Великий Кобзар на Поділлі

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Розкажи мені, друже мій,

що-небудь про нашу

прекрасну Волинь і Подолію.

Т. Г. Шевченко

У кожного свій Шевченко. Наш – ще й на отчій землі – Поділлі і Волині. Ми пишаємося тим, що великий син України побував у нашому краї, наша земля надихнула його на написання ряду творів, створення яскравих образів. Адже не кожен українець може з гордістю сказати словами

М. Рильського: «Він тут ходив. Шапки з голів! І голови схиліть!»

Завдяки щасливому випадку і великодушній братній допомозі передових діячів російської культури у 1838 році Шевченко був викуплений з кріпацької неволі і почав навчатися у Петербурзькій Академії мистецтв, відвідувати лекції в університеті. З усією пристрастю і захопленням віддався він улюбленим заняттям, уперше відчув радість особистої свободи і незалежності. За короткий строк недавній кріпак пана Енгельгардта піднявся до рівня передових високоосвічених людей св і роки в Шевченковій біографії — час стрімкої світоглядної і творчої еволюції. Саме в ці роки поетична муза Кобзаря дала світові цілий ряд видатних творів - - і ліричних віршів, серед яких безсмертний «Заповіт», і балад, і поем, — «Сон», «Кавказ», «І мертвим, і живим,..», «Єретик», «Наймичка» тощо.

Періодом рішучого соціального змужніння таланту, надзвичайного творчого піднесення Т. Г. Шевченка стали «Три літа» (1843—1845 рр.). Саме в цей час написано переважну більшість із названих творів. Кобзарева уява була переповнена новими задумами, образами, сюжетами. А ще була напружена праця в живопису і графіці, навчання в Академії мистецтв, важливі громадські справи, часті поїздки, побутова невлаштованість... Усе це складало ту атмосферу, в якій жив і творив тоді поет.

Під час свого другого приїзду на Україну (1845—1847 рр.) Т. Г. Шевченко активно співробітничав з Київською археографічною комісією (повна назва - Тимчасова комісія для розгляду давніх актів) як художник і збирач фольклорно-етнографічних матеріалів. Комісія займалася збиранням та вивченням історичних документів, фольклору, дослідженням архітектурних та археологічних пам'яток. У численних поїздках Шевченко не лише виконував доручення комісії, але й ретельно вивчав історичне минуле та сучасне життя рідного народу, задовольняючи свою духовну спрагу, пізнавав народний світогляд та народну культуру різних регіонів України, цікавився фактами боротьби селян проти кріпосників-поневолювачів. Вже протягом 1845 року Тарас Григорович здійснив кілька чималих подорожей по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині.

Поет мріяв побувати також у своєрідних місцевостях Правобережної України - на Поділлі та Волині . Ці землі давно вже цікавили його історією, і етнічною самобутністю, і багатими традиціями народно-визвольних рухів.

Нарешті, восени 1846 року, така нагода трапилась. В розпорядженні від 21 вересня 1846 року, підписаному київським генерал-губернатором (Археографічна комісія була підзвітна канцелярії .губернатора) говориться:

«Поручаго Вам отправиться в разные места Киевской, Подольской й Волынской губерний и постараться собрать следующие сведения:

1-е. О народных преданиях, местных повестьях, и сказаниях и песнях и всему, что Вы узнаете, составить описание, а песни, рассказы и предания сколько можно списать в том виде, как они есть.

2-е. О замечательных курганах и урочищах, где и в каком месте они есть и какие на счет собственно их существуют на месте предания и рассказы, а также и исторические сведения. С эгих курганов снять эскиз на счет их формы и величины и списать каждый по собраным сведениям.

3-е. Осмотреть замечательные монументальные памятники и древние здания и составить их описание, чтобы можно было распорядиться снять с них в будущем году рисунки. Если бы где Вы имели возможность достать какие-либо древности, письменные грамоты и бумаги, то таковые доставить ко мне или узнав, где они нахдятся, и о том донести.

4-е. Кроме сего отправитесь в Почаевскую Лавру и там снимете: а) общий наружный вид Лавры, б) внутренность храма и в) вид на окрестность с террасы».

Восени 1846 року Тарас Григорович побував на Поділлі і Волині. Першим пунктом, де він зупинився, було місто Кам'янець-Подільський. Тут учителював П. Чуйкевич, людина прогресивних поглядів, знайомий з поетом ще з Києва. Шевченка цікавили місця, де незадовго перед цим діяв із своїм загоном народний месник Устим Кармелюк. Селяни і передова інтелігенція радо вітали Тараса Шевченка, - багато і яскраво розповідали про своє життя, а їх убогі лиця, нужденний одяг, солом'яні стріхи ще яскравіше доповнювали картини народного лиха. Недарма пізніше Шевченко писав, що «чорніше чорної землі... німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть». Вкарбувався у пам'ять поета образ Устима Кармелюка, який «різав все, що паном звалось».

Перебуваючи в Кам'янці-Подільському, Шевченко записав два варіанти пісні про Кармелюка. 3-го жовтня 1846 р. довго розглядав старовинну фортецю, у якій було замкнено Кармелюка, вікно, з якого на мотузці спускався на берег річки, тікаючи з тюрми, народний месник, цікавився історичними місцями, зв'язаними з битвами Богдана Хмельницького проти польської шляхти.

З Кам'янця-Подільського Шевченко поїхав через усе Поділля на Волинь, проїжджав через Ярмолинці, Проскурів (нині Хмельницький), побував у Старокостянтинові, проїздив через Ізяслав і зупинився в Острозі. Тут він цікавився уцілілими пам'ятками архітектури тієї доби, а також місцями, зв'язаними з діяльністю першодрукаря Івана Федорова.

З Острога Шевченко поїхав в Почаїв, де 20 жовтня 1846 р. змальовував архітектурні пам'ятки і оглядав звідси єдиний раз у житті Карпатські гори, про які

згадує потім у повісті «Варнак». Далі Шевченко побував у містечку Берестечку, де, як відомо з історії, через зраду татарського хана шляхта знищила багато козаків Хмельницького. Тарас Григорович оглянув місце трагічного побоїща і могили воїнів-земляків.

У Почаєві поет записав народну пісню «Ой у саду, саду». Потім ще відвідав Кременець, Дубно і через Новоград-Волинський, Житомир повернувся в Київ.

Згадки Шевченка про Волинь і Поділля, зокрема про наше місто (Ізяслав), є у повісті «Варнак», яку він написав російською мовою, перебуваючи на засланні. Розповідаючи про народного месника, від якого тремтіли пани на Волині, як від Кармелюка на Поділлі, Шевченко пише, що Варнак мав три таємних погреби (склади), в яких зберігались продукти, зброя, порох. «Такой погреб, — розповідає Варнак, — был у меня близ Звенигорода... другой такой же погреб между Заславлем и Острогом, тоже, кажется, гайдамацкой работы..., а третий, самый большой, около Киева». Інших згадок або зарисовок про Ізяслав у Шевченка, на жаль, не збереглося.

Український народ гордий заслугами свого великого сина, борця за вільну сім'ю, за дружбу народів і гідно вшановує його пам'ять.

По шляху, яким колись їздив поет, в день 150-річчя його народження посаджено тополі, які так любив поет.

ПОЕТИ ПОДІЛЛЯ ПРО КОБЗАРЯ

(тексти творів поетів)

СЛІДИ ТАРАСА

На Кам'янеччині є легенда, наче десь над Смотричем на камені лишилися сліди Т. Г. Шевченка.

Я був у Кам'янці осінньої пори,

стояв над урвищем,

де кам'яна тераса

колись манила, певно, і Тараса

на темний Смотрич глянути з гори.

Він в думах завше линув до Дніпра,

а тут незчувся —

вже й година пізня:

то полонила бунтівнича пісня,

що слухав од Чуйкевича Петра.

Тарас мовчав.

А серце говорило

про біль і гнів народу-варнака,

хоч вже цареві

вислужня рука

для резолюції готовила чорнило.

Тарас мовчав.

А говорила правда,

безсмертні речення знаходила вона...

Прижовклий лист кружляла бистрина,

чіткий на ньому почерк листопаду.

Я був у Кам'янці осінньої пори,

стояв над урвищем,

де кам'яна тераса колись манила, певно, і Тараса

на темний Смотрич глянути з гори.

Співав пісні я тут із юнаками,

що теж прийшли на спомини сюди...

Ні, не на камені Тарасові сліди,

бо в нас у грудях серце,

а не камінь.

Іван Рибицький

СЛОВО ПРО ТАРАСА

Щоб викресать божественні слова,

Себе палив він, як свічу воскову,

Його життя — вмістилище любові,

Вона людей і досі зігріва.

