Українська література 5 клас. Урок літератури рідного краю.

Опис документу:
Навчальний проект. Легенди рідного краю. Метою проекту є активізація туристсько-краєзнавчої та пошуково-дослідницької діяльності серед учнів, підтримка підростаючого покоління у вивченні історії міст і сіл, в збиранні, дослідженні, збереженні та примноженні духовної та матеріальної культури рідного краю

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Легенди рідного краю

                                                                                Проект виконав:

                                                                                7А клас

                                                                                Науковий керівник:

Кожевнікова М.Л.

Паспорт проекту

Номінація

Навчальний проект

Автор проекту

7а клас

Назва проекту

Легенди рідного краю

У кожного є своя, глибока історія...

Актуальність проекту

Система знань про наш народ, це пізнання історії й культури наших предків та сучасників, це усвідомлення єдності з попередніми поколіннями українців, їхнім духовним світом.

Зневажаючи свій народ і знання про свій народ, нехтуючи його традиціями, неможливо відчути себе українцем. Створити справді горду й незалежну державу, заслужити повагу в світі зможуть лише ті її громадяни, кожен з яких відчуватиме в собі дійсно українську душу.

Строки проекту

початок вересень 2012, завершення січень 2013

Перелік шкільних навчальних предметів

географія, природознавство, українознавство, історія

Клас та вік учнів, які брали участь у проекті

7 а клас, 12-13 років

Короткий опис проекту

Метою проекту є активізація туристсько-краєзнавчої та пошуково-дослідницької діяльності серед учнів, підтримка підростаючого покоління у вивченні історії міст і сіл, в збиранні, дослідженні, збереженні та примноженні духовної та матеріальної культури рідного краю. Будь які легенди містять в собі частинку історичної правди, прикрашеної людською фантазією та рівнем освіченості населення. Не стали винятком і легенди Васильківщини які поєднали в собі традиції різних народів.

Легенди

Окрему жанрову групу у фольклорній творчості українського народу становлять легенди. Легенда – це поетична оповідь про яку-небудь історичну подію, усне народне оповідання про чудесну пригоду, котра сприймається як достовірна. Легенда - приблизний синонім поняття міф; епічна розповідь про те, що відбувалося в незапам'ятні часи.

Як і перекази, легенди покликані зберегти у народній пам'яті й передати майбутнім поколінням знання про історичне минуле народу, пояснити причини виникнення різних явищ природи, їхню суть, зафіксувати народні уявлення наших пращурів про них. На відміну від переказів, легенди менш достовірні, у них допускається вигадане, фантастичне, неймовірне. Але поряд з цим, легенди - це не прості вигадки, адже беруть свій початок з реальних подій.

Хоча події у легенді нерідко перебільшуються, у народній свідомості вона все ж сприймається як достовірна розповідь, що відрізняє її від звичайної казки, а фантастичний зміст легенди трактується як диво, творене незвичайними людьми. Фантастика і вимисел легенди – саме ті чинники, за допомогою яких неясне стає зрозумілим, а неможливе – досяжним.

Цілі проекту:

- навчальна: навчання учнів технологіям проектної діяльності; спонукаючи формуванню в учнів практичних знань і навиків;

- розвиваюча: розвивати вміння та навички самостійно відбирати, систематизувати, аналізувати інформацію; розвивати комунікативні та практичні навички, вміння працювати в групі;

- виховна: продовжити виховання в учнів патріотичних почуттів, активної життєвої позиції.

Основні питання проекту

Який він, Васильківський район?

Що таке переказ, а що таке легенда?

Які легенди ісують у нашім краю?

Для чого вивчати легенди ?

Використання учнями інформаційно-комунікаційних технологій у процесі реалізації проекту

створювали презентації, публікацію; використовували програми Word, PowerPoint,; вивчали додатковий матеріал (наукові статті, фото, малюнки) з мережі Інтернет; переглядали відео фільми у YouTubе

Використання вчителем інформаційно-комунікаційних технологій для зацікавлення учнів

перед початком проекту використання програми Word, Excel, PowerPoint; документами, Пикаса для роботи з фотоматеріалами

Дидактичні матеріали

пам'ятки учням

також було використано схеми, фото, малюнки з завданнями та запитаннями

Основні результати, одержані учнями у процесі реалізації проекту

Легенди за змістом подібні до фантастичних казок у них також головну роль відіграє чарівний, фантастичний елемент. Але сюжети легенд більше, ніж казкові, зорієнтовані на достовірність зображуваного. Багато легенд ґрунтується на біблійних сюжетах (про створення світу, перших людей, про Ісуса Христа, Божу Матір, пророків, апостолів, святих).

