Урок на тему: Вулиці та площі. Вулиця Хрещатик у Києві. Площа Ринок у Львові.

Опис документу:
мтеріал містить розробку уроку та навчальну презентацію

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Оберіть документ з архіву для перегляду:
254,464 Кб
503,875 Кб
Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Тема: Вулиці та площі. Вулиця Хрещатик у Києві. Площа Ринок у Львові.

Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнатися про основні здобутки української доби; розглянути особливості розвитку культури; удосконалювати набуті знання і уміння; за допомогою ілюстрацій та презентації характеризувати визначні пам.ятки України.

Обладнання: презентація Microsoft PowerPoint, ілюстрації.

Хід уроку.

І. Організаційний момент.

ІІ. Актуалізація опорних знань і вмінь учнів:

Бесіда за запитаннями:

1. Що таке історичні джерела ?

2. Як вони поділяються ?

3. Які історичні пам’ятки України ми вивчили на минулому уроці.

ІІІ. Вивчення нового матеріалу:

План уроку

  1. Вулиця Хрещатик. Народження вулиці та історія.

  2. Устрій та господарське життя.

  3. Площа Ринок у Львові. Історія та пам’ятки.

  4. Господарство та устрій.

Хрещатик — головна вулиця Києва, знаходиться у Печерському та Шевченківському районах, місцевість Бессарабка. Довжина — 1,2 км, напрямок — з північного сходу на південний захід. Починається від Європейської площі, проходить через Майдан Незалежності, і закінчується Бессарабською площею. На Хрещатику розміщені: Київська міська рада і Київська міська державна адміністрація, головний поштамтМіністерство аграрної політикиДержавний комітет телебачення і радіомовленняЦентральний універмагБессарабський ринок.

До вулиці Хрещатик прилучаються вулиці ІнститутськаАрхітектора ГородецькогоПрорізна та Богдана Хмельницького

Народження вулиці

Відлік історії Хрещатика як міської вулиці чимало дослідників починає від 1797 року, коли до Києва з міста Дубна перевели контрактовий ярмарок. Микола Закревський стверджує:

В 1797 році не було тут жодної будови, і взагалі всі тепер населені місця на Хрещатику являли собою ще наприкінці минулого століття саму порожнечу.[1]

Контрактові ярмарки обіцяли принести з собою значне поповнення міської скарбниці і тим самим сприяти подальшому розвиткові Києва.

Тодішній міський архітектор А. І. Меленський правильно визначив пер­спективність цієї події саме для Хрещатої долини як артерії, що поєднуватиме між собою всі три частини міста та пов'язуватиме їх з напрямком на місто Васильків. Адже шлях до нього здавна пролягав уздовж струмка, що витікав з невеличкого озера, яке тоді прикрашало місцевість у північній частині нинішнього майдану Незалежності. Струмок прямував до району, де зараз розташувалась Бессарабка, а вже далі впадав у річку Либідь

Хрещатицькій площі було відкрито нову будівлю міської думи. Раніше міська дума знаходилась на Контрактовій площі.

Ще в 1873 році виділила позику в розмірі 180 тисяч рублів для спорудження власного приміщення.22 липня 1874 року, в день імператорських іменин, відбулися урочистості приводу закладки міського будинку. По закінченні офіційної частини міський голова П. П. Демидов, запросив усіх присутніх на великий сніданок.28 січня 1878 року міська дума вперше провела своє засідання у новому будинку.Ця двоповерхова будівля нагадувала за своєю формою розігнуту підкову, звернену своїм випуклим боком до Хрещатика. На першому поверсі розмістилися крамниці, які щорічно збагачували міську скарбницю на 30 тисяч рублів; у бельетажі — кімнати для міської управи та зала засідань. Невеличкий третій поверх являв собою чотирикутну вежу з годинником, увінчану шпилем, на якому було закріплено фігуру небесного покро­вителя Києва архістратига Михаїла роботи місцевого скульптора Єви Куликовської. НаприкінціXIX ст. третій поверх був добудований по всьому периметру.

Упродовж 18761880-х років у будинку міської думи містилася знаменита художня школа українського митця Миколи Івановича Мурашко, який влаштував тут 1878 року виставку старожитностей Південно-Західного краю і 48 портретів історичних діячів. З 1881 року в ньому почав діяти перший в Європі і тривалий час єдиний у Росії пункт нічних лікарських чергувань.За радянських часів тут розмістився окрвиконком, а архістратига Михаїла замінила велика червона зірка. Ще до революції була поширена думка про помилковий вибір місця для будинку міської думи, що, зрештою, призвело до втрати відкритого простору Хрещатицької площі, названої після цього Думською. Це врахували автори проекту повоєнної відбудови Хрещатика, які вирішили не відновлювати напівзруйновану споруду, а натомість збудувати нове приміщення для Київської міської Ради посередині кварталу, обмеженого вулицями Прорізною та Богдана Хмельницького.

