Усний журнал "Тернистий шлях української мови"

Опис документу:
Усний журнал присвячений Дню писемності і української мови висвітлює тему виникнення писемності, історію української мови, трагічний період та етнічні втрати українського народу, спробу знищення нації та мови.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Усний журнал до

Дня писемності та української мови

„Тернистий шлях української мови”

Мета

Виховання любові до рідної мови, почуття патріотизму, популяризація української писемності та мови.

1 сторінка

Від кирилиці до «Кобзаря»

2 сторінка

Українська мова серед східнослов’янських мов

3 сторінка

Сторінками скорботного календаря української мови

4 сторінка

Ігрова

«Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос – більше нічого.

А серце б’ється – ожива.

Як їх почує!...»

(Т.Г.Шевченко)

Бібліотекар

Мово моя українська –

Батьківська, материнська,

Я тебе знаю не вивчену –

Просту, домашню, звичну,

Не з-за морів прикидану

Не з словників насмикану

Ти у мене із кореня –

Коли мені наговорена,

Дзвоном коси прокована,

В чистій воді смакована.

Болем очей продавлена

Смутком багать продимлена,

З хлібом у душу висмоктана,

З кров’ю моєю змішана.

І аж до скону залишена

В серці моїм.

(В.Бичко)

Учениця.

Мова кожного народу –

Неповторна і – своя ;

В ній гримлять громи в негоду,

В тиші – трелі солов΄я .

На своїй природній мові

І потоки гомонять;

Зелен - клени у діброві

По-кленовому шумлять.

Солов΄їну, барвінкову,

Колосисту – на віки –

Українську рідну мову

В дар мені дали батьки.

Берегти її, плекати

Буду всюди й повсякчас,-

Бо ж єдина – так, як мати,-

Мова в кожного із нас!

( В. Лучук )

Учень.

Українське слово.

Ти частка тих, що вже давно померли,

Їх кров живуща, їх жага нетлінна,

Безсмертне і величне, як Говерла,

Багате і дзвінке як Україна.

Закоханим – ти лагідне, як мати,

А недругам – як постріл із гармати.

Беру тебе, як скарб, в пісенній вроді

З джерел, що не міліють у народі.

(Д. Луценко)

I сторінка

Від кирилиці до «Кобзаря»

Гробниці, кості й мумії мовчать,

А слово вічне, ніби далина.

Із темряви віків, де цвинтаря печать,

Лиш чути письмена

(Іван Бунін)

Ведучий. «Історія – скарбниця наших діянь, свідок минулого, повчальний приклад для сучасності, застереження на майбутнє», - говорив один з наймудріших серед письменників, іспанець Сервантес. Саме як «скарбниця наших діянь» історія підказує численні приклади того, що навіть найновітнішим відкриттям часто-густо передували здогади, пошуки та роздуми.

Ведуча. Виникнення письма має надзвичайно важливе значення в історії народу. Письмо – одне з найістотніших знарядь культури, яке в просторі й часі розширює функціонування мови. Проблема виникнення письма у східних слов’ян уже складна і досі не розв’язана. Протягом багатьох років учених цікавлять такі питання: коли і як народилася слов’янська писемність, слов’янська абетка і чи мали наші предки до цього якісь інші писемні знаки.

Ведучий. Тривалий час побутувала думка, ніби – то наші пращури завели писемність лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії прийшли на Русь богослужебні книги.

Проте у багатьох місцях, де колись селилися наші пращури, особливо в Північному Причорномор’ї, археологи не раз знаходили, та й досі знаходять,- на кам’яних плитах, нагробках, амфорах – таємничі, незрозумілі знаки.

Ведуча. Перший історик слов’янської писемності болгарський книжник, учений чернець Чорноризець Храбр, який жив у Х сторіччі при дворі болгарського царя Симона, у книзі «Сказання про письмена» розповідає про два етапи розвитку слов’янського письма. Перший – коли слов’яни ще були язичниками, отож читали і ворожили за допомогою рисок та зарубок.

