхід. Думали, нарешті, додому. Замість цього виявилися в хліві десь в степах Луганщини. Там вони провели вісім днів, перш ніж почали бити на сполох.

Бійці АТО в хліві

З'ясувалося, що обурило бійців не гірші умови життя, а невизначеність. Їх 17-ю бригаду розформували для утворення нової 53-й, а про військових з АТО просто забули.

Документальних підтверджень, що вони півроку провели на передовій, ніхто не отримав.

"Зараз їдемо на нові позиції, по дорозі обстріл, якась засідка, щось з кимось трапляється. Де він? Він ніде не числиться. Він не в 17-й, але ще і не в 53-й", - каже боєць Геннадій Харченко.

Після першої хвилі розголосу солдатам хоча б поставили позначки у військових квитках. Але без казусів не обійшлося: людям з однаковою бойовою історією надавали одному статус учасника бойових дій, а іншому - учасника АТО.

Після виходу сюжету "ТСН", бійців таки перевели з хліва в польовий табір. Однак, в якій бригаді, вони ще не знають. Тепер вони сподіваються остаточного визначення свого юридичного статусу і перепочинку після передової.

Відмовлятися від військової служби ніхто з них не планує, незважаючи на всі труднощі і бюрократичні перепони. Лише сподіваються, що нові командири в новій бригаді будуть більш відповідальними і активніше підтримувати зв'язок з особовим складом, щоб подібних непорозумінь надалі не виникало.

В кінці травня переїхали в Донецьку область в село Верхньоторецке. Воно знаходиться між Горлівкою та Авдіївка. З використанням мінометів, гранатометів, крупнокаліберних кулеметів та зенітних установок, російські найманці вели прицільний вогонь в напрямку Марьїнки, Верхньоторецького, Троїцького, Красногорівки, Авдіївки та Пісок. Диверсійно-розвідувальні групи противника, у районі селища Верхньоторецьке намагались прорвати оборону сил АТО. У ході бойових зіткнень, що тривали майже півгодини, найманці відступили, вчергове переконавшись у професійності українських бійців. 

Після обстрілу

Після того як розбомбили наше місце дислокації ми переїхали в кинуту лікарню, яку через два дні почали обстрілювати

Нове укріплення.

Через рік оголосили демобілізацію. З початку вересня це вже втретє криворіжці зустрічають воїнів. Місто потурбувалося про те, щоб їхня поїздка додому була зручною та комфортною. «Командування військової частини звернулося до міського голови з проханням допомогти у перевезенні військовослужбовців, демобілізованих з лав Збройних Сил України. Юрій Григорович Вилкул одразу взяв це питання на особистий контроль і воно було вирішено - місто надало комфортабельні автобуси. За дорученням Юрія Григоровича міський штаб допомоги криворізьким військовослужбовцям забезпечив на всіх рейсах воду та продукти харчування для військових. І це дуже доречно, оскільки демобілізовані бійці на сьогоднішній день зняті з котлового постачання. Тож, така підтримка є дуже необхідною», - зазначив начальник відділу з питань сприяння діяльності правоохоронних органів і оборонній роботі апарату міської ради і виконкому Юрій Діхтяр. До кінця вересня планується ще 2 поїздки в район розташування 17 –ї танкової бригади. Автобуси, які вирушають за військовими, їдуть не порожні. Так, цього разу в них перевозили мобілізованих військовослужбовців, які пройшли підготовку у навчальних центрах Збройних Сил України і відбули на місце служби до танкової бригади. 12 вересня Зосименко Ю.С. повернувся додому. За час перебування в АТО були і поранення і загиблі!!!

Слава Україні – Героям слава!

Я разом із класним колективом брали участь у заходах, які проводилися в районі та школі. З початку навчального року брали участь у акціях на допомогу воїнам АТО та пораненим бійцям: « Малюнок воїнам АТО», «Лист воїнам АТО», благодійний ярмарок на допомогу воїнам АТО, «Бібліотечка для воїнів АТО». Наша допомога, листи та малюнки, неодноразово була передана нашим захисникам у зоні АТО.

Шкільний музей бойової та трудової слави є центром патріотичного виховання учнів. У цей час, коли на Україні знову чутно звуки вибухів і гинуть люди ми провели в музеї урок мужності до Дня  Збройних сил України (6 грудня). На урок запросили Юрія Сергійовича. Знайомство з цією людиною, яка боротьбі за свободу і незалежність Вітчизни, допоможе учням глибше усвідомити самі поняття «Батьківщина», зрозуміти, що захист Вітчизни – священний обов‘язок кожного громадянина.

Учні та Зосименко Ю.С. у шкільному музеї.

У шкільній бібліотеці організована робота щодо виховання в учнів почуття патріотизму шляхом організації книжкових виставок, уроків  мужності, патріотичних годин, днів пам’яті та ін. Бібліотекар запросила Зосименка Ю.С., адміністрацію школи, моїх учнів, вчителі, працівники школи на літературну годину «Пам’ятаємо героїв АТО». Присутні на заході отримали не тільки історичну інформацію, але й пропустили крізь себе всі жахи та біль сучасної війни. Найбільшою винагородою для нас були сльози та щирі слова подяки.

Літературна година в бібліотеці.

З нагоди відзначення Дня Героїв Небесної Сотні та річниці Революції гідності в 6 класі пройшла виховна година «Герої нашого часу». На захід був запрошений учасник бойових дій АТО Зосименко Юрій Сергійович. Він розповів дітям про те, як пішов захищати Вітчизну. З собою на зустріч з дітьми воїн приніс свою каску. Хлопцям було цікаво одягати цю солдатську річ на себе. Гість показував дітям фотознімки своєї воєнної служби на станицях. Юрій Сергійович розповів про своїх друзів, які загинули та про тих, які повернулись із зони АТО. Діти уважно слухали спогади солдата, які пронизували дитячі душі.

Героям Майдану, загиблим воїнам АТО присвятили хвилину мовчання

Діти в знак подяки солдату приготували концерт та подарували квіти.

Найсуттєвішим було те, що зустріч не залишила байдужою жодної душі!

Виховна година «Герої нашого часу».

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Різне

10.12.2018

973

0

9

Для кого: 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас