Взяти участь
Поспішайте взяти участь в акції «Методичний тиждень 2.0».
Головний приз 500грн + безкоштовний вебінар.
До визначення переможців залишилось:
3
Дня
3
Години
16
Хвилин
30
Секунд
Предмети »

Видатні фізики України

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
1400 грн
290 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №OU439590
За публікацію цієї методичної розробки Бевз Анна Володимирівна та Пташко Олена Олександрівна отримав(ла) свідоцтво №OU439590
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Оберіть документ з архіву для перегляду:
Перегляд
матеріалу
Отримати код
Перегляд
матеріалу
Перегляд
матеріалу
Файл не распознан
Перегляд
матеріалу
Файл не распознан
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Юрій Васильович Кондратюк – піонер космонавтики.

Юрій Васильович Кондратюк (вроджений Олександр Гнатович Шаргей) відомий багатьма своїми відкриттями, які майже всі були реалізовані на практиці.

Його розрахунки лягли в основу розробки траєкторії польоту людини на Місяць.

Народився 9 червня 1897 року у Полтаві

Мати Олександра, Людмила Шліпенбах, належала до старовинного шведського баронського роду. Саме її предка в поемі "Полтава" згадував Олександр Сергійович Пушкін. Батько - Гнат Бенедиктович Шаргей– єврей, похрещений в католицизм.

Мати Олександра, вчителька французької мови, будучи на шостому місяці вагітності, зазнала поліцейського арешту та знущань за участь у політичній демонстрації київського студентства, через що і збожеволіла. Його рідна бабуся дуже переживала, що з нього виросте. Коли Олександру не виповнилося ще і чотирьох років його мати померла.

2.

У 1910 р., в 13 річному віці Олександр залишився круглою сиротою і виховувався в родині діда з боку батька. У тому ж році він став учнем у Другій полтавській чоловічій гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю 1916 і вступив на механічне відділення політехнічного інституту Петрограду. Провчившись всього два місяці, був покликаний в армію і зарахований у школу прапорщиків. Потім потрапив на фронт і до березня 1918 року воював на Кавказькому фронті.

3.

Після Жовтневої революції царська армія розпалася, Олександр Гнатович відправився в Полтаву. Але на одній з кубанських станцій його затримав білогвардійський патруль і як офіцера мобілізував в Білу армію. Щоб не брати участь у війні, Шаргей при першій же можливості дезертирував і дістався до Києва. Тут його знову мобілізували в Білу армію – він дезертирував повторно і оселився в містечку Сміла Черкаської області.

У будь-який момент Олександра Гнатовича як колишнього офіцера могли заарештувати.

Після громадянської війни життя було важке. Шаргей часто переїжджав і брався за будь-яку роботу, яка могла б прогодувати: працював вантажником,мастильником, та механіком на цукровому заводі.

4.

В 1921 році його мачуха, Олена Гіберман, турбуючись про подальшу долю Олександра, випросила в своєї приятельки документи її родича з Луцька Юрія Васильовича Кондратюка, померлого від туберкульозу і передала Олександру. З цього моменту уроджений Олександр Гнатович Шаргей стає Юрієм Васильовичем Кондратюком. Луцьк тоді опинився під Польщею, і це полегшує життя Олександру: ніхто не може перевірити його біографію. А надалі це ж саме значно ускладнить йому долю: якщо родом з Луцька, значить, там, за кордоном, лишилися родичі, значить, цілком можеш бути агентом іноземних розвідок. Такою булла логіка радянських спецслужб 30-х.

5.

В цьому ж 1921 році Шаргей наймається кочегаром на цукровий завод умістечку Мала Виска Кіровоградської області. Голод був такий, що він змушений був навіть ловити горобців. І саме в цей час він продумує схему польоту до найменших дрібниць, трасу до Місяця, яку згодом у США назвуть “трассою Кондратюка”. Дослідник робить спробу втекти до Німеччини, але на кордоні його затримують і відправляють до Києва. Туди Олександр прибуває тяжко хворим на тиф, тому його відпустили з в’язниці додому — помирати. Та він видужав. 

6

Перший винахід Кондратюка не стосувався космонавтики. У 1927 році Кондратюка запросили в Новосибірськ для роботи в «Хлібопродукті», де він брав участь в будівництві та удосконаленні елеваторів, побудував знаменитий «Мастодонт» без єдиного цвяха.

В 30-му році його арештують за звинуваченням у шкідництві. «Мастодонт» був побудований без креслення, але місцеве керівництво прийшло до висновку, що будова без цвяхів впаде і погубить 10000 тонн зерна. Пізніше його засудили на три роки таборів. Юрій Кондратюк поступово стає «ворогом народу», поки в 1970 році його вже посмертно не реабілітують «за відсутністю складу злочину».

В період ув’язнення виконав ескізний проект для конкурсу з вітроенергетики, який передав «на волю», проектом зацікавився тодішній нарком важкої промисловості і Кондратюка повезли до Москви для зустрічі із наркомом, а згодом звільнили з тюрми.

7,

У період 30-х він отримував наполегливі і вигідні пропозиції про співпрацю від С. П. Корольова, проте відмовив, причина відмови була в тому, що робота над військовими проектами передбачала жорсткий контроль з боку НКВС. При перевірці біографії міг бути розкритий факт підробки документів і білогвардійське минуле, за яким міг слідувати розстріл.

В цей час Кондратюк починає переписку з багатьма вченими і фахівцями в області космонавтики і ракетної техніки. Зокрема, з Костянтином Ціолковським. Їх полеміка була відображена у праці Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів». У книзі була визначена послідовність перших етапів освоєння космічного простору, дослідник хотів перейти до практики польотів за межі Землі. Книга обсягом всього в 79 сторінок накладом у 2000 примірників, відразу стала рідкістю. Чимало для виходу книги зробив і Сергій Корольов.

8

Юрій Кондратюк дуже цінував дружбу і свою роботу. Заробляв він багато, але витрачав на друзів, родичів, витрати на себе здавалися йому дрібницями. Друзі кажуть що в нього було прекрасне почуття гумору. Йому, як генію, була властива неуважність - він міг забути в портфелі квіти, які хотів подарувати, але завжди дарував цукерки дівчатам, з якими його намагалися звести друзі

До жінок він ставився з великою повагою, не міг терпіти вульгарних розмов і анекдотів. Одного разу в присутності жінок один усіма шановний немолодий інженер дозволив собі прочитати вірші вільного змісту - на латині. Ніхто з жінок нічого не зрозумів, але Юрій Васильович латинь знав, він змінився в обличчі, підійшов до інженера і сказав: «За те, що ви наважилися зараз сказати в присутності жінок, б'ють по фізіономії. Забирайтеся звідси негайно! Не всі знають, що Юрій Васильович був не лише фізиком, а й ліриком - писав прекрасні вірші.