Біржа 7 січня 1886 року відбулося відкриття Київської біржі. Споруда знаходилася на розі Інституцької вулиці. Саму біржу було засновано 7 січня1873 року за ініціативою керуючого Київською конторою Державного банку Миколи Бунге та голови київського біржового комітету М. Г. Хрякова.

Готель «Національ»

1876 року на розі непарного боку Хрещатика та Бесарабскої площі постав триповерховий будинок Марра (архітектор Володимир Ніколаєв). На першому поверсі знаходилося 12 магазинів, а на двох інших був готель «Grand-Hotel-National» утримувачем якого був Шульц. Раніше на цьому місці стояв двоповерховий будинок з шинком та готельними номерами, належав він архітектору Вікентію Беретті1883 року в новому будунку відкрили 13-ту аптеку в Києві, адже дві, які вже діяли на Хрещатику були сильно перевантажені.

.Купецьке зібрання

1882 року відбулися грандіозні урочистості з нагоди відкриття приміщення для потреб київських купців. На той час купці грали велику роль в житті міста, саме тому цар Микола I в 1830-х роках за допомогою пільг сприяв переселенню купців з Росії до Києва. Згодом тут був сторений російський купецький клуб, або купецьке зібрання, статут якого було затверджено у 1869 році міністром внутрішніх справ. Зараз в цьому приміщенні знаходиться Національна філармонія України

Бруківка

Міська влада мала багато проблем з утриманням проїзної частини Хрещатика в належному стані. Випробовувалися найрізноманітніші методи, які існували в той час.

З 1827 року Хрещатик вимощувався виключно звичайною бруківкою. Перша спроба використання удвічі дорожчих гранітних плит датується 1874 роком, коли невелику частину вулиці за великі гроші було вимощено ними за кошти підрядчика Себера. Оскільки ця бруківка трималася в нормальному стані понад 10 років, вона довела своє право на застосування. Окрім того поблизу Фастова та Кременчука були знайдені великі поклади цього каменю, що здешевлювало роботи.

В 1889 році у зв'язку з прокладанням великої водозливної труби під Хрещатиком потрібно було перемощувати велику частину вулиці. Міським головою було запропоновано використовувати для торцевої бруківки вікові дуби, або соснові пеньки з Пущі-Водиці. Така бруківка використовувалася в Парижі, Берліні та Петербурзі, проте це визнали передчасною для Києва розкішшю і вирішили обійтися звичайним гаранітним камінням. Але використане для бруківки каміння були не з фастівського родовища, а з якогось іншого, каміння з якого було крихке і вже в 1890 році бруківку було замінено на нову. В 1896 році відбулося чергова зміна бруківки на Хрещатику. Перемощення відбулося теж гранітними кубиками, але вони не були покладенні на бетону основу, через що в 1902 році вона мала жалюгідний вигляд. В 1905 році відбулося перемощення звичайними гранітними кубиками, оскільки експерименти з асфальтом та залізобетонною бруківкою не мали успіху(бруківка швидко зношувалася). Остання перемощування відбулося в 1911 році, тоді гранітні кубики клалися не на бетонну основу, а на шар піску, при чому прогалини між кубиками заливалися смолою, а не цементним розчином.

Перший хмарочос

Також в 1912-му році на Хрещатику збудували перший хмарочос України — Дім Гінзбурга, це була перша 11-ти поверхова будівля всієї Російської Імперії. Власником будівлі був легендарний київській бізнесмен — Лев Борисович Гінзбург (будівля називалася ім'ям власника).

.Водопостачання

До 1872 року воду для власних потреб здобували різними шляхами. Заможні використовували воду з річки Брусилівки (ліва притока Либеді), менш заможні купували дніпровську воду у водовозів по 75 копійок за діжку. Всі інші користувалися колодязями, глибина деяких сягала 80 метрів. Особливою популярністю у населення користувався колодязь поблизу губернської поштової контори, але в 1827 році його було закрито. В ньому виловили труп вбитого візника.

