• Всеосвіта
  • Бібліотека
  • Географія
  • Урок на тему "ЛЮДИНА – БІОСОЦІАЛЬНИЙ ВИД. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ГЕОГРАФІЧНУ ОБОЛОНКУ. ПОСИЛЕННЯ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ В ДОБУ НТР."
До ЗНО з ГЕОГРАФІЇ залишилося:
0
6
міс.
0
3
дн.
0
1
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Урок на тему "ЛЮДИНА – БІОСОЦІАЛЬНИЙ ВИД. ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ГЕОГРАФІЧНУ ОБОЛОНКУ. ПОСИЛЕННЯ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ В ДОБУ НТР."

Опис документу:
Конспект уроку з географії, 10 клас, профільний рівень, курс «Регіони і країни світу», що є продовженням базової географічної освіти у профільних класах старшої школи. Він спрямований на розкриття глобальних та регіональних явищ і процесів, що відбуваються як у світі в цілому, так і в окремих субрегіонах, країнах і їх регіонах. джерело: http://geo-bav.at.ua, інтернет ресурси.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

10 клас

Урок №41

Дата:

ЛЮДИНА – БІОСОЦІАЛЬНИЙ ВИД.

ОСОБЛИВОСТІ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ГЕОГРАФІЧНУ ОБОЛОНКУ. ПОСИЛЕННЯ ВПЛИВУ ЛЮДИНИ НА ПРИРОДУ В ДОБУ НТР.

Мета: розкрити зміст поняття «біосоціальний вид», дати всебічну характеристику взаємодії людини й довкілля; виявити основні напрямки впливу людства на географічну оболонку та причини посилення такого впливу; спрогнозувати зміни географічної оболонки-під впливом діяльності людини в майбутньому.

Обладнання: схема «Місце людини в природному комплексі», настінні карти природних зон світу та екологічної ситуації в Україні, різнокольорові паперові стрілки, карта «Екологічний стан території України», настінні ілюстрації «Український Степ», «Український Лісостеп», «Донбас», «Дніпро в районі Києва», «Дніпрогес», географічні атласи для 10 класу, підручник.

Ключові поняття: Homo sapiens, біосоціальний вид, соціосфера, техносфера, антропосфера, ноосфера, синергетика, антропогенні ландшафти, техногенні катастрофи, науково-технічна революція.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель оголошує оцінки за роботу, яку учні виконували на попередньому уроці, робить їх короткий аналіз, виставляє оцінки за тему.

ІІ. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Географічний крос

1. Гомо сапієнс у перекладі з латини означає ...

2 .Від часу появи людини на Землі минуло приблизно ...

3. Найдавніші цивілізації виникли на території ...

4. Перший метал, який навчилася використовувати людина, — це ...

5. Серед усіх материків постійного населення не має лише ...

6. Першим видом господарської діяльності людини було ...

7. Серед великих видів тварин, які знищені людиною, можна назвати ...

8. Орні землі в Україні займають ...

9. Унаслідок діяльності людини виникли нові форми рельєфу, наприклад ...

10. Прикладами штучних водойм є ...

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє, що сьогоднішній урок розпочинає вивчення нової теми — «Людство — творець ноосфери», на яку чинною навчальною програмою відводиться лише шість годин. При цьому передбачено, що значна частина навчального часу належить практикам. Це означає, що більшість нової для учнів інформації вони отримуватимуть у процесі виконання різноманітних практичних завдань. Інша особливість теми — її тісний зв'язок із суміжними навчальними предметами, у першу чергу з біологією. Такий підхід вимагає посиленої уваги й активності на уроках, опрацювання численних додаткових джерел інформації. Перший урок теми щодо цього має свої особливості, оскільки новий матеріал вивчатиметься в традиційній формі. Учитель знайомить учнів із темою уроку та планом його проведення.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План вивчення нового матеріалу

1. Людина — біосоціальний вид (розповідь учителя з елементами інтерактивної бесіди, яка спирається на міжпредметні зв'язки з біологією).

2. Освоєння Землі людиною (практична робота: створення на настінній карті за допомогою різнокольорових паперових стрілок часової моделі розселення людства на Землі).

3. Особливості впливу людини на географічну оболонку (аналіз схеми «Місце людини в природному комплексі»).

