Види танців, форми, жанри

Мистецтво

Для кого: 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас

30.10.2019

16728

225

1

Опис документу:
Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

1.

2.ЗМІСТ

3.

4.ВСТУП……………………………………………………………..

5.

6.

7.РОЗДІЛ I. Види танців…………………………………………...

8.

9. 1.1. Народний танець…………………………………………

10.

11. 1.2. Бальний танець………………………………………

1.3. Сучасний танець…………………………………………

12.

13.

14.РОЗДІЛ II. Форми танців………………………………….…….

15. 2.1. Мала форма…………………………………………….

16. 2.2. Масова форма………………………………………………

17.

18.

19.РОЗДІЛ III. Жанри танців………………………………

20. 3.1. Хороводи…………………………………………………

21. 3.2. Побутові танці……………………………………………

22. 3.3. Сюжетні танці……………………………………………

23.

24. ВИСНОВКИ……………………………………………...............

25.

26. СПИСОК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ…………………

27.

28.

29.

30.

31.

32.

33.

34.

35.

36.

37.

38.

39.

ВСТУП

1.

2. Актуальність теми. Народний танець має свою першооснову, першоджерело, першопочаток. Коли йдеться про культуру того чи іншого народу, доводиться враховувати не лише безпосередні його культурні досягнення, а й ту спадщину, яку він успадкував від своїх етнічних попередників, з яких утворився і сам даний народ. Це стосується культури всіх народів світу, в тому числі н українського народу.

3.Специфіка життя давніх східнослов'янських племен -древлян, дреговичів, кривичів, в'ятичів, сіверян, полиняй, білих хорватів, бужан та ін. - слугувала за основу самобутнього, оригінального хореографічного мистецтва українського народу.

4.Прадавні обряди й танці супроводжувались музиченням на інструментах: пентахорді (вид арфи), кувнчках (своєрідних флейтах), сопілках, трубах, піпелях, пищалях, рогах, гуслях, гудках, трембітах, решітках, дудках-сопєлях, домрах, накрах (вид литавр).

5. Усі обряди, магічні звертання, заклинання тощо безпосередньо залежали й були органічно пов'язані з землеробством та анімалістичним культом.
Анімалістичні уособлення стихійних явищ у живих образах у народних іграх, обрядах зводилися до бажання полегшити працю, підпорядкувати явища природи й забезпечити собі добробут.

6. За Київської Русі церква вела нещадну боротьбу з язичницькими звичаями, обрядами, традиціями, оголосивши їх "бісівськими", а отже й з їхніми носіями, творцями народного мистецтва. Однак, не досягнувши бажаної мети, священнослужителі прилаштовують більшість народних обрядів до свого календаря: зустріч весни до великодніх християнських свят; русальні свята - до християнської Трійці; Івана Купала - до свята Іоанна Хрестителя; Коляду - до різдвяних, а щедрівки - до йорданських свят.

7. Ряд обрядових ритуалів було перенесено безпосередньо до церкви. Скажімо, посвячення паски та крашанок на Великдень, обжинкових вінків - на Маковія, яблук - на Спаса тощо.

8. Проте, вплив від церковної "співдружності" та "співіснування" на музику, поезію танець, що залишались в основі свої "консервативними", був незначним (приміром, зміни у текстах колядок, щедрівок та деяких русальних і купальських пісень).

9. Дана тема роботи є актуальною тому, що в даний період історії нашої країни триває відродження стрих традицій народу , які були втрачені з часом.

Об'єкт дослідження – класифікація танців.

Предмет дослідження – визначення видів, форм та жанрів танцю.

Метою курсової роботи є дослідження видів , форм та жанрів танцю.

Завданя роботи:

  • охарактеризувати види, форми та жанри танцю;

  • дослідити види, форми та жанри танців.

1.

2.

3.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

12.

13.

14.

15.

16.

17.

18.

19.

20.

21.

22.

23.

24.

25.

26.

27. РОЗДІЛ I. ВИДИ ТАНЦІВ

Балет

Балет - синкретичний вид сценічного мистецтва, вистава із цілісним сюжетом, в якій засобами танцю передаються почуття персонажів. Танець у балеті має свою особливу техніку, якій потрібно довго й змалечку навчатися. На основі балету в 20-му і 21-му столітті розвинулися нові форми, такі, як танц-модерн, сучасний балет, контемпорарі-денс. Мистецтво постановки балету та інших сценічних танців потребує спеціально навчених людей - хореографів, балетмейстрів

28.

Ритуальний танець

Ритуальні танці виконуються під час церемоній та ритуалів. Для них характерна строга форма, в якій кожен рух танцюриста має певне символічне значення. Прикладом ритуального танцю є новозеландська хака, яку популяризували у всьому світі новозеландські регбісти.

Види сценічного танцю

1. Класичний танець (Classical dance) - вид сценічного танцю, головне виразне засіб балетного мистецтва; система художнього мислення, що оформляє виразність рухів, властивих танцювальним проявів людини на різних стадіях культури. В к. т. ці рухи входять не в емпірично даній формі, а в абстрагованому до формули вигляді (Л. Д. Блок). Основним засобом досягнення даної якості танцю є виворотність. Яка є основою підготовки артистів балету та інтегрує комплекс дисциплін, що включає: дуетної-класичний т., характерний т., історичний т., сучасний т. і акторська майстерність. У 1930-х р. склалася методика навчання, автором якої є А. Я. Ваганова.
2. Дуетний-класичний танець (Підтримка) (Pas de deux) - вид сценічного танцю, побудований на основі класичного т. і що передбачає танець двох з використанням підтримок. У системі підготовки артистів балету склалася методика навчання д.-к.т., узагальнюючи досвід декількох поколінь педагогів Ленінградського балетної школи. Автором книги з техніки д. к. т. є М. М. Серебренніков.

Мал.1

3. Характерний танець (народно-характерний, народно-сценічний) (Character dance) - вид сценічного танцю, який передбачає системний синтез елементів танців різних народностей на основі класичного танцю. У результаті цього народний елемент у х.т. знаходить формальну абстрактність класичного танцю, його умовність. Х. т. створюється балетмейстером для балетної вистави. У системі підготовки артистів балету з 1930-х р. склалася методика навчання х.т. на основі класичного екзерсису, авторами якої є А. В. Ширяєв, А. В. Лопухов, О. І. Бочаров.

4. Історичний танець (історико-побутовий, салонний бальний) (Historical dance) - вид сценічних танців, що представляють собою переробку бальних, побутових танців різних епох на основі класичного танцю. У результаті цього бальна, побутова сутність цих танців знаходить сценічний, умовний характер. І. т. створюються балетмейстером для балетної вистави.

