Урок на тему "ГЕОПОЛІТИКА. ОСНОВНІ ГЕОПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ. ПОЛІТИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ."

Опис документу:
Конспект уроку з географії, 10 клас, профільний рівень, курс «Регіони і країни світу», що є продовженням базової географічної освіти у профільних класах старшої школи. Він спрямований на розкриття глобальних та регіональних явищ і процесів, що відбуваються як у світі в цілому, так і в окремих субрегіонах, країнах і їх регіонах. джерело: http://geo-bav.at.ua, інтернет ресурси.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

10 клас

Урок №14

Дата:

ГЕОПОЛІТИКА. ОСНОВНІ ГЕОПОЛІТИЧНІ ЧИННИКИ.

ПОЛІТИКО-ГЕОГРАФІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ.

Мета: пояснити значення понять «геополітика» та «геополітичне положення»; визначити найважливіші геополітичні чинники; навчити учнів характеризувати політико-географічне положення країн на підставі аналізу карт атласів та інших джерел географічної інформації.

Обладнання: підручник, географічні атласи для 10 класу, настінна політична карта світу, план характеристики політико-географічного положення країни.

Ключові поняття: політична географія, геополітика, Британська геополітична школа, Німецька геополітична школа, Американська геополітична школа, геополітичні чинники, геополітичні центри сили, геополітичне положення, політико-географічне положення, геополітичний аналіз.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів з оцінками, які були виставлені за виконану на попередньому уроці практичну роботу, називає типові помилки й недоліки, указує шляхи їх подолання, відповідає на запитання учнів.

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Перевірка домашнього завдання

Виступи учнів із підготовленими повідомленнями (супроводжуються демонстрацією на настінній політичній карті світу).

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель повідомляє, що серед дослідників існує думка, згідно з якою всі сучасні міждержавні збройні конфлікти є наслідком боротьби або за ринки збуту своєї продукції, або за джерела сировини, в основному енергетичні.

Саме виходячи з такої точки зору, держави ведуть свою зовнішню політику, причому такі їхні дії можуть впливати й на сусідні країни, погіршуючи чи покращуючи умови їхніх відносин із сусідніми державами. Тому дуже важливо розуміти закономірності міждержавних відносин та місце своєї країни в системі політичних відносин найсильніших і найвпливовіших держав світу. Саме цим питанням і буде присвячений сьогоднішній урок.

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План вивчення нового матеріалу

1. Політична географія як наука (розповідь учителя з елементами інтерактивної бесіди).

2. Геополітика та геополітичний аналіз (розповідь учителя).

3. ГІолітико-географічне положення та чинники, які визначають його особливості (евристична бесіда запитання практичного характеру, які вимагають роботи з картою та її аналіз).

Евристична бесіда

1) Монголія та Швеція на суходолі межують лише з двома державами.

Але вигідність розташування цих країн дуже різна. Як ви гадаєте, як з них більше залежить від своїх сусідів і чому?

2) Із трьох республік Закавказзя Азербайджану, Вірменії і Грузії найбільш самостійну зовнішню політику проводить Грузія. Яка особливість її розташування, на вашу думку, допомагає країні це робити?

3) Туреччина й Україна мають вихід до Чорного моря. Як ви вважаєте, від якої з цих двох держав більше залежать інші країни Чорноморського басейну? Обґрунтуйте свою думку.

4) Як ви гадаєте, яка з двох сусідніх країн Панама чи Коста-Рика – має вигідніше геополітичне розташування? Чому саме ця країна?

5) У Південній Африці розташовані дві дуже схожі держави Лесото і Свазіленд. Яка з них, на вашу думку, має гірше політико-географічне положення й чому?

6) Крайня західна частина Росії Калінінградська область відокремлена від неї територією інших держав. Як це може впливати на відносини Росії з країнами Балтії Естонією, Латвією та Литвою?

