і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
Предмети »

Українська Повстанська Армія. Дивізія «Галичина»

Перегляд
матеріалу
Отримати код

В допомогу керівнику гуртка «Патріот»

Матеріал по темі 1 «Історія Українського війська»

Заняття 7.Урок 3 – 4. Українська Повстанська Армія.

Дивізія «Галичина»

Перші українські збройні формування виникли стихійно у волинських і поліських лісах ще у 1941 р. під назвами УПА «Поліська січ», якою командував М. Боровець (псевдо Тарас Бульба), «Поліське лозове козацтво» та ін. Пізніше ці військові об'єднання отримали спільну назву – Українська Національна Революційна Армія (УНРА). В народі їх називали бульбівцями або бульбашами.

З осені 1942 року на Поліссі і Волині під егідою ОУН (бандерівського напряму) планомірно і організовано створюються збройні загони, які приймають назву Українська Повстанська Армія (УПА). Перший відділ УПА сформував на Поліссі в жовтні 1942 року Сергій Качинський (псевдо – Остап). 30 травня 1947 року Українська Головна Визвольна Рада проголосила 14-тe жовтня 1942 року, на який припадає і козацьке свято Покрови, офіційною датою народження УПА.

Підрозділи новоствореної армії, борючись проти давнього лиха – отаманщини, роззброювали всі попередні формування, або включали їх до свого складу. З цієї причини 18 серпня 1943 року було роззброєно загін отамана Бульби.

Бійці УПА одразу завдали низку нищівних ударів німецьким окупантам. 7 лютого 1943 року загони УПА атакували німецький гарнізон у містечку Володимирець. В ніч з 10 на 11 березня 1943 року невеликий відділ УПА напав на фабрику у с. Оржева, де знаходилася велика кількість зброї та амуніції. Було знищено близько 60 німців. В бою загинув С. Качинський (Остап), який ішов в атаку попереду своїх бійців.
2 квітня 1943 року загони УПА захопили м. Горохів. Німці в паніці відступили. Вранці 4 квітня 1943 року повстанці відійшли в ліс. Уночі з 12 на 13 квітня 1943 року відділ УПА вчинив напад на місто Цумань. Було знищено близько 100 ворожих солдатів та офіцерів, здобуто зброю, амуніцію та інші трофеї. У травні 1943 року німецький загін (400 чол.) напав на село Яполоть (Костопільщина), грабуючи селян. Відділи УПА оточили фашистів. Бій тривав шість годин і завершився перемогою українських партизанів. У травні 1943 року загинув у сутичці з УПА відомий гестапівець Лютце.

Обороняючи свою рідну землю, українські повстанці виявляли приклади великого героїзму і самопожертви.

Перші бої УПА з німецькими окупантами викликали в українського населення захоплення. Лави швидко поповнювались добровольцями. Влітку 1943 року стихійно переорганізовується в повстанську армію Українська Народна Самооборона в Галичині. У зв'язку з розширенням території діяльності УПА створюється її Головна Команда, за рішенням якої восени 1943 року вводиться посада Головного Командира УПА. Ним стає Роман Шухевич – (псевдо Тарас Чупринка) спочатку в ранзі підполковника, а потім генерала.

Восени 1943 року виникають перші повстанські загони на Буковині і Бесарабії під назвою БУСА – Буковинська Українська Самооборонна Армія. В травні 1944 року відділи БУСА вливаються до складу УПА. Характер Української Повстанської Армії, як збройної організації українського народу, зобов'язував її не обмежуватись тільки бойовими діями. УПА не забувала про організацію господарського і адміністративного життя населення. Взимку 1943 року її командування звернулось до населення Волині з відозвою не здавати німцям контингенту зерном, худобою, свинями, птицею та різними продуктами.
Стрільці УПА ліквідовували німецькі «лігеншафги», а коней, худобу, зерно і все інше роздавали людям. Крім того, було розгромлено ґуральні, зерносховища та продовольчі склади. Після ліквідації адміністративних органів відділи УПА організували українську владу. Виникають великі партизанські зони, вільні від німецької залежності, де легально діє ОУН, формуються нові частини УПА.

Німці постійно намагалися знищити український партизанський рух. Найбільшу операцію з таким заміром провів генерал СС Еріх фон дем Бах, який вважався спеціалістом по боротьбі з партизанами (згодом у 1944 році він керував придушенням Варшавського повстання).
Фон дем Баха перекинули з Білорусії для керівництва каральними операціями проти УПА. Німецький генерал оточив своїми дивізіями всю Крем'янеччину. Гонитва за повстанцями тривала близько тижня і була безуспішною. УПА і надалі продовжувала боротьбу.

Воюючи проти всіх окупантів, українські повстанці були безкомпромісними. Головна команда УПА накладала заборону на ведення переговорів з німцями, видавши з цього приводу документ.

Тривала боротьба УПА й з радянськими партизанами. Головним тереном дій червоних партизанів були Полісся і Волинь. Найменш придатною для їх діяльності була Галичина. Однак командування Червоної Армії вважало за доцільне поширити свій вплив і сюди. З цих мотивів весною 1943 року з Лівобережної України вирушив в рейд кількатисячний загін більшовицьких партизанів під командуванням С. Ковпака, який через Полісся, східним краєм Волині, через Житомирщину і Кам'янець-Подільщину, проходить на Тернопільщину і повз Бучач, Підгайці, Галич доходить пізнім літом до Карпат. Спочатку ковпаківцям вдалося досягти з командуванням УПА домовленості про нейтралітет. Однак пізніше, виконуючи пряму вказівку Сталіна, Ковпак завдав УПА удару в спину. Авантюра закінчилася трагічно для ковпаківців. Вони були розбиті, врятуватись в Карпатах вдалося лише небагатьом. На Волині загонам УПА вдалось відкинути червоних партизанів на схід, за річку Случ і на північ за лінію Ковель – Сарни. Значні бої відбулися в околицях Сарн, і на Володимирівщині. Так, наприклад, 14 червня 1943 року в запеклому бою відділ УПА зіткнувся із сильним загоном більшовицьких партизанів – парашутистів (це були агенти-професіонали з НКВС) між селами Карпилівка і Ленчин на Рівенщині. Більшовицький загін було вщент розгромлено, повстанці захопили штабні документи, багато зброї, амуніції. Наприкінці вересня 1943 року на Волині з'явився радянсько-партизанський загін О. Федорова. УПА поблизу с. Плевно дала йому бій, який тривав цілий день. Полягло близько ста червоних партизанів.

На початок 1944 року кількість бійців УПА сягала сто тисяч чоловік. А скільки ще пройшло через УПА, не залишаючись у ній. До речі, на той час на всій території України нараховувалось лише 39 тисяч радянських партизанів. Це ще раз доводить, що основний тягар збройної боротьби в тилу німецьких окупантів винесла на своїх плечах Українська Повстанська Армія, бойові успіхи якої більшовицьке підпілля часто-густо приписувало собі.

В ході боїв проти німецьких та радянських загонів у лави УПА влилися значна частина української поліції та українців, що служили в німецьких охоронних службах. Цей організований перехід став серйозним ударом для гітлерівської окупаційної влади. Замість української поліції німці створили польську, яку набрали з числа колоністів. Гітлерівцям вдалося, зігравши на національній ворожнечі, сформувати з польських поліціянів загони жорстоких карателів. Крім того, на українських землях також активно діяли польські військові формування: Армія Крайова, Гвардія Людова, Батальйони хлопські, Народні Сили Збройні. Був покладений початок кривавій міжусобній боротьбі поляків і українців, яка охопила широкі території, принесла безліч жертв. Масові вбивства українців поляками почалися уже в квітні 1942 року, тобто тоді, коли з українського боку на 11-й Конференції ОУН було затверджено право польського народу на власну державу. Особливого розмаху польський терор набрав у 1943 році. Ось декілька фактів.

