Зараз в ефірі:
онлайн-конференція:
«
Роль закладів освіти у формуванні нульової терпимості до корупції та вихованні доброчесності в Україні
»
Взяти участь Всі події

Урок на тему: "Синоди"

Етика

Для кого: 4 Клас, 5 Клас, 6 Клас, 7 Клас, 8 Клас, 9 Клас, 10 Клас, 11 Клас, 12 Клас, Дорослі

17.08.2021

78

1

0

Опис документу:
Лекція про історію християнства у світі. Про великих Отців церкви, а також про великий розкол або ще іншими словами "Велика схизма", яка відбулась 1054 році. Коли Західна та Східна Церкви розкололись.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Стецик Ольга 2 курс

Жовківська група

Вселенські Собори

Нікейський собор 325 рік

Багато перечитавши різних матеріалів, найбільше до душі мені припала тема «Вселенські собори». Тому більш детальніше хочу розповісти про собор, який відбувся у 325 році.

Цей собор мав назву Нікейський. Відбувся він у місті Нікея і став першим Вселенським Собором в історії християнства. Цей Собор було скликано у місяці червні імператором Констянтином Великим. Він тривав близько двох місяців. На соборі було присутньо близько 318 єпископів з усього світу, серед яких був присутній Святий Миколай Чудотворець, також були священники та диякони. Метою Собору було покласти край суперечці між єпископом Олександром і священиком Арієм з Олександрії. Деякі перекази говорять, що на соборі були присутні язичницькі філософи

Причиною скликання цього собору стала єресь, яку розповсюдив один із священників на ім’я Арій, який був родом із єгипетського міста Александрія. Він, намагаючись узгодити вчення про Трійцю з єдністю Божою, дійшов нарешті до того, що насмілився відкидати Божественність Сина Божого – Ісуса Христа. “Син Божий, – на його думку, – був не більше як найдосконалішим творінням Божим, завдяки якому був створений світ. Якщо ж Ісуса Христа називають у Священному Писанні Сином Божим, то зовсім не за єством, а за усиновленням”. Тобто на думку Арія та його численних прибічників, Христос не єдиносущний Богу-Отцю, а є лише першим і найдосконалішим творінням Божим.

Архієпископ Александрійський Олександр старався спершу лагідністю навернути Арія. Коли ж його переконання виявилися безуспішними і аріанська єресь почала поширюватися з Александрії навколишніми місцями, він привселюдно відлучив Арія від Церкви. Арій пішов у Палестину. Тут його прийняв колишній товариш по школі Євсевій, єпископ Никомідійський, який мав значний вплив при царському дворі. За сприянням Євсевія єресь швидко поширилася і всюди чинила незгоду, розбрат і заколоти. Імператор Костянтин І, щоб покласти край безладам, що виниклі в Церкві, скликав усіх тодішніх християнських єпископів для вирішення суперечливих питань, видавши відповідний указ весною 325 року.

Були виділені з державної скарбниці кошти на поштових коней, проїзд та проживання єпископів і пресвітерів. Найбільше відгукнулися на імператорський заклик єпископи зі східних провінцій, де не вщухали теологічні суперечки. Не всі змогли через проблеми із здоров’ям прибути на собор. Римський Папа Сильвестр І (314-335) прислав на собор двох своїх представників: пресвітерів Вікентія та Вітона (Віта). Зі Сходу прибули делегати від територій, що не входили до складу Римської імперії: з Пітіунта (Піцунди) на Кавказі, зі столиці Боспорського царства – Пантікапеї (Керчі), готський єпископ Феофіл з гірського Криму, делегат зі Скіфії (тобто південної України, де тоді панували готи), два делегати з Вірменії, один з Персії (Яків Нізібійський). Приймали участь у Соборі і святитель Микола, єпископ Мирлікійський, більш відомий як св. Миколай Чудотворець та святитель Спиридон Триміфунтський, які вже на той час були знамениті своєю святістю життя.

З боку аріян, тобто тих, хто тримався лжевчення Арія було присутніми біля 20 єпископів. Багато із запрошених ще зовсім нещодавно повернулися з каторги і на своїх тілах мали сліди тортур.

