Урок "Значення творчості Т. Шевченка". 9 клас

Опис документу:
Конспект уроку розкриває виняткову роль Т. Шевченка в соціальному контексті, актуальність поетового слова в усі часи української історії на прикладі періоду Другої світової війни. Використано матеріали Національного Шевченківського заповідника з експозиційного розділу"Слава" (вітрини, присвяченої Другій світовій війні).

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Урок на тему: «Значення творчості Т. Шевченка», 9 клас

Тема уроку: Значення творчості Тараса Шевченка. Слово Поета у Другій світовій війні.

Мета уроку: розкрити виняткову роль творчості Т. Г. Шевченка у соціальному контексті,актуальність поетового слова у всі часи

на прикладі періоду Другої світової війни; поглиблювати розуміння неоціненного значення творчої спадщини великого Кобзаря; виховувати в учнів патріотичні почуття.

Тип уроку: урок – прес-конференція.

Методологія: робота в групах ( групи: «Майстри виразного читання», «Кореспонденти», «Учасники війни», «Дослідники»).

Обладнання : фотоматеріали Національного Шевченківського заповідника (експозиційний розділ «Слава»: вітрина, присвячена періоду Другої світової війни).

Перебіг уроку

Вступне слово вчителя:

Життя Тараса Шевченка і Друга світова війна – події, здавалося б, розведені в часі. Але то тільки на перший погляд, бо історія – єдине ціле. А сила, що пов’язує все воєдино, -- Слово. Те Слово, яке справжнє, про яке в Біблії написано з великої літери. Таким Словом володів Тарас Шевченко.Його Слово -- над усі часи і над усі віки. Коли на початку 20-го століття у вирі революцій та воєн влада в Україні переходила з рук у руки; коли ті, що були на вершині своєї могутності сьогодні, назавтра оголошувалися «ворогами народу», а інші вже вершили їхні долі, викреслюючи імена з історії ( треба сказати, школа не встигала за такими змінами, тож учні на уроках, під контролем учителів, мусили ретельно замальовувати в підручниках історії та літератури портрети тих державних діячів та

письменників, які оголошувались « неблагонадійними»), - Шевченка ця «процедура» оминала. Стали крилатими слова одного селянина з тих часів: «Що це за чоловік у шапці? Які власті не міняються, а він все у хаті на почесному місці, та ще й під рушником!» . Інший приклад: Друга світова війна; у Франції, щоб підтримати, надихнути антифашистський рух опору, видають серію патріотичних книг під назвою «Сьогоднішні поети». Так-от у тій серії вийшли і твори Тараса Шевченка. Як бачите, не тільки українці, а й французи знають, що Шевченко – поет сьогоднішній. Наскільки Слово Кобзаря було затребуваним у часи Другої світової війни, матимемо нагоду переконатись. До нас на урок завітали люди, які можуть посвідчити, що Тарас Шевченко теж був воїном. Ви зможете поставити їм питання, які вас цікавлять. Отже, знайомтесь: «учасники» війни, дослідники (історик,літературознавець, музеєзнавець, мистецтвознавець, журналіст) . Зрозуміло, що тема прес-конференції непроста й емоційно важка. Але нам допоможуть налаштуватись на її сприйняття наші майстри виразного читання.

2.Літературна композиція.

1-ий читець: У дні війни, в годину зловорожу,

Я бачив те, чого забуть не можу.

В розбитій хаті, у самотині,

Висів портрет Тарасів на стіні,

І рідні очі, і уста закуті

Порубані шаблями в дикій люті.

Колись царі йому бажали долі –

Труїли душу трутою неволі,

Лишень живим не встигли розп’ясти!

Тепер же Гітлер порубав для мсти!

Удар навскіс – і рана на чолі,

Удар по скроні, - чорний, понад силу,

І тільки очі, як живі, в жалі,

Усе пильнують Україну милу…

Минуть роки – і я відвію жаль,

Бо справжнє Слово не руйнує сталь!

2-й читець: Бійці читали «Кобзаря»

В окопі перед боєм.

Світало. Сходила зоря,

Багрила землю кров’ю.

«Борітеся!» -- немов набат,

Гриміло вибухово,

І кликало до барикад

Їх Кобзареве Слово.

