Усний журнал "Велет українського гумору"

Опис документу:
Захід у формі усного журналу «Велет українського гумору», присвячений життю і творчості гумориста Остапа Вишні. Робота розкриває життєвий і творчий шлях Павла Губенка, детально висвітлює його як представника Розстріляного Відродження.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Оберіть документ з архіву для перегляду:
Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Охтирська загальноосвітня школа ІІІІ ступенів № 3

Охтирської міської ради

Усний журнал для старшокласників, присвячений життю і творчості Остапа Вишні

«Велет українського гумору»

Підготувала

провідний бібліотекар

Подоляка Валентина Дмитрівна

Охтирка 2019

Цілі: познайомити учнів з представником «Розстріляного відродження» рідного краю; виховувати повагу до духовного світу людини, любов до свого краю та його історичного минулого; розвивати навички пошукової роботи.

Обладнання: книжкова виставка «Моя зброя – сміх», мультимедійне обладнання, портрет письменника.

(Cлайд № 1) Бібліотекар. В історії українського народу було чимало трагічних сторінок. Але й серед них особливе місце посідає період, який найчастіше сьогодні називають «Розстріляним Відродженням». (Слайд № 2) Взагалі цей термін уперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавріненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 1920 - 30-х рр.

(Слайд № 3) Чому Відродження? Тому, що даний період розвитку літератури подарував Україні велику кількість справді унікальних поетів, письменників, драматургів, чиї твори відзначалися творчими шуканнями та експериментаторством і були представлені в різних стилях і жанрах, тобто це був період справжнього злету та розквіту нашої культури. Розстріляне, бо основну частину українських митців було знищено, а ті, що вціліли, змушені були творити суто в межах, запропонованих політикою партії більшовиків, що також означало знищення, смерть… хоч не фізичну, проте духовну.

Сьогодні будемо говорити про представника літератури цього періоду, нашого земляка Остапа Вишню.

(Слайд № 4) Остап Вишня – відомий український гуморист і сатирик, «майстер сміху», який ніколи не мав ніяких державних нагород і відзнак, але був по-справжньому народним митцем. Перекладач, журналіст. Письменник, який заохотив мільйонні маси до читання української літератури, «король українського тиражу». Тематика його творів завжди була пов’язана зі злободенними проблемами свого народу, України, які його тривожили понад усе. Сформувавшись як письменник у складний пореволюційний час, він мав життя неспокійне й складне. Однак це не завадило йому залишатися на довгі роки популярним і цікавим для читачів. До нього по-різному ставилися сучасники, але не визнавати яскраву присутність Остапа Вишні в тодішній українській літературі не міг ніхто, адже його книжки сягали мільйонних тиражів, а читачі з нетерпінням чекали нових і нових усмішок, його соковитого, запашного, дотепного слова. За життя письменника було видано понад 100 збірок, деякі з них неодноразово перевидавалися. Він щиро прагнув змінити світ, очистити його від фальшу й бруду, своє гостре перо спрямовував проти всього, що заважало людям бути вільними і чесними. «Чому я із «смішного» саме боку підходжу до життєвих явищ? Бо я намагаюся бути сатириком, а сатирики, як говорив М.Салтиков, «закликають на допомогу зброю сміху»…Моя зброя – сміх!» - ось так пояснював своє покликання митця.

І хоч великого сміхотворця вже давно немає серед живих, Остап Вишня і нині залишається неперевершеним майстром гумору, адже його усмішки надихнули на творчість цілу плеяду гумористів, які «виросли з Вишневого кореня».

Перша сторінка

«У мене не було жодного сумніву в тому, що я народився…» (Слайд № 5)

Учень 1. Павло Михайлович Губенко (Остап Вишня) народився 13 листопада 1889 року в селі Грунь Охтирського району Сумської області.

Ось як він писав про це в «Моїй автобіографії» у 1927 році: «У мене не було жодного сумніву в тому, що я народився, хоч і під час мого появлення на світ білий і потім – років, мабуть, із десять підряд – мати казали, що мене витягли з колодязя, коли напували корову Оришку.