Це можуть бути легенди про перетворення людини на різні предмети чи тварини, про переселення душ у тварини і рослини. Це легенди про походження калини, верби, папороті. Такі легенди легше сприймаються дітьми, бо вони дуже схожі до казок. Дитяча уява не повинна загострюватися на розвінчанні фантастичності у таких легендах. Діти проводять паралель, що, наприклад, калина така ж красива, як і молода дівчина. За допомогою таких легенд про перевтілення людей у рослини діти навчаються поважати і любити красу природи. Доцільно перед вивченням таких легенд розповісти учням про ту чи іншу рослину.

Також уже в давньоруських літописах зафіксовані легенди, пов’язані з історичним минулим нашого народу. У них відображена боротьба наших предків зі степовими кочівниками, татаро-монгольськими ордами, подвиги козацтва та інші моменти з історії визвольних змагань українського народу. Ці легенди є найправдоподібніші. Дечим вони схожі до оповідань. Наприклад, у легенді “Панщина” розповідається про конкретний період життя українського народу, про знущання, які перенесли українські селяни.

Перед вивченням історичних легенд і переказів дітей слід ознайомити з тими чи іншими історичними фактами. Чимало цих творів пов’язано з назвами різних місцевостей, які можна вивчати після розповіді про цю місцевість. Такі легенди і перекази містять народне тлумачення їх незвичайного походження назв.

Оцінювання проекту

відбувалося у декілька етапів:

1.Самооцінювання роботи учнів в проекті 

2.Оцінювання учнів групою 

3.Оцінювання вчителем продуктів проекту

4.Підсумкове оцінювання роботи учнів у проекті: після опрацювання всіх бланків учитель виставив підсумкову оцінку всім учням, що були задіяні у проекті.

Фоторепортаж про роботу в проекті

Див. додаток

Васильківський район (Київська область)

Цей термін має також інші значення. Докладніше — у статті Васильківський район.

Васильківський район

Герб Прапор

Район на карті області

Основні дані

Країна: Україна

Область/АРК: Київська область

Код КОАТУУ: 3221400000

Утворений: 7 березня 1923 року

Населення: ▼ 57 871 (на 1.12.2012)

Площа: 1184.4 км²

Густота: 48.9 осіб/км²

Тел. код: +380-4571

Поштові індекси: 08620—08681

Населені пункти та ради

Районний центр: Васильків

Селищні ради: 4

Сільські ради: 39

Смт: 4

Села: 65

Селища: 1

Мапа району

Районна влада

Адреса: 08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Луначарського, 4, 2-22-68

Веб-сторінка: Васильківська РДА

Голова РДА: Сабадаш Володимир Іванович

Голова РР: Мазепа Олег Володимирович

Василькі́вський райо́н — район у Київській області України. Населення — 69,2 тис. чол., площа — 1184,4 тис. га., з них 16,8 тис. га — займають ліси

Територією району протікає 8 річок. Найбільші з них — Стугна, Бобриця, Протока. Загальна довжина доріг району — близько 1650 км, серед них з твердим покриттям — 1100 км. В районі працює 10 промислових підприємств. Основна виробнича діяльність району — сільськогосподарське виробництво.

Історія

За архівними даними Васильківський повіт згадується ще в 1782 році при створенні Київської губернії. Археологічні знахідки свідчать, що вже в IV-III тис. до н. е. на території району були поселення представників трипільської культури. Також відомі численні пам'ятки епохи бронзи (II тис.до н. е.) поблизу населених пунктів Застугна, Погреби, Глеваха, Іванковичі, Лосятин, Мар'янівка. На берегах Стугни залишились скіфські пам'ятки. На території Васильківщини скіфи залишили рештки поселень та загадкові кургани — могили: «Чортиха», «Переп'ятиха», «Три брати» (с. Погреби, с. Мар'янівка, смт.Глеваха).

Поселення (городища) наступних культур часто успадковували місця розташування посередніх. На території району в долині р. Стугни знайдені поселення ранньослов'янських зарубинецької (II ст. н. е.) та черняхівської (IV ст. н. е.) культур. Вони знайдені поблизу Гребінок, Великої Вільшанки.У літописах XI століття згадуються загадкові Змієві вали. Ці вали (насипи висотою 6-8м і шириною 14-16 м) простяглися через всю Україну на межі лісу і лісостепу як захисні споруди.

Козацькі поселення цього часу на Васильківщині були в с. Рославичі та с. Лосятин. Підтвердженням цьому є городище «Замковище» на р. Рут, нині р. Протока, в с. Лосятині. З покоління передається легенда про те, що саме тут існувало козацьке укріплення. Крім того, в с. Рославичі був мідний церковний дзвін, подарований рославицьким козакам гетьманом М.Потоцьким.