Акторська майстерність (Actor's skill) - принцип перевтілення, коли актор ніби уособлює себе зі своїм персонажем і діє від його імені. Техніка а. м. у хореографії відрізняється специфікою, перш за все, пов'язаної з обмеженим набором інструментів танцівника (тіло; танцювальна техніка; музикальність, відчуття ритму; емоційність; спостережливість; пам'ять; уяву; ерудиція; швидкість реакції і т. д.), що виключає використання голосу. Основою А.М. в хореографії служить музика, зміст якої втілюється танцівником через танець. Проте техніки А.М. в хореографії, що існують на основі цього загального принципу, можуть значно відрізнятися один від одного. У системі підготовки артистів балету дисципліна А.М. сформувалася в 1930-х р. на основі системи К. С. Станіславського, проте до цих пір не існує закріпленої методики її викладання. Склалася методика навчання, авторами якої є Н. П. Іванівський і М. В. Васильєва-Рождественська.

5. Степ - степ, або чечітка, або теп-денс - танець, який ще називають «музика ніг». Під час танцю ми відображаємо мелодію, танцюючи степ, ми створюємо музику. В Америці - Фред Астер, Брати Ніколос. У Росії - брати Гусакови, сім'я Зернових і багато інших чудові артисти відкрили для нас цей жанр. Зараз цей танець знову в моді, і відчуває своє друге народження. Tap drums-новий напрямок у степ, тобто поєднання елементів традиційного степ (traditional tap) і хуфер (hoofer) на спеціальній дерев'яній підставці подібно page star dancing під власний акомпанемент на цифровому баяні.

6. Соціальна танець Social dance») - танці масові, загальнодоступні, побутові, до них відносяться: латиноамериканські (сальса, меренге та ін), східні танці (танець живота), аргентинське танго, ірландський степ, фламенко, так звані танці вулиць (хіп-хоп, брейк і т. п.), клубні танці, хастл, рок-н-рол і джаз. Відмітною ознакою соціальних танців є імпровізаційність. 6. Естрадний танец (Variety dance) - хореографічне твір, призначений для концертного виконання на естраді. Для Е. Т. характерна зовнішня виразність, розважальний характер, віртуозність, зовнішня ефектність За формою Е.Т. - Танцювальна мініатюра, зазвичай з невеликою кількістю виконавців. Е.Т. відрізняє багатожанровою і різностильові.

Мал.2

7. Джазовий танець (Jazz Dance) - напрям танцю, що зародився в США в кінці 19 ст. в результаті злиття європейської та африканської танцювальних культур Основні риси джаз танцю - це основоположна роль ритму, імпровізація, висока технічна майстерність виконавця. Основними технічними принципами джазового танцю є - полицентром, поліритмія, синкопи, свінг. Джазовий танець є пріоритетним в шоу, на естраді, в мюзиклі та інших розважальних жанрах. В даний час існує декілька стилів д.т., серед яких виділяються: модерн-джаз, (з'єднав техніку класичного танцю, модерну і джазу), афро-джаз, фольк-джаз, стріт-джаз, блюз-джаз. Найбільш відомими педагогами, які створили індивідуальну техніку є М. Меттокс, Г. Джордано, Луїджі.

Мал.3

8. Етнохореографія - синкретичний вид хореографічної творчості, що базується на танцювальному та пластичному традиційному матеріалі (обряди, ритуали) етносів з включенням музики, співу, слова.

    1. Народний танець

Народні танці займають значне місце в культурі кожного народу й етносу земної кулі поряд із народною піснею та народними звичаями. Частково народні танці, наприклад, хороводи мають обрядовий характер.

Серед відомих українських народних танців гопак, метелиця, козачок, тропак вальс, полька, коломийка, аркан, роман та інші.

Серед народних танців інших народів світу можна відзначити такі як жок, жемжурка, класичні індійські танці, танець живота, зіка, краков'як, трепак, лезгінка, атан, болеро, гальярда, фламенко.

Історичний танець

Історичними танцями називають здебільшого європейські танці, популярні в певну епоху на балах знаті. Багато з цих танців виросли з народних, однак набрали вишуканого культурного стилю. Популярні історичні танці змінювалися з епохами. До них належать павана, гальярда, контрданс, менует, мазурка, полонез, кадриль та інші.

Народний (фольклорний) танець - вид народного танцювального творчості, створений етносом, поширений у побуті, що відображає етнічні особливості, хореографічний мову, пластичну виразність етносу чи етнічної групи, які виявляються в характері, координації рухів, в музично-ритмічної й метричної структурі танцю , манері його виконання і ін.

    1. Бальний танець

Бальний танець - вид парного танцю, що має народні витоки, що виконується в спеціальних приміщеннях (в театрі, кіно, на телебаченні та ін.) Історичний бальний танець - будь-яка форма формального громадського танцю, який виконувався в суспільстві в різні епохи заради розваги. З введенням сучасного поняття танцювальний спорт термін бальні танці став зводитися до досить вузькому поняттю спортивний бальний танець.

Спортивний бальний танець - танцювальний вид спорту, що поєднує два стилі спортивних танців: Інтернаціональний Стандартний і Інтернаціональний Латиноамериканський стилі, виконання яких проходить в умовах конкурсних змагань. У європейську програму входять: повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот і квікстеп (швидкий фокстрот). У латиноамериканську: самба, ча-ча-ча, румба, пасодобль і джайв. У спортивних бальних танцях введена система класів, що відображає рівень підготовки танцюристів і система вікових категорій, що розподіляє танцюристів по вікових групах.

Бальні танці - різновид танців із партнером, які танцюють як для задоволення на балах та вечірках, так і на танцювальних змаганнях.

До програми міжнародних спортивних змагань входять десять танців, розділених на дві програми - стандартну і латиноамериканську.

Свінг

Свінгові танці увійшли в моду в 20-х роках 20 ст. разом із музикою в стилі свінг, однак своїми коренями вони завдячують танцям американців африканського походження, що танцювалися на плантація США ще в 19 ст. Помилково вважається, що для цих танців характерний високий темп та швидка робота ніг, але насправді вони охоплюють майже усі музичні темпи. Так, блюз виконують у темп вд 50 ударів на хвилину, а шег, бальбоа та лінді хоп іноді сягають темпу у 320 та більше ударів.

В 20-х роках з'явилися також різновиди, популярні серед білого населення Сполучених Штатів: чарльстон, бальбоа, іст-кост свінг. Тридцяті роки стали свідками буму лінді хопу, одного з найрізноманітніших танців. Він виконується під майже будь-яку за темпом свінгову музику, але слави набрав за швидке енергійне виконання та введення у малюнок танцю акробатичних елементів. Свінгових танцюристів називали в США джітербагерами (від jitter bug - жуки, що смикаються). Під впливом американського свінгу з початком рок-н-рольної ери в Європі склалися свої свінгові стилі танцю - бугі-вугі, джайв, акробатичний рок-н-рол. У сучасній Америці набув популярності вест-кост свінг.

