і отримати безкоштовне
свідоцтво про публікацію
! В а ж л и в о
Предмети »

Українська діаспора

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка

Фізико-математичний факультет

Реферат

на тему:

«Українська діаспора»

Студент-виконавець:

Фокіна Дар’я Володимирівна

студентка 4 курсу, 47 групи

напрям “інформатика та англійська мова”

Викладач:

Гапоненко Дмитро Іванович
Кандидат історичних наук, доцент

ЧЕРНІГІВ 2018

ПЛАН

Вступ

І. Поняття діаспори

ІІ. Хвилі української міграції

ІІІ. Розвиток української мови в діаспорі

Висновок

Джерела

Вступ

Кожна сучасна людина у 21 столітті має можливість подорожувати,

дізнаватись про нову культуру, звичаї, мови. Інколи можна настільки захопитись країною, що виникне бажання продовжити своє існування саме у цьому місці. В'їзд громадян інших держав у країну на довгострокове перебування або постійне проживання називається імміграцією. Імміграція може мати різні причини: хтось хоче покращити свій матеріальний стан, знайти краще життя, хтось вимушений покинути власну країну не через власні бажання (біженці). Проте, інколи іммігранти сумують за своєю Батьківщиною й хочуть відчути щось рідне, своє, побачити знайомих людей. У такому випадку має місце поняття «діаспора».

Діаспора— етнічна, в першу чергу релігійна (конфесійна) та мовно

культурна спільнота або сукупність індивидів, які існують та зберігаються за межами свого материнського регіону, і котрі усвідомлюють свою генетичну або духовну з ним єдність.

Поняття походить мовно з давньогрецької, але змістовно 

з юдейської традиції (мається на увазі розсіяння євреїв по світу та існування компактними релігійно-етнічними громадами). В Європі це поняття стало набувати широкого вжитку в 19 столітті. Часто ним не зовсім коректно звуться будь-які національні меншини.

Термін «діаспора» вживається науковцями і на позначення українців і

осіб, що мають українське походження та проживають за межами етнічних землель.

Українська діаспора являє собою досить численну групу у світі – більш

7 млн. українців проживають у колишніх радянських республіках і до 5 млн. - у далекому зарубіжжі. 

На сьогоднішній день, найчисленнішою діаспорою українців в світі

знаходиться у Канаді. Незважаючи на велику різницю у розташуванні від України, «канадські українці» пам’ятають про своє коріння, тому розвивають та вивчають українську мову та літературу, живуть згідно українським звичаям та традиціям, створюють українські школи та курси для вивчення української мови.

Україна здійснює політику у відношенні своєї діаспори, дотримуючи

принципу недоторканності границь і цілісності держав. На жаль, на сьогоднішній день українська держава не має достатніх фінансових засобів , щоб задовольнити всі прохання, що надходять від українського населення зарубіжжя, про повернення в Україну. 

І. Поняття діаспори

Термін «діаспора» вживається науковцями і на позначення українців і

осіб, що мають українське походження та проживають за межами етнічних землель.

«Діаспора» – слово грецького походження, що означає «розсіювання». Його загальновизнане трактування таке – перебування значної  частини народу (етнічної спільноти) за межами країни його походження. Українська діаспора утворилася в результаті добровільного переселення, насильницького виселення, загрози геноциду, дії економічних і географічних чинників, таких як повені або посухи. Не так давно цей термін стовно українців майже не вживався. Він використовувся щодо давніх євреїв, розселення яких світом розпочалося у VІІІ ст. до н. е., в той час, коли цар Ассирії Саргон ІІ захопив давньоєврейську провінцію Самару.

Коли йде мова про українців і всіх осіб українського походження, що

розселені за кордоном, науковці користуються такими визначеннями: «зарубіжні українці», «українці на поселеннях»; часто говорять також «американські українці», «канадські українці», «аргентинські українці», «російські українці», «казахські українці» тощо. Проте, термін «українська діаспора» останнім часом став широко  вживатися щодо всіх зарубіжних українців, у тому числі й тих, що живуть на українських етнічних землях.