4. Науково-технічна революція (розповідь учителя).

5 Посилення впливу людини на природу в добу НТР (розповідь учителя з елементами інтерактивної бесіди, під час якої вчитель послідовно повідомляє окремі факти, які учні мають прокоментувати)

Розповідь учителя (з елементами інтерактивної бесіди)

1. На початку XX ст. у світовому паливному балансі частка вугілля становила понад 50 %. Зараз вона складає лише приблизно 27 % . Але останнім часом видобуток вугілля у світі зріс у чотири рази. Як можна пояснити суперечність: світовий видобуток вугілля постійно зростає, а його частка в загальному паливному балансі зменшилася?

2. У часи, коли український шахтар О. Стаханов установив світовий рекорд видобутку вугілля за одну зміну, норма такого видобутку на шахтах Донбасу становила 7 тонн. Сьогодні вона більша приблизно в п'ять разів. Чому так зросли норми видобутку? Завдяки чому їх зараз можна виконувати?

3. У 1913 р. середня врожайність пшениці на території України була менше ніж 20 центнерів із гектара. Зараз вона перевищує ЗО ц/га. За рахунок чого вона зросла? Як це вплинуло на ґрунти України?

4. У 1963 р. на річці Сїверський Донець було збудоване велике Печенізьке водосховище, головною метою спорудження якого було надійне забезпечення Харкова прісною водою. Але через деякий час до міста довелося подавати також воду з Краснопавлівського водосховища, яке було створене на новому каналі Дніпро—Донбас. Чому, на ваніу думку, на початку XX ст. Харків міг обходитися лише місцевою водою, а в 1930-х рр. її вже було недостатньо? Чому для водопостачання міста надалі довелося задіяти спершу одне, а потім і друге водосховище?

5. Які висновки можна зробити на підставі наведених фактів?

6. Завдяки чому людина може дедалі більше залучати для власних потреб природні ресурси?

7. Які наслідки для природи має посилення використання людиною природних ресурсів?

На допомогу вчителю

Для визначення тенденцій подальшого розвитку системи «суспільство—природа» важливе значення мають особливості суперечностей, що з'являються всередині цієї системи внаслідок взаємодії її елементів. Суперечності між суспільством і природою виникають із появою людини та зумовлені двояким ставленням людини до природи. По-перше, людина є частиною природи і не тільки біологічною, а й соціальною істотою, виразником інтересів суспільства. По-друге, людина протистоїть природному середовищу, змінює його разом з іншими людьми Відповідно до своїх потреб. А тому в системі суспільних відносин людина виступає і як елемент продуктивних сил, і як сила природи.

Значний науковий інтерес становить питання про сферу взаємодії суспільства й природи. У сучасній науковій літературі ця сфера не має однозначної назви. Деякі автори сферу взаємодії суспільства й природи називають гехносферою (0. Ферсман), інші — біотехносферою (Ю. Плотніков), антропосферою (К. Д'яконов), соціосферою (Е. Гірусов, А. Урсул). Зустрічаються й інші назви.

Порівнюючи різні точки зору, можна дійти висновку, що найбільш правильно сутність сфери взаємодії суспільства й природи розкриває поняття «соціосфера». У ньому за основу береться визначальний чинник соціоприродної сфери — «соціо», який співзвучний із поняттям «біосфера». Але якщо біосфера — це земна оболонка, у якій провідна роль належить живій речовині — біоті, то соціосфера — навколоземний простір, який охоплює людство та змінюване ним природне середовище.

Біогехносфера й антропосфера с підсистемами соціосфери. Під поняттям «біотехносфера» мається на увазі перетворена людьми біосфера разом із технічними засобами, промисловим і сільськогосподарським виробництвом, житловими й іншими будівлями, транспортом тощо. Антропосфера — це люди, людпво. Це провідна підсистема соціосфери. Із появою людини на Землі виникає і проблема її взаємодііз природою. По-перше, людина — невід'ємна частина природи, вона має спільну біологічну основу з тваринним і рослинним світом. По-друге, людина активно змінює природу за допомогою знарядь праці з метою задоволення власних потреб.