Свінгові танці, наразі переживають другий період популярності, число любителів танцю перевищує кілька мільйонів. У масовій культурі свінгові танці часто ставляться як сценічні й використовуються в кіно та на телебаченні.

Танці Латинської Америки

Латинська Америка дала світу свою особливу музичну й танцювальну культуру. Латиноамериканські танці ще з початку 20 ст. почали проникати в Європу й Північну Америку. Чимало з них у видозміненій формі увійшли до латиноамериканської програми бальних танців. Інші, хоча не кодифіковані, були й залишаються популярними на танцювальних майданчиках.

Аргентина дала світу танго. В самій країні танцюють аргентинське танго, відмінне за технікою й стилем від європейського танго, що розвинулося під його впливом, попри те, що обидва танці танцюються під одну музику.

Бразилія відома самбою - музичним стилем і танцем. Як і у випадку із танго, бразильська самба відрізняється за технікою виконання від кодифікованої бальної самби. В Бразилії виникло також танцювально-бойове мистецтво капоейра.

Велика кількість танців зародилася на Кубі, яка до революції була надзвичано популярним курортом для багатих американців, що шукали нових розваг. Румба і ча-ча-ча згодом були кодифіковані й стали частиною латиноамериканської програми бальних танців. Свого часу були популярними й інші танці кубинського походження: мамбо, сальса.

Домініканська Республіка — батьківщина бачата і меренге.

    1. Сучасний танець

Сучасний танець:

29.

Вуличний танець:

Загальна назва вуличний танець обіймає всі стилі сучасного танцю, що розвинулися за межами танцювальних студій та шкіл: на вулицях, шкільних подвір'ях, у нічних клубах. Вуличні танці часто імпровізаційні та соціальні за своїм призначенням.

Серед стилів вуличного танцю

Хастл

Сучасний танець (Contemporary Dance) - напрям мистецтва танцю, що включає танцювальні техніки та стилі XX-початку XXI ст., що сформувалися на основі американського і європейського танцю Модерн і танцю Постмодерн. У даному напрямку танець розглядається як інструмент для розвитку тіла танцівника і формування його індивідуальної хореографічної лексики. Засобами цього виступає синтез, актуалізація та розвиток різних технік і танцювальних стилів. Для сучасного танцю характерна дослідна спрямованість, зумовлена взаємодією танцю з постійно розвивається філософією руху і комплексом знань про можливості людського тіла.

Вільний пластичний танець - новий вид танцю народжується на рубежі XIX-XX століть , завдяки, насамперед, Айседораі Дункан. Айседора висуває нову філософську та художню, засновану на античному ідеалі гармонійного розвитку людини, концепцію «танцю майбутнього». Дункан прагнути зробити танець виразом особистості, відображенням неповторної людської індивідуальності, інструментом самопізнання. Дункан цінує в танці початкову експресію людського тіла, що виражається у взаиморасположении різних його частин - звідси епітет пластичний. Дункан реформувала мистецтво танцю, що полягало у гармонійному злиття всіх його компонентів - музики, пластики, костюма. Вона розробила багато ідей і прийоми танцю, кращі з яких увійшли до скарбниці світового хореографічного мистецтва.

Танець Модерн (Modern Dance) - напрям мистецтва танцю, розвивалося в Європі та США на початку ХХ століття, провідними представниками якого є Доріс Хамфрі, Чарлз Вейдман, Мері Вігман, Ханья Хольм, Хосе Лимон, Лестер Хортон, Ерік Хоукінс, Ганна Соколоф, Лой Фуллер, Марта Грем, Айседора Дункан, Рут Сен-Дені, Тед Шоун.

Танець Постмодерн (Postmodern Dance) - напрям мистецтва танцю, розвивалося в США і Європі в 1960-1970-і рр.., Провідними представниками якого є Мерс Каннінгхем, Алвін Ейлі, Таллі Бітті, Дональд Мак-Кейл, Алвін Ніколаї, Пол Тейлор, Тріша Браун.

Основні техніки сучасного танцю.

1. Техніка Грем (Graham Technique) - техніка танцю модерн, створена американською танцівницею та хореографом Мартою Грем (1894-1991);
2. Техніка Хамфрі-Вейдман (
Humphrey-Weidman Technique) - техніка танцю модерн, заснована на теорії та дії падіння та відновлення танцівницею Доріс Хамфрі і Чарлзом Вейдманом в 1920-1930-і рр..;

3. Техніка Лимон (Jose Limon Technique) - техніка танцю модерн, створена танцівником і хореографом Хосеаркадіо Лимоном (1908-1972) в I половині XX століття;

4. Техніка Хортон (Lester Horton Technique) - техніка танцю модерн, створена американським танцівником, хореографом і викладачем танцю Лестером Хортоном (1906-1953);

5. Техніка Хоукінс (Hawkins Technique) - техніка танцю модерн, створена американським танцівником і хореографом Еріком Хоукінсом (1909-1994);

6. Техніка Каннінгхем (Cunningham Technique) - техніка танцю постмодерн, розроблена американським танцівником, хореографом і викладачем Мерсом Каннінгхем (нар. 1919).

7. Техніка реліз (Release based Technique) - техніка сучасного танцю, заснована на звільнення (релізі) деяких груп м'язів з метою отримання навичок використання тільки тих груп м'язів, які необхідні в процесі танцю. За допомогою техніки реліз розвивається розуміння власного тіла, що дає велику різноманітність для розвитку хореографічної лексики танцівника. У процес вивчення техніки включені анатомічні аспекти, такі як: кісткова структура, м'язова, дихальна і нервова системи. Ці теми докладно розбираються на початку уроку, потім слід їх практична розробка в певних вправах і танцювальних комбінаціях. Основна увага приділяється трьом базовим програмами, що є обов'язковими у сучасному танці (баланс, артикуляція (імпульс, інерція), гравітація (центр ваги, робота з вагою)). Важливим аспектом техніки реліз є навчання техніці par terre (роботи з підлогою), техніці падіння і зміщення балансу.

8. Контактна імпровізація (Contact Improvisation, CI) - техніка сучасного танцю, що поширена в США і Європі в кінці XX століття, основою якої є фізичний контакт (контактні методи) як відправна точка для імпровізації і дослідження руху людського тіла. Такими контактними методами імпровізації є передача ваги, зустрічний баланс, обертання, падіння, затримання, підйом і т. п.

30.

31.

32.

33. РОЗДІЛ II. ФОРМИ ТАНЦІВ

34.Аби зрозуміти той чи інший хореографічний твір, необхідно з'ясувати його побудову, співвідношення частин, отже визначити, якими законами керувався балетмейстер, створюючи танець. Ключ до правильного вирішення цих проблем положення про єдність форми та змісту. Питання це досить широко висвітлене у спеціальній літературі. У даному разі торкнемося лише окремих аспектів, властивих українському народному хореографічному мистецтву.