Був бій, і падали вони,

І зводились в атаки,

Пошерхлі, шкарубкі бинти

Кривавились, як маки.

Спіткнувсь боєць, упав без сил,

Щось притискає кволо:

На грудях книжку він носив –

Не розлучавсь ніколи.

Летіли кулі, мов горох.

Зірвалася зоря…

Прошила куля їх обох –

Бійця і «Кобзаря»!

3-ій читець: Шевченка розстрілювали так:

Він стояв на Чернечій горі,

а гітлерівці

Били по ньому безладними чергами.

Кулі щербили бронзове чоло,

А грізний Дніпро ревів і стогнав,

І котив лютий гнів, здіймаючи хвилі-гори.

4-ій читець: Та хоча фашистські ті заблуди

Прагли вбить Поета – та дарма!

З кулеметів цілились у груди,

Але ж вбити Слово – куль нема!

5-ий читець: Чорні круки кричали на кручі

І будили Холодний Яр,

І з концтабору йшов видючий

Непокірний, грізний Кобзар.

Він заходив у кожну хату,

Роздавав полум’яні листи:

«Бийте ворога-супостата!

Підривайте, громіть мости!»

6-ий читець: І тоді вставали Катерини,

Йшли Оксани в партизанську путь,

Щоб ім’ям святої України
Незалежність у боях здобуть.

7-ий читець: Йшов Кобзар із піснею до бою,

Йшов на відчайдушний герць заграв,

Словом, ніби рідною рукою,

Сльози Матері-Вкраїні витирав.

1-ий читець: Він силу мав у час розплати

Стинати Словом чорну рать:

«Не дайте матері, не дайте

В руках у ката пропадать!»

5-ий читець: Всім загарбникам захланним,

Ласим до Вкраїни,

Його присуд невблаганний:

«Нехай ворог гине!»

7-ий читець: І коли вкраїнське сонце

Заступили хмари,

Над просторами неслося:

«Кари катам! Кари!»

2-ий читець: І коли, як гул, ревли гармати,

І життя згасало уві млі,

Вірив він, що буде син і мати,

І що будуть люди на землі!

3-ій читець: Йдуть літа нестримною ходою,

Але спів твій сонячний не згас –

З нами йдеш в бою і після бою,

Світлий Воїн на ім’я Тарас.

4-ий читець: Твій «Кобзар» прострелений – в музеї.

В нім кривавлять ямби і хореї.

Але Словом, думкою палкою

Ти – боєць. Ти знов ідеш до бою.

(Використано вірші та мотиви поезій А.Малишка, Г. Світличної, В.Терена, К.Герасименка, В.Сосюри).

3.Проведення прес-конференції як рольової гри ( учні виступають у ролі учасників Другої світової війни за спогадами, зібраними літературознавцем В. Маркушевським) .

Учень 1: Перше наше питання до «учасників» війни. Розкажіть, будь ласка, чи доречним був «Кобзар» Т.Шевченка на війні? Може, вислів про те, що ця книга була зброєю нарівні з автоматом і гранатою, -- усього лиш гіпербола?

Іван Ярош із Сум: Я служив у танковому батальйоні, який був відомий у дивізії під назвою «Дружба народів» (до його складу входили представники різних національностей). Завдавши нищівного удару фашистам під селом Прохорівкою поблизу Бєлгорода,ми пішли на відпочинок. Командир батальйону Синельников, знайомлячи нас із бойовими завданнями, повідомив ,що завтра братимемо участь у визволенні української землі.Комбат повідомив також,що комдив наказав вручити примірник «Кобзаря» з дарчим написом тому танковому екіпажеві, який першим ступить на українську територію. Водій Микола Пилипенко обережно взяв із рук комбата книгу(бійці прикипіли до неї очима, ніби бачили вперше), глянув за обрій – заспівав: «Реве та стогне Дніпр широкий…»Увесь інтернаціональний батальйон підхопив пісню.

У наступному бою загинув Синельников. Залитий кров’ю «Кобзар» передали танковому екіпажеві Григорія Майбороди, який знищив кулеметні гнізда ворога й гусеницями розчавив протитанкову гармату. На титульній сторінці «Кобзаря» рукою Синельникова було записано: «За нашу Вітчизну. За Кобзаря. Уперед!»

