ВАСИЛЬ ГРЕНДЖА - ДОНСЬКИЙ – СПІВЕЦЬ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ

Опис документу:
Мета даного уроку ознайомити школярів з творчістю закарпатського письменника Василя Гренджі-Донського та перлиною української закарпатської літератури - повістю «Ілько Липей - карпатський розбійник», розвивати інтелектуальну активність, творче мислення, пам’ять, увагу, спостережливість, уміння аналізувати, співставляти, робити висновки; формувати кругозір школярів, світогляд, уміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження, творчо мислити, робити відповідні висновки.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тема. ВАСИЛЬ ГРЕНДЖА - ДОНСЬКИЙ – СПІВЕЦЬ СРІБНОЇ ЗЕМЛІ

Мета: ознайомити школярів з творчістю закарпатського письменника Василя Гренджі-Донського та перлиною української закарпатської літератури - повістю «Ілько Липей - карпатський розбійник», розвивати інтелектуальну активність, творче мислення, пам’ять, увагу, спостережливість, уміння аналізувати, співставляти, робити висновки; формувати кругозір школярів, світогляд, уміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження, творчо мислити, робити відповідні висновки; виховувати загальнолюдські цінності, почуття обов’язку, відданості своєму народові, почуття патріотизму і гордості за землю, на якій народилися, любов до рідного краю, повагу до його історичного минулого, почуття національної гордості.

Обладнання: мультимедійне обладнання та презентація, текст твору, декорації та костюми для вистави.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Вид уроку: пошуковий урок – подорож.

Хід уроку

І Організаційний момент

Сьогодні ви повинні налаштуватися на подорож у далеке минуле, повязане зі славетним життям наших земляків, пам'ять про яких ми, як нащадки, повинні берегти, бо хто не знає минулого – не вартий майбутнього. Любов до Батьківщини починається з любові до рідної домівки, рідного села, рідного краю. А ми, закарпатці, дуже любимо свій рідний край, не мислимо себе без нього, саме ця любов і викохала такого беззаперечного майстра слова, як Василь Гренджа – Донський, з творчістю якого ми ознайомимося на сьогоднішньому уроці.

ІІ Мотивація навчальної діяльності

Тож давайте поринемо у світ дивовижної краси Карпат, відчуємо себе їх частинкою. Нема ніде кращого понад наші гори, полонини, струмки , ріки, потічки. Все вабить душу, полонить її, тягне за собою.

ІІІ Повідомлення теми уроку

Саме тут, у високих горах, багато років тому відбулися цікаві захоплюючі події - пригоди славних опришків Ілька Липея та Юрія Клевця, митарства яких і описав Гренджа - Донський у своїй повісті « Ілько Липей - карпатський розбійник». Саме цей твір ми і розглянемо на сьогоднішньому уроці. Розгорніть зошити і запишіть тему сьогоднішнього уроку « Доля сильніша, ніж воля ».

Отже, сьогодні ми познайомимось з відомою особистістю, сином срібної землі письменником Василем Гренджою - Донським та перлиною української закарпатської літератури його повістю «Ілько Липей - карпатський розбійник».

IV Вивчення нового матеріалу

  1. Вступне слово вчителя

Учні! Сьогоднішній урок хочеться розпочати глибокими поетичними рядками:

Ми знаємо, що люди ми є смертні,

і нам також колись прийдуть на зміну,

ми є лишень короткі епізоди

всієї вічності, а вічність та -

це наш народ і наша Україна,

навіки – вічна і свята.

Василь Гренджа - Донський

Автором їх є український письменник Василь Гренджа – Донський. 23 квітня виповнилося 117 років з дня його народження. Та, мабуть, мало хто з-поміж вас знає сьогодні це імя. І це не дивно. І не вина ваша в тому. Бо Василь Гренджа – Донський, як і його літературні побратими - Євген Маланюк, Олег Ольжич, Улас Самчук, Спиридон Черкасенко, Олена Теліга, Іван Ірлявський – тільки нещодавно повернулися до нас із напівзабуття. Політичний емігрант, який із 1939 року і до кінця своїх днів змушений був жити в розлуці з рідним краєм, В.Гренджа-Донський був більше знаний за кордоном, аніж у себе на Батьківщині, де радянська влада твердо і, здавалось, навічно причепила йому ярлик «буржуазного націоналіста», «ворога трудового народу», « зрадника Батьківщини» і своїм недремним оком суворо стежила, щоб, не приведи, Господи, його імя не потрапило до якогось друкованого органу. «За віщо ж?» - спитаєте ви. Та тільки за святу любов до рідного краю, задля якого він жив, горів, творив, боровся,умирав, за рідний край, який жодного разу не зрадив, котрим, тільки ним, єдиним, жив там , на чужині, до якого зболено і щиро писав:

Люблю тебе, мій рідний краю,

Мов до матусі я горнусь.

Ридаєш ти – і я ридаю,

Смієшся ти - і я сміюсь.

Отже, учні, віднайдіть у своїх душах бодай маленьку місцинку для цього чудового письменника про якого кажуть:

На Підкарпатській Русі ще не було такого поета, щоб умів так народною мовою і многозвучними висловами щось такого написати.

Лука Дем’ян

Хто хоче пізнати життя карпатських українців у першій половині ХХ – го сторіччя, то у творчості Василя Гренджі – Донського знайде він його накраще і найправдивіше відображення. Ніякий український літературознавець, ніякий історик Закарпаття, ніякий дослідник карпато-українського фольклору не може обійтися без повного видання творів Василя Гренджі – Донського.

Петро Надтиснянський,

Філадельфія, США

Народився Василь Гренджа-Донський на Закарпатті в селі Воловому ( тепер Міжгіря ) у бідній селянській родині, в якій було девятеро дітей . Він, Василь, - найстарший.

Наші учні побували у класі – музеї Василя Гренджі-Донського. Там вони побачили макет хатини, у якій народився Василь Гренджа-Донський, а також ознайомилися з експонатами музею, які зібрали учні та вчителі Міжгірської школи, що носить ім’я славетного земляка. Саме тут, біля школи, йому встановлено пам’ятник.

Прізвище письменника просто – Гренджа. Літературний псевдонім – Донський він обрав з тією метою, щоб висловити свою віру в неподільність українських земель, які сягають від Карпат- його колиски – до самого Дону.

Василь Гренджа – Донський в закарпатській українській літературі – постать визначна. Він і поет, і прозаїк, і драматург, і публіцист, і фольклорист, і перекладач, і літературний критик , і політичний та культурно-освітній діяч. Його заслуги в розвитку літературного процесу Закарпаття не йдуть у порівняння ні з котрим іншим письменником. Тому знати його творчість кожен школяр має не абияк. І що особливо важливо, Василь Гренджа – Донський першим на Закарпатті звернувся до художнього осмислення образу великого Кобзаря та його ідей.

Особливої уваги заслуговує і той факт, що Василь Гренджа – Донський збагатив українську літературу прекрасним епосом «Червона скала», в якому на основі переказу про Хустський замок оспівав героїчне минуле нашого народу з часів монголо-татарського нашестя і проголосив – уже в котре!- ідею соборності всіх українських земель.

Перу Василя Гренджі – Донського належать і перші соціальні повісті на Закарпатті: історична повість «Петро Петрович», що вийшла друком у Львові в 1936 році, та повість «Ілько Липей – карпатський розбійник» (1937 рік).

  • Пригадайте який художній твір називається повістю?

Повість складається із тридцяти трьох розділів, ведеться від першої особи спочатку автора, який особисто був знайомий із Ільком (в далекому минулому вони сиділи за однією партою), а потім самого Ілька. Василь Гренджа – Донський, подорожуючи Закарпаттям, випадково зустрівся із своїм однокласником, про якого чув багато нехороших, компрометуючих його розповідей. На питання « Що спонукало його стати розбійником?» автор почув сповідь людини, розчарованої життям, зневіреної, покинутої ріднею напризволяще.

2.Постановка проблемного питання

Як сталося так, що син багатого газди, знаного по всіх усюдах, став розбійником? ( Сам Ілько не вважав себе розбійником, він волів бути опришком, подібним Миколі Шугаєві, який славився своїми ділами та обріс легендами, а в очах односельців був героєм.)

Що ж таке сталося в його житті, що змусило його ступити на криву стежку і стати нелюбим сином, чоловіком? Це нам допоможуть зясувати учні які підготували невеличку інсценізацію за даним твором.

  1. Робота над змістом твору

    1. Подорож у минуле

Автор: Ільку, чому ти став розбійником? Дивись, про тебе пишуть такі погані речі, чом ти не закинеш отаке життя? Чом не висидів у тюрмі своєї кари?

Ілько: Багато б розповідати про те…

Автор: Чом тоді не зголосишся добровільно? Посидів би, помучився пару років, але потім вийшов би між люди, як інш,і і жив би спокійно…

Ілько: Запізно вже… Запізно вже повертати, отак я і загину… Але до останньої краплі крові боронитиму свою свободу… Тільки мертвим дістануть мене чеські жандарми… На мої руки вже більш не надінуть вони кайдани…ці руки до останнього зостануться вільними, аж доки не задерев’яніють, аж доки не випаде із них рушниця. Я оповім тобі про свою молодість, про свою любов, про твердого, мов камінь, батька, про свою велику трагедію.

Автор: Цікаво було б послухати.

Ілько:Як почалася велика світова війна, отримав я поранення в ногу, і був би стік кров’ю в лісі, якби мене не порятувало мале дівчисько з Лозянського… Через декілька років, уже після війни, загостив я випадково у це село, захотів побачити свою рятівницю-і , о диво, з маленької дівчинки зробилась прегарна, розкішна дівчина, як лілея. З того часу і почав я вчащати до Марійки.

Батько: Що я дочувсь, що Ілько ходить до Лозянського, та ще до Лолинової дочки!

Мати: Так тобі треба, старий, коли ти допустив вівчарити сина в Лозянському. Тепер тобі готовий привести до хати Марійку Лолинову. Хто ж таке бачив: дозволити хлопцеві вівці пасти над Лозянським? Це те саме, що положити перед котом сало й приказати, щоб не рушив…

Батько: Мовчи, стара, не говори!

Мати: А хіба ж ти інший був? Думаєш, що не знаю, як ти колись через день косив у Дешові, а ночував у Калиничах?..

Батько: Але калиничанку не привів батькові до хати.

Мати: А тобі син таки приведе Лолин Марійку!

Батько: Не приведе, кажу!

Мати: Помиляєшся, старий, приведе скорше, як ти сподіваєшся… Ось і Пилипівка, а твій Ілько по вечорницях в Лозянському… І хіба ж не біля Лолин Марійки висиджує?

Батько: Мовчи, кажу! Так буде, як я йому прикажу. Бо хіба ж я рівня якомусь жебракові Лолинові? Хіба ж може він зі мною штани зміряти? Мій син ніколи цього не зробить, бо він знає, що я - Липей…

Мати:Нема що й казати, ти багатий газда. З тобою не хоч кому рівнятись. Ти не тільки багач, але й розум у тебе неабиякий. Був довго старостою в селі. Ціла околиця тебе шанує: колись ходив і до Будапешта з панами, був і в самого міністра в делегації, жоден пан не соромиться тобі подати руку. Ти- Юра Липей, не абищо!.. Але пустити хлопця на свої крила? То й не диво, що кожна біда причепиться йому на шию… Газдівський син не повинен би мандрувати та тратити дорогий час. Багацькі сини женяться дуже рано… А невістки треба, бо ти лиш подивись: господарство велике, а робітників мало на газдівстві… Аби лиш тих вісім корів доглядати, бо слуги – слугами. Чужими руками тільки вогню вигрібати… А Ількові тільки добру челядину, тож він не дивитиметься за всілякою жебротою…(Батько мовчав і лиш крутив вус під носом, а мама молола далі)

Мати: Слухай, старий, приходять м’ясниці… Ожени ти хлопця і будеш мені здоров’я просити за добру раду… тільки багатої шукай…

Батько: Ільку, ходи сюди! Хлопче, завтра йдеш оголоски писати…

Ілько: Я оголоски?... та я ще нікого не засватав! ( сміється)

Батько: Зате я хочу засватати за тебе дівчину, багату…

Ілько: Знаю, знаю, з Прохідного…що? Ха-ха!