Оскільки в світовій історіографії визначення «діаспора» вживається

щодо тих, хто живе поза своєю батьківщиною, в тому числі й на своїх етнічних землях, поняття «українська діаспора» також можемо вживати щодо всіх без винятку українців чи осіб українського походження, які розселені поза державними кордонами України». Після здобуття незалежності Україною, поглиблення економічних та національно-культурних відносин з українцями західної діаспори і республік колишнього Радянського Союзу, переходу цих зв’язків на державну основу статус українців із зарубіжжя змінився, вони усе активніше входять до державотворчих процесів та економічних проблем, що постали перед сучасною Українською державою.

ІІ. Хвилі української міграції

Українська  діаспора  відрізняється від діаспор інших народів тим, що

вона не мала повнокровних зв'язків із Батьківщиною. Вона існувала не лише в географічній, а й у культурній, політичній і, навіть, родинній ізоляції від рідного краю. Мало того, радянська влада змальовувала образ діаспори як ворожої сили, яка бажає лиха українському народові. Та попри все це, діаспора  жила Україною, діаспора  виховувала дітей на українських ідеях, діаспора  мріяла про незалежну Україну. Традиційно історики розглядають чотири хвилі української діаспори.

І хвиля

1861 рік вважається роком початку масової імміграції українців, яка

тривала до 1914 року і привела за океан понад 180 тисяч українців.

Переважну більшість становили вихідці з Галичини, Буковини та

Закарпаття - земель, що входили до складу Австро-Угорської імперії. Вони осіли в основному у степах Західної Канади, де потрібні були хлібороби і дешева робоча сила, а також лісоруби й шахтарі.

Головні причини виїзду за океан - перенаселення, безземелля й

безробіття. Людей приваблювала обіцянка канадського уряду надати 64 гектари землі за 10 доларів. Щоб отримати сертифікат на підтвердження власності, потрібно було викорчувати, виорати і засіяти 14 гектарів упродовж трьох років. Одночасно належало збудувати хату і мешкати на своїй ділянці. В іншому разі іммігранти втрачали право на землю. Більшість із них приїжджали цілими родинами. Селилися компактно, отож мали змогу зберегти свою мову традиції, та обряди. Усюди виростали православні та греко-католицькі церкви, народні доми і читальні "Просвіти". Основна маса іммігрантів не вміла читати і писати, однак вони були національно свідомими і віруючими людьми. 

Нині за океаном відзначають великий внесок перших українських

поселенців у розбудову Канади. Вони розорали сотні тисяч гектарів цілини для вирощування ярої пшениці (урожайнішу озиму в континентальному кліматі не сіють). Іммігранти привезли із собою українську пшеницю, яка була схрещена з канадською. Оскільки новий сорт дозрівав за 88 днів, то запобігав вимерзанню, отож спричинив економічний бум у Канаді наприкінці ХІХ століття. Першу хвилю імміграції називають трудовою.

ІІ хвиля

Після перерви, викликаної першою світовою війною, з 1920-го по 1930

рік за кордон ринула друга хвиля українських емігрантів. Ця хвиля отримала назву політичної імміграції. У цій хвилі свої рідні землі покинули не тільки селяни, а й робітники, представники інтелігенції, ветерани армії Української Народної Республіки. Після розпаду Австро-Угорської імперії Галичина була окупована Польщею, Буковина - Румунією, а Закарпаття - Чехословаччиною.

Тут також українців спіткали тяжкі економічні умови, які ще не раз

призводили до масового виїзду за океан.

