Сьогодні відбувся
Вебінар:
«
Підвищення кваліфікації та атестація педагогічних працівників ЗДО і ЗЗСО за новим профстандартом
»
Взяти участь Всі події

Урок "Мотив боротьби за державність України та психологія переможця у поезії Євгена Маланюка “Уривок з поеми”.

Українська література

Для кого: 11 Клас

27.01.2021

1079

49

0

Опис документу:
Найголовнішою ідеєю, ідо проймала і поезію, і есеїстику Є. Маланюка, була ідея української державності. Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду країни, як відродити українську державністьПсихологія переможця є провідним мотивом у вірші Євгена Маланюка "Уривок з поеми". Українець - це гордий і незламний патріот рідної землі. Він нікому не скорився і не скори
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Тема. Мотив боротьби за державність України та психологія переможця у поезії Євгена Маланюка “Уривок з поеми”. Художнє осмислення героїчної і трагічної історії України, оптимістичний висновок про її майбутнє в поезії «Уривок з поеми». Її актуальність, символічність назви.

Мета (формувати компетентності): предметні: розкрити ідейно-художній зміст поезії Є. Маланюка, читацьку активність; ключові: уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; загальнокультурну: розвиток образного мислення, уміння бачити підтекст, розкривати роль символів; комунікативну: навички толерантного ставлення до думок інших, уміння толерантно відстоювати власну думку; громадянську: виховання патріотизму.

Обладнання: збірки творів Є. Маланюка.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет письменника, бібліографічний огляд праць про поета і його творчість, епігр

Перебіг уроку

I.Організаційний момент.

ІІ.Перевірка домашнього завдання.

1.Запитання до учнів

  • Розказати про умови виникнення “празької школи”.

  • Назвати провідні мотиви творчості поетів-емігрантів.

  • Яке значення “празької школи” для української літератури?

2. Ілюстративний диктант (калейдоскоп цікавих доль)

  • Демонстрація фото пражан, а учні записують прізвища в зошит. Останнє фото Євгена Маланюка.

IIІ. Актуалізація опорних знань учнів

  • Кому випала роль лідера серед когорти першорядних поетичних талантів, що сформувалися в умовах української еміграції міжвоєнного двадцятиріччя?

  • Хто створив концепцію “празької школи”?

ІV. Мотивація навчальної діяльності учнів.

Повідомлення теми й мети уроку.

Польща, 1922 рік. Містечко Каліш з передмістям Щипьорно. За колючими дротами таборів військовополонених майже десять тисяч інтернованих вояків армій Української Народної Республіки. Дерев'яні бараки, землянки, злигодні, голод, фронтові рани, сухоти, смерть. Пекуче усвідомлення втрати Батьківщини і майже цілковита відсутність надії на майбутнє... А на зібранні академії таборового літературно-артистичного товариства „Веселка” із, здавалося б, недоречним до часу і місця рефератом „Зброя культури” виступав перед побратимами двадцятип'ятилітній поет, військовий старшина 6-ї дивізії генерала Безручка Євген Маланюк: „Щоб повстала або зникла держава, мусить, перш за все, існувати ідея цього повстання або зникнення... Ідеї виростають й мужніють на підгрунті національної культури — от чому праця на царині культури є сьогодні хоч і запізненим, проте загальноукраїнським ділом...Дійсними творцями життя є мислителі, апостоли ідеї. Справжніми пророками історичних подій є Митці і, в першу чергу — поети”.

V. Вивчення нового матеріалу.

Повідомлення учнів.

Життєвий і творчий шлях Євгена Маланюка.

