До ЗНО з ГЕОГРАФІЇ залишилося:
0
5
міс.
3
0
дн.
0
5
год.
Готуйся до ЗНО разом із «Всеосвітою»!

Урок на тему "ГЕОГРАФІЯ МІСЬКОГО РОЗСЕЛЕННЯ. УРБАНІЗАЦІЯ."

Опис документу:
Конспект уроку з географії, 10 клас, профільний рівень, курс «Регіони і країни світу», що є продовженням базової географічної освіти у профільних класах старшої школи. Він спрямований на розкриття глобальних та регіональних явищ і процесів, що відбуваються як у світі в цілому, так і в окремих субрегіонах, країнах і їх регіонах. джерело: http://geo-bav.at.ua, інтернет ресурси.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

10 клас

Урок №60

Дата:

ГЕОГРАФІЯ МІСЬКОГО РОЗСЕЛЕННЯ. УРБАНІЗАЦІЯ.

Мета: розширити знання учнів про міське населення; дати характеристику системи розселення міського населення світу та сучасного етапу урбанізації, показати її наслідки; класифікувати міські поселення за різними критеріями.

Обладнання: підручник, настінна політична карта світу, географічні атласи для 10 класу, скринька, папірці із запитаннями, картини або збільшені електронні зображення «Хмарочоси», «Центр старовинного європейського міста», «Окраїни африканського міста», мультимедійний проектор.

Ключові поняття: місто, типи міст, світові міста, урбанізація, субурбанізація, рурбанізація, джентрифікація, псевдоурбанізація, міська агломерація, конурбація, мегалополіс, ойкуменополіс.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

II. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК

Прийом «Чорна скринька»*

1. Назвіть дві риси, за якими сільські населені пункти відрізняються від міських.

2. Назвіть дві форми сільського розселення.

3. Перелічіть види населених пунктів, які належать до розсіяної форми розселення.

4. Наведіть приклади трьох країн, де переважає розсіяна форма сільського населення.

5. Наведіть приклади трьох країн, де сільське населення становить 60 % і більше від загальної кількості населення.

III. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ТА ПІЗНАВАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вступне слово вчителя

На сьогодні половину населення світу становлять міські жителі. Міста відіграють провідну роль в економіці світу, є центрами політичних подій, здійснюють суттєвий вплив на довкілля. Вони продовжують зростати. Звичайно, не маючи відомостей про них і закономірності їх розвитку, не можна говорити про повноту знань щодо населення Землі. Тому вивчення цього матеріалу логічно завершує засвоєння вами програмного матеріалу з теми «Географія населення».

IV. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

План вивчення нового матеріалу

1. Міста, їх класифікація та функції.

Розповідь учителя у формі інтерактивної бесіди з використанням політичної карти світу, зображень американського, європейського, африканського міст. Із метою роз'яснення змісту поняття «місто» учитель пропонує учням дати обґрунтовані відповіді на запитання: «Місто Валки, яке розташоване в Харківській області, має населення 10 тис. осіб. У якій із держав — Грузії, Данії чи Росії — воно б утратило цей статус? У якій із цих країн село Сніжків із населенням 1,5 тис. осіб, розташоване поблизу Валок, уважалося б містом?».

У процесі обговорення в учнів формується думка про відсутність єдиного для всього світу критерію поділу населених пунктів на сільські й міські (для підкріплення цієї тези вчитель демонструє зображення американського, європейського та африканського міст).

Продовжуючи пояснення матеріалу, учитель показує на карті кілька міст, позначених різними пунсонами, і просить учнів пояснити, чому на картах застосовують для позначення населених пунктів різні пунсони та шрифти, чому на низці карт деякі пунсони мають червоний колір, чому на інших картах назви окремих міст можуть бути підкреслені, а біля деяких міст розміщені невеликі стилізовані зображення якоря.

Під час обговорення виділяються можливі критерії класифікації міст та вивчаються самі класифікації.