Трапилася ця подія 1 листопада 1889 року в містечку Груні Зіньківського повіту на Полтавщині.

Власне, подія ця трапилася не в самім містечку, а на хуторі Чечві біля Груні, у маєткові поміщикиків фон Рот, де мій батько працював у панів».

(Слайд № 6) Батько майбутнього гумориста Михайло Кіндратович працьовитою і грамотною людиною, мав веселу вдачу, чудовий голос – баритон, любив народну пісню й музику. Гострим розумом і дотепним словом відзначалась і мати – Параска Олександрівна Балаш, яка народила сімнадцятеро дітей, серед яких Павло був другим сином. Незважаючи на постійні нестатки, в багатодітній сім’ї панувала злагода, діти любили одне одного, поважали батьків. Та найбільшим улюбленцем сім’ї став Павлушка – саме так у дитинстві звали майбутнього гумориста.

(Слайд № 7) До речі, найстарший брат Остапа Вишні – теж письменник, гуморист, відомий як Василь Чечвянський, а наймолодший – Костик. Він мав лише один рік, коли помер їхній батько, Костика «виводили в люди», учили старші брати й сестри, та чи не найбільшу роль у цьому відіграв саме Павло.

У шестилітньому віці Павлушу віддали до місцевої початкової школи. Він дуже рано навчився читати. Як згадує сестра, часто читав на піддашках, у самотині, і довго потім ходив задуманий. Брав книжки, коли бігав із хлопцями до лісу, на річку, у поле. А як він умів розповідати їм прочитане! Або ще краще – казки, які придумував сам, адже любив фантазувати. Ще з дитинства любив різних тварин: звірів і птахів. Коли жив у Харкові, у нього був дог Цяцька, якого він навчив сміятися, а згодом – спаніель Думка.

Учень 2. (Слайд № 8) Після закінчення двокласної школи в м.Зінькові дуже хотів вивчитися «на вчителя», але коштів не було, і його відвезли в Київську військово-фельдшерську школу, де вже навчався Василь. Брати, як діти колишнього солдата, утримувалися там за державний кошт, лише треба було по закінченні відпрацювати у військовому госпіталі.

Павло учився з охотою, добре. Писав додому надзвичайні листи – уся родина сміялася, читаючи їх. На канікули іноді приїздив з другом-сиротою. Грав у сільському драматичному гуртку комічні ролі. Глядачі радо йшли на вистави, бо там був Павло Губенко.

Після закінчення навчання аж до 1917 року працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. Там його всі любили: і персонал, і хворі, які чекали його чергувань, наче свята. Умів поговорити з людьми, підбадьорити, розвеселити смішними історіями, що їх тут же придумував. Проте, певно, не судилося П.Губенкові бути лікарем, хоча, поза сумнівом, і в цій галузі мав би успіх, бо від природи був талановитою людиною.

Доля спрямувала його іншим шляхом. Екстерном він склав іспити за гімназію і 1917 року вступив до Київського університету на історико-філологічний факультет, який закінчити так і не вдалося. То були роки розрухи, революції, громадянської революції, голоду. Юнак щиро вітав утворення УНР, був активним свідомим громадянином молодої держави, ходив на революційні мітинги, різні збори, бігав у Центральну Раду. Коли ж Київ захопили денікінці, Губенко разом із Директорією переїхав до Кам’янця-Подільського, де завідував медико-санітарною управою міністерства шляхів УНР. Був Павло Михайлович вимогливим чиновником, знаючим медиком, адже ще під час роботи в залізничній лікарні набув досвіду терапевта й хірурга. У його розпорядженні були всі залізничні шпиталі, в яких лежали хворі офіцери і вояки Української Галицької армії, Дієвої армії Української Народної Республіки.