З другою хвилею прибуло понад 67 тисяч чоловік. Вони

оселилися не лише у степах Західної Канади, а й у великих промислових містах східної частини країни, де знаходили роботу на фабриках і заводах. Близько 200-250 тисяч українців опинилися у Західній Німеччині, втікаючи від радянської окупації. За сім років вони оформилися в таборах для "переміщених осіб" в окрему спільноту. Виникли таборові школи, майстерні, кооперативи, університет, преса. Розвивалася література, образотворче мистецтво, засновувалися політичні організації.

У різних країнах Європи залишилося близько 80 тисяч українців. Усі

решта іммігрували до США, Канади, менше - в Південну Америку та Австралію. Це були люди переважно молодшого та середнього віку, які пройшли крізь горнило боротьби і належали до інтелігенції. Це призвело до створення в діаспорі дуже динамічної структури, яка охоплювала все: від спортивного життя до літературних гуртків та видань.

Велику роль відіграли національні церкви - Українська православна

й Українська греко-католицька зі своїми метрополіями, єпархіями, владиками, семінаріями.

ІІІ хвиля

Починаючи з 1947 року, Канада відчинила двері для імміграції з

Європи. Тоді сотні тисяч українців перебували в таборах для біженців та військовополонених у Німеччині, Австрії, Бельгії, Великій Британії. Серед них було чимало "остарбайтерів" - людей, вивезених з України під час другої світової війни на примусові роботи в нацистську Німеччину; значну частину становили колишні вояки УНА, ветерани української дивізії "Галичина", яким вдалося прорватися на Захід й уникнути ліквідації радянськими спецслужбами. Після закінчення війни більшість із них категорично відмовилася повертатися на батьківщину.

Емігрантів третьої хвилі української імміграції канадський уряд вважав

політичними біженцями. Серед них було багато біженців із Східної України. 

Власне третя хвиля тривала з 1947-го по 1953 рік. Упродовж цього

короткого часу до Канади приїхали 37 тисяч українських іммігрантів, а у Сполучені Штати Америки - 180 тисяч. Цього разу серед іммігрантів була велика кількість інтелігенції та науковців. Вони сприяли розквітові українського політичного, громадського, культурного та релігійного життя в діаспорі. Цих іммігрантів об'єднувала відданість ідеї незалежності України й відновлення української суверенної держави. Вони постійно виступали проти русифікації української мови і культури. Водночас радянська влада гостро виступала проти представників цієї української діаспори, називала їх зрадниками батьківщини, фашистами. Українська  діаспора  створила в Канаді сильну громадську та релігійну спільноту - Конгрес українців Канади, який є членом Світового конгресу українців.

ІV хвиля

А з 1980 року почали приїжджати в Канаду представники четвертої

хвилі українських іммігрантів. Спочатку прибули майже 10 тисяч українців із Польщі. А під час горбачовської відлиги чимало українців скористалися можливістю відвідати родичів у Канаді. Багато хто з них задекларував себе біженцем і залишився за океаном. Після того як Україна стала незалежною, Канада не надає українським іммігрантам статусу біженців. Посольство цієї країни в Києві інформує: із 1985-го по 2000 рік за океан прибуло з

України майже 30 тисяч іммігрантів.

Четверта хвиля дуже відрізняється від трьох попередніх. Більшість

людей подалися до від’їзду через скрутні економічні умови, що настали після розвалу Радянського Союзу. Основна їх маса має вищу освіту, або технічну спеціальність, володіє англійською мовою, що дає змогу знайти роботу в Канаді. Вони намагаються одразу влитися в канадське суспільство і не знаходять спільної мови з представниками старої імміграції. У багатьох із них світогляд залишився радянський, а їхня розмовна мова - російська. Ця четверта хвиля викликала шок у старої української діаспори, оскільки вона не очікувала такого байдужого ставлення до української мови, культури, традицій.

