Урок на тему: Арабський халіфат.

Опис документу:
Основні терміни і поняття: іслам, мусульмани, Коран, хіджра, Арабський халіфат, Омейяди та Аббасиди, східна деспотія, емір. Основні дати і події: 622 р.— хіджра, початок мусульманського літочислення; 661—750 рр.— халіфат Омейядів; 750—1258 рр.— халіфат Аббасидів.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Всесвітня історія. 7 клас: розробки уроків до підручника О. В. Гісема та О. О. Мартинюка

УРОК № 6

Тема. Арабський халіфат.

Мета: розкрити особливості природи й населення Аравійського півострова, виникнення ісламу та його ролі в об'єднанні арабів; з'ясувати, завдяки чому арабам вдалося підкорити великі території в Азії, Африці і Європі; пояснити, як відбувався розвиток арабського халіфату за Омейядів та Аббасидів; пояснити зміст термінів і понять «іслам», «мусульмани», «Коран», «хіджра», «халіф», «Арабський халіфат», «Омейяди та Аббасиди», «східна деспотія», «емір»; розвивати вміння здобувати нові знання, поєднуючи інформацію з розповіді учителя, підручника та історичної карти; виховувати в учнів повагу до загальнолюдських ідеалів, які потрібно наслідувати незалежно від релігійних переконань.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: підручник, атлас, карти «Арабські завоювання у VI—IX ст. Утворення халіфату», «Розпад Арабського халіфату».

Основні терміни і поняття: іслам, мусульмани, Коран, хіджра, Арабський халіфат, Омейяди та Аббасиди, східна деспотія, емір.

Основні дати і події: 622 р.— хіджра, початок мусульманського літочислення; 661—750 рр.— халіфат Омейядів; 750—1258 рр.— халіфат Аббасидів.

Структура уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Мотивація навчальної діяльності

III. Перевірка домашнього завдання

IV. Актуалізація опорних знань

V. Вивчення нового матеріалу

1. Аравійський півострів та його населення.

2. Виникнення ісламу та об'єднання арабів.

3. Завоювання арабів за перших халіфів. Арабський халіфат за Омейядів та Аббасидів.

4. Суспільний лад. Культура халіфату.

VI. Закріплення нових знань

VII. Підсумки уроку

VIII. Домашнє завдання

Хід уроку

І. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Учитель знайомить учнів із темою та основними завданнями уроку.

II. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

У своєму вступному слові вчитель звертає увагу учнів, що приблизно через століття після падіння Західної Римської імперії в арабському місті Мекка народився Мухаммед, засновник ісламу — релігії, яку сьогодні сповідує кожний восьмий житель нашої планети. Іслам став основою формування арабо-мусульманської цивілізації, яка збагатила людство досягненнями, що не втратили свого значення і дотепер. Сьогодні на уроці учні матимуть можливість ознайомитися із незвичайним і дещо загадковим для європейців світом Сходу.

Варто також звернути увагу, що наступний урок відбуватиметься у формі практичного заняття, на якому учні проаналізують вплив на історію перших середньовічних імперій, однією з яких є Арабський халіфат.

III. ПЕРЕВІРКА ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ

І ВАРІАНТ

Дидактична гра «Хто більше»

Правила гри. Гравці повинні навести якомога більше відомих їм фактів за проблемою, визначеною вчителем. Можна об’єднати учнів у декілька команд або залучити до гри парами. Переможцями стають ті, чий перелік, складений за певний час, є найдовшим. Гру можна проводити в усній або письмовій формі. Вона сприяє активізації процесу перевірки домашнього завдання.

II ВАРІАНТ

Бесіда за запитаннями

1. Як виникла Візантійська імперія?

2. Чим уславився Юстиніан І Великий?

3. Як відбувалася боротьба Візантії з арабами?

4. Чи існує зв’язок між боротьбою з арабами й іконоборством? Поясніть свою думку.

5. Що ви знаєте про правління Македонської династії?

6. Чому період правління династії Комнінів історики називали «останнім століттям слави» Візантії?

7. Розкажіть про катастрофу 1204 р. і відродження Візантії.

8. Чи було падіння Візантійської імперії закономірним явищем? Чому?

