і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Предмети »

Відкритий літературно -муз. захід до свята

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Відкрите заняття та літературно-музична композиція « Музика в житті Т.Г.Шевченка»

(музичне мистецтво, 5 клас)

Мета: розширити та доповнити знання учнів про життєвий та творчий шлях Т.Г.Шевченка, прищеплю­вати любов і повагу до Шевченкового слова, формувати відчуття прекрасного; виховувати любов до рідного краю, української народ­ної пісні, культуру слухання музи­ки; розвивати усне мовлення, ува­гу, уяву, мислення, пам'ять.

Обладнання: портрет Т.Г.Шев­ченка, прикрашений рушником, ви­ставка книжок — видань творів по­ета, магнітофон, фортепіано, репродукції картин і портретів, музичні записи.

Оформлення. Святково прибраний зал, портрет Шевченка, рушники, виставка творів Шевченка, ілю­страції, написи.

Література

Козицький Т. Тарас Шевченко і музична культура.
Шевченко і музика.
К.: Мистецтво, 1966.

Наша мова солов'їна. Вірші // Упор. М.Слабошпицький. К.: Веселка, 1990.

Данькевич К. Шевченко в музиці // 36. праць юві­лейної десятої наукової шевченківської конференції. К.: Вид-во АН УРСР, 1962.

Королюк Н.І. Кобзарева пісня. К.: Фонд мистецтв «Юні таланти», 1994.

Тарас Шевченко: Життя і творчість у документах, К: Рад. щк., 1991.

Колесса Ф.М. Музикознавчі праці. К.: Наук, дум­ка, 1970.

Грінченко М. Шевченко і музика. Вибране. К.: Держ. вид-во образотворчого мист. і музичої літератури, 1959.

Юнге К. Спогади про Шевченка, 1873.

Шевченко Т. Лист до АЛ.Толстої від 2 січня 1858.

Шевченко Т.Г. Музыкант. — К.: Рад. шк., 1980.

Під музичний супровід заходить вчитель та учень

Ведучий. Плине час, як стрімкі води сивого Дніпра-Славути. Минають роки, десятиліття... Але ніколи не минеться народ і його невгасима любов до всього найкращого, що квітчає рід людський і землю рідну. Ніколи не погасне в серцях глибока шана до яскравого сузір'я полум'яних борців за на­родне щастя, до геніїв, що відлили свій талант рідній Батьківщині. Серед них Тарас Григорович Шевченко.

Тарасе, поглянь на свою Україну, вона в цьо­му залі. До тебе прийшли сьогодні твої друзі. Ми раді бачити Вас у нашій світлиці. Разом з Вами ми поринемо у спогади про дитячі та юнацькі роки славного Кобзаря, прислухаймося до Шев­ченківської думки, слова, вклонімося світлій пам'яті поета.

Учень.

Провіснику волі, великий титане,

Справдились думи пророчі твої!

Прийми ж ти данину любові і шани

Від українців — нащадків твоїх!

Звучить пісня «Думи мої».

Заходить жінка, одягнена в селянський одяг. Вона несе запалену свічку, ставить на столик біля портре­та Шевченка. Підходить хлопчик.

Хлопчик. Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так, синочку, правда.

Хлопчик А чому так багато зірок на небі?

Мати. Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик. Бачив, матусю, бачив. Матусю, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати. Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли людина добра, любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло.

Хлопчик. Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічка світила яскраво.

Мати. Старайся, мій хлопчику.

Вчитель. 9 березня 1814 року в с. Моринцях на Київщині в сім'ї селянина-кріпака народився Тарас Шевченко. Хлопчик ріс мовчазний, замислений. Не тримався хати, а все блукав десь за вигоном.

Восьмилітнього хлопчика Тараса батьки віддали до дяка в «науку». За найменшу провину ка­рав він своїх учнів різками.

Учень.