Усю історію взаємодії суспільства й природи можна поділити на кілька періодів та етапів. Науковці розглядають історію розвитку взаємодії суспільства й природи як історію поступового зняття природних обмежень у зростанні потоків речовини та енергії від природного середовища до суспільства на основі розширення й ефективного використання знань. На підставі цього перший етап в історії взаємодії природи й суспільства характеризується тим, що виробництво діє на природній енергетичній основі. Другий — пов'язується з промисловою революцією XVIII—XIX ст., тобто з переходом до штучного виробництва енергії. Третій етап охоплює науково-технічну революцію. Подолання внутрішніх обмежень у зростанні потоків речовини й енергії в розвитку виробництва призвело до значного збільшення впливу суспільства на природу. Але з'явилося нове, зовнішнє обмеження — обмежені можливості біосфери забезпечувати масштаби й темпи суспільного розвитку.

Певного поширення набула точка зору, згідно з якою історію взаємодії суспільства й природи поділяють на чотири періоди: 1) привласнення; 2) аграрний; 3) індустріальний; 4) ноосферний. Ця класифікація побудована на різних принципах. Перший період — привласнення — Грунтується на способах здобування засобів існування. Другий і третій відповідають домінуючому виду виробництва — сільськогосподарському або промисловому. Четвертий період пов'язують із виникненням ноосфери.

Періодизація історії взаємодії суспільства й природи

1) Біогенний період. Для біогенного періоду характерним є те, що люди жили за рахунок полювання, вилову риби, збирання та привласнення готових продуктів природи. На цьому етапі суспільного розвитку люди ще не знали законів природи. Ураховуючи примітивність знарядь праці й малу кількість людей, можна дійти висновку, що ці чинники зумовили визначальну роль природного середовища в соціоприродній сфері. Взаємодія людини з природою на той час мала переважно біологічний характер. Людина безпосередньо спілкувалася зі світом природи як частина природних екосистем, до умов існування в яких їй постійно доводилося пристосовуватися. На це були розраховані й знаряддя праці. Тому характерною ознакою першого періоду в історії взаємодії суспільства й природи було переважання біотичних чинників, що дає підстави назвати цей період біогенним та адаптаційним. Мається на увазі, що людина й природне середовище, у якому вона жила, його зміни на той час мали в основному біотичне походження, людина ще не вносила до біосфери суттєвих змін. Саме тому існувала відносна гармонія у взаємовідносинах суспільства й природи. Це не означає, що між первісною людиною й природою не було суперечностей. Багато людей гинуло внаслідок холоду, голоду, епідемій, стихійних природних явищ тощо. Думка деяких дослідників про те, що в первісних людей було «райське» життя, є безпідставною. Характер життєдіяльності стародавніх людей визначався щоденним подоланням труднощів існування та боротьби з природою. Протягом біогенного періоду переважав вплив природи на суспільство. Але він не був одностороннім. Адже будь-який біологічний вид певним чином впливає на навколишнє природне середовище. Від своєї появи в природі людина справляла певний вплив на навколишнє середовище, тваринний і рослинний світ. Натуралістичне розуміння історії, якого дотримуються деякі природодослідники, є однобічним, воно не враховує, що й людина зі свого боку впливає на природу, змінює її, створює для себе нові умови існування.

Але негативні наслідки людської діяльності тоді мали локальний характер і досить швидко компенсувалися природними біогенними процесами.

Подальший розвиток людини й суспільства зумовив перехід від привласнення готових продуктів природи до їх виробництва завдяки землеробству та скотарству. Це означало вступ суспільства в другий, техногенний, період взаємодії з природою. Відбувалася докорінна зміна характеру впливу людей на природу. Людина виділилася з біосфери в її специфічну частину. Перехід від господарства, що грунтувалося на привласненні, до господарства, що базується на виробництві, у десятки разів підвищив продуктивність праці людини. Це був революційний переворот у способі одержання засобів існування. За даними вітчизняних і зарубіжних дослідників, поява господарства, що ґрунтується на виробництві, належить до VII—VI тис. до н. е. Проведені археологами й антропологами розкопки на Близькому Сході та в Туреччині підтверджують такі висновки. В Україні землеробство вперше виникло в межиріччі Бугу та Дністра на межі V і IV тис. до н. е. Саме цим часом датується створення перших землеробських громад.