(Слайд № 9) Тут, у газеті «Народна воля», 2 листопада 1919 року за підписом П.Грунський опубліковано його перший сатиричний твір «Демократичні реформи Денікіна ( Фейлетон. Матеріалом для конституції бути не може)». Автор став працювати в редакції есерівської газети «Трудова громада». Водночас писав і друкував дописи, фейлетони, гуморески, часто виступав перед селянами.

Загалом у цей період на сторінках камянець-подільських газет надруковано 21 твір молодого автора.

Наприкінці 1919 року Павло Губенко повертається до Києва і починає працювати у видавництві «Книгоспілка». Та недовго. За його активну діяльність у добу УНР 1920 року був заарештований органами ЧК і, як «особливо важливий контрреволюціонер», на щастя, не розстріляний, а відправлений на додаткове розслідування до Харкова. Там його знайшов і порятував відомий політичний і партійний діяч, письменник В.Еллан-Блакитний. Звільнення відбулось у квітні 1921 року. Навіть більше, П.Губенкові було запропоновано посаду перекладача газети «Вісті ВУЦВК».

Друга сторінка

«Слово, яке любили в народі» (Слайд № 10)

Учень 3. (Слайд № 11) Відтоді й починається довгий шлях письменника в літературі. Псевдонім Остап Вишня вперше з’явився 22 липня 1921 року в газеті «Селянська правда» під фейлетоном «Чудака, їй богу!». Коли автора питали про причину «ягідного» псевдоніма, він відповідав, що вишня і солодка, і кислувата, й саме таким він собі уявляє гумор: щоб і приємно було читати, й водночас щоб нападала оскома на тих, кого покритиковано.

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. На творчі зустрічі з Остапом Вишнею завжди приходили сотні людей. Як згадував його приятель і гуморист Олександр Ковінька, батьки піднімали дітей на руки, щоб ті краще бачили й змогли запам’ятати Остапа Вишню на все життя. Хоча на вигляд Павло Михайлович був звичайнісіньким чоловіком: невисоким, з трохи поріділою чуприною, зате очі світилися такою добротою і теплом, що співрозмовникам ставало затишно й весело. Розповідають, що свої твори на виступах Остап Вишня читав абсолютно рівним тоном, без мінімальної акторської гри, але аудиторія однаково реготала до сліз.

(Слайд № 12) Книги Остапа Вишні виходили величезними тиражами. Упродовж 20-х років з-під його пера вийшли такі найпомітніші книги: «Вишневі усмішки сільські», «Кому веселе, а кому й сумне», «Ану, хлопці, не піддавайсь!», «Вишневі усмішки кримські», «Українізуємось», «Вишневі усмішки закордонні». Письменник Федір Маківчук жартував, що популярність гумориста ширилася зі швидкістю лісової пожежі. Щороку виходило друком по десять-п’ятнадцять книжок Остапа Вишні, а 1929 року в Україні випущено рекордну кількість його видань – двадцять вісім. Неймовірну популярність Остап Вишня сприймав скромно, навіть байдуже. Він дорожив спілкуванням з талановитими людьми свого часу, глибоко поважав простолюд, сам працював натхненно, без вихідних, не відчуваючи втоми.

Довгі роки Остап Вишня приятелював із Лесем Курбасом, Гнатом Юрою, Мар’яном Крушельницьким, присвятив корифеям української сцени чимало гуморесок, об’єднаних у збірку «Театральні усмішки».

Учень 4. (Слайд № 13) У 1921 році Павло Губенко одружився з дочкою господині, в якої знімав квартиру. В подружжя народився син Вячеслав, але шлюб проіснував лише чотири роки. Згодом Павлові Михайловичу довелося взяти дитину до себе, бо колишня дружина померла в 1933 році. Друга дружина Павла Губенка теж понад усе любила театр: надзвичайно вродлива Варвара Маслюченко прекрасно грала на харківській столичній сцені. З храмом Мельпомени пов’язав долю й наймолодший брат Павла – Костя. Театр для Остапа Вишні залишався особливим магнітом на все життя.