Ти взяла мене маленького за руку

І в школу хлопця одвела,

До п 'яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись З нас будуть люди»,-- ти сказала.

Вчитель. Та недовго тривала Тарасова «наука». Не­сподіване горе випало на долю маленького хлопчика. Замучена важкою працею, померла мати.

Учень.

Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Вчитель. Невдовзі після смерті матері в 1825 році помер і батько. Смерть батька приголомшила малого Тараса.

Учень.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!..

А ми Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята.

Я до школиНосити воду школярам...

Вчитель. Тарас наймитує в школі, а потім пасе гро­мадську череду. Мине 20 років, і він з болем згадува­тиме своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий ми­нало».

Оксана. Чом же ти плачеш? Ох, дурненький, Тарасе! Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть; найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем.

Тарас. Еге ж, малярем.

Оксана. І розмалюєш нашу хату.

Тарас. Атож. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Ні, я не ледащо! Я буду-таки малярем.

Оксана. Авжеж, будеш!

Звучить пісня «Зацвіла в долині червона калина».

Вчитель. Тарас наймитує, а випаде вільна часиначитає і малює. Вечорами, щоб ніхто не бачив, плаче з горя. Але думка навчитися малювати не покидає хлопчика. Так він потрапляє до хлипківського маля­ра. Згодом пан Енгельгардт забирає його до себе в Петербург, і Тарас стає козачком.

Учень.

Хоче малювати,

Прагне він до знань,

Та за це багато

Зазнає знущань.

Нишком він малює

Статуї в caдy.

Вночі пише вірші

Про людську біду.

Вчитель. Зустріч у Петербурзі із земляком-худож­ником Сошенком, байкарем Гребінкою, художника­ми Брюловим, Венеціановим, поетом Жуковським круто змінила долю Шевченка. Вони побачили великі здібності юнака і викупили його з неволі.

Тарас Григорович виправдав їхні споді­вання. 1845 року він закінчив Петербурзьку академію мистецтв з двома срібними медалями і званням «віль­ного» художника. Тарас малював портрети, картини, ілюстрував свої вірші.

Діти розглядають альбом і картини Т.Г.Шевченка.

Учень. Так в людському морі

Стрітилися брати,

Що зуміли в горі

Щиро помогти.

Викупили друзі,

Вольним став Тарас!

Чом же серце в тузі?

Біль чому не згас?

Сміливий і щирий

Був Тараса спів.

Він гострив сокири,

Кликав на панів.

Вчитель. За бунтарські вірші 33-річного Тараса за­брали в солдати.

Учень.

10 літ пробув Шевченко

На солдатській службі.

І з казахами в їх краю

Жив у щирій дружбі.

І писав вірші в неволі,

Кликав рвать кайдани.

Вірив, що народ вкраїнський

На ворога стане.

За Тарасом слідкували,

Все забороняли,

За писання й малювання

Жорстоко карали.

Повернувсь Тарас з неволі

Вже хворим додому,

Але пісню, але-думу

Не забув складати,

Як страждала-горювала Україна-мати. ..

Вчитель. Коли Т.Г.Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він дуже тужив за Укра­їною. Ось послухайте, як ніжно й тужливо звучать його вірші у піснях.

Учні виконують пісню «Зоре моя вечірняя»

Вчитель. Туга за рідною природою, рідним кра­єм звучить у кожному його вірші. Він також закли­кає український народ до боротьби за волю, за кра­щу долю.

За бунтарські вірші 33-річного Тараса за­брали в солдати.

Незважаючи на заборону, Шевченко писав вірші і ховав їх за халявою чобота. Тепер цю книжку називають захалявною.

Поет писав:

думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю,

Караюсь, мучуся... але не каюсь!

Вчитель. 9 березня 1861 року Шевченку минало 47 років. Привітати поета, який лежав тяжко хворий, прийшли друзі. А 10 березня перестало битися серце великого Кобзаря. Тіло Шевченка було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Так заповідав ве­ликий поет.

