Сьогодні відбувся
Вебінар:
«
Figma – сучасний інструмент для створення якісних методичних матеріалів. Від ідеї до реалізації
»

УРОК-вистава у 9 класі за поемою Т.Шевченка "НАЙМИЧКА"

Українська література

Для кого: 9 Клас

26.10.2020

187

3

1

Опис документу:
Урок виразного читання можна провести у формі вистави, під час якої учні продемонструють свої декламаторські вміння та акторські здібності. Усі уривки (діалоги, монологи тощо) учні читатимуть напам'ять. Сценарій вистави діти розроблять самостійно, працюючи в групах над навчальним проєктом. Матеріал можна використати як під час уроку в 9 класі, так і під час проведення Шевченківських днів у закладі освіти.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

НАЙМИЧКА»

( за однойменною поемою Тараса Шевченка )

УРОК-ВИСТАВА у 9 класі

Медведівська

загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів

В И С Т А В А

НАЙМИЧКА

ДІЙОВІ ОСОБИ ТА ВИКОНАВЦІ:

Дід Трохим- Віктор Петренко

Баба Настя- Ольга Іваненко

Ганна-наймичка- Олена Дзюба

Марко- Ігор Романов

Катерина- Тамара Омська

Яриночка- Віра Чорна

Карпо- Олег Карпов

Виставу ведуть

Наталія Бойко

Руслан Бабічев

Постановочна група:

Режисер-постановник - Інна ДУДКА

Художник по костюмах – Неля ЗАКІПНА

Звукорежисери – Павло КОЛІСНИК,

Анатолій КУСТ

На сцені елементи української хати (вікно, стіл, піч тощо), тин, мальви.

Починається вистава з демонстрації на мультимедійній дошці уривка з музичного фільму за мотивами опери М.Вериківського «Наймичка» (з 04 хв.57 с. до 11 хв. 24 с. той епізод, коли жінка-покритка підкидає дитину багатому бездітному подружжю).

https://youtu.be/X78AqWn1Sr4

Виходять чоловік і жінка, в українському вбранні, сідають на призьбу.

Ведучий вистави: І дід, і баба у неділю

На призьбі вдвох собі сиділи

Гарненько, в білих сорочках.

Сіяло сонце; в небесах

Ані хмариночки; та тихо

Та любо, як у раї.

Сховалося у серці лихо,

Як звір у темнім гаї.

Ведуча вистави: В такім раї чого б , бачся,

Старим сумувати?

Чи то давнє яке лихо

Прокинулось в хаті?

Чи вчорашнє, задавлене

Знов поворушилось,

Чи ще тільки заклюнулось

І рай запалило?

Ведучий вистави: Не знаю, що і після чого

Старі сумують; може, вже

Оце збираються до Бога,

Ведуча вистави: Та хто в далекую дорогу

Їм добре коней запряже?

Трохим: А хто нас , Насте, поховає, як помремо?

Настя: Сама не знаю!

Я все оце міркувала,

Та аж сумно стало:

Одинокі зостарілись…

Кому принадбали

Добра цього?

(Чути плач дитини)

Трохим: Стривай лишень!

Чи чуєш? щось плаче

За ворітьми…мов дитина!

Побіжім лиш!..Бачиш?

Я вгадував, що щось буде!

(Підбігають до воріт, де лежить «дитина»).

Трохим : А що, Насте?

Я й казав…От бачиш?

От і талан, от і доля,

І не одинокі!

Бери ж лишень та сповивай…

Ач яке, нівроку!

Неси ж в хату, а я верхи

Кинусь за кумами

В Городище…

Настя покидає сцену, несучи «дитину» на руках, Трохим вибігає в інший бік.

Ведучий вистави: Чудно якось діється між нами!

Один сина проклинає, з хати виганяє,

Другий свічечку, сердешний, потом заробляє

Та, ридаючи, становить перед образами –

Нема дітей!..Чудно якось діється між нами!

Виходить ведуча вистави: Аж три пари на радощах

Кумів назбирали

Та ввечері й охрестили

І Марком назвали.

Росте Марко. Старі мої

Не знають, де діти,

Де посадить, де положить,

І що з ним робити.

Минає рік. Росте Марко –

І дійна корова

У розкоші купається.

Аж ось чорноброва

Та молода, білолиця

Прийшла молодиця

На той хутір благодатний

У найми проситься.

Підходить дівчина до тину, до неї виходять Трохим та Настя .

Трохим: А що ж возьмім, Насте?

Настя: Возьмімо, Трохиме,

Бо ми старі, нездужаєм,

Та таки й дитина,

Хоча воно вже й підросло,

Та все ж таки треба

Коло його піклуватись.

Трохим: Та воно-то треба,

Бо й я свою вже часточку

Прожив, слава Богу,-

Підтоптався. Так що ж тепер,

Що візьмеш, небого?

За рік, чи як?

Ганна-наймичка: А що дасте.

Трохим: Е, ні! Треба знати,

Треба, дочко, лічить плату,

Зароблену плату,

Бо сказано: хто не лічить,

То той і не має.

Так отак хіба, небого:

Ні ти нас не знаєш,

Ні ми тебе. А поживеш,

Роздивишся в хаті,

Та й ми тебе побачимо –

Отоді й за плату.

Чи так, дочко?

Ганна-наймичка: Добре, дядьку!

Трохим: Просимо ж у хату!

Настя: Просимо ж у хату!

Усі йдуть зі сцени.

Ведучий вистави: Поєднались. Молодиця

Рада та весела,

Ніби з паном повінчалась –

Закупила села.

Дивуються старі мої

Та моляться Богу.

А наймичка невсипуща

Щовечір, небога,

Свою долю проклинає,

Тяжко-важко плаче;

І ніхто того не чує,

Не знає й не бачить,

Опріч Марка маленького.

Так воно не знає,

Чого наймичка сльозами

Його умиває.

Не зна Марко, росте собі,

Росте, виростає.

Ведуча вистави: Чимало літ перевернулось,

Води чимало утекло.

І в хутір лихо завернуло,

І сльоз чимало принесло,

Повз сцену проходять одна за одною три жінки у чорному одязі, зі свічками в руках.

Бабусю Настю поховали

І ледве-ледве одволали

Трохима-діда. Прогуло

Прокляте лихо та й заснуло.

На хутір знову благодать

З-за гаю темного вернулась

До діда в хату спочивать.

Уже Марко чумакує

І восени не ночує

Ні під хатою, ні в хаті…

Кого-небудь треба сватать!

Входять Трохим і Ганна-наймичка.

Трохим: Кого ж би тут

Синові засватать?

Ганна-наймичка: Треба Марка самого спитати.

Трохим: Добре, дочко, спитаємо

Та й будемо сватать.

Ведуча вистави: Розпитали, порадились.

Та й за старостами пішов Марко.

Ведучий вистави: Таку кралю висватали,

Що хоч за гетьмана. То не сором.

Отаке-то диво запопали!

Входить Марко.

Трохим: Тепер, щоб ви знали,

Треба краю доводити, коли й де вінчати.

Та й весілля. Та ще ось що:

Хто в нас буде мати?

Не дожила моя Настя!..(плаче)

Ганна-наймичка: Мати. Мати…мати!

Марко: Ганна буде хай за матір!

Ганна-наймичка: Ні, Марку, ніяко

Мені матірю сидіти:

То багаті люди,

А я наймичка…ще й з тебе

Сміятися будуть.

Нехай Бог вам помагає!

Піду помолюся

Усім святим у Києві,

Та й знову вернуся

В вашу хату. Як приймете.

Поки маю сили,

Трудитимусь…

Розходяться у різні боки Трохим, Марко і Ганна-наймичка.

Ганна-наймичка: За що вони мене люблять?

За що поважають?

О Боже мій милосердний! (схвильовано)

Може, вони знають…

Може, вони догадались….

Ні, не догадались –

Вони добрі…(плаче)

Ведучий вистави: Тричі крига замерзала,

Тричі розтавала,

Тричі наймичку у Київ

Катря проводжала.

Ведуча вистави: Після Пречистої в неділю,

Та після першої Трохим

Старий сидів в сорочці білій,

В брилі, на призьбі.

На сцені дід Трохим з онучкою Яринкою та внуком Карпом, який грається з «собакою». Для цієї сцени слід взяти учнів початкових класів.

Перед ним

З собакою онучок грався.