Після кожного бою «Кобзар» урочисто вручали танковому екіпажу, який особливо відзначився . Незабаром уся титульна сторінка рясніла іменами тих, хто удостоювався нагороди.

Після визволення Черкащини ми відвідали могилу Т.Шевченка й залишили запис у книзі відгуків: «Ми, танкісти з шевченківського танкового батальйону,низько вклонились Тарасові й поклали на могилу, замість вінка,залитий кров’ю «Кобзар», на якому стояли десятки прізвищ – українців,грузинів,вірменів,узбеків…Тут, на могилі Тараса, ми поклялися помститися ворогові за нашу сплюндровану землю, за великого поета».

В. І.Войтенко з м. Комунарська на Луганщині: На війні я не розлучався з «Кобзарем»(носив його у своєму речовому мішку). Якось під час перепочинку командир підрозділу попросив: «Чуєш, Войтенко,почитай нам «Кобзаря». Я хоч і не українець, але люблю Шевченка. Дуже гарний поет». Я став читати «Гайдамаки». Хлопці мов і канонади не чують – уважно слухають. А тут німці пішли в атаку. Тоді командир вихопив із кобури пістолет і гукнув – немов Шевченків голос озвався: «Душа,правдою зігріта, не вмре, не загине! Уперед, друзі! Уперед за нашу Батьківщину!»

У тому бою мене важко поранило. І треба ж було клятому фашистові влучити в груди, де був захований «Кобзар». Прострелив, вражий син, золоту книгу. Але від того «Кобзар» став для мене ще дорожчим.

П. Нечипоренко, комвзводу партизанського загону ім.. Дзержинського (зєднання С. Ф. Маликова ): Боєць мого взводу Володимир Пільчук, учасник диверсійної групи, ідучи на виконання бойового завдання, узяв із собою «Кобзар». Одного разу партизан потрапив ув оточення й відстрілювався з горища тимчасового притулку. Карателі підпалили хату термітними кулями. Боєць зрозумів, що смерть невідворотна, але згадав про «Кобзаря» і сховав його в місце, яке мало бути найменш уражене вогнем…

Згодом бойові друзі Пільчука знайшли книгу, обпалену, але дивом уцілілу, -- свідка подвигу відважного героя…

О. Ільченко, фронтовий кореспондент: 1942 року я зустрічав на Західному фронті єфрейтора похилого віку Чубенка, який уголос читав напам’ять «Кобзаря». Навколо нього збиралися на полі битви не тільки українці. Тамбовці й сибіряки,грузини й білоруси,литовці й таджики – усі приходили до Чубенка за Тарасовим словом, черпаючи в ньому силу й відвагу і , як це не дивно, ніби розуміючи все, бо ніхто не просив перекладу чи пояснення.

П. Н. Гаврич із Красноградського району Харківської області: Під час фашистської окупації гітлерівцям удалося схопити партизана, коваля з нашого села, Вакулу та ще двох його товаришів по зброї.Уранці на місце страти партизанів зігнали всіх мешканців села.Односельці впізнали Вакулу.Гордо підвівши голову, він заспівав: «Як умру, то поховайте…»Пісню підхопили його побратими.Здавалося, сам Шевченко вкладав у їхні вуста слова боротьби.Поліцаї та гітлерівці стали бити партизанів прикладами, але пісня не вщухала…

З Кобзаревою піснею на вустах герої загинули…

А ця історія трапилась із харків’янкою Пашею Гавриленко. Коли гітлерівці вивозили з Харкова молодь на фашистську каторгу, Паша взяла з собою «Кобзар». Зуміла приховати від есесівців в ешелоні, від наглядачів у бараках. Шевченківські рядки вселяли в серця дівчат –полонянок надію на повернення. Пісня «Тече вода з-під явора…» стала своєрідним гімном для всього бараку дівчат-робітниць патронного заводу в передмісті Берліна. На жаль, власниця «Кобзаря» не повернулася в Україну: її розстріляли за те,що наповнювала ворожі патрони піском.

