Василь Королів-Старий народився 4 лютого 1879 р. в с. Ладан Прилуцького повіту на Полтавщині.
Батько був професором реальної гімназії в Полтаві, а водночас і православним священиком, відомим в околиці як «добрий піп».
Згодом він став настоятелем Свято-Троїцької церкви в Диканьці – містечку, пов'язаному з іменами Мазепи, Кочубея, М. Гоголя.
У родині виховувалося троє дітей, але коли Василю було два роки, мати і двоє його братів померли від холери. Батько хотів, щоб Василь теж став священиком, і коли хлопцю виповнилося десять років, відправив його до духовної бурси, де він познайомився з Симоном Петлюрою й підтримував дружбу з ним довгі роки.
Потім юнак навчався в духовній семінарії в Полтаві. Але кар’єра священника його не приваблювала, бо з дитинства він мріяв стати письменником, художником і лікарем. У 1899 році, після десяти років навчання на богослова, Василь Королів стає студентом Харківського ветеринарного інституту, а в 1904 – отримує науковий ступінь доктора. Деякий час працює ветеринаром, видає два посібники з ветеринарії.
Революційні події 1905 року спонукали В. Королева взяти участь в українському національному русі. 1906 року за організацію селянської спілки він був заарештований і ув'язнений. Після звільнення перебував під наглядом поліції. Займався журналістикою і з 1906 по 1914 рік був активним дописувачем українських газет «Рада», «Хлібороб», «Засів» під псевдонімами В. Диканський, Старий Василь, Подорожний, П. Щур, Хуторянин Старий, В. Дикий, Amator, В. Д., П-ий та ін.
Після революції 1917 року В. Королів-Старий розгорнув бурхливу культурну і громадянську діяльність, перейшов з православ’я на греко-католицький обряд. З 1917 року працює у київському видавництві «Час», стає першим редактором часопису «Книгарь» – першого критико-бібліографічного періодичного видання України. За час редагування опублікував на його сторінках 37 статей та відгуків на нові видання.
Василь Королів – активний член Товариства українських поступовців (ТУП) – нелегальної міжпартійної громадсько-політичної організації, що діяла у Наддніпрянській Україні в 1908-1917 роках. Саме від ТУПу 7 березня 1917 року його обрали до складу членів Української Центральної Ради. У тому ж році він був обраний членом Київського губернського виконавчого комітету об'єднаних громадських організацій, став одним із засновників та головою Товариства шкільної освіти, членом ради Київського товариства «Просвіта».
1919 року Василь Королів-Старий поїхав з дипломатичною місією від УНР до Праги. Через подальші обставини повернутися на батьківщину не зміг, але чехословацького громадянства не прийняв: до останнього дня залишався громадянином УНР. У Чехії познайомився з майбутньою дружиною – українською письменницею Наталеною Королевою. У 1927 році подружжя оселилося в містечку Мельник. Перебуваючи в еміграції, Королів продовжує займатись літературною творчістю, водночас працює викладачем в Українській господарській академії в Подєбрадах. Помер 11 грудня 1943 року. Похований разом з дружиною Наталеною Королевою на міському цвинтарі святого Вацлава у Мельнику. Свої письменницькі спроби Василь Королів розпочав на 14 році життя, а в 16, навчаючись у семінарії, видавав часопис «Плахта». У серпні 1896 р. описав в оповіданні схильність інтелігенції Диканьки до забобонів і послав цей твір у петербурзький часопис «Син Отечества». Оповідання було опубліковане, а його 18-літнього автора запросили до постійної співпраці. З того часу Василь Королів не випускав пера з рук до кінця життя.
Свої твори він розсилав по різних видавництвах і журналах. Загалом працював у понад 50-х часописах, написав майже 100 книжок і брошур. Його статті, новели й оповідання розкинуті в пресі України, Галичини, Буковини, Карпатської України, Америки та у різній еміграційній пресі.
Значне місце у творчості Василя Королева-Старого займають написані ним твори для дітей та молоді. Це роман для юнацтва «Чмелик» (написаний у 1920 р., вперше побачив світ на Батьківщині тільки у 2010 р.), збірка казок «Нечиста сила» (1923), «Чарівне намисто» (1937), низка п’єс для дитячого театру, віршована казка «Зух Клапоух» (1937), 14 книжечек казок, перекладених з чеської та словацької мови. Більшість цих видань він ілюстрував сам. (Малярству почав вчитися ще в семінарії, а згодом закінчив художню школу в Києві під проводом відомого митця І. Їжакевича).
У літературному доробку В. Королева-Старого є цікава добірка поем про українські історичні жіночі постаті: Анну Регіну, Марту Борецьку, Роксоляну, Ведмедівську Попівну, твір-спогад про Симона Петлюру, дотепна брошура «Русскій на Українє», що вийшла у трьох виданнях (разом 35.000 прим.).
Збірка оповідань з життя православного духовенства та з життя дітей для дорослих «Милосердний Самарянин» (1938) була відзначена літературною нагородою Українського Католицького Союзу.
Основні риси літературної творчості Василя Королева-Старого полягають у тому, що його авторська мова витончена, шляхетна й трохи іронічна. Він вміє пильними очима придивлятися до всього, що його оточувало, дбає не тільки про естетику та мистецький рівень, але й про етику своїх творів.
Працюючи над казками для дітей, письменник покладав велику надію на те, що вони спонукають юних читачів бути уважнішими, чуйнішими, спрямують до правди, краси й добра, розширять межі їхнього уявлення про довколишній світ природи й людини, навчать справедливо оцінювати вчинки казкових героїв, розрізняти добро і зло як у казках, так і в житті. Недарма в однієї з казок письменника в хорі русалок звучать слова:
Хай правда по світу полине,
Щасливі най будуть всі люди…
Звідціль, з чарівної Вкраїни,
Хай радість розійдеться всюди!
