Є книги, які неможливо забути, бо вони наповнюють душу чистим світлом. І починаєш вірити у диво.
Саме такою є автобіографічна повість М. Стельмаха „Гуси-лебеді летять”, сповнена дивовижного ліризму і казкового настрою. Особливо запам’ятовується образ головного героя — Михайлика.
Хлопчик надзвичайно тонко відчуває красу природи, вірить у різноманітні дива, що відбуваються навколо. А ще він любить лебедів, що пролітають над їхньою хатою. „Вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів”. Дід розповідав Михайликові, що лебеді приносять весну, і хлопцеві дуже хотілося, щоб лебеді залишалися у них назавжди. Але слід сказати якесь таємниче слово, щоб вони послухали, та хлопчина ще його не знає. Михайлика дивує малесенький підсніжник, що пробивається крізь снігову ковдру, теплий літній дощ, гриби у лісі, він жаліє лісових мешканців.