(Слайд № 15) Офіційно Остап Вишня тривалий час не був членом письменницьких організацій. Лише наприкінці 1920-х, після ліквідації ВАПЛІТЕ, став одним з організаторів «Пролітфронту». На той час приятелював із М.Хвильовим і М.Кулішем. «Вони для нього були безсумнівними й без дискусійними авторитетами – як суспільними, так і мистецькими. Тому, доки Хвильовий і Куліш стояли на чолі «Пролітфронту», доти Вишня мав необмежене довір’я до організації. З ними він пройшов увесь тяжкий шлях облоги, літературних сутичок і боїв, що їх зазнала група Хвильового-Куліша на початку 30-х років», - так згадує письменник Г.Костюк ті часи.

З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором у підвалах ЧК, де він сидів приблизно з кінця 1919 по весну 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 по весну 1934, і в концтаборі на Печорі 1934–1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, як з Хвильовим, Кулішем і Досвітнім, то Вишня, не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості.

Це був страшний час, коли безжальна машина репресій нищила цвіт українського письменства. Не дивно, що Остап Вишня, відомий сатирик і гуморист, член «Політфронту», друг Хвильового і Куліша, потрапив під репресії одним із перших.

Третя сторінка

«У жорнах репресій» (Слайд № 16)

Тоталітарні режими й ідеології завжди бояться сміху. Розстріл редакції паризького сатиричного журналу «Charlie Hebdo» вразив цілий світ. Схожа трагедія сталася в середині тридцятих років минулого століття, коли знищили майже всіх співробітників харківського журналу «Перець».

(Слайд № 17) 1934-го журнал припинив існування фактично через те, що не було кому писати. Професія фейлетоніста опинилася в переліку найнебезпечніших.

Остапа Вишню арештували одним із перших, 26 грудня 1933.

Кость Котко, Юхим Ґедзь, Юрій Вухналь – усі ці провідні автори гумористичного видання загинули 1937 року.

До арешту Остапа Вишні доклав руку український письменник Олексій Полторацький (1905—1977), який 1930-го в журналі «Нова генерація» (№ 2–4) опублікував статтю «Що таке Остап Вишня» із брутальною ідеологічною критикою творчості гумориста. Стаття була передрукована в журналі «Радянська література» (1934, № 4). Ось характерні цитати: «Пісенька Остапа Вишні одспівана. Літературна творчість цього фашиста і контрреволюціонера, як остаточно стає ясно, була не більше ніж машкарою, „мистецьким“ прикриттям, за яким ховаючись, він протаскував протягом кількох років у друковане слово свої націоналістичні куркульські ідейки і погляди», «…я щасливий відзначити… що моя стаття стає епітафією на смітникові, де похована «творчість» Остапа Вишні».

Павла Михайловича заарештували, звинувативши в контрреволюційній діяльності й тероризмі, зокрема в замаху на першого секретаря Харківського обкому компартії Павла Постишева під час жовтневої демонстрації. Спочатку Остап Вишня нещадно висміював надумані звинувачення, але митця катували так, що мусив підписати продиктовані слідчими «власні» зізнання.

(Слайд № 18) Витончені провокації, шантаж, пастки для заарештованих були у практиці органів держбезпеки того часу звичним явищем. Так, під час слідства Павлу Михайловичу, аби його «розколоти», показували заяви письменників Пилипенка, Слісаренка, Ялового, актора Гірняка, в яких вони визнають свою вину. А Гірняк потім згадував, що йому показували схожу заяву О.Вишні.

Великий сміхотворець, який так щиро любив свій народ, був проголошений його ворогом й на десять років опинився за колючим дротом Ухтинського табору в селищі Чибю ( республіка Комі). Книги письменника друкувати заборонили, а вже надруковані вилучили з друкарень і бібліотек, тож не дивно, що опубліковані до арешту твори стали раритетом. Весь архів письменника, залишений у друзів, у роки війни безслідно зник. Дружина Павла Михайловича, Варвара Маслюченко-Губенко, дивом зберегла чотиритомник його творів.