Особисте життя Юрія Кондратюка не складалося, він ніколи не був одружений, не мав дітей, принаймні офіційно. По-справжньому він був закоханий в одну жінку — Зою Ценіну, в якої купив квартиру. У них навіть був короткий, бурхливий роман. Зоя була красунею, за нею упадало багато чоловіків, та всі з грошима. А тут трохи навіжений мрійник зі своєю космічною теорією пропонує їй вийти заміж. Красуня на таку пропозицію лише усміхнулася — вони були абсолютно різними. Добрий і щирий Юрій їй зовсім не підходив.

Отримавши відмову від коханої жінки, Кондратюк зібрав речі та виселився з квартири попрощався, і більше вони не бачилися.

9

Коли почалася війна, Юрій Васильович одразу записався до Київської ополченської дивізії. Що було далі – точно невідомо. Є декілька версій подальшої його долі.

ВЕРСІЯ ПЕРША — ЗАГИНУВ НА ФРОНТІ

За офіційною версією, 1942 року під час бою Юрій Кондратюк пішов шукати розрив телефонного кабелю і з того завдання не повернувся. Похований нібито у братській могилі. Але будь-яких документів, які б підтверджували факт його загибелі, немає.

ВЕРСІЯ ДРУГА — ПОТРАПИВ У ПОЛОН ДО НАЦИСТІВ

Коли Кондратюк пішов добровольцем на фронт у Московське ополчення, він опинився у полоні в нацистів. Мав при собі зошит із розрахунками, які стосувалися ракетно-космічної теми. Той зошит потрапив на очі одному зі спеціалістів. Тоді Кондратюка відправили до вченого Вернера фон Брауна, який очолював ракетну програму нацистської Німеччини. А після війни вченого забрали американці до США. У новій країні Юрій Кондратюк знову змушений був змінити ім'я.

ВЕРСІЯ ТРЕТЯ — ПРАЦЮВАВ НА ГІТЛЕРІВЦІВ

Вернер фон Браун, який після війни переїхав до США і ніколи не був прощений за співпрацю з гітлерівцями, та Юрій Кондратюк — це одна особа.

ВЕРСІЯ ЧЕТВЕРТА — УТІК ДО США ТА ПОМЕР У ЗАБУТТІ

Після нацистського полону Юрій Кондратюк, побоюючись переслідувань у Радянському Союзі, переїхав до США.

В американському журналі «Life» була написана стаття, що російський механік-самоук Юрій Кондратюк помер нікому невідомий 1952 року. Але звідки ця інформація, невідомо, бо доступу до архівів американських ми не маємо. Але сам журнал зі статтею зберігається у фондах музею авіації і космонавтики.

Принаймні, точно відомо, що 1969 року американські інженери, котрі відправили на Місяць корабель «Аполон», досконально були знайомі з розрахунками та ідеями Кондратюка і прямо посилалися на «українського інженера

10

Зараз пам'ять Ю.В.Кондратюка поважають у всьому світі. Його ім'ям названо кратер на зворотному боці Місяця і мала планета Сонячної системи, а також траса, рухаючись по якій, ракета з людиною вперше досягла Місяця. У Києві його ім'ям названа вулиця, в Полтаві відкрито пам'ятник, а його ім'я присвоєно Полтавському національному технічному університету. На його імя випущено ювілейну монету та дві поштові марки. Американці, які вважають Кондратюка родоначальником космічної ери, на мисі Канаверал встановили йому пам'ятник. А в день його ювілею - 21 червня 2012 - головна сторінка популярної пошукової системи в Інтернеті Google була присвячена Ю.В.Кондратюку.

Перегляд
матеріалу
Файл не распознан
Перегляд
матеріалу
Отримати код

(Слайд 1) Микола Пильчиков - людина дивовижно обдарована, вчений з надзвичайним талантом, дослідник властивостей Х-променів, радіоактивності, геомагнетизму, метеорології, оптики, в доробку якого десятки відкриттів та винаходів світового значення.

Микола Дмитрович народився 21 травня 1857 року в Полтаві, в родині відомого діяча українського національно-визвольного руху та педагога Дмитра Пильчикова. (Слайд 2)

Микола рано залишився без матері. Батько сам виховував його і на все життя залишився для Миколи найближчою людиною.

Початкову освіту Микола здобув вдома. Історію, географію, мови йому викладав батько. Українську мову він вивчав за творами Тараса Шевченка, польську — за творами Адама Міцкевича. Здобувши чудову домашню освіту, він легко витримав вступні іспити і в 1871 р. був зарахований до четвертого класу Полтавської гімназії.

Любов до України, її природи, літератури, мистецтва формувалась у Миколи всією нашою дійсністю і збереглась у нього назавжди. Він захоплювався музикою, поезією, займався перекладами на українську мову, писав ліричні вірші, які друкувались у різних виданнях за підписом «М.П.»: (Слайд 3)

... Весна! Весна! Коло хатини

В садку на кущику калини

Співун великий — соловей —

Співа пісень своїй дружині,

Вітрець несе їх по Вкраїні,

І кожен любить ті пісні,

І кожен рад святій весні.

(Слайд 4) Після закінчення гімназії 1876 року Микола вступив на фізико-хімічний відділ Харківського університету. Тут викладали такі відомі вчені, як професор хімії М. М. Бекетов, професор механіки В. Г. Імшинецький, професор фізики А. П. Шишков, професор геометрії К.А. Андреєв та багато інших, лекції яких відкривали перед молоддю широкі наукові обрії.

Вже з другого курсу Микола почав віддавати багато часу науковій роботі. У 1878 році студент Харківського університету винайшов електричний фонограф — прилад для вивчення звукових коливань графічним способом. (Слайд 5). Це був перший винахід майбутнього талановитого вченого. Цим винаходом він випередив на 10 років Томаса Едісона, фонограф якого був механічним приладом.

Через рік після закінчення університету він демонструє перед членами фізико-хімічної секції другий прилад — автоматичний регулятор електричного струму.

(Слайд 6) У 1883 р. Микола Дмитрович починає досліджувати Курську магнітну аномалію й одним з перших закладає основи теорії аномалій геомагнетизму. Саме за це дослідження Пильчиков був нагороджений медаллю Російського географічного товариства.

(Слайд 7) У 1889 Пильчиков стає професором Харківського університету і створює на йього базі метеорологічну станцію, на якій здійснювали дослідження з поляризації світла та метеорології.

У Харківському університеті Микола Дмитрович працював 14 років.

Там учений запропонував конструкцію герметичної кабіни — провісника сучасних космічних скафандрів.

