Зараз в ефірі:
онлайн-конференція:
«
Освіта проти насильства: методи профілактики та алгоритми реагування
»
Взяти участь Всі події

Урок "Література письменників-емігрантів. «Празька поетична школа» української поезії та її представники. Євген Маланюк"

Українська література

Для кого: 11 Клас

10.01.2020

8906

608

0

Опис документу:
Мета: (формувати компетентності): предметні: знання про особливості розвитку і функціонування української літератури за кордоном, «празьку школу» української поезії та її представників, коротко про життя і творчість Є. Маланюка; ключові: уміння вчитися: навички оцінювання культурно-мистецьких явищ; інформаційну: навички роботи з інформаційними джерелами
Перегляд
матеріалу
Отримати код

УРОК № 32

ДАТА:

Тема:

Література письменників-емігрантів. «Празька поетична школа» української поезії та її представники. Євген Маланюк. Коротко про письменника.

Художнє осмислення героїчної і трагічної історії України, оптимістичний висновок про її майбутнє в поезії «Уривок з поеми». Її актуальність, символічність назви. «Напис на книзі віршів...» — ліричний роздум про призначення поезії, важливості місії поета закарбовувати свій час для нащадків.

Мета:

(формувати компетентності): предметні: знання про особливості роз­витку і функціонування української літератури за кордоном, «празьку школу» української поезії та її представників, коротко про життя і твор­чість Є. Маланюка; ключові: уміння вчитися: навички оцінювання куль­турно-мистецьких явищ; інформаційну: навички роботи з інформацій­ними джерелами; загальнокультурну: прагнення до літературної освіти, естетичний смак, світогляд; міжпредметну: здатність учня застосовувати знання, які належать до певного кола навчальних предметів (історія); ко­мунікативну: здатність застосовувати під час спілкування знання мови, способи взаємодії з людьми; толерантно відстоювати власну думку.

Обладнання:

портрети (фотографії) представників «празької школи», збірки творів.

Тип уроку:

урок засвоєння нових знань і формування на їхній основі вмінь та навичок.

Хід уроку

I. ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ МОМЕНТ

ІІ. МОТИВАЦІЯ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Вступне слово вчителя

Для української нації явище еміграції — характерне, як і для багатьох народів світу. Покидали рідну землю з різних причин: економічних (пошуку кращого життя, заробітку — це перша хви­ля), політичних (виїжджали ті представники народу, а серед них і письменники, які брали активну участь у розбудові держави й могли чекати на фізичне знищення від більшовицького уряду, — друга хвиля), третя хвиля української еміграції накрила Європу наприкінці Другої світової війни. Оскільки перша хвиля української еміграції на межі ХІХ-ХХ ст. вважається трудовою, то вона не вирізняється особливими літературними здобутками. Це заробітчанські та емігрантські народні пісні, які дійшли до нас у збірниках Володимира Гнатюка, Філарета Колесси та інших фольклористів.

Представники другої хвилі еміграції — учасники фатальних для України подій 1917-1922 рр. Крах свободи і незалежності, зумовлений більшовицькою інтервенцією взимку 1918 року, відкинув націю у прірву небуття. Народ виявився не готовим до державотворення, а уряд закомплексувався на антинаціональних соціалістичних ілюзіях: єдиним офіційним стилем мистецтва було проголошено соціалістичний реалізм. Письменники, які емігрували, мали більшу свободу художнього вираження, а також можливість критично осмислювати події в Україні. Розмірковуючи над причинами трагедії України, воїни УНР, що опинилися в інтернованих таборах, усвідомили потребу утверджувати рух української ментальності, не дати йому розпорошитися. Чимало українців, серед яких письменники, художники, композитори, науковці, емігрували до Чехословаччини. Тодішній президент цієї країни Томаш Масарик симпатизував українцям і сприяв тому, щоб вони могли здобути освіту рідною мовою. У 1922 році у Подєбрадах було відкрито Українську господарську академію, до якої одразу ж вступило 300 студентів. У Празі функціонував Вищий педагогічний інститут імені Михайла Драгоманова, Український вільний університет, Українська мистецька студія, де зосередилося чимало наукової та творчо обдарованої молоді.

Закономірно, що тут розквітало мистецтво слова, зокрема у творчості поетів, більшість із яких зі зброєю в руках виборювали державність України. Юрій Дараган, Євген Маланюк, Леонід Мосендз, Олег Ольжич, Оксана Лятуринська, Олена Теліга, Олекса Стефанович, Юрій Клен та інші, об’єднані світоглядними засадами, державними переконаннями, проблематикою й високомистецькими уподобаннями, утворили так звану поетичну «празьку школу».

III. СПРИЙНЯТТЯ І ЗАСВОЄННЯ НАВЧАЛЬНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Вивчення нового матеріалу

1.1. Учитель

Є. Маланюк писав: «Може, найважливішим з наших завдань, як національної спільноти, було, є і буде: пізнати себе. Наше покоління узріло батьківщину в зовсім іншім світлі. Вона виглядала зовсім інакше в періоді бездержавному; інакше — у війні за державність; інакше — в часі короткотривалої державності».

За своїм стилем її учасники були неоромантиками, але філософською заглибленістю й любов’ю до класичних форм споріднювалися з київськими неокласиками. У їхніх творах — болісні роздуми над причинами поразки у визвольних змаганнях за державність України. Вони сформулювали свою концепцію людини. Це — духовно сильна й вольова людина, національно свідомий українець, який з ідейних переконань віддасть життя за незалежність України.

Характерною ознакою поезії представників «празької школи» є історіософічність (позначена мудрістю історія). У їхніх поезіях звучали історичні мотиви у своєрідному аспекті — оживлення історії в собі, присутність у єстві ліричного героя далекого і близького минулого через зміщення часових чи просторових шарів. Поети «празької школи» зверталися до тем, на які в Україні було накладено табу: репресії, голодомор.

Першою «ластівкою» у доробку «празької школи» було єдина збірка Ю. Дарагана під назвою «Сагайдак» (1925). Невелика за обсягом книжка ніби поєднувала в собі різні стильові струмені, мала великий вплив на поетів «празької школи». «Пражани» друкувалися і на сторінках часописів «Веселка», «Наша Громада», «Село». Завдяки слову поети-емігранти відчували свій кревний зв’язок з почетвертованою Україною, усвідомлювати свою відповідальність за трагедію національної революції, потребу відновити історичну справедливість. їхня скерована на високу мету поезія ніколи не перетворювалася на однозначний плакат чи поверхове публіцистичне римування.

У ній, позначеній високою культурою художнього мовлення, синтезовано творчий дослід української класики, світового письменства та тогочасного модернізму. Отже, література української діаспори показала світові безприкладний зв’язок служіння творчої інтелігенції своєму народові, будучи за межами рідної землі. Творчий доробок поетів-емігрантів заслуговує на дослідження, вивчення, бо є складником української літератури. Чеський літературознавець Мікулаша Неврлий сказав: «Празьку школу» утворили художню найталановитіші поети...» Настав час ознайомитися із творчістю кращих її представників.

1.2. Огляд творчості поетів «празької-школи»

(Випереджувальне завдання: повідомлення учнів, медіа-тексти, презентації.)

Методичний коментар

Якщо учні не володіють матеріалом, учитель лекційним методом ознайомлює учнів з біографічними відомостями про письменників та їх творчими досягненнями. За основу може слугувати наступна інформація.

Юрій Дараган (1894-1926) — родоначальник ніколи, мав значний вплив на творчість її поетів саме історіософськими мотивами. Народився він у Єлисаветграді 16 березня 1894 року в родині українця (за фахом інженера) та грузинки. Навчання в Тираспільському реальному училищі перервала Перша світова війна. Після проголошення УНР вступив до рядів українського війська. Коли УНР зазнала поразки, його інтернували в табори Калішу і Шеп’юрне (Польща), де він захворів на туберкульоз. У 1923 році вступив до Українського педагогічного інституту в Празі. Військовий полон і хвороба знесилили й виснажили молодий організм, і поет помер 17 березня 1926 року, похований у Празі.

Ю. Дараган увійшов в історію української літератури збіркою «Сагайдак» (1925). Назва дуже влучно передає силу його віршів, які, справді, нагадують тугі стріли, що влучають у ціль. Водночас назва визначає тематичне коло збірки й виражає філософію боротьби й життєствердження. Його поезія живилася кількома джерелами: участю митця у визвольній боротьбі за державність України, осмислення її історії, а з естетичного боку — модерними стилями, передусім символізмом. Певний вплив на художні шукання Дарагана мали «Сонячні кларнети» Павла Тичини, від якого навчився витонченої живописності, зорової ефектності й омузичення слова, що розширює свої виражальні можливості.

Тема України є центральною в ліриці Ю. Дарагана. Про це свідчать цикли «Луна минувшини», «Дике поле», «Срібні сурми», «Запоріжжя», у яких Дараган творить поетичний і натхненний образ Вітчизни. Вона приходить до нього в снах і наяву, в спогадах і скупих звістках. За нею він тужить, її образ плекає в серці як найдорожчий і поки що не досягнений ідеал. Митець прагнув поетичним словом витворити ідеал українця — мужнього й загартованого в боях, який пишається славним минулим народу і наслідує героїчні подвиги своїх предків.

Леонід Мосендз (1897-1948) — поет, прозаїк, критик, перекладач. Народився 20 вересня 1897 року в місті Могилеві-Подільському (тепер Вінницької області) у родині службовця Марка Мосендза, предки якого були грецькими поселенцями в Україні. Національне самоусвідомлення юнака формувалося під впливом Шевченкового «Кобзаря» та розповідей батька про рідного брата, свідомого українця, який відбував заслання в Сибіру. 1915 року юнак закінчив Вінницьку вчительську семінарію. Під час громадянської війни воював у лавах війська Петлюри. 1920 року разом із розбитою армією УНР Мосендз відступив до Польщі. У 1922 році переїхав до Подєбрад і навчався на хіміко-технологічному факультеті Української господарської академії. У 1931 році захистив докторську дисертацію з проблеми переробки нафти.

Перу Л. Мосендза належать збірки новел «Людина покірна» (1937), «Відплата» (1939), поеми «Вічний корабель» (1940), «Каніт-ферштан» (1945), збірка поезій «Зодіак» (1941). Лейтмотив поезій Мосендза — відродження України, визвольної боротьби її народу після Першої світової війни, активним учасником якої був поет. Глибокі почуття й переживання висловлено в скорботно-патетичній «Баладі про побратима». Це своєрідний реквієм полеглим за незалежну Україну.

Назва збірки «Зодіак» символізує космічну ідею безмежності часу й простору, глибинного зв’язку всього сущого на землі з Всесвітом. Поет одним із перших відчув космічність свого народу й нації.

Це було модерне світовідчуття людини XX століття (вінок сонетів «Юнацька весна»).

Мосендз творив «наукову» поезію, сміливо в її образну тканину включав філософські мотиви, поняття й лексику з точних наук, розширюючи естетичне поле лірики. Цим шляхом у 60-х роках йти-муть І. Драч, М. Вінграновський та їхні послідовники.

Олег Ольжич (1907-1944) — один із псевдонімів Олега Кандиби, із яким він твердо увійшов в історію української літератури. Син відомого поета Олександра Олеся, він змалку утаємничувався в магію слова, переймав від батька тонкий естетичний смак. Ольжича лірика як продовження Олесевої традиції наповнена вольовими інтонаціями, зумовленими боротьбою національної еміграції за незалежність України, заглиблена в проблематику історичної долі.

Народився Олег Ольжич 8 липня 1907 року в Житомирі в родині визначного українського поета Олександра Олеся (Кандиби).

До 16-ти років Олег Кандиба жив в Україні. Середню освіту закінчував здобувати у Празі. Олег Ольжич, будучи студентом Кардового університету, водночас навчався в Українському вільному університеті. 1929 року написав дисертацію «Неолітична мальована кераміка Галичини». Перед талановитим учнем відкривалися двері науки... Але йому судилася інша доля. Коли виникла Організація Українських Націоналістів, він став одним з найактивніших її членів, керівником культурницького сектора.

Олег Ольжич увійшов в українську літературу як поет раціональної, предметної лірики, яка заперечувала сентиментально-сльозове оспівування життя та образ пасивної, безвольної людини. Олег гартував свою волю і вважав, що саме сильна духом, цілеспрямована особистість потрібна майбутній відродженій Україні (збірки «Рінь» (1935), «Вежі» (1940), «Підзамчя» (1946).

По-новому трактує Олег Ольжич поняття героїчного, що поєднує в собі і хоробрість, і відвагу серця, а головне — сильний заряд духовності, яка веде борців до оновлення світу, розбиває кайдани рабства (збірка «Вежі»).

Ольжич творив поезію високої культури, прагнучи піднести українську лірику на новий щабель. Поезія і життя були для нього невіддільними явищами, хоча не тотожними.

Олена Теліга (1907-1942) лишила нащадкам досить скромну поетичну спадщину. Невеликий за обсягом її ліричний доробок, вагомий своїми художніми та змістовними якостями, викликав захоплення серед сучасників. Збірки поетеси «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947), «Полум’яні межі» (1977), «О краю мій» (1999) з’явилися вже посмертно.

Народилася Олена Теліга 21 липня 1907 року в Петербурзі. Під час революції родина повернулася до Києва, де її батько викладав у політехнічному інституті. Після кривавої муравйовщини змушений був емігрувати до Чехословаччини, де очолив ректорат Української господарської академії. Зазнаючи переслідувань від більшовиків, у 1923 році разом з мамою Олена нелегально емігрувала до Чехословаччини. У Празі закінчила історико-філософський факультет Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова. Саме тут, в середовищі української еміграції, відбулося її національне прозріння, особливо визначальним у її долі виявилося знайомство з Л. Мосендзом, Ю. Дараганом, Є. Маланюком,

О. Ольжичем та іншими поетами, які складали ядро «празької школи».

Після одруження з кубанським козаком Михайлом Телігою Олена переїхала до Варшави, де входила до складу літературного угрупування «Танк». При цьому вона не поривала творчих зв’язків з «пражанами», разом з ними друкувалася на сторінках «Вісника».

Олена Теліга була головою мистецького товариства «Зарево» у Варшаві, її життєвий шлях злився з рухом Організації Українських Націойалістів.

Коли фашисти окупували Україну, Олена Теліга у вересні 1941 р. разом з похідними групами українського підпілля прибула

до Рівного, а з жовтня уже діяла в Києві. За жорстких умов окупаційного режиму організувала літературно-мистецьке життя, очолила Спілку письменників України, редагувала український журнал «Літаври».

Її як українську патріотку і голову СПУ 9 лютого 1942 року гестапівці арештували, а 21 лютого цього ж року разом з іншими борцями розстріляли в Бабиному Яру.

Художній доробок Олени Теліги невеликий, але в мистецькому плані довершений. Поетеса ретельно шліфувала кожен образ, кожне слово, щоб найтонше відтворити світ почуттів ліричної героїні. 'Геліга належить до найвизначніших українських поетес, які захищали нове обличчя української літератури як духовного чинника, сформулювали нову людину, борця за незалежну Україну. У поезіях та публіцистичних виступах поетеса проголошує героїзм як найвищу чесноту, орієнтир життя і творчості, які щільно пов’язуються боротьбою за вільну Вітчизну.

Олекса Стефанович (1899-1970) — один із елітних поетів «празької школи», який найбільш цінував самодостатність мистецтва. Народився 5 жовтня 1899 року в селі Милятин (тепер Рівненська область) в родині православного священика. 1919 року закінчив Волинську духовну семінарію в Житомирі. 1922 року Стефанович емігрував до Чехословаччини, де й закінчив філософський факультет Празького Карлового університету (1928). Згодом захистив докторську дисертацію, але не мав постійної роботи і жив у матеріальній скруті. У 1944 році Стефанович залишив Прагу, виїхавши до Німеччини. У 1949 році поет оселився у СІЛА, у м. Буффало. Жив самотньо і вкрай бідно, дуже тужив за Україною. «Мій Хрест — мій тягар, моя дорога» — говорив митець собі, перебуваючи в забутті й самовідчуженні.

Друкуватися О. Стефанович почав з 1923 року в емігрантських журналах «Нова Україна», «Веселка», «Український студент».

У Празі поет видав збірки «Поезії» (1927), «Стефанос» (1938). Сучасники митця згадують, що він дуже ретельно опрацьовував Свої поезії, шліфував їх, домагаючись, щоб кожне слово звучало точно й виразно. Він був тонким майстром ритмомелодики, вишуканих рим, зокрема і внутрішніх, доводячи до віртуозності асонансне й алітераційне звучання поезії.

Критик І. Фізер у передмові до «Зібраних творів» Стефановича підкреслив, що поет все життя прожив у містах, серед «згеометризованого бетону і сталі», але не став поетом-урбаністом, бо у своїй поетичній уяві «снував мініатюри про синю волинську далечінь, ^ про молоду княгиню осінь, про каскади золотого дощу, про Ярил та Либедів». Природа у поета — це рідна волинська земля, дорогий серцю образ якої він проніс через усе життя.

Оксана Лятуринська (1902-1970) — талановита поетеса, скульптор, художник, перекладач. Народилася 1 лютого 1902 року на хуторі біля містечка Вишнівець (тепер Тернопільська область) в родині військового офіцера. Навчалася в Кременецькій українській гімназії.

Після смерті матері Оксана, не витримавши життя з деспотичним батьком, утекла до Німеччини, а 1924 року нелегально приїхала до Чехословаччини.

У Празі вона стала студенткою філософського факультету Кардового університету та Української студії пластичного мистецтва. Уже на початку 30-х років утвердилась як художниця й скульптор. Водночас друкувала свої поезії в журналах «Вісник», органічно ввійшла в коло поетів «празької школи». Збірки «Гусли» (1938), «Княжа емаль» (1941) побачили світ у Празі, збірка «Веселка» (1956) — у СІЛА. Перу О. Лятуринської належать книга новел «Материнка» (1946), збірка віршів для дітей «Бедрик» (1956).

Її вчителем був ранній Тичина, у якого вона навчилася тонкої милозвучності вірша, уміння спиратися на народну символіку пісні.

Як митець Лятуринська розвивалася в річищі символізму. Її вірші відзначаються високою культурою мислення й почуттів. Найчастіше поетеса зверталася до ліричних мініатюр, які, за словами Богдана Бойчука та Богдана Рубчака, нагадують «самобутні всесвіти, сповнені чудових несподіванок і творчих відкрить».

Поетичний образ рідного краю — Волині — наскрізна тема творчості Лятуринської. Ліро-епічні поезії «Дума про скривавлену сорочку» поетеса присвятила Крутам, а «Листопад» — пам’яті 359 лицарів Волині, які полягли за незалежну Україну.

Євген Маланюк (1897-1968) належить до когорти найславніших синів і найзначніших майстрів слова України XX ст. Поет, літературний критик, історик і теоретик української словесності та культури, незрадливий лицар-патріот, Є.Маланюк всі сили, талант, енергію віддав на благо рідної Вітчизни. Це визначило і його долю: як славну, так і драматичну й трагічну.

Народився Євген Маланюк 2 лютого 1897 року в родині військового в Новоархангельську. Після закінчення Єлисаветградського реального училища вступає до політехнічного інституту в Санкт-Петербурзі. 1917 року, коли почалася боротьба за українську державність, Маланюк стає старшиною у війську УНР. 1920 року, після падіння держави, він опиняється в Галичині, разом із інтернованими українськими угрупуваннями у Польщі, потім Чехословаччині, де 1923 року закінчує гідротехнічний відділ Української Господарської Академії.

На цей період і припадає становлення Маланюкового таланту та вихід першої збірки під назвою «Стилет і стилос» (1925). Маланюк (за власним висловом) змінив зброю воїна (стилет) на перо поета (стилос) і став лідером «празької школи». Роком пізніше в Гамбурзі побачить світ ще одна книга поезій — «Гербарій» (вона була написана першою, але затрималася з виходом у видавництві). У цих книгах Є.Маланюк виявив себе як митець державницького мислення, який болісно роздумує над уроками й причинами втрати Україною незалежності.

За нових умов, що склалися, поет все-таки бачив перспективи для державної самостійності, а тому проголосив активну концепцію мистецтва, окреслив ту роль, яку повинна відіграти поезія в боротьбі за кращу долю народу.

У 1929 році Є. Маланюк виїздить до Варшави. Тут він влаштовується на роботу в міському магістраті. Робота, сім’я, література. Це — його світ.

Навколо Є. Маланюка та Юрія Липи, котрий теж переїхав до Варшави, об’єднуються українські письменники, створюється нова літературна громада під назвою «Танк». До неї входили Н. Лівицька-Холодна, Ю. Косач, П. Лукасевич та інші.

Живучи за межами України, Є. Маланюк ні на мить не поривав з нею. В одному з листів до Н. Лівицької-Холодної поет писав: «На Україні голод... На Херсонщині доїдають яшний хліб... На східних окраїнах степу вже їдять лободу... «Земля і залізо» (це про свою збірку) потрібна, як черговий удар ломакою по голові замакітреній Сов-владі».

Своїми віршами поет відгукнувся на страшні репресії в Україні. Адже за час злету літературного життя української громади в Чехо- Словаччині та Польщі, в Україні вже майже не залишилося пись-менників, їхні голоси загубилися «в льохах оглохлих чрезвичайок і сніговіях Соловок».

Його творчість поділяється на два періоди: перший охоплює 1925-1943 роки: збірки «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939). Другий — 1944-1968 роки: збірки «Влада» (1951), «П’ята симфонія» (1954), «Остання весна» (1959), «Серпень» (1964). Остання вийшла після смерті поета, серце якого перестало битися 16 лютого 1968 року в Нью-Йорку.

Основні теми (мотиви) творчості Є. Маланюка:

□ магістральна тема всієї його творчості — Україна, її доля, її історія;

□ вимушена розлука з рідною землею — головний мотив творчості поета в еміграції;

□ осмислення історії українського народу.

1.3. «Поетична хвилинка»

Методичний коментар. Крім відомостей про митців слова, які входили до «празької школи», варто познайомитися з окремими їхніми поезіями. Вдалий варіант — учні заздалегідь (самостійно чи з допомогою вчителя) обирають 1-2 поезії «пражан» і виразно читають (декламують) на уроці.

Ідейний зміст віршів учнів обговорюють колективно.

IV. УЗАГАЛЬНЕННЯ ВИВЧЕНОГО МАТЕРІАЛУ

1. Тестові завдання

1. До якої країни емігрувала значна кількість представників української інтелігенції під час другої хвилі еміграції?

А Німеччини Б Австрії В Чехословаччини Г Угорщини

2. У якому рядку всі поети є представниками «празької школи»?

А О. Теліга, О. Олесь, О. Степанович

Б Є. Маланюк, Л. Мосендз, О. Ольжич В О. Лятуринсьіса, Є. Маланюк, М. Вороний

Г В. Винниченко, Н. Лівицька-Холодйа, Ю. Дараган

3. На думку поетів «празької школи», концепція людини — це...

А слабка духом людина, не здатна на вольові вчинки.

Б духовно сильна особистість, яка з ідейних переконань готова на самопожертву

В людина-песиміст, яка не має віри в краще майбутнє Г людина, для якої понад усе — матеріальне збагачення

4. Перша «ластівка» в доробку поетів «празької школи» — це збірка:

А О. Лятуринської «Гусла» Б Ю. Дарагана «Сагайдак»

В Є. Маланюка «Стилет і стилос» Г Л. Мосендза «Відплата»

5. Справжнє прізвище Олега Ольжича

А Косач Б Очерет В Лозов’ягін Г Кандиба

6. Скульптором серед представників «празької школи» був(ла):

А О. Лятуринська Б Н. Лівицька-Холодна В Ю. Дараган Г Л. Мосендз

7. Наскрізною ознакою поезії поетів-«пражан» є:

А історіософічність Б пейзажність В сентиментальність Г речитативність

8. Хто з поетів назвав себе «імператором залізних строф»?

А Ю. Дараган Б Олег Ольжич В Є. Маланюк Г О. Стефанович

9. Хто із представників «празької школи» очолив Спілку письменників України під час Другої світової війни?

А О. Лятуринська Б О. Теліга В Л. Мосендз Г Н. Лівицька-Холодна

10. Яка із зазначених назв збірок не належить Є. Маланюку?

А «Гербарій» Б «Земля і залізо» В «Земна Мадонна» Г «Стпефанос»

11. Стилос — це:

А У давнину паличка для писання на дерев’яних таблицях, покритих воском

Б Холодна зброя, невеликий кинджал із тонким і гострим клинком

В Назва часопису, в якому друкувалися поети «празької школи» Г Прізвище одного із представників «празької школи».

12. Символічні образи Земної Мадонни та Степової Еллади пронизують творчість

А Л. Мосендза Б Олега Ольжича В Ю. Дарагана Г Є. Маланюка

2. «5 хвилин ЗНО»

Спростуйте або підтвердіть фразу Є. Маланюка, що стала афоризмом:

«Як в нації вождів нема, тоді вожді її поети». Сформулюйте тезу, наведіть 2-3 переконливі докази, які найкраще аргументуватимуть ваші міркування.

V. ПІДСУМКИ УРОКУ

1. Рефлексивно-оцінювальний етап

«Незакінчене речення». Після цього уроку я...

□ розумію... □ відчуваю... □ думаю...

2. Заключне слово вчителя

Поети «празької школи» доповнили й піднесли на високий щабель розвитку українську літературу міжвоєнних десятиліть. Адже вони зверталися до тем, ідей та образів, які в радянській Україні були заборонені.

Тематичні обрії їхніх творів широкі, охоплюють у своє художнє поле античні й середньовічні мотиви, котрі перегукуються з болючими проблемами XX століття. Національна проблематика, гуманістичний пафос і вольове напруження творів «пражан» служили і можуть служити ідейною зброєю в боротьбі за суверенну Україну.

V. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ.

Визначити художні особливості вірша «Уривок з поеми».

Євген Маланюк

1. Робота над поезією «Уривок з поеми»

1.1. Прочитання поезії вчителем

1.2. Словникова робота

Рокотати — 1. Утворювати розкотисті монотонні звуки, рокіт. 2. Лунати, звучати (про рокітливі звуки).

Криця — 1. Те саме, що сталь. 2. Шматок неочищеного від різних домішок заліза пористої будови, який утворюється під час виплавляння сталі з руди або чавуну. 3. Те саме, що кресало.

Прерія — рівнинна місцевість у Північній Америці з трав’янистою рослинністю степового типу. Степовий ландшафт, що нагадує піку місцевість.

Синюха — річка в Україні, в межах Новоархангельського і Вільіпанського районів Кіровоградської області та Первомайського району Миколаївської області. Ліва притока Південного Бугу (басейн Чорного морд).

Паралітик — людина, хвора на параліч.

Гураґан — буря, буревій, (з вихорем) шуря-буря, смерч, тайфун. Західний Буг — річка в Україні, Білорусі та Польщі (де називається просто Буг), ліва притока Нарева (басейн Вісли).

1.3. Ідейно-художній аналіз

- Яким постає образ ліричного героя із перших рядків поезії? (Це справжній українець, який знає історію свого народу, якому бо лить сучасне, тому і в своїх переконаннях він «закохавсь в гучних віках» і «...волю прлюбив державну»)

- Про які історичні події Є. Маланюк згадує, називаючи імена та прізвища постатей, пов’язаних з ними? (Згадуючи Богдана Хмельницького, Мазепу, Гонту, Залізняка, автор намагається осмислити героїчні і трагічні сторінки історії народу. Мотив боротьби за державність Укрсйни присутній майже в кожній строфі)

Методичний коментар

На даному етапі уроку можна використати міжпредметні зв’язки (історія): запропонувати учням пригадати, на яких теренах історичного минулого зустрічаються вищезгадані прізвища та імена, акцентувати увагу на їхній ролі в державотворенні.

- Прокоментуйте бачення причин поразки державності України через художнє слово автора поезії. (Є. Маланюк вдається до екскурсу в минуле і згадує різні історичні часи, які позначилися важливими випробуваннями для українського народу. Звинувачуючи «міцних поплічників Богдана», «тих отаманів курінних», автор подає образ скривавленого обличчя (муки), що асоціюється зі станом тодішньої України)

- Ким захоплюється автор вірша? (Є. Маланюк симпатизує тим, кому не байдужа доля України, «чия залізна голова /І з-під катівської сокири / Жбурляла в чернь такі слова, / Що їй мороз ішов за шкіру», «й чия упевнена рука / Зміцняла сивого Мазепу/». Простежується ідея самопожертви, відданості Бать ківщині. Незважаючи на те, що «... в батуринськім огні / Дер жава рухнула.../», до боротьби стали «Залізняка майбутні діти». Автор на стороні сильних духом, бо ж «Вони лишилися, як криця!/ І жадний примус, жадне зло / їх не примусило скориться!»)

- 3 якою метою поет згадує рядки «Заповіту» Т. Шевченка? (Учні вказують на постать Кобзаря як генія, пророка українського народу, носія ідеалів добра і справедливості. Цитують фрагменти «Заповіту», висловлюють думки щодо однозвучного із Т. Шевченком заклику в Є. Маланюка «Вставайте! Кайдани порвіте!»)

- Яким є ставлення ліричного героя до Батьківщини? (Попри все ліричний герой любить рідну землю, «Бо ж там тече козацький Буг ...», «...там весен вербний пух / І дух землі — з дитинства нюхав»)

- Яка ідея поезії? (Автор засуджує загарбницьку, нищівну політику ворогів, які посягають на державність країни «як не калічила Москва, / Не спокушав її розгон той...». Автор спонукає критично оцінити минуле і сучасне, тому ворогів він поперед¬жає, що «Не паралітик і не лірник / Народ мій» і «в гураган подій/ жбурне тобою ще невірний». Він передбачає, що випробування для народу будуть: «Ще засилатимеш, на жаль, / До Києва послів московських», але знищити український народ як націю, Україну як державу ворогові не вдасться, бо «... по паркету наших заль / Ступати лаптю буде сковзько»)

- У чому актуальність, твору? Прокоментуйте символічність назви. (Поезія Є.Маланюка на часі, адже Україна знову переживає посягання на державність, суверенітет. В країні йде війна, і, цитуючи Маланюка, кожен українець (як і ліричний герой вірша) усвідомлює, що «не паралітик і не лірник мій народ» і «в ураган подій» здатний захистити свою землю від «послів московських». Символічність назви учні трактують по-своєму, та все ж «Уривок з поеми» — це уривок з історії України життя її народу. І нехай цей уривок «героїчний і трагічний водночас, він тісно переплітається із сьогоденням. І знайдуться поети, які для майбутніх поколінь напишуть наступний «Уривок з поеми», у якому згадуватимуться імена воїнів АТО, Небесної Сотні і всіх тих, хто причетний сьогодні до долі України)

2. Робота над поезією «Напис в книзі віршів...»

Ліричними роздумами про призначення поезії, важливості місії поета в суспільстві позначений твір, який є прологом до збірки «Земля і залізо»,— «Напис на книзі віршів...».

2.1. Прочитання поезії вчителем

2.2. Словникова робота

Морок — відсутність світла; темрява. Моrituri — вмерти.

2.3. Розкриття ідейно-художнього змісту (метод бесіди)

- На вашу думку, образ ліричного героя і позиція автора суго- лосі (однозначні)? (Так. У вірші сконцентроване Маланюкове бачення себе в літературі: «Напружений, незламно-гордий, / Залізних імператор строф — / Веду ці вірші, як когорти, / В обличчя творчих катастроф»)

- Яким постає образ ліричного героя (поета)? У чому призначення поета і поезії? (Поет утверджує в образі ліричного героя монолітну єдність гострого розуму й залізної волі, високої гідності й вояцького азарту. Адже імперативний характер епохи вимагав такого ж категоричного звучання від слова, що прокладало тривкі містки між героїчним минулим, напруженою сучасністю та бажаним прийдешнім: «Позаду збурений Батурин / В похмурих загравах облуд,— / Вони ж металом — mоrituri — / Сурмлять майбутньому салют»)

- Які завдання стоять перед ліричним героєм (поетом)? (Співець модерної доби мусить тонко відчувати пульс часу, бачити перспективу, щоб переконливо й упевнено вести за собою інших / «Ось — блиском — булаву гранчасту / Скеровую лише вперед: / Це ще не лет, але вже наступ, / Та він завісу роздере»)

- Якою ідеєю перейнятий вірш? (Ідеєю віри в те, що його поезія («імперія поетових витворів») відкрита для нащадків, як і та висока мета, якій Є. Маланюк віддав свій хист. Повтором дієслова доконаного виду «збагнеш» автор підтверджує свій оптимізм щодо сприйняття його ідей співвітчизниками. Про невіддільність поета від суспільства, історії народу, його сьогодення і майбутнього свідчить переплетення («співіснування») слів-понять, які вказують на історичне минуле («імператор», «Батурин»), та літературознавчих термінів («строфи», «стопи», «ям0», «дифірамб»)

- Як ліричний герой трактує світогляд поета в останній строфі? (Ліричний герой вкотре звертається до нащадків («збагнеш»), аби дати зрозуміти, що мистецтво слова — це не розвага, а виснажлива й відповідальна справа. Майбутні покоління мають зрозуміти, «...чим серце билось», чому меч воїна за державність України поет змінив на перо і навпаки — мирний стилос у його руках став стилетом. («Стилет — це символ боротьби, символ дії. Стилос — світ мистецтва і краси...» Є. Маланюк))

2.4. Робота в групах

Визначити художню довершеність поезії.

Епітети — «важкі та мускулясті стопи», «громовий дифірамб»»..

Інверсія — «залізних імператор строф», «пружний одбивають ямб»...

Порівняння — «вірші, як когорти»...

Алітерація — «р» (перша строфа).

3. Скласти сенкан «Ліричний герой Є. Маланюка»

Для прикладу:

Герой (ліричний)

Волелюбний, мужній

Страждає, вболіває, вірить

Готовий віддати життя за незалежність України

Патріот

4. «5 хвилин ЗНО»

Доведіть або спростуйте думку: «Досить нам «соловейків», що безжурно й легко тьохкають у вишневих садочках про кохання й поцілунки. Доба є вовчиця, і сучасна українська поезія мусить бути глибока і важка змістом і формою».

Сформулюйте тезу, наведіть 2-3 переконливі докази, які найкраще аргументуватимуть ваші міркування.

IV. ПІДСУМКИ УРОКУ

У своїй творчості Євген Маланюк синтезував неоромантичні, символістичні та неокласичні тенденції української лірики, стрижнем якої було висвітлення історичної долі України. У його поезії відбилися протести проти століть безправності на Україні, проголошувалася потреба формування нової, національно-свідомої особистості.

11

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.