Урок на тему "ПОКАЗНИКИ РІВНЯ РОЗВИТКУ КРАЇН. ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ"

Опис документу:
Конспект уроку з географії, 10 клас, профільний рівень, курс «Регіони і країни світу», що є продовженням базової географічної освіти у профільних класах старшої школи. Він спрямований на розкриття глобальних та регіональних явищ і процесів, що відбуваються як у світі в цілому, так і в окремих субрегіонах, країнах і їх регіонах. джерело: http://geo-bav.at.ua, інтернет ресурси.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

10 клас

Урок №12

Дата:

ПОКАЗНИКИ РІВНЯ РОЗВИТКУ КРАЇН. ТИПОЛОГІЯ ДЕРЖАВ.

Мета: сформувати в учнів знання про показники, за якими можна оцінити рівень розвитку країни, та методику їх визначення; пояснити відмінність типології від звичайної класифікаці; забезпечити засвоєння учнями знань про типологію держав.

Обладнання: підручник, настінна політична карта світу, атласи для 10 класу, калькулятори, картки-заготовки схем «Типологія держав», посібник «Експрес-контроль».

Ключові поняття: ВВП та ВНП, типологія країн світу за рівнем соціально-економічного розвитку, індекс розвитку людського потенціалу, Велика сімка, найменш розвинена країна.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель відповідає на запитання, які виникли в учнів під час виконання домашнього завдання.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Фронтальне опитування

1. За якою ознакою країни поділяються на залежні й суверенні?

2. Яка ознака покладена в основу поділу держав на унітарні й федеративні?

3. Що покладено в основу поділу держав на республіки та монархії?

4. Які ще форми державного правління, крім республік і монархій, вам відомі?

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ Т А ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вступне слово вчителя

Ви вже засвоїли класифікації країн і держав за певними ознаками. При цьому в основу кожної класифікації була покладена лише' одна ознака, один критерій.. Але в науці існують й інші види класифікацій, де за основу беруться одночасно кілька ознак чи показників. Такі класифікації називають типологіями. Сьогодні ви вперше зустрінетеся з однією з типологій — типологією держав.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Підходи до типології країн у радянські часи, їх ідеологізація та недоліки,

Розповідь учителя

На сучасній політичній карті налічується близько 230 країн. Із цього кількісного зростання випливають важливі якісні зрушення. За такої великої кількості країн виникає необхідність у розподілі їх за групами; який проводиться в першу чергу на основі різних кількісних критеріїв. Найбільш поширеним критерієм є об'єднання країн за розміром їхньої території та кількістю населення. Нерідко застосовується об'єднання країн за особливостями їхнього географічного положення. На відміну від класифікації (об'єднання) країн, що ґрунтується переважно на кількісних показниках, в основу типології покладено якісні ознаки, що визначають місце тієї чи іншої країни на політичній та економічній карті світу. Ці ознаки можуть бути різними й ураховувати рівень соціально-економічного розвитку країн, їхню політичну орієнтацію, ступінь демократизації влади, інтеграції у світову економіку та ін-. До 1990-х pp. в українській соціально-економічній географії зберігав свій вплив так званий радянсько-соціалістичний підхід, згідно з яким країни поділяли на три типи — соціалістичні, капіталістичні та країни, що розвиваються. В основу було покладено тип економічної системи, а також рівень економічного розвитку. Після фактичного розпаду світової соціалістичної системи цю типологію заступили інші, які базувалися на певних кількісних і якісних показниках.

2. Показники, що покладені в основу сучасних типологій держав: ВВП і ВНП на душу населення, ІРЛП.

Учитель пояснює значення термінів «ВВП» і «ВНП», звертаючи увагу на різницю між ними.

Проблемні ситуації

1) У 2000 р. ВВП Бразилії становив 3640 дол. СІІІА, а Австралії — 21 740 дол. США. Чому ж тоді Бразилія належить до країн, із яких люди вирушають до інших країн на заробітки, а Австралія змушена обмежувати в'їзд людей з інших країн? (Після висловлених учнями припущень учитель пропонує їх перевірити. Для цього він називає кількість жителів Бразилії й Австралії та пропонує виконати завдання: розрахувати обсяг ВВІ1, який припадає на одного жителя в Бразилії й Австралії. Після здійснених розрахунків учні роблять висновок: про добробут жителів країни свідчить у першу чергу не загальна величина її ВВП, а величина ВВП у розрахунку на одного жителя.)

2) Чому в Харкові у 2009 р. проїзд на метро коштував 1,5 грн, а в столиці Чехії Празі — приблизно у 8 разів більше? (Обговорюючи ситуацію, учні доходять висновку, що в різних країнах внутрішні ціни на типові товари й послуги можуть суттєво відрізнятися, а тому один тільки показник річного ВВП на одного жителя не дає чіткого уявлення про дійсний рівень життя населення країни. Звідси з'явилася необхідність уведення інших показників, зокрема індексу розвитку людського потенціалу (ІРЛП).