Батько: Чого ж ти регочешся?

Ілько: Ну, коли хочете засватати, то ж будете з нею і жити! Ха – ха!

Батько: Що то за слова? Я тобі чей же батько, і як я прикажу, так і має бути…І мені жінку батько вибрав, і я йому ні словечка не сказав…

Ілько: То тоді було, батьку, тепер уже світ інакший… Тоді ні війни не було, люди ще були дурніші… а ми вже й світа бачили і виділи, як у других людей буває…

Батько: Та не йдеш оголоски писати?

Ілько: Ніяк не можу…Врешті, ще не думаю женитись, а будете сварити, лаяти, я втечу із хати, щоб не слухати лайок та докорів. Заберусь далеко на зимівку і зимуватиму вівці.

Батько: Слухай, Ільку, не дурій, сьогодні ввечір одягни на себе білу гуню, візьми пляшку горілки, а сватів я вже запросив.

Ілько: Ні, батьку, як іду зі сватами до дівчини, то піду до тієї, котру з душі кохаю…

Батько: Ти противишся волі свого батька?

Ілько: В цьому одному випадку – так! Я собі хочу женитись, мені з нею вік жити, отже виберу таку дівчину, яка мені любиться і яка мене кохає…

Батько: Я знаю, собачий сину, Лозянська Марійка тобі на гадці… так щоб ти знав: коли мені сюди приведеш Лолинову дочку, то я її за невістку ніколи не прийму! Щоб ти знав!

Ілько: Батьку, дорогий таточку, та ж порозумійте, що Лолин Марійці я вдячний на ціле життя. Не забудьте, як вона мене врятувала, щоб я, мов собака, не загинув. Коли б не вона, то я, ранений, був би пропав…

Батько: Хай тобі буде батьком сам чорт, а не я, і мене ти не перепрошуй, бо нічого не дістанеш. Моя земля скоріше хай пусто лежить, хай по ній скоріше жидівські гуси пасуться, а тобі не дам. Моя капуста хай погниє в бочках, мою бринзу нехай черви точать, а Лолин Марійка її їсти не буде…

Ілько: (до себе) Вигнав мене, свого рідного сина з хати. Що ж я маю робити? Виберуся і ще цього дня прибуду до Лозянського, до своєї Марійки. Більше до батька не повернуся.( Підходить до Марічки)

Ілько: Марійко, яка ти гарна, здібна, читава дівчина. Марусенько, будь моєю жінкою… Марійка: Які ж гарні слова, але ж вони тут замало значать. Було б повне щастя, коли б ці слова звучали так: « Марійко, будь жінкою мого сина…» Але таких слів нема. Батько противиться.

Ілько: Марійко, я прошу тебе,будь моєю жінкою.

    1. Робота над мовою твору

Віддідичений – позбавлений спадщини.

Твір перенасичений діалектизмами.

  • Які слова називаються діалектними словами?

  • Чи відчували ви труднощі під час прочитання твору щодо значення певних діалектних слів?

  • Які діалектні слова використав автор у творі?

  • Для чого вживаються у творі діалектні слова?

    1. Подорож сторінками книги

Давайте продовжимо нашу подорож сторінками книги.

  • Коли вперше після весілля Ілько прийшов на поклін до свого батька?

  • Чи пробачив батько непослух своєму синові?

  • Що все ж таки батько дав своєму синові?

  • Чи панувало у тій хаті щастя? Чому?

  • У чому запідозрили жандарми Ілька?

  • Чому запідозрили саме Ілька?

  • Чи визнали Ілька винним?

  • Яку кару йому призначив суд?

  • Як прощався Ілько з родиною?

  • Знайдіть у творі сцену прощання Марічки з Ільком.

  • Запамятайте ці слова: ми до них ще повернемось.

  • Як проходило Ількове ув’язнення ?

