До ЗНО з ГЕОГРАФІЇ залишилося:
0
6
міс.
0
4
дн.
0
8
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Урок на тему "МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ."

Опис документу:
Конспект уроку з географії, 10 клас, профільний рівень, курс «Регіони і країни світу», що є продовженням базової географічної освіти у профільних класах старшої школи. Він спрямований на розкриття глобальних та регіональних явищ і процесів, що відбуваються як у світі в цілому, так і в окремих субрегіонах, країнах і їх регіонах. джерело: http://geo-bav.at.ua, інтернет ресурси.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

10 клас

Урок №51

Дата:

МЕХАНІЧНИЙ РУХ НАСЕЛЕННЯ.

ПРАКТИКУМ №23. ДИСКУСІЯ «ЕКОЛОГІЧНІ БІЖЕНЦІ: ЧИ ВАРТО ЇХ ПРИЙМАТИ?».

Мета: поглибити знання учнів про міграції, їх причини, види, напрямки та наслідки; виявити зміни в часі найважливіших напрямків зовнішніх міграцій; показати роль міграцій в історії різних країн і народів; виховувати толерантне ставлення до мігрантів, у тому числі іммігрантів; розвивати вміння учнів аргументовано вести дискусію та проводити самостійні дослідження географічного спрямування.

Обладнання: підручник, настінна політична карта світу, кольорові паперові стрілки, географічні атласи для 10 класу, збільшені діаграми національного та релігійного складу Німеччини та Франції.

Ключові поняття: міграції, внутрішні міграції, зовнішні міграції, еміграція, імміграція, міжнародна трудова міграція, «відплив умів (утеча мізків)», біженці, екологічні біженці.

Тип уроку: комбінований.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує оцінки за практичну роботу, яку учні виконували на попередньому уроці.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Фронтальне опитування

1. Назвіть найважливіші демографічні показники.

2. Стисло поясніть суть концепції демографічного переходу.

3. Які характерні особливості має відтворення населення на першій стадії демографічного переходу? другій? третій? четвертій?

4. Наведіть приклади країн, де відтворення населення відповідає кожній стадії демографічного переходу.

5. Якій стадії демографічного переходу відповідає демографічний вибух?

6. Якій стадії демографічного переходу відповідає демографічна криза?

7. Що собою являють статево-вікові піраміди?

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Проблемна ситуація

Учитель повідомляє учнів, що на початку 1960-х pp. населення міста Сан-Паулу становило 4,5 млн жителів. Через десять років воно зросло до 12 млн осіб. Таким чином, щорічний приріст населення становив 950 тис. жителів. Якщо припустити, що таке зростання відбувалося виключно за рахунок перевищення народжуваності над смертністю, то середній коефіцієнт народжуваності за поточний період становив 100—150 осіб на 1000 жителів, що абсолютно неможливо, оскільки для тогочасної Бразилії він становив 35—40 новонароджених на 1000 жителів. За рахунок чого ж так швидко зростала кількість населення міста?

Потім учитель демонструє збільшену кругову діаграму національного складу населення Німеччини, у якому помітна частка турків і курдів, і пропонує пояснити, яким чином з'явилася така велика частка представників азіатських народів у європейській державі Німеччині?

Після обговорення ситуації вчитель демонструє збільшену кругову діаграму релігійного складу населення Франції, із якої випливає, що майже 8 % її населення становлять мусульмани. Учням ставиться запитання, яким чином у християнській Франції з'явилося так багато послідовників ісламу.

Учні доходять висновку, що основний приріст населення Сан-Паулу в цей час забезпечував переїзд до нього на постійне проживання жителів інших населених пунктів. Зовнішні міграції змінили також національний склад населення Німеччини та релігійний склад жителів Франції. Підсумовуючи відповіді учнів, учитель підкреслює, що на коливання кількості жителів багатьох населених пунктів або територій найбільше впливає не природний, а механічний рух населення — міграції. Вони також можуть змінювати статеву й вікову структуру, національний і релігійний склад населення, що породжує низку проблем. Ці питання будуть розглянуті в процесі поточного уроку.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

1. Міграції, їхні причини та класифікація.

Робота з підручником

Учні об'єднуються у три варіанти, кожний із яких отримує групове завдання: І варіант — виявити можливі причини міграцій; II варіант — виявити поділ міграцій за напрямком; III варіант — виявити поділ міграцій за тривалістю.

2. Географія міграцій минулого й сучасності.

Після стислого обговорення вчитель за допомогою паперових стрілок різного кольору будує на політичній карті світу схеми найважливіших зовнішніх міграцій XVI—XVII ст., кінця X I X — початку XX ст. і 1920—1930-х pp., після чого пропонує розглянути відповідну сучасну карту географічного атласу для 10 класу. У процесі обговорення учні роблять висновки: географія зовнішніх міграцій із часом суттєво змінюється; на сьогодні головний напрямок зовнішніх міграцій спрямований із слаборозвинених до економічно розвинених країн; найбільшими регіонами сучасної імміграції є Західна Європа, США та арабські країни району Перської затоки.

