+ Додати матерiал
і отримати
безкоштовне
свідоцтво
! В а ж л и в о
Предмети »
Приклад завдання з олімпіади Українська мова. Спробуйте!

Українознавчі оповідки. Українці у ХІХ столітті

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу

Перегляд
матеріалу
Отримати код Поділитися

Українці у ХІХ столітті

Вітчизняна війна з наполеонівськими військами 1812 року

Утворення Чернігівської губернії

В 1797р. Чернігівське намісництво, після 15-річного існування, було перетворене в Малоросійську губернію, з добавленням до неї міст Новгород-Сіверського намісництва. До складу Малоросійської губернії входили: Полтава, Кременчук, Лубни, Зеньков, Гадяч, Хорол, Золотоноша, Пирятин, Прилуки, Ромни, Переяслав, Ніжин, Козелець, Конотоп, Сосниця, Глухів, Стародуб, Мглин, Новгород-Сіверський і Чернігів.

В 1802р. з Малоросійської губернії створили дві губернії – Чернігівську й Полтавську. До складу першої ввійшли 12 уїздів: Чернігівський, Козелецький, Ніжинський, Конотопський, Глухівський, Новгород-Сіверський, Сосницький, Стародубський, Мглинський, Городнянський, Новомєстський і Борзнянський.

Височайшим указом від 27 березня 1803р. до Чернігівської губернії додалися ще три уїзди: Кролевецький, Островський і Суражський.

(Іст.-стат. Опис. Черн. Епарх., кн.7, стор. 199)

Вітчизняна війна з наполеонівськими військами 1812 року

Нетерпимість до різного роду завойовників закладена в свідомості нашого народу генетично. Як би не потерпав простий люд від сваволі можновладців, які б прояви невдоволення не виказував «власному керівництву державою», але загроза вторгнення чергових завойовників заставляла, на певний час, забути внутрішньодержавні негаразди. Захист рідної російської землі, до якої на той час належала й Ніжинщина, вважався священним обов’язком кожного. Так було і 1812 року.

Тривожні вісті з Франції надходили вже давно. Французький імператор Наполеон Бонапарт мріяв покорити всю Європу. Потрібна була йому й Росія, щоб, позбавивши її незалежності, перетворити в аграрний придаток промислової Франції. Пізніше шлях «великого завойовника» мусив пролягти в Індію. Російський імператор Олександр І двічі воював з Наполеоном (один раз у союзі з Австрією, другий – в союзі з Прусією), але обидва рази невдало. Ще з кінця 1811 року в російській столиці з занепокоєнням чекали донесень з-за кордону. І ось «гроза дванадцятого року» прийшла.

«Велика армія» Наполеона нараховувала близько 600 тис. чол., мала 1420 гармат. Тактика французів завжди зводилася до одного: вигравши 1-2 великі битви за рахунок кількісної переваги й несподіваного наступу, отримати перемогу в усій війні. В Росії ж найголовнішою задачею Наполеона був розгром окремих російських армій ще в прикордонній зоні, а потім захоплення Москви, Петербурга й Києва. «Якщо я заволодію Києвом, – казав Наполеон, – я візьму Росію за ноги, якщо оволодію Петербургом, я візьму її за голову, захопивши Москву, я влучу в її серце».

Французька армія ввижалася непереможною силою. Вона була майже втричі більшою за російські армії М.Б.Барклая-де-Толлі та П.І.Багратіона й складалась із гвардії, кавалерійських з’єднань та 12 піхотних корпусів. До того ж російські війська розтягнулися вздовж кордону, бо не знали, звідки чекати нападу.

В ніч на 12 червня 1812р. французи перейшли ріку Неман і вторглися на російську територію. 444 тис. французів з 920 гарматами вклинилися між арміями М.Б.Барклая-де-Толлі й П.І.Багратіона, котрі мали всього близько 150 тис. солдатів і 784 гармати. Російські війська, зважаючи на перевагу противника, почали відходити, уникаючи битви вели ар’єргардні бої, знищували боєприпаси й провіант. 22 червня 1812р. розпорошені російські армії з’єдналися біля Смоленська.

Імператор Олександр І, з метою ведення широкомасштабної партизанської війни, видав Маніфест, в якому закликав створювати народне ополчення, збирати кошти на потреби армії. Заклик знайшов відгук серед всіх верств населення. Купецтво зібрало близько 2,5 млн. руб. Селяни переселялися до лісів, спалюючи власні будівлі й забираючи з собою худобу, щоб нічого не лишилося ворогові. Почали створюватися партизанські загони, котрі захоплювали обози зі зброєю й продовольством противника.