9 липня 1870 року міською думою був укладений контракт з Амандом Струве на будівництво міського водогону впродовж наступних двох років. 22 травня 1871 року відбулося закладка водопровідних споруд. Згодом була споруджено водонапірну башту та резервуар на 11,5 тисяч відер. 1 березня 1872 року відбулося відкриття і вода 12-ти дюймовими трубами потрапила до квартир заможних мешканців вулиці, для всіх інших був споруджений водозабірний кран, воду з якого можна було купити за ціною шести копійок за шість відер.

Перша вода надходила каламутною, оскільки жодних водоочисних фільтрів не було, а труба знаходилася лише на відстані 10 метрів від берега в районі міських купалень. Але згодом якість води покращилась і кияни почали її вживати без страху.

Освітлення вулиць

З другої половини XIX століття, центральні вулиці Києва освітлювалися за допомогою гнотяних ліхтарів, які заправлялися соняшниковою олією, або гасом. Працювали такі ліхтарі 1950 годин на рік. Ці ліхтарі давали мало світла і потребували дуже багато часу на обслуговування.

6 вересня 1872 року на експериментальній основі, а з 2 листопада на постійній основі почало діяти газове освітлення. Газ подавався мережою труб від заводу на вулиці Кузнечній. Але згодом і це освітлення почало викликати нарікання в мешканців Києва. В місті почалися масові експерименти з електричним освітленням. Перші електричні лампочки засяяли 1878 року в майстернях Києво-Брянської дільниці товариства Південно-Західної залізниці. В лютому наступного року представник фірми «Сіменс і Гальске» віденський інженер Крігер влаштував у їдальні «Гранд-Отелю» на Хрещатику показові сеанси електроосвітлення, які справили на присутніх велике враження.

1886 року інженер Густав Крістер обладнав електричне освітлення на східцях, в усіх магазинах та й у власній квартирі в будинку Верхаловського на Хрещатику, в той час коли поруч в інших квартирах і магазинах користувалися свічками, за винятком хіба що дворянського зібрання, де бали відбувалися в електричному сяйві.

23 травня 1890 року міська влада підписали контракт терміном на 12 років з приватним товариством «Савицький і Страус», згідно з яким на Хрещатику було змонтовано 14 дугових електричних ліхтарів. З цією метою використовувались трамвайні стовпи, що містилися посередині вулиці.

8 березня 1892 року на Хрещатику запрацювали електричні ліхтарі. Електричні ліхтарі працювали до 12 години ночі. Електрику виробляла Центральну електричну станцію на нинішній Театральній площі, а її філія в садибі полковника Фабриціуса на Думській площі. Ще 4 електростанції вузького призначення працювали на тій же Думській площі, в садибах купецького зібрання та розважального закладу «Шато-де-флер» (нині стадіон «Динамо») та на території саду Ф. Мерінга.

За освітлення Хрещатика місто сплачувало товариству по 17 копійок за годину роботи кожного електричного ліхтаря. При цьому суворо дотримувався режим їхньої роботи: перший штраф у розмірі 100 рублів за порушення графіку був накладений в 1895 році.

Телефонізація

Перша державна телефонна станція у вигляді комутатора ручного обслуговування на 60 номерів (за іншими даними 88 номерів) почала діяти з 1 квітня 1886 року саме на Хрещатику, на другому поверсі губернської поштової контори. Користувачем телефонного апарату системи Белла-Блека під № 1 став власник ресторану на Думській площі. Він як і інші абоненти платили доволі велику суму за користування телефоном — 150 рублів на рік. Цікаво, що серед абонентів не було ні міської думи, ні дворянського зібрання та інші поважних установ.1891 році в приміщенні поштової контори було встановлено один із п'яти таксофонів Києва. До кінця століття кількість абонентів зросла до 1200. Після 1895 року абонплата знизилася до 75 рублів, а з 1911 до 60 рублів на рік, проте в 1916 році ціну підняли вдвічі. Певні проблеми із зв'язком виникли з появою електрики, а саме електричного трамваю на Хрещатику, пропонувалося перенести кудись подалі телефону станцію, але питання було вирішено іншим шляхом. В 1902 році відбулася масштабна реконструкція телефонної мережі. Однодротові кабелі були замінені на подвійні, окрім того вони були опущенні під землю в спеціально прориту телефонну каналізацію.

.Громадський транспорт

Громадський транспорт з'являється на Хрещатику у вигляді візників. В 1882 році киян перевозили 1528 однокінних та 88 парокінних екіпажів. Згодом з'являється трамвай і кількість екіпажів зменшується, але згодом, коли власники екіпажів навчилися зменшувати витрати на утримання коней, їх кількість в 1895 році збільшилася до 1600 одиниць.