III ВАРІАНТ

Виступи учнів з описом історичних портретів Юстиніана І Великого, Льва III Ісавра та Олексія І Комніна.

IV. АКТУАЛІЗАЦІЯ ОПОРНИХ ЗНАНЬ

Бесіда за запитаннями

1. Якими були основи віровчення та основні моральні принципи

християнства?

2. Як франки і візантійці боролися із вторгненнями арабів?

3. Які риси були притаманні східним деспотіям?

V. ВИВЧЕННЯ НОВОГО МАТЕРІАЛУ

Дидактична гра «Шість запитань»

Дидактична гра «Шість запитань» сприятиме активізації сприйняття учнями матеріалу уроку. Умови гри наведено в розробці уроку № 2.

1. Аравійський півострів та його населення Розповідь учителя

Більша частина величезного Аравійського півострова — це пустелі й степи. Аравія поділяється на кілька різних за природними умовами областей. На південному заході півострова простягнувся Ємен із родючими землями та багатою тропічною рослинністю. Населення півострова здавна займалося рільництвом і садівництвом. Середина півострова — Неджд — величезне посушливе плоскогір’я, де можливе лише кочове скотарство. Річок тут немає, тільки сухі русла, що інколи заповнюються дощовими потоками. Життєдайну воду людям дають виключно криниці. Довга смуга вздовж Червоного моря — Хіджаз — придатна хіба що для рільництва в окремих оазах. Безмежні простори, особливо на околицях плоскогір’я, залишаються незаселеними.

У зв’язку з природними умовами Аравійського півострова більшість арабів були кочовими — бедуїнами («жителями пустелі»).

Вони розводили кіз, овець і верблюдів. Життя бедуїна неможливо уявити без верблюда. Ця тварина — постійний супутник і засіб існування кочових арабів.

Бедуїни жили племенами, які поділялися на роди й сім’ї. У них існувала знать — шейхи і саїди, які мали великі отари, рабів та отримували більшу частку здобичі під час війн. Усі члени одного племені вважали себе родичами. Більшість арабів поклонялася різним племінним богам: єдиної релігії в них не існувало. Найшанованішими були бог війни та родючості Астар, богиня місяця Сін, богиня-мати Лат.

Через Хіджаз, уздовж Червоного моря, пролягав старовинний торговельний шлях із Середземномор’я до Африки та Індії, на якому з’явилися великі торговельні центри, що згодом перетворилися на міста — Мекку, Ясриб та інші.

Наприкінці VI ст. арабське суспільство охопила криза. Кількість населення півострова збільшилася, бракувало землі. Торгівля занепала через напади іранців, які прагнули, щоб торговельні шляхи пролягали узбережжям Перської затоки і збагачували їхню країну. Погіршення умов життя підштовхувало арабів до думки про необхідність об’єднання, щоб разом вести боротьбу за краще існування, але на заваді цьому стояли різні племінні вірування.

2. Виникнення ісламу та об'єднання арабів

Розповідь учителя

Об’єднанню арабів сприяла поява нової релігії — ісламу (у перекладі з арабської — «покірність»). Людей, які сповідують іслам, називають мусульманами. Засновником цієї релігії став Мухаммед (570— 632). Це ім’я означає «натхненний», «пророк».

Мухаммед стверджував, що основні положення нової віри йому передані Богом.

Учні й послідовники записували його слова, а після смерті Мухаммеда всі ці записи було зібрано в одну книгу — Коран (у перекладі з арабської — «читання»).

Постать в історії

Мешканець Мекки Мухаммед походив із бідної родини. У шість років він залишився сиротою і став пастухом. Згодом Мухаммед улаштувався вести торговельні справи багатої вдови Хадіджи й почав мандрувати з купецькими караванами. Незабаром він одружився із вдовою і розбагатів. Через деякий час Мухаммед став казати, що чує голос Бога, який наказує йому залишити торгівлю і проповідувати нову релігію. Мухаммед стверджував, що він — знаряддя Боже, наступник пророків Авраама, Мойсея та Ісуса. Згодом навколо Мухаммеда почали збиратися прихильники. Проте не всім жителям Мекки сподобалися заклики Мухаммеда віддавати своє майно бідним і звільняти рабів, тому він був змушений перебратися до міста Ясриба — суперника Мекки. Ясриб, жителі якого в 622 р. прийняли Мухаммеда, почали називати Мединою — містом пророка. Це переселення — хіджра — в ісламі вважається початком нової ери в мусульманському літочисленні.