У липні 1921 року Васильків віднесено до категорії селищ міського типу, в 1923 році він став райцентром.

Після закінчення громадянської війни трудівники Васильківщини активно включилися у відбудову народного господарства. Населення краю займалось переважно хліборобством, торгівлею, ремісництвом, значна частина працювала на державному шкір заводі м. Василькова. Широкого розвитку в районі набуває кооперативний рух, розвиваються освіта та культура. Історія цього періоду Васильківщини наповнена і трагічними сторінками: сталінськими репресіями, голодомором 1932—1933 років.

У роки великої Вітчизняної війни 1941—1945 років тисячі васильківчан пішли на фронт, активно діяли в підпіллі, в партизанських загонах. У листопаді — грудні 1943 року Васильківський район визволено від німецько-фашистських загарбників.

Нині Васильківський район за своїми соціально-економічними показниками, промисловим потенціалом та сільськогосподарським комплексом є одним із найрозвинутіших регіонів області.

Перекази і легенди.

Переказ - те, що дійшло до наших днів безпосередньо з глибини століть і тому зберегло дух того часу. "Преданья старовини глибокої ..." - Так говорить А.С. Пушкін про події, описані в "Руслані і Людмилі".
Слово "легенда" у свідомості сучасної людини ще більше пов'язане з вигадкою, відверто неправдоподібною історією, яка прикрашає дійсність.
Але в науковій літературі про фольклорі ці поняття мають інше , більш чітке значення. Перекази і легенди - це жанри усної народної творчості. Перекази - розповіді історичного змісту, народна та історична проза. Легенди - розповіді релігійного змісту. Відмінності між переказами та легендами народна свідомість не робить. Та й сучасна наука не завжди може провести чітку грань між ними.
Назва "переказ" досить точно відбиває суть цього жанру. Це розповідь, який передається з вуст у вуста, переходить від покоління до покоління.
Грамотність і книги були доступні небагатьом. А знати своє місце в історії, розбиратися в подіях хотілося майже кожній людині. І аж до XIX сторіччя перекази замінювали простому народу історичну літературу, по-своєму розповідаючи про минуле. Передання не відображають весь хід подій. Вони приділяють увагу окремим яскравим моментам історії.
Передання часто висвітлюють походження того чи іншого народу. Звичайно мова йде про який-небудь предка, родоначальнику, з яким пов'язана назва племені чи народу (етнонім).
У переказах є багато такого, про що не можна прочитати в книгах. Минуле в переказах зазвичай прикрашає. Так, розповідається, що в колишні часи жили не звичайні люди, а велетні; тому, людські кістки, знайдені на місці колишніх боїв росіян із литовцями або чуддю (одним з фінських племен), нібито вражають своєю величиною. Розбійницькі або козачі отамани в минулі роки теж володіли якимись чарівними властивостями: наприклад, Єрмак, за переказами, невразливий для куль, Разін - чаклун і т.д.
Зрозуміло, знайшли своє відображення в переказах і реальні обставини.
Про свійських царів і щедрих розбійників.
Майже у всіх переказах в центрі будь-якої події завжди стоїть одна яскрава особистість: князь, розбійник. Отаман, генерал і т.д. Ця особистість і визначає все, що відбувається.
У переказах про історичних особистостях можуть описуватися події, широко відомі: наприклад, взяття Іваном Грозним Казані, завоювання Єрмаком Сибіру і т.д. Але поряд з цим існує безліч сюжетів, в яких зображуються різні вчинки знаменитих людей, не відомі за архівними документами або іншими джерелами.
Особливий інтерес для народної історичної прози представляє приватна життя історичної особи. Яскраві, видатні діячі хоч і відрізняються в переказах від звичайних людей, але по якихось ознаках схожі на простих смертних. У них є своє особисте життя, вони можуть займатися справами аж ніяк не героїчними, буденними, безпосередньо спілкуватися з простолюдом і т.п. Розповідається, наприклад, як Петро I стає хрещеним батьком сина бідного селянина, як один з найбільших полководців XVIII в. граф Румянцев ловить рибу у своєму маєтку, а Суворов жартує зі своїми солдатами.
Часто перекази виконані іронії: навіть великі діячі у них можуть помилятися, помилятися, виступати в смішному світлі. У цьому ще одна важлива особливість переказів: вони не тільки закріплюють історичні події в народній пам'яті, нехай навіть прикрашав, а й наближають їх до повсякденності. Тому в оповіданнях крім прославлених особистостей і гучних подій зустрічаються герої і обставини, невідомі за межами даної місцевості.
Безліч переказів присвячено тому, як був заснований те або інше місто і освоєні нові території, як виникли ті чи інші географічні назви. Ці сюжети також пов'язані з діяльністю якого одного видатної людини.
Назви міст, сіл, річок, озер часом зв'язуються з якоюсь подією місцевого значення (якого насправді могло і не бути).
Серед героїв переказів часто зустрічаються розбійники і силачі.
Розбійники грабують, вбивають людей, ховають награбоване, закопують скарби, які ніхто не може розшукати.