2. Географія міського розселення (усна практична робота з картами географічного атласу для 10 класу).

3. Урбанізація: форми, види, спрямованість, якість (розповідь учителя).

4. Урбаністичні форми розселення.

Практична робота з картами географічного атласу для 10 класу, у ході якої учні послідовно виявляють і називають моноцентричні, біцентричні та поліцентричні міські агломерації, мегалополіси світу, дають їх визначення, знайомляться з поняттям «ойкуменополіс».

На допомогу вчителю

Історія міст багато в чому залежить від того, які характеристики закладаються в поняття «місто»: площа одночасного заселення (зазвичай від кількох гектарів), кількість жителів (від кількох сотень), функції територіального центру поселень (владні, культові, економічні, культурно-технологічні), наявність укріплень (але було чимало визнаних міст і без укріплень) тощо.

Місто Давнього світу. На сьогодні найдавнішими містами планети визнаються поселення VIII—VII тис. до н. е.: Єрихон (Близький Схід), Чатал-Хююк (Мала Азія) та ін. Приблизно від V тис. до н. е. поширюються великі територіальні центри від Дунаю в напрямку майбутньої Греції та навколо Дніпра. Протоміста трипільської культури сягають площі 250—400 гектарів при одночасному населенні в 5—12 тис. осіб (розміщувалися на території сучасних Румунії, Молдови, України). Місто Дербент (Дагестан) у Росії за археологічними даними відзначило 5000-річчя.

VI—III тис. до н. е. датуються відомі у світі давні територіальні центри: у Межиріччі й Месопотамії — Ур, Урук, Ніцер; Єгипті — Мемфіс, Луксор, Фіви; Індії — Мохенджо-Даро, Хараппа; Греції — Спарта, Афіни, Мікени, у Малій Азії — Троя.

Загальновідому історію європейських міст починають від VIII—VII ст. до н. е. Гадес (Іспанія), Массілія (Франція), Рим (Італія), Ольвія і Пантікапей (Керч) в Україні, Неаполь Скіфський (територія міста Сімферополь у Криму) і Гелон Скіфський (на території Полтавської області України) тощо. Уже в VI—V ст. до н. е. з'являються Фанагорія, Гермонасса, Танаїс та інші античні міста на території нинішньої Росії.

Ранні міста були тісно пов'язані з промислами й сільським господарством, тому що нерідко створювалися осілими землеробами та скотарями. Цей зв'язок малі міста зберігають у багатьох країнах і нині, тяжіє до сільськогосподарської праці й частина населення великих міст.

Міста Середньовіччя. Середньовічні міста від V ст. н. е., як свідчить історія Риму, Константинополя, Херсонеса (Севастополь, Крим) і багатьох інших великих і малих територіальних центрів, багато в чому продовжували традиції, що склалися ще за античності, тенденції традиційного суспільства. У XI—XII ст. найбільшими містами Європи були Венеція, Флоренція, Рим, Париж, Лондон, Кельн, Київ, Новгород та ін. Міста часто розросталися на місці оборонних укріплень (замків, фортець тощо) і навколо них. Спочатку люди прагнули селитися навколо міст, тому що вони могли за необхідності сховатися за їхніми стінами від ворогів. Тогочасні міста й фортеці мали ще й оборонне призначення, тому вони будувалися у важкодоступних місцях і (особливо великі) мали складне планування (із підземними ходами).

У XIX ст. зростання промислових міст стало масовим, однак саме XX ст. вважається століттям урбанізації. У.1900 р. в містах проживало 14 % населення світу. До кінця XX ст. це .було вже 47 %. У теперішній час у містах проживає вже понад половина жителів планети.

Дослідники стверджують, що якщо ця тенденція продовжиться, то кількість населення міст подвоюватиметься кожні 38 років. У 1950 р. налічувалося 83 міста з населенням, що перевищує 1 млн жителів. У 2000 р. налічувалося 18 міст із населенням понад 10 млн жителів. У 2005 р. — 20, у 2010 р. — 22 міста.