Другий етап – коли вони христилися, то почали писати римськими і грецькими письменами, але було це письмо «без обустроєнія», тобто не пристосоване до слов’янської мови. Письмо у вигляді «черт і різ» використовували для позначення кількості речей, тварин або осіб, для гадання та інших подібних функцій.

Ведучий. Прямим попередником слов’янської мови був алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм.

Костянтин Філософ (Кирило) і його брат Мефодій походили із Солуня (сучасні Салоніки). За тих часів людність у цьому місті складалася наполовину з греків, наполовину зі слов’ян. Грекиною була мати братів, а батько – болгарином. Тому брати з дитинства добре знали як грецьку, так і мову – солунських слов’ян.

Костянтин (Кирило), здобувши освіту в Константинополі, знав східні мови, латинську, арабську і староєврейську, був талановитим філологом, працював бібліотекарем у патріаршій бібліотеці, викладав філософію у вищій Константинопольській школі. Мефодій був управителем однієї слов’янської провінції Візантії, а згодом став помічником Костянтина в місіонерській, літературній і освітній діяльності.

У 862 році візантійський імператор Михайло і патріарх Фотій послали Костянтина і Мефодія в Моравію, де вони на прохання місцевого князя Ростислава, повинні бути вести церковну службу слов’янською мовою, що мала бути протиставлена латинській мові німецьких місіонерів.

«Адже ви обоє солуняни, - сказав Михайло, - а солуняни всі говорять по-слов’янськи. Я знаю, - додав він, звертаючись до Костянтина, - ти часто хворієш. Але треба, щоб саме ти вирушив до Моравії». Відповідь Костянтина знаходимо у «Житіях Кирила і Мефодія»:

Ведуча. «Немічний я тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо мають вони абетку своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що намагатися писати на воді!»

За свідченням джерел, Костянтин перед від’їздом до Моравії розробив слов’янську азбуку. А вже 863 року Кирило і Мефодій привезли до Велеграда слов’янську абетку та три-чотири богослужебні книги, перекладені на слов’янську мову. У посланні папи Іоанна VIII до моравського князя Святополка (880р.) Костянтина названо «творцем слов’янського письма»

Ведучий. Існує два різновиди старослов’янських писемних знаків: кирилиця (на честь першого вчителя слов’ян) і глаголиця.

Кириличний алфавіт XI століття широко застосовується в духовній і світській літературі східних слов’ян. Від давньоруського періоду його успадкували всі три східнослов’янські народи: російський, український і білоруський.

В історії кириличного письма розрізняють три періоду: устав, півустав і скоропис. В середині XVI ст. у східних слов’ян виникає друкарство, друкований алфавіт створений з деякими змінами, на основі півуставного письма. Перша датована книга під назвою «Апостол» надруковано в Москві в 1564 р., в Україні (у Львові) 1574 р. Іваном Федоровим. У 1708 р. старий друкарський алфавіт зазнав реформ. Петро увів нову систему знаків – гражданку. З нього усунені деякі зайві літери. Писемність звільнилася від складної системи знаків наголосу.

ІІ сторінка

Українська мова серед східнослов’янських мов

Людське безсмертя з роду і до роду

У вись росте корінням родоводу.

І тільки той, у кого серце чуле.

Хто знає, береже минуле,

Хто вміє шанувать сучасне, -

Лиш той майбутнє

Вивершить прекрасне

Ведуча. Хоч українська мова не визнано світовою мовою на рівні з англійською, французькою, іспанською, китайською, російською, арабською, - нею говорять на всіх материках. Ознаки української мови фіксуються в пам’ятках, починаючи з найдавніших джерел ХІ ст. Існує два погляди на зародження і розвиток української мови як окремо:

  • вона виникла після розпалу давньоруської мови XVI ст.;

  • безпосереднім джерелом української та інших слов’янських мов, вважається слов’янська мова, розпад якої почався в VІІ

Учені вважають, що автори трипільських літописів – пелаги – найдавніші, які жили на території України, мали свою звукобувину азбуку, яку можна вважати першою у світі. З ІІ тисячоліття до н.е., на думку істориків, лазги почали міграцію на південь, до Італії, Малої Азії, куди занесли свою азбуку. В Італії нащадками пелазьких племен були етруси відомі високим рівнем розвитку культури писемності.