Існують розповіді про цілі розбійницькі села: жителі заманювали проїжджих до себе ночувати, а потім вбивали їх; або вдень займалися звичайним працею, а по ночах грабували.
Однак далеко не завжди в переказах розбійники постають злочинцями. Нерідко йдеться про благородних народних заступниках, які роздавали награбоване бідним. Серед них згадуються Разін і Пугачов.
Силачі в переказах - завжди прості люди, представники того середовища, в якій про них і розповідається: серед козаків - це козак, в бурлацьких оповіданнях - бурлак. Такий силач перевершує всіх фізичної міццю і звичайно не має рівного противника, але в усьому іншому такий же, як усі. Але іноді такі герої наділяються і міфологічними, чарівними рисами. Один з найвідоміших героїв-силачів - Рахта (або Рахкой) Рагнозерскій, прозваний так за назвою села Рагнозеро в Карелії.
Такі персонажі вказують на зв'язок переказів з іншими фольклорними жанрами, в центрі яких стоїть виняткова особистість: з билинами, історичними піснями , казками, народними віруваннями.
Як Христос хліб збирав
Слово "легенда" на латині буквально означає "те, що слід читати". Спочатку так називали житія святих, в яких містилися приклади християнської чесноти і благочестивого поведінки. Пізніше під легендами стали розуміти взагалі повчальні і благочестиві історії. А потім і просто історії, в яких відбувається щось незвичайне, чудове, але сприймається це як те, що сталося насправді.
У легендах поряд з людьми і тваринами діють Бог і святі, ангели і біси. Якщо переказ звернене в минуле, то в легенді час дії не обмовляється. Це або священний час - коли Бог створив світ, чи йдеться про події, які могли відбуватися коли завгодно.
Все, що відбувається в легендах описується й оцінюється з точки зору відповідності християнським нормам життя - як їх розуміє народна традиція. У подіях, що зображаються в легендах, багато неймовірного. Але поняття "правдоподібно" або "неправдоподібно" до них незастосовні.
У легендах Христос чи святі часто спускаються на землю і невпізнані ходять по ній, нагороджуючи праведників і караючи грішників. Такі сюжети будуються на контрасті між тим, що думає про непримітних мандрівниках людина, і тим, хто вони насправді. Покарання або нагорода слідують негайно або обіцяні в майбутньому житті, в пеклі або раю.
Буває, що легенди перегукуються з казками. Відмінність їх у тому, що казки розповідаються для веселощів, для забави. А легенди, незважаючи на схожість сюжетів, сприймаються цілком серйозно, як дійсний випадок, з якого слід зробити висновки, витягти мораль.
Сюжети легенд черпали не лише в усній, а й у письмовій культурі. Серед писемних джерел на першому місці стоять апокрифи. Лягли в основу легенд і деякі біблійні події.
Християнські образи і сюжети часто накладаються на давні народні повір'я.
Легендарні сюжети знайшли відображення не тільки в літературі, а й у іконопису. Найпоширеніший тип ікони Святого Георгія - "Чудо Георгія про змія" - пов'язаний з легендою, а не з житієм цього святого. Це зображення, де Святий Георгій на коні топче й пронизує списом змія, було настільки популярне, що стало гербом Московської Русі, а потім і Москви.
Легенди та перекази - живий жанр. Вони оточують нас і донині. Народна культура як і раніше на свій лад веде рахунок подій, відбираючи те, що представляється найважливішим. І чутки, які породжує розносить сучасна чутка, в майбутньому цілком можуть дійти до нащадків дивовижними історіями.

Легенди Васильківщини

РІЧКА СТУГНА

Під Києвом заліг змій, і жителі села Трипілля і міста Києва по черзі повинні були давати дітей на з'їдання цьому змію. От прийшла черга до київського князя, щоб він дав свою дочку. Дійсно, він нічого не зміг зробить і видав дочку. Але змій її не з'їв, так як вона була красива і сподобалась йому. Вона ж дізналась, як можна вбити цього змія, написала записку, прив'язала до голуба і відправила в Київ. В Києві ковалі Дем'ян і Кузьма викували великого плуга, запрягли у цього плуга змія і почали ним орати. Під час оранки плуг викидав такі великі скиби, що перетворював їх у вали. Звідси і пішла назва Змієві вали. Він дійшов до Трипілля, страшенно втомився і почав пити воду з річки та й випив. Залишився струмок, який став називатись Стугна, через те, що він напився води і здихав, стогнучи.