Землеробство, на відміну від полювання та збиральництва, вимагало порівняно більшої робочої сили, удосконалення засобів виробництва, сприяючи тим самим зростанню кількості населення та виникненню найпростіших форм суспільно-політичної організації.

Поступово кам'яні знаряддя праці замінювалися металевими. Відбувалася селекція свійських тварин і культурних рослин.

Землеробство перетворилося на основне заняття людини. Упроваджується новітня для того часу техніка, насамперед знаряддя обробітку ґрунту та збирання врожаю. Люди почали здійснювати цілеспрямований вплив на природне середовище.

2) Техногенний період. Упровадження більш досконалих знарядь праці значно підвищило її продуктивність. З'являється додатковий продукт, а потім і приватна власність на засоби виробництва. Відбувається диференціація суспільства на різні групи за майновим статусом. Техногенна революція в способі виробництва приводить до виникнення класового суспільства. Виділяють два етапи техногенного періоду. Перший етап техногенного періоду — аграрний, оскільки основну роль у ньому відігравала сільськогосподарська праця й відповідні їй знаряддя. Цей етап характеризується розширенням впливу суспільства на природу та зростанням негативних наслідків цього процесу. Прагнення найбільш енергійних та підприємливих верств населення до збагачення призвело до хижацького використання природи та стало однією з причин наростаючого конфлікту між суспільством і природою. Значної шкоди природі завдавав стихійний беззастережний характер використання земних благ.

Люди, які в Месопотамії, Греції, Малій Азії та в інших місцях викорчовували ліси, щоб здобути таким чином орну землю, не мали гадки, що цим вони започаткували теперішнє спустошення цих країн, позбавивши їх разом із лісами центрів нагромадження й зберігання вологи. Таке господарювання призвело до перетворення територій деяких класичних рабовласницьких держав на пустелі.

Аграрний етап історії взаємодії суспільства та природи включає й період феодалізму. Виробництво феодальної формації було переважно натуральним, характеризувалося порівняно низьким рівнем наукового знання, технічної творчості й активності. Масштаби матеріально-виробничої діяльності цього періоду ще не спричиняли порушення рівноваги з навколишнім середовищем.

Але подальший розвиток промислового виробництва та знарядь праці, набуття промисловістю домінуючої ролі в економічному розвитку суспільства якісно змінюють ситуацію. Відбувається перехід до другого етапу техногенного періоду в історії взаємодії суспільства й природи, який можна назвати індустріальним. Цей етап починається з виникнення й широкого впровадження машинного виробництва, завдяки чому значно збільшилися можливості впливу людини на природу. Це спричинило не тільки позитивні, а й негативні наслідки.

Успіхи в науковому пізнанні та досягнення в галузі техніки призвели до виникнення в суспільній свідомості уявлення про природу як про об'єкт, що протистоїть суспільству. Певну роль у цьому відіграли філософські погляди Ф. Бекона та Р. Декарта.

Машинне виробництво надає ефективні засоби широкомасштабного впливу на природне середовище. Але в поєднанні із соціально-економічними суперечностями капіталізму воно породжує практичне відчу- . І ження людини від природи. Науково-технічний прогрес спрямовувався практично повністю на підкорення сил природи, у зв'язку з чим діяльність людини перетворювалася на пряме насильство над природою.

На тлі промислових успіхів спочатку це сприймалося як торжество розуму'й могутності людини. Але з часом стало зрозуміло, що прискорення науково-технічного прогресу базується на жахливій експлуатації природи, порушує природні процеси та цикли, руйнує стан екологічної рівноваги. Під впливом антропогенної діяльності людини природа поступово втрачає здатність до самовідновлення,

3) Ноогенний період (від грец. «ноос» — розум). Ноосфера — це сфера розуму. Поняття «ноосфера» вперше ввели в науку французькі вчені Е. Леруа і П. Тейяр де Шарден у 1920-ті рр. Провідна роль у теоретичному обґрунтуванні ідеї ноосфери, а пізніше в розробці вчення про ноосферу належить видатному вченому XX ст. В. Вернадському. Спочатку він вважав, що з появою на Землі наділеної розумом живої істоти планета переходить у нову стадію своєї історії, біосфера переходить у ноосферу. У працях більш пізнього періоду він доходить висновку, що тільки у XX ст. біосфера перетворюється на ноосферу.