1879 рік. Вперше на Хрещатику проїжджають омнібуси. Запряжені кіньми криті карети на 20 місць здійснювали регулярні рейси. Поїздка від Бесарабки до Контрактової площі обходилася пасажиру в 6 копійок.

1891 рік. Цього року відкрили декілька маршрутів кінної залізниці (конки). Хрещатиком проходив маршрут Царська площа — Либідь. Вагон на 20 — 25 місць тягнули двоє, троє коней. Постійне навантаження на коней, призводило до їх масової гибелі. Наприклад в перший день роботи конки за маршрутом Шулявська площа — Деміївський проїзд нею скористалося 10057 пасажирів.

1892 рік. Вперше Хрещатиком проїхав трамвай на паровій тязі. Рухався він тихо і без диму, але час довів, що такі вагони не зовсім підходять до київського рельєфу. Цього ж року від Царської до Контрактової площі по Олександрівському узвозу вирушив перший у Києві та в Росії (другий в Європі) електричний трамвай. Згодом цей трамвай почав ходити посередині Хрещатика.

1894 рік. В Києві остаточно відмовилися від вагонів кінної та парової тяги. Лінію кінного трамваю Хрещатиком електрифіковано.1895 рік. Та вже через рік захотіли відмовитись від електрифікації, оскільки електрика погано впливала на телефонний зв'язок, проте проблему було вирішено на технічному рівні і електричний трамвай курсував Хрещатиком до початку 1930-х років[2].

1913 рік. Цього року в Києві з'являється автобус. Перший маршрут Європейська площа — Хрещатик — Залізничний вокзал. Але наступного року через нерентабельність маршрут було закрито. Два автобуси було передано для потреб пожежної команди, один лазарету для перевезення поранених воїнів, один залишився без роботи, а ще один згорів.

Радянський час

.Довоєнний період

Після переносу столиці УРСР до Києва, на Хрещатику[3] почалося масова реконструкція, почали будувати декілька нових будинків, більшість з яких залишилася недобудованими і було знищені під час війни. Серед об'єктів передвоєнного будівництва можна виділити будівлю універмагу (одна з небагатьох будівель на Хрещатику, яка пережила війну).

Після 1935 року, в архітектуру почали впроваджувати принципи «соціалістичного реалізму», було дозволено звернутися до народних традицій. Кілька архітекторів розробило кіоски в українському стилі, але поставили лише один біля стадіону «Динамо».[4] 1934 року трамвайну лінію на Хрещатику було знято. В 1936 році замість трамваїв на Хрещатику пустили тролейбуси, проїжджу частину було розширено та покрито асфальтом.

У цей довоєнний період протягом кількох років вулиця носила ім'я російського революціонерапольського походження, одного з перших радянських дипломатів Вацлава Вацлавовича Воровського(18711923), однак у 1937 році їй було повернуто історичну назву «Хрещатик». З цією подією пов'язаний казус. За свідченнями очевидців (за інформацією одного з членів ЦК КПбУ), на з'їзді в Москві Сталін запитав у секретаря ЦК Компартії України: «А как там ваш Крещатик?». І того ж дня до Києва передали телеграму, а вже тут до кінця дня видали постанову, в якій повідомлялося, що вулиця Воровського «переноситься» на Кудрявську, а Хрещатик лишається Хрещатиком, як і раніше. Відтак, Сталін так і не дізнався, що Хрещатик перейменовували, а таблички на будинках поміняли за одну ніч[5].

60—80-ті роки ХХ ст.В ці роки відбувалося будівництво лише одиничних будинків, в порівнянні з періодом відбудови. Під час проведення реконструкції в 1978 році на розі Майдану Незалежносзведено

будинок з баштою з курантами (добудова 1985 року). Тут знаходиться Рада профспілок України. Архітектурний мотив цього будинку продовжила будівля готелю «Хрещатик» та будинок агентства «Новости»[7] , який було зведено трохи пізніше. З правої сторони Майдану Незалежності на місці колишньої Міської Думи заклали сквер, що завершується в своїй напівкруглій частині п'ятьма вулицями-променями, що піднімаються вгору до старого міста. В 1982 році на Європейській площі було збудовано будинок музей Леніна, нині це Український дім.

Взимку 20002001 років на Майдані відбувались акції протесту «Україна без Кучми».

З липня 2001 року до серпня того ж року відбувалася реконструкцію Майдану Незалежності (Встановлено ряд пам'ятників, відкрито підземний торговий центр «Глобус».[8]

У 2004 році Хрещатик та Майдан Незалежності став центром Помаранчевої революції.

