Усна народна творчість Дидактично-ілюстрований супровід уроків для учнів 5-9 класів (9 клас)

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

26

С. В. Веремійчук

Усна народна творчість

Дидактично-ілюстрований супровід уроків для учнів 5-9 класів

2017 р.

В С Т У П

Народна творчість — це той ґрунт, на якому

виростають і література, і театр, і музика, і

образотворче мистецтво — і без якого вони

засохли б.

М. Рильський

Українська література – унікальний навчальний предмет, своєрідна візитна картка української школи, один з найцікавіших предметів гуманітарного циклу. Його зміст логічно продовжує матеріал з мови та зарубіжної літератури, розширює межі засвоєння школярами духовних скарбів людства і слугує учням містком до культурного збагачення ідейно-художніми цінностями, що їх створили генії усіх часів і народів.

Як зацікавити предметом? Що зробити, щоб кожний урок став сходинкою до духовного розвитку особистості? Які опанувати технології навчання, щоб підвищити рівень ефективності уроку (адже сільського школяра після навчальних занять в школі вдома чекає і самопідготовка, і нелегка буденна праця по господарству)?

Одна із тих сходинок - ілюстрації. Мабуть, немає потреби переконувати когось у тому, що ілюстрації до художніх творів поглиблюють сприйняття тексту, доповнюють його. Навіть сьогодні у ХХІ ст. не кожна школа може похвалитися інтерактивними дошками в кожному класі. Тому на допомогу вчителю, котрий уже рік, приходить друкована ілюстрація. Отож, посібник «Дидактично-ілюстрований супровід уроків з теми «Усна народна творчість» дозволить учителям-практикам як використовувати матеріал у підготовці до уроків, так і в їх проведенні, а також можна запропонувати учням-читачам для самостійної роботи вдома.

Розкажу вам про минуле,

Що вже мохом поросло,

Що, нащадками забуте,

За водою попливло.

Перед вами стародавні

Пройдуть хвилями часи,

Із могил до вас озвуться

Наших предків голоси…

Олександр Олесь

Уявіть таку картину. Прадавній ліс. Печера первісної людини. З радісними вигуками, з піснями повертаються чоловіки з полювання, несучи здобич. Вони так довго вистежували мамонта. Як розказати про це своїм дітям, як передати думку, що дика природа прекрасна, але виживає в ній сильніший? І бере наш пращур вуглинку, крейду чи якусь фарбу й малює на скелі граціозного оленя, круторогого тура, велетенського мамонта, себе в стрімкому бігові зі списом у руці.

Або вийшов чоловік з оселі уночі – а небо все всіяне зорями. Як про це краще розповісти, щоб дітей зацікавити? І придумує загадку: «поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий». А десь в іншому краї, наприклад у Вірменії, інша людина теж дивиться на небо й думає: «Величезне поле; орати його не можна, каміння на ньому не порахувати»; татаринові уявляється інакша картина – «Повна піч ватрушок, усередині – один калач» (мабуть, дуже любив поїсти!); евенкійці ж про своє – «Лежить велика шкура – вся в дірочках».

Захоплення навколишньою красою – одна із чудових людських якостей. Тоді, коли люди побачили й відчули красу, виникло мистецтво – усна народна творчість, яку ще називають одним словом «фольклор».

Про це й буде далі мова …

9 К Л А С

Примітка: на лівій стороні посібника подано теоретичний матеріал до твору, а на правому - ілюстрації

РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ

Пісня — душа моя, вона і серце звеселяє,

і жалю завдає, і до помсти кличе.

Т. Шевченко

РОДИННО-ПОБУТОВІ ПІСНІ - вид народних ліричних пісень, у яких порушується тема кохання та сімейних стосунків.

Г Р У П И П І С Е Н Ь

Пісні про кохання

Пісні про родинне життя

Пісні про трагічні сімейні обставини

Особливості пісень:

  • розкриття світу особистих переживань людини;

  • багатоваріантність;

  • оригінальність;

  • наявність етнонаціональних ознак;

  • відтворення історичного приватного життя;

  • майже відсутнє зображення дій, вчинків;

  • зосередження уваги на відтворенні внутрішнього світу людини;

  • важлива не сюжетність, а драматично-емоційна напруга, викликана якимось епізодом, випадком із життя.

Основні мотиви

  • Закоханість;

  • переживання розлуки;

  • туга й сум за коханою людиною;

  • родинні взаємини;

  • становище невістки в чужій родині;

  • розчарування жінки в її надіях на подружнє життя.

Форма української ліричної пісні:

лаконізм, стислість, простота вислову;

традиційні художні засоби;

стабільність віршового розміру;

відносно проста мелодія;

особлива мелодійність, задушевність, лірична тональність;

наявність різноманітних повторів (рефрен, тавтологія, анафора, епіфора);

поширена форма монологу й діалогу.

Терен — символічна рослина і в літературі, і в фольклорі. Це символ перешкод, страждання. Дівчина полюбила того, хто, можливо, не вартий її кохання, бо поїхав "іншої шукати ".

А може, це тільки ревнощі, і дівчина вірить, виглядає милого.

Любов — це віра й надія, щастя й нещастя, і хоч у пісні співається, що "хто з любов'ю не знається, той горя не знає ", усе ж без любові, навіть нерозділеної, людині не можна, вона не пізнає справжнього щастя.

Тема пісні – оспівування нещасливого к кохання, через яке страждає дівчина,

бо її милий поїхав «другої шукати».

Сонце низенько,

вечір близенько

Тема: присягання у вірній любові одне до одного двох закоханих.

Ідея: уславлення почуття, яке є смислом життя двох люблячих сердець.

Місяць на небі, зiроньки сяють

Тема пісні – оспівування палкого кохання козака до дівчини, з якою в силу обставин прийшлося розлучитися на деякий період.

Ідея пісніутвердження думки про те, що справжнє щире кохання не здатне розлучити людей за будь-яких обставин.

Ой летіла стріла

Стріла влучає у вдовиного сина, що й зброї в руках не тримав, бо працював у полі. Горе рідних — безмірне. Вони, як зозулі, прилетіли та й плачуть над убитим. Де мати плаче — там «Дунай розлився», де сестра — там «слізок криниця», а де миленька — «земля сухенька». Сестра й мила скоро забудуть про втрату, а мати страждатиме довіку. У баладі присутні гіпербола, метаморфози (перетворення), трикратність

Тема: убивство ні в чому не винного юнака-хлібороба

Головна думка: засудження безглуздого душогубства війни.

Козак гине на війні. Перед загибеллю просить свого коня повернутися додому й передати про нього останню вістку.

В Е С І Л Л Я

Обов'язково одружіться!

Якщо у вас буде гарна дружина,

ви будете щасливим,

погана - ви станете філософом.

Б. Шоу

При всій різноманітності весільних обрядів в Україні в них чітко виділяються такі складові частини:

ЗАРУЧИНИ

ОГЛЯДИНИ

СВАТАННЯ

ЗАПРОСИНИ

ГІЛЬЦЕ

ДІВИЧ-ВЕЧІР

КОРОВАЙ

ВЛАСНЕ ВЕСІЛЛЯ

ВІНЧАННЯ

ПОКРИТТЯ

ПЕРЕЗВА

ЗАРУЧИНИ

ЗАРУЧИНИ ВІДБУВАЮТЬСЯ ЗАДОВГО ДО СВАТАННЯ. ІНОДІ БАТЬКИ ДОМОВЛЯЮТЬСЯ, ВИХОДЯЧИ З ГОСПОДАРСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ, АЛЕ ЧАСТІШЕ ПЕРЕМОВИНИ ВЕДУТЬ ПАРУБОК ІЗ ДІВЧИНОЮ.

Після заручин ні дівчина, ні хлопець не мали права відмовлятися від шлюбу без вагомих на те причин. Відмова сприймалася як образа і безчестя, тому їх треба було матеріально відшкодовувати

ОГЛЯДИНИ

ОГЛЯДИНИ

УМОВИНИ

РОЗГЛЯДИНИ

ОБЗОРИНИ

ПЕЧЕГЛЯДИНИ

ДІВЧИНА МАЛА ПОКАЗАТИ СЕБЕ З НАЙКРАЩОГО БОКУ. ЯКЩО ХЛОПЕЦЬ ІЗ СУСІДНЬОГО СЕЛА, ЙОГО БАТЬКИ ПОВИННІ БУЛИ ЇХАТИ НА ОГЛЯДИНИ ГОСПОДАРСТВА І СТАТКІВ МАЙБУТНЬОЇ НЕВІСТКИ

С В А Т А Н Н Я

Посланці від молодого (старости, свати, сватачі, посланці) йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про шлюб. Свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на Мясниці та від Пасхи до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі – ходили і його батьки, а на Закарпатті –ще й брат або сестра

ЗАПРОСИНИ

Найпоширеніша-форма запрошення — особисте відвідування молодими родичів.