  • Як жила в той час його сімя ?

  • Чи залишила Марійка дітей на Липея?

  • Яким в’язнем був Ілько?

  • Кого Ілько обрав своїм поручителем? Чи виправдалися його надії?

  • Чи очікував Ілько від батька такого вчинку? Зачитайте цитату.

Давайте знову повернемося до сюжету.

  • Що було останнім ударом для Ілька?

  • Чи дотримала Марічка свого слова бути вірною, даного чоловікові, під час прощання?

  • Якими були подальші дії Ілька?

  • Якою була зустріч Марічки з Ільком?

  • Зачитайте її слова.

  • 4.3 Заключне слово учителя за твором, підготовка учнів до наступного етапу

Після цього всього Ілько пішов у гори, далекий Діл, де зустрів своє друге, справжнє, кохання – вдову Олену та побратима Юрія Клевця, з яким мандрував лісами довгі роки, гнаний жандармами з одного місця в інше. Як і передбачав, він до останнього боронив свою волю – помер безславно, застрелений чеськими жандармами біля річки Репинки, а його побратим Юрій Клевець, з яким він збирався втекти в іншу, менш небезпечну околицю, щоб вичекати відповідної пори, роздобути паспорт і податися у світ, встиг, поранений, перебрести річку - подальша доля його невідома.

Майже всі опришки: і Довбуш, і Шугай, і Пинтя, і, як бачимо, Липей померли через зраду. Кого зрадила жінка, кого побратим…

  • Як ви ставитеся до зради?

Зрада, як смерть, вона не знає нюансів. Зрада вважається найтяжчим гріхом. Ще Данте помістив зрадників на останньому колі у пеклі.

4.4 Пошукова робота

Пустка на душі… Тяжке життя – і така безславна смерть. І купа невідомого…

Це і спонукало нас до створення творчої пошукової групи.

Залишалося багато питань без відповідей:

  • Що ж сталося з Юрієм Клевцем? Чи врятувався хоча б він? Чи вижив?

  • Чи бережуть пам'ять нащадки там, на Міжгірщині, про своїх славних земляків?

  • Чи шанують пам'ять родичі?

  • Чи живі свідки тих давніх подій?

І тому ця цікавість змусила нас поїхати у ті краї, подивитись власними очима на ті місця, де промишляли опришки, зустрітись та поспілкуватись із родичами Ілька Липея та Юрія Клевця.

Розпочинаючи пошукову роботу, в мережі «Інтернет» ми натрапили на інтерв’ю з сином Юрія Клевця Юрієм. Ось послухайте.

Подорож розпочалася.

Першим, що ми побачили дорогою до Міжгіря, - це пам’ятник Ільку Липею, який встановили меценати Чехії. На жаль, чужоземці частіше цікавляться історією нашого краю, ніж ми самі.

Знайти сина Юрка Клевця було неважко, так як ця людина стала відома і знана у селі завдяки інтерв’ю, яке ви щойно бачили.

Він не бачив свого батька, бо коли той пропав безвісти, він ще був в утробі матері. Про батька, його опришкування знає з розповіді мами та односельців.  Юрко Клевець повідомив, що його батько народився у 1907 році на присілку Репинне-Діл у бідній селянській родині. Але ще з юнацького віку навчився виготовляти з дерева і металу потрібні селянам речі і заробляти собі на хліб насущний. Ось що пише про нього В.Гренджа-Донський: "Юрко Клевець був талановитою людиною в селі: і майстер знаменитий, і пічник, і стрілець непоганий. Не було такої праці й того ремесла, в якому б він не розумівся... Словом, людина "золотих рук".

Опришком його зробила тодішня жорстока дійсність. Клевця несправедливо звинуватили у крадіжці столярних інструментів. Чого, звичайно, він не робив, не було за ним й інших порушень і вчинків. І коли двоє жандармів заарештували його  і вели в тюрму до Волового, то по дорозі він зумів  втекти від них і подався до відомого на Верховині опришка Липея. Його він знав, бо той подеколи навідував Клевця.  Опришкував він три роки. А після загибелі Липея пропав і його слід. Так син і по сьогодні не знає, де подівся його батько.

