Ця презентація присвячена українському поетичному модернізмі, акцентуючи на його відході від прямолінійності до мови символів та музикальності. Автор аналізує творчість таких постатей, як Павло Тичина, Леся Українка та Микола Зеров, демонструючи, як вони перетворили вірш на багатошаровий інтелектуальний простір. Особлива увага приділяється естетизації внутрішнього стану людини та вмінню митців поєднувати європейські течії з національною ідентичністю. Автор підкреслює, що модерністський образ потребує від читача не простого сприйняття, а співтворчості через розшифрування підтекстів. Завдяки музичному ритму та символізму, поезія цього періоду стає інструментом самозбереження культури та розвитку емоційної чутливості. У підсумку презентація стверджує, що спадщина модерністів залишається актуальною, оскільки вчить бачити глибину за межами звичайних слів.


