Українознавчі оповідки. Забуті боги наших предків

Опис документу:
Добірка матеріалів з історії рідного краю

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Забуті боги наших предків

Відчуваючи себе у тісній злуці з природою, людина бачила її явища як живих істот, складаючи на їхню честь пісні, перекази, творячи обряди. Це були перші спроби філософськи осмислити дійсність. Всього давньоукраїнський пантеон налічував близько 100 богів і богинь. Крім них існувало понад сотні нижчих рівнем духів та демонів.

Наші предки вірили в великого Бога, Бога природи, творця духів, які населяли цю природу. Духи були посередниками між мертвим і живим, але самі існували від Бога окремо. Найближче до Бога – світло. Істота світла опускається на землю і втілюється в людському роді. Її назва Сварог.

Богом-місяцем називали Хорса. Перун – бог грому, вогню, блискавки. Перед ідолом Перуна горів незгасимий вогонь із дубових дров. Перуна дещо ототожнювали з Дажбогом, вважаючи, що він дарує землі плоди, є богом війни та миру. Бога Триглава зображали з трьома головами, що символізували три царства: небо, землю й потойбічний підземний світ. На честь Триглава влаштовували ритуальні свята, поблизу його святилища сходилися віча. Триглав уособлював життя природи за один рік, в якому людина бачила початок, середину і кінець.

Купайло – бог води і шлюбу, Лель – бог кохання, Макоша – богиня жіночого рукоділля й мистецтва. Дана – богиня полювання і водночас богиня води, Коляда – богиня неба і свята.

Велес – бог худоби, який привчав людей не вбивати, а пасти тварин, запрягати їх в плуга і воза, брати від них молоко, вирощувати їх на м’ясо і шкуру, навчав лікувати худобу, а чередників вчив грати на сопілці.

Яровит – Ярило – бог весни і війни, бо усі давні війни починалися навесні, а слово «яр» означає і весну, і лютість. Водночас, поняття зими – це не тільки ознака лихого і темного. Бог зимового Сонця – Поревит – бог миру, бо взимку не воювали.

Ладо – бог насолод і добробуту, кохання, краси, гармонії, життя. Він ладний, гарний, гармонійний. Ладо і Лада – чоловік і жінка. Лада (інакше Жива, Сива) – богиня-мати, матір-земля, богиня плодючості. Вона ще й мати Леля і Полелі (богів-близнят: чоловічого й жіночого начала). Чоловіче начало – світло, жіноче – вода. З’єднання їх і є життя. Символи Леля й Полелі – голуб та голубка. Є перекази, що цар-вогонь разом із царицею-водою створили світ і Ладо кожної весни перетворюється у зозулю, щоб вістити людині довготу життя.

Богинею води виступала й Морана (Морена), та сама, з опудалом якої перескакували через вогонь хлопці й дівчата на Івана Купала – з’єднання світла й води означало життя, шлюб. Потім Морену топили у воді.

Вили, Сужениці, Сивили, Сестриниці – стрункі й граційні, вічно юні красуні в білих одежах, з довгими золотосяйними розпущеними косами, в яких вся чарівна сила, – богині долі, поезії, музики, танців, ужиткового мистецтва. Могли воскресити померлого.

Ятробог – бог ранкової зорі. Кікімора – богиня сновидінь. Буднітай – будив тих, що заспали. Троян – бог місяця, ночі і будівництва. Тур – бог сили, лицарської честі, заступник воїнів і чередників. Числобог – бог лічби й математики.

Мокоша супроводжувала душу у чорну ніч (образ смерті). Мара – те, що вбиває, що йде супроти людини. Баба-Яга – божество війни, кровопролить, людських чвар…

Духи «жили» і у повітрі, і у воді. Із чистих повітряних духів найбільше вражали наших предків Змії. Змій літає, може виступати в образах птаха, блискучої зорі, коромисла, віхтя соломи, здатний перетворитися у людину. Баба Яга – теж із породи зміїв.

Чисто повітряний дух – Вітер. Це чоловік-велетень з великими губами, якими він дме. Так само у вигляді чоловіка ходить Мороз, який за добро віддячує, а за зло мстить. Найтихіший повітряний дух – Перелесник. Він має вогняного хвоста і коли пролітає над хатою, – в ній пропадає добробут, гинуть бджоли, худоба, висихає сад.