Учень 6. (Слайд № 19) Як справжня жінка декабриста, Варвара Олексіївна поїхала за чоловіком на Північ під час його ув’язнення. На кілька років його перебування в колонії вона разом із маленькою Марією оселилася в невеликому містечку поблизу. Близкість проживання родини до місця заслання чоловіка давала змогу мужній жінці пересилати в табір теплий одяг і харчі, інколи провідувати і морально підтримувати Павла Михайловича.

(Слайд № 20) Як розповіла в інтерв’ю внучка письменника Мар’яна Євтушенко, між подружжям в листуванні було море ніжності, біль, сльози, інформація про втрачених дітей. В одному з листів, який зберігає сім’я, Варвара дякує чоловіку за те, що він їй приснився минулої ночі. Влада заборонила дружині довго перебувати поблизу від місця ув’язнення письменника. Через деякий час дружина разом з донькою переїхала до Архангельська, потім до Рязані.

«Ти для мене і дружина, і мати, і сестра, і ангел мій», - писав в одному з листів Остап Вишня. У вкрай несприятливих умовах письменник вів табірний щоденник, який у 1989 році вийшов друком під назвою «Чиб’ю». Цей унікальний твір відкриває трагічні сторінки життя письменника та інших політв’язнів з України на засланні в республіці Комі, зокрема у зловісному концтаборі у Воркуті.

(Слайд № 21) Якийсь час на засланні Остап Вишня працював у газеті «Северный горняк». Він написав російською мовою 22 нариси про людей-трударів, про їхні мрії підкорити цей суворий північний край. Навіть збирався створити роман. Невдовзі довелось освоїти професію економіста. Його постійно мучила депресія, а також виразка.

1935 рік приніс нові несподіванки. Після смерті першого секретаря Ленінградського міськкому ВКП (б) С.Кірова репресії посилилися. Вишню мали розстріляти. Але його врятував щасливий випадок, якщо можна так назвати запалення легенів, з яким письменник мусив боротися практично тільки силами свого власного організму, без будь-якої належної медичної допомоги.

Гумориста перекинули просто з арештантського барака на Печорі (Комі АРСР) до письменницького кабінету в щойно реокупованому Києві.

Одна з причин несподіваного звільнення – успіхи УПА на військовому та ідеологічному фронті. Сталін вирішив, що петлюрівець Вишня своїми гуморесками має спростовувати «наклепи націоналістів» – нібито улюбленця цілої України – Вишню – закатувала Москва, і висміяти «буржуазних націоналістів», насамперед УПА. Так у 1945–1946 з'явилась «Самостійна дірка» Остапа Вишні – голос гумориста з могили. «Буржуазні націоналісти» й повстанці привітали звільнення Остапа Вишні, частину заслуги в якому цілком слушно приписали й собі, та подякували гумористові, що він першим у широкій радянській пресі поінформував світ, що УПА активно діє та перемагає.

Учень 7. (Слайд № 22) Перший твір після концтабору – «Зенітка». Другий і останній період творчості був непростим для Вишні. Щоб приховати свою справжню сатиру, він відточує образ героя-оповідача, мудрого, дотепного, занозистого часом, але сумного.

(Слайд № 23) Після закінчення Другої світової війни Остап Вишня також став членом редколегії журналу «Перець» і активним його співпрацівником.

Щоправда, вже в 1946 році після публікації фейлетону «Дозвольте помилитись!» над Остапом Вишнею знову нависла небезпека арешту, в пресі з’явились звинувачення митця у викривленому й глумливому змалюванні радянської дійсності. Проте Павло Михайлович продовжував творчо працювати, а з 1948 року почав вести щоденник, який дістав шевченківську назву «Думи мої, думи мої…». У цьому щоденнику багато надзвичайно цікавих і афористичних думок, наприклад: «Коли входиш в літературу, чисть черевики! Не забувай, що там був Пушкін, був Гоголь, був Шевченко!».