Незважаючи на всі непорозуміння між поколіннями, нова імміграція

поступово знаходить себе. Відроджується в неї любов до своєї мови і культури. Вона починає зближуватися зі старою імміграцією. Представники нової хвилі вже роблять поважний вклад в українське громадське й культурне життя в Канаді. Чимало нових іммігрантів працюють в українській спільноті в галузях освіти, культури, релігії, спорту та бізнесу. Їх внесок не тільки зміцнює українську діаспору в Канаді, а й забезпечує її майбутність у ХХІ столітті.

ІІІ. Розвиток української мови в діаспорі

За різними оцінками нині межами України проживає 11-20 українців.

Етнічні українські землі входили до складу різних держав: Російської імперії, Радянського Союзу, Австро-Угорської імперії, Польщі та ін. Цим пояснюється формування двох міграційних потоків і як наслідок двох діаспор – західної і східної.

Проживаючи за кордоном, українські іммігранти зберегли в своєму середовищі національну культуру, мову, звичаї, українську самобутність. З перших років організованого громадського життя провідне місце в більшості друкованих виступів та висловлювань з приводу національного самозбереження посідають питання мови, за якою можна було пізнавати “своїх” у чужорідному оточенні.

Коли українці вперше прибули до Америки, багато хто з них вважав, що

буде мати змогу заробити багато грошей і повернутися додому. Початок другої світової війни вніс зміни у ці плани і багатьом довелося залишитися у новій для них країні. Процес пристосування, через який їм довелося пройти, був складним і часто болючим. Для того, щоб вижити за будь-яких умов, вони засновували свої церкви, відкривали школи, організації, а також культурні та освітні товариства. У боротьбі за пристосування до нової культури вони також послідовно зберігали вірність своїй рідній мові та культурі.

Одним з головних елементів у збереженні етнічності є мова, українські

американці розуміли це, тому зуміли розвинути як неформальний, так і формальний механізм для підтримання мовних навичок.

Майже 90 відсотків українських католицьких і православних церков

здійснюють хоча б одну службу українською, а токож церковно-слов’янською мовами. Це можна пояснити “напливом українських іммігрантів після 1945р.”, під час якого кількість україномовних в США зросла більш як в три рази за 20 років. Українська спільнота у такий спосіб набувала необхідних знань в галузі української історії, літератури, мови, релігії і культури.

У зв’язку із збільшенням потоку еміграції, постало питання про

необхідність мати за рубежем українських вчителів у нових місцях поселення. Ця проблема не могла бути так просто розв’язаною, бо вчителів, які могли навчити дітей українській мові, літературі, історії бракувало навіть на батьківщині. Важливу роль відіграли суспільні організації та читальні товариства, які організовували навчання та залучали до вивчення української мови. Важливого значення набуває виховання дітей в українській діаспорі.

На сьогоднішній день, демографічні дані свідчать, що мовою предків

розмовляє приблизно п’ята частина українського населення. За висновками деяких американських дослідників, громадяни США українського походження, які володіють українською мовою мають ряд демографічних особливостей. Серед них такі: вони переважно старшого покоління, їх соціально-економічний статус наближається до середнього рівня США, вони пізніше вступають до шлюбу, ніж американці.

Потрібно ще зазначити, що українську мову, літературу і культуру

вивчаютьуширокій мережі громадських шкіл, відомих під назвою “рідні школи”. Це суботня або вечірні школи, що утримуються різними українськими церквами та організаціями. Для учнів середньої школи такі установи у великих містах пропонують програми, які називаються “курси українознавства”. Ці курси здебільшого визнаються провінційними міністерствами освіти, а тому їх випускники отримують диплом з української мови, який можна використати для закінчення середньої школи і для вступу до вищих учбових закладів.

В деяких провінціях українські студії (навчальні програми з української мови,

літератури, історії, географії) становлять невід’ємну частину державної шкільної програми. В Альберті, Манітобі та Саскачевані існують українські двомовні програми від дитячого садка до віку 12 років. У звичайних школах існують спеціальні класи з українською мовою навчання, що займають майже 50 % учбового дня.

У п’яти Канадських провінціях українська мова викладається в середніх школах, де

в цьому існує потреба. Усього в Канаді приблизно 6 тис. дітей вивчають українську мову в початкових та середніх школах. В більшості міст із значним українським населенням працюють факультативні вечірні класи для дорослих, які бажають вивчити українську мову. Існує цілий ряд асоціацій українських вчителів.

Незважаючи на розвиток українського шкільництва, кількість людей, які назвали

українську мову своєю материнською мовою зменшилась. Лише 35 процентів канадців українського походження подали під час перепису українську мову, як мову батьків.

Важливим елементом розповсюдження а розвитку мови є її використання в пресі.

Життя більшості українських видань у Канаді було коротким, адже великих тиражів вони не збирали, як і прибутків від реклами. Тому майже всі українські періодичні видання залежали від пожертвувань читачів або організованого меценатства. Це особливо відчувається сьогодні, адже з кожним поколінням кількість українських читачів зменшується. Деякі видання намагаються привернути нових читачів, включаючи до своєї структури англомовні розділи або додатки. Найважливіші українські газети і журнали такі: “Український голос”, “Новий шлях”, “Гомін України”, “Життя і слово”, “Батьківщина” та ін.

Висновок

Останнім часом проблемам діаспор у країнах їхнього проживання

приділяється значна увага, що пов’язано з посиленням контролю за дотриманням міжнародних стандартів захисту прав людини та підвищенням інтенсивності контактів між членами діаспори за країнами їх походження. Повною мірою це стосується й української діаспори.

Сам термін «diaspora» є грецьким словом, що означає розсіяння, вперше

був застосований до євреїв, котрі з часу вавилонського полону опинилися поза своєю первісною батьківщиною й розпорошились по світу. Пізніше цей термін стали використовувати й щодо інших етнічних спільнот, які з тих чи інших причин змушені були залишити свою батьківщину й поселитись в іншому етнічному середовищі.

З проголошенням незалежності України термін «українська діаспора»

став широко вживаним. Під ним розуміється та сукупність українців, які проживають за межами України і не є її громадянами. Наукове осмислення феномену української діаспори призвело до установлення її типології, згідно з якою українська діаспора поділяється на західну і східну.

Історики виділяють чотири хвилі імміграції. Остання виникла зовсім

недавно – у зв’язку з розпадом СРСР і утворенням на його теренах нових суверенних держав. Західна і східна діаспора мають значні відмінності.

Демократичне суспільство в більшості країн Заходу дало можливості

українцям розбудувати там мережу етнічних організацій та установ, що створило умови для збереження етнічної ідентичності, функціонувати як діаспорі незважаючи на значну інтегрованість у суспільне життя країни проживання.

Джерела

1) Ukraine: A Concise Encyclopaedia. - Торонто, 1971·
2)Український Науковий Інститут Гарвардського Університету. Українці в американському та канадійському суспільствах. Соціологічний збірник, за ред. В.Ісаєва. - Кембрідж, 1976
3)Кубійович В. Укр. діяспора в СССР в світлі переписів населення // Сучасність, ч. (210). - Мюнхен, 1978
4) Мости в Україну / Укладачі: Володимир Білецький, Віра Боднарук, Богдан Боднарук. — Донецьк: Український культурологічний центр, Східний видавничий дім. — 2005. — 116 с.
5) Електронне джерело:
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D0%B4%D1%96%D0%B0%D1%81%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%B0
6) Електронне джерело:
http://www.kobza.com.ua/
7) Електронне джерело:
http://ukrainianworldcongress.org

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Опис документу:
Це реферат на тему "Українська діаспора". В роботі висвітленно загальне поняття діаспори, хвилі української міграції та розвиток української мови в діаспорі.

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Емоційна ефективність учителя: теорія і практика»
Швень Ярослава Леонідівна
36 годин
590 грн
295 грн

Бажаєте дізнаватись більше цікавого?


Долучайтесь до спільноти