1. Презентація життєвого і творчого шляху Євгена Маланюка (з використанням ІКТ)

2. Учні занотовують почуте у вигляді опорного конспекту

Починалася поетова Еллада-Україна з його дитинства, з маленького провінційного містечка Новоархангельська, загубленого в степу, якому Богом і людьми судилося протягом віків бути покордонням княжої Русі і половецького степу, Гетьманщини і Дикого поля, Запорожжя і Речі Посполитої. Містечко виникло як форпост у боротьбі проти панської Польщі. Споруджували його посланці козацьких полків і заселяли переважно козаки-зимівчани. Степовий край диктував поселенцям свій уклад життя. Дід Євгена Маланюка замолоду водив до Криму чумацькі валки, прожив без двох років століття і залишився у пам'яті Євгена „останнім чумаком архангородським”, чудовим оповідачем козацьких легенд, чумацьких бувальщин. За свідченням самого письменника, дід був справжнім уособленням національно свідомого українця, котрому

...боліла в серці цілість

Свого народу і отчизна —

За всі ці чини і часи.

Скребли покора і ледарство,

Пекли каліцтво й рабство мертве,

І раєм страченим минуле

Вставало в присмерку століть.

(Голоси землі, 1929)

В особі діда Василя маємо першого навчителя. Наприкінці 50-х років в одній із автобіографій поет писав, що в їхній хаті — на дві половини — у першій, дідовій, панував дух віків, а в другій, батьковій, — дух нової української інтелігенції, пробудженої 70 — 80-ми роками XIX століття, інтелігенції, що лише спиналася на ноги.

Батько поета, Филимон Васильович, був досить колоритною постаттю в містечку. Був ініціатором фундації театру в місті, дбав про відкриття прогімназії, а згодом гімназії, активно дописував до повітових газет, кохався в історії. А ще старожили пам'ятають його повіреним містечкового суду, вчителем і... незмінним хористом церковної капели. Зусиллями батька в сім'ї була зібрана непогана.

Місто Єлисаветград у пору учнівства Євгена Маланюка було помітним культурним центром півдня Російської імперії. „Жодна зі столиць світу — ні Париж, ні Нью-Йорк не справили на мене опісля такого враження, як Єлисаветград”, — писав у своїй автобіографії інший відомий краянин Л. Троцький. І хоч як парадоксально це звучить, але частка істини в тій емоційній оцінці, навіяній дитячими спогадами, все ж була. Єлисаветград мав могутні театральні традиції, і його не обминала жодна знаменита театральна трупа. Зусиллями батька в сім'ї була зібрана непогана бібліотека. Ця книгозбірня теж прислужилася майбутньому письменникові. Як свідчить сам Є. Маланюк, віршувати він почав ще гімназистом у 13 років. Безперечним стимулом до того стали серйозні гуманітарні традиції реальної школи: позакласне читання, живопис і театр були предметом особливої уваги педагогів. Саме на час учнівства припадає знайомство Євгена Маланюка з творчістю Шпільгагена, Амічіса, Рільке, Д'Орвільї, Уайльда, Гамсуна, По, Гюго, Верлена, Рембо, Ередіа, Метерлінка, Блока, Бєлого, Сологуба та інших позапрограмових письменників. У юнака сформувався справжній культ читання. Згодом, уже в Чехії, у листі до поетеси Наталі Лівицької-Холодної Євген Маланюк писав: „Преса — привичний наркоз, без якого я впадаю в апатію” (1928). А в 60-х роках поет говорив колезі Леоніду Полтаві: „Громадянство все менше читає, так знову просплять Україну... Нечитання вижене українців зі світу”.

Спочатку він навчався в реальній школі в Єлисаветграді, а потім — у Петербурзькому політехнічному інституті. У1914 р. юнак подав документи до Київської військової школи, яку закінчив, отримавши звання офіцера, і став начальником кулеметної команди 2-го Туркестанського стрілецького полку на Південно-Західному фронті.