Д. І. Мельниченко з с. Шендерівки Корсунь – Шевченківського району на Черкащині: Мені довелося під час війни стати свідком смерті невідомої дівчини-партизанки. Її допитували фашисти , та вона мовчала.Звязану, підвели до розлогого дерева, поставили на ящик, накинули на шию зашморг, почали рахувати: «Раз…Два…» На обличчі партизанки, здавалось, не було ні відчаю, ні страху. Вона глянула навкруги, спинила погляд на стрункій тополі – і пошерхлими губами заспівала:

Рости, рости, тополенько,

Все вгору та вгору…

За свій довгий вік багато я набачився, як умирають люди. Але ось так, як та партизанка в Різаному Яру біля тополі, мабуть, ще ніхто не вмирав.

Учень 2: Чи міг би історик доповнити свідчення «учасників» війни?

Історик: Шевченкове слово (або навіть саме ім’я поета),справді, важило немало в боротьбі проти фашизму. На Черкащині,Чернігівщині та в інших місцевостях ім’ям Т. Шевченка називали партизанські загони. На танках можна було прочитати :

Бийте міцніше німця поганого,

Діти Тарасові, внуки Богданові!

Часто на танках і літаках зустрічався напис: «Тарас Шевченко».

У рядах Інтернаціональних бригад в Іспанії боролися з фашизмом 54 країни світу; значна частина бійців була об’єднана в батальйони і бригади, що носили імена видатних людей своєї нації. За народну Іспанію воювали й українці, що прибули з Канади, Франції, Аргентини,США,Галичини. Вони були організовані в окрему центуру (сотню) імені Т.Шевченка.

В Інтернаціональній бригаді ім. Паризької Комуни Я. Домбровського рота українських добровольців – шевченківців, яка входила до складу батальйону «Пала фокс»,мужньо боролася під Мадридом,Сарагосою,Кордовою…Про них у ті часи писав поет С. Крижанівський:

Там у військових лавах,

Там на полях Іспанії кривавих,

Там поруч італійців і англійців,

Хоробро б’ється рота українців

З ім’ям Шевченковим на прапорах

І з піснею поета на вустах.

Учень 3: Чи знали фашисти про те, що Т. Шевченко з ними так само воює,як і бійці? Чи воювали безпосередньо з ним?

Історик: Так, свою лють проти Шевченка гітлерівці виливали,чинячи звірства на могилі Кобзаря, обнісши територію Канівського заповідника колючим дротом і перетворивши на концтабір.А перед тим – жорстоко обстрілювали: розстрілювали бронзового поета.

Не забуваймо, що цьому сприяло й саме недолуге радянське командування: замість того, щоб оберігати святиню, її навмисне виставили під прицільний вогонь, бо, бачте, це була дуже зручна командна висота для ведення бою.

Сплюндровану, могилу довелося відступити ворогу. Цю драму описав фронтовий поет і газетяр Віктор Кондратенко: «До останнього дня й години двері музею були відкриті для відвідувачів. Але це були не звичайні відвідувачі. Через Чернечу гору відступали наші підрозділи, які виходили з бою.щоб своєчасно форсувати Дніпро. А над Каневом – уже велетенський стовп чорно-багрового диму. Місто вже палало. Центральна арка мосту через Дніпро вже завалилася. На солдатах пошарпаний одяг, на багатьох скривавлені пов’язки. Але вони всі зупиняються перед дорогою могилою, і зі стогоном та гнівом з їхніх грудей виривається: «Прощай, Тарасе! Чекай! Ми вернемося! Ми прийдемо!»

Учень 4: Питання до музеєзнавця: які реліквії, пов’язані з участю Т.Шевченка у війні, зберігаються в музейних фондах?

Музеєзнавець: Хвилюючим документом є «Книга вражень» Національного Шевченківського заповідника. От хоча б такий запис від 28.02.1944р. : «У наших сумках був його «Кобзар», і голос його нас вів до помсти ворогові». Ми свято зберігаємо «Кобзарі», обпалені війною. Наприклад, знайдений у сумці полеглого у бою сибіряка Пермітіна. Цей «Кобзар» пробитий осколком; олівцем у ньому підкреслені слова:

Чи довго ще на цім світі

Катам панувати?

