В романі "Айвенго" В. Скотт змальовує Британію XII ст. - пору, коли в цій країні посилились протиріччя між її народами, зокрема норманами ісаксами. Таким чином, автор привертає увагу до проблеми порозуміння міждвома народами, з яких має народитися одна нація - англійська.Зрозуміло, що люди різні. Комусь подобається одне, іншому-ні; хтось у захваті від того, що падає дощ, а є люди, які це ненавидять; одні вірять у Христа, інші заперечують його існування. Та чи можемо мистверджувати хто з них правий, а хто ні? Чи можемо ми сказати, що однанація погана, а інша краща? Звичайно ні, адже кожен народ маєсвою історію, неповторну культурну спадщину, національний колорит таменталітет. І якщо погляди на певні речі не збігаються, то необов’язково відстоювати свою точку зору зі зброєю в руках. Аджебудь-який конфлікт можна вирішити мирним шляхом, шляхом взаємних поступок . Річард І (1157-1199) – англійський король (з 1189 р.) Від свого батька Генріха ІІ Плантагенета із Анжу отримав володіння на півдні Франції, де він виріс і засвоїв лицарські звичаї. Більшу частину свого правління провів за межами Англії, де в той час посилилися феодальні заворушення. Учасник Третього Хрестового походу (1189-1192), який завершився невдало. На шляху до Англії потрапив у полон до австрійського герцога і звільнився лише тоді, коли сплатив викуп, а тим часом у Англії правив розбещений принц Джон, брат короля. Трохи приборкані раніше королівською владою феодали знову відчули волю. Не визнаючи ніяких законів, вони зганяли селян із землі, челядь їхня грабувала на дорогах купців та ремісників, народ визискували й пригнічували нечесні урядовці. В цих умовах простий люд жив вірою в те, що полегшення йому дасть лише король, повернувшись до Англії. Так образ короля став омріяним, наділеним ідеальними рисами. Ідеалізований він і в народних баладах: безмежно хоробрий, розумний, вправний у бою і водночас непохитно справедливий. Отож не слід дивуватися, що невгамовний бунтівник Робін Гуд покірливо схиляється перед своїм королем Річардом Лев’яче Серце і виявляє готовність служити йому вірою і правдою. Реальний король Річард І був жорстоким і грубим. Як пише В. Скотт, він учиняв блискучі, але непотрібні подвиги. Слава воїна була для нього вище за славу правителя.
Однак у романі письменник дещо ідеалізує Річарда, йдучи за авторами старовинних фольклорних балад. У фольклорі Річард – втілення народної мрії про доступного, демократичного, справедливого короля. В. Скотт теж звеличує свого героя, бо він сприяв об’єднанню англійської нації і, за задумом митця, виражав ідею визволення від засилля іноземних загарбників й утвердження сильної централізованої влади, мудрого правління.
Принц Джон (1167-1216) – англійський король (з 1199 р.) Зайняв престол після смерті свого брата Річарда І. Втратив більшу частину англійських володінь у Франції, за що його прозвали Безземельним. Своєю жорстокістю й утисками викликав невдоволення народу, лицарства і навіть феодалів, які відкрито повстали проти нього і змусили підписати в 1215 р. Велику хартію вольностей. У романі „Айвенго” принц Джон показаний хитрим, жорстоким і підступним. Якщо Річард І – ідеал народного короля, то принц Джон – втілення правителя, котрий суперечить народним інтересам.
Ми дізналися про боротьбу між двома різними народами та культурами. Справді, не можуть «ужитися» дві людини з різними поглядами на життя під одним дахом, а що говорити про дві нації. Як можуть мирно співіснувати завойовники і переможені? У своєму романі В.Скотт доводить, що постійні суперечки саксів і норман, міжусобні війни підривають міць країни. Вольтеру присвоюють вислів: "Я не згоден з тим, що ви говорите, але віддам своє життя, захищаючи ваше право висловити свою думку". У цьому афоризмі - класична теорія толерантності.
Особливу увагу у творі привернули жіночі образи. Білява леді Ровена являла собою досить типовий романтичний образ прекрасної дами, заради якої лицар здійснював свої подвиги, і яка у фіналі блискуче грала роль заслуженої винагороди. Образ красуні - єврейки Ревекки - більш складний. Через своє походження вона поставлена в особливе становище. Дівчина висловила ставлення до подій, що відбувалися. Вступаючи у суперечку з Айвенго, в якого вона таємно закохана, Ревекка назвала лицарські подвиги пожертвою демону марнославства, само спалюванням перед Молохом. Ревекка також мала власні поняття про честь. Саме вона в ситуації вибору між життям і смертю вела філософські суперечки з непокірливим храмовником про роль долі. Вона здатна була об'єктивно оцінити характер свого жорстокого викрадача Буагільбера. Дівчина приречена бути щасливою: Ревекка втілила ідею автора про те, що "самовідречення і самопожертва пристрастями в ім'я обов'язку рідко бувають винагородженні і що внутрішня свідомість виконаних обов'язків дає людині справжню винагороду - душевний спокій...".