35.Відомо: зміст і форма не існують одне без одного (будь-який зміст повинен мати певну форму).

36.Музично-хореографічна форма - це втілення певного ідейно-емоційного змісту хореографічними засобами, притаманними тому чи іншому народові, хореографічному різновиду, історичній епосі. Це єдність, сукупність усіх хореографічно-пластичних елементів, засобів, прийомів, що використовуються як матеріал для відтворення образно-тематичного емоційного змісту. Серед рух, пантоміма, жест, міміка; далі - темпоритм, динаміка, темброва забарвленість, - усе це не тільки власне музичне, але стосується й хореографії.

37.Однією з історичних ознак музично-хореографічної форми є її структура, котра поєднується з внутрішньою організацією, а не співвіднесенням композиційних частин до теми танцю, тобто архітектонікою.

38.Залежно від змісту форма має свої, характерні тільки для неї особливості, що і вирізняють її з поміж форм, у яких виявляється інший зміст. Форма героїчного "Ми пам'ятаємо" зовсім відмінна від побудови "Гопака" чи "Шалантуха" і. т.д.

39.Таким чином, форма є внутрішньою структурою танцю, засобом відтворення, закріплення та існування змісту.

40. Сучасні балетмейстери завжди тяжіють до пошуків нових форм, інтонацій, проте ніколи не варто розглядати новації у відриві від змісту, а також від народних традиційних форм і сюжетів, які завжди дадуть творчу наснагу мистецтву.

41."Жодна з форм танцю не повинна бути прийнята раз І назавжди. Найкраща та, що найбільш повно відтворює зміст, і істотна та, що відповідає певному завданню".

42.Останнім часом деякі балетмейстери неправомірно захоплюються саме зовнішнім боком форми: надумані, невиправдані дією пози, дублювання окремих, індивідуальних ракурсів для великого числа виконавців, надмірне використання побутових костюмів, помпезного, неумотивованого .дією оформлення, різкого контрастного освітлення тощо. Такі митці, мабуть, забувають про внутрішній бік форми, у якому, якщо підійти до нього творчо, закладені, по суті, невикористані потенційні можливості. Прикладів цьому маємо чимало: розширення образно-пластичної мови народного танцю у повоєнні роки і нині, збагачення музичного супроводу, гармонії, симфонізації народної прикладної танцювальної музики,, написання музики саме для того чи іншого танцю, сюїти, композиції. Тут, як правило, бачимо органічне злиття музики та хореографії. Свого часу прекрасним прикладом для наслідування була творча співдружність П.Вірського з Ващенком, Я.Лапинським, Б.Яровинським, А.Мухою, В.Рождественським, Веронського з К.Домінченом.

43.

44. 2.1. Мала форма

45.

46. В Україні існує велика кількість різноманітних хореографічних колективів, основним напрямом роботи яких є народно-сценічний танець. З кожним роком розширюється їх репертуар, з’являються як нові номери, так і талановиті відтворення відомих постановок. Характерною рисою виступів таких колективів на сьогодні можна назвати видовищність, яка досягається за допомогою яскравих костюмів, сценічного оформлення, професійного використання освітлення і лазерних зображень тощо. Безумовно, балетмейстерам легше досягти такого результату при постановках масових чи ансамблевих номерів. Однак якщо велика кількість учасників виправдана для постановок шоу-балетів, то для ансамблів народного танцю цей прийом не завжди виправданий. Навпаки, дійсно професійний колектив неодмінно матиме у своєму репертуарі кілька танців малих форм – дуетів, тріо, квартетів.

47.Використання малих форм танцю у репертуарі хореографічних колективів народного танцю можна вважати доцільним із двох причин.

48. По-перше, наявність у репертуарах малих форм поряд із ансамблевим та масовим танцем збагачує концертні програми, підносить їх на якісно вищий рівень.

49. По-друге, і це можна вважати найголовнішим, для народного танцю, зокрема українського, наявність малих форм є природною, оскільки танець у повсякденному житті виконувала будь-яка кількість учасників – від одного до кільканадцяти пар чи окремих танцюристів. На сьогодні у сценічній хореографії дует відноситься до малих форм – танців, які виконують 2-

50.3 пари або 2-3 виконавці.

51. У хореографії, як і в театрі та музиці, малі форми є самостійними художніми творами, завершеними за думкою та побудованими за певними законами жанру; також вони можуть бути складовою великих форм. Про поширеність таких танцювальних дуетів свідчить той факт, що під

52.час проведення конкурсів та фестивалів танцювальний дует виділяється в окрему номінацію – "малі форми" або "танцювальні дуети". Дуети як складова великих хореографічних форм представлені у виступах танцювальних колективів, котрі працюють у різних видах та жанрах хореографічного мистецтва. Відтворюючи фольклорний танець на сцені або ж створюючи народно-сценічні танці на основі народних, постановник має змогу в малих формах створити цікаві номери з оригінальним сюжетом і відповідними засобами його розкриття. Прикладом можуть бути постановки П.Вірського "Чумацькі радощі", "Подоляночка", "Черевички" К.Василенка, "Горлиця" О. Гомона, "Троїсті музики" Г. Клокова та інші роботи, в яких для створення того чи іншого образу широко використовується акторська майстерність.

53. З огляду на широке побутування малих форм у фольклорному танці та їх виражально-зображувальні можливості у народно-сценічних постановках, при підготовці майбутніх хореографів приділяється особлива увага такому аспекту виконавської та постановочної роботи, як створення малих форм. Разом з тим, як показує практика, дуетна форма народного танцю потребує більш детального теоретичного аналізу та більшої уваги при практичному застосуванні. Як зазначає В.Шевченко, дуетна форма танцю при підготовці майбутніх хореографів розглядається як побудова взаємовідносин між образами персонажів, у пластичному діалозі яких настроєва ідентичність буває рідко.

54.

55. В загальному ж розумінні в народно-сценічній хореографії дуетом називають будь-який танець, що виконується двома партнерами. Як бачимо, танцювальні дуети в народно-сценічному танці мають свою специфіку, яка полягає в тому, що вони мають сюжет, можуть розповідати про певні події, конфліктні зіткнення, змальовувати тих чи інших персонажів, їхні характери, зображувати душевний стан героїв. З огляду на це для танцю вальних дуетів у народно-сценічному танці велике значення має насамперед особистість танцівника, його артистизм.

56. Дуетний танець може були складовою частиною великих танцювальних форм або становити собою невеличку самостійну виставу з емоційною зав'язкою, драматичною кульмінацією і розв'язкою.

57. При цьому виконання дуетного танцю в народно-сценічній хореографії вимагає від виконавців координації сили і темпу, вміння користуватись стійкістю корпусу, чіткої фіксації у повітрі стрибкових рухів тощо, тобто висуває до підвищені вимоги до виконавської майстерності танцюристів. Крім того, для танцювальних дуетів у народно-сценічному танці, як в будь-якому іншому його виді, важливо навчитися не лише узгоджувати свої рухи, а й встановлювати внутрішній контакт, що дасть змогу двом виконавцям однаково відчувати темпоритм, сприймати музику та задум балетмейстера.