3. Роль міграцій в історії різних країн і народів, у тому числі України

Учитель використовує діаграми національного складу населення, статево-вікові піраміди населення окремих країн, політичну карту світу.

На допомогу вчителю

Міграція населення (від латин, migratio — переселення) — переміщення людей (мігрантів) через кордони тих чи інших територій зі зміною місця проживання назавжди або на більш-менш тривалий період. Однією з основних ознак міграції населення є перетинання адміністративного кордону території (держави, області, населеного пункту тощо). На цій основі виділяють насамперед зовнішню міграцію (еміграція та імміграція) і внутрішню міграцію.

Зовнішня міграція пов'язана з перетинанням державного кордону, її ще називають міжнародною міграцією населення й поділяють на міжконтинентальну та внутрішньоконтинентальну. Зовнішні міграції поділяють на еміграцію — виїзд громадян зі своєї країни до іншої держави на постійне проживання або тривалий період та імміграцію — вїзд до країни громадян іншої держави на постійне або тривале проживання.

Внутрішня міграція — це переміщення населення з одного поселення до іншого. Переміщення в межах того самого населеного пункту не розглядаються як міграція населення. Розрізняють міграцію сільського населення й міського, міжміську міграцію та міграцію до сільської місцевості — міграційні потоки «село—місто», «місто—місто», «місто—село», «село—село».

За способом реалізації міграцію населення поділяють на організовану міграцію, яка здійснюється за участю держави або громадських організацій та їхньою допомогою, і неорганізовану міграцію, що проводиться силами й засобами самих мігрантів.

Міграції класифікують за причинами (економічні, політичні, гуманітарні тощо), термінами (сезонні, тимчасові, постійні), напрямками (зовнішні та внутрішні), складом мігрантів, ступенем організованості тощо. Істотно впливають на міграцію війни, збройні конфлікти, зміни політичної ситуації в країні або регіоні, зміни державних кордонів.

Основним показником міграційного (механічного) руху населення є кількість прибулих і вибулих, яка розраховується як в абсолютних показниках (осіб), так і у відносних (%о) на 1000 жителів певної території за певний час (зазвичай один рік). Різниця між прибуттям і вибуттям (і в абсолютному, і у відносному вираженні) становить сальдо міграції, а сума вибулих і прибулих (і в абсолютному, і у відносному вираженні) — міграційний оборот.

Міжнародні міграції населення значно впливають на кількість, склад і розміщення населення в окремих країнах і всьому світі. Головна причина таких міграцій — економічна, але вони викликаються також політичними, національними, релігійними, екологічними та іншими причинами.

Міжнародні міграції населення виникли в давнині, тривали в Середні віки, перш за все у зв'язку з Великими географічними відкриттями, але найбільшого розвитку набули в епоху капіталізму. Найбільший «міграційний вибух» почався в XIX ст. Основним осередком еміграції тривалий час залишалася Европа, де розвиток капіталізму супроводжувався «виштовхуванням» частини населення до тих районів, де були вільні землі, господарство швидко розвивалося та створювало попит на робочу силу.

Усього від початку еміграції до Другої світової війни з бвропи виїхало 60 млн осіб. Друге джерело еміграції склалося в Азії. Тут емігрантами стали китайські та індійські робітники, яких вербували для роботи на плантаціях і копальнях. Провідними ж країнами імміграції були США, Канада, Бразилія, Аргентина, Австралія, Нова Зеландія, Південна Африка.

Після Другої світової війни потоки міжнародних міграцій знову стали зростати й на кінець XX ст. досягли масштабів нового «міграційного вибуху». Як і раніше, основною причиною цих міграцій є економічна, коли люди їдуть у пошуках кращого життя. Такі міграції дістали назву трудових міграцій.

На початку XXI ст. за межами своїх країн постійно або тимчасово працюють уже понад 40 млн осіб, а з урахуванням членів сімей, заробітчан і нелегальних емігрантів — у 4—5 разів більше.

Найбільша кількість іноземних робітників працює у Швейцарії, Австралії, США, Саудівській Аравії. Основний потік трудових емігрантів прямує з країн, що розвиваються,' до економічно розвинених країн. Але трудові міграції існують також між економічно розвиненими країнами та між країнами, що розвиваються. Основною причиною такого явища є великий розрив у рівнях життя й заробітної плати між економічно розвиненими країнами та країнами, що розвиваються. Проте в США, країнах Західної бвропи іммігранти, особливо молодь, нерідко змушені братися за найважчу, низькооплачувану та непрестижну роботу. Зазвичай їх можна зустріти й на сучасних підприємствах. Але більшість осідає або в шахтах та на будівництвах, або у сфері послуг, працюючи продавцями, офіціантами, ліфтерами, сторожами, водіями, прибиральниками сміття тощо. На сьогодні у світі сформувалися три головні центри трудових міграцій.