Ноосфера — нова, вища стадія еволюції біосфери, становлення якої пов'язане з розвитком людського суспільства, що справляє великий вплив на природні процеси. Згідно з В. Вернадським, «у біосфері існує велика геологічна, космічна сила, планетна дія якої зазвичай не береться до уваги в уявленнях про космос. Ця сила — це розум людини, спрямований та організований її волею як суспільної істоти».

Ноосферу можна охарактеризувати як єдність «природи» і «культури». Сам В. Вернадський говорив про неї то як про реальність майбутнього, то як про дійсність наших днів, що не дивно, оскільки він мислив масштабами геологічного часу.

Доцільно розрізняти два визначення ноосфери. У першому випадку ноосфера розглядається як сфера виникнення й існування розуму, що дійсно виникає з біосфери. У другому випадку ноосфера характеризує утворення такої сфери взаємодії суспільства й природи, у якій домінуюча роль належить розуму, діяльності людини. Розум, праця, діяльність людини перетворюються на найбільший геологічний чинник. Ноосфера включає географічне середовище, геосферу, біосферу та людську діяльність, людський розум у всіх формах його вияву: будівлі, дороги, телезв'язок, виробництво й обмін товарів, транспортний зв'язок, різні види електростанцій, зброї, втручання в такі процеси, завдяки яким підтримується рівновага самої природи. Наприклад, утручання в генофонд рослин, тварин і самої людини, вплив на зміну клімату, зміну напрямку руху річок, рівня води у Світовому океані, забруднення атмосфери й вод, ґрунтів канцерогенними речовинами, радіоактивним випромінюванням тощо. Тобто людина, а точніше людство, сьогодні вже так впливає своєю діяльністю на біосферу, що сама собою, без цілеспрямованих і послідовних зусиль із боку людства (держав, організацій, колективів, рухів, партій), рівновага в цій сфері не може підтримуватися.

Це означає, що людство, аби забезпечити умови свого існування, зобов'язане передбачати наслідки своїх дій, свого впливу як на природу, навколишнє середовище, так і на свою власну природу. Ось чому важливим завданням сучасної науки є подальший розвиток учення про ноосферу. Адже нинішня антропогенна діяльність людства може порушити той стан біосфери, який дає людям змогу жити. Подальший розвиток нашої планети або буде спрямовуватись інтелектом людини, або цивілізація зникне з її поверхні. Така ситуація сприяла появі нового наукового напрямку — синергетики.

Синергетика (від грец. — спільнодіючий) — міждисциплінарний напрямок наукових досліджень, завданням якого є вивчення природних явищ і процесів на основі принципів самоорганізації систем (що складаються з підсистем). Наука, що вивчає процеси самоорганізації й виникнення, підтримки, тривалості й розпаду структур природи. Синергетика спочатку виникла як міждисциплінарний підхід, оскільки принципи, які управляють процесами самоорганізації, є такими самими, безвідносно до природи систем, і для їх опису має бути створений загальний математичний апарат.

Основним поняттям синергетики є визначення структури як стану, що виникає в результаті багатоваріантного та неоднозначного поводження таких багатоелементних структур або багзтофакторних середовищ, які не деградують до стандартного для замкнутих систем усереднення термодинамічного типу, а розвиваються внаслідок відкритості, припливу енергії ззовні, нелінійності внутрішніх процесів, появи особливих режимів із загостренням і наявності більше від одного стійкого стану. Визначення поняття «синергетика», близьке до сучасного розуміння, увів Г. Хакен у 1977 p. у своїй книзі «Синергетика».

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Практична робота (із картою екологічного стану території України)

1. Виявіть три райони України, які зазнали найбільшого антропогенного впливу внаслідок господарської діяльності людини.

2. Виявіть конкретні джерела забруднення довкілля в установлених районах.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Прийом «П'ять речень»

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Складіть порівняльну таблицю основних етапів взаємодії природи і людства.

3. Випереджальне завдання. Підготуйте запитання до однієї з ілюстрацій: «Український Степ», «Український Лісостеп», «Донбас», «Дніпро в районі Києва», «Дніпрогес».'

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
490 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.