Відкритий виховний захід "Чи знаєш ти, світе, Як сиво ридає полин,

Опис документу:
Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйон загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених. Ранок... Чорний ранок... 26 квітня 1986 року.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Чи знаєш ти, світе,

Як сиво ридає полин,

Як тяжко, як тужно,

Моєму народу болить?!

2-й ведучий. Журбо моя! Зажуро!

Ти сива, сиза, біла!

Ти чорний біль! Чорнобиль!

Ти у моїй крові!

Сьогодні ми проведемо виховну годину пам'яті про трагедію Чорнобиля.

Полин-трава... Стародавнє містечко пригорнулося серед лісів і ланів

до світловодої Прип'яті. А звідки, з яких глибин народних придбала чи назву Чорнобиль - полин-трава? Чорнобиль... Мертва зона... Сьогодні такі слова гірким болем відлунюються у них серцях. Заростають деревами, кущами, травою опромінені села. Вони порожні, мертві. Поступово руйнуються хати. Разом із ними руйнуються, зникають неповторні цінності поліської давнини. Про жахливу подію важко згадувати, страх проймає душу при згадці про мільйон загиблих людей, особливо молодих, які помирають повільно, але в тяжких муках. Ще багато століть ця трагедія буде нагадувати про себе вадами у новонароджених. Ранок... Чорний ранок... 26 квітня 1986 року. О 1 годині 23 хвилині 40 секунд, коли всі безтурботно спали, над четвертим реактором Чорнобильської АЕС нічну темряву розірвало полум'я. Мирна, щаслива весна перестала існувати для українського народу.

Зоря полинова горить

І осяває в дооколі

Порожні села, ниви голі,

Бур'ян, що з вітром гомонить.

Печать і пустка - на віки.

Мов сльози, роси серебріють.

І страшно, хижо, дико виють

В безлюдній Прип'яті вовки.

«З руїн реактора виривається стовп вогню, пари, уламки перекриттів, блискучих труб, палаючих шматків графіту. Стовп стрімко, як фантастична ракета, піднявся в небо, освітлюючи корпуси атомної, річку з верболозами. Вогненний стовп завмирає на висоті 1,5 км. На вершині його утворилась світла куля, яка наче засмоктує себе цей примарний стовбур, всередині якого щось рухається, згортається, випробовується, але сам він стоїть над нічною землею, як ялинкова іграшка кривавого кольору. Ніч безвітряна. І стовп стоїть між небом і землею, наче вагається, куди ж йому пустити свій корінь». Зойкнула Земля чаїним криком:

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла мати із іконним ликом:

- Йди, синочку. Хто ж, коли не ти?

Спалахнуло небо, впало крижнем:

- Сину, вбережи і захисти!

Вийшла Жінка з немовлятком ніжним:

- Йди, коханий. Хто ж, коли не ти?

За покликом рідної землі на захист свого народу першими до палаючого реактора по тривозі прибули пожежні з охорони Чорнобильської АЕС на чолі з начальником караулу Володимиром Правиком.

23-річний Правик, як потім було встановлено комісією, вибрав найбільш правильне рішення - направив свій загін з 14 чоловік на дах машинного залу площею в 500 квадратних метрів. Адже в цьому залі знаходилися всі турбіни, через нього йшли численні кабелі високовольтної лінії, які від вогню могли б перетворитися на бікфордів шнур.

Незабаром прибуло підкріплення з міста Прип'яті на чолі з лейтенантом Віктором Кібенюком. Вступивши у вируюче полум'я, у смертельну небезпеку, якою дихав реактор, пожежні в ту ніч, не шкодуючи сил, ні самого життя, виконали присягу на вірність народу України.

Вогонь і землю зріднили собою,

І кипіла у них під ногами земля.

Навіть небо двигтіло од вогненного болю,

І тривога палюща долітала здаля.

А трагедія кожную мить наростала,

Мов зібрала зі світу пожежі, розплати, війну.

І немов з Хіросіми, з безодні повстала

Перед людством, відкривши свою таїну.

Як спинити її - нуртувало єдине бажання.

Не терпілось, не ждалось - загрожував згаяний час.

Невпокорене атомне випробування

Впало вперше, пожежники мужні, на вас.

А вогонь все лютував, не вщухав.

Коли на місце аварії прибув начальник пожежної частини майор Телятников, то побачена картина приголомшила його. Відкритий реактор, а зверху над його смертоносним радіаційним диханням, на величезній висоті, приблизно в 70 метрів, метушилися маленькі постаті. Майор піднявся на дах машинного залу. З тріском палала вся площина покрівлі. Навкруги разом із вогнем вирував задушливий дим, киплячий бітум пропалював чоботи, розпеченими бризками осідав на одяг, в'їдався в шкіру. До 5-ї години ранку пожежу було ліквідовано. Подув легенький вітерець. І величезний стовп диму, пилу, кіптяви відірвався від реактора і посунув територією України, Білорусії, Росії, сіючи за собою смертоносну радіацію. Ціною життя 28 пожежних було врятовано інші блоки АЕС, Київ, Україну та інші країни від страшної катастрофи. (На екран проектуються портери 6 пожежних, імена яких називає ведучий).

Ось імена перших жертв Чорнобильського полум'я: Володимир Тищура, Віктор Кібенюк, Володимир Правик, Василь Ігнатенко, Микола Титенюк і Микола Ващук.

