і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
Взяти участь
  • Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Виховання любові та поваги до народних символів України засобами мистецтва бісероплетіння.

Виховання любові та поваги до народних символів України засобами мистецтва бісероплетіння.

Курс:«Протидія шкільному насильству»
Черниш Олена Степанівна
72 години
3600 грн
1080 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №RO965715
За публікацію цієї методичної розробки Кононова Ольга Петрівна отримав(ла) свідоцтво №RO965715
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Управління освіти адміністрації Київського району

Харківської міської ради

Комунальний заклад

«Центр дитячої та юнацької творчості № 3

Харківської міської ради»

Виховання любові та поваги до народних символів України засобами мистецтва бісероплетіння.

Патріотичне виховання – це сфера духовного життя,

 яка проникає в усе, що пізнає,робить,до чого прагне,

що любить і ненавидить людина, яка формується.

В. Сухомлинський

 Виховання дітей – дуже відповідальна справа. Перед керівником гуртка постає багато складних і водночас важливих завдань. Як виростити гармонійну особистість, на які моральні цінності зорієнтувати дитину? Як підтримати допитливість учнів і зробити процес виховання цікавим і бажаним? Як зберегти і примножити доброту, людяність, любов до рідної землі, повагу до держави та людей? Для вирішення цих проблем необхідно підходити творчо і змістовно.

Виховуючи гуртківців, потрібно враховувати, що пріоритетними рисами ціннісного ставлення особистості до суспільства і держави для них має бути відповідальність і дієвість. Вихованці мають не тільки ідентифікувати себе з українським народом, але й прагнути жити в Україні, розбудовувати свою країну, служити Вітчизні на шляху її національного демократичного відродження; працювати на її благо, захищати її; поважати закони України і дотримуватися Конституції; володіти державною мовою; визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію, справедливість.

Важливим фактором висвітлення матеріалу має стати славне минуле нашого народу, його найкращі надбання, звичаї і традиції. Першочергове місце відводиться принципу гуманізму, який передбачає визнання того, що людина – найвища цінність на Землі, передбачає опору на особистість, яка здатна до самовдосконалення. Ми повинні пам’ятати не лише трагічні сторінки історії, а розглядати самоцінність особистості як результат національного виховання разом із власним саморозвитком; навчити дітей знаходити гідне, схвальне і добре в національній історії.

Складовою частиною нашої роботи стало збирання матеріалів про українські народні символи: про вербу, калину, лелеку та інші.

«Без верби та калини нема України» – так говорить народна мудрість! Мабуть, калина вмістила в себе всю символіку українського народу. Чому ж саме ця рослина? Напевно, через свою красу, через лікувальні властивості та палкий червоний колір. Навіть узимку калина не підкорюється сильним морозам, так само, як українці залишаються незламними та нескореними в тяжкі часи.

У минулі часи соняшник – символ сонця, праці та достатку, посідав значне місце в українській культурі. Люди прикрашали квітами домівки та паркани, зображували бутони у картинах, а також вишивали зображення рослини на одязі. Соняшник настільки міцно поєднаний з Україною, що важко повірити в те, що він прийшов до нас із чужоземних країн. Так, у 18-му столітті Христофор Колумб повертався з Північної Америки в Європу, а на борту мореплавець перевозив чарівну рослину-сонце. Саме таким чином скарбничка української символіки поповнилась на ще одну енергетично сильну квітку. До речі, з самого початку соняшник вирощували лише для декоративного оформлення подвір’я.

Лелекка – символ любові до батька-матері, котрі благословили тебе на світ, а тому це – й символ сімейного благополуччя, любові до рідної землі, Батьківщини. Щасливий той двір, де є гніздо лелеки, бо він – птаха священна, за розорення його гнізда – кара вогнем. А ще лелека приносить до оселі немовлят...
Святий обов’язок лелеки – знищувати різних гадів, себто гадюк, жаб. Своїм прильотом в рідні краї провіщає весну...

Окрім цього, лелека є символом вогню і сонячного світла: він завжди прилітає з наближенням бурі або грози. Лелека довіряє людям, на господарстві яких проживає, тому може спокійно розгулювати по їх двору навіть у їхній присутності. Вважають, коли дівчина вперше весною побачить лелеку високо в небі, то цього року обов’язково вийде заміж, а якщо вже в гнізді – то ще рік залишиться в батьківському домі...

Писанка – це символ Сонця; життя, його безсмертя; любові і краси; весняного відродження; добра, щастя, радості. Кожен орнаментальний мотив має певне сакральне значення. З них на писанці складається мальована молитва про злагоду і мир поміж людьми. У християнській культурі українців писанка стала символом воскресіння. В народі кажуть: «У світі доти існуватиме любов, доки люди писатимуть писанки».

Я з-за столу не вставала
На яєчку малювала 
Роду нашого святиню –
Українську берегиню.
Гарна писанка у мене,
Бо вона для тебе, нене!

Характерні риси українського національного вбрання сформувалися у XIV—ХVIII ст. у середовищі селянства й козацтва. Протягом цього часу й до середини XX ст. розвій національної культури головним чином зосереджувався в українському селі. Тому, говорячи про український народний одяг, передусім мають на увазі ношу селян, яку у свято чи будень неодмінно доповнювали різними прикрасами. Судячи з історичних документів, малярських полотен, світлин, деяких музейних пам’яток, важливе місце в комплексі українського вбрання віддавна займали оздоби зі скла. Скляні коралики та стрази використовували для виготовлення недорогих ювелірних оздоб – намист, сережок та каблучок, що мати попит серед незаможних міщанок та селянок. Найпопулярнішими з цієї групи прикрас були намиста зі скляних однобарвних кораликів, якими імітували коштовні камені: перли, бірюзу, смарагд, бурштин, корал, рубін, гранат тощо. Зазвичай саме такі оздоби, набрані з литих намистин промислового виробництва біло-молочного, блакитного, зеленого, жовтого, червоного, вишневого, чорного кольорів, іноді разом із низками щирих коралів, прикрашали святкове вбрання українських селянок у XIX – першої половині XX ст. Наприкінці XIX ст. в українському народному жіночому одязі з’являються разки дутих (на зразок ялинкових прикрас) із дзеркальним відблиском намистин. Дешеві і тому доступні простацькі «світлячки», або ж «лускавки» чи «надуванні», значно потіснили інші намиста, змінивши естетичні вподобання українок, яким надміру блискучі намиста здалися надзвичайно ефектним доповненням одягу.

Особливістю ансамблю святкового народного вбрання покутянок, гуцулок та буковинок були так звані «венеційські коралі», або як їх іще називали «писані пацьорки», котрі носили разом з іншими прикрасами. Вишукані «венеційські коралі» коштували досить дорого, оскільки їхнє виготовлення вимагало великих зусиль (ручне декорування) та недешевих матеріалів. Округлі скляні кульки діаметром 9-16 мм венеційські майстри розписували кольоровими емалями й інкрустували золотом та кольоровим склом; орнамент складався з прямих та хвилястих ліній, закрутів, кілець або цяток. Найціннішим вважалося намисто з великих, щедро золочених кораликів.

Упродовж XIX – першої половини XX ст. в оздобленні українського народного одягу поряд із намистами зі скляних кораликів поширюються і прикраси з бісеру: «гирдани», «гардяники», «ґердани», «галочки», «голочки», «згардочки», «дробинки», «ланки», «лучки», «очка», «ширинки» тощо. Найдавніші такі вироби, які зберігаються в художніх музеях, походять із XIX ст. Високий художній рівень цих творів дає підстави припускати існування народної традиції бісерних оздоб ще у XVIII ст.

Бісерні прикраси народного одягу у першій половині – середині XIX ст. поширюються спершу на значній частині західних, а наприкінці XIX ст. і в деяких селах північної та центральної України. В ареал української народної традиції бісерного оздобництва входили: Західне Поділля, Опілля, Покуття, Підгір’я, Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, низинні терени Закарпаття, Північна Буковина, а також Волинь, Полісся та Середнє Подніпров’я.

Прикраси українців завжди виконували дві функції – захисну та інформативну. Оберегові та ритуальні прикраси носили лише на тілі – обручки, браслети й хрести. Ну а ті, що носили поверх одягу, красномовно говорили про достаток господаря: шість ниток коралового намиста, наприклад, коштували, як пара волів.

Ґердани

Ґердани – нагрудні бісерні прикраси у вигляді петлі з двох смужок, з`єднаних медальйоном в місці сонячного сплетіння. Таку продовгувату прикрасу носили переважно чоловіки, проте згодом ґердани почали прикрашати й жіночі вбрання. Інколи українські дівчата вплітали серед бісеру невеличкі люстерка. На Волині, Поділлі та Галичині ґердани були досить популярними. Орнамент та візерунок плетіння залежав від певної місцевості українських земель.