28 вересня 1943 року польські терористи напали на село Руду (Волинь) і вбили 12 українців. У жовтні 1943 року бойовики із Армії Крайової замордували 22 українців у селі Замостя (Володимирщнна). 17 жовтня 1943 року у місті Мотяниця Олeцького району від рук польських карателів загинуло 9 селян-українців. В місті Горохові польські поліціяни під проводом командира Ампeля повісили на телеграфних стовпах 50 чоловік, які потрапили випадково до їх рук. У відповідь загони УПА вдалися до збройного опору. Так, наприклад, в одному із сіл Радзивилівського району місцевий загін УПА зробив засідку на польських грабіжників, що поверталися з вкраденою худобою. В бою вбито 32 поляки. 22 вересня 1943 року відбувся бій УПА із загоном НЗС біля села Лизяни Березненського району. Сутичку виграли українські частини. 9 жовтня 1943 року відділи УПА повністю ліквідували маєток Костюшково у Луцькому районі, який був базою для польських військових загонів.

Під кінець Другої світової війни склалась нова політична ситуація на українських землях, яка вимагала створення єдиного політичного центру. Українське Державне Правління, створене у червні 1941 року, вже не могло виконувати таку роль: частина членів загинула, багато перебували у німецьких концтаборах. Йшлося, отже, про створення нової керівної структури. З ініціативи УПА виник підготовчий комітет. В червні 1944 року праця ініціативного комітету була закінчена. 11 липня 1944 року в Карпатах розпочалася робота нового Українського Парламенту. До його складу, крім ОУН, увійшли представники інших політичних напрямків визвольного руху. Курінь УПА охороняв місце нарад. Збори назвали себе Українською Головною Визвольною Радою (УГВР). Одразу ж після закінчення роботи УГВР УПА склала їй присягу. Бійці і старшини Української Повстанської Армії вступили в новий етап визвольних змагань.

Упродовж осені 1943 і в 1944 році головне командування УПА досягло порозуміння про нейтралітет як із розміщеними в Україні частинами угорської армії, так і з румунами і в лютому 1944 року з польським підпіллям (Армія Крайова), про взаємовизнання боротьби цих народів за незалежність.

На переломі 1943 – 1944 рр. УПА була найчисленнішою за весь час свого існування, об'єднуючи не менше 40 тис. осіб, у тому числі й підпільні кадри ОУН. Роком пізніше, після переходу фронту, вже в радянській дійсності, сили УПА зменшилися до 20 – 25 тис. осіб.

Для знищення УПА більшовики спершу застосували масові фронтальні бої й сутички, як наприклад, у квітні 1944 року триденний бій під Гурбами на Крем'янеччині з участю близько 30 тис. вояків, у жовтні того ж року битва під Лещавою-Горішньою та зимою 1944 – 1945 рр. у Карпатах. Для знищення УПА радянський уряд кинув навіть кілька дивізій військ НКВС. Узимку 1945 – 1946 рр. в Карпатах було влаштовано велику блокаду з розташуванням військ НКВС по селах з метою не допустити допомоги населення загонам УПА та підпіллю. Для боротьби з УПА більшовики вербували з місцевого населення так званих «стрибків». НКВС-МВС застосовували також різні методи провокації: створення фальшивих загонів УПА – спецгруп НКВС, поширення затруєних ліків й інфекційних недуг та інше.

Одночасно керівники уряду УРСР та КПУ зверталися з закликом до вояків УПА складати зброю («з повиною») за ціну помилування. Тих, хто погоджувався, НКВС включало до частин для боротьби з УПА, а згодом їх судили й висилали до концтаборів. Відомі сім таких урядових звернень, останнє з датою 30 грудня 1949 року. Про дії підпілля, включно з місцевими зверненнями, повідомляла радянська преса до середини 1950-их років.

Особливу роль у 1944 – 1947 рр. відігравали частини УПА ПосянняХолмщини та Лемківщини на кордонах Польщі: спершу група «Сян», а згодом Закерзонський край з командиром-полковником М. Онишкевичем (Орест)  та тереновим провідником ОУН  Я. Старухом (Стяг). Їхнім завданням було протистояти польським комуністичним органам та шовіністичним елементам польського суспільства, які тероризували українське населення, та протидіяти примусовому виселенню українців. Для боротьби проти УПА польський уряд створив навесні 1946 року оперативну групу «Ряшів», складену з частин двох дивізій. Бої, що тривали до жовтня, з огляду на розпорошення загонів УПА в терені та систему замаскованих бункерів, не дали бажаних для уряду наслідків. У березні 1947 загинув під час засідки УПА заступник міністра оборони генерал Кароль Сверчевський, а наступного місяця польський уряд створив оперативну групу «Вісла» під командуванням генерала С. Моссора. Група, що мала знищити УПА на Закерзонні, складалася з кількох дивізій піхоти, технічних полків, літунської ескадри і частин міліції, разом 17 350 вояків. Водночас польський уряд домовився з урядами СРСР і УРСР про спільний наступ на УПА: УРСР виставила у вересні 1947 року на кордон з Польщею 13 600 вояків, аналогічно біля кордону було сконцентровано численні радянські з'єднання. Тим часом УПА Закерзоння мала 17 сотень (дещо понад 2 тис. вояків), а підпільна мережа та самооборонні загони населення близько 4 тис. осіб.

Операція «Вісла» почалася  28 квітня 1947 року і тривала до жовтня цього ж року. За цей час майже все українське населення було виселено в основному у північні воєводства Польщі. У важких багатомісячних боях УПА й збройне підпілля понесли або важкі людські втрати, або були розбиті й розпорошені. З літа 1947 року УПА почала залишати Закерзонський край; одні подалися в УРСР, інші до західної Німеччини й Австрії, де були добиті рейдами УРСР (близько 400 осіб). Невеликі групи діяли на опустілому Закерзонні (так званому «дикому полі») ще до осені 1953 року.

Трагічною датою історії УПА стала смерть головного командира Р. Шухевича-Чупринки, який загинув у бою 5 березня 1950 року. Ця втрата, виснаження і радянський терор призвели до її остаточного послаблення й ліквідації. Проте обмежені дії УПА і підпілля тривали щонайменше до 1953 року, а за радянськими джерелами до 1956 року. Останнім часом з'явилися відомості, що останній бій підрозділу УПА з підрозділом МВС відбувся в 1961 році, а воїн УПА Ілько (Ілля) Оберишин залишався у підпіллі до 1991 року.

Дивізія «Галичина»

Діяльність дивізії «Галичина» під час Другої світової війни досі викликає немало гарячих суперечок як у істориків, так і у простих українців. Радянські історики називали її «дивізією зрадників», сучасні українські дослідники – «борцями за незалежність України». Після виходу указу Президента України про зрівнювання в правах воїнів Радянської Армії і бійців УПА колишні солдати і офіцери «Галичини» все частіше вимагають, щоб їх також визнали ветеранами Другої світової. Чи мають вони таке право? І чи можна вважати визволителями частини, що воювали на стороні гітлерівської Німеччини? Тим більше, що офіційна російська історіографія до сьогоднішнього дня ілюструє на її прикладі «зрадницьку суть українського буржуазного націоналізму».

Дивізія «Галичина» – це збройна частина при СС, яка воювала на боці вермахту.

Взагалі історія виникнення та діяльності різних військових з'єднань, які формувалися з народів, то зазнали сталінського рабства і воювали проти Радянського Союзу на боці Гітлера, надзвичайно складна.

Першою такою бойовою одиницею у складі фашистського вермахту був п'ятий полк Донських козаків, котрий як 436 батальйон піхоти Червоної Армії нараховував 77 офіцерів, 1 799 сержантів і рядових. Цей полк перейшов до німців у серпні 1941 року на чолі із своїм командиром майором Кононовим. Найчисельнішою була «Русская Освободнтельная Армия» (РОА), яка нараховувала близько 800 тисяч осіб. Нею командував колишній радянський генерал А. Власов. Друга за чисельністю «Русская Освободительная Народная Армия» (РОНА) під проводом генерала М. Камінського, що налічувала 20 тис. бійців, була створена наприкінці 1941 – на початку 1942 року. Пізніше вона отримала назву СС «Штурмбригада» і «прославилась» своїми жорстокостями у придушенні Варшавського повстання. Недарма командуючий варшавськими повстанцями генерал Бур-Коморовський, підписуючи угоду з німецьким командуванням про капітуляцію своїх частин, домагався, щоб польських полонених не конвоювали солдати Камінського. У 1942 – 1943 рр. ще одна Естонська і Латишські дивізії були включені до частин СС, хоча німці і не вважали їх есесівцями. Були також подібні формування, до яких входили представники інших республік.

Головний мотив, який спонукав всі ці військові з'єднання воювати на боці Німеччини, був один – ненависть до сталінської імперії. Про це відверто заявляли на судовому процесі А. Власов, Ф. Трухін та інші командири РОА. Вони не заперечували співробітництва з німцями, але й не визнавали себе зрадниками своєї Батьківщини. Тому-то суд над власівцями мав закритий характер. Їх повісили після жорстоких катувань, не добившись вигідних для Сталіна зізнань.

Як відомо, формування дивізії «Галичина» розпочалося у 1943 році, коли стало зрозуміло, що Німеччина війну програє. Певні політичні кола середовища мельниківців вважали, що, опинившись перед загрозою червоного нашестя, Україна повинна створити регулярну національну армію, яка б тимчасово стала під німецький прапор, а у випадку, коли США та Великобританія почнуть війну з СРСР, була здатна, маючи вишкіл, в союзі з арміями цих держав вибороти незалежність Батьківщині.

Організатори дивізії «Галичина» професор В. Кубійович та колишній сотник Української Галицької Армії Дмитро Паліїв посилались на досвід січових стрільців, які до слушного часу воювали на боці Австро-Угорщини, а відтак створили кістяк армії ЗУНР.
Певна частина української молоді піддалась на таку агітацію. До того ж, незважаючи на проголошуваний принцип добровільності, молодь була поставлена перед дилемою: або їхати на примусову працю до Німеччини, або записуватись до дивізії.

Відступаючи, німецька армія відчувала потребу у поповненні. У своїх планах фашисти відводили дивізійникам роль гарматного м'яса. Зрештою, так воно і сталось. 27 липня 1944 року 11-тисячна дивізія «Галичина» під Бродами в першому ж бою була розгромлена радянськими військами, втративши близько половини особового складу. Три тисячі вояків дивізії пішли в ліси і об'єдналися з УПА.
ОУН Бандери, яка в той час здійснювала політичне керівництво Українською Повстанською Армією, від самого початку вкрай негативно ставилась до створення дивізії «Галичина».

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

  • Додано
    12.08.2018
  • Розділ
    Різне
  • Клас
    10 Клас, 11 Клас
  • Тип
    Конспект
  • Переглядів
    119
  • Коментарів
    0
  • Завантажень
    0
  • Номер матеріала
    CZ380988
  • Вподобань
    0
Курс:«Психологічні особливості навчання вчителів у системі формальної і неформальної освіти»
Швень Ярослава Леонідівна
24 години
1000 грн
490 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти

«Методичний
тиждень 2.0»
Головний приз 500грн
Взяти участь