Зараз Хрещатик став обов'язковим місцем в програмі відвідування міста приїжджими. В суботу, неділю та в дні державних свят, рух транспорту вулицею перекривають. Тут постійно відбуваються концерти під відкритим небом, а 24 серпня щороку відбуваються військові паради.

Пло́ща Ри́нок — центральна площа у Львові, історичне серце міста, характерне явище для середньовічної архітектури європейських міст.Згадки про головну площу Львова містить книга протоколів судових засідань Львівської міської ради 13821389 років (найстаріша в Україні). Там вона фігурує як circulo, що є калькою з німецького ring, слова яке в подальшому трансформувалось у звичне слов'янське ринок]Площа виникла за князювання Лева Даниловича у другій половині XIII ст. внаслідок регулярного планування забудови за взірцем середньовічних західноєвропейських міст, як центр торговельного та суспільного життя міста. Для парцеляції було застосовано давню галицьку, похідну від грецького ліктя, систему мір. Ще до пожежі 1381 року на площі переважала мурована забудова.[2] З кожного кута площі виходять дві взаємоперпендикулярні вулиці, котрі закінчувалися біля міських фортифікацій, що опоясували середньовічне місто. Площу розміром 142×129 м утворюють 44 будинки і ратуша в центрі. Від початкової готичної забудови, яка загинула під час пожежі 1527 р., збереглися підвали і фрагменти стін з готичними деталями. Дбайливо відновлюючи вцілілі мури, нові будинки після руйнівної пожежі городяни будують тільки з каменю та цегли і називають їх кам’яницями.

Архітектурний вигляд площі формувався в період розквіту ренесансу у Львові. Ансамбль створювали кращі архітектори — П. Красовський, М. Градовський, П. Барбон, П. Римлянин, Б. Меретин, С. Фесінґер та інші. Будівлі споруджувались за замовленням багатої знаті і заможних купців, оскільки ділянки на центральній площі міста були дуже дорогими. Лише дворяни та вище духовенство мали право споруджувати будинки вище трьох поверхів заввишки; лише вони мали право розміщувати на фасаді більше трьох вікон на одному поверсі Це наклало свій відбиток на архітектурний вигляд будівель: більшість будинків побудовані на вузьких, витягнутих вглибину ділянках, складаються із головної будівлі, внутрішнього двору і фліґеля.

Фасади будинків здебільшого тривіконні із асиметрично розміщеними прорізами, що відповідає ренесансній структурі планування: двовіконна світлиця і одновіконна бокова кімната (ванькир). До XVI ст. перші поверхи будинків мали криті галереї-підсіння. Підвали виходили за лінію фасаду під теперішній тротуар і мали вхід з вулиці. Нумерації будинків не було. Кожна кам'яничка мала назву від прізвища власника або за елементами декоративного оформлення фасаду: «Під левом», «Під оленем», «кам'яниця Лукашевичів».

Упродовж багатьох століть площа Ринок була центром усього життя Львова — економічного, політичного, культурного. Тут вирував базар, який відвідували перси і англійці, турки і голландці, росіяни і французи. На площі розміщувалося міське управління, виконувалися судові вироки, влаштовувалися різноманітні урочистості, вистави, процесії.

Ринок на пл. Ринок існував до 1944 р. Але в XIX—XX ст. тут торгували тільки продуктами рільництва — овочами, фруктами, молочними продуктами, а також квітами.

У центрі площі стоїть будівля ратуші. Тут у всі часи і до нині урядують виборчі органи міської влади. В середньовіччі містом керував бурмістр, рада, що відала міським бюджетом і податками, та лава, що чинила суд. Нинішня ратуша, що стоїть у центрі площі, збудована в 18271835 рр. в стилі класицизм.

Сучасна пл. Ринок Свою назву дістала від прізвища власника італійця Роберта Бандінеллі, що в 1629 р. організував у будинку пошту, звідки поштові кур'єри двічі на тиждень відвозили кореспонденцію в різні куточки Європи. На фасаді будинку зображені дельфіни, які є символом успішної торгівлі. У цьому будинку є історичний музей, зокрема, виставка коштовностей.