На допомогу вчителю

Існує багато об'ємно-вартісних показників економічного добробуту суспільства, за якими роблять висновок про економічні процеси та динаміку розвитку економіки в країні загалом. Найкращими індикаторами стану економіки є обсяги річного сукупного виробництва товарів і послуг, сукупний випуск продукції в економіці. У Японії та США як показник обсягу національного виробництва використовують валовий національний продукт (ВНП), що відображує вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених економікою країни за рік. Але більшість європейських країн, у тому числі Україна,, як показник обсягу національного виробництва частіше використовують валовий внутрішній продукт (ВВП), що відрізняється від ВНП на суму факторних витрат від використання економічних ресурсів цієї країни за кордоном. Обидва показники, ВВП та ВНП, вимірюють загальну ринкову вартість кінцевих товарів і послуг, вироблених в економіці за один рік. Вони тісно пов'язані й відрізняються лише гим, як саме визначається «економіка». Між ВНП і ВВП існує певна різниця. Валовий національний продукт — це сумарний обсяг продукції, виробленої за допомогою національних факторів виробництва (землі, пра-ці, капіталу та підприємницьких здібностей), що належать представникам певної країни, наприклад українцям, незалежно від того, де розміщені ці фактори виробництва (ресурси) — в Україні чи за кордоном. Наприклад, частка продукції (заробітна плата), що створена українцем, який працює в Чехії або Росії, враховується в нашому ВНП, тобто ВНП України. Навпаки, та частка продукції (доходу), що вироблена в Україні за допомогою факторів виробництва, які належать іноземцям, вираховується із ВНП України. Валовий внутрішній продукт дещо відрізняється від ВНП, Він охоплює вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених у межах певної країни за допомогою факторів виробництва, незалежно від того, кому ці ресурси належать — резидентам чи іноземцям. Іншими словами, вартість товарів, вироблених за допомогою іноземного капіталу, у тому числі прибутки, є, наприклад, частиною українського ВВП. Навпаки, доходи, отримані нашими співвітчизниками за кордоном, не враховуються у ВВП України. Інший приклад. Вартість автомобілів, вироблених японською фірмою «Ніссан» на її заводі в США, разом із прибутками є частиною американського ВВП. Навпаки, прибутки, отримані американською фірмою «ІВМ» у Франції, що має там своє підприємство, не враховуються у ВВП США.

Відмінність між ВВП і ВНП полягає в так званих чистих іноземних факторних доходах, які отримує країна. Цю суму визначають як різницю між платежами за факторами виробництва зовнішнього світу та надходженнями доходів на фактори виробництва (ресурси), отримані від зовнішнього світу.

Чисті іноземні факторні доходи — це різниця між факторними доходами, які отримано з-за кордону, та факторними доходами, які отримали іноземні інвестори в межах певної країни. Чисті іноземні факторні доходи можуть бути додатною та від'ємною величиною. Якщо це додатна величина, ВВП > ВНП на величину чистих іноземних факторних доходів, якщо від'ємна, то навпаки. Індекс розвитку людського потенціалу (ІРЛП) — індекс порівняльної оцінки бідності, грамотності, освіти, середньої тривалості життя та інших показників країни. Це більш агрегований та комплексний показник, ніж ВВП. Він нормований, оскільки певна величина береться за одиницю. Індекс був розроблений у 1990 р. пакистанським економістом Махбубом ель Хаком і використовується від 1993 р. ООН у щорічному звіті про розвиток людського потенціалу. За підрахунками ІРЛП беруться до уваги три види показників:

* середня очікувана тривалість життя при народженні — оцінює довголіття;

* рівень грамотності дорослого населення країни (2/3 індексу) і сукупна частка учнів та студентів (1/3 індексу);

* рівень життя, оцінений через ВВП на душу населення за пріоритетом купівельної спроможності (ПКС) в доларах США.

Альтернативним індексом є Індекс бідності (також розроблений ООН для оцінки якості життя населення в будь-якій країні).

Звіт Світового банку за 2008 р. показує, що ІРЛП в усіх країнах світу зростає, за винятком деяких країн пострадянського простору й Африки. У першій групі індекс падає через погіршення освіти, економіки та високу смертність. У другій групі — через СН1Д і супутню йому смертність. Більша частина даних для звіту 2008 р. отримана у 2006 р. і раніше. Не всі країни — члени ООН можуть надати необхідні статистичні дані. Частина країн відсутні у звіті, тому що не бажають або не можуть надати статистичні дані. Ці країни віднесені до групи країн із середнім та низьким ІРЛП. За даними звіту, 25 із 26 країн із низьким ІРЛП розташовані в Африці. Крім них, до цієї групи належить Східний Тимор. Під час розповіді вчителя учні заповнюють схему «Сучасна типологія держав».

3. Сучасна типологія держав.

На допомогу вчителю

До початку 1990-х рр. усі країни світу поділялися на три типи: соціалістичні, розвинені капіталістичні та країни, що розвиваються. Від початку 1990-х рр. відбулися значні перетворення в колишніх соціалістичних країнах, а тому більшість їз них (за винятком Куби, та КНДР) можна було б назвати постсоціалістичними. На сьогодні налічується 33 суверенні постсоціалістичні країни. Беручи до уваги відмінності у виникненні та організації державної влади, їх поділяють на два підтипи: власне постсоціалістичні (14) і пострадянські (15). До першого підтипу входять Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Словенія, Румунія, Болгарія, Македонія, Албанія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Сербія, Чорногорія, Монголія, Китай, В'єтнам. До другого підтипу належать країни, що виникли при розпаді колишнього СРСР: Росія, Естонія, Латвія, Литва, Україна, Білорусь, Молдова, Грузія, Вірменія, Азербайджан, Казахстан, Туркменістан, Узбекистан, Киргизстан, Таджикистан. Такі країни, як Китай, В'єтнам, Куба та КНДР, продовжують називати себе соціалістичними країнами, хоча в Китаї та В'єтнамі вже здійснені глибокі економічні перетворення, а на Кубі вони розпочалися.

До економічно розвинених країн на сьогодні 00Н відносить приблизно 60 країн Європи, Азії, Північної Америки, Австралії та Океанії. Усі вони характеризуються більш високим рівнем економічного й соціального розвитку і, відповідно, ВВП у розрахунку на душу населення. Однак ця група країн вирізняється досить значною внутрішньою неоднорідністю, і в її складі можна виділити чотири підгрупи.

Першу підгрупу утворюють країни Великої сімки (США, Канада, Велика Британія, Франція, Японія, Німеччина та Італія). Ці країни-лідери західного світу вирізняються найбільшими масштабами економічної та політичної діяльності. Вони мають яскраво виражену постіндустріальну структуру господарства та високий рівень розвитку ринкових відносин. На частку країн Великої сімки припадає близько 50 % ВВП світового та промислового виробництва, понад 25 % сільськогосподарської продукції, ВВП у розрахунку на душу населення становить від 20 тис. до 30 тис. дол.

До другої підгрупи можна віднести малі високорозвинені країни Західної Європи (Швеція, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Швейцарія тощо). Незважаючи на те, що політична та економічна потужність кожної з цих країн невелика, у цілому вони відіграють дедалі зростаючу роль у світових справах. Вони беруть активну участь у світовій системі територіального поділу праці. Показник ВВП у розрахунку на душу населення в більшості цих країн такий самий, як у країнах Великої сімки.

Третю підгрупу утворюють неєвропейські високорозвинені країни — Австралія, Нова Зеландія та Республіка Південна Африка. Це колишні переселенські колонії Великої Британії, які практично не знали феодалізму. Зараз вирізняються деякою своєрідністю політичного та економічного розвитку. Останнім часом до цієї групи відносять і Ізраїль.

Четверта підгрупа перебуває ще в стадії формування. До неї віднесені азіатські країни, які були переведені в розряд економічно розвинених країн нещодавно: Республіка Корея, Сінгапур і Тайвань. Ці держави впритул наблизилися до інших економічно розвинених країн за показником ВВП на душу населення. Вони мають широку й різноманітну структуру економіки, зокрема сектор обслуговування, що стрімко зростає, беруть активну участь у світовій торгівлі.