Зберігаємо фронтову кореспонденцію, як-от лист Т. Коваленка до свого друга: «Ти пишеш мені про Шевченка.Я його скрізь зустрічаю: в Сибіру, в Заполярї, в Ленінграді. Я з ним пройшов усю війну( у мене не було «Кобзаря», так я переписав дещо в зошит і читав при першій можливості).Читав казахам, киргизам,росіянам, мордвинам… «Кобзар скрізь популярний…У Ленінграді, в обох госпіталях,де я лежав,було по декілька екземплярів, але його дуже важко було спіймати».

Про Шевченка на війні можуть розказати фронтові газети, плакати…

Учень: У мене питання до журналіста-дослідника: як часто фронтові газети друкували твори Т. Шевченка?

Журналіст-дослідник: Шевченко був надзвичайно актуальним. Газети часів війни рясніли його цитатами. Ось лиш короткий перелік газетних «шапок»: «Кари катам,кари!»; «Нехай ворог гине!»; «Не втечете і не сховаєтесь! Усюди вас знайде правда-мста!»; «І вражою злою кров’ю волю окропіте!»

Не можу оминути прикладу. Коли на Курсько-Орловській дузі бійці готувалися до генерального контрнаступу, в останні години до військових частин прибула фронтова газета. Увесь номер був присвячений наступній операції. А на розвороті аншлагом стояли слова: «Сини мої, орли мої! Летіть в Україну!»

Учень 6: Хочу запитати мистецтвознавця. Щойно згадували шевченківські плакати доби війни. Яка тематика в них переважала?

Мистецтвознавець: Тематика розмаїта. Шевченкові слова легко надавалися до компонування плакатів та агітаційних листівок.

У 1942-1944р.р. художник В.Касіян створив серію (8 плакатів) під назвою: «Гнів Шевченка – зброя перемоги» ( у вигляді листівок деякі з них скидали з літаків на окуповані території ). У 1944р. з’явилися плакати: І. Плещинського – «Будяки та кропива, а більш нічого не виросте над вашим трупом!..»; Довгаля і Щавикіна з однаковим текстом: «Не втечете і не сховаєтесь! Усюди вас знайде правда-мста!»; М. Дерегуса: «Оживуть степи,озера…». Шевченківські тексти, як правило, подавалися на тлі поетового портрета: графічні засоби посилювали енергію слова.

Учень 7: У мене питання до історика літератури: чи видавалися під час війни самі твори Т.Шевченка? Здається, тоді було не до книг?

Історик літератури: За час війни було здійснено 14 видань творів Т. Шевченка загальним тиражем півмільйона примірників ( українською та російською мовами ). 2видання « Кобзаря» було надруковано в Уфі та 2 – у Москві. То не був «Кобзар» у традиційному розумінні цього слова, до якого ми так звикли: у твердій обкладинці, на білованому папері, виданий на високому поліграфічому рівні. Ні, це великого формату (30 на 21см) «Кобзар» на сірому газетному папері і з такою ж обкладинкою. Відразу ж на зовнішньому боці обкладинки – портрет Т. Шевченка і під ним напис: «Смерть німецьким окупантам!». Під портретом значиться, що видаються вибрані твори поета, і дата: «1942 рік». На цій же обкладинці з внутрішнього боку – зміст: 50 віршів і поем. Великими тиражами вийшли тексти окремих поезій Т. Шевченка, зокрема «Заповіту». Майже весь тираж надіслано на фронт, частину – у тил ворога, у партизанські зєднання. Слово поета справді було зброєю, і це всі розуміли.

Ім’я Т. Шевченка було надано також українській радіостанції,евакуйованій до Саратова, звідки на хвилі 49,5 м транслювалися полум’яні передачі, що бадьорили дух народу ( до речі, її позивними ще відтоді – й по сьогодні -- стала мелодія пісні на слова Кобзаря « Реве та стогне Дніпр широкий…») .

Учень 8: Складається враження, що, крім Шевченка, у нас не було інших письменників. Хіба тогочасні поети не змогли створити нічого такого, щоб теж надихало, піднімало людей до боротьби, вселяло силу і віру в перемогу?