(Зап. 1960 р.В.І. Халецький в Обухівському р-ні Київської обл..від учителя

С.Н.Омельченка, 45р. ІМФЕ ф.14-3, од.зб.984,арк..12. Пор.зап.Я.П.Новицького

Зроблений ним 1905 р. В с.Крестинівка Маріупольського пов. Катеринославськогї

губ.від Г.Омельченка, 80 р. Новицький, 1908, с.75-76, № 89)

ЗМІЄВІ ВАЛИ

Вали ці зроблені змієм, який пожирав людей. Якось цей змій побачив двох святих — Кузьму й Дем'яна, погнався за ними, щоб їх з’їсти. Кузьма й Дем'ян (вони були ковалями) встигли сховатися в кузню, де й заперлися. Змій пролизав залізні двері кузні й просунув туди язика. Тоді Дем'ян схопив кліщами змія за язика. Змій почав просити, щоб його відпустили. — Досить,— казав він,— будемо миритися: хай буде вашою половила світу, а половина моєю. Я не буду чіпати вашої сторони, а ви - моєї. Переділимося! — А як же ділитися,— кажуть Кузьма і Дем'ян,— ми можемо не узнати межі: ти будеш показувати, що це твоя половина, а ми – що наша. Краще переорати пополам землю, щоб ти не перелазив на наш бік брати людей: бери тільки своїх! Кузьма й Дем'ян сказали тут же, що самі вони не в силі орати плугом. Тоді змій сказав, що він переоре світ сам. На тому й погодились Кузьма і Дем'ян запрягли змія в плуг, а самі пішли за ним і переорали так світ раз від моря й до моря. Та виявилося, що борозна була невелика, мало помітна. Тоді змій повернув удруге «всклад» орати по тому місцю, так що вал вийшов вдвічі вище попереднього. Дотягнувши до синього моря , змій дуже стомився, його мучила така сильна спрага, що він обпився води і тріснув.

(Зап. У 1890-х рокаху Трипіллі В.Г. Ляскоровський / Див.його працю «Прошлое

м. Триполья и окрестніе о нем предания» с. 22 - 23/ Вар.: Сємєнський, с.39–40,

29 , «Вал змія»; Труди ХШ археологического съезда, т.2 М., 1908, «Змієві вали")

М А Н Д Р У Є М О   У К Р А Ї Н О Ю  Р А З О М !     -    

Oборонні споруди Київщини
("Змійові вали" - оборонні споруди тисячоліть)

Одноденна автобусна екскурсія. Від’їзд з Києва орієнтовно о 8:00-9:00, повернення до 16:00.

Під час екскурсії ми оглянемо оборонні споруди, які протягом декількох тисячоліть зводилися навколо Києва.

Змійові вали — грандіозні земляні укріплення, залишки яких розкидані майже по всій лісостеповій та степовій території України та вражають своєю висотою. Загальна довжина валів складає біля 2000 км. За легендою, їх проорав Змій, який постіно нападав на жителів Подніпров'я, аж поки Кирило Кожум'яка не поборов його і не запряг до плуга. Земля вивернута з борозни, проораної Змієм, й утворила величезні насипи. Тому вали люди назвали Змійовими. Ці найдавніші на території України фортифікаційні споруди недостатньо вивчені. Більшість дослідників вважає, що високі насипи великої довжини були ефективними засобами захисту осілого населення лісостепу від легкої кінноти степових кочівників, зводячи нанівець головну перевагу останніх — швидкість

просування та раптовість нападу. Це підтверджує конструкція валів та загальна їх спрямованість з півночі на південний схід. Аналогічну функцію виконувала всесвітньо відома Велика Китайська стіна, побудована для захисту держави від кочівників з півночі. Зараз непоказні земляні насипи, колись були потужним та складними укріпленням. Це були суцільні вали висотою 10-15 метрів, шириною основи до 20 метрів, на дерев’яному каркасі. Будівництво таких споруд вимагало величезної кількості людей та централізованого управління, тобто було можливим лише за умови існування держави на цих територіях. Тому в історичній науці довгий час вважалося, що ці укріплення були побудовані за часів Київської Русі. Є підстави стверджувати, що Змійові вали були споруджені набагато раніше племенами, які заселяли територію українського лісостепу та мали державну організацію.

За віки більша частина Змійових валів була розорана. Руйнування триває і в наш час.

1. Коли ви вперше ознайомилися з творами усної народної творчостi? Розкажіть, як це вібулося.

2. Що таке фольклор? Хто i як створював фольклорні твори?

3. Коли з'явилися пepшi твори усної народної творчості?