У більшості регіонів України ще до 30—40-х років XX ст. молода ходила з дружками селом у святковому народному українському одязі, прикрашена квітами і стрічками. Молодий з дружбами просив на весілля свою родину

НЕ ГОДИЛОСЯ ЗАПРОШУВАТИ ГОСТЕЙ ПІД ЧАС ВИПАДКОВИХ ЗУСТРІЧЕЙ НА ВУЛИЦІ, ЩО ВІДБИЛОСЯ В ІРОНІЧНОМУ ПРИСЛІВЇ: “ПРОСИЛИ НА ДОРОЗІ, ЩОБ НЕ БУЛИ НА ПОРОЗІ»

ВИПІКАННЯ КОРОВАЮ

Один із найпоширеніших весільних обрядів. Головним весільним хлібом був коровай. Випікали його в хаті нареченої або нареченого у п’ятницю або суботу. Коровайницею обирали щасливу заміжню жінку. Процесом випікання керував старший сват.

Г І Л Ь Ц Е У суботу вранці молода із старшою дружкою скликали дружок і свах вити гільце. Усі сідали за столом і, співаючи узаконених звичаєм пісень, прикрашали заготовленими заздалегідь квітами, пахучим зіллям, стрічками, монетами зрізану гілку плодового або хвойного дерева, а на вершечок прив’язували букетик з колосся. Готове гільце втикали у свіжу хлібину, і воно стояло на столі впродовж усього весілля. Таке ж гільце звивали бояри в хаті молодого. Обряд прикрашування гільця символізував звивання нової сім’ї. Дівчата сплітали також і віночки або букетики квітів, які потім пришивали до шапок молодого та бояр.

ДІВИЧ-ВЕЧІР

Це прощальний молодіжний вечір, на якому наречений і наречена прощалися з дівочою і парубоцькою громадою та переходили в стан одружених господарів. Крім приготування вінків, на цьому вечорі ще здійснювалися такі обряди: посад, перепій молодих, розплетення коси нареченій, вбирання вінка, обмін подарунками молодими та ін.

ВЛАСНЕ ВЕСІЛЛЯ

Найбільш пишною обрядовістю відзначався весільний день. На Бойківщині в кінці XIX ст. побутувало вмивання молодих у цей день у відварі барвінку, що залишався від плетіння весільних вінків.

Церемонія одягання молодої дружками і свашками відбувалась у коморі в супроводі пісень. Молоді обов'язково мусили мати нові сорочки, ще не прані. Спеціально до весілля шили одяг, який зберігали і шанували впродовж усього життя


Весільний поїзд молодого, який вирушав за молодою, складався зі старшого боярина, бояр, світилки і родичів. За звичаєм, нареченого до воріт проводжала мати у виверненому вовною догори кожусі. Хлопця обсипали «на щастя» зерном і дрібними грішми

В Україні після шлюбу в більшості випадків молоді поверталися до дому молодої. Там їх біля надвірного порога зустрічали батьки. Молоді тричі вклонялися їм, батьки ж благословляли дітей і підносили хліб-сіль. Потім всі сідали за стіл. Світилки, дружки, бояри виконували свої функції. Опісля прощання з батьками весільний поїзд вирушав до хати молодого

П Е Р Е З В А

АБО ПОНЕДІЛКУВАННЯ, АБО “ЦИГАНЩИНА”

Дехто вбирався циганом і циганкою, ворожками, москалями, старцями; чоловіки вдягали жіночий одяг, жінки — чоловічий. Гуртом обходили всіх родичів. Ті, що йшли попереду, випрошували, а ті, хто за ними,— крали борошно, гречку, гусей, курей

тощо. Все здобуте таким чином приносили до батьків молодого, продавали одне одному збіжжя, а птицю смажили; на вторговані гроші купували горілку. Вигадкам і витівкам не було кінця.

На сучасному етапі народне весілля зазнало великих змін. Зменшилася кількість учасників, сюжет обмежився найчастіше тільки трьома актами — заручини, сватання й саме весілля; старі обряди майже зникли, пісні й музика забулися.

Весільна обрядовість у художній літературі

У своїх творах елементи весільної обрядовості використовували українські письменники — І. Квітка-Основ’яненко, І. Котляревський, Т. Шевченко, Марко Вовчок, П. Куліш, М. Стельмах, У. Самчук та ін.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
3
міс.
2
7
дн.
1
7
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!