Українознавчі оповідки. Первісні дохристиянські вірування наших пращурів

Опис документу:
Добірка матеріалів з історії рідного краю

Відображення документу є орієнтовним і призначене для ознайомлення із змістом, та може відрізнятися від вигляду завантаженого документу. Щоб завантажити документ, прогорніть сторінку до кінця

Перегляд
матеріалу
Отримати код

Первісні дохристиянські вірування наших пращурів

Найстародавніші духовні скарби українського народу – міфи й легенди дохристиянської доби, які з тисячолітньої давнини несуть нам відомості про духовність і мудрість наших давніх предків, розповідають про дивовижне злиття тогочасної Людини з Природою.

Що ж собою являє сонцепоклонництво, або язичництво?

Все життя і основні заняття наших пращурів були тісно пов’язані з природою та своєю родиною. Протягом століть у них сформувалася система релігійних вірувань, яку вчені назвали язичництвом. Релігійні астрономічні, медичні, математичні, будівельні, географічні знання, мову, докириличну писемність слов’янам несли жерці-волхви, котрих деякі вчені називають першофілософами цивілізованого світу. Сучасні дослідники вважають, що волхви, як правило, володіли багатьма мовами, зокрема арабською, латинською, грецькою, німецькою, вірменською та ін. Вони створили кілька докириличних абеток (трипільська, «Іванове письмо», «буквиця»), були авторами «Велесової книги» та Аскольдового літопису, сприяли розвиткові торгівлі, ремесел, налагодженню дипломатичних стосунків давніх українців з сусідніми народами. Надзвичайно дбали про збереження природи, не дозволяли перенаселяти наддніпрянські землі, щоб не нищити вирубкою вікові ліси. У волхвів було добре розвинене бойове мистецтво, яке включало ті елементи, що сьогодні зустрічаються у боротьбі самбо, ушу, карате. Вони володіли секретом довголіття та лікування травами, що оберігало наших предків від епідемій і хвороб. Створили астрологічну медицину (лікування людини з врахуванням розміщення планет та зірок), знання з якої були втрачені після 988р.

За сонячною релігією, тобто сонцепоклонницькою філософією волхвів, з людиною уподібнювалися всі природні явища: сонце, місяць, зорі, погода. Вони оживлювалися духами, які допомагали доброму та лихому началу: творилися боги вітру, неба, води, лісу, поля, землі…

Кожна міфологія світу має своє соціальне підґрунтя. Захоплююча грецька міфологія, що є похідною від давньоукраїнської, складалася за умов рабовласництва, тож і її легенди оспівували богів та героїв, далеких від земних справ, від настроїв народу. Чвари й конфлікти Олімпу носять суто аристократичний, панський характер.

У давніх українців не було рабства. Вони жили дружними родинами, задругами, де панувала общинна рівність. Тому персонажі їхньої міфології були простими, людяними, близькими, земними.

У грецькій міфології лише один титан (не бог) Прометей іде до людей, несе їм вогонь і тепло. У давніх же українців кожен бог іде до людей: найдавніший бог Сонця Сварог передає світло своєму синові Дажбогові й спускається на землю, щоб навчити людей користуватися вогнем та ковалювати. Він також запроваджує шлюб, викувавши першу обручку.

Не сидиться у Вирії (на небі) і Дажбогові: передавши Сонце Хорсові, він спускається з небес опікувати ліси, поля, засівати землю квітами і зіллям. Навіть богиня неба Коляда покидає Вирій, аби щороку взимку, за небезпечних обставин, ховаючись від ворожих сил, народжувати в Дніпрових сагах Божича – нове Сонце, Новий рік. В давньоукраїнських міфах переважна більшість богів опікує природу, ратаїв, худобу, ліси, води, різні насадження: Дажбог, Волос, Мокоша, Жива, Лада, Лель, Овсень, Ярило, Купайло, Жицень, божества родючості. У Вирії перебувають лише найпервісніші боги – Род (Сокіл) та Білобог.

Якщо в стародавніх греків та римлян народ святкував лише свято бога виноробства Діоніса (Вакха), то в давніх українців усенародні гуляння підпорядковувалися трудовому ритмові життя, порам року, сезонним циклам певних робіт. Бучними, масовими, веселими були свята Коляди – зустріч нового сонця, Нового року, Лади – зустріч весни, Ярила – початок і кінець сівби, Купайла – зустріч літа, Живи – початок жнив, Овсеня – обжинки, Жиценя – завершення всіх польових робіт і т.д.

Життєлюбство, простота, глибинна народність української міфології була виключно демократичною, зрозумілою для народу, близькою для простих людей. Тому її персонажі, незважаючи на прийняття християнства, залишилися на довгі віки в поетичному світогляді українців і ввійшли прекрасними міфічними образами до фольклору (Купайло, Дана, Берегиня, Коляда, Лада, русалки тощо).

Протягом тисячолітнього розвитку поетичний світогляд, космологічні погляди та вірування стародавніх українців зазнали великих змін.

Від часів трипільської культури (ІV-ІІІ тис. до н.е.) і до культури черняхівської (ІІ-V ст. н.е.), а потім аж до 988 року (дата прийняття християнства) пантеон давньоукраїнської міфології невпинно збагачувався та диференціювався. Причина цьому – невпинний розвиток продуктивних сил, освіти й культури, міжплемінні та міжнародні зв’язки.

Якщо в ІІІ тис. до н.е. давні українці поклонялися лише кільком богам (Рад, Рожаниці, Баба, Перун), то українська божниця V-Х ст. н.е. вражає розмаїтістю та великою кількістю персонажів: боги торгівлі, ковальства, рукоділля, лічби, гостинності, поезії, мореплавства, рільництва, обжинків тощо.

Географія давньоукраїнської міфології теж має свої особливості. За найдавніших часів кожне племя поклонялося своєму богові, та з часом найпопулярніші й найпотрібніші божества ставали спільними для всіх племен, обєднуючи їх. Так, скажімо, Радогост, бог торгівлі, був одним із найголовніших символів у бодричів, що мешкали на березі Венедського (Балтійського) моря. В полян, древлян, сіверян він зовсім не спостерігається. Торгівлею тут опікується бог гостинності Світовид, який у західних давньоукраїнських племен вважався богом війни і т.д.

Вже в ті часи наші предки помітили дуалізм у житті природи: постійне змагання світлого й темного, дня і ночі, літа й зими. Отож, з’являються і два протилежні боги-велетні, яких породив Сокіл-Род: Білобог і Чорнобог.

Білий Бог – бог щастя, добра, краси, білого дня, володар світла. Чорнобог – бог нещастя, ночі, лиха, пітьми, зла і погані. Він ще звався чорт, враг, див і мав свій початок в образі лихого вогню, Вихора, Змія. Чорнобога зображали псом, що хоче розгризти упряж світу.

Найдавніше ж божество наших пращурів, котре оберігало людський рід починаючи з кам’яного віку, була Баба – богиня життя, родючості, здоров’я, мисливства. ЇЇ культ розвинувся ще за часів матріархату, а з ХVІ-ХV ст. до н.е. переріс в культ Берегині й трансформувався в камяному скульптурному зображенні Живи та в скіфських і половецьких «бабах».

(За С.Плачиндою)

Зверніть увагу, свідоцтва знаходяться в Вашому особистому кабінеті в розділі «Досягнення»

Всеосвіта є суб’єктом підвищення кваліфікації.

Всі сертифікати за наші курси та вебінари можуть бути зараховані у підвищення кваліфікації.

Співпраця із закладами освіти.

Дізнатись більше про сертифікати.