1917 р. він перейшов у розпорядження полковника Мішковського, котрий під час встановлення гетьманської влади в Україні став керівником оперативного відділу Генерального штабу (побачене в цей час потім відбивалось і на творчості Є. Маланюка). Наступний, 1917-й, рік виявився переламним у історії не лише Російської імперії, а й усього світу, ставши своєрідною «точкою неповернення», часом зародження на руїнах імперії Романових нової – більшовицької імперії, котра завдала по національно-визвольних прагненнях українців чергового жорстокого удару. Шаленим буревієм цей рік пройшов і по Маланюковій долі: жорстокі будні на фронтах Першої світової, неочікувана відпустка додому на похорони батька (мати пішла з життя 1913 року), демобілізація з російської армії та участь у творенні Української народної республіки (УНР), нарешті – служба в Генеральному Штабі армії УНР. Згодом Євген Филимонович став ад’ютантом видатного українського полководця, командувача Наддніпрянською Армією УНР генерала хорунжого Василя Никифоровича Тютюнника. І генерал, і його ад’ютант сповідували однакове кредо – боротися за Україну до останньої можливості. Провоювавши за незалежність України цілих три роки (1917-1919), Євген Маланюк болісно сприймав поступовий занепад УНР. А після її падіння в жовтні 1920 р. він разом із тисячами її бійців, мусив залишити Україну, передчуваючи, що прощається з Батьківщиною назавжди:

Не забути тих днів ніколи:

Залишали останній шмат.

Гуркотіли й лякались кола

Під утомлений грім гармат.

Налітали зловісні птахи,

Доганяли сумний похід

А потяг ридав:

на Захід... на Захід...

на Захід...

І услід – реготався Схід.

Роззявляв закривавлену пащу.

П’яний подих нудив, як смерть

. Де ж знайти нам за Тебе кращу

Серцем, повним Тобою вщерть? («Ісход», 192

У 1920р. разом з Армією УНР (Української Народної Республіки) Є. Маланюк емігрував, спочатку жив у Каліші в таборі для інтернованих українських частин. У 1922 р. він разом з Ю. Дараганом заснував журнал "Веселка". Наступного року він закінчив Подєбрадську академію в Чехо-Словаччині, отримав диплом інженера, працював за фахом у Польщі. У 1925р. у Подєбрадах вийшла поетична збірка Є. Маланюка "Стилет і стилос", у 1926р. у Гамбурзі вийшла книжка "Гербарій". 1929р. — Є. Маланюк очолив у Варшаві літературне угруповання "Танк".

Протягом" 1930—1939 рр. у Парижі та Львові виходили збірки "Земля й залізо", "Земна мадонна"г "Перстень Полікрата".

У 1945р. Є. Маланюк опинився в Західній Німеччині, увійшов до складу МУРу (Мистецький український рух), 1949 р. — переїхав до США.

У 1951 —1966 рр. вийшли його твори: збірки "Влада" (Філадельфія, 1951); "Поезії в одному томі" (Нью-Йорк, 1954); "Остання весна" (Нью-Йорк, 1959); "Серпень" (Нью-Йорк, 1964); поема "П'ята симфонія" (Нью-Йорк, 1953), два томи есеїстики: "Книги спостережень" (Торонто, 1962. Т. 1; Торонто, 1966. Т. 2).

У 1958 р. Є. Маланюк став почесним головою об'єднання українських письменників "Слово".

За довгі мандри й поневіряння Маланюка іноді називають українським Одіссеєм. На жаль, на відміну від Гомерового героя, до своєї «України-Ітаки» Євген так і не повернувся. Т

16 лютого 1968 р. письменник помер у передмісті Нью-Йорка.

Творчість Євгена Маланюка поділяють на дві періоди: перший - 1925- 1943 рр.; другий – 1943-1968 рр. У перший період написані збірки «Стилет і стилос» (Подєбради, Чехословаччина, 1925), «Гербарій» (Гамбург, 1926), «Земля й залізо» (Париж, 1930), «Земна мадонна» (Львів, 1934), «Перстень Полікрата» (Львів, 1939) і «Вибрані поезії» (Львів, Краків, 1943).

Найголовнішою ідеєю, ідо проймала і поезію, і есеїстику Є. Маланюка, була ідея української державності. Усією своєю творчістю поет прагнув дати відповідь на запитання: що являє собою українська культура, яке місце вона посідає серед інших культур, що є причинами тогочасного занепаду країни, як відродити українську державність.

«У … Євгена Маланюка один адресат і один герой – Україна»,– зауважує Леонід Васильович Куценко в статті-передмові до видання його творів. А Тетяна Шептицька наголошує: «Митцю часто дорікали за войовничу політизованість, ідеологічну заангажованість його творів, але саме в цьому виявляється одна з ознак української літератури загалом, яка протягом двох останніх століть мусила бути і політикою, і філософією, й ідеологією, й освітою для народу».

3. Формування вмінь та навичок виразного читання та аналізу поезій Виразне читання поезії Є. Маланюка « Уривок з поеми». (Читає підготовлений учень)

4. Словникова робота

Рокотати — 1. Утворювати розкотисті монотонні звуки, рокіт. 2. Лунати, звучати (про рокітливі звуки).

Криця — 1. Те саме, що сталь. 2. Шматок неочищеного від різних домішок заліза пористої будови, який утворюється під час виплавляння сталі з руди або чавуну. 3. Те саме, що кресало.

Прерія — рівнинна місцевість у Північній Америці з трав'янистою рослинністю степового типу. Степовий ландшафт, що нагадує таку місцевість.

Синюха — річка в Україні, в межах Новоархангельського і Вільшанського районів Кіровоградської області та Первомайського району Миколаївської області. Ліва притока Південного Бугу (басейн Чорного моря).

Паралітик — людина, хвора на параліч.

Гураґан — буря, буревій, (з вихорем) шуря-буря, смерч, тайфун.

Західний Буг — річка в Україні, Білорусі та Польщі (де називається просто Буг), ліва притока Нарева (басейн Вісли)

5. Ідейно-художній аналіз поезії « Уривок з поеми”. Епіграфом до своєї поезії Є. Маланюк вибрав рядок з вірша бельгійського поета Еміля Верхарна: «Я син цієї раси...Про свою причетність до «тієї породи» козаків, які могли однією рукою тримати рало, а другою — шаблю, стверджує Є. Маланюк устами ліричного героя поезії «УРИВОК З ПОЕМИ». Він належить до тих, що «уміли кинуть п’яний сміх в скривавлене обличчя — муці», «хто в дикий ви­хор гопака втіляв життя назустріч степу...».

- Яким постає образ ліричного героя із перших рядків поезії? (Це справжній українець, який знає історію свого народу, якому болить сучасне, тому і в своїх переконаннях він «закохавсь в гучних віках» і «… волю полюбив державну»)

- Про які історичні події Є. Маланюк згадує, називаючи імена та прізвища постатей, пов'язаних з ними? (Згадуючи Богдана Хмельницького, Мазепу, Гонту, Залізняка, автор намагається осмислити героїчні і трагічні сторінки історії народу. Мотив боротьби за державність України присутній майже в кожній строфі)

-Ким захоплюється автор вірша? (Є. Маланюк симпатизує тим, кому не байдужа доля України, «чия залізна голова /І з-під катівської сокири / Жбурляла в чернь такі слова, / Що їй мороз ішов за шкіру», «й чия упевнена рука / Зміцняла сивого Мазепу/». Простежується ідея самопожертви, відданості Батьківщині. Незважаючи на те, що «… в батуринськім огні / Держава рухнула… /», до боротьби стали «Залізняка майбутні діти». Автор на стороні сильних духом, бо ж «Вони лишилися, як криця!/ І жадний примус, жадне зло / Їх не примусило скориться!»)

- З якою метою поет згадує рядки «Заповіту» Т. Шевченка? (Учні вказують на постать Кобзаря як генія, пророка українського народу, носія ідеалів добра і справедливості. Цитують фрагменти «Заповіту», висловлюють думки щодо однозвучного із Т. Шевченком заклику в Є. Маланюка «Вставайте! Кайдани порвіте!»)

- Яким є ставлення ліричного героя до Батьківщини? (Попри все ліричний герой любить рідну землю, «Бо ж там тече козацький Буг …», «… там весен вербний пух / І дух землі — з дитинства нюхав»

Яка ідея поезії? (Автор засуджує загарбницьку, нищівну політику ворогів, які посягають на Державність країни «як не калічила Москва, / Не спокушав її розгон той.». Автор спонукає критично оцінити минуле і сучасне, тому ворогів він попереджає, що «Не паралітик і не лірник / Народ мій» і «в гураган подій/ жбурне тобою ще невірний». Він передбачає, що випробування для народу будуть: «Ще засилатимеш, на жаль, / До Києва послів московських», але знищити український народ як націю, Україну як державу ворогові не вдасться, бо «… по паркету наших заль / Ступати лаптю буде сковзько»)

Тема поезії Возвели­чення історичної пам’яті українського народу, розкриття найкращих рис вдачі козаків-українців; заклик до пробудження в українців почуття національної свідомості, психології переможця, віра в в силу й безсмертя рідного народу.

У чому актуальність твору? Прокоментуйте символічність назви. (Поезія Є. Маланюка на часі, адже Україна знову переживає посягання на Державність, суверенітет. В країні йде війна, і, цитуючи Маланюка, кожен українець (як і ліричний герой вірша) усвідомлює, що «не паралітик і не лірник мій народ» і «в ураган подій» здатний захистити свою землю від «послів московських». Символічність назви учні трактують по-своєму, та все ж «Уривок з поеми» — це уривок з історії України життя її народу. І нехай цей уривок «героїчний і трагічний водночас, він тісно переплітається із сьогоденням. І знайдуться поети, які для майбутніх поколінь напишуть наступний «Уривок з поеми», у якому згадуватимуться імена воїнів АТО, Небесної Сотні і всіх тих, хто причетний сьогодні до долі України).

6. Творча лабораторія. Робота у групах.

Учні досліджують художні засоби вірша:

епітети: залізна голова, п’яний сміх, запорозька кров, кремезного чумака, блідий праправнук, в гучних віках, державну волю, дні буденні, отаманів курінних, п’яний сміх, скривавлене обличчя, залізна голова, катівської сокири, дикий вихор, упевнена рука, в батуринськім огні, свячений ніж, майбутні діти, жадний примус, жадне зло, херсонські прерії, херсонський вітер, козацький Буг, вербний пух, послів московських.;

метафори: народ мій жбурне; рокоче запорозька кров; закохавсь в гучних віках; я волю полюбив державну;; (отамани) уміли кинуть п’яний сміх в скривавлене обличчя – муці; (залізна голова) жбурляла в чернь слова; я там весен вербний пух і дух землі з дитинства нюхав; і з серця кров’ю крикнув Гонта.

порівняння: вони лишилися, як криця!; херсонські прерії — мов Січ, а кобзарем — херсонський вітер;

звертання: Даремно, вороже, радій; народ мій — в гураган подій жбурне тобою ще, невірний!;

алюзії: «Вони взяли свячений ніж, / Залізняка майбутні діти», «Вставайте! Кайдани порвіте!»;

інверсія: народ мій.

7. Складання сенкану “Ліричний герой Є.Маланюка”

Козак

Нескорений, волелюбний

Бореться, перемагає, любить

Завжди відстоює незалежність своєї держави

Патріот.

VІ. Підсумок уроку.

У своїй творчості Євген Маланюк синтезував неоромантичні, символістичні та неокласичні тенденції української лірики, стрижнем якої було висвітлення історичної долі України. У його поезії відбилися протести проти століть безправності на Україні, проголошувалася потреба формування нової, національно-свідомої особистості з психологією переможця. Кожен етап боротьби за незалежність - це уривок з історії нашого державотворення. Будьмо справжніми синами і доньками своєї матері- землі, за яку стояло не одне покоління наших славних предків.

VІІ. Оцінки та їх мотивація.

VІІІ. Домашнє завдання. Опрацювати відомості про життєвий і творчий шлях Є.Маланюка, аналіз поезії “Уривок з поеми”.

Підготовка до ЗНО.

Як можна бути патріотом, живучи поза межами своєї країни? Сформулюйте тезу, наведіть 2-3 переконливі докази, які найкраще аргументуватимуть ваші міркування.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.