Він був обраний дійсним членом Російського фізико-хімічного товариства та інших наукових організацій Росії, Австрії, Німеччини, Франції. (Слайд 8) У Петербурзі почалось знайомство Пильчикова зі Столєтовим, Хвольсоном, Умовим, Лебедєвим, іншими фізиками, яке згодом переросло у дружбу та співробітництво.

У 1893 році Микола Пильчиков переїздить до Одеси на посаду екстраординарного професора Новоросійського університету, замінивши на цій посаді видатного фізика-теоретика Миколу Умова.

У 1896 році дізнавшись про відкриття Х-променів У. Рентгеном, М. Пильчиков починає цікавитися цим явищем. Використовуючи трубку І. Пулюя, відкриває цілу низку незнаних властивостей Х-променів. М. Пильчиков довів, що Х-промені утворюються під час «бомбардування». Микола Пильчиков удосконалив трубку Пулюя, застосував у ній увігнутий антикатод. (Слайд 9) У науковій літературі така трубка дістала назву «фокус-трубка Пильчикова». Відомо, що сам Конрад Рентген надіслав вдячного листа Пильчикову.

В електрохімії Микола Пильчиков зробив відкриття, про яке згодом писалося: «Учений спроектував зображення на катод, гальванований у той час, коли на ньому нарощувався шар металу. В освітлених місцях метал наріс швидше. Вийшов рельєф, з якого можна друкувати”. (Слайд 10) Так уперше була відкрита можливість електронної фотографії. Пріоритет М. Пильчикова у винаході фотогальванографії підтверджують сучасні історики науки...

Працюючи в Одесі Микола Дмитрович проводить перші експерименти з радіоуправління на відстані. Микола Дмитрович розробляє прилад, який фільтрує радіохвилі, що доходять до нього, і дає доступ до діючого механізму тільки тим сигналам, які відправив власник приладу. Тобто Пильчиков вперше створив прилад здатний настроюватися на певну хвилю. (Слайд 11) Кардинальним відкриттям професора М. Пильчикова слід вважати винайдений ним протектор, що захищає прилади — телефон, маяки, семафори, гармати, міни від дії на них електричних хвиль стороннього походження. Це завдання не розв’язав ні Марконі, ні інші західноєвропейські вчені і механіки — про це йшлося ще у березні 1898 року. У серпні 1900 року Пильчикову за схему винайденого ним «протектора» пропонували 1 мільйон франків, але він відмовився.

Ще однією науково-технічною проблемою, розв’язання якої М. Пильчиковим призвело до найвидатнішого відкриття в галузі фізики радіозв’язку — винайдення способу керування різними механізмами й пристроями по радіо. М. Пильчиков публічно продемонстрував це 5 квітня 1898 року. Це був день зародження радіотелемеханіки. (Слайд 12)

На жаль, першість у цій справі приписується Ніколі Теслі, який подав заявку на патентування радіокерованого судна 1 липня 1898 року, а публічно продемонстрував винахід у вересні цього ж року.

На початку 1902 року Микола Дмитрович повернувся з Одеси до Харкова і став професором недавно заснованого Харківського технологічного інституту. (Слайд 13)

Фізична лабораторія під керівництвом професора Пильчикова стала найбільш оснащеною серед навчальних закладів Російської імперії. (Слайд 14) Тут він створив модель радіокерованого протимінного захисту кораблів, обладнав метеостанцію інституту, організував видання інститутської газети "Известия Харьковского технологического института" і став її головним редактором.

У 1904 році Микола Дмитрович власним коштом встановив на території інституту стаціонарну радіостанцію із 25-метровою щоглою для кріплення антени, рухомою радіостанцією обладнав власний автомобіль, який, мабуть, був першим у світі автомобілем з радіостанцією. З нього він підтримував радіозв’язок з інститутською радіостанцією.

12 лютого 1908 року Пильчикова обрали дійсним членом одного з найавторитетніших наукових товариств — Російського фізико-хімічного.

(Слайд 15) Але на початку травня 1908 року Пильчиков попросив госпіталізувати його. Лікарі обстежили професора, і хоча причин для госпіталізації не знайшли, прохання його задовільнили. На думку лікарів, причиною такого прохання було бажання побути деякий час під чиєюсь опікою. Від кого ховався Пильчиков у лікарні — невідомо...

Сонячного ранку 6 травня 1908 року в одній із Харківських лікарень в одномісній палаті пролунав постріл. Коли лікарі та санітари виламали двері палати, зачинені зсередини, то побачили людину, що лежала на ліжку зі складеними на грудях руками. Настолику, поряд з ліжком, стояла склянка недопитого чаю та акуратно покладений кишеньковий револьвер «Бульдог». Тільки червона пляма на сорочці напроти серця не вписувалась у цю картину! (Слайд 16)

Медична експертиза констатувала, що куля пройшла крізь серце, у результаті чого настала смерть. Але ж чому револьвер акуратно лежав на столику? Хто натиснув на гачок револьвера?Убивство чи самогубство?...Напевно, це залишиться таємницею назавжди, тим паче, що років минуло чимало. Але справді важко повірити у версію самогубства людини цілком самодостатньої...

Кошти, що залишилися після смерті, учений ще за життя заповів на премії за кращі дипломні роботи студентам-технологам.

Світ знає винахідника, американця Едісона, який став лауреатом Нобелівської премії в 1915 році; світ знає серба Миколу Теслу, якому Георг Вестигауз віддав без зайвих запитань мільйон доларів за пакет із сорока патентами, а не менш талановитий винахідник— українець Микола Пильчиков був знищений і забутий навіть у себе на Батьківщині.

(Слайд 17)використані матеріали

(Слайд 18)

Перегляд
матеріалу
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Слайд1

Серед українських вчених, що сягнули вершин європейської і світової науки, одне з почесних місць належить Іванові Пулюєві. Своєю науковою і технічною діяльністю він заслужив широке міжнародне визнання. Але до недавнього часу залишався майже невідомим в Україні, на рідній Батьківщині, для кращого майбутнього якої невтомно працював поза її межами впродовж усього життя.

Слайд2

Пулюй Іван, визначний фізик і електротехнік, винахідник і громадський діяч. Його дослідження стосуються електричних розрядів у газах, молекулярної фізики та електротехніки змінних струмів. Працював над питаннями особливостей катодних променів та променів, які пізніше дістали назву рентгенівських.

Слайд3

Автор близько 50 наукових праць українською, німецькою та англійською мовами. Видатний український фізик і електротехнік Іван Пулюй був дійсним і почесним членом Наукового Товариства імені Т. Шевченка, належав до когорти вчених світової слави, що формували світ двадцятого століття. Саме з приходом у НТШ Івана Пулюя та Івана Горбачевського Товариство з науково-просвітницького перетворилося на наукове й набуло світового визнання як перша дієва Українська академія наук.