17 серпня 1812р. в район Смоленська прибув новопризначений головнокомандуючий М.І.Голенищев-Кутузов, який вирішив виступити проти нападників у битві під селом Бородіно. Баталія відбулася 24-26 серпня 1812р. Французи її повністю програли. За висловом Наполеона, ця битва була найжахливішою за всю історію його воєнних дій.

Але 1 вересня, після військової ради в підмосковному селі Філях, М.І.Кутузов вирішив віддати Москву ворогові, щоб зберегти дієздатність армії. «Із втратою Москви ще не втрачена Росія. Треба берегти армію», – переконливо заявив він, віддаючи місто Наполеону.

3-4 вересня, гордо зайнявши Москву, Бонапарт почав чекати від Олександра І пропозицій про мирну угоду. Але не дочекався. Натомість, в Москві почалися пожежі. (6 днів горіла Москва, загинуло 2/3 всіх будинків). Зрозумівши, що потрапив у пастку, що взимку його тут чекає голод і холод, Наполеон перебрався з Кремля в Петровський заміський палац. Але й це не допомогло. Запропонувавши російському імператорові мир, і, не дочекавшись відповіді, 7 жовтня Бонапарт залишив Москву й вирушив у бік Калуги, де знаходились продовольчі склади російської армії.

12 жовтня під Малоярославцем шлях французам перегородив Кутузов. В результаті жорстоких боїв Малоярославець 8 разів переходив із рук в руки. Зрозумівши, що прорватися не вдасться, Наполеон повернув у бік Смоленська, в надії перезимувати там. Не вийшло.

Після поразок під Вязьмою (22 жовтня), Ляховим та Красним (4-6 листопада) відступ французів перетворився в побіг. А 5 грудня 1812р., після невдалого форсування річки Березини (14-16 листопада 1812р.), Наполеон залишив свою армію й подався до Франції.

14 грудня залишки французької армії були вигнані з Росії. 25 грудня 1812р. Олександр І опублікував Маніфест про перемогу над ворогом і закінчення Вітчизняної війни, висловивши народу подяку «за спасение Отечества».

1 січня 1813р. російська армія під командуванням М.І.Кутузова перейшла державний кордон і, разом з іншими народами, почала звільнення Європи від французів. В 1814р. у Вільно був скликаний конгрес для вирішення післявоєнного облаштування. Головну роль на конгресі відігравали Росія, Англія й Австрія. Територія Франції була відновлена в дореволюційних межах. До складу Росії перейшла значна частина Польщі разом із Варшавою.

*Березина – річка в Білорусі, біля якої 14-16 листопада 1812р. російська армія спробувала оточити армію Наполеона. Наполеон встиг влаштувати переправу, але на захід відійшло лише 9 тис. солдатів. Французи втратили від 20 до 50 тис. чол., майже всі обози й артилерію. Так перестала існувати «Велика армія» Наполеона. На честь цієї події була викарбувана медаль. (В 2002р. в Литві знайдені масові захоронення французьких солдатів).

Бородінська битва

Рапорти начальника 1-го кавалерійського корпусу генерал-лейтенанта Ф.П.Уварова головнокомандуючому 1-ю армією Барклаю-де-Толлі (3 вересня) і головнокомандуючому арміями генерал-фельдмаршалу М.І.Кутузову (27 вересня 1812р.)

(Д. В. -У. А., отд. II, № 1925, л. 3-4)

В день битви, 26 серпня 1812р., самим головнокомандуючим я був посланий з 1-им кавалерійським корпусом перейти річку й атакувати лівий фланг противника, щоб відтягнути його сили, котрі дуже прагнули атакувати нашу 2-у армію, що знаходилася з лівого флангу позицій.

Отримавши такий наказ, перейшов ріку й повів атаку на противника Єлизаветськими гусарами і лейб-гвардії козаками, підкріплюючи полками драгунським, уланським, гусарським і Ніжинськими драгунами. Не дивлячись на невдале місцерозташування і те, що правий ліс був зайнятий ворожою піхотою, атака була вчинена всією армією з неочікуваним успіхом: при зустрічі ворог був відкинутий, батарея його ледве встигла відійти, а дві гармати були відбиті…

…Ворог отримав підкріплення, але, не дивлячись на значну перевагу противника, ми трималися до тих пір, доки вже Ви зволили наказати перейти знову на позицію.

Генерал-лейтенант Ф.П.Уваров

Г.-м. Єрмолов Головнокомандуючому 1-ю армією Барклаю-де-Толлі 20 вересня 1812р.

(Д. В. -У. А., отд. II, №2 1925, л. 51)

Серпня 26, біля полудня, був я його Світлістю посланий на лівий фланг оглянути розташування артилерії й посилити її, з огляду на обставини. Проїжджаючи повз центр армії, я побачив укріплену висоту, на якій стояла батарея з 18 гармат, що складала праве крило нашої 2-ї армії, в руках противника, який уже гніздився на ній у великій кількості. Вороги господарювали й навколо висоти, а наші стрілки почали відступати. 18 наших гармат, що дісталися ворогові, були значно великою втратою, щоб не спробувати їх відбити. Потрібна була відвага й моє щастя. І я встиг.

Взявши один лише 3-ій батальйон Уфимського піхотного полку, я зупинив втікачів, а потім всі разом ми пішли в штикову атаку. Ворог захищався, гармати його спричиняли страшне спустошення, але ніщо не встояло.

18-й, 19-ий* і 40-й Єгерські полки кинулися прямо на батарею і за чверть години вона вже була нашою. При огляді місця бою, я знайшов неушкодженими всі 18 гармат і навіть 2 заради картечі. Навколо лежала велика сила ворожих і наших трупів. В цьому бою я був поранений в шию.

Оволоділи ми цією батареєю завдяки рішучості й мужності чиновників і незвичайній хоробрості солдатів. Доводячи до Вашого відома імена цих сміливців, я виконую свій обов’язок. Просячи для них винагороди, я прошу поваги до їхніх особливих заслуг.

Начальник Головного штабу, генерал-майор Єрмолов

*При 19-у Єгерському полку воював Ніжинський драгунський полк.

(Матеріали В.-У. Арх. С.-П., Том 18, стор. 17-18, 1911г.)

Бій під містечком Красним

Донесення М.І.Голенищева-Кутузова імператору Олександру І від 6 (18) листопада 1812р.

Головнокомандуючий арміями Генерал-Фельдмаршал Князь Голенищев-Кутузов, із головної квартири села Доброва рапортом доносить Його Імператорській Величності наступне:

5 листопада вся армія рушила на противника. 5-ий, 6-ий і 8-ий піхотні корпуси, 1-а кірасирська дивізія, загін Генерал-Ад’ютанта Графа Ожоровського і Генерал-Майора Бороздіна, які разом складали 8 козачих полків, котрим в підкріплення дані полки Маріупольський гусарський і Ніжинський драгунський при 19-у єгерському полку, були направлені обійти ворога зліва, селами Зуньково, Сидоровичі, Кутково і Сорокіно до села Доброва, й вийти на велику Ординську дорогу. Авангард Генерала Мирадовича, знаходячись таємно біля великої дороги поблизу села Мерліно, підпустив наближення ворожого корпуса маршала Давуста до Красного, куди одночасно рушили й війська Генерал-Лейтенанта Князя Голицина. Здивований противник, побачивши з усіх сторін російські війська, зупинився й приготувався до бою. Але успішні дії нашої артилерії, за наполегливої підтримки дією холодної зброї наших колон, що на нього направилися (штикова атака), заставили ворога втікати.

Сам Наполеон був свідком цієї жорстокої поразки його військ, тому, не чекаючи кінця бою, зі своєю свитою поскакав до містечка Ляди, зоставивши корпус Давуста в жертву переможцям. А наші славні полки поклали на місці цілі колони противника. Корпус Давуста втікав в безладді по лісах, що простягалися на 5 верст до Дніпра, в надії знайти там порятунок. Але легкі загони, під командуванням Генерал-Ад’ютанта Графа Ожаровського і Генерал-Майора Бороздіна, підкріплені єгерями, довершили поразку. Втрати ворога надзвичайно великі. Поранені й полонені: 2 генерали, 58 штаб і обер-офіцерів, 9170 нижчих чинів, 70 гармат, 3 знамені, жезл маршала Давуста. Сії останні повергаю до ніг Вашої Імператорської Величності.

Додаю записку від М.І.Платова: «Сотник Наркін мені доніс, що на відстані 17 верст по великій дорозі порахував він близько 112 гармат, залишених противником, величезну кількість ящиків, екіпажів і полонених.» Ура! Ваша Світлість.

С.-Петербургские ведомости», №92 от 15 ноября 1812г.)

Опис документу:
Добірка матеріалів з історії рідного краю

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Курс:«Створення та ведення власного блогу на платформі Blogger»
Левченко Ірина Михайлівна
36 годин
590 грн
590 грн