ІІІ сторінка

Сторінками «Скорботного календаря української мови»

Ведуча.

Ми календар скорботний перегорнем,

Щоб у пам’яті повстали сторінки

Твоїх, о рідна мово, поневолень,

Знущань нелюдських, мордувань, ганьби.

Ведучий.

Згадаєм тих, хто, сил не шкодувавши,

Тернистий шлях проторював тобі,

Бо самовідданість, жертовність

цих звитяжців

Майбутнє нам й державі зберегли.

Ведуча. Історія української мови, надзвичайно трагічна й разом з тим повчально. Вона свідчить про якусь незбагненну силу українства, здатність його знову й знову відроджуватись після нищівних, здавалося б, смертельних ударів і катастроф.

(Звучить пісня «Історія» сл. В. Крищенко, муз. О.Говриша).

Ведучий. Всупереч монголо-татарській навалі, що знищувала нашу державність, фізично і біологічно підривала сили нашого народу, вони все одно поступово зростали, нагромаджувалися, вибухали повстаннями, найбільшим серед яких була всенародна. Національна-визвольна боротьба 1648-1645 років під проводом Богдана Хмельницького.

Однак Україні, оточеній могутніми агресивними сусідами (Туреччина, Польща, Росія), за часів Хмельниччини не пощастило вибороти незалежність.

Вже в короткім часі після Переяслава було підписано Андруську угоду (1667 р.) з поляками, в якій цар Олексій Михайлович (батько Петра І) вимагав, щоб…

Ведуча. Катастрофічною виявилася спроба Івана Мазепи унезалежнитись від Москви, спираючись на союз зі Швецією, з якою почав зав’язувати політичні стосунки ще Богдан Хмельницький.

(звучить «Пісня кошового отамана» - сл. В. Крищенка, муз. Г. Татарченка)

Ведуча. Почалося нищення, руйнування вогнищ культури – освітньої системи, друкарень, бібліотек тощо. Так, у 1709 році за вказівкою Петра І було зменшено число учнів славетної Києво-Могилянської академії з 2000 до 161, кращі науково – педагогічні та богословські кадри переведено з Києва та інших міст у Росію. А в результаті…

Ведучий. Перепис 1897 р. показав, що найбільш малограмотний народ у Росії – українці. Хоча дослідження 1652 р. про грамотність на Україні свідчать, що майже всі домашні, і не тільки чоловічий персонал, а й жінки та дочки вміли читати. На 1094 тогочасних села припадало 866 шкіл з викладан-ням українською мовою.

Ведуча. У квітні 1718 р. згоріла багатюща бібліотека Києво-Печерської лаври, у якій зберігалися українські літописи, акти ще з Княжної доби. Існують докази, що підпал учинили підіслані Петром І під виглядом ченців агенти.

Ведучий. В Україні ще в XVII ст.(в qonemровські часи) була поширена видавнича справа, функціонувало, як на ті часи, багато друкарень, які випускали книги польською, латинською, грецькою, українською книжними мовами. В російській частині України були такі відомі на всю Європу друкарні, як Києво-Печерська і Чернігівська. У жовтні 1720 р. Петро І видає указ, націлений проти україномовних видань та будь-яких натяків на незалежність української церкви.

Ведуча. 1775 рік – зруйновано Запорозьку Січ і закрито українські школи полкових козацьких канцеляріях.

Український народ намагався чинити опір поневоленню у різних місцях піднімався на боротьбу. Але підступно і жорстоко були придушені Коліївщина (1768), Турбаївське повстання (1782 – 1793)…

(Звучить пісня «Ой, у лузі червона калина похилилася» - сл. С. Чернецького, муз. – народна).

Ведучий. Хоча Катерина ІІ була не останньою, що відзначилась, нищенням українства, однак, вона завершила процес, розпочатим Петром І. Саме це з невимовним душевним болем і відмітив Т. Шевченко:

Це той перший, що розпинав

Нашу Україну,

А вторая доконала

Вдову-сиротину.

Кати! Кати! Людоїди!

Наїлись обоє,

Накрились, а що взяли

На той світ з собою?

(Т. Шевченко, поема «Сон»)

Ведуча. Внаслідок вилучення інтелектуальних сил, винищення патріотів, бездержавності, ліквідації національної освітньої системи, підпорядкування церкві Москві та впливові інших факторів серед українців насаджувалась психологія малоросійства, меншовартості.

У суспільстві твердилась думка, що українська мова ось-ось перестане існувати, «придет в совершенное забвение».

Ведучий. Ніби та квітка ломикамінь українська мова дивом починає пробиватись через залізобетонну плиту, роблячи в ній тріщини, торуючи через них шлях до денного світла. В надрах українського етносу пробивається якась хвиля, наростає сила, зріє почуття своєї гідності.

Ведуча. У кінці 50-х рр.. XIX ст. значного поширення набули так звані недільні школи. Основним призначенням їх стало озброєння широких мас населення граматикою української мови. Навчання тут проводили добровольці-вчителі та студенти, які не одержували за це ніякої платні.

Часто влаштовувались концерти та літературні читання на користь недільних шкіл. У таких літературних читаннях 1860 р. брав участь і великий український поет.

Ведучий. Щоб подати матеріальну допомогу цим школам, Т.Г.Шевченко передав їм частину коштів від продажу свого «Кобзаря», виданого в 1860 р..

У цьому самому 1860 р. Т. Шевченко виконав олійними фарбами свій портрет з метою розіграти в лотерею на користь недільних шкіл. Портрет експонування на виставці в Академії художеств.

Ведуча. В останні роки життя, будучи вже дуже хворим, Т.Г. Шевченко склав український «Буквар» для учнів недільних шкіл. Кошти, виручені від продажу недорогого букваря, теж передавалися недільним школам.

Шевченко збирався видати ще цілу низку підручників, які б, крім читання і письма, давали початки знань з арифметики, етнографії, космографії, історії.

Однак жертовній, безкорисливій праці не судилося реалізуватися.

Ведучий. Реакційна частина суспільства, царські можновладці зробили все можливе, що припинити процес відродження, позакривали й недільні школи, аби й надалі тримали великий народ у темноті, в летаргійному стані.

Ведуча. 12червня 1862 року розпорядженням міністра освіти недільні школи було закрито.

Ведучий. Антиукраїнська кампанія завершилася таємним циркуляром міністра внутрішніх справ Валуєва.

Ведучий. (Оголошує наступну дату «Скорботного календаря»).

1938 року сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.

Ведуча. У роки так званої «відлиги» крига де українізації почала невідворотно колотися, проте процес русифікації триває.

Ведучий. У 1983 році видано постанову про посилення вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи – російські та українські, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.

Учень.

Анатолій Гарматюк.

Заявленіє директору школи

Прошу ослобонить синка,

Бо не совсєм здоровий,

От ізученья язика –

Української мови.

Хоч я з села, жена сільська-

Нужди у ній не маєм.

Зачеп ця мова для синка,

Звиніть, не понімаєм

Для поступлєнья в інститут?

Роботи на заводі!?

Вона йому ні там, ні тут

Не надобна сьогодні.

Язик англійській вчить синок-

Цей може пригодиться,

Не сключено, что прийде строк –

Пошлють і за границю.

Прошу синка ослобонить

От українськой мови:

Від того, что єйо він вчить,

Он не совсєм здоровий.

Застой прошол. Ми стали жить

Тепер демократично.

Який язик дитині вчить,

Батькам рішати лічно,

Бо вибор в нас слободний

К сєму

Іван Безродний

Ось так поступове нав’язування двомовний атмосфери, двомовної культури, двомовного побуту логічно переходило в одномовне, тобто російське.

Ведуча. І робилося це руками всіх рівнів, усіх служб і професій республіканського апарату, де переважну кількість складали українці, виховані на байдужості до рідної мови. На безграмотну суржику і на боязні, що любов до материнської мови може сприйнятися як ознака націоналізму.