Історик літератури: Були, і теж воювали словом. Але Шевченко – поет для всіх епох. Він, до речі, допомагав « пробитись» і тим сучасним поетам. Не забуваймо,що фашисти на окупованій території мали жорстку цензуру. Шевченко допомагав її оминути. Було це так.

На початку 1943року в Москві друкувалися книжечки-метелики з творами Т. Шевченка: «Причинна» -- 18 сторінок, «Чернець» -- 8 сторінок, «Сон»( «У всякого своя доля…») – 16 сторінок . Рік видання на них навмисне ставили довоєнний. Щоб німців увести в оману. Увесь тираж ( по 10 000 примірників кожне видання ) скинуто було з літаків на окуповані українські землі; з’явились вони навіть у продажу в окупованому Києві.

Здавалося, тексти цілком лояльні, але…у них були заверстані антифашистські твори сучасних поетів ( П. Тичини, М. Бажана, М.Рильського).

Наприклад, після розповіді про прощання зі світом фастівського полковника Семена Палія в поемі « Чернець» ішов повний текст вірша П.Тичини «Ми йдемо на бій»:

Ти, земле наша рідная, святая,

Ти, Батьківщино люба, золотая!

Це знову напад? З ворогом двобій?

Ми чуєм, нене! Ми йдемо на бій!

А далі після частини твору, у якій Семен Палій ( уже в монастирській келії)

Бере письмо святе в руки,

Голосно читає,

А думкою чернець старий

Далеко літає, --

уміщено вірш М. Рильського:

Вітчизни іншої нема в нас і не буде!

Ми кров’ю матері не вмієм торгувать!

А перед кінцівкою поеми – «Клятва» М. Бажана:

В нас воля єдина і сила єдина,

Єдиний в нас клич і порив:

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою німецьких катів!

У книжці – метелику «Сон» після слів: « А мати пшеницю на панщині жне…» вміщено «Лист до земляків» В. Сосюри. Твір за обсягом великий, тому, щоб не викликати підозри, саму поему скоротили.

У «Причинну» було заверстано поезії: «Українському народові» П. Тичини, «Вийшли танки з лісів» А. Малишка, «Пісня Тараса Бульби» Л.
Первомайського. Великий Кобзар, що поставив на сторожі свого народу слово, міг бути певен, що те слово в надійних руках.

Учитель: Щойно ми розгорнули дивовижну сторінку творчої біографії Тараса Шевченка й переконалися, що, справді (скористаємося визначенням французів ), він поет «сьогоднішній». Але, як сказав хтось із мудрих, «своїм видатним людям ми поклоняємося, а вони хотіли б, щоб ми їх чули». Чи чуєте ви ( читаєте ) Кобзаря? Чи знаєте твори, з яких черпали наші співвітчизники наснагу й віру в перемогу і з яких узято ті вислови, що тиражувались як гасла й заклики в листівках, плакатах та фронтових газетах? Пересвідчитися в цьому нам допоможе літературна вікторина.

4.Рефлексія. Вікторина:

.

Із яких творів Т. Шевченка взято вислови, що їх містили листівки часів війни та «шапки» фронтових газет:

1.*Кари катам, кари!

( «Гайдамаки»: перефразовано: «Кари ляхам, кари!»).

2.*Нехай ворог гине!

*Будь хоробрим, мій соколе, дитятко єдине,

Нехай живе Україна, нехай ворог гине!

( «Іван Підкова»).

3.*І вражою злою кров’ю волю окропіте!

*Злою кров’ю фашистською волю окропіте!

( «Заповіт»).

4.*Треба миром, громадою обух сталить!

( «Я не нездужаю, нівроку…»).

5.*Убийте ката-супостата!

( «Княжна»: перефразовано: « Убий гадюку, покусає!»).

6.*Борітеся – поборете!

( «Кавказ»).

7.*Встане правда! Встане воля!

Розкуються незабаром

Заковані люди!

( «Кавказ»).

8.*Не втечете і не сховаєтесь!

Усюди вас знайде правда-мста!

9.*Будяки та кропива – а більш нічого

Не виросте на ваших трупах!

(«Бували войни й військовії свари»).

5. Підбиття підсумків уроку.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
490 грн