58.

59.

60. 2.2. Масова форма

61.

62.

63.Хороводи — один з найдавніших видів масового народного танцювального мистецтва. Виконання їх колись пов'язувалося з обрядовими діями, традиційною зустріччю весни (весняний цикл танців), відзначенням літа (купальський цикл танців), зустріччю Нового року. Найпоширенішими були веснянки, гаївки, танки. Тепер хороводи втратили своє обрядове значення. Вони міцно увійшли до репертуару професіональних і самодіяльних виконавських колек¬тивів, особливо дитячих.
           За темами хороводи можна поділити на три групи:
до першої належать хороводи, в яких відображаються трудові процеси («А ми просо сіяли, сіяли», «Мак», «Шевчик», «Бондар», «Коваль» та ін.);
до другої — хороводи, де відбито родинно-побутові відносини трудового народу («Перепілка», «Ой гілля-гілочки», «Пташка» тощо);
до третьої — хороводи, в яких знайшли свій вияв патріотичні почуття народу, оспівується рідна природа («А вже весна», «Марена» та ін.).
           Хороводи являють собою синтетичний вид народної творчості, в якому органічно злиті поезія, музика та хореографія. Ідейний зміст того чи іншого хороводу розкривається в пісні. Отже, текст в обрядових танцях має пер¬шорядне значення, бо він визначає зміст танцю та його хореографічний малюнок.

64.

65.

66.  Побутові танці беруть свій початок у хороводах, які є основою української народної хореографії. В цих танцях відображаються істотні риси характеру українського народу: волелюбність, героїзм, завзяття, винахідливість, дотеп¬ність, нестримна веселість тощо.
          Танці супроводжуються мелодіями, дуже різноманітними за ідейно-емо¬ціональним змістом, значна частина яких виконується в народі як самостійні інструментальні п'єси.
          Побутові танці є невід'ємною частиною щоденного життя народу, їх вико¬нують на масових вечорах, гулянках тощо.
          До жанру побутових танців належать метелиці, гопаки, козачки, коло¬мийки, гуцулки, верховини, польки і кадрилі. На основі спільних стилістичних особливостей хореографії та музики їх можна розподілити на три групи:
1) метелиці, гопаки, козачки;
2) коломийки, гуцулки, верховини;
3) польки та кадрилі.
          У побутових танцях тепер немає тексту, залишилися лише окремі вигуки, слова чи строфи-триндички, які проказують виконавці в кульмінаційні мо¬менти танцю.
          Хореографія побутових танців та їх характеристика
          Побутові танці дуже різноманітні щодо хореографічного малюнка. Проте всі вони в своїй основі побудовані на одних і тих же танцювальних рухах: «перемінний крок», «тинки», «присядки», «вихиляси», «голубці», «дрібушки», «притупи» тощо.
Усі відомі танцювальні рухи та їх варіанти— це наслідок багатовікової народної практики в галузі мистецтва танцю. Вивчаючи технологію вико¬нання танцювальних рухів, легко помітити, що в їх основі лежить той чи інший момент трудового процесу або якась дія людини. Так, танцювальний рух «колупалочка» асоціюється в нашій уяві з колупанням землі носком і п'яткою, танцювальний рух «тинок» технікою виконання нагадує перестри¬бування через тин чи перелаз тощо. Є й такі танцювальні рухи, які підкрес¬люють характер людини.

67.

68.

69.

70.

71.Гопак. Назва танцю походить від дієслова гопати (плигати, скакати). Танець в основному імпровізаційний. В народі його танцюють так, щоб вико¬навці один одному не заважали. Щодо цього гопак дещо нагадує російську «Камаринську», білоруську «Лявоніху», болгарське хоро та польську мазур¬ку, про яку відомий російський балетмейстер М. Івановський писав: «Головна чарівність цього оригінального танцю і вся його принадна сила полягає в тій порівняній особистій свободі, коли кожний може за власним розсудом ство¬рювати комбінації, які йому заманеться» '.
У танці використовують широкі стрибки, «присядки» і всілякі складні кружляння. Танцюристи намагаються виконати їх якнайкраще. Між ними розпочинається своєрідне змагання, яке за своїм характером нагадує росій¬ський перепляс.
Гопак виник у козацькому побуті й спочатку виконувався лише чолові¬ками. Тепер його танцюють разом з чоловіками і жінки. Гопак може вико¬нувати один (обов'язково чоловік), два, три і більше танцюристів. У сценіч¬ній обробці він має відповідну композиційну структуру, яка складається з окремих танцювальних фігур, що, чергуючись, утворюють його орнаменталь¬ний малюнок. Проте гопак завжди відзначається героїчним забарвленням.

72.

73.3. Жанри танців.

74. 3.1. Хороводи.

75. Хороводи - це найдавніший із видів народного лицювального мистецтва майже у всіх народів світу. У хороводі текст відображає зміст танцю, розкриває образну сутність танцюючих, характер виконання, а мелодія доповнює зміст твору. Таким чином, хоровод є синтетичним видом народної творчості.

76. Мал.4

77. У давнину виконання їх було пов’язане з певними обрядами , що входили до традиційних календарних циклів: зустріч весни (веснянки, гаївки, гагілки тощо); відзначення ліга (Купайла, русалії, Спаса тощо); осінній цикл (збирання врожаю тощо); зимовий (колядки, щедрівки).

78. Тематика у цих хороводів була найрізноманітнішою, включаючи навіть елементи, запозичені з язичницької релігії (у відображенні явищ природи, Купайла, зажинки, обжинки тощо).

79.Тематично хороводи поділяються на три чітко означені групи:

  • перша - найдревніші хороводи з яскраво вираженим відбиттям трудових процесів;

  • друга - хороводи, у яких оспівуються рідна природа, відображуються характер, темперамент свійських тварин звірів, птахів;

  • третя - хороводи, у .тою відтворюються у годинні й побутові взаємини з розкриттям характеру людини в різних ситуаціях (ліричні, жартівливі).

80. Лексика та композиція у хороводах нескладна, адже виконувались вони просто неба, тексти допомагали відтворювати дію, а мелодія - розкривати емоційний зміст та художні образи.

81. Хоровод - один з найдавніших жанрів народного танцювального мистецтва

82. Хоровод - цей найдревніший прояв народного генія - зберіг свою першооснову.

83. Започатковані у давні віки в обрядово-звичаєвій поезії, ліричні, зворушливі хороводи, які на Наддніпрянщині, Поділлі, Волині називають веснянками, а в деяких надбужанських і забужанських селах тій ж Волині - рогульками; на Галичині - гаївками (ялівками, яголойками, гагілками, галагїлкамн, явілками, маївками тощо); на Слобожанщині і в деяких районах Чернігівщини та на північному сході Сумської області - карагодами, були безпосередньо пов’язані з трудовою діяльністю людини.

