Останнім часом у зв’язку із відродженням української національної культури значне місце на уроках музики в загальноосвітній школі починає займати народна пісня, хоча в радянський період її значення в цих процесах не ігнорувалося, зате було зведене до мінімуму. В першу чергу її націєтворчий постулат не збігався з комуністичною доктриною, бо остання повністю базувалася на космополітичних засадах.
Плекати людину сприйнятливою до прекрасного – це проблема, в якій нерозривно поєднанні завдання естетики – науки про мистецтво – і завдання етики вчення про мораль, про норми ставлення людей до суспільства й одне до одного. Народне мистецтво - душа народу. Від того, як його знають, вивчають, складається уявлення про те, які наші вподобання. Кожна пісня несе слухачеві не тільки зміст і мелодію, але й те, чим живе народ, його сподівання, переживання, надії.
На значущість і необхідність удосконалення навчання, навчально-
виховного процесу наголошується у «Законі про освіту». Низка сучасних
вчених педагогів-музикантів плідно працюють над проблемою духовного
виховання учнів, вивчення творів народної творчості у центрі уваги їх робіт.
Зокрема це .А.Т.Авдієвський, А.І.Болгарський, А.Р.Верещагіна, З.З.Жофчдик -та ряд інших вчених. У сучасних умовах, коли відроджуються національні школи, ми маємо звертатись до народних джерел. Велике значення у духовному вихованні школярів має приділятись вивченню фольклору.