Цей чоловік виявився досить комунікабельним, він гостинно запросив нас у свій дім і залюбки поспілкувався з нами. Розповів, що знає з історії славних опришків, свого батька та Ілька Липея, та надав фото та друковані матеріали. Ось послухайте, що він нам повідомив.

Наступна наша зупинка – Лозянське, рідне село Марійки Лолин. З нами радо поспілкувалася онуки Ілька Липея - Магдалина  Пуйо та Олена Фурдь. Ось що вони повідомили нашим дослідникам:

1 дослідник. У середині 30-х років минулого століття ім’я останнього опришка Верховини Ілька Липея не сходило зі сторінок місцевої та чехословацької преси. На його спіймання було кинуто більше сотні жандармів. І все ж йому вдавалося довгий час уникати зустрічі зі стражами порядку… Та 14 серпня 1935 року чеські жандарми таки натрапили на його схованку поблизу села Репинного, де він перебував разом з напарником Юрієм Клевцем, і оточили їх. Під час переслідування Юркові Клевцю вдалося  вибратися з оточення,  а Ілька Липея, який  тікав  вниз за течією Ріки, кулі настигли під крутосхилом. ( Зараз на екрані ви бачите те саме місце, де було застрелено Ілька Липея).Через два дні поховали його на цвинтарі у Воловому (нині Міжгір’я ). А Юрко Клевець зник, і подальша доля його невідома. Про Ілька Липея уже тоді ходило багато легенд. Адже  бідним людям він не чинив зла, грабував переважно  багатих єврейських купців і чеських туристів, брав тільки необхідне. У народі склали про нього багато пісень. Але і досі достеменної правди про цього бранця лісу  ми не знаємо. На жаль, навіть ніхто з нащадків не знає точне місце його поховання.

2 дослідник. Останнім часом знову виник інтерес  до  постаті Ілька Липея.

У Чехії  вийшла  книжка «Між двома  пострілами» Яроміра  Томечека, який у 1933—1939 роках працював старшим нотарем  Волівської (Міжгірської) округи. Він  твердить, що  на шлях розбійництва Ілько став  через несправедливе  його засудження та зраду дружини. Репортер чеського телебачення Станіслав Мотл також збирає матеріали для  книги про Ілька Липея і хоче  зробити  телефільм про нього. В цьому йому допомагає Йосип Недвед із краю Височина та внучки Ілька Липея Магдалина  Пуйо та Олена Фурдь. Передбачається, що навесні наступного року на батьківщину останнього  опришка прибуде знімальна  група, яка  і створить телефільм.

V Підсумок уроку

1.Фронтальна бесіда

  • Чи справив на вас враження цей твір?

  • Що саме вразило вас найбільше?

  • Чому саме така доля випала Ільку?

  • Чи засуджуєте ви батька Ілька?

  • Як би ви вчинили на його місці?

  • Чи засуджуєте ви дії Ілька?

  • Чи справедливо батько віддідичив свого сина?

  • Чи потрібно зважати на думку батьків?

  • Чого навчив вас цей твір?

2. Заключне слово вчителя

На мою думку, нема рідніших у світі людей, ніж наші батьки. Але часто буває так, що найрідніша людина здатна відмовитися від своєї дитини, здатна забути поклик крові і приректи власне дитя на животіння, а часто і на загибель.

Щоб такого не сталося, ви завжди повинні уміти порозумітися із своїми батьками, повинні уміти вислухати один одного, уміти прощати, визнавати свої помилки.

Проблема батьків і дітей є вічною і надзвичайно актуальною. І саме від вас залежить, якими дітьми, а потім якими батьками ви будете в майбутньому.

Шануючи своїх батьків, своїх предків ми, таким чином, шануємо свою славну, часом трагічну історію. Яку треба знати, шанувати тому, що вона наша.

VІ Оцінювання знань учнів

VІІ Домашнє завдання

Прочитати один твір В. Гренджі – Донського ( на вибір).

11

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Соціальне партнерство закладу позашкільної освіти та сім’ї»
Просіна Ольга Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.