7) У 1947 р. з двох частин британської колонії Індії було створено державу Пакистан. У 1971 р. вона розпалася на дві нові держави. Чому створена в 1947 р. країна виявилася недовговічною?

8) Чому не розпалася до цього часу Малайзія, яка також складається з двох відокремлених частин?

9) Чому в ході двох світових воєн Франція зазнала набагато більших матеріальних збитків, ніж. її союзниця Велика Британія?

10) Як ви вважаєте, які позитивні і негативні наслідки того, що кордон між Францією та Іспанією проходить по досить важкопрохідних горах Піренеях?

11) Між густозаселеною Согдійською областю та рештою території Таджикистану простягся високий і важкодоступний Туркестанський хребет. Від рівня відносин із якою країною він ставить у залежність Таджикистан?

12) Які держави зацікавлені в якомога швидшому розв'язанні громадянської війни в Афганістані? Чому саме ці країни?

На допомогу вчителю

Політична географія наука порівняно нова. Однак задовго до появи політичної географії як наукової дисципліни різні дослідники вживали у своїх працях поняття «політична географія» і вказували на необхідність політико-географічних досліджень. Засновником політичної географії як методологічно самостійної науки по праву вважається німецький географ Фрідріх Ратцель. Наприкінці ХІХ ст. світ побачила його книга «Політична географія» (1897 р.). Сьогодні політична географія являє собою складний конгломерат, до якого входять безліч шкіл і наукових напрямків, деякі з них майже ніяк не пов'язані одні з одними і навіть претендують на роль самостійних наукових дисциплін (як геополітика та політична регіоналістика). На першому етапі розвитку політичної географії, у першій половині XX ст., найбільшого розвитку набула геополітика географічна версія досліджень міжнародних відносин і вивчення державних кордонів. Уявлення про сучасну політичну географію можна отримати, виділивши основні напрямки її досліджень. У центрі уваги науки постають такі питання; 1) баланс сили у світі та географія міжнародних відносин (геополітика); 2) юрисдикція над морським простором (морська політична географія, або політична географія океану); 3) стратегічне використання природних об'єктів із воєнною метою (військова, або стратегічна, географія); 4) розподіл території, населення й ресурсів між країнами (політичне країнознавство); 5) державні кордони (лімологія); 6) адміністративно-територіальний поділ держав, регіоналізм і сепаратизм, місцеве самоврядування (політична регіоналістика); 7) поширення етнічних і соціальних конфліктів (географічна конфліктологія); 8) територіальні особливості виборів державної влади (електоральна географія). Відмінність політичної географії від інших політичних наук полягає в тому, що вона розглядає політичний процес у зв'язку з географічним простором, територією, місцем, тобто описує й ураховує у своєму аналізі місцеві умови, у яких відбувається той чи інший політичний процес, а також установлює залежність політичних процесів від географічного положення об'єктів і проводить порівняльний аналіз політичних ситуацій у різних районах світу. Таким чином, політична географія існує на стику географії та політології.

Загальна просторово-ієрархічна структура політичної географії містить такі основні напрямки, як геополітика, географічне державознавство, політична регіоналістика, регіональна політологія та електоральна географія, тому варто говорити про чотири рівні політичної географії, кожний із яких визначається розміром і статусом досліджуваних об'єктів. На верхньому рівні перебуває геополітика, що займається глобальною системою, міждержавними союзами, великими територіальними блоками держав. Географічне державознавство зосереджує свою увагу на окремо взятих державах і їхніх територіях. Наступний рівень займає політична регіоналістика, що працює на рівні регіонів, що складають державу. На цьому рівні стоять регіональна політологія та електоральна географія, але вони займаються й дослідженнями на мікрорівні компактних територіальних спільнот типу населених пунктів, міських кварталів та інших невеликих громад.

Отже, політична географія займається дослідженням територіальної організації, просторового розподілу й поширення політичних явищ, включаючи їх вплив на інші територіальні компоненти суспільства та культури.