Учення Мухаммеда швидко поширювалося, і 630 р. він переможцем повернувся до Мекки. У 632 р. Мухаммед помер. Його могила в Медині, як і Кааба, є найбільшою святинею мусульман.

Робота з термінами і поняттями

Іслам — одна зі світових релігій; поширена в країнах Сходу, Азії, Африки.

Коран — священна книга мусульман.

Основною релігійною вимогою Мухаммеда до арабів була відмова від поклоніння різним племінним богам і визнання існування єдиного бога — Аллаха. «Немає бога, крім Аллаха, і Мухаммед — пророк його» — головна релігійна формула ісламу. Для того щоб бути мусульманином, потрібно було визнати та виконувати п’ять основних положень:

1) вірити в існування єдиного бога — Аллаха;

2) п’ять разів на день виконувати обов’язкову молитву;

3) раз на рік дотримуватися обов’язкового посту — рамазану — від світанку до заходу сонця;

4) витрачати п’яту частину прибутку на милостиню, щоб звільнитися від гріхів;

5) один раз за життя здійснити паломництво (відвідання святих місць) до Мекки й Медини.

Мухаммед виклав і «заповіт священної війни». Він виділив іудеїв і християн як людей, котрі володіють писанням (Святим Письмом), із якими треба вести шляхетні суперечки, а язичників закликав знищувати.

На початку свого проповідництва Мухаммед засуджував багатіїв, але згодом відмовився від цього. У Корані зазначено, що нерівність серед людей установлена Богом і мусульманин не повинен заздрити тому, хто багатший за нього.

Після вигнання з Мекки Мухаммед почав виступати за об’єднання всіх арабів у єдину громаду мусульман. Між Мединою і Меккою розгорнулася війна. Більшість простих жителів підтримувала пророка, тому знать була змушена підкоритися Мухаммеду і впустити його до міста. У 630 р., після повернення пророка до Мекки, більшість арабських племен визнали владу Мухаммеда і прийняли іслам.

Так під прапором ісламу Мухаммед об’єднав арабські племена. На час смерті Мухаммеда під його владою була більша частина племен, що населяли Аравію.

Цікаво знати

Головне святилище Кааба розташоване в центрі мечеті аль-Харам. Це кубічна кам’яна споруда заввишки у п’ятиповерховий будинок. За арабськими переказами, Каабу побудував «праотець євреїв» Авраам для свого сина Ізмаїла, якого араби вважали своїм родоначальником. У ній зберігається «чорний камінь», подарований Богом Адамові — першій людині на землі.

3. Завоювання арабів за перших халіфів. Арабський халіфат за Омейядів та Аббасидів

Колективна робота учнів з підручником

Опрацюйте відповідний матеріал параграфа і виконайте завдання.

Покажіть на карті:

1) як відбувалися завоювання арабів за перших халіфів;

2) територію Арабського халіфату за Омейядів та Аббасидів.

(Результат роботи учнів учитель систематизує й уточнює за допомогою наведеного матеріалу.)

Додаткова інформація

Після смерті пророка між його давніми прихильниками і мединською знаттю почалися суперечки про спадкоємність. Адже питання було не тільки в тому, хто стане релігійним вождем, а й у тому, хто очолить створену ним державу. Урешті було вирішено, що державою управлятимуть халіфи — «заступники пророка». Надалі кожен правитель арабів називав себе саме так. Перші чотири халіфи, які правили в 632—661 рр., були близькими родичами Мухаммеда.

Робота з термінами та поняттями

Халіф — наступник Мухаммеда, титул правителя і водночас духовного глави мусульман.

Халіфи закликали народ рушати в похід за поширення ісламу, обіцяючи кожному винагороду як за життя, так і після смерті. Розпочалася доба арабських завоювань. Найзначніші загарбання було здійснено за правління другого халіфа — Омара (634—644 рр.). Араби відвоювали у Візантії Сирію, Палестину, Єгипет і Лівію, а в Ірану — значну частину його західних земель аж до Закавказзя.