Слайд4

Іван Пулюй народився 2 лютого 1845, Гримайлів (тепер Гусятинського району Тернопільської області) в глибоко релігійній греко-католицькій родині. В 1864 роцi юнак з вiдзнакою закiнчив Тернопiльську гімназію і для продовження освiти пiшки вирушив до столицi Австро-Угорщини. Через п'ять рокiв він опановує курс богослов'я, а згодом закiнчує i фiлософський факультет Вiденського Унiверситету, який закынчив з выдзнакою. Оночасно відвідує лекції з математики, фізики та астрономії. Своїм творчим кредом у науцi Iван Пулюй обирає дослiдження фiзичних процесiв та явищ. Пізніше він вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету того ж університету, де навчався до 1872 року. Був доцентом Віденського університету.

Слайд4

В 1874 - 1875 роках Іван Павлович викладав фізику у Військово-морській академії в Фіуме (нині Рієка, Хорватія). У 1875 році Іван Пулюй, як стипендіат австрійського Міністерства освіти, підвищував свої професійні знання під керівництвом професора Августа Кундта в Стразбурзькому університеті. 1875 р. в Страсбурзькому університеті вивчає електротехніку, з відзнакою захищає дисертацію «Залежність внутрішнього тертя газів від температури», у якій опублікував результати досліджень температурної залежності в’язкості газів за що здобув ступінь доктора натурфілософії Страсбурзького університету.

Слайд5

Здобувши у Вiднi звання доцента, вчений понад тридцять рокiв (1884-1916) працював професором нiмецького Празького полiтехнiчного iнституту, займав посади декана фiзичного факультету та ректора цього закладу. 1902 р. - перший декан першого в Європі електротехнічного факультету. Цісар Франц-Йосиф іменував Івана Пулюя Радником Двору, нагородив Лицарським Хрестом.

Слайд6

В 1884 році Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Івану Павловичу, як професору експериментальної і технічної фізики, очолити кафедру фізики Німецької вищої технічної школи (нині Чеський технічний університет) в Празі, яку він в 1903 році перетворив в першу в Європі кафедру фізики та електротехніки. З 1888 з 1889 и Іван Павлович був ректором цієї школи, а створену ним кафедру очолював протягом 32 років. Крім того І. П. Пулюй був державним радником з електротехніки Чехії і Моравії. В 1916 році йому запропонували посаду міністра освіти Австрії, від якої він відмовився за станом здоров'я.

Слайд7

Після повернення із Страсбурга до Відня доктор Пулюй працює у Віденському університеті на посаді приват-доцента, і, присвячуючи все більше часу проблемам електротехніки, продовжує займатися вивченням явищ в трубках. Успіх приходить досить швидко. Фізик винаходить так звану "лампу Пулюя" - прилад, в якій був встановлений антикатод. Антикатод був вмонтованою в трубку слюдяною пластинкою. Лампа створювала невидиме випромінювання, яке можна було зробити видимим за допомогою барієво-платиново-ціаністого екрану. Результати експериментів з лампою Пулюй публікує в "Віснику Віденської Академії наук" (1880-1882). Прилад виготовлявся в заводських умовах і протягом деякого часу випускався серійно. Багато хто стверджував, що Пулюй подарував декілька екземплярів приладу Рентгену, з яким спілкувався особисто і вів активне листування. На світовій електротехнічній виставці в Парижі (1881 р.) прилад Пулюя був нагороджений срібною медаллю.

Слайд8

Через три роки в 1884 році на Міжнародній електротехнічній виставці в Штаєрі Іван Пулюй продемонстрував винайдену їм лампу розжарювання нової конструкції. Вдосконалена нитка розжарення дозволяла в декілька разів підвищити термін служби ламп і збільшити їх світловидатність. На цей винахід учений одержав патент. Також їм була запатентована конструкція переносного шахтарського ліхтаря.

Слайд9

Міністерство освіти Австро-Угорської імперії запропонувало Івану Пулюю очолити створювану кафедру фізики Німецької політехнічного інституту в Празі. Пропозиція була прийнята і наступні тридцять років Іван Павлович Пулюй мешкав в Празі, працюючи в політехнічному інституті на різних посадах, у тому числі і як ректор. Наукова діяльність ученого-фізика мала і велике практичне значення. Величезний внесок він зробив в проектування і будівництво в Австро-Угорщині електростанцій на постійному струмі, а в Празі - першій в Європі електростанції на змінному струмі. Запропоновану їм конструкцію телефонних станцій і абонентних апаратів, зокрема, розподільних трансформаторів успішно застосували багато країн. Крім того, Пулюй очолював розробку схеми будівництва електричного трамвая в Празі. За ці досягнення, а також за успішне створення і керівництво кафедрою Іван Пулюй отримав звання Радника Двору і Рицарський Хрест від імператора Австро-Угорщини Франца-Йосифа.

Крім того, в 1890 - 1895 роках в декількох європейських часописах були опубліковані знімки, одержані Пулюєм під час експериментів з лампою: знімок миші, руки дочки вченого, під якою чітко була видна шпилька. 11 січня празька газета Воhеmiа публікує матеріал під назвою "Відкриття Рентгеном нових властивостей так званого катодного випромінювання". В публікації повідомлялося про те, що експериментуючи з газорозрядним приладом, що має дуте алюмінієве дзеркальце (катод) і пластину розташовану під кутом 45 градусів до траєкторії руху катодного випромінювання,