Ведучий. І все ж умертвити українську націю, злити її з «єдинокровним» російським народом не вдалось. Всупереч усім заборонам, нападкам, погромам сила українства наростала. Революція 1905 року допомогла усунути закони 1863 і 1876 років. У результаті вже у 1906 р. виходило 17 українських газет, у більших містах організовувались «громади» та осередки «Просвіти», які відіграли величезну роль у пробудженні національної свідомості народу.

Учень. (Читає вірш Станіслава Двірняка «Рідна моя українська мова»):

Ти потрібна мені, як вода у пустелі,

Ти потрібна мені, як вогонь Прометеїв,

Ти потрібна мені, як повітря, як сонце,

Ти потрібна мені, як на волю у віконце.

Бо без тебе я – раб без родини, без долі.

Бо без тебе я – прах, що розвіють у полі.

І люблю я тебе, твою пісню і слово,

І не зраджу тебе материнська мово

Ти потрібна мені…

Ведучий. Однак, як свідомо, революція 1905 року зазнала поразки. Тому з новою силою почалися репресії проти українства. Виявлялися вони у закритті ряду філій «Просвіти», конфіскуванні українських видань, бібліотек, забороні проводити збори. Зазнавали арештів письменників, культурні діячі.

Ведуча. Заборонили навіть видати почесний дар у сумі 500 рублів від українського громадянства композитору Миколі Лисенку. Діяльність чорносотенних організацій, які множилися мов гриби після дощу, була спрямована проти українського національного руху.

Ведучий. 1908 року вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою, «могущей визвать последствие, угрожающие спокойствию и безопасности Росрийськой империи»

Ведуча. 1914 року Російський цар Микола ІІ ліквідовує українську пресу.

Однак у вирі світової війни і наслідок на зростаючих внутрішніх протиріч царський режим упав – наступила весна для уярмлених Росією народів.

Ведучий. Долаючи безліч перешкод, як зовнішній, так і внутрішніх, успадкованих століттями неволі, сформувалася Українська Держава. Перейшли на Українську мову різні ланки освітньої системи, адміністрація, армія.

Ведуча. Після Жовтневого перевороту виникла нова політична ситуація в Росії. Більшовики, підступно захопили владу, на весь світ проголосили право народів на самовизначення, насправді ж почали де мечем, де обманом, підступом стягувати знову в єдине ціле частини російської імперії, які відділилися і оформились у самостійні держави.

Розпочався новий трагічний період в історії українського народу, катастрофічний своїми наслідками.

Ведучий. Етнічні втрати України з 1918 по 1946 роки вираховуються мільйонами:

(Учні виходять зі свічками, ставлять їх під ікону Божої Матері. Тихенько звучить «Реквієм» В. Моцарта)

Учень 1. Знищення урядовців УНР – 100 тисяч.

Учень 2. Знищення українських партизанів – 10 тисяч.

Учень 3. Хуторяни, що зникали на засланні – 200 тисяч.

Учень 4. Перший голод в Україні – 1 мільйон.

Учень 5. Виселення патріотичної інтелігенції без повернення в Україну – 200 тисяч.

Учень 6. Фізичне знищення ветеранів УНР – 15 тисяч.

Учень 7. Знищення науковців – 15 тисяч та вчителів – 35 тисяч.

Учень 8. Винищення професійної інтелігенції (судовими процесами за час Єжовщины) – 100 тисяч.

Учень 9. Процес СВУ (із засланням на Соловки) – 224 чоловіки.

Учень 10. Штучний голодомор в Україні – 10млн.

Учень 11. Втрати інтелігенції Західної України – 40 тис.

Учень 12. Третій голод в Україні – 1 млн.

Учень 13. Всього 12 млн 700 тис невинних жертв.

Ведуча. Не можна злічити кількість жертв, знищених у січкарнях сталінізму. Та в нашій пам’яті назавжди підкарбовується цей кривавий злочин.

Тебе все катували «яничари»

З часів Ординських і по наші дні,

А ти, тендітна, відсувала хмари,

Щоб знов злетіти з грішної землі.

Тебе мадонною ми кличем, сонцесяйна!

Твою наснагу жадібно п’ємо,

Твоїм ім’ям ми землю називаєм,

За честь якої серце віддамо.

.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»