У п’єсі «Пігмаліон» Б. Шоу переосмислює античний міф про скульптора Пігмаліона, який оживив створену ним статую.
Професор Хіггінс стає своєрідним Пігмаліоном, а Елайза — його «творінням», яке він змінює за допомогою мови, освіти та виховання.
На відміну від міфу, Елайза не залишається залежною від свого творця, а здобуває самостійність і право вирішувати власну долю.
Так Шоу перетворює міф на соціальну драму й доводить, що людина не є чиїмось творінням — вона сама формує власну особистість.