Йому зрідні степи були піщані,

Бо й там народ шукав ясних доріг.

Але ніколи рідної Дніпряни

На інший край зміняти б він не зміг.

І жодного з народів не туманив.

Трудівнику—навічний щирий брат,

А гнівний меч — на снобів і тиранів.

(Це добре зна і Вашингтон, і Канів).

Його життя — то праведний снаряд,

Котрим він чорну кривду протаранив.

ЧИТАЮ «КАТЕРИНУ»

Я «Катерину» читаю по-своєму,

Обмахувать сльози над нею доволі.

Знаю,

Це нелюди

Стали конвоями

Її нелегкої дівочої долі.

Бачу —

Ошукану,

вбогу,

зацьковану,

Наречену йти із ганьбою по світу

І не здаватись муштрованій погані,

І не мовчати їй,

і не терпіти.

Бачу,

Метіль розридалася біла,

Припала над шляхом журна яворина.

Бачу, як в лісі заметами бігла

На ту ополонку з дитям Катерина

Чуєш, Тарасе?

Спини її, бідну,

Дмухни на чоло їй дніпровського вітру.

Хай своє горе тобі посповідає

На добру розраду,

надію

і віру.

Він вийшов,

Торкнувся чола озарінно,

Витер їй сльози на зморщечках-плетивах

1 мовив:

«Живи, дорога Україно,

А немовля —твоя мова наплекана...

Дай його людям...»

І, гнаний конвоями,

Пішов у нестерпні глухі каземати.

...Я «Катерину» читаю

по-своєму,

Інакше

не можу її прочитати.

Петро Карась

ПІДПАЛЮВАЧАМ ХАТИ БАТЬКІВ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Не втішайтесь!

Не знищите

нашу любов,

Не схороните

злобно

у попільній стужі.

В небо дим,

вами пущений

весь одійшов –

І колись в нім

ще ваші задушаться

душі.

Микола Федунець

НА ТАРАСОВІЙ ГОРІ

Знов ранок встав з-за яворів,

Розсипав промені-багрянці...

З усіх країв, з усіх світів

До тебе йдем сьогодні вранці.

На травах роси, мов сльоза,

Під гору в'ється доріженька..

А на горі стоїть Кобзар —

Тарас Григорович Шевченко!

Стоїть край сивого Дніпра

І прозира безмежні далі...

В своє він серце увібрав

Всі наші радощі й печалі.

Син української землі,

Ти — наша гордість!

Наша слава!

Прийми від нас земний уклін,

І нашу думу величаву!

Твоє імя? Для нас святе,

Ми повторяємо від роду...

Ти, як незборний Прометей,

Ніс для людей вогонь свободи!

Нуртує березень кругом,

В обличчя б'є весняний вітер..

Летять, мов чайки над Дніпром

Слова твойого «Заповіту».

Ти весь в легенди перейшов,

Воскрес у бронзі, і в граніті…

Тобі несем свою любов,

Серцями щирими зігріту!

Твій добрий геній не погас:

Він — світоч дружби

благородний!

Ти вічно житимеш між нас,

Поет воістину народний!

Володимир Семеновський

ДУМА ПРО КОБЗАРЯ

Гомонять Дніпро й Карпати,

Гори і долини...

То Вкраїна — наша мати —

Славить свого сина.

Де гудуть дуби столітні —

Кобзарі співають...

І тебе, Тарасе рідний,

В думі величають.

Чути голос твій, Кобзарю,

По усьому світу...

Він гримить, як грім з-за хмари:

«Кайдани порвіте!».

Ми здолали гніт-окови

Злого супостата...

В сім'ї вольній, в сім'ї новій

Йдем на твоє свято.

Знов зійшлись твої нащадки

На твоїй могилі...

Ми шануєм тебе, батьку,

На Вкраїні милій.

І звучить твій клич крилатий:

«Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь!».

Не безбатченки ми діти —

Є в нас корінь давній:

Наші предки знамениті —

Запорожці славні!

Ніс ти в серці благороднім

Дух свого народу...

А Шевченковому роду —

Нема переводу!

Будеш, батьку, панувати,

Поки живуть люди!

У гостинній нашій хаті

Тебе не забудем!

Не забуде тебе мати

З своїми дітками...

Будеш завжди красуватись

Попід рушниками!

Твоє слово, ніжне й грізне,

Понад світом лине...

«Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине!».