Як колишній політичний в’язень, Губенко перебував під пильним наглядом спецслужб до кінця життя. Аж 25 жовтня 1955 року Остапа Вишню реабілітували. Жити йому залишалося менше року. Він наче передчував це й намагався насолоджуватися красою природи, писати про звичне й просте. У книзі «Мисливські усмішки» Остап Вишня залишався генієм сміху, тонким і делікатним гумористом, людиною великого серця.

28 вересня 1956 року о 20 годині 30 хвилин серце Павла Михайловича зупинилося, раптово, від паралічу. З невимовною скорботою провів його осінній Київ на місце вічного спочину – Байковий цвинтар. (Слайд № 24)

Четверта сторінка

«Вишневий слід на Охтирщині» (Слайд № 25)

Учень 7. Особистість Остапа Вишні для Охтирщини має особливе значення. На малій батьківщині пам’ять про гумориста завжди шанували. У рідному краї, у Груні, на батьківщині письменника, діє меморіальний музей Остапа Вишні. У місті Охтирці його ім’я носить школа № 4. Багато років поспіль, починаючи з 1974 року, на Охтирщині проходить фестиваль сатири і гумору «Вишневі усмішки».

За радянських часів до Груні, на «Вишневі усмішки», приїздило чимало відомих українських письменників і митців. Наприклад, відомий гуморист Олег Чорногуз, читець, народний артист УРСР Анатолій Паламаренко.

Вони залюбки брали участь у цьому мистецькому заході, дарували жителям Охтирщини чимало приємних хвилин щирого спілкування з гумором. Вони були ще й популяризаторами фестивалю для всієї України.

На мистецьке свято до Охтирщини у ті часи приїздили виконавці сатири і гумору не тільки з Сумської, а й з Луганської, Вінницької, Київської, Полтавської, Черкаської та інших областей України.

(Слайд № 26) У 1982 році в селі Грунь створено меморіальний музей письменника. У цій непростій роботі територіальній громаді допомогла письменницька організація України.

Рідні Остапа Вишні передали до музею чимало унікальних експонатів, до яких доторкалася рука письменника. У музеї Вишні зберігаються рукописи його творів, а також його листи до Максима Рильського. Однак прочитати послання і твори під силу тільки фармацевтам, робота медиком протягом 10 років в почерку літератора вгадується безпомилково.

(Слайд № 27) З 1992 року музею присвоєно звання «народний». Він і до сьогодні залишається одним з провідних культурно-освітніх закладів краю і поповнюється новими експонатами.

Любов і шану до свого видатного земляка охтирчани бережуть і примножують постійно.

У світлий вінок пам’яті про нього вплетено і таку цікаву творчу роботу як фільм про Остапа Вишню.

Знято його було за ініціативи викладача Охтирського коледжу СНАУ Антоніни Криворучко. Вона ж стала автором і режисером цієї краєзнавчої стрічки, головні ролі в якій зіграли земляки великого гумориста.

(Слайд № 28) Остап Вишня не мав жодної премії, зате з 1983 року присуджується премія його імені за здобутки в царині сатири і гумору.

Не мав він і високих офіційних нагород, бо ненависна тінь від не скоєного злочину падала на його світлу постать майже до кінця днів.

Та здобув він заслужено – талантом, працею, своєю покривдженою долею – нагороду найвищу: любов і визнання рідного українського народу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Ільєнко І.О. У жорнах репресій: оповіді про українських письменників (за архівами ДПУ-НКВС). – Київ: «Веселка», 1995. – 448 с.

  2. Мовчан Р.В. Українська література: підручн. для 11 кл. ЗНЗ ( рівень стандарту, академічний рівень) / Р.В.Мовчан, О.М.Авраменко, В.І.Пахаренко. – Київ: Грамота, 2013. – 352 с.