Кам'яниця Убальдіні

Кам'яниця названа за прізвищем родини львівських міщан італійського походження, котрі володіли попереднім будинком на цьому місці. Нинішній бароковий споруджено 1772 року за проектом Петра Полейовського на старих фундаментах, що походили ймовірно ще з XV ст. Скульптурне оздоблення, зокрема фігури атлантів, що підтримують балкон виконав Франциск Оленський. Розписи інтер'єрів зробив Станіслав Строїнський (не збереглись). В подальшому через зміну власників кам'яницю часом звано «Бзовською» і «Валентинівською». У 18341840 роках тут проживав граф Станіслав Скарбек.[3]

Чорна кам'яниця Сучасна пл. РинокЗбудована у 15881589 рр. італійськими архітекторами Павлом Римлянином і Петром Барбоном. Фасад будинку покритий кам'яним діамантовим рустом, котрий потемнів з часом. Звідси і назва будинку. Будинок має багатий декор інтер'єрів, котрі можна вільно оглянути, відвідавши розміщений тут історичний музей м. Львова.

.Палац Корнякта

Сучасна пл. Ринок № 6. Збудована у 1580 р. тими ж архітекторами, що будували Чорну кам'яницю. Замовником був заможний грецький купець Корнякт, котрий міг собі дозволити розкішний шестивіконний будинок на центральній площі середньовічного міста. Внутрішній дворик будинку оточений з трьох сторін відкритою аркадою. Львів'яни називають його італійським за схожість з ренесансними двориками Флоренції та Рима. Тепер у будинку розміщений історичний музей, а в італійському дворику влітку працює кав'ярня, а вечорами бувають концерти класичної музики. Як і попередні два будинки, збудований у стилі ренесансу.

Палац Любомирських

Сучасна пл. РинокКласичний взірець бароко. Своєю назвою завдячує графові Любомирському, котрий перебудував будівлю для власного житла в 1760 р. В 1895 р. палац купило товариство Просвіта, котре об'єднало творчі сили української інтелігенції довкола ідеї просвіти простого народу і покращення його долі. В 1975 р. після адаптації в будинку відкрита експозиція з фондів музею етнографії та художнього промислу.

.Венеційська кам'яниця

Сучасна пл. Ринок, № 14. Має над вхідним порталом кам'яний герб Венеції — лев з розкритою книгою. Будинок збудував архітектор Павло Щасливий в 1589 р. на замовлення венеційського консула і купця Антоніо Массар

Кам'яниця Шольц-Вольфовичів

Сучасна пл. Ринок № 23. Збудований в 1570 р. на замовлення вихідців зі Сілезії Шольц-Вольфовичів в стилі ренесанс. Фасад будинку багато декорований як біблійними скульптурними композиціями, так і скульптурними портретами звичайних львів'ян.

Кам'яниця Массарівська

Сучасна пл. Ринок № 24. Відбудований після пожежі 1527 р. в ренесансних традиціях. Свого часу його власником також, як і Венеційської кам'яниці, був Антоніо Массарі. Це ще один будинок на площі, де можна оглянути експозицію історичного музею.

Кам'яниця Гепнерівська (також «Кам'яниця з афоризмами»)

Сучасна пл. Ринок № 28. Зберігся у незмінному виді з часу своєї відбудови на початку XVII ст. Це одна з кращих пам'яток львівської житлової архітектури епохи Ренесансу. Будівлю спорудив львівський райця і доктор медицини Павло Домінік Гепнер. Він поселився у приміщенні 1610 року. Відтоді будинок називали Гепнерівським, Докторівським та Домініківським.

Уся будівля над вікнами «всипана» латинськими прислів'ями — вони натякають на фах власника: «Quis dives? Qui nil cupiat quis pauper? Avarus» («Хто ж багач? Хто не має жадань. А хто вбогий? Захланний». Фраза з твору пізньолатинського поета Авзонія), «Nunquam discrepat utile a decoro» («Ніколи не дисонує корисне з красивим». Фраза з твору Авзонія), «Deus meus et omnia» («Ти мій Бог і моє все». Гасло францисканців), «Ubi charitas ibi Deus» («Де милосердя, там Бог». Перегукується з першим посланням Івана Богослова), «Ubi uber ibi tuber» («Вщерть добра є — випирає». Латинське прислів'я), «Ubi opes ibi amici» («Де багатство, там і друзі». Овідій), «Probus invidet nemini» («Добрий не заздрить нікому». «Тімей»Ціцерона), «Domat omnia virtus» («Чеснота долає все»), «Virtutis praemium honor» («Нагорода за доброчесність — шана». «Нікомахова естетика» Арістотеля), «Sola triumfatat virtus» («Лише доброчесність тріумфує»), «Imis alta» («Низьким висока»). Декілька аналогічних фраз також можна побачити і на фасаді іншої будівлі — № 23.