Слайд10

Рентген звернув увагу на свічення флуоресцентного екрану, розташованого поблизу трубки навіть тоді, коли вона була обгорнута непрозорим для видимого світла папером. Реагували на невидиме випромінювання і фотопластини. Тобто, Рентген з'ясував, що назовні з трубки виходять якісь промені, названі ним унаслідок відсутності у першовідкривача ясного уявлення про їх природу Х-променями. Газетна публікація у Воhеmiа посилалася на статтю Рентгена під назвою "Про новий тип випромінювання" опубліковану 28-го грудня 1895 року в журналі Вюрцбургського фізико-медичного товариства. В подальшому про цей день (11 січня 1896 року) неодноразово згадував син Івана Павловича Пулюя: "...Батько прочитав звістку про відкриття Рентгена, лежачи ще в ліжку. Зірвавшись з ліжка і обхопивши голову руками, він раз від разу вигукував: "Моя лампа! Моя лампа!...". Незабаром, отримавши примірник статті Рентгена, Пулюй із здивуванням побачив, що його давнішній знайомий Рентген жодним словом не згадав про нього. Він написав Рентгену лист з питанням, чи використовував він в своїх дослідженнях над Х-променями його лампу, але це питання з підтекстом (якщо використовував, то чому він не послався на Пулюя?) залишилося без відповіді. Через декілька днів після цього Іван Павлович Пулюй зробив доповідь про випромінювання в Празькій політехніці. Потім видав другу свою працю про Х- випромінювання "Про виникнення рентгенівського випромінювання його фотографічний ефект", в якій глибоко проаналізував природу і механізм виникнення цього випромінювання. В своїй публікації Пулюй довів, що нове випромінювання утворюється в тих місцях твердих тіл, куди потрапляє катодне випромінювання. Цим він підтверджував вірність висновків Рентгена. Для удосконалення конструкцій апаратів, що генерують Х-випромінювання, стаття мала величезне значення. Проте ще більш важливим моментом було розуміння Пулюєм механізму виникнення випромінювання як мікроскопічного процесу, що відбувається внаслідок взаємодії вирваних з катода негативно заряджених частинок з молекулами або атомами речовин. В звітах Рентгена про це не сказано жодного слова. І це не випадково. Ось слова учня Рентгена академіка А.Ф. Іоффе: "Він надавав значення тільки фактам, а не їх поясненню і слово "електрон" не повинне було промовлятися у Фізичному інституті Мюнхенського університету, яким він керував". Альберт Ейнштейн, дізнавшись про історію з Х-променями сказав: "Не можу Вас нічим утішити: що відбулося - не змінити. Хай залишається при Вас сатисфакція, що і Ви вклали свою частинку в епохальне відкриття. Хіба цього мало? А якщо на тверезу голову, то все має логіку. Хто стоїть за Вами, русинами, - яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, але куди подінешся від своєї долі? А за Рентгеном - вся Європа". Відповідь Пулюя була така: "Що повинне відбутися - відбудеться обов'язково, і те, що відбудеться, буде якнайкращим, тому що така воля Господня!" Як не було це важко, але Пулюй визнав першість за Рентгеном і не став заперечувати навіть тоді, коли Рентгену вручили Нобелівську премію. Рентген же, за свідченням вчених того часу, всіляко ухилявся від пояснення природи свого відкриття і навіть не виступив з передбаченою протоколом промовою, на церемонії вручення Нобелівської премії. Він стверджував, що відкриття Х-променів здійснив 8 листопада 1895 року, затримавшись в лабораторії після того, як пішли всі асистенти. Відкриття відбулося випадково, коли він звернув увагу, що після включення струму в катодній трубці, закритій з усіх боків щільним чорним папером, кристали платиноціаністого барія, що лежали поруч, почали світитися зеленуватим світлом.

Слайд 11

Стаття Пулюя "Про виникнення рентгенівського випромінювання його фотографічний ефект"

Сам Рентген спочатку скептично ставився до можливості широкого вживання Х-променів в медицині. Знімки, отримані ним, були невиразними, а через значне розсіювання променів час експонування розтягувався до 40-50 хвилин. Окрім зображення кисті руки дружини Рентгена Берти і зображення зламаного передпліччя, відісланого 15 лютого 1896 р. "Британському медичному журналу", знімків придатних для медичної діагностики Рентген не робив. В той же час Пулюй успішно розв'язав проблему концентрації променів в пучок і зміг скоротити час витримки до 2-5 секунд. Іван Павлович особисто зробив вперше в світовій практиці знімок скелета мертвонародженої дитини. Виконана ним серія знімків органів людини завдяки їх чіткості дозволила виявити патологічні зміни в тілах пацієнтів, що не тільки підняло на радикально новий рівень хірургію, але і дозволило значно полегшити працю терапевтів. Вже в 1896 році в клініці Київського університету була проведена операція із залученням засобів променевої діагностики. По суті, Пулюй стояв біля витоків медичної рентгенографії, яку, можливо, слід було б назвати "пулюєграфією".

Слайд12

Паралельно з науковими дослідженнями, Іван Павлович Пулюй продовжував займатися культурною діяльністю. Разом з Пантелеймоном Кулішем і Іваном Нечуй-Левицьким Іван Пулюй зробив перший переклад українською Нового і Старого Завіту, виданих в 1903 році Британським біблійним товариством.

Іван Пулюй близько причетний до ще однієї, дуже важливої загальнонаціональної справи — до українського перекладу Біблії. Яку відомо, цю велику справу започаткував і багато десятиліть виконував український діяч Пантелеймон Куліш (1819—1897) — письменник, історик, етнограф, критик, перекладач, який вірив, що «Біблія, Гомер і Шекспір» є трьома основними стовпами всесвітньої, а значить, — і української культури. Спочатку він перекладав Біблію з церковно-слав’янської, але пізніше з’ясувалося, що Святе Письмо обов’язково треба перекладати давніми мовами. Тож Куліш взявся за давньоєврейську мову, вивчив її й знову заново почав працювати над перекладом. І так трапилося, що, перебуваючи у Відні, Куліш познайомився з Іваном Пулюєм, який не тільки мав вищу релігійну освіту, а й досконало володів 15-ма мовами (як новими, так і старими). То ж не дивно, що Куліш запропонував, а Пулюй прийняв пропозицію — працювати над українською Біблією разом. Пізніше Іван Пулюй написав у спогадах: «Поділили ми роботу між собою так, що я перекладав із грецької, дбаючи більше про докладність, ніж про красу слова. Потім ми порівнювали цей переклад з церковнослов’янським, російським, польським, сербським, німецьким, латинським, англійським і французьким. Впевнивши себе таким чином у вірності нашого перекладу, я наважився покинути на якийсь час мої університетські науки і всі заробітки та увесь час віддати для спільної праці — українському перекладу Біблії». Творча співпраця двох шляхетних людей тривала понад двадцять років.

Слайд13

Хоча все своє доросле життя Пулюй жив і працював за кордоном, він не втрачав зв’язків з вітчизною і робив все, що міг, для допомоги своїм землякам. Ще навчаючись у гімназії Іван Пулюй засновує молодіжний гурток для вивчення і популяризації української історії й літератури та для піднесення національної свідомості народу. Будучи студентом Віденського університету, він розробляє українською мовою підручник геометрії, а після відомого Емського указу 1876 року публікує за кордоном статті на захист української мови. У 1867 році Іван Пулюй організував у Відні культурно-пропагандистське товариство «Січ», студентське земляцтво «Українська громада» та ін. Він постійно читав студентам-українцям лекції з різних предметів. За підтримки Пулюя було створено фонд підтримки незаможних студентів, який поповнювали австрійські вчені. Цікаво, що цей фонд проіснував до 1939 року — його зліквідували німці. Живучи за кордоном, Пулюй разом з галичанами боровся за створення у Львові українського університету. А останньою публікацією Івана Пулюя була книжка німецькою мовою «Україна та її міжнародне політичне значення» (1915). Тож не дивно, що ім’я вченого в Радянському Cоюзі замовчувалося, а після 1939 року опинилося під забороною. Тому дослідженням і вивченням спадщини вченого займалися тільки поза межами УРСР. Він активно підтримував відкриття українського університету у Львові і публікував статті на підтримку української мови. Будучи професором, І. П. Пулюй організував стипендії для українських студентів в Австро-Угорщині. Був дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка.

Слайд 14

Помер Іван Пулюй — видатний вчений, громадсько-культурний діяч України і дуже хороша людина 31 січня 1918 року в Празі, де i похований. Помер вчений через дев'ять днів після проголошення незалежності України, 31 січня 1918 року. Перед порогом у світ небуття вчений заповідав перевезти його останки до рідної землі. Принаймні по смерті хотів бути поруч iз батьками, у своїй рідній Україні.

Дай то Боже, щоби так воно хоч колись сталося.

Поштова марка України, присвячена до 150 років від дня народження Івана Пулюя, 1995 (Michel 135) Тернопільський національний технічний університет носить ім'я Івана Пулюя У Києві існує вулиця Івана Пулюя в Турецькому містечку. Також іменем Івана Пулюя названа вулиця у Львові (колишня вулиця Орджонікідзе).

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Слайд 1-4

Олександр Теодорович Смакула увійшов у історію науки як один із найвидатніших українських фізиків ХХ ст. Він є гордістю не лише українського народу, а й світової науки.

Понад 40 років свого життя Олександр Смакула віддав науці за межами України. "Але своєї Батьківщини не забув і повік не забуду", - писав він у 1964 році.

Слайд 5

Український учений Олександр Теодорович Смакула народився 9 вересня 1900 року в селі Доброводи неподалік від Збаража на Тернопільщині в селянській родині.

Слайд 6

Після закінчення початкової школи у своєму рідному селі, вчився в Збаразькій гімназії. Проте війна перервала навчання. Від 1912 по 1914 роки вдалося закінчити лише два класи гімназії. Уже в юнацькі роки Олександр виявив успадковану від батьків любов до рідного краю і до його історичного минулого. Він поширює у рідному селі твори Шевченка й Франка, організовує вистави за п’єсами Карпенка-Карого та Старицького, за що не раз зазнає утисків від польської влади. Війна 1914 р. та події 1918 р. спонукали його до безпосередньої участі у встановленні національної влади у Доброводах. Як свідомий юнак-гімназист, Олександр Смакула вступив до лав Української галицької армії.

Слайд 7

Згодом, у 1922 р., О. Смакула з відзнакою закінчив навчання в Тернопільській гімназії і того ж року склав іспити до Геттінгенського університету — відомого європейського наукового центру в Німеччині. Коли він навчався в Тернопільській класичній гімназії, то професором математики і фізики в нього був Мирон Зарицький. Саме Зарицький був опікуном випускного гімназіального класу Смакули і порадив юнакові продовжити навчання у Ґетінґенському університеті. На той час там працювали видатні вчені Вернер Гейзенберг, Макс Борн, Роберт Поль та ін. 

Слайд 8

У 1927 році Олександр Смакула склав докторський іспит і успішно захистив дисертацію, здобув науковий ступінь доктора філософії та став працювати асистентом у фізичному інституті під керівництвом професора Роберта Поля.

Олександр Смакула мав добру наукову перспективу в Німеччині, та все-таки прагнув повернутися на рідну землю. 1928 року він, на запрошення колишнього вчителя і земляка професора А. Музички, приїхав до Одеси працювати в університеті.

Слайд 9

Проте, беручи до уваги винятково тяжкі часи для України й особисто для О. Смакули, професор Поль відкликав його до Німеччини. Кінець 20-х років минулого століття проходив у науці під знаком становлення фундаментальної фізичної теорії – квантової механіки.

Слайд 10

Будучи у вирі таких епохальних подій, О.Смакула один з перших застосував поняття цієї науки для з’ясування механізмів взаємодії електромагнітного випромінювання з твердими тілами.

1930 року молодий учений почав працювати у Гайдельберзі в Інституті медичних досліджень керівником оптичної лабораторії. Тут, досліджуючи стероїди, вітаміни, органічні кристали, він стає фактично фундатором квантової органічної хімії. Його праці створили передумови для синтезу вітамінів А, В2 та ін. Процес трансформації кристалічного вуглецю електричними збудженнями р-електронів називають тепер «інверсією Смакули».

Використавши поняття квантових осциляторів, Олександр Смакула зміг пояснити радіаційне забарвлення кристалів і вивести кількісне математичне співвідношення, відоме в науці як «формула Смакули». Цю працю було надруковано 1930 року в журналі «Zeitschrift für Physik», що зробило ім’я автора відомим у науковому світі.

У 1934 р. О. Смакула став керівником дослідної лабораторії всесвітньо відомої фірми Карла Цайсса в Єні. Він створює такі оптичні кристали, як фтористий літій та натрій, а також оригінальні мастила, придатні до використання за високих і низьких температур. Винаходить також унікальну сполуку — бромйодид талію, яка і сьогодні широко використовується в приладах нічного бачення.

Слайд 11

У 30-40-х роках інтереси О.Смакули були зосереджені навколо проблеми оптики і спектроскопії кристалів. У 1935 році він робить відкриття, на яке отримав патент Німеччини: спосіб поліпшення оптичних приладів, що отримав назву «просвітлення оптики» і увійшов у історію науки під номером 6885767. Суть відкриття в тому, що поверхню скляної лінзи покривають спеціальним шаром плівки з певного матеріалу, товщиною 1/4 довжини падаючої хвилі, який значно зменшує відбивання світла від поверхні лінзи й одночасно збільшує контрастність зображення.

Оскільки оптичні лінзи є основним елементом різних приладів— мікроскопів, фотоапаратів, телескопів, перископів, стереотруб, біноклів, різних оптичних пристроїв до стрілецької зброї тощо — це відкриття стало великим здобутком, яким користується все людство до сьогодні, як на Землі, так і в космосі для фотографування Землі та інших планет.

Наприкінці війни учений разом з іншими видатними фізиками й інженерами переїхав до США, де працював у військовому форті-лабораторії (штат Вірджинія) і досліджував матеріали для інфрачервоної техніки.