У Європі 50 % міського населення проживає в невеликих містах (5—10 тис. осіб) і по 25 % у містах із кількістю 10—250 тис. осіб і в містах понад 250 тис. осіб.

Сучасні міста. Сучасні міста поділяються на малі (до 50 тис. осіб), середні (50—100 тис. осіб), великі (100—250 тис. осіб), дуже великі (250—500 тис. осіб), найбільші (500 тис. — 1 млн осіб) і міста-мільйонери (понад 1 млн осіб). У приміській зоні багатьох великих міст виникають містасупутники. Часто міста й міста-супутники зливаються, утворюючи агломерації, які можуть бути об'єднані в мегалополіси. На сьогодні всі міста світу займають не більше ніж 1 % площі суходолу. Міста з'єднуються між собою шляхами сполучення. Дорога всередині міста стає вулицею. Уздовж вулиць зводяться житлові будинки та інші споруди. Навколо будинків стеляться тротуари, якими ходять люди. Зростання кількості міст і розвиток міського способу життя населення формує такий процес, як урбанізація (від латин, urbanus — міський) — процес підвищення ролі міст у розвитку суспільства.

Передумовами урбанізаціїе зростання в містах промисловості, розвиток їхніх культурних і політичних функцій, поглиблення територіального поділу праці. Для урбанізації характерним є приплив до міст сільського населення та зростаючий маятниковий рух населення із сільської місцевості й найближчих малих міст до великих міст (на роботу, із культурно-побутовим потребами тощо). Процес, протилежний урбанізації, називається руралізаціею. Процес урбанізації відбувається за рахунок природного приросту міського населення; перетворення сільських населених пунктів на міські; формування широких приміських зон; міграції із сільської місцевості до міської.

Наступним етапом урбанізації є субурбанізація. Зростання рівня добробуту дозволяє людям споруджувати будинки «сільського типу» у передмістях, уникаючи таких «принад» великих міст, як шум, забруднення повітря, нестача зелених насаджень тощо. Однак населення передмість не стає сільським, практично всі продовжують працювати в місті.

Субурбанізація є неможливою без масової автомобілізації, тому що в передмістях часто відсутня інфраструктура (магазини, школи тощо), а головне — місця прикладання праці. У Західній Європі та Північній Америці процес субурбанізації почався в 1950-х pp. У Росії та Україні перші прояви субурбанізації спостерігаються в першу чергу в районах великих міст-мільйонерів, проте тут цей процес набув однієї характерної риси: не наважуючись відмовитися від міської квартири, багато жителів міст більшу частину часу проводять на заміських дачах.

Процес субурбанізації не можна тлумачити однозначно як позитивний. Жителі передмість часто стають «заручниками автомобіля», оскільки громадський транспорт у передмістях дуже часто відсутній. До того ж у невеликих країнах із високою густотою населення, наприклад Бельгії та Нідерландах, передмістя займають майже весь вільний простір, витісняючи природні ландшафти.

Приплив сільського населення до міст випереджає потреби в робочій силі, що часто призводить до зростання рівня безробіття, загострення соціально-економічних проблем. У США, Південній Африці (ПАР), Великій Британії субурбанізація супроводжується так званою «втечею білих»; центральні райони міст заселяються представниками негроїдної раси, у той час як біле населення переміщається до передмість.

У процесі комп'ютеризації економіки в останнє десятиліття з'явився ефект відриву місця роботи (номінального) від місця виконання трудових завдань: людина за комп'ютером може виконувати роботу для фірми на іншому кінці земної кулі. Транспортна проблема, що гальмує процес субурбанізації, таким чином послаблюється (для деяких видів робіт стає неважливому якій точці Землі перебуває виконавець), і виникає концепція «всесвітнього села»: усі люди (а точніше — інформаційно-комунікативні типи діячів) рано чи пізно переселяться до екологічно чистих передмість, і зростання міст зупиниться.