Кам'яниця Коритовського

Сучасна пл. Ринок № 29. Збудовано 17661678 рр. Будинок з великим внутрішнім подвір'ям, має наскрізний прохід на вулицю Театральну. В XIX ст. цей прохід називався пасаж Андреоллі від імені купця Домініко Андреоллі, що прибув до Львова в 1803 р. зі Швейцарії і відкрив тут цукерню.

Північна сторона площі найбільш змінена. Як свідчать архівні джерела, в 1765 р. всі будови цієї сторони площі були зруйновані. Фасади первісних будівель змінені, де-не-де збереглося середньовічне планування, уціліли поодинокі фрагменти.

Торговий дім Ціпперів

Дім № 32, колишній універмаг «Trust» родини Ціпперів, зведений 1912 року фірмою Едмунда Жиховича за проектом Міхала Лужецького у стилі модерн з елементами історизму.[4]

Попередницею була кам'яниця капітана Домініка Вільчека, збудована наприкінці XVIII ст. на місці чотирьох, або п'яти старших будинків площі Ринок і нинішньої Шевської. Один з них Вільчек успадкував, сусідні ж — придбав протягом 17651777 років.[5]

Кам'яниця Гєлазинівська

Сучасна пл. Ринок № 36. Споруджений у 1778-1781 роках за проектом французького архітектора П'єра-Дені Ґібо. У кінці 1700-х років тут проживав польський військовий діяч Юзеф Понятовський. На початку ХХ сторіччя у будинку була крамниця «Народної торгівлі» українського Крайового споживчого союзу. У кам'яниці залишились написи латинською мовою: «Ісус дня 1-го липня» й «Марія року Божого 1730».

Фонтани

Для забезпечення міста водою на східному боці площі Ринок у 1407 році збудували водорозподільний пункт, куди збігалася вода з водогонів.

У XVIII ст. цих водогонів було вже шістнадцять. Вони стікалися у водойму «Мелюзина» — назва походить від величезної бронзової статуї німфи Мелюзини, котра прикрашала водойму. Але місто росло, однієї водойми було замало і у 1697 р. на південно-західному розі площі Ринок спорудили ще одну. Її назвали «Нептун» — від дерев'яної статуї бога морів, якою вона була прикрашена. Третя водойма була споруджена в 1744 р. на південно-східному розі площі (нині фонтан «Діана»).

На початку XIX ст. на Ринку було споруджено чотири фонтани — по одному на кожному розі площі. При будівництві двох з них (тепер — «Нептун» і «Діана») використали вже згадані водойми. Кожен фонтан має восьмигранну чашу, яка стоїть на бруківці, — в центрі зірки, викладеної червоним і чорним каменем. У центрі чаші — статуя персонажу античної міфології: бог морів Нептун, біля ніг якого розмістився дельфін, його дружина Амфітріта, також з дельфіном, богиня полювання Діана з двома собаками і серед цих безсмертних — герой Адоніс з собакою і вбитим ним кабаном. Дата спорудження статуй точно невідома. В документах вперше згадуються 1815 року. На думку львівського мистецтвознавця Юрія Бірюльова вони могли бути створені у період з 1810 по 1814 роки. Ймовірно встановлені перед урочистостями на Ринку з нагоди повернення цісаря Франца I до Відня. Автором статуй був відомий скульптор Гартман Вітвер.[6]

Фонтани Ринку не є фонтанами в прямому значенні цього слова — це криниці. Вода з них не б'є, а витікає двома струменями. Чаші фонтанів наповнювалися водою, а перекупки, що торгували на ринку, мили тут зелень і відсвіжували фрукти. А в 1914 р. козаки напували з фонтанів коней. Після чергового акту вандалізму над скульптурою Нептуна, у 2007 р. Львівська міська рада прийняла рішення про розташування камер спостереження по периметру площі.

На ринку є ще один Нептун, або, як його частіше називають, Посейдон (що одне і те ж саме). На будинку № 8 на пл. Ринок є рельєф, де Посейдон мчить на морських конях. Цей будинок у XVII ст. належав вірменам Бернатовичам, одній із найбагатших родин Львова. У XIX ст. будинок був капітально перебудований, на фасаді з'явилися рельєфи, в тому числі «Посейдон» роботи скульптора Г. Красуцького.

Дельфіни, як символи морської торгівлі, з'явилися на будинках № 2 і № 3 на пл. Ринок. На вул. Руській, 8, та на вул. Краківській, 11, можна також побачити рельєфи дельфінів. Є дельфін і на будинку Національного банку на вул. Коперника, 4. Біля брами будинку № 4 на вул. Словацького також є скульптура дельфіна, на якому сидить путті.