Слайд 12

1951 року Смакулу запрошують на посаду професора Массачусеттського технологічного інституту, при якому згодом він заснував і очолив лабораторію фізики кристалів. Цей науковий заклад вважається найкращою вищою технічною науковою інституцією в Америці. Тут він почав займатися найактуальнішими проблемами твердотільної електроніки, дослідженням технології і властивостей електрооптичних матеріалів і пристроїв, феромагнітних і п’єзоелектричних матеріалів, лазерів на рідкоземельних елементах, тонких плівок, нових нелінійних напівпровідникових кристалів, органічних та надпровідних структур. У цьому ж інституті тоді працювали науковці світової слави, такі як творець кібернетики Норберт Вінер, творець математичної теорії пересилання інформації Клод Шеннон, визначні фахівці: з квантової механіки Джон Слейтер, з теорії інформації Джеральд Віснер, з комп’ютерної лінгвістики Ноа Хомський та багато інших.

Слайд 13

І поряд з ними працював Олександр Смакула, експерт у використанні оптичних приладів у різних системах. Ця багаторічна праця вченого над вивченням фізики монокристалів була згодом оформлена як монографія „Монокристали: вирощування, виготовлення і застосування», обсягом більше 500 сторінок, яка вийшла 1962 року в Берліні у видавництві Шпрінґера. Цінність цієї книги як посібника для студентів та молодих науковців не втрачена й на сьогодні.

Можна послатися на висловлювання вчених, які працювали на той час у цьому інституті, щодо оцінки талановитості нашого земляка. Професор Роберт Фано писав: «Олександр Смакула — це геній, людина, яка знає все, що стосується таких матеріалів, як напівпровідники, матеріали, що використовуються в електроніці». Зокрема, він перший почав займатися органічними напівпровідниками, проблемою створення лазерів та мазерів. Його авторитет у цьому інституті був надзвичайно великим.

Слайд 14

Як результат — Олександра Смакулу обирають повним професором цього найвизначнішого у світі технологічного інституту. Лише він один серед українців був визнаний повним професором цього закладу.

За цей період наукової праці Олександр Смакула опублікував понад 80 робіт, в яких проаналізував не лише традиційні методи вирощування монокристалів, а й нові на той час методики вирощування, розробив методи рекристалізації, очищення кремнію для застосувань у напівпровідникових транзисторах та інтегральних схемах, досліджував властивості кристалів під впливом радіаційного променювання. Слід зазначити, що Олександр Смакула опікувався молодими вченими-українцями, які працювали в цьому технічному закладі. Таке спілкування з молодими співвітчизниками підносило дух вченого. Згодом він стає почесним головою Товариства українських інженерів Америки, дійсним членом НТШ та інших наукових товариств, членом Нью-Йоркської Академії наук, стає добре знаним вченим у всьому світі.

Слайд 15

Впродовж довгих років життя за кордоном учений мріяв побачити Україну. Його мрія здійснилася у 1971 році, коли О.Смакула приїхав на наукову конференцію, що відбувалася у у вірменському місті Цахкадзорі. На особисте прохання та за сприяння Президента Академії наук тодішнього Радянського Союзу академіка Мстислава Келдиша, Олександрові Смакулі дозволили (єдиний раз) побувати в Україні, в Києві й у себе вдома у Доброводах. У Київському аеропорту Олександр Смакула пішки йшов від літака до приміщення аеропорту. В своєму селі побував у всіх своїх родичів, відвідав всі з дитинства знайомі місця, гору, яку сьогодні називають Смакуловою. То був єдиний приїзд на свою Батьківщину, бо цьому не сприяли ідеологічні перепони того часу. Проживши більшість свого життя за межами України, Олександр Смакула мав почуття великої любові до своєї землі, яке не згасло з роками.

Слайд 16

Своє земне життя Смакула завершив на чужій землі 17 травня 1983 року у місті Обурн, штат Массачусетс, США.

У пам'ять про свого видатного краянина науковці-земляки 1996 року заснували Тернопільський обласний Фонд Олександра Смакули, який має за мету пошук і повернення до активного наукового й культурного обігу спадщини О. Смакули та інших українських учених.

Слайд 17

До 100-річного ювілею вченого видано перший том «Наукових праць» О. Смакули. До цієї дати випущено художній конверт «Олександр Смакула», встановлено величний пам'ятник ученому в селі Доброводи, відкрито його меморіальний музей у природничому ліцеї імені Олександра Смакули в рідному селі. А рішенням ХХХ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 2000 рік було проголошено роком Олександра Смакули.

Ім’я нашого великого співвітчизника і надалі буде сонячним ореолом сяяти у плеяді славетних світових наукових імен!

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Слайд 1

Дитинство і київські університети

Володимир Челомей народився 30 червня 1914 р. в м. Сідлець (поруч із містечком Челомей) Привіслянського краю в Польщі (яка входила тоді до складу Російської імперії) в сім’ї вчителів. Слайд 2

Під час Першої світової війни родина переїхала до Полтави.

У 1926 р. родина переїздить до Києва, де після закінчення семирічної трудової школи 1927 року Володимир вступає до Київського автомобільного технікуму. Слайд 3

У 1932 р. вісімнадцятирічний Володимир вступає на авіаційний факультет Київського політехнічного інституту. Слайд 4 Саме до КПІ вісьмома роками раніше вступив майбутній космічний геній Сергій Корольов, з яким Володимира Челомея в майбутньому пов’яжуть великі спільні справи, а потім роз’єднають драматично різні професійні позиції і шляхи.

Улюблена дисципліна – механіка, і особливо її розділ «Теорія коливань», – стане його захопленням на ціле життя.

Влітку 1935 року під час практики на Запорізькому моторобудівному заводі ім. П.Баранова Слайд 5 молодий студент використав свої глибокі знання з теорії коливань. Завод ніяк не міг довести до серійного виробництва одну з модифікацій поршневого авіаційного двигуна БМВ-6, ліцензію на випуск якого було куплено за кордоном. Одна з секцій колінчастого валу постійно руйнувалася при нормативних навантаженнях. Природно, що інженери заводу спробували підсилити «слабку ланку» за рахунок збільшення товщини валу. А Володимир запропонував не потовщувати, а, навпаки, полегшити коліно валу, щоб вивести систему з резонансної зони. Ця парадоксальна рекомендація і стала вирішенням проблеми. Після цього київського студента запросили прочитати курс лекцій з динаміки конструкцій для інженерів заводу.

У 1937 р., на рік раніше від своїх однокурсників, Володимир Челомей отримує диплом інженера з відзнакою. Слайд 6 В 1939-му на Вченій раді Київського політехнічного інституту захистив кандидатську дисертацію на тему «Динамічна стійкість елементів авіаційних конструкцій».

У 1940 р. в числі 50 найкращих молодих учених СРСР його приймають у спеціальну докторантуру при АН СРСР. Слайд 7. 26-річний Челомей – наймолодший у цій півсотні обраних. Він отримує Сталінську стипендію в розмірі 1500 рублів, значну, як на ті часи, суму. Для порівняння – професор університету отримував 1200 рублів.

Навесні 1941 року молодий учений закінчує роботу над докторською дисертацією і успішно захищає її в Академії наук УРСР. Але війна змінює плани. Документи до Вищої атестаційної комісії СРСР не дійшли. 22 червня 1941 року Володимира Челомея терміново викликають до Москви для продовження роботи в Центральному інституті авіаційного моторобудування ім. П.Баранова (ЦІАМ).

Генеральний конструктор

Головною метою нового призначення Челомея було створення пульсуючого повітряно-реактивного двигуна для бойових крилатих ракет, Слайд 8 безпілотних літальних апаратів та винищувачів. Восени 1942 року потужні вихлопи, схожі на звуки канонади, що доносилися з території ЦІАМу , сповістили про створення першого у світі двигуна такого типу.

У червні 1944 року стало відомо про використання німецькою армією реактивних літаків-снарядів «Фау-1» проти Англії. Невдовзі Черчілль надсилає Сталіну подарунок – збитий Фау-1. У ньому виявився двигун, подібний до раніше винайденого Челомеєм. У відповідь перед Володимиром Челомеєм було поставлено завдання: створити нову зброю – безпілотну крилату ракету. Слайд 9

Бойову крилату ракету 10X було прийнято на озброєння на початку 1945 року, що стало асиметричною відповіддю на Фау-1 і надало істотну моральну й тактичну перевагу Червоній армії на завершальному етапі війни.

Після перемоги Володимир Миколайович продовжує працювати над крилатими ракетами з пульсуючими двигунами, повертається до активної наукової діяльності. Слайд 10. В 1952 р. йому присвоюють звання професора, у 1958-му обирають членом-кореспондентом АН СРСР, а в 1962-му – її дійсним членом. За кращу роботу з теорії авіації у 1964 р. Челомей був удостоєний Золотої медалі ім. М.Жуковського, а в 1977-му – Золотої медалі ім. О.Ляпунова – вищої нагороди АН СРСР за видатні праці в галузі математики і механіки. У 1974 р. науковця обирають дійсним членом Міжнародної академії астронавтики.

Більшість праць Володимира Миколайовича, які мали оборонне значення, було засекречено. Але навіть окремі відкрито опубліковані роботи свідчать про їхню надзвичайну важливість. Наприклад, у виданій 1983 року засадничій праці «Парадокси в механіці, що викликаються вібраціями» Челомей розглянув дивні ефекти, пов’язані з дією високочастотних вібрацій на фізичні тіла. Він теоретично довів, що в механіці вібруючі системи є найбільш стійкими і проілюстрував це низкою унікальних експериментів. (Слайд 11)

Працюючи на кафедрі «Аерокосмічні системи» в МВТУ ім. М. Баумана, Челомей приділяв величезну увагу підготовці кадрів для ракетно-космічного комплексу. Слайд 12 Сам Володимир Миколайович особисто підготував п’ять докторів і 44 кандидати наук.

Серед нових видів зброї, створених Челомеєм у ті часи, особливе місце займають ракети з крилом, що розкривається. Слайд 13

Величезний внесок В.Челомей зробив і в підвищення боєздатності підводного і надводного військово-морського флоту СРСР. Розробки Челомея становлять 80% озброєнь флоту. Першою у світі ракетою з підводним стартом стала крилата ракета «Аметист», розробка якої почалася в ОКБ-52 в 1959 році. Слайд 14 Із розвитком протикорабельної і протичовнової оборони ймовірного противника виникла необхідність створення крилатої ракети великої дальності «Граніт», яка стартує з-під води з борту атомного підводного крейсера.

Наприкінці 1970-х років усі ці технічні рішення були прийняті на озброєння в СРСР. Підводний і надводний військово-морський флот країни обов’язково мав бути озброєний крилатими ракетами В.Челомея, рівних яким тоді не було в жодного флоту світу.

Неоціненним є внесок Челомея і в розвиток радянської космонавтики. Слайд 15 Створена у 1965 р. під його керівництвом ракета «Протон» відправила в космос найважчі апарати: усі орбітальні пілотовані станції «Салют» і «Мир», велику кількість геостаціонарних супутників зв’язку та наукових модулів. «Протон», попри свій майже 45-річний вік, виводить супутники на орбіту і сьогодні. Усього здійснено понад 300 запусків цієї ракети.

Саме в конструкторському бюро під керівництвом Володимира Миколайовича народилася ідея створення довготривалої орбітальної станції, своєрідного «космічного дому», яка стала основою для всіх майбутніх пілотованих станцій серії «Салют» і «Мир».

Слайд 16 У 1981 р. виведено на орбіту один з елементів проекту «Алмаз» – універсальний транспортний корабель постачання «Космос-1267», який зістикували зі станцією «Салют-6», у результаті чого утворився орбітальний комплекс масою близько 40 т. Потім відбулися запуски апаратів «Космос-1443» і «Космос-1686», які виконували функції космічних вантажівок, потужних міжорбітальних буксирів та спеціалізованих модулів. Для керування цими апаратами в космосі Челомей створив на своєму підприємстві навіть групу космонавтів, до якої входив і його син Сергій.

Відлучення від космосу

Драматичною сторінкою в житті Володимира Миколайовича стало його протистояння з іншим видатним ученим ХХ століття – С.Корольовим. Слайд 17 Обидва були непересічними особистостями і потужними лідерами, які не визнавали жодних авторитетів. Обох доля привела до однієї грандіозної справи – підкорення космосу та створення стратегічної зброї СРСР.

Слайд 18 8 грудня 1984 р. В.Челомея не стало. Він пішов з життя повний ідей і творчих планів. Його останні космічні ідеї були реалізовані вже без нього. Важкі супутники «Космос-1870» і «Алмаз-1А» масою 18,5 т з комплексом радіолокації були виведені на орбіту відповідно 1987-го і 1991 р. – з метою дистанційного зондування Землі. Багато космічних проектів Челомея використовуються й донині.

Перегляд
матеріалу
Файл не распознан
Перегляд
матеріалу
Файл не распознан

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Ознайомлення учнів та студентів з неповторним життєписом та важливими винаходами видатних фізиків України
Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі WordPress»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
1000 грн
249 грн
Свідоцтво про публікацію матеріала №OU439590
За публікацію цієї методичної розробки Бевз Анна Володимирівна та Пташко Олена Олександрівна отримав(ла) свідоцтво №OU439590
Завантажте Ваші авторські методичні розробки на сайт та миттєво отримайте персональне свідоцтво про публікацію від ЗМІ «Всеосвіта»
Шкільна міжнародна дистанційна олімпіада «Всеосвiта Зима – 2018-2019»

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

Схожі матеріали
Статика
02.03.2018
120
0
Механіка
02.03.2018
149
0