До поняття субурбанізації близьким є поняття рурбанізаціі (від англ. rural — сільський, латин, urbanus — міський) — поширення міських форм та умов життя на сільські поселення, складова частина процесу урбанізації в його широкому розумінні. Рурбанізація може супроводжуватися міграцією міського населення до сільських поселень, перенесенням до сільської місцевості характерних для міст форм господарської діяльності. У Росії та Україні від початку XXI ст. це явище спостерігається головним чином навколо столиць.

У зв'язку з демографічним вибухом у країнах, що розвиваються, у першу чергу Латинській Америці та Південно-Східній Азії, виникло поняття псевдоурбанізаціі. Це стрімке зростання кількості міського населення, яке не супроводжується достатнім зростанням кількості робочих місць. Відмінність від урбанізації полягає в тому, що не відбувається розвиток міських функцій, що характеризують світовий процес урбанізації. Відбувається «виштовхування» до міст сільського населення з перенаселених аграрних районів. Частка міського населення набагато перевищує частку економічноактивного міського населення, зайнятого у виробничій та невиробничій сферах. Сільське населення, яке прибуває до міст, поповнює армію безробітних, а нестача житла викликає появу невпорядкованих міських околиць з антисанітарними умовами життя.

Поширеною формою міського розселення стали міські агломерації. Міська агломерація (від латин. agglomero — приєдную) — компактне скупчення населених Пунктів, головним чином міських, що місцями зростаються, об'єднаних у складну багатокомпонентну динамічну систему з інтенсивними виробничими, транспортними та культурними зв'язками. Розрізняють моноцентричні (сформувалися навколо одного великого міста-ядра, наприклад, Московська, Паризька, Лондонська агломерації) і поліцентричні агломерації (власне конурбація), що мають кілька міст-ядер, наприклад, скупчення міст у Рурському басейні Німеччини, на Донбасі в Україні, японські агломерації, Рандстанд у Нідерландах.

Критеріями об'єднання є масові трудові, навчальні, побутові, культурні та рекреаційні поїздки (маятникові міграції), 1,5-годинна доступність у транспортних коридорах (на залізницях, автодорогах і річках), наявність регулярних приміських електропоїздів, автобусів, теплоходів, розташування прилеглих поселень у межах своїх адміністративних регіонів, крім найбільш тісно прилеглих, спільність аеропорту, залізничного вузла-термінала, річкового поргу-термінала, щільне розселення по транспортних коридорах тощо. При визначенні агломерації не враховуються: пряма відстань (не беручи до уваги інші чинники), близькі підлеглі поселення без прямого зв'язку в транспортних коридорах, віддаленість самодостатніх міст.

Агломерації в розвинених країнах концентрують велику кількість населення. Зростання агломерацій відображає територіальну концентрацію промислового виробництва та трудових ресурсів. Крайньою формою агломерування міського населення є мегалополіси.

Мегалополіс, надагломерація (суперагломерація) — найбільша форма розселення, що утворюється при зрощенні великої кількості сусідніх міських агломерацій. Мегалополіс — украй урбанізована, стихійно складена форма міського розселення у високорозвинених країнах. Поняття походить від назви давньогрецького міста Мегалополь, що виник у результаті об'єднання більш ніж 35 поселень Аркадії.

Більш поширеним є визначення мегалополіса як єдиного міського простору, що об'єднує безліч дрібних міст.

Основні риси мегалополіса: лінійний характер забудови, витягнутої в основному вздовж транспортних магістралей; загальна поліцентрична структура, обумовлена взаємодією відносно близько розташованих одне до одного великих міст, порушення екологічної рівноваги між діяльністю людини та природним середовищем.