Разом з єпископами в засіданнях Собору взяли участь кілька пресвітерів і дияконів; між ними виділявся своїми глибокими богословськими знаннями і красномовством молодий архідиякон Александрійської церкви Афанасій, який згодом стане відомим, як Афанасій Великий.

Повний список учасників собору не зберігся. Збереглися тільки резолюція, рішення та постанови. Собор тривав з кінця травня до кінця серпня. За цей час одні делегати від’їжджали через проблеми у своїх єпархіях, інші прибували. Тому різні учасники собору наводять різні цифри. Так, за свідченням Афанасія Великого, на Соборі були присутніми 318 єпископів, інші джерела містять меншу кількість делегатів. Але загальноприйнятою вважається цифра в 318 учасників.

За істориком Сократом (писав у 439-443 рр.) собор було відкрито 20 травня. Деякі історики датують початок собору 14 червня, коли вже після палких дебатів розпочалися голосування. Собор зібрався в тронній залі імператорського палацу. У своїй промові імператор закликав відкинути всі протиріччя і вирішити всі суперечки через мирні дискусії. Очолював Собор Євстафій, єпископ Антіохійський, а в його відсутність – Олександр, єпископ Александрійський. Почесним головою був імператор.

Собор осудив і відкинув аріанську єресь й утвердив неспростовну істину – догмат: Син Божий є істинний Бог, народжений від Бога Отця перше всіх віків і так само вічний, як Бог Отець; Він народжений, а не сотворений, і єдиносущний з Богом Отцем. А 19 червня було прийнято головне рішення собору – Символ Віри – ясний і короткий виклад істинного вчення віри.

Цей Символ був підписаний усім Собором, окрім самого Арія та двох єгипетських єпископів. Єретиків відлучили від Церкви і відправили в заслання. Згодом прийнятий на цьому Соборі Символ Віри, що складався із семи пунктів, назвуть Нікейським. Він стане основою для загальновідомого Символу Віри, що був остаточно відредагований вже на ІІ Вселенському соборі.

Далі Собор прийняв ще 20 канонів (постанов), що стосувалися різних сторін церковного життя.

Так було постановлено святкувати Пасху (Великдень) у перший недільний день після першого весняного повного місяця;

затверджено старшинство єпископів чотирьох найбільших метрополій: Римської, Александрійської, Антіохійської та Єрусалимської;

зобов’язав архієреїв особисто стежити за системою надання медичної допомоги незаможним громадянам та ін.

Нікейський символ, який розкрив православне вчення про Божество Другої Особи Пресвятої Трійці Господа Ісуса Христа і засудив, як єресь, хульні аріанський розумування, не робив кінця церковної смути: аріанство єпископи, скріпивши соборну вероопределеніе своїми підписами єдино через страх перед державною владою, незабаром зуміли залучити останню на свою сторону і, підтримувані нею, вступили в запеклу боротьбу з захисниками правдивої віри; в середині IV ст. вони здобули майже повну зовнішню перемогу над своїми супротивниками, які об'єдналися під священною хоругвою Нікейського символу. Хоругва цю твердо і самовіддано тримав спочатку св. Афанасій Великий, а потім, зі смертю старого Олександрійського єпископа, вона перейшла в не менше мужні і самовіддані руки Великого Кесарійського єпископа св. Василя. Близько цих двох видатних святителів Православної Церкви описуваного часу об'єднувалися і інші залишилися Їй вірними єпископи.

Нікейським Собором було прийнято і 20 канонів церковного життя, які стали надійною основою для подальшого розвитку Церкви. Між іншим було вказано, що перед прийняттям Тайни Священства і вступом до сану майбутні священики одружуються раз і на все життя.

Свою роботу Собор завершив 25 серпня того самого року.

Доволі цікаве є те, що Арій зазнав поразки на Соборі. Його вчення було засуджене, але аріанами залишалися майже всі германські народи, які оточували Римську імперію і проривалися через її кордони. Це породжувало чимало проблем у взаємовідносинах з ними решті населення на зайнятих германцями землях. Сам Арій до смерті намагався довести свою правоту. Під час одного диспуту він відчув різкий біль у шлунку, вийшов у туалет, де відразу ж і помер, що дало підстави для насмішок противникам аріанства.

Вселенський собор – це найвища інстанція в Церковному управлінні, яка керується безпосередньо Святим Духом. Усі постанови,

винесенні собором, були чітко сформульовані і зазначені, що вони

угодні Святому Духові і учасникам собору. Визначення Вселенського

Собору, голосу всієї Церкви, можливе лише тоді, коли собор задовольняє всі вищезгадані умови, і безумовно обов'язкове для кожного, хто

належить Церкві. Про обов'язковість сили соборних визначень висловлювалися самі Вселенські собори, і ця обов’язковість була визнана як

усіма наступними соборами, так і державною владою. Кожен наступний собор підтверджував і визнавав попередній, тобто, і всі постанови

ще раз підтверджував. Але статус Вселенського собори затверджували

самі безпосередньо, хоча в історії є подія, коли Вселенський собор не

визнався, а був іменованим «Розбійницьким собором».

Що стосується інстанції, яка скликає Вселенські собори, то всі

сім Соборів були скликані імператорами. Це безперечний історичний факт, який неспроможні спростувати пізніші римсько-католицькі

фікції про те, що імператори, скликаючи Собори, нібито виконували

доручення пап. Але констатація даного факту не дає ніяких розумних

підстав заперечувати можливість скликання Собору з почину інших,

власне церковних інстанцій. Таке заперечення було б неприпустимо

сміливим вторгненням у сферу дій Святого Духа. Вселенські Собори

переважно скликали за погодженням із Церквою та імператором.

Представником державної влади на них був спеціальний чиновник,

якого призначав імператор. Він відкривав Собор, зачитуючи імператорську грамоту. Державна влада за свій кошт утримувала членів

Собору, оплачувала їм усі витрати8

. Імператор мав усю владу в імперії, тому було б фактично неможливим скликати собор без його згоди.

Імператори були зацікавленні в скликанні, адже ситуація в імперії в

час винекнення єресей була напруженою, і вони бажали якнайшвидше

розв'язати проблеми, які поставали перед церквою. Наприклад, імператор Константин Великий бажав бачити християнство єдиною великою державною релігією, тому всі суперечки, які виникали, швидко

хотів припинити і посилав єпископів в епіцентр виникнення єресей,

щоб єпископ посприяв припиненню суперечок. Але оскільки тодішні

єресі охопили всю Церкву, то Церква вирішує скликати чисельний собор. Константину Великому ідея чисельного собору сподобалась, і в червні 325 року в Нікеї скликають собор, який згодом піднесли до статусу Вселенського. Подібним чином були скликанні й інші

шість соборів. Вивчаючи історію древньої Церкви, а особливо історію Вселенських Соборів, можна прийти до висновку, що імператори в загальному не бажали мати у своїй імперії будь-яких релігійних

суперечок і робили все для того, щоб суперечки, які виникли, швидко

8 Чокалюк С. Канонічні вимоги до священичого служіння. – К., 2009. – С. 106.

Роль Вселенських соборів в управлінні Православною Церквою вирішувалися. Собори здебільшого проводилися у резиденціях імператорів у великих містах, зокрема: Нікея (І, VІІ Вселенські собори),

Константинополь (ІІ, V, і VІ Вселенські собори), ІІІ собор, зібраний

у Ефесі, і IV Вселенський собор у Халкедоні. Усі ці місця проведення

соборів були поблизу розташування імператора, і деякі собори не

скликалися в епіцентрі суперечок заради збереження безпеки учасників собору.

Говорячи про обов'язкову силу Вселенських соборів, треба розуміти тільки їх визначення з питань віри чи дисципліни, які формально

й урочисто виголошені саме такими. А тому записи соборних засідань,

різні роздуми, повідомлення і т.д. не мають законної сили, вони слугують тільки для тлумачення і кращого розуміння визначень та мають

історичне значення.



Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.