Силянки

Силянки, або плетінки, – рівні смужки з бісеру, які зав’язують ззаду на шиї. Назва походить від способу виготовлення таких прикрас («силяння» – спосіб нанизування бісеру на нитку. Неширокі (два-три сантиметри) силянки жінки носили щодня як оберіг (сила силянки як оберегу завжди визначалася орнаментом). Для більшої сили оберегу гуцули, наприклад, бісерну стрічку із захисним орнаментом нашивали на червону смужку полотна. Традиційним орнаментом бісерних прикрас був геометричний ромб з простими або ускладненими контурами, трикутник з ріжками-відгалуженнями по кутах, зигзаги і крівульки – символи нескінченності.

Криза

Кризи – широкі (до 20 см) круглі коміри з бісеру, що вкривали шию, плечі і грудь жінки. Їх носили у свята лемки і бойки. На свята надівали відразу декілька різноколірних комірів різної довжини й ширини, які спускалися аж до поясу. Для того, щоб сплести один такий комір, треба витратити приблизно 200 годин.

Українські жінки завжди дбали про красу й оригінальність свого житла, одягу, побутових речей. А бісер використовувався поряд з вишивкою для оздоблення одягу. Методом плетіння виготовлялись ґердани, пояси, бісером обплітали великодні яйця, розшивали церковні атрибути, одяг священнослужителів.

В наш час народне мистецтво почало своє відродження. З кожним роком збільшується кількість людей зацікавлених в тому, щоб навчитися якогось народного ремесла.

Будь-яка робота, якою б простою вона не здавалась, потребує певних знань, практичних вмінь та навичок. Чим раніше в своєму житті ми стикаємося з якимось заняттям, тим простішим воно стає потім. Проте цікавим і необхідним для нас воно стає тільки тоді, коли у цьому занятті є можливість виразити і проявити себе, коли в ньому є місце творчості. Сьогодні мало хто сумнівається в тому, що творчість – надійний резерв життєвої активності, захопленості.

У кожній людині від природи закладені величезні можливості. Допомогти реалізувати їх, подолати психологічний бар’єр страху перед чимось новим, захопити, розвинути можливості легше всього у цікавому занятті. Саме до таких цікавих занять, на мій погляд, належать такі види декоративно-прикладного мистецтва як бісероплетіння.

Бісероплетіння – найбільш відомий та популярний вид декоративно-прикладного мистецтва у наш час. Бісер перш за все захоплює грою кольорів, які відблискують різнокольоровими вогниками, дає відчуття особливої радості, чарівності і таємничості. У людей завжди живий потяг до прекрасного, незалежно від того, в якому столітті вони живуть і який устрій їхнього життя. Бісер знову входить в моду, він піднявся із напівзабуття і, сподіваюся, посяде чільне місце поряд з іншими видами декоративно-прикладного мистецтва.

Речі, які створені своїми руками, завжди тішитимуть кожного з нас і грітимуть теплом родинну оселю, тому що випромінюють затишок і душевний спокій. З цих речей складаються цінності нашого народу – це наша культура, наш спадок, який залишиться після нас, щоб дивувати наступні покоління. Сподіваємося, що і ми вносимо свою лепту для того, щоб змінити світ на краще пропагуючи в такий спосіб українське народне мистецтво.

ВИСНОВКИ

Як свідчить історичний досвід, без національно-патріотичного виховання дітей та молоді неможливо зберегти державу, зокрема націю. Патріотичне виховання покликане формувати в молоді високі моральні якості та ідеали, почуття любові до своєї Батьківщини, потребу в служінні їй. Воно орієнтоване на формування свідомого громадянина, патріота, професіонала, людини зі шляхетними особистісними якостями й рисами характеру, світоглядом і способом мислення, почуттями та поведінкою, спрямованими на саморозвиток.

Патріотизм – суспільно-психологічне і моральне почуття, яке передбачає відданість своєї Батьківщині й любов до неї, бажання захищати її. Патріотизм як одна з яскравих емоційних якостей людини має моральне значення, оскільки проявляється у її громадянській позиції, у дотриманні традицій своїх батьків.

Про актуальність цього питання свідчить низка державних документів, розроблених науковцями та науково-дослідницькими колективами: Державна національна програма «Освіта» (Україна ХХІ століття), Національна стратегія розвитку освіти, Концепція національного виховання, Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності.

Критерієм і результатом національно-патріотичного виховання є громадянськість особистості, складовими якої є моральна, політична та правова культура, почуття власної гідності, внутрішньої свободи і водночас вболівання за суспільні ідеали, за пріоритети держави, благо свого народу і його дружні взаємини у світовому співавторстві.

Становлення громадянина розпочинається з дитинства. Саме в цій період у дитини закладаються підвалини майбутньої свідомості, характеру поведінки, формуються риси українця. Підростаючи, дитина вбирає в себе те, чим живе родина, народ України, поступово формується свідомий громадянин і патріот. Завдання освітніх навчальних закладів – формувати і розвивати такі особистісні якості, як повагу до прав і свобод людини, відповідальність, відкритість та критичне мислення, толерантність, готовність брати участь у соціально-політичному житті країни.