Володимир Семеновський

БАЛАДА ПРО СМЕРТЬ І БЕЗСМЕРТЯ

...Ще східець. Ще один. В майстерню, вниз.

Як далі йти, коли на плечах небо?

Завмер, як птах поранений, і впав...

«Прощай, Вкраїно...» — видихнув. Хто ж це

Іде крізь ніч із білою свічею?

Оксана — його Доля. Його Муза…

Схилилася, закрила йому очі,

Поцілувала стомлене чоло…

Зник Петербург.. Дніпро тече розлого

І Україна йде до Кобзаря

І, похилившись, плаче над труною

І Сина, І Отця, І свого Духа...

І простягають руки з небуття,

Скалічені, розстріляні, голодні,—

Його землі стражденної страждальці,

Його, ще ненароджені, брати...

...А він пливе над головами всіх,

На ту гору, на гору ту Чернечу,

Що над усі паміри й еверести

Для нас найвища...

Володимир Олійник

Тарасова місія

Йшов по стерні

чи по шляху

терновім —

Повсюди волю

бачити хотів.

«Таким він був.

І — є!

Провісним словом

Виводить вас

зі страху

й рабських днів.

Мов чар цілющий,

сутність "Заповіту "

Берем в серця

Й новий

Будуєм час.

Такий він

Перед зором

всього світу,

Хранитель

духу вашого —

Тарас

Олександра Важула

БАЛАДА ПРО 9/10 БЕРЕЗНЯ

І ті, що присягли на "Кобзарі",

і ті, що відцуралися швиденько-

лежать, неначе береги в Дніпрі,

живі і мертві в погляді Шевченка.

Вуста жорнують праведні слова,

яких не відректися і не спекатись...

Із Того Світу в них кипить смола,

вертаються до нас, немов із пекла.

Хоч слово — горобець, а не втіка,

щоб возвеличить правдою маленьких.

Шляхи на хрестовині вітряка

ведуть сьогодні знову до Шевченка.

Бо тільки в нього можна розпитать

врагів здолавши, а не вражий сором:

на душу людську скільки в нас розп 'ять,

коли за тридцять і коли за сорок?

Не тільки березневої пори

ми будимо, хоч і нема хуртечі.

Корогви, рушники і прапори

несуть предтечі в серці на Чернечу.

Горілка з перцем, свічі... і юрма,

хустини, кожухи у стилі ретро.

Одні ішли блажено поминать.

А інших гаком вішали за ребра.

Припавши до Дніпрової поли,

за всі віки омились від болота.

Чи не тому холоне в жилах кров

і терпне у зінницях щедра вічність?

Так совісно ступити ближче крок,

щоб глянути Тарасові у вічі.

Іван Іов

Притча про мову

Давно цю притчу в серці я ношу.

Болить душа. Чи ж все в ній розкажу?

Було це так, чи снилося мені

У нашім краї, в рідній стороні?

... Коли у небі зблиснула зоря,

Явивсь Шевченко прямо з "Кобзаря ",

Ну як ви тут? — звернувся він до нас.—

Здається, вже й держава є у вас.

А є держава — значить, є й народ,

Що береже у серці вічний код.

Нехай озветься гордо із віків

Козацьке слово в душах козаків.

Ну што ви, што ви? – раптом, чує крик, –

У нас пока не мова, а язик...

Ми – малороси, ми іще хохли.

Козацьке слово ми не зберегли

Сложилось так, що ми не козаки –

На душі наші вчеплено замки.

Нам какось легче жити із чужим,

Зі словом розминулися своїм

Зайшов у зал парламенту Тарас

Й вулканний гнів єство його потряс.

Там яничарський знявся лемент-крик:

– При чем здесь мова, коли есть язык?

Нам також какось легче на чужім

Національний лаяти режим,

Якийсь червоний кличе у Союз.

Він теж не українець – малорус.

В руках чужого прапора стиска –

Душа лакея – лють більшовика...

Зітхнув Тарас: "О Боже, це хохли.

А предки ж українцями були.

Таким чужа і мова, і народ,

Аби шматок жбурнули їм у рот ".

І загримів Шевченка грізний бас:

О, люди, люди! Що зробили з вас.

Ви ж українці. Мова у вас є.

Чому ж ганьбою криєте своє?

В святу криницю плюнули не раз.

І в душах ваших сором не озвавсь?

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ХІМІЇ залишилося:
0
4
міс.
2
6
дн.
1
0
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!