4. Які види фольклору вам віомі? Наведіть приклади.

5. Який вплив мае усна народна творчість на розвиток культури нашого народу?

Легенди про волошки (васильки)

З тих пір як існує людська цивілізація складено безліч легенд і оповідей про квіти і рослини. Сумні і ліричні, світлі і радісні, романтичні і чарівні ... Всі ці історії говорять про те, як сильно й натхненно впливають рослини на людину і її світовідчуття. У подорожі по країні міфів і легенд про квіти - збірка легенд про волошки (васильки).

Наближався вечір. Вибиваючись з останніх сил, стомлено тягнувся заморений кінь. А молодий статний хлопець Василь ніби й не трудився з раннього ранку. Легко і впевнено ступав він борозною, як би граючи рукоятками сохи.

Як не задивитися на такого молодця?

Залишивши всі свої клопоти, милувалася красенем орачем русалка. Здалеку, несміливо, сховавшись за очеретами, з самого ранку невідривно стежила вона за ним, а коли Василь, закінчивши роботу, підійшов до річки вмитися, не витримала і постала перед ним у всій своїй красі.

Полюбили вони один одного. У всьому у них було повне порозуміння, тільки от ніяк не могли домовитися, де їм краще жити разом. Русалка кликала Василя в рідну їй водну стихію, а він твердо стояв на своєму: оселимося у ріллі.

Зовсім винищили вони в суперечках. Нарешті, зрозумівши, що непоступливий Василь ніколи не підкориться її наполяганням, русалка зважилася на останню крайність: вона перетворила його в скромну синю квітку. Не раз дивлячись, як краплі дощу, збираючись струмочками, зливаються в ріки, вона сподівалася, що і блакитна квіточка - Василь - врешті-решт прийде в її будинок. Однак очікування її не виправдалися, волошка міцно тримається корінням за рідну ріллю.

Як люди дізнались про васильки

Давно це було.

Жив на світі дід Василько; була в нього онучка. Якось пішла онучка на тік і знайшла там якесь зернятко; прибігла до діда й каже: «Дідусю, що се за зерно?»

«Ось що, дівчинко: посій його, нехай виросте, — тоді й побачимо, що воно за зерно».

Онучка посіяла й стала поливати. Із зернятка виросли квіти. Тоді вона зрізала їх, зв'язала в пучечок і поклала за образи. Довго вони там лежали, поки, нарешті, зовсім усохли.

Якось онучка взяла цей пучечок, понюхала: добре пахне. Понесла дідові; понюхав він і каже: «Яке добре, пахуче!»

«Як же квіти ці звуться?» — запитала онучка. Саме в цей час діда покликала баба: «Васильку!»

А онучка вирішила, що це квіти так звуться — васильками, й каже: «Так це васильки? Дідусю, давай назвемо їх васильками!»

З того часу й дізнались люди про васильки.

Легенда про рожеві, сині, білі, золотаві і голубі волошки

Жила-була щаслива родина: мати, батько та сім доньок. Небагаті, але працьовиті, вони завжди раділи сонцю, небу та добрим людям. Оскільки оселя була на краю села, то на ошатному подвір'ї часто зупинялися подорожні.

Одного разу серед ночі на село напали розбійники. Вони забирали майно, худобу, нищили все навкруги. А коли побачили дівчат-красунь, вирішили забрати з собою. Як не бідкалися батьки, але вдіяти нічого не змогли. Лише й встигла мати кожній донечці стрічками косу перев'язати. Куди їхали дівчата, там і залишали по стрічці, які перетворювалися на дивні різнобарвні квіти-волошки. Доньок все далі і далі везли від рідного краю.

І марно батьки шукали дівчат, бо квіти росли скрізь. Так і не довелося старим віднайти своїх красунь.

Страшна слов'янська легенда про двох братів

Старший брат, Петро, був темноволосим, чорнооким з важким відлюдним характером. Молодший, Василь, відрізнявся від нього як день від ночі - блакитноокий, з кучерями пшеничного кольору він був скрізь перший і в роботі, і у веселій гулянці.

Старшого брата з'їдала заздрість, адже добрий і веселий красень Василь користувався загальною любов'ю. І покликав одного разу Петро молодшого брата на полювання і застрелив його, а тіло закопав на полі, що було на краю лісу. Повернувся Петро у село і сказав людям, що брат погнався за пораненим оленем і заблукав у лісі. Цілу ніч ходили селяни по лісі, шукали і кликали хлопця. Але пошуки виявилися безуспішними. А коли, на ранок, вони вийшли з лісу на поле, то побачили, що воно все покрите небаченими досі квітами - блакитними, як очі Василя.