ІV. Висновки

V. Домашнє завдання.

Прочитати конспект

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися
Опис презентації окремими слайдами:
Тема: Вулиці та площі. Вулиця Хрещатик у Києві. Площа Ринок у Львові. Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнатися про осно...
Слайд № 1

Тема: Вулиці та площі. Вулиця Хрещатик у Києві. Площа Ринок у Львові. Мета: Визначити особливості розвитку української культури; дізнатися про основні здобутки української доби; розглянути особливості розвитку культури; удосконалювати набуті знання і уміння; за допомогою ілюстрацій та презентації характеризувати визначні пам'ятки України.

План уроку 1. Вулиця Хрещатик. Народження вулиці та історія. 2. Устрій та господарське життя. 3. Площа Ринок у Львові. Історія та пам’ятки. 4. Госп...
Слайд № 2

План уроку 1. Вулиця Хрещатик. Народження вулиці та історія. 2. Устрій та господарське життя. 3. Площа Ринок у Львові. Історія та пам’ятки. 4. Господарство та устрій.

1. Вид на міське відділення пошти та «адміністративну дугу». 2. Лядська брама.
Слайд № 3

1. Вид на міське відділення пошти та «адміністративну дугу». 2. Лядська брама.

1. Хрещатик на початку XX століття 2. Міська дума. XIX ст.
Слайд № 4

1. Хрещатик на початку XX століття 2. Міська дума. XIX ст.

Готель «Національний» XIX ст.
Слайд № 5

Готель «Національний» XIX ст.

Купецьке зібрання. Сучасний вигляд. Купецьке зібрання. Початок ХХст.
Слайд № 6

Купецьке зібрання. Сучасний вигляд. Купецьке зібрання. Початок ХХст.

1. Листівка з фотографією думи. Початок XX ст. 2. Київська біржа(Кінець XIX ст.)
Слайд № 7

1. Листівка з фотографією думи. Початок XX ст. 2. Київська біржа(Кінець XIX ст.)

1. Електричний ліхтар на Царській площі 2. Електричні трамваї на Царській площі. Початок XX ст.
Слайд № 8

1. Електричний ліхтар на Царській площі 2. Електричні трамваї на Царській площі. Початок XX ст.

1. Пожежа в приміщенні колишнього готелю «Національний» 2. Хрещатик на розі Прорізної після закінчення пожежі
Слайд № 9

1. Пожежа в приміщенні колишнього готелю «Національний» 2. Хрещатик на розі Прорізної після закінчення пожежі

1. Вид на вулицю Прорізну з Хрещатика 2. Проект Олексія Тація. 1944 рік
Слайд № 10

1. Вид на вулицю Прорізну з Хрещатика 2. Проект Олексія Тація. 1944 рік

Готель «Україна» сучасний вигляд 2. Український дім
Слайд № 11

Готель «Україна» сучасний вигляд 2. Український дім

1. ЦУМ, Хрещатик, 1962 рік 2. Прапор поблизу Київради
Слайд № 12

1. ЦУМ, Хрещатик, 1962 рік 2. Прапор поблизу Київради

1. Меморіальна дошка. Український національний прапор піднято 24 липня 1990 року 2. Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного П...
Слайд № 13

1. Меморіальна дошка. Український національний прапор піднято 24 липня 1990 року 2. Мітинг Народного Руху України на честь підняття Національного Прапора над Київською міською радою, 24 липня 1990 р.

Пам'ятники на Майдані Незалежності, які з'явилися після реконструкції 2001 року
Слайд № 14

Пам'ятники на Майдані Незалежності, які з'явилися після реконструкції 2001 року

Площа Ринок. Колишній будинок «Просвіти»,Палац Любомирських. Художник Роп'яник Ігор Остапович
Слайд № 15

Площа Ринок. Колишній будинок «Просвіти»,Палац Любомирських. Художник Роп'яник Ігор Остапович

1. Вид з Ратуші 2. Кам'яниця Бандінеллі
Слайд № 16

1. Вид з Ратуші 2. Кам'яниця Бандінеллі

1. Чорна кам'яниця 2. Палац Корнякта
Слайд № 17

1. Чорна кам'яниця 2. Палац Корнякта

Італійське подвір'я палацу
Слайд № 18

Італійське подвір'я палацу

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Активізація творчого потенціалу вчителів шляхом використання ігрових форм організації учнів на уроці»
Черниш Олена Степанівна
36 годин
590 грн
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.