Депортації українців із Західної України на Миколаївщину у ХХ столітті були частиною радянської політики переселення та репресій. 1940–1950-ті роки — після встановлення радянської влади частину мешканців Західної України примусово виселяли до інших регіонів УРСР, зокрема на Миколаївщину. Серед депортованих були селяни, родини репресованих, підозрюваних у зв’язках з ОУН і УПА, а також інші категорії населення, визначені радянською владою як «неблагонадійні». Переселення було примусовим: людей позбавляли майна, перевозили під наглядом державних органів і розселяли в селах та районах Миколаївської області. Метою було послаблення українського національного руху на заході України, контроль над населенням і заселення трудових ресурсів у інших регіонах. Для переселенців це означало втрату домівки, майна, звичного середовища та розрив родинних і громадських зв’язків.



















