Уперше поняття було застосоване для позначення суцільної міської забудови (завдовжки понад 1000 км і завширшки місцями до 200 км) уздовж Атлантичного узбережжя США — пов'язаних між собою агломерацій Бостона, Нью-Йорка', Філадельфії, Балтимора, Вашингтона (умовна назва Босваш; населення 40 млн осіб). Найбільш великими та відомими мегалополісами світу є Токайдо (Токіо й Осака) у Японії, Рейнсько-Рурський (у місці злиття Рейну й Руру) у Німеччині, Чипітс, або Приозерний, — район Великих озер у США й Канаді, Лондон—Манчестер—Ліверпуль (Лонлів) у Великій Британії, Сансан, або Південнокаліфорнійський (від Сан-Франциско до Сан-Дієго) у США.

Найбільшою міською агломерацією Латинської Америки є бразильський мегалополіс, утворений злиттям агломерацій Ріо-де-Жанейро та Сан-Паулу.

У 2008 р. вперше в історїілюдства кількість жителів міст перевищила кількість жителів сільських районів.

У 2007 р. двома найменш урбанізованими великими регіонами були Африка (міські жителі становили 39 % від загальної кількості населення) та Азія (міські жителі становили 41 % від загальної кількості населення). Латинська Америка та Карибський басейн, де у 2007 р. в містах проживало 78 % населення, є більш урбанізованим регіоном, ніж Європа, де цей показник становив 72 %. Передбачається, що в наступні десятиліття Африка та Азія будуть переживати процес швидкої урбанізації і на їх частку припадатиме 80 % приросту міського населення в країнах, що розвиваються. Проте до 2050 р. Для них, як і раніше, будуть характерними значно нижчі рівні урбанізації, ніж для інших великих регіонів.

Найбільша концентрація міського населення є характерною для кількох країн світу. У 2007 р. на частку 25 країн припадало 3/4 всіх міських жителів, кількість яких становила від 29 млн осіб у Південній Африці до 561 млн осіб у Китаї. Більшість із цих 25 країн мають високі показники урбанізації, проте сім із них відзначаються показниками урбанізації від 27 до понад 50 %, включаючи такі густонаселені країни, як Бангладеш, Індія, Індонезія, Китай, Нігерія та Пакистан.

У багатьох країнах, що розвиваються, на частку природного приросту населення припадає 60 % зростання кількості міського населення, у той час як інші 40 % є результатом внутрішньої міграції та рекласифікації. Винятком є Індія та Китай, де від 1980 р. на частку міграції жителів сільських районів до міст і рекласифікацію припадає до 80 % приросту міського населення. Тому для багатьох країн, що розвиваються, значною проблемою є швидке збільшення кількості міського населення. Одним із засобів регулювання темпів приросту міського населення може стати використання стратегій, що сприяють зменшенню показників фертильності.

Протягом багатьох років уряди країн висловлювали стурбованість із приводу територіального розподілу їх населення й акцентували увагу на скороченні масштабів міграції населення сільських районів до міст, контролі за розростанням міст або стримуванні зростання мегаполісів шляхом заохочення економічного розвитку малих і середніх міст, а також шляхом створення зон регіонального розвитку. Хоча ці заходи не завжди сприяють уповільненню темпів урбанізації, вони свідчать про те, що активне управління процесом урбанізації та її наслідками є найкращим методом порівняно до обмежувальних стратегій, які вступають у суперечності з економічними й соціальними силами, що визначають територіальний розподіл населення.

V. ЗАКРІПЛЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

Робота з підручником

Опрацюйте відповідний, матеріал підручника та назвіть позитивні (1 варіант) і негативні (II варіант) наслідки процесу урбанізації.

VI. ПІДСУМКИ УРОКУ

Підбиваючи підсумки уроку, учитель звертає увагу учнів на те, що урбанізація є глобальним процесом сучасності та майбутнього.

VII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте відповідний матеріал підручника.

2. Виконайте завдання 4—6 тесту 4 із посібника «Експрес-контроль», завдання 3 на контурній карті «Населення світу» із посібника «Контурні карти із завданнями».

3. Підготуйтеся до узагальнюючого контролю за темою «Географія населення».

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Ефективні комунікації (soft skills) учителя з батьками»
Швень Ярослава Леонідівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.