До країн, що розвиваються, належать близько 150 країн і територій, із яких дві постсоціалістичні у Європі (Албанія й Молдова), в Азії — 46, Африці — 52, Латинській Америці — 33, Океанії — 12 і які разом займають понад половини площі суходолу й концентрують близько 3/5 населення світу. Між ними також існують значні відмінності в соціально-економічному розвитку. На політичній карті ці країни охоплюють широкий пояс, що тягнеться в Азії, Африці, Латинській Америці та Океанії на північ й особливо на південь від екватора. Деякі з них (Іран, Таїланд, Ефіопія, Єгипет, країни Латинської Америки та ін.) були незалежними ще задовго до Другої світової війни. Але більшість із них здобули незалежність тільки в післявоєнний період. Країни, що розвиваються можна розділити на шість підгруп. Першу підгрупу утворюють ключові країни — Індія, Китай, Індонезія, які володіють дуже великим природним, людським та економічним потенціалом і в багатьох відношеннях є лідерами світу, що розвивається. Ці три країни виробляють майже стільки ж промислової продукції, скільки всі інші країни, що розвиваються, разом узяті. Але ВВП у розрахунку на душу населення в них значно нижчий, ніж в економічно розвинених країнах. До другої підгрупи входять деякі країни, що розвиваються, які також досягли відносно високого рівня соціально-економічного розвитку й мають порівняно високий показник ВВП на одну особу. Найбільше таких країн у Латинській Америці (Аргентина, Бразилія, Мексика, Уругвай; Чилі, Венесуела та ін.), але є вони також в Азії та Північній Америці. До третьої підгрупи можна віднести нові індустріальні країни (НІК), що спеціалізуються в багатьох трудомістких галузях обробно? промисловості. Нові індустріальні країни — держави — лідери групи країн, що розвиваються, основу економіки та експортного потенціалу яких становлять трудомісткі галузі промисловості. За низкою економічних показників вони наближаються до групи розвинених країн, однак цього недостатньо, щоб вважати їх розвиненими. У 1980-х і 1990-х pp. Вони здійснили такий стрибок, що їх назвали «азіатськими тиграми». До «першого ешелону» таких країн увійшли Республіка Корея, Сінгапур, Тайвань і Гонконг. До «другого ешелону» зазвичай відносять Малайзію, Таїланд, Індонезію та Сянган (зараз — автономне утворення у складі Китаю). Четверту підгрупу утворюють країни — експортери нафти. Завдяки припливу «нафтодоларів» показник ВВП на одну особу тут сягає від 10 тис. до 20 тис. дол. і навіть більше. Це перш за все країни Перської затоки (Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Об'єднані Арабські Емірати, Іран), а також Лівія, Бруней і деякі інші країни. До п'ятої підгрупи входить більшість «класичних» країн, що розвиваються. Це країни, що відстають у своєму розвитку, із показником ВВП менше ніж 2 тис. дол. на одну особу. У них переважає досить відстала багатоукладна економіка із сильними феодальними пережитками. Найбільше таких країн в Африці (Камерун, Нігерія), але вони є також в Азїі та Латинській Америці. До цієї підгрупи можна віднести держави концесійного розвитку капіталізму, також ті, що розбагатіли за рахунок розвитку туризму (Ямайка, Багами, Сейшели та ін.), а також так звані країни-офшори, де створені сприятливі банківсько-податкові умови розвитку міжнародного бізнесу (Віргінські острови, Антильські острови, Кіпр, Маврикій, Багами, Барбадос тощо). Шосту підгрупу утворюють приблизно 40 країн (із загальною кількістю населення 600 млн осіб), які за класифікацією ООН належать до найменш розвинених країн, іх образно називають «відчепленим вагоном людства», оскільки більшість із них дедалі більше відстають від інших країн світу. У них переважає споживче сільське господарство, майже немає обробної промисловості, 2/3 дорослого населення неграмотні, а ВВП на душу становить 100—300 дол. на рік. До цієї підгрупи відносять такі країни, як Бангладеш, Непал, Афганістан, Малі, Ефіопія, Гаїті, Чад, Сомалі та ін. Включення постсоціалістичних країн із перехідною економікою до цієї двочленної типології має певні труднощі. За своїми соціально-економічними показниками більшість країн Східної Європи та країни Балтїї, безумовно, належать до економічно розвинених. Серед країн СНД є і економічно розвинені, і країни, що займають проміжне положення між розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Таке саме суперечливе положення посідає й Китай, що має свої особливості як у політичному устрої, так і в соціально-економічному розвитку.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Робота з атласом

Учитель послідовно називає держави, які учні знаходять на карті атлдсу. їх завдання — ураховуючи розташування тієї чи іншої країни, спробувати назвати, до якого типу вона може належати. Під час роботи учні можуть користуватися складеною на уроці схемою поділу держав світу на типи. Учитель коригує відповіді, пояснює причини помилок чи неточностей.

Орієнтовний перелік держав: Монголія, Кувейт, Пакистан, Чад, Італія, Казахстан, Чехія, Республіка Корея, Нігер, Чилі, Бельгія.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Учитель робить висновок, що у світі існує багато типологій держав, в основу яких покладені різні підходи та критерії- Учні самостійно називають показники, за якими здійснювалася типологія, вивчена ними на уроці, та показник, який беруть за основу для власної типології ООН.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Підготуйтеся до виконання практичної роботи «Аналіз політичної карти регіону».

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Ефективні комунікації (soft skills) учителя з батьками»
Швень Ярослава Леонідівна
30 годин
590 грн
395 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.