Перший удар на себе,

Перший вогонь на себе.

Так відчайдушно Данко

Людям віддав своє серце.

З полум'ям стали до бою,

З полум'ям смертоносним.

І заступило собою

Світ, що малий, що дорослий.

Світ з посивілим житом,

З цвітом і гроном калини,

З вічним дитячим сміхом,

Що на вустах батьківщини.

Світ - із лугами, лісами,

З ріками і зорею,

З чистими небесами

Над скупаною землею.

І віддали все, що мали:

Життя - що одно в людини.

Вірю, що ви врятували Долю моєї дитини.

Як багато горя... Воно б'є у наше серце, у свідомість. Страшне чорнобильське лихо і досі продовжується, забираючи все нові й нові жертви. Але я вірю, що пісня у лузі ще озветься, і доля сонечком зійде, з'явиться радісна веселка після чистого дощу над тобою, мій загублений краю.

У лугах пишається калина,

Біжить по каменю вода.

За руку мати молода

Веде у світ малого сина.

Щебече, мов пташка, дитина,

Цвіте і сяє далина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна.

Здається, ніби мирна днина,

- Проте, Чорнобильська біда Не проминула без сліда.

І гіркота пече полинна. Передчуття терзають злі;

Повторювать все важче й важче,

Що вічно будуть син і мати,

І будуть люди на землі.

Пролітають роки.

Для людей цей край став мертвим, але природа і далі продовжу життя. Вона мовчки страждає за помилки людей.

Природа оживає: Жасмин цвіте, і трави косять,

І сіно пахне і п'янить.

І йдуть дощі, коли не просять,

І з вітром колос гомонить.

Усе живе жадає жити,

Снаги і сили повне вщерть.

І важко, й страшно говорити,

Що над усім чигає смерть,

Радіація встигла наробити багато лиха не лише теперішньому поколінню, але й прийдешньому. Чорнобиль – незаживаюча рана на тілі нашої землі. У 1986 році виселено з чорнобильської зони 91 тисячу мешканців із 76 населених пунктів. Ще протягом 10 років продовжувалося виселення. До 1996 року переселено 160 тисяч осіб. На даний час усього виселено із чорнобильської зони 166 тисяч населення. Більше 2 тисяч населених пунктів мають статус постраждалих.

На грані людства, на краю

- У тривозі атомній стою.

Душа тривожиться, мов птиця:

А що, як висохне криниця?

Тривожиться у полі колос: Чому замовк пташиний голос?

І вмить здригається планета,

І річка Прип'ять, і річка Лета.

Не все, не все пощезне в світі.

Ще в зорях - сад, земля - у цвіті.

Лист подорожника. Дорога.

Та в серці - атомна тривога.

. З'явившись під знаком біблійної зірки Полин,

Чорнобиль став якщо й не розплатою, то найсерйознішою пересторогою варварству, технократичній сваволі, коли дозволяли собі знущатися з природи - одвічної матері й майбутнього, з XXI століття: нам усім, як грузне попередження - схаменутися, задуматися про цивілізацію поки не пізно. . (запалюю свічку). Свічка поминальна і свічка Надії... 26 квітня полум'я свічок у кожному домі зіллються в одне полум'я Віри!

Ми будемо жити.

Чи буде квітень, як завжди,

Дарунком весняної здоби,

Чи власним іменем біди

Ми назвемо його «Чорнобиль»?

Чи, може, викинем його

З календарів своїх, допоки

Нас темний грітиме вогонь

Ще не відкритих ізотопів?

Сумління мисль не має меж, її спинити годі.

І ти, Чорнобилю, Ти теж не маєш меж сьогодні.

І щовесни у Великодню ніч, як забуяє зело, спалахнуть цвітом сади, як зійде місяць і вистоїться у ставках та криницях вода, як умовкне лихо, приходять із небес три жони святі: Київська Русь, Козацька Січ і Соборна Чорнобильська України. Розстеляються домоткані рушники вздовж Дніпра поміж трав, ставлять олив'яні миски з кануном, варениками, галушками, узваром, медами. Запалюють поминальні свічі, лунають дзвони Десятинної церкви, Михайлівського Золотоверхого монастиря, козацького Межигірського звучить тихий голос посивілої від горя землі.

(Лунають дзвони)

Чорнобиль... Нині це слово знає весь світ. Тепер цю траву не назвеш незабудкою. Чорнобиль - мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам'ять, це наш нестерпний біль.

І наша пам'ять багатьох наступних поколінь знову і знову буде повертатися до трагічних квітневих днів 1986 року, коли ядерна смерть загрожувала всьому живому і неживому. Трагедія Чорнобиля розбудила нашу совість. Дзвони Чорнобиля закликають: «Пам'ятайте!».

Щоб наша дума й дорога Єднали глибину і вись, - Волає чорнобильська пересторога: - Людство, зупинись!

На землі, у домі вселюдському,

Суперечностей і негараздів - тьма.

Будьмо, люди, обережні в ньому,

Іншого житла у нас немає.

ДНЗ «Мелітопольський ПАЛ»

Виховна година « Попіл Чорнобиля»

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Як підготувати успішну особистість: евристичні технології в освітньому процесі»
Ілляхова Марина Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.