А внучка в юпку одяглась

У Катрину і ніби йшла

До діда в гості. Засміявсь

Старий і внучку привітав,

Неначе справді молодицю.

Трохим: А де ж ти діла паляницю?

Чи, може, в лісі хто одняв?

Чи попросту – забула взяти?

Чи, може, ще й не напекла?

Е, сором, сором, лепська мати!

Входить Ганна, діти підбігають до неї з обіймами.

Ганна-наймичка: А Марко в дорозі?

Трохим: В дорозі ще й досі.

Ганна-наймичка: А я ледве додибала до вашої хати,

Не хотілось на чужині одній умирати!

Коли б Марка діждатися…

Так щось тяжко стало!

(починає роздавати гостинці дітям)

Ось хрестики й дукачики,

Й намиста разочок Яриночці,

І червоний з фольги образочок,

А Карпові соловейка

Та коників пару,

І четвертий уже перстень святої Варвари Катерині;

А дідові із воску святого три свічечки;

А Маркові і собі нічого

Не принесла, не купила,

Бо грошей нестало.

А заробить нездужала.

А ось ще осталось

Півбубличка! (роздає по шматочку бубличка дітям)

Всі йдуть зі сцени, залишається тільки наймичка. Вона сідає за стіл. До неї заходить Катерина.

Ганна-наймичка: Катерино! Коли в нас неділя?

Катерина : Післязавтра.

Ганна-наймичка: Треба буде акафіст найняти

Миколаєві святому

Й на часточку дати;

Бо щось Марко забарився…

Може, де в дорозі

Занедужав, сохрань Боже! (встає з-за столу)

Катерино! Не та вже я стала:

Зледащіла, не здужаю

І на ноги встати.

Тяжко, Катре, умирати в чужій теплій хаті.

(після невеликої паузи-мовчанки)

Доню Катерино!

Чи ще Марко не приїхав?

Ох, якби я знала,

Що діждуся, що побачу,

То ще б підождала.

Ведучий вистави: Іде Марко з чумаками,

Ідучи співає,

Не поспіша до господи –

Воли попасає.

Ведуча вистави: Везе Марко Катерині

Сукна дорогого,

А батькові шитий пояс

Шовку червоного.

Ведучий вистави: А наймичці на очіпок

Парчі золотої

І червону добру хустку

З білою габою.

Ведуча вистави: Всього везе, та не знає,

Що діється дома!

(Здалеку чути пісню «

хали чумаки з України» )

https://youtu.be/Y6qBWjIdt78

Ганна-наймичка: Чи чуєш ти, Катерино?

Біжи зустрічати!

Уже прийшов. Біжи швидше,

Швидше веди в хату!

Слава тобі, Христе Боже!

Насилу діждала!

(Читає перші рядки «Отче наш»)

(Чути розмову за лаштунками)

Марко: А де ж Ганна, Катерино?

Я пак і байдуже!

Чи не вмерла?

Катерина: Ні, не вмерла,

А дуже нездужа.

Ходім лишень в малу хату,

Поки випрягає

Воли батько: вона тебе,

Марку, дожидає.

Ганна схилилася над столом. Входить Марко, за ним Катерина

Ганна-наймичка: Слава…слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся…

Вийди, Катре, з хати:

Я щось маю розпитати,

Дещо розказати. (Катерина виходить)

Марку! Подивися,

Подивися ти на мене:

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я…

Марко стає на коліно і бере в свої долоні руку матері

Прости мене! Я каралась

Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку!

Я…Я твоя мати.

Ганна відхиляється назад і закриває очі. Марко схиляється на коліна матері і на мить завмирає. Входить Катерина в чорному вбранні зі свічкою в руках, ставить її на стіл.

Всі учасники вистави виходять на сцену. Кінець вистави.

P.S. Значно цікавіше проходить вистава, якщо ведучі щоразу інші, текст читають напамять, а деякі уривки читає напамять учитель.

Бажано, щоб сценарій розробили самі учні, працюючи в групах над проєктом

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.

Вітаємо зі святом працівникі́в осві́ти

та даруємо 100 грн

кешбеку!

Кешбеком можна оплатити 50% вартості будь-яких цифрових товарів та послуг на порталі «Всеосвіта»

Отримати кешбек можна з 1 до 14 жовтня 24 жовтня та використати протягом всього місяця.