Лебідь, жайворонок, соловей

Прадавня легенда про сотворення світу Соколом-Родом оповідає:

І була напочатку Пітьма – вічна й безмежна. Ні Землі, ні Неба, ні Сонця. Тільки – морок. Густа, холодна й безконечна Ніч. А її пронизувало Око.

Звідки летіло воно? І – куди? Нізвідки і в нікуди? І де взялося воно.

Око, пролетівши чорне безмежжя впродовж безконечної кількості часу і не знайшовши краю пітьмі, одного разу спинилося. І пустило Сльозу. Чисту-пречисту Росинку. З неї вродилося диво: Першоптах і Першобог – птиця Сокіл.

Його золотаве пір’я осяяло непроникну ніч.

Сокіл розправив крила і закружляв над Оком.

І пустив Сокіл золоту Сльозу-Росинку, що впала на Око. І вмить розрослося воно у великий острів серед мороку.

І пустив Сокіл срібну Сльозинку, і впала вона посередині острова, де утворилося озеро Живої Води.

І пустив Сокіл зелену Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі високі трави на острові й берегах озера.

Тоді Сокіл зніс золотий жолудь. І сталося диво: виросло з того жолудя розкішне й могутнє Першодерево. Дуб-Стародуб.

І наче зорі розцвіли на його крислатому гіллі: то вродили Молодильні Яблука – плоди невмирущості. Стало довкола світло й весело.

Тоді злетів Сокіл на вершину Першодерева й сказав: “Я створив Ирій. Тут моє місце на віки вічні. Звідси я творитиму Світ”.

зніс Сокіл двоє яєць: біле й чорне. Впали вони в озеро Живої Води, і вродилися з них Білий Лебідь і Чорний Лебідь. Попливли вони назустріч один одному і стали люто битися.

Тоді з вершини Дуба-Стародуба сказав їм Сокіл: “Зупиніться!”

І лебеді перестали битися. І сказав Сокіл: “Я даю вам Слово і Розум. Вийдіть з води і станьте обабіч мого Дуба”.

Вийшли лебеді з води й одразу перетворилися в людиноподібних велетнів. Тільки в одного шкіра була біла, волосся – русяве, очі – блакитні, а в другого все було чорне – і шкіра, і волосся, і очі.

І сказав Сокіл їм: “Зірвіть з дерева по яблуку і з’їжте їх”.

З’їли велетні по молодильному яблуку і відчули в собі силу неймовірну.

І сказав їм Сокіл: “Тепер ви невмирущі Боги”.

І вклонилися йому велетні. І сказав Сокіл білошкірому: “Ти є Білобог, Володар Світла й білого Світу та всього, що створиш у ньому”.

І сказав Сокіл чорношкірому: “Ти є Чорнобог. Володар ночі і пітьми та всього, що створиш у ній”.

І сказав він обом: “Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ті, що прийдуть, не зазнають Добра без Зла і Краси – без Погані, тож не знатимуть, що таке життя і навіщо жити в ньому”.

Жайворонок. Розповідають, що, коли Див створив землю, він хотів скликати всіх небесних богів, щоб ті помилувалися на справу його рук. Кликав, кликав їх Див знизу, навіть втомився, а вони все не чують. Тоді підняв він камінчик і кинув його так високо, що докинув до самого неба. І у вишині камінчик раптом претворився на маленьку сіру пташку, яка дзвінко заспівала – і привернула увагу богів. Глянули вони на землю – і захопилися справою рук Дия. Почали так голосно кричати від захоплення, що пташка каменем впала з висоти – якщо б не крильця, розбилася б вщент!

З тих пір жайворонок то парить високо-високо, то різко опускається з пронизливим криком. Але там, у блакитній височині, він співає так солодко, що навіть Боги не можуть залишитися байдужими до цього співу. А про людей і говорити нічого!

За народними повір’ями, на зиму жайворонок перетворюється в мишу, а влітку приймає колишній вигляд.

Зиму він проводить в мишачій нірці, у полі під каменем, під грудкою землі в борозні. У середині зими перевертається на інший бік і спить до весни.

А ще кажуть, ніби він взимку знаходиться високо-високо в небі. Боги тримають його в руках, тішать і пестять, поки не блисне перша блискавка і не розкриються небеса, куди в цей час жайворонкам дозволено буває зазирнути.

Приліт жайворонків знаменує прихід весни. В народному календарі є свято, що присвячене птахам – це Сороки (Сорочини) або Жайворонки. Так називаються і обрядові коржики у вигляді пташок, які печуть в цей день дітям, щоб вони, ходячи вулицями, закликали птахів з вирію. Діти бігали з тим печивом по селу, підкидали вгору, імітуючи пташиний політ, і викрикували весняні заклики до птахів:

Із краю кураю

Пташок викликаю:

Летіть, жайворонки,

До нашої сторонки,

Спішіть, ластів’ята,

До нашої хати –

Весну зустрічати,

Зиму проводжати!