По-перше, це країни Західної бвропи (особливо Німеччина, Франція, Велика Британія, Швейцарія), де вже склався значний прошарок робітників-іммігрантів із країн Південної бвропи (Італії, Іспанії), Західної Азії (Туреччини) та Північної Африки; у 1990-х pp. значно зріс також приплив мігрантів зі Східної Європи та країн СНД. По-друге, це США, де тільки легальна імміграція (переважно з країн Латинської Америки, Азії та бвропи) становить приблизно 1 млн осіб на рік, а нелегальна — і того більше. По-третє, це нафтодобувні країни Перської затоки, у загальній кількості населення яких трудові мігранти (із Єгипту, Індії, Пакистану й інших країн) набагато перевищують місцеве населення. Країнами зі значною імміграцією залишаються також Канада та Австралія. Окремо слід виділити Ізраїль, населення якого на 2/3 збільшується за рахунок імміграційного припливу з Росії та інших країн СНД.

У другій половині XX ст. з'явилася нова форма зовнішніх міграцій, яка дістала назву «відплив умів». Суть її полягає в переманюванні іноземних учених, інженерів, лікарів та інших фахівців високої кваліфікації. Почалася вона з відпливу з країн Західної бвропи до США, але потім головними постачальниками таких іммігрантів-«інтелектуалів» також стали країни, що розвиваються. «Відплив умів» дуже негативно позначається на економіці та культурі цих країн, де прошарок інтелігенції й так є нечисленним.

Поряд із трудовими міграціями зберігаються й масові міграції з політичних, етнічних, релігійних, екологічних та інших причин. Із ними в першу чергу й пов'язане таке явище останнього часу, як формування потоків біженців, загальна кількість яких у світі вже перевищила 20 млн осіб. Зрозуміло, що люди мігрують перш за все з районів гострих політичних і збройних конфліктів. На початку ХХІ ст. перше місце у світі за кількістю біженців (понад 7 млн осіб) посідав Афганістан. Більше ніж 2 млн біженців залишило Руанду, понад 1,5 млн — Іран і Мозамбік, 1,2 млн — Боснію і Герцеговину.

Масові потоки біженців є характерними й для деяких країн СНД. Кількість міжнародних мігрантів, яка у 2005 р. становила 192 млн осіб, імовірно, збільшиться до 210 млн у 2010 p., але буде, як і раніше, становити лише 3 % від загальної кількості населення світу. За прогнозами, близько 128 млн міжнародних мігрантів, або 61 %, проживатимуть у розвинених країнах, у той час як 82 млн таких мігрантів, або 39 %, будуть проживати в країнах, що розвиваються. Велика кількість міжнародних мігрантів є характерною для країн Перської Затоки, Гонконгу і Макао, Ізраїлю, Йорданії, Сінгапуру, а також невеликих держав Європи.

Частка міжнародних мігрантів-жінок, яка в 1990 р. досягла 49 %, залишається на цьому самому рівні й зараз. У розвинених країнах від 1985 р. кількість мігрантів-жінок (52 %) перевищує кількість мігрантів-чоловіків. У той самий час в Азії кількість мігрантів-жінок, як і раніше залишається меншою, ніж число мігрантів-чоловіків, і переважно це пояснюється тим, що до країн Західної та Південно-Східної АзіЇ прибуває значна кількість мігрантів-контрактників, більшість із яких становлять чоловіки.

У 1995—2000 pp. чиста міграція стала визначальним чинником зростання кількості населення 8 більш розвинених країнах. Проте прогнозований чистий середній щорічний приплив мігрантів у кількості 2,3 млн осіб не вплине на зменшення кількості їхнього населення, хоча цей процес, імовірно, розпочнеться лише після 2030 р. У багатьох розвинених країнах повільне зростання кількості працездатного населення поряд зі сталим економічним піднесенням є причиною нестачі робочих рук у певних секторах господарства, куди приходить працювати дедалі більше трудящих-мігрантів.

Політика урядів держав щодо рівнів імміграції свідчить про те, що приблизно від 1995 р. Розвинені країни стали більш відкритими з точки зору допуску мігрантів до роботи в тих секторах, де відчувається брак робочої сили. У 2005 р. менше за 10 % розвинених країн розробили стратегії, спрямовані на зниження рівнів міграції, а майже половина таких держав заявили про своє бажання залучати більшу кількість висококваліфікованих трудящих-мігрантів.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Перевірка випереджального домашнього завдання

Виступи учнів із повідомленнями про масові міграції.

Дискусія «Екологічні біженці: чи варто їх приймати?»

1. Які категорії мігрантів можна назвати екологічними біженцями? Чи можна такими вважати людей, які переселилися на інші місця проживання внаслідок розвитку несприятливих природних процесів — катастрофічних землетрусів, вивержень вулканів, повеней, селів, зсувів тощо?

2. Які проблеми викликає поява значних мас екологічних біженців для жителів тих районів, куди вони прибувають?

3. Чи не краще було б виділяти кошти й ресурси для подолання екологічних наслідків природних та екологічних катастроф і таким чином попереджати появу екологічних біженців?

4. Які позитивні наслідки має поява великої кількості екологічних біженців для жителів тих районів, куди вони прибувають?

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Виконайте завдання 2 і З (с. 4) із посібника «Картографічний тренінг».

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Малюк у світі економіки та фінансів»
Часнікова Олена Володимирівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.