Учень читає вірш Володимира Сосюри. На могилі Шевченка

Над широким Дніпром у промінні блакить,

І висока, і тиха могила.

В тій могилі співець незабутній лежить,

Що народу віддав свої сили.

Що народу віддав своє серце й пісні,

Свої мрії про зорі досвітні...

А лани вдалині, вдалині

Розлетілись, як птиці блакитні....

На могилу приносять розкішні вінки

З пишних квітів садів України

Кароокі дівчата, стрункі юнаки —

І всміхаються гори й долини...

І щасливий Дніпро зустрічає дідів

І жінок — Батьківщини окрасу,

І гримить «Заповіту» безсмертного спів

На високій могилі Тараса.

Спи спокійно, поет! Україна твоя

Вже розправила крила орлині,

Так, як мріяв колись ти в жагучих піснях,

На засланні в тяжкій самотині...

Спи спокійно, поет! Ми, нащадки твої,

Пронесем крізь віки твоє ім'я,

Крізь колючі вітри, крізь жорстокі бої,

Батьківщини сини незборимі.

Спи спокійно, поет! Образ огнений твій .

Не зітерти ні бурі, ні часу.

В сім'ї славній, вольній, новій

Ми тебе не забудем, Тарасе!

Вчитель.

Велику невгасиму любов до на­родної пісні Т.Г.Шевченко проніс через усе своє життя. Вона з ди­тинства живила його мрії, звуча­ла голосами кирилівських співа­ків, сумними переборами кобзарів і лірників. Подивіться на цю репро­дукцію (учитель демонструє репро­дукцію картини Т.Г.Шевченка «Слі­пий») та пригадайте, що ви знаєте про кобзарів? Які пісні вони вико­нували? (Кобзар народний співець і музикант, що грав на струнному інструменті кобзі, ходив від села

Звучить пісня «Сліпий козак» В.Карманного

Т.Г.Шевченко постійно вводив народні пісні, або хоч окремі рядки з них, у чудове мереживо своїх ори­гінальних творів. У повісті «Близнецы» Тарас Григоро­вич використав понад 20 на­родних пісень. Іноді досить було одного рядка, щоб на­дихнути поета на багато неперевершених строф.

Сучасники Т.Г. Шевчен­ка, відзначаючи чудове ви­конання ним народних пі­сень, називали поета «наш соловей» (П.Куліш). За свід­ченням друзів, Т.Г.Шевченко мав тенор. А княжна Вар­вара Рєпніна (учитель демон­струє репродукцію портрета В. Рєпніної роботи Г.Псьола,

1840), друг і шанувальниця таланту поета, розповіда­ла, що співав поет із щирістю, так, що м'який, спо­внений суму голос Кобзаря мимоволі проймав душу. Особливо любив Тарас Григорович «співати» свої ві­рші «Тяжко, важко в світі жити», «Думи мої, думи мої», «Нащо мені чорні брови».

Поет постійно дбав про збереження українських народних пісень і часто записував їх у свої етнографіч­ні альбоми. (Учитель демонструє репродукцію картини П.Носко «Т.Шевченко серед селян-кріпаківУ Кирилівці».) Серед таких пісень значне місце посідали історич­ні. Кобзар свідомо ретельно збирав усе, що зберігало славну історію народу. Адже історична пам'ять наро­ду завжди показувала ту найбільшу правду, яку часом не могли зберегти кращі історики. Ці пісні згодом давали поштовх творчій фантазії Тараса Григоровича та ставали історичною основою багатьох його творів («Гайдамаки», «Тарасова ніч»). З ними ви ознайоми­тесь у старшій школі.

Цінував поет і ліричні пісні. Які пісні називають ліричними? (Пісні, у яких висловлюються почуття автора до героя пісні, або розраховані на те, щоб ви­кликати почуття слухачів.) Це рекрутські, бурлацькі пісні, пісні про дівочу й жіночу долю, про материн­ську любов.

Часто оригінальні вірші поета настільки наближалися до народнопісенного варіан­ту, що досить швидко пере­ходили в народні пісні. Так, великого поширення набула пісня «Зоре моя вечірняя» з поеми «Княжна».

Послухайте її у виконанні учнів. Звучить «Зоря моя вечірняя».

Як ви гадаєте, за що її так полюбили люди?

Учитель вислуховує відповіді дітей і робить висновок.

Правильно, саме наспів­ність, мелодійність, музичність Шевченкових поезій, близькість до народнопісен­ної творчості зумовили їх надзвичайну популярність, стали причиною широко­го музичного втілення в на­родній музиці. Недаремно відомий український ком­позитор і вчений-музикознавець СЛюдкевич писав про Т.Г.Шевченка: «Він не скла­дав, а виспівував свої поезії, хоч і без мелодії».

Володимир Васильович Стасов — музичний кри­тик, цінував талант поета і вважав романси М.Мусоргського на вірші Т.Шевченка кращими з написа­них композитором.

З музичних інструментів особливо любив Тарас Григорович віолончель. Тембр цього інстру­мента за своєю теплотою й виразністю наближається до звучання людського голосу. Як проникливо писав Т.Г.Шевченко саме про віолончель у повісті «Музи­кант». Читаємо: «Я вам, кажется, не писал еще о виолончели? Чудный, дивный инструмент!.. Боже мой, что за игрушка! Только одна душа человека может так плакать и радоваться, как поет й плачет дивный инструмент... И если б я был два раза раб, то за этот инструмент продал бы себя в третий раз».

Зворушливо Т.Г.Шевченко пише про мазурки Ф.Шопена в повісті «Музикант»: «Не отнимая от струн, он заиграл одну из задушевних мазурок вдохно­венного Шопена. Кончивши мазурку, он едва внятно проговорил: «Вот у нас свой бал». Проиграл он еще несколько музурок Шопена, одну другой лучше, одну другой задушевнее. К концу последней мазурки я за­метил сквозь виноградные листья безмолвные лица многочисленных слушателей — то были горничные, лакеи которые пришли послушать

Звучить мазурка Шопена

Т.Г.Шевченко добре знав конкретні твори кращих композиторів, В.Моцарта, Л.Бетховена, Й.Гайдна, Ф.Шуберта, Ф.Шопена, М.Глінки, О.Дрогомижського... У бесідах і листуванні з друзями він часто зга­дував імена скрипалів, співаків, піаністів. Поет мав про них свою думку, виявляв глибоке розуміння му­зичних творів і давав правильну оцінку їх виконав­ської майстерності.

В.Моцарта і Л.Бетховена Шевченко вважав гені­альними композиторами.

Читаємо в «Щоденнику» від 17.04.1858 про М.І.Глінку: «Вечером в цирке-театре слушал оперу «Жизнь за царя»! Гениальное произведение! Бессмерт­ный Глинка!»;

від 01.10.1857 про виставку в Нижньому Новгороді: «Маленький оркестр в антрактах играл не­сколько номеров из «Дон Жуана» Моцарта прекрасно, может быть потому, что это очаровательное создание трудно играть не прекрасно».

Наведені приклада яскраво свідчать про те, що Т.Г.Шевченко був знавцем і шанувальником музики.

Звучить запис «Місячної стати» Л.Бетховена. Один з учнів читає напам'ять вірш Вадима Скомаровського «Над Кобзарем».

Учень. Тихо надворі. Ні вітру, ні хмар.

Ані шелесне верба височенька.

Наша Оленка відкрила «Кобзар»,

Вголос читає Тараса Шевченка.

Ген за рікою синіє гора,

В небі веселка розквітла казково.

Ніжно вплітається в гомін Дніпра

Добре і щире Шевченкове слово.

Так, автором музики до знаменитого «Заповіту» був полтавський му­зикант Г.Гладкий, пісню «Реве та стогне Дніпр широкий» на­писав учитель латинської мови Д.Крижанівський, а «Думи мої, думи мої» —- К.Борисюк.

Серед багатьох Шевченкових творів, музичне прочитан­ня яких було започатковане ще в XIX столітті, особливе місце посідає «Заповіт». До втілення цього безсмертного твору Коб­заря неодноразово зверталися професіонали

Полум'яний «Заповіт» Т.Шевченка знайшов різні інтерпретації в музиці композиторів минулого і на­ших сучасників. І сьогодні він робить велике емоцій­не враження на слухачів.

Учень. Він був сином мужика — і став володарем у царстві духа.

Учень. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури.

Учень. . Він був самоуком — і вказав нові, світлі і вільні шляхи професорам і книжним ученим.

Учень. Доля переслідувала його в житті, скільки могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі на іржу, а його любові до людей в ненависть і погорду.

Учень. Доля не шкодувала йому страждань, але і v й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

Учень. . Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сер­дець знову і знову збуджуватимуть його твори.

Вчитель. Отаким був і є для нас, українців, Тарас Григорович Шевченко.

(Троє учнів йдуть до портрета Шевченка і несуть синьо-жовтий прапорець)

1-й учень

Витай між нами, наш Кобзарю,

Між діточками Ти витай,

Завзяття свого і відваги,

мудрості своєї дай.

2-й учень.

Додай нам сили, щоб могли ми

Сповнити точно заповіт,

Щоб ми підняли народ рідний

Й прославили на увесь світ.

3-й учень.

Зігрій ти нас своїм запалом,

Щоби відтанули серця,

Щоб ми почате славне діло

Довели разом до кінця.

1-й учень.

Присягаєм наш край рідний над усе любити,

Рідний народ шанувати і для нього жити.

2-й учень.

Присягаєм рідну віру завжди визнавати,

По-вкраїнськи говорити, молитись, співати.

3-й учень.

Як ріка в гору не піде, як сонце не згасне, Т

ак ми того не забудемо, що рідне, що власне.

1-й учень.

Що нам рідне, то нам буде і красне, і гоже,

Присягаєм, що так буде! Поможи, нам Боже!

Звучить пісня «Господи, помилуй нас».

Підсумок.

Тарас Григорович Шевченко постать велична й унікальна. Серед світових геніїв важко назвати ім'я поета, вірші якого перелилися б таким широким по­током у музичні твори й охопили майже всі музичні жанри: пісні й романси, хорові мініатюри й розгорнуті хори, монументальні кантати, інструментальні п'єси, симфонічні поеми, опери, ораторії, балети. Інтерпре­тація поезії Т.Г.Шевченка в музиці розпочалася ще за життя поета й триває в наші дні. Досить нагадати, що на початку XX століття 227 поезій «Кобзаря» було втілено у 1500 музичних творів

Живе й могутнє сло­во Тараса Григоровича надихає до творчості багатьох композиторів у різних країнах — в Україні, Канаді, Росії, Америці, Франції... Але кожен із митців знахо­дить такі поетичні рядки, які найбільше торкаються саме його серця й збуджують невтомну думку.

Завдяки надзвичайній мелодійності та ритмічній віртуозності своїх поезій Т.Г.Шевченко здобув сла­ву одного з наймузичніших поетів світу.

Учень.

Не вмре повік Шевченкове ім 'я!

Йому, як сонцю, вічно пломеніти!

І буде пісня зроджена твоя,

Мов океан рзбурханий, гриміти!

Живи, поете, в бронзі і в граніті,

Живи, поете, в пам 'яті людській,

Живи в піснях, живи у «Заповіті»,

У слові праведнім, у славі віковій!

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Відкрите заняття до свята Кобзаря, де прописано все заняття (слова, репертуар, необхідна література)
Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі WordPress»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1000 грн
490 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь