Сьогодні о 18:00
Вебінар:
«
Критика і розвиток. Як не знищити мотивацію
»
Взяти участь Всі події

Урок-інсценізація за твором Михайла Стельмаха "Гуси-лебеді летять". Образ чутливого до краси хлопчика Михайлика. Матеріал містить розробку інсценізаціЇ до твору

Українська література

Для кого: 7 Клас

20.11.2019

4657

43

0

Опис документу:
Мета: охарактеризувати головного героя автобіографічної повісті, акцентувати увагу на ролі оточення щодо формування особистості Михайлика; опрацювати ідейний зміст повісті; з’ясувати значення твору; розвивати пам’ять, увагу, навички виразного читання та переказу, вміння грамотно висловлювати думки, наводити переконливі докази, обґрунтування; формувати кругозір, світогляд; виховувати в учнів почуття любові до природи, рідної літератури; прививати інтерес до наслідків власної праці.
Перегляд
матеріалу
Отримати код

Урок-інсценізація за твором М. Стельмаха «Гуси - лебеді летять». Образ чутливого до краси хлопчика Михайлика

Мета: охарактеризувати головного героя автобіографічної повісті, акцентувати увагу на ролі оточення щодо формування особистості Михайлика; опрацювати ідейний зміст повісті; з’ясувати значення твору; розвивати пам’ять, увагу, навички виразного читання та переказу, вміння грамотно висловлювати думки, наводити переконливі докази, обґрунтування; формувати кругозір, світогляд; виховувати в учнів почуття любові до природи, рідної літератури; прививати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет М. Стельмаха, текст твору, учнівські малюнки, дидактичні матеріали (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Перевірка домашнього завдання

Учні в музичному супроводі демонструють свої малюнки на тему «Мій улюблений герой твору М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять». Кожний учнівський малюнок має містити міні-коментар.

III. Актуалізація опорних знань

Гра «визнач правильне твердження»

Завдання: відповідаючи «Так» чи «Ні», намагайтеся посилатися на текст твору для підтвердження власної думки.

1. Ганна Іванівна полюбляла читати Біблію і намагалася прищепити до неї інтерес Михайлику (Ні)

2. Дідусь Дем’ян зробив для свого онука вітряка. (Так)

3. М. Стельмах присвятив свою повість дядьку Себастіяну (Ні)

4. На думку діда Дем’яна, найдорожчим для бідного чоловіка є земля, подружня вірність і пісня. (Так)

5. Дядько Себастіян не дозволив Михайлику потрапити на спектакль, оскільки хлопець не мав грошей. (Ні)

6. Навчаючись у школі, Михайлик починає писати п’єси. (Так)

7. Люба поважає Михайлика, оскільки він допомагає їй збирати у лісі гриби, ягоди, горіхи. (Ні)

8. Оскільки Михайлик не мав чоботів, то батько взимку носив його до школи на руках, замотавши у кирею. (Так)

9. Панас Дем’янович на селі був гарним ковалем і майстром з виготовлення вітряків. (Ні)

10. Для Ганни Іванівни книги — це поле і хліб, квіти і трави, сад і город. (Так)

11. Дядько Себастіян воював з нечистою силою. Скільки він відрубав у нечистої хвостів, ратиць, рогів! (Ні)

12. Михайлик не виявляв бажання вчитися, бо вважав науку нудною, нікчемною справою. (Ні)

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

IV. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності школярів

V. Основний зміст уроку

Зростає покоління молоде,

Нові вогні горять на небокраї...

М. Рильський

...у книжці злеліяне слово має бути справжнім святом душі й мислі.

М. Стельмах

1. матеріал до характеристики образу Михайлика

1.1. Цитатна характеристика.

• «Хоч я й дуже люблю ліс, але побоююсь його душі...». «А ще я люблю, як з лісу несподівано вигулькне хатина, заскриплять ворітця, побіжать стежки до саду і до пасічиська. І люблю, коли березовий сік накрапає із жолобка. ...Люблю напасти на лісове джерело і дивитись, як воно коловертнем викручується з глибини. І люблю, коли гриби, обнявшись, мов брати, збирають на свої шапки росу. І люблю восени по коліна ходити в листві. Коли так гарно червоніє калина і пахнуть опеньки».

• «Я не дуже кривлюсь, коли треба щось робити, охоче допомагаю дідусеві, пасу нашу вредюгу коняку, рубаю дрова, залюбки гострю сапи, люблю з мамою щось садити або розстеляти по весняній воді і зіллю полотно, без охоти, а все-таки потроху цюкаю сапкою на городі і не вважаю себе ледащим».

• «Та є в мене, коли послухати одних, слабкість, а коли повірити іншим — дурість; саме вона й завдає найбільшого клопоту та лиха... І вже тоді мені одні слова сяяли, мов зорі, а інші туманили голову».

• «Я ніколи не був скиглієм, терпляче зносив і батіг, і хлудину, і запотиличники...»

• «Вчився я добре, вчився б, напевне, ще краще, аби мав у що взутися. Коли похолодало і перший льодок затягнув калюжки, я мчав до школи, наче ошпарений. Напевне, тільки це навчило так бігати, що потім ніхто в селі не міг перегнати мене, чим я неабияк пишався».

• Мар’яна —> Михайлику: «І вчися... та так учися, щоб усі знали, які-то мужицькі діти. Хай не кажуть ні пани, ні підпанки, ні різна погань, що ми тільки бидло. Були бидлом, а тепер — зась!»

1.2. Додаткова інформація.

Образ Михайлика розкривається різними засобами: тут використовується і самохарактеристика і розповідь інших про вчинки Михайлика, про ставлення до нього батьків, дядька Себастіяна тощо.

Михайлик — простий сільський хлопчик, син бідняків. Він дуже допитливий — йому все хочеться знати, до всього дійти своїм розумом або ж довідатися від дорослих.

Наслухавшись казок, легенд і розповідей свого діда Дем’яна, любимої ним бабусі, Михайлик бачить світ саме крізь призму цих казок і розповідей. Він любить зорі у високому небі, запах жита в полі і різних трав у лісі, любить слухати перепілку в житі і стук дятла на старій груші... Світ для нього — це дивне видіння, дійсність часто в його схвильованій уяві переплітається з чарівною казкою-мрією чи романтичною легендою. Він чуйно прислухається до бентежних звуків гусей-лебедів у високому весняному небі і з подивом заглядає до гніздечка лісової куріпки, де лежать безпомічні пташенята.

Михайлик — талановитий хлопець. Ще в школі він береться за перо письменника, починає писати п’єси. Спочатку Михайлик багато перечитав їх, особливо таких, де є стрілянина. А потім і сам захотів написати п’єсу.

Гумористичні сцени весь час перемежовуються з ліричними. Вони пропускаються крізь світосприймання хлопчика.

У Михайлика можна багато чого повчитися: селянської ґрунтовності, природної, від батька-матері засвоювання мудрості, щирості й відкритості, усього того, що протистоїть «хворобі віку» — холодноокості.

Стельмахів Михайлик налаштований на казкове сприйняття світу, це поетична душа, яку «видіння казки» не раз бере на свої крила.

Подорослівши, Михайлик (чия мрія стати письменником таки збулася) мав підстави сказати про пору власного дитинства, як про «по-своєму прекрасний час». Передусім тому, що попри тяжкі нестатки звідав він і радість спілкування з людською дорогою і красою, вбираючи в свою душу отой самий лад хліборобського життя, хай і порушений гострими соціальними катаклізмами.

1.3. Орієнтовний план до характеристики образу Михайлика.

1) Михайлик — головний герой твору, бідний сільський хлопчик.

2) Портрет і зовнішність героя.

3) Риси характеру: а) чемний; б) добрий; в) працьовитий; г) шанобливий; д) кмітливий; е) цілеспрямований; є) допитливий.

4) Прагнення героя: а) жага до навчання; б) любов до природи; в) пізнати світ; г) читання книг та написання власних творів.

5) Михайлик та інші герої твору.

6) Значення образу Михайлика.

1.4. Схема формування Михайлика як особистості:

Мар’яна природа школа

Батько

/

Дядько Себастіян

Бабуся дідусь

Люба

1.5. Бесіда за питаннями.

• Чим Михайлик відрізнявся від інших героїв твору?

• За допомогою кого і чого формується кругозір, світогляд героя?

• Чим захоплювався хлопчик в дитинстві? Як це вплинуло на майбутнього письменника?

• Які книжки полюбляв читати Михайлик?

• Як хлопчик ставився до навчання у школі? Чим це пояснити?

• Чому герой по-різному ставиться до мешканців села? Наведіть два-три приклади.

• В чому виявилася доброта, чемність хлопчика?

• Чим пояснити те, що політ гусей-лебедів Михайлик сприймав по-особливому?

• Який талант мав хлопчик?

• Чи вдалося М. Стельмаху реально відобразити власне дитинство у творі?

2. Інші герої твору

2.1. Дядько Себастіян.

2.1.1. Цитатна характеристика героя.

• «На його високій статурній постаті метляється кавалерійська шинелька, з-під якої відстовбурчується пістолет».

• «...Його рідний чуб вогнистим начосом метнувся над бровами, і чоловік починає запихати його в стареньку будьонівку».

• «А дядько Себастіян не розжився в економії ні коня, ні корівчини, ні плуга, а привіз піаніно і цим розвеселив не лише своє село, а й увесь повіт: хто тільки не сміявся й не глузував з цього дива».

• «...Він мав делікатну душу».

2.1.2. Додатковий матеріал.

Дядько Себастіян — перший учитель і наставник майбутнього письменника, був голова комбіду. Це — людина революційного гарту і щедрої душі.

Голова комбіду — правдивий і добрий. У Михайлика з ним склалися найщиріші стосунки, як у батька з сином. Він не тільки пояснює малому Михайликові зміст незрозумілих книг, але й розкриває завісу майбутнього життя. Перед початком навчального року каже хлопчикові: «Пиши на здоров’я. ...Нам треба писати тільки на здоров’я людям».

Дядько Себастіян — захисник краси.

Як плакатно виглядає голова комнезаму, коли до нього прийшов «бандит» Порфирій здаватися. Тонка і людяна душа, дядько Себастіян тут приймає каяття якось картинно, з волі автора прибравши невластиву йому прокурорську позу.

Скільки клопотів у голови комнезаму: нарізає біднякам поміщицьку землю, ганяється за бандитами в лісах Кипорового Яру, воює з підступним Юхримом Бабенком. А все ж цей «рудий одчайдух» не зачерствів, його душа прагне вирватися з буденності. Коли селяни розбирали собі добро з панської економії, дядько Себастіян привіз додому — ...піаніно. На вершечку його хати — дерев’яний лелека, який скликає птахів.

2.1.3. Орієнтовний план до характеристики образу дядька Себастіяна.

1) Дядько Себастіян — другий батько Михайлика.

2) Зовнішність і портрет героя.

3) Риси характеру: а) відповідальний; б) добрий; в) справедливий; г) правдивий; д) чесний; е) турботливий; є) щирий.

4) Прагнення героя: а) допомогти бідному люду; б) захистити інтереси працюючих; в) поширити освіту серед простих селян; г) позбутися бандитизму.

5) Голова комбіду — борець за соціальну справедливість.

2.1.4. Бесіда за питаннями.

• За що люди, зокрема і Михайлик, поважали дядька Себастіяна?

• Як голова комнезаму ставився до бандитів? Через що справа з Порфирієм була винятком?

• Чим пояснити непорозуміння голови комнезаму з Юхримом Бабенком?

• Чому Михайлик вважав дядька Себастіяна своїм першим учителем і наставником?

• Про яке майбутнє життя мріє голова комнезаму?

• З яким почуттям вже дорослий М. Стельмах згадує дядька Себастіяна?

2.2. Дядько Микола.

2.2.1. Цитатна характеристика.

• «...Якого по-вуличному прозивають Бульбою. ...Рудий, кирпатий і невеличкий на зріст, зате вусища в нього зародили, наче з гетьмана, а під ними і поверх них то чаяться, то розгулюють посмішка і насмішка. Жив дядько Микола хоч і бідно, зате весело: він ніколи не впадав у журбу, ніколи не прибіднювався, а навпаки, любив так похвалитися, щоб іще хтось не крізь смуток дивився на світ».

• «В його очах, обведених тінями голоду, з’явилася давня усмішка життєлюба...»

• «...Не вважає себе злидарем. Навіть коли його маєтки записували в сільрадівські книги, чоловік доводив, що він не бідняк, а середньо-маючий хлібороб».

2.2.2. Додатковий матеріал.

Образ дядьки Миколи — з симпатією змальовує М. Стельмах. Це — втілення народного оптимізму. Дотепний жартівник жив хоч і бідно, зате весело. Усмішка життєлюба ніколи не сходила з його уст. Дядько Микола воював і з Володимиром - скупердягою, і з нечистою силою. «За своє життя він стільки повідрубував у нечисті хвостів, ратиць і рогів, що все це не вмістилось би й на віз».

2.2.3. Орієнтовний план до характеристики образу дядька Миколи.

1) Дядько Микола — великий життєлюб.

2) Портрет і зовнішність героя.

3) Риси характеру: а) добрий; б) жартівливий; в) оптимістичний; г) завзятий.

4) Роль дотепного жарту дядька Миколи в ідейному змісті повісті.

2.2.4. Бесіда за питаннями.

• Який спосіб обрав дядько Микола для подолання життєвих труднощів?

• Що герой намагався передати у власних жартах?

• У чому полягав оптимізм дядька Миколи?

• Чи можна вважати сміх героя крізь сльози? Відповідь вмотивуйте.

• Як дядько Микола боровся з нечистою силою?

• Чому дядько Микола вважав, що Михайлик схожий на нього?

3. Опрацювання змісту іх розділу повісті

3.1. Виразне читання та переказування окремих епізодів розділу.

3.2. Тема: зображення впливу відвідування Михайликом театру на його прагнення писати п’єсу.

3.3. Ідея: возвеличення любові до театру, творчої діяльності, поваги до мистецтва слова.

3.4. Основна думка: кожна людина неповторна, індивідуальна, і саме це виявляється у її праці, у намаганні зробити добро і бути від цього щасливою.

3.5. Композиція.

Експозиція: оголошення про першу театральну виставу на селі.

Зав’язка: намагання Михайлика потрапити до театру; допомога дядьки Себастіяна.

Розвиток дії: огляд і сприйняття мешканцями села театральної вистави.

Кульмінація: від’їзд Мар’яни з козаком; звернення Мар’яни до Михайлика, в якому дівчина наголосила на важливості навчання.

Розв’язка: Михайлик з Любою йдуть до школи.

3.6. Сюжет.

На селі з’явилося оголошення про проведення театральної вистави у приміщенні школи. Глядачам дозволялось отримати квиток за плату натуральними продуктами, якщо у них немає грошей.

Після невдалої спроби Михайлика «зайцем» потрапити до театру, йому допомагає дядько Себастіян.

Відвідавши спектакль, Михайлик вирішує сам написати п’єсу. Під час роботи над твором виникали труднощі щодо слів дівчини про любов.

Мар’яна прощається з родиною Стельмахів, бо від’їжджає з любим козаком.

Михайлик з Любою, взявшись за руки, йдуть до школи, а над ними летять гуси-лебеді.

3.7. Бесіда за питаннями.

• Які успіхи у навчанні мав Михайлик? («Справи мої пішли вгору: у цьому ж навчальному році мене відзначили і перевели в третю групу. З такої нагоди вчителька сказала дуже сердечні слова, захвилювавши ними себе й мене»)

• Як мешканці села висловлювалися про «театри»? («Що воно таке, ніхто не міг толком пояснити, а чутки й проголоски йшли різні. Одні казали, що «театри» — це якесь інтересне з переодяганнями лицедійство, другі — ет, більшовитська вигадка, треті — «ілюзіон», де пускають в очі і маку, і туман, четверті — витівка самого нечистого, бо на сцені в темряві, буває, з’являються русалки, а інколи з бочки й чорти вискакують»)

• Для чого організатори театральної вистави зверталися по допомогу до селян? («...Для вистави позичати в селян стільці, лампи, миски, чарки й навіть спідниці, з яких хитромудро мали виходити старосвітські широченні штани»)

• Як Михайлик сприймав нове для нього слово «театр»? («Для мене тоді слово «театр» бриніло і привабливо, і страшнувато: а що, коли й справді з темряви вискочить чорт?»)

VI. Закріплення вивченого матеріалу 1. проведення тестового опитування

1. Хто Михайлику наказував: «наука наукою, а чоботи бережи»?

А) батько; б) мати; в) дядько Себастіян.

2. Навчаючись у школі, Михайлик вирішив написати: а) вірш; б) нарис; в) п’єсу.

3. Дядько Микола, характеризуючи театр, висловився:

А) «...стояща штука»; б) «...інтересне з переодягненням лицедійство»; в) «більшовицька вигадка».

4. Для проведення вистави організатори театру у селян позичали:

А) гроші; б) стільці; в) знаряддя праці.

5. Квиток до театру коштував:

А) чотири фунти пшениці; б) п’ять рублів; в) глечик молока або дві паляниці хліба.

Додаток до уроку

Сценка 1

Дід:От i принесли нам лебедi на крилах життя!

Михайлик: Життя?

Дід: Еге ж… i весну, i життя. Тепер, внучку, геть-чисто все почне оживати: скресне крига на рiках та озерах, розмерзнеться сiк у деревах, прокинеться грiм у хмарах, а сонце своїми ключами вiдiмкне землю.

Діду, а якi у сонця ключi? Що, воно, наче людина, може мати ключi?

Дід: може, тільки золотi, внучку, золотi.

Михайлик: I як воно вiдмикає ними землю?

Дід:А ось так: якоїсь доброї години гляне сонце iз свого вiконечка вниз, побачить, що там i земля, i люди, i худiбка, i птиця помарнiли i скучили за весною, та й спитає мiсяця-брата, чи не пора землю вiдiмкнути? Мiсяць кивне головою, а сонце посмiхнеться i на промiннi спустить у лiси, у луки, в поля i на воду ключi, а вони вже знають своє дiло!

Михайлик: Діду, а сонце не може їх загубити, як наша мама?

Дід: Що- що, надзигльований? ох, рятуйте мою душу( Дід щиро сміється).

Михайлик: Дiду, а куди лебедi полетiли?

Дід: На тихi води, на яснi зорi,

Сценка 2

Мати: Ах ти ж бузувiр, опришок, урвиголова, харциз, каламут , химород! Не вхопить тебе чортяка, не бухикнув ні разу вночі, я вже добре прислухалася!

Михайлик стоїть з опущеною головою і все покірно вислуховує.

Мати: Ти про що думав, коли на моїх ночовках катався?Га? от докатався, що й надколов!!!

Михайлик: та я не хотів! Їй бо..

Мати: бузувiр, опришок, урвиголова, харцизяка, каламут , химород! в тебе що, зовсім клепки нема?

Михайлик: може й нема, та я цим не дуже журюся…Я не раз чув, що і вас, дорослих, вискакують клепки, розсихаються обручi, губляться ключi вiд розуму, не варить баняк, у головi лiтають джмелi, замiсть мiзкiв росте капуста, не родить в черепку, нема лою пiд чуприною, розум втуляється аж у п'яти i на в'язах стирчить макiтра...

Мати: Господи! Де ти такого наслухався??? Я скажу бабусі, щоб неодмінно в церкві показала тобі грiзний i страшний суд — господа нашого Iсуса Христа друге пришестя. 

Михайлик: та чого я там не бачив? на веселцi, як на гойдалцi, владно сидить Христос-вседержитель, пiд ним чиясь дебела рука важить на шалькових терезах правду i кривду, обабiч вседержителя на бiлих хмарах стоять пророки, Богородиця i Iван Предтеча. Нижче, лiворуч - рай, обнесений товстелезним кам'яним муром. Святий Петро веде до райської брами виснажених праведникiв, а в самому раю стоять три бородатi праотцi i гурт веселих запорожцiв, усi вони в широких червоних штанях i при зброї, на їхнiх головах - довгi оселедцi.

Мати: а себе, дурноп»ятого,внизу там не бачив, як на ночвах спускаєшся з льодяної гірки босоніж?

Михайлик: ні..не бачив. А от праворуч бачив справжнє страхiття: тут юрмилися чорнi, наче вони всю зиму кiптюжились у коминi, чорти i вогнем дихала мерзопакосна пащека змiя. До неї, туманiючи вiд жаху, пiдходили грiшники: п'яниця з барилком горiлки, товстий салганистий пан, що наїв м'яса на чужому горi, мельник-злодюга з привiшеним на шиї жорном, суддя-хапуга з торбою нечестивих грошей, чернець, що заглядав не в святе письмо, а в грiховнi суєти, якась пiдмальована, гарно зодягнена, але гордовита панi, пiд нею було написано: "Пиха". За нею карлючились брехуни i донощики з язиками, схожими на копистки, та iнша дрiбна потерть, що не жила, а тiльки хитрувала i грiховодила на землi. Хоча й страшнувато було дивитися на все це людинопадiння, але я таки придивлявся до нього, сам не знаю чому!

Мати: ач, який розумницй! Піди до церкви, покайся, наберися розуму! Та дивися, не лобурясничай, не шморгай носом, не крутися дзигою, не лови гав, не прися наперед, не смiйся, не пирхай, не лiзь на крилас та частiше хрести лоба.

Сценка 3

Дядько Микола:Ти чого, пiдпомагачу, зуби шкiриш?

Михайлик: А чого ви за кожним разом гехаєте?

Дядько Микола: Чого?Нiби ти не знаєш?

Михайлик: Не знаю.

Дядько Микола: Еге, поганi твої дiла.

Михайлик:Поганi, але не дуже... То чого?

Дядько Микола: Без "гех" дерева не осилиш.

Михайлик: Хiба?

Дядько Микола:Не вiриш ?"Гех" у господарствi — велике дiло, на ньому усi дроворуби тримаються.

Михайлик: Дядьку, а це правда, що ви знайшли перо жар-птицi?

Дядько Микола: Хе, який ти цiкавий!

Михайлик: Дядьку, то ви таки знайшли це перо?

Дядько:Таки знайшов

Михайлик: I що ви з ним робили?

Дядько: Що? Коли всi дома засинали, я при свiтлi пера жар-птицi шив людям чоботи.

Михайлик: Шили чоботи?

Дядько:А що ж я мав робити, коли не було iншого свiтла? (щиро сміється).

Сценка 4.

Мати: Ну, чого тобi, Михайлику? (лагідно)

Михайлик: Нiчого, мамо. От аби тато скоріше приїхав.

Мати:Скучив за ним?

Михайлик:Скучив. Мамо, а може таке бути, що тато й чоботи привезе менi?

Мати:Навряд, Михайлику, ой, навряд, хоча б душу привiз, i то буде добре, — зажурено поглянула у вiкно.

Михайлик:А хiба що?

Мати: Неспокiйна година, та, може, якось обiйдеться... Ти щось хочеш?

Михайлик:Пустiть мене погуляти.

Мати:На вулицю?

Михайлик: Куди-небудь.

Мати: Що менi тiльки робити з тобою? Ну, скажи, шибенику, що робити з тобою?

Михайлик:Що? Пустити, та й годi.

Мати:Пустити, кажеш? — докiрливо хитає головою.

Михайлик: Атож!

Мати: Катай уже, причепливий. Тiльки ж гляди, не порви моїх останнiх чобiт, не молоти ними, як цiпом, землю, не влазь по самiсiнькi вуха в калюжi та баюри та не дражни по всiх кутках собак i не зчеплюйся битись...

Мати: Добре, мамо!

Сценка5

Михайлик:Дядьку Юхриме! (рукою до сорочки.)

Юхрим: Ти язиком говори, а рукам свободи не давай: вони у тебе земляничним милом не пахнуть( Юхрим застережливо пiднiмає палець правої руки, а лiвою поправляє своє зобиджене галiфе). Чого тобi, нечестивцю? Може, по параграфу похристосуватися хочеш?

Михайлик: Нi.

Юхрим: Так чого ж притирився? Яке соображенiе розуму мав?

Михайлик: У вас книжки е?

Юхрим:Прочотнi чи з розмишленiями?

Михайлик:Ні, може, є без розмишленiй.

Юхрим:Усе в мене є, але що тобi до того, пуцьверiнку? Сватами ж ми, розкидаю мiзками, не можемо бути.

Михайлик: А чого? — смiливiшаю я. — Може, на чомусь i зiйдемось?

Юхрим:Хiба що на ремiнцевi. Соскучився, натурально, за ним?

Михайлик:Не дуже. I якi у вас є книжки?

Юхрим: Возможнi i навiть невозможнi.Але я знаю, що тобi найбiльше пiдiйдуть "Пригоди Тома Сойєра". I вони є в дядька Юхрима.

Михайлик:Дядьку, а ви менi, натурально, не можете дати "Пригоди Тома Сойєра"? Возможна чи невозможна така возможнiсть?

Юхрим: Насмiшечки, заводiяко, починаєш сооружати над старшими? Де ти взявся такий дзигльований? Гляди, щоб зараз мулько не стало тобi!

Михайлик: Якi насмiшечки? Що ви, дядьку! Хiба можна насмiхатися над старшими, та ще у великоднi свята?

Юхрим: Є ж такi недоколиханi, що не мають анi поняття, анi елеганцiї, а тiльки й соображають насмiшечки собi, — на когось гнiваються очi й уста, окантованi грубими пружками.

Михайлик: Еге ж! То дасте менi "Пригоди Тома Сойєра"?

Юхрим: А нащо вони тобi?

Михайлик: Читати.

Юхрим: Читати? Добре, дам тобi, пуцьверiнку, почитати книгу, але принеси за це в подяку дядьку Юхриму чотири склянки гарбузового насiння. Мiряй точно, бо я перемiрятиму. У мене так, на шармака, не вискочиш.

Михайлик: Дядьку Юхриме, то я вам це насiння, може, восени принесу, бо де його тепер дiстанеш?

Юхрим: До осенi й книжка полежить, не бiйся, мишi її не струблять. Пам'ятай: дядько Юхрим, натурально, полюбляє смажене гарбузове насіння.

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу.