Польсько-українська війна почалася 1 листопада 1918 р. Першими збройний опір учинили польські конспіративні військові групи у Львові. Під контролем поляків опинився захід міста із залізничним вокзалом, українці закріпилися в центрі, на Цитаделі й Високому Замку. Перестрілки спалахували навіть за окремі будівлі, а деякі вулиці було поділено навпіл. Львів’ян обох національностей охопило патріотичне піднесення: до зброї ставали не тільки чоловіки, а й жінки і підлітки. Бої мали позиційний характер: обидві сторони очікували підкріплень. Втрата українцями Перемишля відкрила шлях для надання полякам допомоги із Заходу, тоді як українцям не вдалося зібрати достатньо боєздатних частин. Не поспішало з допомогою й керівництво УНР, яке збирало війська для повстання проти гетьмана. У ніч на 22 листопада 1918 р. українські частини залишили Львів.
Об’єднання з Наддніпрянщиною в незалежній державі було важливою метою українського руху в Габсбурзькій монархії. Тож мова про це зайшла відразу після створення УНРади. Непевність ситуації й бойові дії не вселяли оптимізму. Західноукраїнські політики спочатку мали намір обмежитися декларацією про об’єднавчий процес. Соціалістичний уряд Директорії був для керівництва ЗУ HP складним партнером: цей союз додавав польським політикам аргументів у представленні українців на Заході радикалами. Однак сама Директорія побачила в об’єднанні можливість зміцнити українську державність. 1 грудня 1918 р. представники Директорії УНР і Ради державних секретарів ЗУНР у Фастові підписали «передвступний» договір, яким проголосили спільну волю створити єдину державу. Зважаючи на різний історико-політичний досвід, західноукраїнська область мала отримати в цій державі автономію.
Після переходу УГА за Збруч уряди ЗУНР і УНР та штаби армій розташувалися в Кам’янці-Подільському. Назагал, обмірковуючи плани, вони випромінювали оптимізм. Тоді наступ в Україні вела Добровольча армія під командуванням Денікіна, яка витісняла більшовиків. Керівникам УНР здавалося, що вони зможуть розвинути стрімкий наступ, позаяк мали в розпорядженні УГА. Не дійшовши згоди, українські керівники розпорядилися одночасно виступити у двох напрямках - на Київ і Одесу. 30 серпня 1919 р. частини УГА увійшли в Київ, проте одночасно туди вступили денікінці. Українцям довелося відступити. Між урядами й військовим керівництвом УНР і ЗУНР почастішали непорозуміння, з’явилися взаємні звинувачення й недовіра.