84. У визначенні терміну і сутності хороводу, повністю поділяючи думки К.Толейзовського, який у своїй праці "Образы русской народной хореографии" аргументовано доводить, що давньослов’янський хоровод явище самобутнє, самостійне, лише доповнимо слушні мотивації автора прикладом: гуцульський, болгарський, сербський танці "коло" й досі не змінили свою назву на "хоровод".

85. Хороводи виникли і сформувалися протягом віків у певних географічних, історичних, соціально-економічних умовах в результаті розширення амплітуди діяння народних ігор, ігрищ, що були невід’ємною частиною звичаєвості, язичницьких пережитків у тих чи інших етнічних групах людей. Всі ці обставини дали поштовх до створення певних варіантів музично-хореографічного фольклору, появи місцевих, локальних варіантів.

86.Весну слов’яни зустрічали урочисто, радісно, святково, з піснями, іграми, розвагами, танцями, що в народі поетично й образно називали веснянками.

87. За традицією веснянок співали і водили лише дівчата, яких нерідко порівнюють з красним сонцем (це відгомін ще матріархату) - в ранні часи вони були володарками багатьох весняних, русальних, купальських ігрищ.

88. У пізніші часи в хороводах, точніше в хороводних іграх, вже беруть участь і чоловіки (про це свідчать тексти багатьох хороводних ігор). Інколи ролі батька, матері грали літні чоловіки та жінки.

89. Діти завжди бували на народних святах. Дорослі нерідко "підстроювали" їх у кінець, "щоб вчилися танцювати".

90. Існує й цілий ряд суто дитячих ігор, розваг, хороводів, танців, забав. Такими є хороводні ігри "Кіт і миша", "Коровай", "Дід і баба", "Город" та ін.

91.Взірці обрядової поезії входять у сьогодення не як етнографічні музейні експонати, а як цілющі фольклорні джерела, спроможні задовольнити найвищі вимоги нашого сучасника, полонили його чарівною мелодією, натхненним поетичним текстом, динамічним іскрометним танцем.

92. Питання загального внутрішньо жанрового поділу вивчали дослідники народної поетичної творчості. Як правило, хороводи поділяються на три групи:

  • хороводні пісні,

  • ігрові хороводи,

  • хороводні танці.

93. Підтримуючи таку класифікацію видів, пропонуємо з третього різновиду виділити два самостійні:

  • хороводний питець з піснею та інструментальним супроводом;

  • хороводний танець у супроводі тільки інструментальної музики.

94. Отже, залежно від змісту, стилістичних, хореографічних особливостей, елементів акторської гри тощо маємо такі різновиди:

  • хоровод, хороводна пісня - класична форма синкретичного мистецтва (слово, музика, хореографія) - "А вже весна", "Ой Іванчику - білоданчику", "Плету, плету лісочку";

  • хороводна гра-розвага, ігрові хороводи в супроводі пісні, ганцю чи поєднання цих двох компонентів ("Подушечка", "Теща і зять", "Гей, жінко, додому, додому!";

  • хороводний танець з піснею та інструментальним супроводом ("Ой зав’ю вінки", "Марена");

  • хороводний танець з інструментальним супроводом ("Голубок - голубочок", "Подолянчик", "Перепілка").

95. Проаналізуймо дуже коротко кожен з названих різновидів. Хоровод, хороводна пісня - масова вокально-хореографічна дія, в якій усі учасники виконують пісню, супроводжуючи її простими кроками, ходимо в ключі або в колі. Основна увага приділяється вокалу. У мелодії закладено основний емоційний зміст, а поетичний текст та хореографія відходять на другий план. У цьому різновиді основне образно-тематичне начало, а отже мелодична лінія пісні, ж правило, зосереджена у заспіві.

96. Хороводна гра-розвага, ігрові хороводи в супроводі пісні, танцю чи поєднання цих двох компонентів. Хороводна гра як підпорядковано-змістовний елемент обрядовості займає тут одне з провідних місць. Кожний обряд, традиція, звичай мають певний зміст, позаяк останній є результатом: вдалого полювання, перемоги над ворогом, проводів зими і зустрічі весни, початку та закінчення польових робіт, повноліття, весілля тощо.

97.Незаперечне й те, що кожний обряд має лише йому притаманний розвиток дії, церемоніал і т.ін. Скажімо, святкування приходу весни відрізняється від зустрічі осені; весілля - від новорічних свят тощо.

98. Для підняття динамічного тонусу в ігрищах, обрядах використовуються хороводи, окремі танцювальні рухи, стрибки, підскоки, елементарні присядки, повороти. Разом із елементами гри, ілюстративними жестами, мімікою вони доповнюють дію, надають їй моторного тем поспрямування. Мал.5

99.

100. У народних іграх-розвагах, починаючи від відтворення усіма учасниками Ілюстративної дії і кінчаючи розгорнутими ігрищами (за характером та формою останні відносяться до народної драми), дуже вдало поєднуються драматичні елементи: дія, наявність художнього образу, діалогічні форми тощо з поетичними та музично-хореографічними: слово, ритм, пластика. Надзвичайно влучне визначення дав хороводам І.Глєбов: "Хоровод - це драматична дія, у якій розігруються під пісню, відповідно до її тексту (розрядка наша), сцени, що являють собою найбільш яскраві риси побуту народу".

101. З думкою І.Глєбова перекликається О. Біленький, зауважуючи, що зміст, перекинутий народними іграми від обряду до драматичним видовищ, пройдено, і ми вже на ґрунті, де зароджується комедія".

102. Додамо, що для свого зародження комедія мала все, або майже все: і персоніфіковані образи (Сонце, Місяць, Зима, Весна, Літо тощо), і антропоморфічні уявлення про перевтілення звірів, птахів, рослин в образи людей, і цілий ряд персонажів у найрізноманітніших драматичних колізіях (парубок і дівчина, батько й мати, свекруха й свекор, теща Й тесть, нелюб тощо). Якщо ж доповнити це сюжетною основою та поєднати її з музичним супроводом, то перед нами постане закінчена вистава.

103. У цій категорії хороводних ігор ми вже не маємо підстав вести мову лише про триєдність. На жаль, на елементи драми дослідники-музикознавці не звертають достатньої уваги, мало того, вони не вважали і не вважають їх за повноцінний четвертий компонент синтезу мистецтва в хороводах. А саме у хороводах, музичних іграх, розвагах закладались основи первісної народної драм , які в подальшому перейшли в народний театр.

104. Солісти-виконавці, безперечно, були прародичами скоморохів, а тому й акторів народної драми.

105. Не останню роль серед учасників відіграє хороводниця - провідниця чи провідник. Справа не в назві, що побутує в тій чи іншій місцевості, а в тім, що на Ці ролі обиралися найкращі, найталановитіші виконавці хороводів: співачки, співаки й танцюристи (залежно від характеру хороводу), які добре знають репертуар, користуються загальною прихильністю всіх учасників, кмітливі, дотепні. Від них залежить вибір пісень, їхня послідовність з іншими видами розваг (танцями, іграми тощо). На Україні найчастіше за водія обирають жінку, інколи право водити хоровод надають дівчині на виданні, а також літній жінці. Якщо в хороводі тямущий водій, то навіть безголосі учасники підспівують чи пританцьовують.

106. У хороводах чи в іграх з любовним змістом від учасників -солістів, які часто змінювались залежно від тексту, не вимагалось якогось обширного хисту - сам ігровий елемент чи взаємні симпатії допомагали учасникам знайти свій образ.

107. Певне соціальне довкілля, нові умови життя змінювали деякі хороводи й за змістом, і за формою, проте у них залишалась драматична основа, яка розігрувалась під текст пісні й ілюструвалась сценами, що відображують найбільш яскраві риси життя та побуту народу ("Дружба", "Молодець”).

108.Зазвичай, невелика деталь у рядженні (вуса чи борода з клоччя або з кожушини) допомагає виконавцеві створити той чи інший образ. Це ж стосується і тих, хто зображує у хороводах птахів, тварин, звірів (хвіст із мотузки, вуха з обрізків шкіри тощо. Якщо ж доповнимо костюм Ще й примітивною маскою -"машкарою" й візьмемо до рук атрибути (ціпок, батіг, бубон, сопілку тощо) - то це вже справжній персонаж.

109. У багатьох хороводах солісти використовують аксесуари (пінки, стрічки тощо). Так, червона стрічка чи хустина в руках умілих хороводників - своєрідний сигнал-заклик до початку танцю. Це спричинює не тільки місцезнаходження ведучої на певній відстані од решти учасників, а й етичний бік цієї дії - не вдаватися до вигуків.

110. Хороводний танець з піснею, як правило, виконується у повільному темпі. Це пов'язано насамперед з вокальною стороною. Лексика та композиційна побудова дуже лаконічні і прості для виконання. Відповідні і до музичних періодів (по 8 тактів звичайний і 16 тактів збільшений) і. хореографічні структурні побудови, які вже поєднуються з точними музичними повторами. Розширюється діапазон композиційних засобів.

111. Мал.7

112. Цікавий за композицією хороводний танок "Марена", в якому дівчата, танцюючи та співаючи, плетуть вінки, прикрашають Марену вінками, квітами, стрічками. Під час танцю учасниці створюють елементарні побудови-зірочки, горизонтальні лінії, подвійні кола тощо. Проте такі малюнки-побудови не заважають виконувати пісню виразно, мелодійно.

113. У русальному хороводному танці "Ой зав’ю вінки" дівчата за допомогою віночків - прадавнього символу шлюбу, - виплетених з польових квітів, ведуть, співаючи, своєрідний орнаментальний хоровод. Малюнок залежить від ведучої і будується у формі кола, півкола тощо. Створення певних сталих художніх взірців з використанням при цьому імпровізаційних елементів невід'ємна риса української народної хореографії, яка зазнала подальшого розвитку в сучасному народно сценічному танці. Неповторні виконавці-імпровізатори одного руху чи образу є в кожному ансамблі народного танцю.

114. Хороводний танець з інструментальним супроводом

115. У деяких хороводах у процесі тривалого еволюційного розвитку поетичне слово поступово втратило своє домінуюче значення і передало образно-дійові функції пластиці руху.

116. Нині маємо багато хороводів та хороводних танців з ідентичними назвами "Бондар", "Шевчик", "Коваль", "Гречка", "Льон", та ін.

117. У хороводні танці поступово трансформувались і деякі хороводи, в яких солісти, поступово удосконалюючи свій хореографічний текст, прискорювали темп виконання (причому їхня дія аж ніяк не втрачала свого первісного значення). Так, поступово переходять у танець "Подоляночка", "Голубка", “Перепілка”. Нерідко з плином часу в хороводних танцях змінюється музичний супровід, який відрізняється від хороводів не тільки темпоритмом, а й мелодією. Залежно від темпу виконання хороводні танці поділяються на повільні та швидкі. Зустрічаємо й мішані темпи (заспів повільний - приспів швидкий).

118. У повільних - акцент припадає на просторово - плоскісний малюнок ("Ворітця", "Змійка", "Заїнько" тощо). У деяких танцях відчутний зображальний елемент ("Льонок”, "Просо", "Очерет") широко використовуються орнаментальні малюнки.

119. Лексика: кроки, припадання, доріжки тощо. Учасники не служать фоном, як це було в ілюстративних хороводних піснях, а активно діють разом з солістами - імпровізаторами. Слід відмітити, що поруч з стандартними побудовами-схемами хороводного танцю значно поширюється танець-імпровізація . Це той майбутній місток, який поєднає хороводний танець із побутовим, залишаючись самостійною формою народної хореографічної творчості.

120. Під час щедрування, колядування, як збиралося багато людей (наприклад, зимові ярмарки), на Україні водили метелицю ("Хурделиця". "Заметіль", "Веремія”). Дівчата, хизуючись перед парубками, одягали кожушки, найкращі хустки. Хороводи чергувалися із зимовими іграми та розвагами (гра в сніжки, штурм снігової фортеці), а також з вертепом різноманітними масовими дійствами, рядженнями. "Метелиця" з хороводу в супроводі пісні поступово трансформувалась у хороводний танець, а з розвитком танцювальної техніки (з виділенням солістів, виконанням складних па) і в побутовий народний танець.

121. Незважаючи на диференціацію цих різновидів, серед них зустрічаються й окремі варіанти з єдиною темою, сюжетом тощо. І хоч не завжди чітко окреслюються кордони між цими різновидами, аналізуючи загальну структуру твору та визначаючи питому вагу тих чи інших виражальних засобів у ньому, можемо віднести той чи інший хоровод до певної групи.

122.

123.

124.

125. 3.2. Побутові танці.

126. Побутові танці - логічне продовження розвитку третьої групи хороводів (побутова тематика) зі значним розширенням тематики та пори виконання, поза як відомо, що хороводи водили у суворо визначений час (весняні, літні), і саме це дало їм означення: обрядові, або ж цикл календарно-обрядових творів.

127. Побутові танці виникли в результаті виконань і численних танцювальних пісень що з часом втратили своє значення у понятійне; «у означенні поетичного слова, окремих ритмізованих вигуків, примовок, триндичок. Вони поступово окреслили певні чітко визначені різновиди: гопаки, козачки, метелиці, гуцулки тощо, значно розширили амплітуду лексики, композиції, мелодійну та метроритмічну музичну структуру.

128.

129.

130.

131.

132.

133.

134.

135.

136.

137.

138.Мал.8

139.

140.

141.

142. 3.3. Сюжетні танці.

143. Сюжетні танці. В українській хореографії є чимало танців, які мають одну назву, але відносяться до різних жанрів: "Шевчики", "Ковалі", "Льонок" - водночас хороводи і сюжетні танці.

144.У чим же різниця між ними? У хороводі зазвичай дія супроводжується точно за текстом поетичним і пантомімою нескладними рухами, позаяк це пов’язано із піснею, яку сам: ж танцюристи й виконують.

145. Сюжетний танець - якісно новий, безперечно, вищий щабель розвитку хореографічного мистецтва. Пантоміма тут поступається розгорнутій лексиці, елементи акторської гри мають глибокий підтекст, бо часом зміст танцю необхідно розкрити без тексту.

146. За тематичним розподілом сюжетні танці перегукуються з хороводами, однак останні збагачуються набутками побутового танцю (використання багатьох з них для повного розкриття сюжету: гопаків, козачків, гуцулок та ін.).

147. Безперечно, охарактеризувати повною мірою сюжетні танці за тематичним принципом у підручнику неможливо, оскільки налічуються десятки взірців їхніх варіантів. Це вже матеріал майбутніх розвідок - кожна з яких може вилитись в окрему фундаментальну працю.

148. Поділ сюжетних танців на окремі групи за тематичним принципом пропонується нами в окремому підрозділі, присвяченому розгляду їх як окремого жанру хореографічного мистецтва.

149. Сюжетні танці - це вершина художнього здобутку українців, бо вони навдивовижу багаті тематично і найдосконаліші за формою (лексика, композиція, музика).

150.

151.

152.

153.

154.

155.

156.

157.

158.

159.

160.

161.

162.

163.

164.

165.

166.

167.Висновки.

168. Кожний вид мистецтва має свої специфічні закони відображення життя, свої особливі форми, виразні методи і свій матеріал.

169. Письменник пише роман повість, поему, п’єсу, користуючись словом; композитор в своїй творчості користується звуками музики; художник – фарбами; скульптор – пластичними матеріалами (глина, гіпс, мрамор) а хореограф – виразною пластикою тіла, рухами, мімікою і жестами.

170. Але всі види мистецтва об’єднує одна ціль – створення краси, яка рівнозначна добру, душевній і фізичній досконалості людини. Створена мистецтвом ідеальна краса народжує в людині благородні наміри до самовдосконалення.
Хореографічне мистецтво – це дуже об'ємне поняття, яке містить балет, мистецтво народного сучасного танцю.

171. Хореографія сформулювала цілу систему специфічних засобів і прийомів, свою художньо виразну мову, за допомогою чого створюється хореографічний образ, який виникає з музично-ритмічних рухів. Він має умовно-узагальнений характер і розкриває внутрішній стан і духовний світ людини. Основу хореографічного образу складає рух, який безпосередньо пов'язаний з ритмом.

172. Специфічною особливістю мистецтва хореографії є її безпосередній зв’язок з музикою, яка допомагає розкрити хореографічний образ у всій яскравості і повноті, впливає на його темпоритмічну побудову.

173. Працюючи над даною роботою було визначено види , форми та жанри танців.

174.

175.

176.СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

  1. Ваганова А. Основы классического танца / Агрипина Ваганова. – М.-Л. : Искусство, 1980.

177.

2.Акопян-Шупп Р. Глобальний танець: творчий процес, розвиток нової сфери танцю. Проблема синтезу у сучасній хореографії / Р. Акопян-Шупп – М.: Волгоград, 1999 – 41-50 с.

178.3 .С.И. Бекина и др. “Музыка и движение” / Бекина С.И., М., 1983 – 10-29с.

179.4. Валукин Е.П. “Проблемы наследия в хореографическом искусстве” / Е.П. Валукин М., 1992 – 60-72с.

180.5. Волков І. П. Виховання творчістю / І. П. Волков – М.: Знання, 1989 – 84 с.

181.6. Гавликовский Н. Л. Руководство для изучения танцев / Н. Л. Гавликовский — М.: Москва, Планета музыки, 2010 – 256 с.

7. Дени Г. Все танцы / Г. Денни, Л. Дассвиль. – К.: Музична Україна, 1983.

182.8. Захаров Р. В. Записки балетмейстера / Ростислав Захаров. – М.: Искусство, 1976.

183.

184.9. Касаткина Л. В. Танец – это жизнь / Л. В. Касаткина – М.: Санкт-Петербург, 2006 – 145 – 147 с.

185.10. В.М. Красовская, ст. “О классическом танце” / Красовская В.М. в кн. Н. Базарова, 52-60с.

186.11. Кривохижа А. М. Гармонія танцю / А. М. Кривохижа – М.: Мистецтво, 2003 – 39-56 с.

187.12. Лабинцев К. Р. Характеристика нагрузок в танцевальном спорте / К. Р.

188.13. Лабинцева – М.: Москва, 2001– 56 - 58 с.

189.14. Новер Ж.Ж. «Письма о танце и балетах» / Ж.Ж. Новер 40-44с.

190.15. Мей 13. “Азбука классического танца”, Л., 1983 – 40-44с.

191.16. Месерер А. Танець. Думка. Час / А. Месерер – М.: Мистецтво, 1979 – 72 – 74 с.

192.17. Мінералов Ю. К. «Поезія є перетворення думки» / Ю.К. Мінералов 78-83с.

193.18. Панченко В. Ґ. «Мистецтво в контексті культури» / В. Г Панченко 1998 – 24-30с.

194.19. Пасютинская В. Д. Волшебный мир танца / В. Д. Пасютинская – М.: Просвящение, 1985 – 274 с.

195.20. Попов В., Суслов Ф., Ливадо Е. Пластика тела / В. Попов, Ф Суслов, Е. Ливадо Москва – М. : ФиС, 1997 – 92 – 94 с.

196.21. Слонимский Ю. С. В честь танца / Ю. С. Слонимский — М.: Москва, 1988 – 68 – 70 с.

197.22. Тарасов Н.И. “Классический танец” / Н.И. Тарасов М., 1981 – 96с.

198.23. Туровець Ю. Г. «Історія світової культури» / Ю. Г. Туровець – М.: Знання, 1990 - 173-200с.

199.24. Филатов С.В. “От образного слова к выразительному движению” / С.В. Филатов, М.,1993 - 30-38с.

200.25. С.Холфина “Вспоминания мастеров московского балета” / Холфина С. М., 1990 – 30-39с.

201.26. Проблеми спадщини в хореографічному мистецтві: сб. ст. – М.: ГІТІС, 1992 – 63 с.

202.27. Журнал «Балет» № 3. 4-16с.

203.28. «Мистецтво України: Біографічний довідник» 1997 – 180-189с.

204.

205.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.