Повітря уособлювали в духах Погоди й Догоди. Вітер називали Стрибогом, тобто богом, який стрибає, і Посвистом (Посвистачем). Лихий вітер – Вихор – посланець Чорнобога. Вогненні метеори і вороги – змії, смоки. Зорі, які падають, – душі людей, що вмирають. Уособлення води – русалки («рус» – вода).

Річкові духи фактично повторюють духів лісових і польових. Русалки беруться з дівчат, що померли перед шлюбом чи втопилися. У них одна половина тіла жіноча, а друга – риб’яча, хоча риб’ячого хвоста мають не завжди, бо можуть ганятися за людьми. Сидять біля води і гарно співають. За переказами, пісні походять від русалок, які їх самі складають і співають, а вже потім навчають цьому людей.

Водяний – подоба Лісовика і Польовика: волохатий, із хвостом, чорний або рудий, часом буває з малими ріжками, сміється, плескає руками. Перетворюється у жабу, в’юна, людину, кота. Бігає по воді, заважає рибалкам, топить людей, може літати, бо має великі крила...

Дворовик – добрий дух обійстя, бог, що охороняє від мору, пожежі, грабунку. Домовик – хатнє божество, що опікується життям усієї родини, яка живе під одним дахом. Оброслий густою шерстю – несе добробут і щастя, голий – злидні й хвороби. Звідси звичай – садовити молодих під час весілля на вивернутого кожуха, щоб задобрити Домовика. Хлібник – дух, що оберігає зерно і борошно в засіках.

Священними тотемами, яким поклонялися наші предки, були: білий лебідь (полювання на лебедів заборонялося під загрозою смертної кари), береза (заборонялося вирубувати), бузина (до неї зверталися, стоячи на колінах, аби забрала всю недугу), бук (вирубували лише за дозволом волхвів), ведмідь (за легендою, ведмідь походить від людини, йому поклонялися мисливці), земля (поклонялися родючій ниві), горіх (за легендою, горішок-двійник приносить щастя й багатство), дуб (дерево Перуна, до нього приносили жертви, зрубували лише за дозволом волхвів), коза (за легендою, кожного року рятує Божича-Сонце, народженого Колядою, від Мари), піч (коли у печі горить вогонь, не можна галасувати й лихословити), терен (не зрубували) та ін.

Наші прадіди вірили у безсмертя душі, говорили, що душа після смерті людини лине у Вирій, де має місце постійного спокою. Померлий предок Чур вважався оборонцем Прадуба у Вирії.

У язичників було чимало й жорстких звичаїв. Наприклад, якщо помирав знатний чоловік, його жону могли вбити і похоронити в кургані поряд з ним. Перуну в жертву приносили не лише тварин, але й людей. (За найдавнішим язичницьким ритуалом, при закладанні міста, фортеці чи башти, у підвалини замуровували дитину, дух якої мав берегти споруду від ворогів. Звідси – «дитинець»).

Молилися наші пращури своїм язичницьким богам просто неба або у капищах (здебільшого дерев’яних культових спорудах для вшанування богів та жертвоприношень). Капища ділилися на дві половини – передню, де мололися всі бажаючі, й святилище, де горів вічний вогонь і стояло скульптурне зображення Бога. У святилище мали право заходити тільки волхви, щоб підтримувати вогонь та приносити пожертви. Стіни передньої частини капища прикрашалися рогами, черепами звірів, шматками червоної тканини. На стінах, як зовні так і всередині, вирізьблювалися зображення богів, людей, птахів, звірів, комах, священних дерев і рослин. Будувалося капище головним виходом на захід, щоб віруючі, вклоняючись вогню і богам, були повернуті на схід, до Сонця.

Довкола капищ містився двір, обнесений різьбленою огорожею, бо, за звичаєм, після богослужіння й жертвоприношень влаштовувалася загальна учта (бенкет), для чого навколо культової споруди робилися ще й прибудови, на випадок негоди.

Були в язичників і кам’яні капища, оздоблені мармуром, дорогоцінним камінням та численними зображеннями богів.

Іноді капища розміщалися просто неба: на різних узвишшях, верхів’ях гір, на скелях, у лісах і гаях, понад ріками, озерами, скрізь, де за повір’ям, могли проживати божества.

