Усна народна творчість. Дидактично-ілюстрований супровід уроків для учнів 5-9 класів (6 клас)

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

45

С. В. Веремійчук

Усна народна творчість

Дидактично-ілюстрований супровід уроків для учнів 5-9 класів

2017 р.

Рецензенти:

І. В. Верцінська– методист відділу освіти, молоді та спорту Ізяславської РДА

 

 

Автор-укладач

Веремійчук С. В. – вчитель вищої кваліфікаційної категорії Кунівської ЗОШ І-ІІІст. Ізяславського району

 

 

У посібнику «Усна народна творчість» (дидактично-ілюстрований супровід уроків для 5-9 класів) вміщено ілюстрації та додатковий матеріал на всі уроки по темі. Поданий матеріал дозволить учителям-практикам як використовувати його у підготовці до уроків, так і в їх проведенні, а також можна запропонувати учням-читачам для самостійної роботи вдома.

 

 

 Веремійчук С. В. Усна народна творчість (дидактично-ілюстрований супровід уроків для 5-9 класів) : Посібник для вчителя. – Ізяслав, 2017.

В С Т У П

Народна творчість — це той ґрунт, на якому

виростають і література, і театр, і музика, і

образотворче мистецтво — і без якого вони

засохли б.

М. Рильський

Українська література – унікальний навчальний предмет, своєрідна візитна картка української школи, один з найцікавіших предметів гуманітарного циклу. Його зміст логічно продовжує матеріал з мови та зарубіжної літератури, розширює межі засвоєння школярами духовних скарбів людства і слугує учням містком до культурного збагачення ідейно-художніми цінностями, що їх створили генії усіх часів і народів.

Як зацікавити предметом? Що зробити, щоб кожний урок став сходинкою до духовного розвитку особистості? Які опанувати технології навчання, щоб підвищити рівень ефективності уроку (адже сільського школяра після навчальних занять в школі вдома чекає і самопідготовка, і нелегка буденна праця по господарству)?

Одна із тих сходинок - ілюстрації. Мабуть, немає потреби переконувати когось у тому, що ілюстрації до художніх творів поглиблюють сприйняття тексту, доповнюють його. Навіть сьогодні у ХХІ ст. не кожна школа може похвалитися інтерактивними дошками в кожному класі. Тому на допомогу вчителю, котрий уже рік, приходить друкована ілюстрація. Отож, посібник «Дидактично-ілюстрований супровід уроків з теми «Усна народна творчість» дозволить учителям-практикам як використовувати матеріал у підготовці до уроків, так і в їх проведенні, а також можна запропонувати учням-читачам для самостійної роботи вдома.

Розкажу вам про минуле,

Що вже мохом поросло,

Що, нащадками забуте,

За водою попливло.

Перед вами стародавні

Пройдуть хвилями часи,

Із могил до вас озвуться

Наших предків голоси…

Олександр Олесь

Уявіть таку картину. Прадавній ліс. Печера первісної людини. З радісними вигуками, з піснями повертаються чоловіки з полювання, несучи здобич. Вони так довго вистежували мамонта. Як розказати про це своїм дітям, як передати думку, що дика природа прекрасна, але виживає в ній сильніший? І бере наш пращур вуглинку, крейду чи якусь фарбу й малює на скелі граціозного оленя, круторогого тура, велетенського мамонта, себе в стрімкому бігові зі списом у руці.

Або вийшов чоловік з оселі уночі – а небо все всіяне зорями. Як про це краще розповісти, щоб дітей зацікавити? І придумує загадку: «поле не міряне, вівці не лічені, пастух рогатий». А десь в іншому краї, наприклад у Вірменії, інша людина теж дивиться на небо й думає: «Величезне поле; орати його не можна, каміння на ньому не порахувати»; татаринові уявляється інакша картина – «Повна піч ватрушок, усередині – один калач» (мабуть, дуже любив поїсти!); евенкійці ж про своє – «Лежить велика шкура – вся в дірочках».

Захоплення навколишньою красою – одна із чудових людських якостей. Тоді, коли люди побачили й відчули красу, виникло мистецтво – усна народна творчість, яку ще називають одним словом «фольклор».

Про це й буде далі мова …

Примітка: на лівій стороні посібника подано теоретичний матеріал до твору, а на правому - ілюстрації

Пісня ні в добру, ні в злу годину 

не покидає людину 
Народна творчість

Народна пісня – невеликий усний віршований твір, що співається. Її автор невідомий, це колективна творчість народу.