  3. Розстріляне Відродження: Хрестоматія / Упоряд. Ю.І.Хізова, В.В.Щоголева. – Харків: Торсінг Плюс, 2008. – 608 с.

  4. Українська література: підручн. для 11 кл. ЗНЗ ( рівень стандарту, академічний рівень) / Г.Ф.Семенюк. М.П.Ткачук, О.В.Слоньовська та ін.; за заг. ред. Г.Ф.Семенюка. – Харків: Сиция, 2012. – 416 с.

  5. Усі українські письменники / Упоряд. Ю.І.Хізова, В.В.Щоголева. – Харків: Торсінг Плюс, 2007. – 384 с.

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися
Опис презентації окремими слайдами:
«Велет українського гумору» Усний журнал
Слайд № 1

«Велет українського гумору» Усний журнал

Розстріляне відродження покоління 20-х – 30-х років ХХ століття в Україні, яке дало високохудожні твори в галузі літератури, філософії, живопису, м...
Слайд № 2

Розстріляне відродження покоління 20-х – 30-х років ХХ століття в Україні, яке дало високохудожні твори в галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Слайд № 3

Остап Вишня 1889 - 1956
Слайд № 4

Остап Вишня 1889 - 1956

«У мене не було жодного сумніву в тому, що я народився…» Перша сторінка
Слайд № 5

«У мене не було жодного сумніву в тому, що я народився…» Перша сторінка

Батьки Остапа Вишні Михайло Кіндратович Губенко Параска Олександрівна Губенко
Слайд № 6

Батьки Остапа Вишні Михайло Кіндратович Губенко Параска Олександрівна Губенко

Родина Губенків
Слайд № 7

Родина Губенків

Навчався в Київській військово-фельдшерській школі. Після закінчення навчання аж до 1917 року працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. ...
Слайд № 8

Навчався в Київській військово-фельдшерській школі. Після закінчення навчання аж до 1917 року працював фельдшером у Київській залізничній лікарні. У часи Української революції підтримував УНР.

Його перший надрукований твір – «Демократичні реформи Денікіна» - побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам’янці-Подільському в газеті «Народна...
Слайд № 9

Його перший надрукований твір – «Демократичні реформи Денікіна» - побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам’янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919 року.

Друга сторінка «Слово, яке любили в народі»
Слайд № 10

Друга сторінка «Слово, яке любили в народі»

Остап Вишня 1928 рік
Слайд № 11

Остап Вишня 1928 рік

Видання Остапа Вишні
Слайд № 12

Видання Остапа Вишні

Із сином В’ячеславом
Слайд № 13

Із сином В’ячеславом

Дружина Остапа Вишні Варвара Маслюченко
Слайд № 14

Дружина Остапа Вишні Варвара Маслюченко

Слайд № 15

Третя сторінка «У жорнах репресій»
Слайд № 16

Третя сторінка «У жорнах репресій»

Слайд № 17

Письменник опинився за колючим дротом Ухтинського табору в селищі Чиб’ю (республіка Комі)…
Слайд № 18

Письменник опинився за колючим дротом Ухтинського табору в селищі Чиб’ю (республіка Комі)…

Слайд № 19

Онука письменника Мар’яна Євтушенко
Слайд № 20

Онука письменника Мар’яна Євтушенко

Слайд № 21

Слайд № 22

Остап Вишня – член редколегії журналу «Перець».
Слайд № 23

Остап Вишня – член редколегії журналу «Перець».

Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі в Києві.
Слайд № 24

Могила Остапа Вишні на Байковому кладовищі в Києві.

Четверта сторінка «Вишневий слід на Охтирщині»
Слайд № 25

Четверта сторінка «Вишневий слід на Охтирщині»

Слайд № 26

Слайд № 27

Слайд № 28

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з ІСТОРІЇ УКРАЇНИ залишилося:
0
1
міс.
2
5
дн.
1
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!