Діти вірили, що після таких закликів птахи і весна не забаряться. А щоб пернатим друзям не було сутужно, залишали для них крихти своїх коржиків, а іноді і цілих “жайворонків”, повісивши їх на гілочки дерев.

Соловейко. Назва цієї маленької співочої пташки походить, як вважають мовознавці, від давньоруської славій – той, хто співає пісню-славу Богам. Недаремно соловей, як і інші великі птахи, вважається віщим пташком, про свідчить пісня:

Соловейко маленький,

В тебе голос тоненький,

Скажи, де мій миленький?

Віщий співець Боян у «Слов о полку Ігоревім» названий «соловієм старого часу». Про те, що соловей здавна вважався символом співучості та красномовства, свідчить ім’я новгородського жерця Богомила, який “сладкоречия ради наречен Соловей» (Іоакимивський літопис).

Соловей – провісник Богині Весни: його спів (давньоруське щекот) завжди сприймається як щасливий Божий знак, а відсутність співу солов’я свідчить про передчуття біди.

Шевченкове «соловейко в темнім гаї сонце зустрічає» має глибинну народно-світоглядну основу, яка пов’язує солов’я з сонячним Божеством. Соловей називається «птицею рахманнною» (від рахманів, брахманів), тобто птахом жрецької верстви, «Божою», «святою пташкою». Усі слов’янські народи шанували солов’я, весняними вечорами виходили на вулиці, в садочки, щоб послухати спів цього улюбленця Богинь Лади і Лелі, співця любові і щастя.

На Київщині, (с.Зазим’я, Княжичі, м.Бровари) існують перекази, що відомий у билинах Соловей-розбійник – це язичницький жрець, який жив у Броварському лісі під Києвом. Він мав надзвичайно велику силу і був загрозою заїзджих християн. Жрець Соловей мав свої укріплення, контролював переправи на Дніпрі, звідки нападав на християнських попів і охрищених княжих дружинників. Соловей збирав своїх воїнів у Добрянському яру, де поруч на Лисій горі було язичницьке капище.

В Україні соловейко починає співати на початку травня, коли розцвітають сади. Про це в народі кажуть, що він починає співати, «як нап’ється води з березового листя».

Назва етапу дослідження

Діяльність учнів

Одержані результати

Початковий

(планування діяльності)

Ознайомлення з учительською презентацією

Осмислення актуальності проекту

Обговорення ключового та тематичних питань

Об'єднання учнів у групи, отримання завдань

Визначення джерел інформації

Складання плану дій

Створили групи, визначилися з напрямками роботи

Ознайомилися з памятками роботи в групі, в мережі Інтернет, з планування роботи, правилами ведення дискусії, готовності доповідних матеріалів.

Розподілили обовязки у групі

Переглянули: відеофільм

Творчий

(дослідження теми проекту)

Робота у групах:

І група Пошуковці: підбирали та аналізували матеріали з довідкової та додаткової літератури, Інтернету щодо зазначеної теми, провели збір легенд та переказів. Працювали над створенням міні-презентації та публікації.

ІІ група Дослідники: визначали: - хто знає легенди рідного краю?; провели опитування учнів школи з питання: “Які легенди ви знаєте?”. «значення легенд?» працювали над створенням міні- презентації.

ІІІ група  Преса: узагальнювали та систематизували результати дослідження всіх груп, створювали спільну презентацію груп, та учнівський веб-сайт.

Зібрали необхідну інформацію

Зробили аналіз зібраної інформації

Провели соцопитування:

Підготували висновки переглянути та пропозиції

Підсумковий

(перегляд результатів проекту, підбиття підсумків)

Оформлення результатів

Демонстрація готових матеріалів

Оцінювання діяльності учнів

Рефлексія

Оформили результати

Розробили пам'ятку . Продемонстрували учнівську публікацію переглянути, спільну учнівську презентацію переглянути; учнівський веб-сайтпереглянути

Оцінили роботу учнів у групі та провели самооцінювання

Підвели підсумки роботи в проекті

Обговорили підсумкові оцінки за діяльність у проекті

Відповіли на питання: "найбільше мені запам'яталося?", "більше всього мені сподобалося?", "під час проекту мені вдалося?", "я навчився?"

Обговорили строки та вид презентування проекту шкільній спільноті

ВИСНОВКИ

1 інтервал

…………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………………

Нова сторінка

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 інтервал;

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Стрес і стрес-менеджмент учасників освітнього процесу»
Левченко Вікторія Володимирівна
30 годин
590 грн

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.