За своїм значенням у житті народу, за тематикою, сюжетом і музичними властивостями українська народна пісня поділяється на безліч різноманітних жанрів, що об'єднуються певною системою ознак. У цьому розумінні найбільш типовими жанрами української пісні є:

Коли сонце поступово піднімалося над землею все вище, починало пригрівати її – наставала весна.

Із теплом на вигонах гуртами збиралась молодь «закликати весну»: співали пісень, які славили воскреслу природу, висловлювали сподівання на добрий урожай.

В Е С Н Я Н К И

Веснянки – це пісні на честь приходу весни, які мають закличний характер, і сприймаються як звертання до весни, до істот та речей, що асоціюються з нею.

Збереглася стародавня легенда. У ній говориться, що Великий Грім прокидається навесні від довгого сну, б’є землю золотою різкою – блискавицею. Земля прокидається, одягається в розкішну сукню із квітів і зелені – все навколо оживає: ліси, поля, діброви. І виходять дівчата й хлопці надвечір на Ярилове поле хороводи водити і пісень співати.

Тема: зображення приходу весни, без якої не буде літа, а значить,

і тепла, врожаю

Ой весна, весна – днем красна,

Що ж ти, весно, принесла?

Тема: зображення тривалого часу кукування зозулі (неділя, понеділок, вівторок…)

Ідея: прохання людей до зозулі, щоб вона якомога більше їм накувала

**************************************************************

Веснянки завжди веселі, бадьорі, сповнені світлих надій.

Коли хтось побачив уперше ластівку, треба було кинути їй вслід жменю землі і промовити: «На тобі, ластівко, на гніздо!» це для того, щоб швидше приходила весна. Діти й дівчата, що мають на обличчі веснянки (ластовиння), 1 березня прохають у ластівки: «Ластівко, ластівко, на тобі веснянки, дай мені білянки!» - і біжать чимдуж, щоб умилитися весняною водою. А якщо вперше побачать журавлів, то треба сказати: «Веселики», бо якщо скажуть журавлі», то будуть цілий рік журитися.

РІЗНОВИДИ НАЗВ

Гаївки

Гагілки

Ягілки

Яголайки

Маївки

************************************************************************************

Тема: відображення танцю, який символізує неминучий прихід весни, а значить, і зміни у природі, в людському побуті.

Ідея: уславлення мудрості, спостережливості людей за змінами в природі у весняний період

Різновиди календарно-обрядових пісень літнього циклу:

- русальні;

- купальські;

- жниварські

Русальні пісні – жанр календарно-обрядової лірики, пов’язаний зі святкуванням Русального тижня.

Русальні пісні — відомі в усіх слов'янських народів обрядові пісні, дуже давні за походженням, що виконувалися на «русальному тижні».

Серед жіноцтва України тривалий час зберігався звичай: у «русалчин тиждень» розвішувати на деревах полотно, що його ніби русалки брали собі на сорочки. 

За народним віруванням, у «русалчин тиждень» не можна було ходити в жито чи купатися в річці, щоб русалки не залоскотали.

У Зелений тиждень, у четвер, ніхто не повинен працювати, щоб не розгнівати русалок, аби вони не попсували домашнього господарства.

Русалок (мавок, нявок) народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером. Це стрункі зеленоокі й русокосі дівчата у легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями чи польовими квітами. Вони можуть сприяти або шкодити людині в її господарських справах; їхнє улюблене заняття – водити танки, а якщо вони побачать необережних юнака чи дівчину, то втягують їх у свої ігрища і залоскочуть до смерті. Проти них існували обереги – часник, полин, яких русалки нібито не переносили й утікали геть.

Звичай вносити до хати зілля на Трійцю означав запросини русалок, бо вони живуть у травах і квітах. Це був своєрідний обряд вшанування русалок як своїх прародичів.

Свято Трійця (Зелене свято) було пов’язане з духами землі і води, тому в русальних піснях широко відображені й ті образи, які їх супроводжують: ночі, місяця, берега річки, верби, криниці

Особливість цього свята – вшановувати зелень, рослинність, яку наші предки одухотворювали.

У Р Ж І Н А М Е Ж І

Тема: зображення русалки, яка, сидячи на кривій березі, звернулася до дівчат з проханням, щоб ті дали їй сорочку.

Ідея: віра людей у всі потаємні міфічні сили, вміння контактувати з ними

Ой біжить, біжить дівчина

  • Тема: відображення русалки, яка, наздогнавши малу дівчинку, запропонувала їй відгадати три загадки.

  • Ідея: возвеличити, з одного боку, мудрість русалки, а з іншого – засудити її прагнення хитрістю заволодіти людською дитиною

Ще й досі в деяких українських та білоруських селах на Поліссі в останній день Зелених свят «випроваджують русалок із села» - дівчата й жінки у віночках, узявшись попід руки, утворюють щільний ряд, перегороджуючи вулицю і простуючи нею в напрямку до лісу, поля чи водоймища під спів: «Проводили русалочок, проводили, щоб вони до нас не ходили да наших дівчат не ловили…». Вважається, що віночки, кинуті на город, сприяють збільшенню врожаю – це одне з вірувань у силу магічного впливу на сили природи.

ПРОВЕДУ Я РУСАЛОЧКУ ДО БОРУ

Тема: зображення проводів русалочок до бору, щоб вони не завдавали людям будь-якої шкоди

Ідея: намагання людей позбавитися русалок

Повір’я про русалок та про чудесне перетворення дівчини оживають у Шевченкових поемах «Причинна», «Утоплена», «Тополя». Образи Мавки, Русалки польової та Русалки водяної були навіяні Лесі Українці («Лісова пісня») народними русальними піснями.


Купальські пісні виконувалися на святі Івана Купала, яке припадає на період літнього сонцестояння

Купайло за язичницькими віруваннями – Бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед збиранням приносили жертву землі – клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість, за цілюще зілля.

У ніч перед святом Купала (7 липня) хлопці й дівчата збиралися біля вогнищ, стрибали через них, співали, влаштовували ігри, дівчата пускали вінки на воду (ворожили про одруження), топили в річці чи спалювали на вогнищі опудало Купали, щоб забезпечити добрий урожай на майбутній рік. Купало, Купайло, Купала, Марена, Морена, Моряна — різні назви персонажа слов'янської міфології, бога чи богині весни й води. Купальський вогонь не гасили, а залишали дотлівати, співаючи:

Лежи, лежи, Купалочку, 
В червоному багаттячку.

Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків, запалення вогнища і стрибання через нього, прикрашання дерева (Марени) і водіння хороводів навколо неї, запалювання колеса і спалювання Купайла (солом’яного опудала). Всі ці дії супроводжувалися піснями, веселим сміхом молоді, ворожіння на вінках, купанням, шлюбною ніччю.

Купальське вогнище запалювали від «живого вогню», добутого тертям двох шматків дерева, і символізувало небесний сонячний вогонь, який запалює кохання в серцях парубків і дівчат.

Марену виготовляють дівчата. Між хлопцями й дівчатами йде жартівлива боротьба за неї, хлопці часто викрадають опудало, розривають його, а гіллячки дівчата забирають з собою, щоб розкидати на городі для родючості. Проте дівчата швидко виготовляють нову Марену, яку все ж топлять у річці, Купайла ж спалюють на вогнищі. Часто замість опудала робили колесо, обмотане соломою, яке підпалюють і котять з гори в річку. Вогненне колесо позначає Сонце – небесний вогонь.

Перестрибуючи через багаття хлопці з дівчатами, міцно трималися за руки. Якщо руки не роз’єднаються. Значить буде щасливе подружжя. Стрибала не тільки молодь, але й чоловіки й жінки. Вогонь не тільки очищає душі від гріхів, але перевіряє на сумісність подружжя. Попіл з вогнища беруть для посипання подвір’я та городу, для здоров’я і родючості.

Вважалося, що саме в купальську ніч зілля має найбільш цілющу силу і навіть на мить розквітає папороть. Хто цей цвіт побачить – буде щасливий, йому відкриються всі скарби світу.

Вінок – давній символ – річний коловорот сонячного світла, безкінечності, а також – дівочості, долі.

- ЗАЖИНКОВІ;

- ЖНИВНІ;

- ОБЖИНКОВІ

   Жнива — підсумок, реалізація всіх сподівань і зусиль хлібороба. «Хліб — усьому голова». До початку жнив готувалися як до великого урочистого свята і водночас як до тяжкої відповідальної роботи, коли доводилось трудитися від зорі до зорі, незважаючи на спеку й спрагу. У перший день жнив урочисто вирушали до сходу сонця на поле, вдягнені в чистий одяг; починала першу зачинку найкраща жниця, сніп з першого ужинку — «воєвода» — встановлювався на покут

Зажинкові пісні

Це пісні, що величають вправних жниць, перший сніп; бажають починати роботу в добрий час, пророкують добрий врожай, аби кіп було стільки, що “сивий соловейко”, ставши на поміч у складанні кіп, не спроможний їх усіх зложити, “зозуленька ж кує – копійки рахує – не злічить

Жнивні пісні

Це пісні, в яких величальні мотиви відступають, а натомість на повен голос звучать скарги на тяжкий труд, на нелюдську втому, на зажерливість господарів, які до ночі тримають голодних наймитів-женців на полі.

ОБЖИНКОВІ ПІСНІ- пісні, в яких переважають нотки бадьорості, оптимізму, задоволення з того, що вдалося завершити найтяжчий етап хліборобського року. Але от усе лихе позаду, чекає останній сніп, його замаюють червоною стрічкою і з піснями несуть додому (якщо жито свого наділу) або тому господареві, який наймав женців. Цей сніп “дід”, або “осталець” – має символізувати достаток, запоруку нового гарного врожаю, бо ж вилущене з нього зерно першим ляже в землю під час нового осіннього врожаю.

Д І Д У Х

Переддень Різдва – це Святий вечір, кутя

За давнім звичаєм кутя була ячмінною, бо вирощування ячменю передує пшениці

Ялинку ми запозичили пізніше зі скандинавських країн. А для українців традиційним є дідух.

На Святий вечір готували 12 страв – по числу апостолів

Найцікавіший різдвяний обряд - колядування

Колядки – це переважно величальні пісні. Назва походить від слова “коляда”, що означає і сам обряд, і різдвяну пісню, і винагороду за колядування. В язичництві Коляда – один із богів, що символізував початок Нового року.
Будова колядки проста. Вона складається із заспіву, власне колядки, приспіву та по коляді.
Колядували на Різдво хлопці, ходили по дворах із саморобною зіркою. Подарунки, зібрані під час колядування, складали почастунок на спільній вечері молоді.

Колядники прославляли господарів – бажали їм здоров’я, щастя, багатого життя, просили винагороду.

У давнину колиску плели

або майстрували зі священ- них і ”співучих” дерев – верби, клена, явора, калини, прикрашали символічними малюнками і вишивками. Під подушку клали цілющі трави – чебрець, мяту, материнку, безсмертник, полин. Усе це оберігало немовля, “притягувало” щасливу долю, вроду, силу. Найдавніший звичай – першим класти в колиску кота. Вважалося, що він принесе солодкий сон, спокійну вдачу. Тому кіт – найпопулярніший персонаж колискових.

Материнська ласка і кінця не знає

КОЛИШНІ І СУЧАСНІ КОЛИСКИ

У дитини заболить пальчик, а у мами – серце.

Без маминої доброти – і світ не милий.

За науку – цілуй маму в руку.

Який кущ, така калина, яка мати, така й дитина.

Список використаної літератури

  1. Абаєв В. І. Культ семи богів у скіфів // Древний мир. – М., 1962

  2. Багринець В. Початок нашого родоводу // Дзвін. – 1992. - №1-2

  3. Вовк Хв. Студії з української етнографії та антопології. – Прага, 1916

  4. Воропай О. звичаї нашого народу. Етнографічний нарис. – Мюнхен, 1958. – т. 1-2.- Репринт. – К., 1991.

  5. Гайдай М. М. народна етика у фольклорі східних і західних слов’ян. –К., 1972

  6. Головацький Я. Виклади давньослов’янських легенд або міфологія. К., 1991.

  7. Грушевський М. ілюстрована історія України. – Київ – Львів, 1913. – Репринт. – К., 1990.

  8. Донцов Д. Дух нашої давнини. – Мюнхен – Монреаль, 1951.

  9. Донцов Д. Де шукати наших традицій. – Львів, 1938.

  10. Енциклопедія Українознавства. – Мюнхен – Нью-Йорк, 1949.

  11. Закувала зозуленька. Антологія української народної творчості. – К., 1989.

  12. Здоровега Н. І. Нариси народної весільної обрядованості на Україні. – К., 1974.

  13. Знойко О. Ц. Міфи Київської землі та події стародавні. – К., 1989.

  14. Іванченко М. Дивосвіт прадавніх слов’ян. – К. , 1991.

  15. Кравець О. М. Сімейний побут і звичаї українського народу. – К., 1966.

  16. Огієнко І. Українська література. – К., 1991.

  17. Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. – К., 1993.

  18. Скуратівський В. Місяцелік / /т 1.

  19. Українці: народні вірування, повір’я, демонологія. – К., 1991.

  20. Українські народні казки, легенди, анекдоти. – К., 1989.

  21. Яворницький Д. Історія запорізьких козаків. – Львів, 199 – 1992. – Т. 1-3,

а також використано ілюстрації Інтернету

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!
До ЗНО з УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ залишилося:
0
4
міс.
0
6
дн.
1
3
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!