Воєнним успіхам арабів сприяли переваги у військовій тактиці. Вони створили першокласну легку кінноту, що стрімкими атаками наводила жах на піхоту противника і не менш успішно атакувала важких кіннотників ворога. Її поява стала можливою завдяки винайденню китайцями стремен. Саме спершись на них, арабські вершники вбивали ворогів шаблями. Значну роль відігравало й те, що завоювання арабів мали форму «священної війни в ім’я Аллаха». Кожен загиблий на цій війні, як казали халіфи, опинявся в раю й отримував вічне блаженство. Воєнні успіхи надихали на нові походи. У завойованих країнах араби насамперед захоплювали майно багатіїв, тому більшість поневолених убачали в них визволителів. Араби давали релігійну свободу населенню завойованих країн, але водночас різними пільгами заохочували перехід місцевих жителів у мусульманську віру. Внаслідок завоювань виникла величезна держава — Арабський халіфат.

Уже за перших халіфів в Арабському халіфаті розгорнулася боротьба за владу. Вона особливо посилилася за старого й безвольного третього халіфа — Османа (644—656 рр.) і четвертого халіфа — Алі (656— 661 рр.). їх обох убили змовники. Після цього престол захопив намісник Сирії Муавія з роду Омейя. Він став засновником нової династії Омейядів. Так розпочався новий період в історії Арабського халіфату.

Муавія відмовився жити в Мецці чи Медині та залишився в Дамаску, що перетворився на столицю халіфату. Дамаський халіфат Омейядів проіснував близько 90 років (661—750 рр.). За цей час араби значно розширили свої володіння. До кінця VII ст. арабські завойовники підкорили частину Вірменії, Південний Азербайджан, частину Північної Африки. До 711 р. вони захопили всі африканські володіння Візантії на захід від Єгипту (сучасні Лівія, Алжир, Туніс, Марокко) і дали їм арабську назву Магриб — «Захід».

У 711 р. араби розпочали завоювання Іспанії, де жили вестготи. Полководець Джебель аль-Тарік із військом розгромив вестготів і дуже швидко підкорив майже всю Іспанію.

Араби спробували підкорити і Франкське королівство, проте зазнали поразки під Пуатьє. На сході арабські полководці оволоділи Хівою, Бухарою, Самаркандом, завоювали Афганістан і північно-західну частину Індії до річки Інд. Араби тричі здійснювали походи на Константинополь, у 717—718 рр. протягом року тримали його в облозі, однак підкорити так і не змогли.

Унаслідок завоювань кордони халіфату Омейядів простягліїся від Атлантичного океану на Заході до Китаю та Індії на Сході. За своїми розмірами Арабський халіфат перевищував Римську імперію за часів її розквіту або державу Александра Македонського.

У 750 р. Омейядів скинула іранська та іракська знать, невдоволена засиллям сирійсько-арабських можновладців. Халіфом став Абул-Аббас Кривавий, за наказом якого було знищено всіх Омейядів. Він заснував нову династію Аббасидів, що правила в 750—1055 рр. Столицю халіфату було перенесено до Багдада в Іраку. Багдадський період історії халіфату називали «золотим віком Аббасидів», часом небаченої розкоші халіфів.

Столиця Аббасидів вражала сучасників своїми розмірами, численними палацами, парками халіфа та його наближених. На величезних ринках Багдада можна було зустріти купців із найвіддаленіших країн світу — візантійців, китайців, індійців, малайців. Тут продавали шовкові тканини з Китаю, екзотичні пахощі з Індії, хутра з далеких слов’янських країн. Купці й мореплавці розповідали про дивовижні далекі землі. Недивно, що і ті часи, і сам багдадський халіф Гаруй аль-Рашид стали прототипами героїв казок «Тисяча і одна ніч».

4. Суспільний лад. Культура халіфату

Розповідь учителя

За перших чотирьох халіфів державою керувала вища релігійна особа, яку обирали з друзів і родичів Мухаммеда. Після приходу до влади Омейядів посада халіфа стала спадковою. Халіфат перетворився на теократичну монархію, що набула рис східної деспотії — форми державного устрою, за якої монарх має необмежену законодавчу й судову владу, ні перед ким не відповідає за свої вчинки і яка тримається на насильстві й терорі.

Арабський халіфат був державою, заснованою внаслідок завоювань різних народів. Утримувати їх у покорі можна було лише силою. Для цього халіфи створили величезну постійну армію — до 160 тис. воїнів, а для власного захисту — палацову гвардію.

Величезна кількість чиновників стежила за сплатою податків до скарбниці халіфа. Існували три основні види податків: харадж — земельний податок; джизія — подушне, що сплачували немусульмани; зякят — десятина, що надходила в розпорядження халіфа.

Судочинство здійснювалося на основі Корану і Сунни — книги доповнень до Корану.

Цікаво знати

Проте не всі араби вважали Сунну священною книгою, рівною за значенням Корану. За часів Омейядів мусульманський світ розколовся на суннітів, які визнавали Сунну і підтримували халіфа, та шиїтів, які не визнавали Сунни і не підтримували Омейядів.

Як і всі попередні імперії, створені в результаті завоювань, Арабський халіфат занепав і розпався. Причин розпаду Арабського халіфату було декілька. По-перше, халіфат силою об’єднав народи, які мали різну історію та культуру. Відтоді, як вони опинилися під владою арабів, їхня боротьба за незалежність не припинялася. По-друге, влада халіфів, що жили в розкоші, а управління державою доручали своїм на ближеним, дедалі більше слабшала. Еміри (намісники халіфів), які управляли на місцях, намагалися зробити свої володіння і владу спадковими, щоб бути незалежними від халіфа.

Усе це призвело до того, що від кінця VIII до початку XI ст. халіфи втратили більшість своїх володінь. У 1055 р. Багдад завоювали турки-сельджуки і халіфат припинив своє існування.

Доба Арабського халіфату збагатила світ визначними культурними досягненнями. Хоча ми й називаємо цю культуру арабською, це не зовсім правильно, оскільки вона увібрала в себе культури народів, підкорених арабами.

Араби проявили рідкісну здатність засвоювати знання і традиції підкорених народів. Більше того, вони змогли поєднати культурні досягнення різних країн в одне ціле на основі ісламу та арабської мови. Арабська мова стала офіційною: нею складали документи, вели переговори і правили молитви. Крім того, вона стала мовою науки і культури всього мусульманського Сходу.

Найвагоміший внесок зробили араби в розвиток природничих, точних наук, філософії та медицини. Вони вивчали й перекладали арабською мовою праці Арістотеля, Гіпократа, Евкліда, Птолемея. У Багдаді, Кордові, Каїрі існували вищі школи, у яких поряд із Кораном вивчали світські науки. Ці вищі школи стали зразками для майбутніх західноєвропейських університетів. У Каїрі, Кордові та інших містах існували величезні бібліотеки, що налічували сотні тисяч книг. Швидкому поширенню книг сприяло те, що у VIII ст. араби запозичили з Китаю мистецтво виготовлення паперу. У Багдаді, Дамаску, Самарканді діяли великі обсерваторії. Арабські астрономи відкрили багато зірок і склали карти зоряного неба, визначили окружність Землі.

Арабські математики створили алгебру; саме вони стали широко використовувати цифри, що були винайдені в Індії, але відомі нам як арабські.

Араби першими стали робити вівісекцію — розтини живих тварин із метою дослідження функцій частин організму і причин захворювань. У галузі медицини особливо уславився Ібн Сіна (980—1037 рр.), відомий у Європі під ім’ям Авіценна. У своїй головній праці «Канон медичної науки» він використав досвід античних, індійських і середньоазійських лікарів. Ця праця протягом багатьох століть була настільною книгою лікарів Сходу і Заходу.

Арабські мандрівники Ібн Фадлан, Аль-Масуді, Ібн Русте та інші першими відвідали країни, що не були навіть відомі у Європі. Залишили вони й унікальні описи життя східних слов’ян у IX—X ст.

Арабським мандрівникам був відомий значно більший світ, ніж європейцям. Для морських мандрівок араби створили зручний і надійний корабель — дау, точні карти і навігаційні прилади.

Нарешті, для всіх часів і народів неперевершеною пам’яткою арабської літератури залишається збірка «Тисяча і одна ніч», що увібрала в себе казки різних народів арабо-мусульманського світу.

Швидко розвивалися різноманітні жанри поезії. Одним із найвідоміших поетів був Фірдоусі, який створив величезний епос «Шахнаме» («Книга царів»), де описував діяння персидських шахів.

Розквіт Арабського халіфату відзначився грандіозним будівництвом. Зводилися величні мечеті, палаци халіфів, мавзолеї-гробниці, фортеці.

Араби вміли організувати свій побут. Поєднавши традиції античності, Візантії, Персії, вони створили витончену східну розкіш — найтонші тканини, кераміку, скло, прикраси, зброю. Великих успіхів арабська культура досягла в прикрашанні палаців і вирощуванні садів. Уміли араби організувати й дозвілля: полювання й застілля, шахи й нарди, музика й танці. Арабам належить винайдення такого популярного тепер музичного інструмента, як гітара.

Цікаво знати

Значне поширення в арабів мали лазні, що були не тільки місцями, де милися, а і своєрідними клубами, де зустрічалися друзі. За столом араби запровадили переміну страв, миття рук, користування зубочистками.

Арабська культура мала великий вплив на Західну Європу. Захоплена арабами Іспанія стала джерелом, звідки в європейські країни поширювалися наукові знання. Європейці-християни приїздили вчитися до Кордови, яку вони називали «світлою красою світу, юним дивним містом, сяючим у блиску своїх багатств». Звідси вони привозили до Європи перекладені арабською мовою праці вчених давнини. У європейських монастирях існували центри перекладу праць з арабської мови латиною. Так, завдяки арабам Середньовічна Європа дізнавалася про наукові досягнення різних часів і народів.

VI. ЗАКРІПЛЕННЯ НОВИХ ЗНАНЬ

І ВАРІАНТ

Дидактична гра «Шість запитань»

Перевірка й обговорення результатів виконання учнями завдань до дидактичної гри «Шість запитань».

II ВАРІАНТ

Бесіда за запитаннями

1. Які природні області виділяють на Аравійському півострові?

2. Як перекладається слово «іслам»?

3. Що вважається початком нової ери в мусульманському літочисленні?

4. Який халіф здійснив найзначніші завоювання?

5. Що араби називали «Магрибом»?

6. На основі чого здійснювалося судочинство в Арабському халіфаті?

7. Чим уславився вчений Ібн Сіна, відомий у Європі як Авіценна?

8. Який відомий і популярний нині музичний інструмент винайшли араби?

9. Чим уславився Фірдоусі?

VII. ПІДСУМКИ УРОКУ

Завершуючи розгляд матеріалу уроку, вчитель може запропонувати учням ознайомитися з хасидами (висловлюваннями й настановами) пророка Мухаммеда й поміркувати над тим, які загальнолюдські ідеали вони містять.

1. Той, кого молитва не стримує від поганих справ, далеко відійшов від Бога.

2. Задоволення від невеликого — невичерпне багатство.

3. Рай — під стопами матерів.

4. Сором — од віри.

5. Сухість очей — ознака жорстокого серця.

6. Аби стати брехуном, достатньо повторювати все те, що почув.

7. Аби стати невігласом, достатньо казати все, що знаєш.

8. Добре спитати — половина знання.

9. Шукай знання навіть у Корані: прагнення до знань — обов’язок кожного мусульманина і мусульманки.

10. Чорнильниця вченого дорожча Богу за кров воїна.

11. Роздуми однієї години кращі за 70 років молитви.

12. Учитель і учень — друзі в добрій справі.

VIII. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

1. Опрацюйте § 3 підручника.

2. Порівняйте іслам і християнство. Визначте спільні та відмінні риси.

3. За матеріалом історії шостого класу визначте вплив імперії Стародавнього світу на тогочасну історію.

10

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Інтернет-ресурси для опитування і тестування»
Левченко Ірина Михайлівна
24 години
490 грн