Геополітика — поняття багатозначне, у науковій літературі можна зустріти безліч варіантів розкриття його змісту. У загальному вигляді геополітика може бути визначена як дослідження географії відносин між центрами політичної сили у світі. П найважливіша тема вплив географічного положення на національні інтереси та зовнішню політику держав. Інша тема динаміка розстановки сил у світі, тобто зміни в ієрархії центрів сили, формування конфліктних зон, стратегічна оцінка та переоцінка територій різними країнами.

Таким чином, геополітика вивчає глобальні політичні процеси через призму географічного методу, іншими словами, дає географічну проекцію міжнародних відносин, накладаючи їх на географічну карту.

Поняття «геополітика» вперше в історії науки сформулював Р Челлен (1899 р.). Він розумів геополітику як науку, що визначає державу як географічний організм та просторове явище. Його робота мала характерну назву «Держава як форма життя». Геополітика в перші десятиліття свого існування базувалася на трьох теоретичних засадах: географічний детермінізм, соціал-дарвінізм і політичний реалізм. Географічний детермінізм досліджує вплив природних умов на політичні системи та розкриває залежність політичної сфери від природного середовища. Приклади геодетерміністських робіт є ще в Давній Греції, а в XIX-XX ст. з'явилася ціла теорія, що намагається, пояснити соціальні явища природними умовами певної місцевості.

По-перше, природні умови визначають специфіку господарської діяльності, яка, у свою чергу, впливає на політичну систему. По-друге, нерівномірний розподіл природних ресурсів по поверхні Землі провокує боротьбу держав за володіння ними й таким чином визначає відносини між країнами. Соціал-дарвінізм проводить аналогії між соціальними системами та біологічними. Він передбачає, що в межах політичних систем має місце природний добір, відбувається боротьба за існування. Теорія Ч. Дарвіна, як відомо, знайшла своїх прихильників у суспільних науках, у тому числі в геополітиці.

Геополітика в теорії міжнародних відносин тісно пов'язана з ідеями реалізму. У межах цієї теорії держава розуміється як єдиний реальний суб'єкт міжнародних відносин, який не має постійних друзів і виходить зі своїх егоїстичних і прагматичних інтересів. Сила, перш за все військова, є в уявленні «реалістів» основним чинником міжнародних відносин. На політичному реалізмі Грунтуються теорії балансу сил і балансу загроз. У межах цих теорій зазвичай недооцінюється роль ідеологічного та економічного чинників і міжнародних організацій. Початкова ключова ідея геополітики нерівномірність розподілу ресурсів по території. Для оволодіння цими ресурсами держава має застосувати певну геостратегію, чітко уявляючи своє місце на політичній карті світу. Із цією метою засновники геополітики й обґрунтовують свої моделі світу, заодно формулюючи національні інтереси своїх країн.

Ключова проблема, навколо якої обертається геополітичний аналіз, - це національна безпека та способи її захисту, що передбачає виявлення потенційних зон геополітичної нестабільності. Розробка чіткого наукового уявлення про геополітику можлива в межах політичної географії. Необхідно чітко уявляти собі співвідношення поняття «геополітика» з поняттями «політична географія», «геостратегія» і «глобалістика».

Геополітика; - це наукова дисципліна, що входить у політичну географію. Гї місце в межах політичної географії визначається особливостями об'єктів дослідження, якими є держави та їхні блоки, а також світ загалом як єдина політична система. Можна сказати, що геополітика це галузь політичної географії, що працює на глобальному рівні, географічний аналог теорії та аналізу міжнародних відносин. Геостратегія це елемент прикладної геополітики, комплекс пропозицій для політики певної держави, що грунтується на аналізі його геополітичного положення. Тобто йдеться про «географічну політику». Деякі автори помилково вважають геополітику особливою формою політики, «геополітикою», яка проводиться з урахуванням географічного чинника. Непорозуміння виникає у зв'язку з назвою «геополітика», можливо, суть справи точніше відображали б поняття «геополітологія» або «геополітична наука».

Глобалістика (геоглобалістика) частково перетинається з геополітикою. У цих наукових дисциплін є спільна риса, вони вивчають глобальні політичні системи в їх динаміці. Однак глобалістика зовсім не обов'язково використовує географічний метод. Швидше вона сфокусована на вивченні глобальних проблем (не обов'язково політичних, а просто значущих для розвитку людства, у тому числі філософських) і перспектив розвитку глобальної системи. Політична карта світу цікавить глобалістику меншою мірою, тоді як для геополітики вона е основним інструментом досліджень. Поява геополітики як наукової дисципліни пояснюється особливостями світового політичного процесу наприкінці XIX - на початку XX ст. У цей час відбувається процес, який деякі дослідники називають «закриттям світу». Зміст цього процесу полягає в тому, що бвропа та США поступово інкорпорують усі країни світу в єдину політичну систему, у якій вони намагаються встановити власне економічне й політичне лідерство. Остаточно формується глобальна політична система, до якої входить уся ойкумена. Як результат у світі починає формуватися певний порядок зі своєю ієрархією центрів сили, що ведуть боротьбу за розділ сфер впливу. Глобалізація стає невідворотним процесом, а її зворотним боком є.постійне суперництво за світове лідерство. Для фахівців у галузі політичної географії з'являється чудова можливість представити інтереси своєї держави на географічній карті й вивести їх із географічного положення. Так виникає геополітичне моделювання, яке становить основу традиційної геополітики. Територія важлива для держави і як геополітичний ресурс, тому країни борються за володіння різними землями. Для оцінки важливості території як геополітичного ресурсу використовуються як кількісні (розміри території), так і якісні (географічне положення, природні ресурси) характеристики. Стратегічно важливими зазвичай стають території, які володіють: вигідним географічним положенням (найчастіше розташовані на важливих торговельних шляхах) та природними ресурсами, особливо такими, як нафта, коштовні метали, алмази, уран.

Вихідною точкою політико-географічного дослідження держави є аналіз її географічного положення, яке оцінюється з точки зору його вигідності. Географічне положення держави, як і будь-якого іншого об'єкта, можна оцінювати за формальним критерієм, тобто через широту й довготу його крайніх точок. Але в політичній географії більш важлива якісна оцінка географічного положення, тобто його стратегічних переваг і недоліків. Із давніх часів стратегічно важливими вважалися території, що мають вихід до моря, оскільки море відкривало більш-менш вільний шлях у зовнішній світ. Можна згадати боротьбу Росії за вихід до морів Балтійського та Чорного у XVIII ст. У залежному становищі опиняються так звані «замкнені» держави, що не мають у своєму розпорядженні виходу до моря. Проблема виходу до моря зараз актуальна для більшості пострадянських держав Білорусі, Молдови, Вірменії, Азербайджану, усіх центральноазіатських держав. Не випадково останні беруть активну участь у будівництві комунікацій, що ведуть до Індійського океану через Іран або Афганістан Пакистан. Відсутність виходу до моря часто породжує залежність «замкнених» країн від сусідів. Від цього мало страждають країни, що входять в інтегровані, стабільні макрорегіональні союзи, як, наприклад, Австрія. У той самий час у конфліктних регіонах відсутність виходу до моря веде до занепаду економіки країни. Так, Македонія дуже постраждала в результаті закриття кордону з Грецією, через яку здійснювала торговельні зв'язки (грецький порт Салоніки дуже активно використовувався Югославією). У свою чергу, приморські країни, особливо ті, чиї порти обслуговують «замкнені» держави, отримують великі геополітичні переваги. Таким чином, одні країни можуть мати географічні переваги над іншими, якщо вони контролюють вихід сусідів у зовнішній світ.

У сучасному світі, у якому відкриваються кордони й країни інтегруються одна з одною, важливість виходу до моря як геополітичного ресурсу дещо впала. Однак у будь-якому випадку мати вихід до моря дешевше й спокійніше, ніж не мати. Велике значення для держави має контроль за комунікаціями, перш за все міжнародними. Особливі переваги, наприклад, отримують країни, що контролюють протоки: у мирний час вони поповнюють державну скарбницю за рахунок транзиту й обслуговування суден, а в разі конфлікту мають можливість перекрити комунікації. Так, Туреччина контролює вихід із Чорного моря. Вигідне географічне положення мають країни, територією яких проходять найважливіші міжнародні канали Єгипет і Панама. Навіть невеликі території можуть мати важливе геополітичне значення. Наприклад, маючи у своєму складі невеликі острови, країна отримує можливість збільшити свої територіальні води та контролювати важливі торговельні шляхи, що проходять неподалік. Зауважимо, що розташування на потужному торговельному шляху та транзитна роль стали єдиною причиною не просто виживання, а процвітання такої крихітної держави, як Сінгапур. Існують особливі випадки географічного положення певної держави. Є держави, які з усіх боків оточені територією іншої держави. Такі держави називаються анклавами (Сан-Марино, Ватикан, Лесото). Напіванклавами називаються держави, які при цьому мають вихід до моря, тобто один додатковий ступінь свободи (Гамбія, Бруней, Монако).

Географічне положення держави багато в чому визначає характер її відносин із сусідами, іншими словами, геополітичний код. Наприклад, якщо невелика слабка держава затиснута між двома потужними сусідами, вона може перетворитися на буферну державу (Андорра МІЖ Францією та Іспанією), вибрати для себе геополітичний код еквідистанції (Монголія між Росією й Китаєм) або прийняти односторонню орієнтацію на сусіда, більш близького з культурно-історичної точки зору (Непал та Бутан між Індією та Китаєм). Власні проблеми мають острівні держави. Зазвичай вважають, що таким державам простіше уникнути небезпеки. Можна згадати, як Тайвань став притулком для втікачів із континентального Китаю, гоміньданівців і де-факто перетворився на незалежну державу. Із другого боку, остров'янам через географічну відокремленість буває складніше налагоджувати свої зовнішні зв'язки, хоча цей недолік не завжди очевидний, оскільки острівні держави часто розташовуються на торговельних шляхах. Оцінюючи політико-географічне положення держави, аналізують не тільки вихід до моря, розташування на важливих торговельних шляхах, анклавність, напіванклавність або острівне положення. Необхідним є облік таких параметрів: кількість сусідів; комунікації', що зв'язують державу із сусідами; характер та інтенсивність зв'язків із зовнішнім світом (конфлікти й союзницькі відносини, притягання та відштовхування країн своєрідна географічна гравітація). Загалом можна говорити про схему опису політико-географічного положення, яке визначається як комплекс відносин певної держави з іншими країнами й територіями на трьох рівнях локальному (безпосередні сусіди), макрорегіональному та глобальному. При цьому обов'язково враховується характер зв'язків етнічних, конфесійних, історичних, економічних та ін.

У політичній географії важлива роль відводиться аналізу особливостей державної території, таких як розміри та морфологія (конфігурація). У політичній географії склалося уявлення про «ідеальну державу». Така держава звичайно має круглу або шестикутну форму, на її краях розташовані гірські хребти, а в центрі заселена рівнина. Як приклад наводиться Франція, держава з відносно правильною формою, межі якої проходять по Альпах і Піренеях, а в центрі розташована рівнина Іль-де-Франс. Звичайно, і Франція далека від ідеалу, якого в історії, мабуть, не існувало. Міркування про «ідеальну державу» виводять на аналіз розподілу державної території, іншими словами, її морфології. Дійсно, оцінка геометричної форми держави має важливе значення. Компактна форма означає велику інтегрованість території за допомогою комунікацій, менші витрати на оборону. Із другого боку, держави витягнутої, неправильної форми виявляються більш уразливими. Комунікації в цих країнах мають велику протяжність, існують важкодоступні ареали, які складно охороняти й розвивати економічно, виникають труднощі, пов'язані як з управлінням територіями, так і з їх обороною, у віддалених районах може розвинутися сепаратизм. Тому проблема незручності розподілу державної території досліджується в політичній географії. Можливі такі випадки: 1) держави «неправильної» форми. Як приклад можна навести Хорватію, форма якої нагадує підкову, але тільки її боки сходяться під гострим кутом. Повстання сербів, які проживають саме в місці поєднання двох частин Хорватії, буквально перерізало країну на дві частини, і доступ у Далмацію деякий час був можливий тільки по морю. Варто згадати й про так звані «витягнуті» держави, які простяглися вздовж узбережжя на багато сотень кілометрів (Чилі, Норвегія, В'єтнам); 2) фрагментовані держави (наприклад держава-архіпелаг, «розкидана» між безліччю островів). Прикладами можуть бути Індонезія, Філіппіни. У таких державах існують особливі проблеми управління й оборони, на окремих островах легко може розвинутися сепаратизм (в Індонезії сепаратистський рух існував на Молуккських островах, на Філіппінах основні проблеми пов'язані з великим островом Мінданао на південній околиці держави). Деякі «розкидані» держави виявляються нежиттєздатними, наприклад, Пакистан, який у 1947—1971 рр. складався з двох частин, віддалених одна від одної на півтори тисячі кілометрів. Держава була виділена після розпаду Британської Індії за конфесійною ознакою, але її географічні диспропорції (більшість населення проживала у Східному Пакистані, а правляча еліта походила із Західного Пакистану) стимулювали розпад, у результаті якого виділився незалежний Бангладеш, колишній Східний Пакистан. У той самий час «подвійна» Малайзія, розташована на півострові Малакка й острові Калімантан, без особливих проблем зберігає свою територіальну цілісність; 3) держави, що мають у своєму складі ексклави невеликі території, відрізані від основної території держави землями інших країн. Ексклави є в Анголі (Кабінда), Омані (район Ель-Хасаба на березі Ормузької протоки), США (Аляска) та ін. На пострадянському просторі ексклавне положення займають Калінінградська область Росії, Нахічевань в Азербайджані, дрібні ексклави мають Вірменія, Узбекистан, Таджикистан.

Ексклави е уразливими з військової точки зору, їх складно обороняти, доступ на їхню територію при бажанні може перекрити сусідня держава (так, питання транспортного сполучення з Калінінградом Росії доводиться розв'язувати в кооперації з Литвою — членом Європейського Союзу). Ексклави часто відіграють роль стратегічних форпостів, тому одночасно вони можуть бути і стратегічно важливими, і уразливими через своє географічне положення (Калінінградська область західний форпост Росії).

Крім того, в ексклавах може виникнути сепаратистський рух, як це було в Кабінді, яка є головним виробником ангельської нафти; 4) держава, що має на своїй території великі природні бар'єри й важкодоступні території. Наприклад, Перу розділена на дві частини високими хребтами Анд. У таких країнах посилюються автономізм, відокремленість територій. Так, під час збройних конфліктів у Таджикистані розташований у памірських горах Бадахшан був фактично відокремлений від решти території країни.

У деяких випадках зростає зовнішня залежність держави. Так, основний шлях у Ферганську долину Узбекистану проходить не через Курамінський хребет, а територією Таджикистану через Ленінабад (Ходжент).

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Учні знайомляться з планом характеристики політико-географічного положення країни, усно визначають особливості гіолітико-геогряфічного положення України.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте §12 підручника.

2. На контурній карті світу нанесіть по дві: 1) держави неправильної геометричної форми; 2) фрагментовані держави; 3) держави, які мають ексклави; 4) держави-анклави.

3. Вивчіть план характеристики політико-географічного положення країни

8

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Технологія розвитку критичного мислення у сучасному освітньому середовищі»
Черниш Олена Степанівна
36 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.

Переглянути запис
2 академічні години