Ідеалом виховання виступає різнобічно та гармонійно розвинений національно свідомий, високоосвічений, життєво компетентний громадянин, здатний до саморозвитку та самовдосконалення.

Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей.

Педагогічний аспект декоративно-прикладного мистецтва спрямований на те, щоб діти розумом і серцем засвоїли народну мораль, певні норми поведінки, етику й естетику побуту, культуру, оволодівали вміннями та навичками трудової діяльності, фізичного вдосконалення тощо.

Народні традиції, звичаї та обряди, об’єднуючи минуле й майбутнє народу, старші і молодші покоління, інтегрують людей у високо розвинену сучасну націю. Традиції є основою виховання, головним механізмом формування якостей особистості.

 Отже, і перед нами, педагогами, стоїть завдання надзвичайної ваги – виховати громадянина – патріота своєї Батьківщини, культурну, освічену людину, яка гідна представлятиме свою державу у всесвітній спільноті.

Здійснення системного національно-патріотичного виховання є однією з головних складових національної безпеки України.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Щербань П. Проблеми сучасної освіти // «Літературна Україна». – 13 липня 2006.

2. Дзеркало–2007 (настрої і стереотипи населення України). [Електрон. ресурс] // ЦСД «Софія»  [веб-сайт] - Режим доступу: http://www.sofia.com.ua/page42.html

3. Юхновський І. Про ідеологію і політику Українського інституту національної пам’яті/ І. Юхновський// Дзеркало тижня. – 2007.№40.–С 16-18. 

4. «Українське народознавство» Є.Ф.Лозинська, Львів, «Оріяна Нова», 2008 р. стор. 151, стор. 111-136.

5. Формування активної життєвої позиції молодого громадянина України: Наук.-допом.бібліогр. покажчик/ Упоряд.: Л.О.Пономаренко, Л.І.Ніколюк, Г.К.Черняєва та ед..; Наук ед... П.І.Рогова, - К.: КНЕУ,2002.-141с.

6. Чабан Л.Г. Мистецтво виховання громадянина. – Донецьк: Видавництво «Укр НТЕК», 2002. – 32с

7. Калошин В.Ф. Педагогіка співробітництва – основа гуманізації навчально-виховного процесу // Проблеми освіти. - 1995. - Випуск 2.-С. 98-104.

8. Куликова Л. Г. Квіти з бісеру: - М.: Видавничий будинок МСП, 2009 рік, - 104 с.: іл.

9. Моляко В.О. Психологія творчості – нова парадигма дослідження конструктивної діяльності людини // Практична психологія та соціальна робота. -2004. - №8. - с.1-4.

10. Освітні технології : навч.-метод, посіб. / О.М. Пєхота,А.З. Кіктенко, О.М. Любарська та ін; за заг. Ред. О.М.Пєхоти. -К. : АСК, 2002. -255 с.

11. Романова А.А. Магія бісеру: нові ідеї для рукодільниць – Ростов н /Д: Фенікс, 2007 рік. - 155 с.: іл.

12.  Литвине Е.М. Українське народне мистецтво. Вишивання і нанизування (Альбом). – К.: Вища шк., 2004.

13. Журнал «Модний» № 12, 2015, Київ.

14.  Федорчук О. Українські народні прикраси з бісеру. –  Л.: „Свічадо”, 2007.

15. Ніколаєва Т. Історія українського костюма. – К., 2006.

16. В.Вірко О.В. Український вінок та інші прикраси з бісеру. – Донецьк: «Видавництво СКІФ», 2014.

17. К. Беннер, Квіти букети і композиції з бісеру. Видавництво: «Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»,  2015.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Методична розробка висвітлює специфіку та використання методів за допомогою яких здійснюється вплив виховання національної самосвідомості вихованців у гуртку «Бісероплетіння» центру дитячої та юнацької творчості № 3 Харківської міської ради.
  • Додано
    26.02.2018
  • Розділ
    Я і Україна
  • Клас
    1 Клас, 2 Клас, 3 Клас, 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас
  • Тип
    Інші методичні матеріали
  • Переглядів
    238
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    RO965715
  • Вподобань
    0
Курс:«Протидія шкільному насильству»
Черниш Олена Степанівна
72 години
3600 грн
1080 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №RO965715
За публікацію цієї методичної розробки Кононова Ольга Петрівна отримав(ла) свідоцтво №RO965715
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Осінь – 2018»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти