Українська література ХХ ст.. як новий етап в історії національної культури. Поняття «розстріляне відродження», домінування соцреалістичної естетики в 1930-ті роки

Ми з вами вирушаємо в подорож, яка триватиме століття.

Пригадаймо лінію часу.

У 10 класі наша літературна мандрівка розпочалася з другої половини 19 століття,

коли панівним творчим напрямом у літературі й мистецтві був реалізм.

Ми вивчали прозові твори Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного,

говорили про театр корифеїв разом із Іваном Карпенком-Карим.

Міркували разом із пророком Іваном Франком.

Початок ХХ століття ознаменувався появою модернізму,

нагадую, що це загальна назва таких творчих напрямів, як: імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм,

символізм та інші.

Поряд з нами були: імпресіоніст Михайло Коцюбинський, експресіоніст Василь Стефаник

та Володимир Винниченко, неоромантичні Ольга Кобилянська та Леся Українка,

символісти Микола вороний та Олександр Олесь...

Зверніть увагу на екран.

Ця лінія часу демонструє розвиток культурно-історичних епох.

Стильові напрями ХХ століття позначені помаранчевим кольором.

20 століття строкате й різноманітне.

Панувало одразу кілька стильових напрямів:

модернізм, авангардизм, соцреалізм, постмодернізм.

Пригадаймо також, що зародження модернізму припадає на кінець ХІХ століття.

Для модернізму характерні такі ознаки:

- переосмислення всієї попередньої мистецької традиції;

- пошук нових форм;

- синтез літератури з іншими видами мистецтва;

- елітарність.

Але не модернізмом єдиним ознаменований початок ХХ століття.

з’явився альтернативний стильовий напрям – авангардизм,

опозиційний до модернізму.

Сьогодні ми продовжуємо нашу мандрівку.

На лінії часу 20-30 роки ХХ століття.

Що ж відбувалося в цей час в Україні?

Отже, українська революція зазнала поразки,

постає СРСР, до якого входить Українська Радянська Соціалістична Республіка.

Розпочинається період нової економічної політики та колективізації.

Набирає обертів українізація – це політика,

яку проводили більшовики в 20-30 роках ХХ століття.

Вона була спрямована на нейтралізацію національно-визвольних прагнень

українського народу та зміцнення більшовицької влади в Україні.

Українізація дала поштовх до початку так званого “Червоного ренесансу”.

Червоний, бо позначений більшовицьким режимом,

а ренесанс, бо в цей час відбувалося відродження.

Виникає нове покоління українських митців, що дали поштовх

самодостатньому розвитку української культури.

Так, у двадцятих роках двадцятого століття розвивається нова хвиля авангардизму,

яка дала поштовх багатьом течіям.

Пригадуєте візуальні колажі, за допомогою яких намагаються пояснити відмінності

між течіями авангардизму?

Розгляньмо колаж.

Ось як усе було спочатку.

Панує реалізм.

Це перший малюнок, на якому зображений чоловік із мухобійкою.

А ось такий вигляд має цей самий малюнок,

але якби він був написаний у різних стильових течіях

сюрреалізму,

кубізму,

абстракціонізму,

дадаїзму,

футуризму.

А тепер уявіть, якими будуть авангардистські художні тексти!

Але про це на наступних уроках.

А поки що в українському образотворчому мистецтві початку ХХ століття

відбувається “боротьба” між художніми напрямами та стилями.

З’являються новаторські роботи художників Давида Бурлюка.

Ось картина під назвою “Весна”,

хоч на ній з першого погляду помічаємо два трикутники.

Це картина Олександра Богомазова “Трамвай”.

Тут суцільна метушня та нестримний рух індустріального міста.

А тут зображення декорацій екстраординарної Олександри Екстер.

Відчуваєте, наскільки цей новий стиль відрізняється від попередньої традиції?

Суспільно-політичні події та новий світогляд

дали поштовх якісним змінам і в художньому мистецтві.

Література динамічно розвивається,

митці переосмислюють попередні стилі, читають зарубіжну літературу,

штудіюють іноземні мови.

Культ міста та індустріалізація дають поштовх для активного розвитку авангарду,

представники якого говорять про нову людину,

сміливо експериментують, між митцями зав’язується дискусія,

яка породжує нові думки, формує нові сенси та ідеї.

Виникає безліч літературно-мистецьких угруповань,

які відрізнялись кількістю учасників, творчим потенціалом і художніми принципами.

У Харкові з’являються найбільші літературні організації.

Це спілка селянських письменників “Плуг»,

яка дотримувалася традицій реалізму, спілка пролетарських письменників “Гарт”,

що пропагувала комуністичну ідеологію.

Знакові для української літератури особистості утворили ВАПЛІТЕ

(Вільна академія пролетарської літератури»),

яка дбала про престиж української літератури,

шанувала новаторство й талант.

Письменник і його однодумці, цитую: “ставили за мету знищити рабський дух

у свідомості українського народу, дбали про високу художню майстерність

і свободу у висловленні свого “Я”.

Кінець цитати.

І ось тут ми наближаємося до небезпечної межі.

Це “Воля”, свобода мислення, думки та дії.

Пам’ятаєте, на початку уроку ми згадували поняття “Червоний ренесанс»?

Воно має ще й іншу назву – “Розстріляне відродження”.

Це умовна назва літературно-мистецької генерації митців 1920-1930-х років ХХ століття.

Цитую: “Цей образний вислів означає цілу когорту талановитих письменників,

які сприяли духовному піднесенню рідного народу,

створили цілу «бібліотеку» творів про свій час і драматичні колізії людських доль".

Кінець цитати.

Розстріляне відродження – це Микола Хвильовий, Микола Зеров, Євген Плужник,

Валер’ян Підмогильний, Григорій Косинка, Лесь Курбас, Микола Куліш та інші.

Усі вони були репресовані радянською владою,

зазнали фізичних і моральних тортур.

Масові розстріли розпочалися після вбивства Кірова.

Так 15-17 грудня 1934 року розстріляли 28 осіб,

серед яких були і письменники Григорій Косинка, Дмитро Фальківський, Олекса Влизько, Кость Буревій.

А у період із 27 жовтня по 4 листопада 1937 року

в карельському урочищі Сандармох було розстріляно 1111 осіб.

Саме про цю подію розповідає українська блогерка Софія Безверха у своєму тікток-відео.

Поняття "розстріляне відродження" стосовно української літератури

активно почало використовуватись після виходу у 1959 році в Парижі

антології “Розстріляне відродження» 1917-1933 роки:

проза - поезія - драма есей, яку упорядкував і видав Юрій Лавріненко.

А сама метафора "розстріляне відродження" належить польському публіцисту Єжи Ґедройцю.

З приходом більшовиків до влади все змінюється.

Примітивному й заангажованому уряду “поперек горла” стають митці-інтелектуали,

люди енциклопедичних знань, визначні таланти.

Партії потрібні були ті, хто без зайвих запитань виконуватимуть соціальне замовлення.

Настає культ сірого соцреалізму – єдиного стилю, дозволеного партією.

Соцреалізм – псевдохудожній напрям.

Це означає, що мистецького наповнення в текстах немає,

лише імітація художности.

Визначимо ознаки соціалістичного реалізму:

- правдиве змалювання дійсности, зокрема подій радянської історії;

- робітничий клас стає головним героєм творів;

- комуністична ідейність.

І ось тут ми наближаємося до важливої проблеми цього періоду.

Цитую рядки Миколи Хвильового:

«Так споконвіку було. Одні упирались з ганчіркою в руці,

а другі тяглися до стяга зорі і йшли за хвостами комет,

горіх розкусивши буття». Кінець цитати.

Отже, перед письменниками радянського періоду постав вибір:

оспівувати соціалістичну дійсність

чи сповідувати свободу самовираження?

Як би ви вчинили, якби постали перед таким вибором?

На наступних уроках ми говоритимемо про тих, хто залишився вірним собі,

і тих, хто поступився.

Нагадую про можливість перечитати конспект,

у якому ви знайдете додаткові джерела для опрацювання.

Для сміливців, які не бояться робити вибір, – є тести для самоперевірки.

Цитую:

"Осте сте бі бо бу"

Кінець цитати.

На наступному уроці читатимемо цю футуристичну поезію!