З найдавніших часів відомі укріплені капища-городища (діаметр 10-80 метрів, висота насипаних валів 3-20 метрів). У них, окрім богослужіння й жертвоприношень, спалювали і мертвих. Високі могили-кургани обороняли «священну землю роду».

«Повість минулих літ» повідомляє, що князь Володимир у 980 р. поставив у Києві, за межами свого дому, ідолів Верховних Божеств: Перуна (зі срібною головою і золотим вусом), Дажбога, Хорса, Стрибога, Мокоши, Купала, Коляди, Велеса, Лади, Світовида.

Система епосу богів та духів – самоохоронний, моральний кодекс українського народу. Зайве нищення дерева викликало помсту лісових духів, зазіхання на чужу ниву – помсту польових, ловлення риби вночі – водяних, а Домовик звався хазяїном і стежив за ладом у домі, приносив щастя і мстився, коли ладу не було. Так само чинив і Вогонь. Вся ця система сприяла гармонійному співжиттю людини з природою, адже й Страх існував тільки для того, щоб людина постійно відала, що існує вища сила, яка за нею весь час стежить, а її дії вивіряє. Людина дохристиянських часів не знала поняття гріха, але чітко усвідомлювала добро і зло.

(За С.Плачиндою)

Око

(давньоукраїнський міф)

С.Плачинда доводить, що за космологічними уявленнями волхвів, Око – творець Вирію й Всесвіту, тому й очі людей, тварин та всіх живих істот є також часткою Всесвіту:

«На початку – коли не було ще ні Землі, ні неба, ні Сонця – світ обіймала суцільна тьма. Безконечна й вічна ніч. Ніде – жодного промінця. Лише морок, а його пронизувало Око. Воно летіло з глибини пітьми, ніби нізвідки і – в нікуди. Насправді воно летіло з далеких Старих Світів, аби утворити Новий Світ у царстві пітьми. І це було Око Рода – ще ненародженого Першобога. Око хотіло побачити кінець мороку, але того кінця-краю не було. І тоді Око спинилося. Воно пустило чисту Сльозу-Росинку, і з неї утворився Першоптах і Першобог – птиця Сокіл. З золотавим пір’ям, що сяяло й освітило пітьму. Так явилося перше світле сяйво серед нескінченного безмежжя пітьми. І пустив Сокіл другу Сльозу-Росинку, що впала на острів і утворила озеро Живої Води. І пустив Сокіл третю Сльозу-Росинку, і від неї проросли дивовижні квіти й густі трави на острові й берегах озера. Так утворилися острів Вирій з озером Живої Води. Тоді зніс Першобог-Сокіл золотий жолудь. І виросло з цього жолудя чарівне й розкішне дерево. Високе й могутнє першодерево – Дуб-Стародуб. І вродили на ньому молодильні яблука – яблука невмирущості. З того часу до дерева почали злітатися на зиму птахи. Сів Сокіл на вершині Першодерева, і то було вічне місце Першобога. На ньому він і породив двох своїх синів: Білобога та Чорнобога.

Породив Сокіл-Род цих велетнів і сказав: «Ви є Добро і Зло. Краса і Погань. І ви будете вічно. Бо ви є Життя. І ті, що прийдуть за вами, не зазнають Добра без Зла і Краси без Погані, бо без цього не пізнають, що таке життя і навіщо жити в ньому».

З того часу так і ведеться. З чорних сліз Чорнобога вродилися триглавий Змій-Дракон – головне військо Мороку й потворна жінка Мара, котра засіяла землю бур’янами та колючками. Сидять вони в своїй пітьмі й з усієї сили заздрять, ненавидять, лихо сіють…

У Білобога ж у Вирію вродилися бог громовиці Перун та бог вітру Стриба, які вибивають із хмаринок дощ: без вітру й дощу немає життя на Землі. Поряд з ними – матінка Коляда, що породила Божича-Сонце і синє небо: без світла й тепла теж нема життя на Землі. Тут живуть і Дажбог, котрий вкриває Землю лісами та гаями, та богиня Жива – саме життя, що засіває Землю житом, пшеницею та всякою пашницею, бо жито – значить жити».

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.